Рішення № 102480388, 11.01.2022, Запорізький окружний адміністративний суд

ЗАПОРІЗЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

11 січня 2022 року Справа № 280/10935/21 м.ЗапоріжжяЗапорізький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Конишевої О.В., розглянув за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) адміністративну справу

позовної заяви ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 )

до Військової частини А 1978 (69068, м. Запоріжжя, вул. Стефанова, буд. 1, код ЄДРПОУ 08160298)

про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

11.11.2021 до Запорізького окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 (далі - позивач) до Військової частини А 1978 (далі - відповідач), в якому позивач просить суд:

визнати протиправною відмову Військової частини А1978 щодо нарахування та виплати, ОСОБА_1 , середнього заробітку за час затримки при звільненні з 25.08.2019 року по день фактичної виплати, а саме по 28.10.2021 року, включно;

зобов`язати Військову частину А 1978 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки при звільненні з 25.08.2019 року по день фактичної виплати (28.10.2021 року) шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, виходячи з двох місячного грошового забезпечення перед звільненням.

Крім того, просить суд стягнути з Військової частини А 1978 на користь ОСОБА_1 витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 3 500,00 грн. (три тисячі п`ятсот гривень).

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що у день звільнення з військової служби з позивачем не проведено остаточного розрахунку, а саме не виплачено грошову компенсацію за невикористані дні додаткової відпустки. Виплату відповідної компенсації здійснено лише 28.10.2021 року, тому на думку позивача затримка в остаточному розрахунку при звільненні склала за період з 25.08.2019 року по 28.10.2021 року включно.

Відповідачем подано відзив на позовну заяву відповідно до якого позовні вимоги не визнаються в повному обсязі. Так, відповідач вказує, що компенсація за затримку виплати заробітної плати відповідно до ст.117 КЗпП України може вимагатись лише за період до присудження заборгованості із заробітної плати, а з прийняттям судових рішень, статті 116, 117 КЗпП України більше не застосовуються, а зобов`язання колишніх роботодавців виплатити заборгованість із заробітної плати та компенсацію замінюється на зобов`язання виконати судові рішення на користь позивача, що регулюється матеріальними нормами трудового права. Таким чином, відсутні підстави для застосування до спірних правовідносин положень ст.117 КЗпП України.

Ухвалою суду від 15.11.2021 відкрито провадження у справі та призначено справу до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження. Сторонам повідомлено про розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи (у письмовому провадженні). Відповідачу запропоновано у 15-денний строк з дня отримання ухвали надати відзив на позовну заяву

Частиною п`ятою статті 262 КАС України встановлено, що суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін; з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.

Враховуючи приписи ч. 5 ст. 262 КАС України справа розглядалася за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).

Розглянувши матеріали та з`ясувавши всі обставини адміністративної справи, які мають юридичне значення для розгляду та вирішення спору по суті, дослідивши наявні у справі докази у їх сукупності, судом встановлено наступне.

Судом встановлено, що позивач проходив військову службу в Військовій частині А 1978.

Наказом командира військової частини А 1978 (по строковій частині) від 28.05.2019 року № 129 був звільнений з військової служби у запас у зв`язку з закінченням строку контракту.

У зв`язку із тим, що при звільненні з військової служби позивачу не була виплачена грошова компенсація за невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій, позивач звернувся до суду.

Рішенням Запорізького окружного адміністративного суду від 10.08.2021 року по справі № 280/4434/21, зобов`язано Військову частину А1978 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій за період з 11.04.2017 по 28.05.2019, виходячи із розміру грошового забезпечення, станом на день звільнення 28.05.2019.

На виконання вказаного рішення 28.10.2021 року позивач отримав доплату у розмірі 15966,13 грн., що підтверджується випискою по картковому рахунку.

Позивач, вважаючи наявним у нього права на отримання середнього заробітку за весь період затримки такого розрахунку, звернувся до суду з даним позовом.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає та враховує наступне.

Статтею 43 Конституції України встановлено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується, та на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Однією із встановлених Державою гарантій права на своєчасне одержання винагороди за працю є передбачений Кодексом законів про працю України обов`язок роботодавця виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні по день фактичного розрахунку.

Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їхніх сімей визначені Законом України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" від 20.12.1991 № 2011-XII (далі - Закон від 20.12.1991 № 2011-XII).

Згідно з ч.2 ст. 24 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу" закінченням проходження військової і служби вважається день виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини (військового навчального закладу, установ тощо) у порядку, встановленому положеннями про проходження військової служби громадянами України.

Відповідно до п. 242 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10.12.2008 № 1153/2008 особа, звільнена з військової служби, на день виключення зі списків особового складу військової частини має бути повністю забезпечена грошовим, продовольчим і речовим забезпеченням.

Разом з тим, ані Законом України "Про військовий обов`язок і військову службу", ані Законом України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", ані Положенням про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10.12.2008 № 1153/2008, не врегульовано порядок відшкодування за час затримки розрахунку при звільненні військовослужбовця з військової служби.

Так, за загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовані спірні правовідносини.

Проте, враховуючи, що питання відповідальності за затримку розрахунку при звільненні військовослужбовців (зокрема, затримку виплати як грошового забезпечення, так і затримку виплати компенсації за невикористану відпустку, за речове майно, які не є складовими грошового забезпечення) - не врегульовані положеннями спеціального законодавства, що регулює порядок, умови, склад, розміри виплати грошового забезпечення, отже, до спірних правовідносин підлягають застосуванню норми ст.ст. 116 - 117 Кодексу законів про працю України, що спростовує доводи апелянта про помилкове застосування судом першої інстанції норм Кодексу законів про працю України при вирішенні даної справи.

Згідно статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану нею суму.

Частиною першою статті 117 КЗпП України визначено, що у разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені у статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

З аналізу зазначених законодавчих норм вбачається, що умовами застосування частини першої статті 117 КЗпП України є невиплата належних звільненому працівникові сум у відповідні строки, вина власника або уповноваженого ним органу у невиплаті зазначених сум та відсутність спору про розмір таких сум. При дотриманні наведених умов підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

При цьому, виходячи зі змісту трудових правовідносин між працівником та підприємством, установою, організацією, під належними звільненому працівникові сумами необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо).

Згідно з частиною другою статті 117 КЗпП України при наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Метою такого законодавчого регулювання є захист майнових прав працівника у зв`язку з його звільненням з роботи, зокрема захист права працівника на своєчасне одержання заробітної плати за виконану роботу, яка є основним засобом до існування працівника, необхідним для забезпечення його життя.

З метою захисту інтересів постраждалої сторони законодавець може встановлювати правила, спрямовані на те, щоб така сторона не була позбавлена компенсації своїх майнових втрат. Такі правила мають на меті компенсацію постраждалій стороні за рахунок правопорушника у певному заздалегідь визначеному розмірі (встановленому законом або договором) майнових втрат у спрощеному порівняно зі стягненням збитків порядку. Така спрощеність полягає в тому, що кредитор (постраждала сторона) не повинен доводити розмір його втрат, на відміну від доведення розміру збитків.

Звертаючись з вимогою про стягнення відшкодування, визначеного виходячи з середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, позивач не повинен доводити розмір майнових втрат, яких він зазнав. Тому оцінка таких втрат працівника, пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні, не має на меті встановлення точного їх розміру.

За змістом частини першої статті 117 КЗпП України обов`язок роботодавця перед колишнім працівником щодо своєчасного розрахунку при звільненні припиняється проведенням фактичного розрахунку, тобто, реальним виконанням цього обов`язку. І саме з цією обставиною пов`язаний період, протягом до якого до роботодавця є можливим застосування відповідальності.

Частина перша статті 117 КЗпП України переважно стосується випадків, коли роботодавець за відсутності спору свідомо та умисно не проводить остаточний розрахунок з колишнім працівником.

Частина друга статті 117 КЗпП України стосується тих випадків, коли наявний спір між роботодавцем та колишнім працівником про належні до виплати суми та фактично охоплює два випадки вирішення такого спору.

Так, якщо між роботодавцем та колишнім працівником виник спір про розміри належних звільненому працівникові сум, то в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника, власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування (тобто, зазначене в частині першій статті 117 КЗпП України). Відтак, у цьому випадку законодавець не вважає факт вирішення спору фактом виконання роботодавцем обов`язку провести повний розрахунок із колишнім працівником, що зумовлює можливість відповідальності роботодавця протягом усього періоду прострочення.

Оскільки ухвалення судового рішення про стягнення з роботодавця виплат, які передбачені після звільнення, за загальними правилами, встановленими Цивільним кодексом України, не припиняє відповідний обов`язок роботодавця, то відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, спеціально передбачений для трудових відносин, за весь період такого невиконання, тому числі й після прийняття судового рішення.

Суд враховує, що Верховний суд України у постанові від 15.09.2015 по справі № 21-1765а15, усуваючи розбіжності у застосуванні касаційними судами вищезазначених норм матеріального права, виклав таку правову позицію: «Не проведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку. Після ухвалення судового рішення про стягнення заборгованості із заробітної плати роботодавець не звільняється від відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП, а саме виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, тобто за весь період невиплати власником або уповноваженим ним органом належних працівникові при звільненні сум», яка є обов`язковою для суду апеляційної інстанції при вирішенні цього спору.

Судом встановлено та визнається сторонами по справі, що при звільнення позивача зі служби та виключенні його зі списків особового складу (28.05.2019) відповідачем не виплачено всі суми, що підлягали виплаті, остаточний розрахунок при звільненні позивачу здійснено відповідачем із затримання 28.10.2021, шляхом виплати грошових коштів у розмірі 15966,13 грн.

Будь-яких належних та допустимих доказів наявності перешкод щодо здійснення своєчасної та в повному обсязі виплати належних позивачу сум у відповідні строки, відсутності вини відповідача, відповідачем, згідно ч.2 ст.77 КАС України суду не надано.

Отже, непроведення з вини власника, або уповноваженого ним органу, розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, а саме виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку, а тому у позивача наявне право на отримання відшкодування за затримку виплати одноразової грошової допомоги при звільненні за період з 28.05.2019 по 28.10.2021.

Враховуючи, що працівникові не виплачена належна йому компенсація за невикористані календарні дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій, у день звільнення, позовні вимоги про стягнення середнього заробітку за весь період затримки розрахунку є правомірними.

Разом з тим, слід звернути увагу на те, що як роз`яснено у пункті 32 постанови Пленуму Верховного Суду України від 6 листопада 1992 року №9 "Про практику розгляду судами трудових спорів", у випадках стягнення на користь працівника середнього заробітку за час вимушеного прогулу в зв`язку з незаконним звільненням або переведенням, відстороненням від роботи, невиконанням рішення про поновлення на роботі, затримкою видачі трудової книжки або розрахунку він визначається за загальними правилами обчислення середнього заробітку, виходячи з заробітку за останні два календарні місяці роботи.

Згідно зі статтею 27 Закону України "Про оплату праці" порядок обчислення середньої заробітної плати працівника у випадках, передбачених законодавством, встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Обчислення середнього заробітку працівників здійснюється відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року №100.

Згідно з абзацом першим пункту 2 Порядку №100 обчислення середньої заробітної плати для оплати часу щорічної відпустки, додаткових відпусток у зв`язку з навчанням, творчої відпустки, додаткової відпустки працівникам, які мають дітей, або для виплати компенсації за невикористані відпустки провадиться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки або виплати компенсації за невикористані відпустки.

Абзацом третім пункту 2 Порядку №100 передбачено, що у всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата. Працівникам, які пропрацювали на підприємстві, в установі, організації менше двох календарних місяців, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за фактично відпрацьований час.

У відповідності до абзацу першого пункту 2 Порядку №100 нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

Оскільки позивача звільнено з військової служби з 28.05.2019, а виплата компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки відповідачем здійснена лише 28.10.2021, строк затримки розрахунку складає- 884 дні.

Згідно довідки про доходи позивачу за останні 2 місяці, що передують виключенню зі списків особового складу позивачу нараховано 23156,10 грн., в т.ч. за березень 2019 року в сумі 11578,05 грн. та за квітень 2019 року в сумі 11578,05 грн.

Так, середньоденне грошове забезпечення позивача становить 11578,05 грн + 11578,05 грн., 23156,10 грн : 61 дні = 379,61 грн.

Отже, розмір середнього заробітку позивача за період з 28.05.2019 року по 28.10.2021 становить 335575,24 грн.

Однак виходячи із засад співмірності та того, що тривав спір щодо невиплаченої суми, суд вважає, що слід застосувати висновки Верховного Суду України, викладені у постанові від 27 квітня 2016 року (справа №6-113цс16) та зменшити відповідну суму середнього заробітку, що підлягає до стягнення.

Згідно висновків Верховного Суду України, викладених у постанові від 27 квітня 2016 року (справа №6-113цс16), розмір стягуваного з роботодавця на користь працівника середнього заробітку за час затримки виплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 Кодексу законів про працю України, ставиться в залежність від таких чинників: наявність спору між працівником та роботодавцем з приводу розміру належних до виплати працівникові сум за трудовим договором на день звільнення; виникнення спору між роботодавцем та працівником після того, коли належні до виплати працівникові суми за трудовим договором у зв`язку з його звільненням повинні бути сплачені роботодавцем; прийняття судом рішення щодо часткового задоволення вимог працівника про виплату належних йому при звільненні сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу.

В свою чергу, як встановлено судом, недоплачена сума компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки становить 15966,13 грн, що є меншою ніж середній заробіток за час затримки розрахунку.

Зокрема, істотність частки складових заробітної плати в порівнянні із середнім заробітком за час затримки розрахунку складає 15966,13 грн (сума компенсації за невикористані дні додаткової відпустки, як учасник бойових дій) : 335575,24 грн. (сума середнього заробітку за весь час затримки розрахунку по день фактичної виплати) = 0,047 (4,7%) частина невиплаченої суми в сумі середнього заробітку. 0,047 (4,7%) х 379,61 грн. (середній заробіток позивача) х 884 (кількість днів затримки) = 15772,04 грн. (сума середнього заробітку, що підлягає до стягнення).

Відтак, з врахуванням принципу справедливості та співмірності, середній заробіток за час затримки розрахунку має бути перерахований та виплачений позивачу у розмірі 15772,04 грн., з урахуванням істотності частки недоплаченої суми порівняно із середнім заробітком працівника.

Стягуючи з відповідача на користь позивача суму середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, слід зазначити про відрахування податків, зборів та інших обов`язкових платежів, оскільки справляння і сплата прибуткового податку з громадян є обов`язком роботодавця та працівника, а не суду, тому розрахунки, наведені в судовому рішенні, є тією сумою коштів, з яких в подальшому роботодавцем здійснюються утримання податку з доходів та інших обов`язкових платежів. Аналогічна правова позиція зазначена у постанові Верховного Суду від 08.11.2018 у справі №805/1008/16-а.

Крім того, суд зазначає, що відповідно до наказу командира військової частини А 1978 (по строковій частині) від 28.05.2019 року № 129 позивач був звільнений з військової служби у запас у зв`язку з закінченням строку контракту саме 28.05.2019, а не 25.08.2019, як зазначає позивач у прохальній частині позову.

Суд також вважає необґрунтованими та не вбачає підстав для задоволення позовних вимог в частині визнання протиправними дій відповідача щодо відмови у нарахуванні та виплати позивачу середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні з 25.08.2019 по день фактичної виплати, оскільки такої відмови, як і взагалі доказів звернення до відповідача з питання виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, матеріали справи не містять.

Отже, виходячи з заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов висновку про сукупність підстав для часткового задоволення позовних вимог.

Оскільки позивач звільнений від сплати судового збору на підставі Закону України «Про судовий збір» з відповідача судовий збір у відповідності до статті 139 КАС України не стягуються.

Що стосується стягнення з відповідача судових витрат на професійну правничу допомогу адвоката у розмірі 3500,00 грн., суд зазначає наступне.

Частинами 1 та 2 статті 16 КАС України встановлено, що учасники справи мають право користуватися правничою допомогою.

Представництво в суді, як вид правничої допомоги, здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом.

Відповідно до вимог статті 134 КАС України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:

1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);

2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);

3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;

4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини п`ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Відповідно до статті 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги.

З метою отримання професійної правничої допомоги, позивачем було укладено договір № 311 про надання правової допомоги від 18.05.2021 з Адвокатським об`єднанням «Компанія «Довіра» в особі адвоката Марциха Я.О.

Відповідно до розрахунку витрат на правову допомогу, сума наданих послуг складає 3500,00 грн., а саме: консультація з питання стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні (30 год.) - 500,00 грн., складання адміністративного позову з питання стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні (2 год. 30 хв.) - 3000,00 грн., які оплачені позивачем в повному обсязі, що підтверджується квитанціями до прибуткового касового ордеру №1 від 18.11.2021, №2 від 08.11.2021, актом від 08.11.2021 про прийняття грошових коштів за надання юридичних послуг згідно договору.

Суд зазначає, що Верховний Суд в постанові від 07.05.2020 по справі №820/4281/17 та постанові від 27.06.2018 по справі №826/1216/16 зробив висновок, що до правової допомоги належать й консультації та роз`яснення з правових питань; складання заяв, скарг та інших документів правового характеру; представництво у судах тощо. При цьому, склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.

Разом з тим, суд зазначає, що у постанові від 24.01.2019 у справі № 910/15944/17 Верховний Суд зауважив, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.

Відповідно до позиції, викладеної Верховним Судом у постанові від 12.09.2018 у справі № 810/4749/15, підкреслено на необхідності детального аналізу та вивчення документів, поданих на підтвердження понесених витрат на професійну правничу допомогу, з метою уникнення випадків її присудження за дублюючі одна одну послуги, які не мали впливу на хід розгляду справи та не потребували спеціальних професійних навиків.

Дослідивши надані представником позивача документи та матеріали справи, суд дійшов висновку, що час та обсяг заявлених адвокатам послуг не є співмірним з розміром витрат на правничу допомогу, оскільки дана справа не відноситься до категорії складних та розглядалась за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи. Також суд враховує часткове задоволення позову та вихід суду за межі позовних вимог, тому суд дійшов висновку, що вказані обставини та складність справи є неспівмісними з вартістю заявлених витрат на професійну правничу допомогу. Аналогічні висновки щодо необхідності застосування критеріїв співмірності при оцінці наданих адвокатом послуг викладено у постанові Верховного Суду від 26.06.2019 по справі №200/14113/18-а.

З огляду на встановлені обставини суд дійшов висновку, що на користь позивача слід стягнути за рахунок бюджетних асигнувань ВЧ А1978 судові витрати на професійну правничу допомогу у сумі 1000,00 грн

Керуючись ст. ст. 9, 139, 242-246, 250, 255, 295, 297 КАС України, суд -

ВИРІШИВ:

Позовну заяву ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ) до Військової частини А 1978 (69068, м. Запоріжжя, вул. Стефанова, буд. 1, код ЄДРПОУ 08160298) -задовольнити частково.

Стягнути з Військової частини А 1978 на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки при звільненні з 28.05.2019 року по 28.10.2021 року включно у розмірі 15772,04 грн. (п`ятнадцять тисяч сімсот сімдесят дві гривні 04 коп.).

В іншій частині позовних вимог відмовити.

Стягнути з Військової частини А1978 (69068, м. Запоріжжя, вул. Стефанова, буд. 1, код ЄДРПОУ 08160298) за рахунок бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ) витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 1000,00 грн. (одна тисяча гривень 00 коп.).

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Третього апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення виготовлено в повному обсязі 11.01.2022.

Суддя О.В. Конишева