Рішення № 102480159, 10.01.2022, Запорізький окружний адміністративний суд

ЗАПОРІЗЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 січня 2022 року Справа № 280/5955/21 м.ЗапоріжжяЗапорізький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Максименко Л.Я. розглянувши в порядку письмового провадження за правилами загального позовного провадження адміністративну справу

за позовною заявою ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 )

до Військової частини А2227 (55202, Миколаївська область, м. Первомайськ, вул. 40 років Перемоги, 46, код ЄДРПОУ 00034022)

про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії, -

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся із позовною заявою до Військової частини А2227 (далі - відповідач), в якій позивач просить суд:

визнати протиправним дії Військової частини А2227 в частині нарахування ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги при звільненні, передбаченої ст. 15 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» з розрахунку 20 років;

зобов`язати Військової частини А2227 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 , одноразову грошову допомогу при звільненні, передбачену ст. 15 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» у розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за 25 років служби.

В обґрунтування позовних вимог посилається на те, що полковник ОСОБА_1 проходив військову службу на посаді командира військової частини А 2227. Вказує, що наказом Міністра оборони України № 512 від 14.07.2015 його звільнено у запас. Однак, в порушення вимог Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» відповідачем неповністю проведено розрахунок з грошового забезпечення, а саме невірно визначено розмір виплати одноразової грошової допомоги при звільненні. Вважає, що відповідач необґрунтовано неврахував загальну вислугу років, яка дає право позивачу на отримання одноразової грошової допомоги на підставі ч. 2 ст. 15 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей». З урахуванням викладеного, просить позов задовольнити.

Відповідач позовні вимоги не визнав, у письмовому відзиві від 01.10.2021 вх. №56660 посилається на те, що позивач не є особою, яка має право обраховувати вислугу років, яка розраховується не з послужного списку, а із завірених належним чином витягів з наказів про залучення військовослужбовців до тих чи інших бойових дій. Також вважає, що позивачем було пропущено визначений ст. 122 КАС України строк звернення із позовною заявою до суду. Крім того, відповідач заперечує проти стягнення з військової частини А 2227 витрат на правничу допомогу у розмірі 5000,00 грн. На підставі викладеного, просить у задоволенні позову відмовити.

Ухвалою суду від 15.07.2021 відкрито загальне позовне провадження у справі, призначено підготовче судове засідання на 16.08.2021.

Протокольною ухвалою суду від 16.08.2021 відкладено підготовче засідання до 06.09.2021.

Ухвалою суду від 16.08.2021 витребувано у Міністерства оборони України інформацію щодо фактичного місцезнаходження Військової частини А2227.

Також, ухвалою суду від 16.08.2021 витребувано у Запорізького об`єднаного міського територіального центру комплектування та соціальної підтримки належним чином засвідчену копію послужного списку полковника ОСОБА_1 , а також інші документи з особової справи (у разі їх наявності) щодо обрахунку вислуги років позивача (календарна, пільгова тощо).

Протокольною ухвалою суду від 06.09.2021 продовжено строк підготовчого провадження терміном на 30 днів та відкладено підгготовче засідання на 04.10.2021.

Ухвалою суду від 29.09.2021 підготовче засідання на 04.10.2021 призначено в режимі відеоконференцзв`язку.

Протокольною ухвалою суду від 04.10.2021 відкладено підготовче засідання до 18.10.2021.

Ухвалою суду від 18.10.2021 відкладено підготовче засідання до 08.11.2021.

Протокольною ухвалою суду від 08.11.2021 закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду на 24.11.2021.

24.11.2021 від представника позивача надійшло клопотання про розгляд справи за його відсутності. Позовні вимоги підтримує, просить їх задовольнити.

За приписами частини 6 статті 205 КАС України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи, за умови що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

Відповідно до частини 9 статті 205 КАС України якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але всі учасники справи не з`явилися у судове засідання, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.

Таким чином, суд визнав за доцільне вирішити справу за наявними в ній матеріалами, в порядку письмового провадження.

Згідно з частиною 4 статті 229 КАС України у разі неявки у судове засідання всіх учасників справи або якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Розглянувши матеріали та з`ясувавши всі обставини адміністративної справи, які мають юридичне значення для розгляду та вирішення спору по суті, дослідивши наявні у справі докази у їх сукупності, судом встановлено наступне.

Наказом Міністра оборони України від 14.07.2015 №512 полковника ОСОБА_1 командира 40 окремої артилерійської бригади оперативного командування «Південь» Сухопутних військ Збройних Сил України звільнено з військової служби у запас за п. «б» ч. 6 ст. 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» (а.с. 70).

Відповідно до витягу з наказу командира військової частини польова пошта В3500 (по стройовій частині) від 13.08.2015 № 157 полковника ОСОБА_1 з 13.08.2015 виключено зі списків особового складу частини та всіх видів забезпечення.

Посилаючись на виплату одноразової грошової допомоги при звільненні не у повному обсязі, позивач звернувся із вказаним позовом до суду.

Вирішуючи спір по суті суд виходить з наступного.

Частиною другою статті 19 Конституції України обумовлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, встановлює єдину систему їх соціального та правового захисту, гарантує військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни та регулює відносини у цій галузі, визначено відповідно до Конституції України Законом України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" від 20 грудня 1991 року № 2011-XII (далі - Закон № 2011-XII, у редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин).

Статтею 1 Закону № 2011-XII передбачено, що соціальний захист військовослужбовців - діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі. Це право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, у старості, а також в інших випадках, передбачених законом.

Частиною першою статті 9 Закону № 2011-XII обумовлено, що держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.

Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері праці та соціальної політики, інші центральні органи виконавчої влади відповідно до їх компетенції розробляють та вносять у встановленому порядку пропозиції щодо грошового забезпечення військовослужбовців.

За приписами частини другої цієї ж статті до складу грошового забезпечення входять:

посадовий оклад, оклад за військовим званням;

щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія);

одноразові додаткові види грошового забезпечення.

Абзацом першим частини другої статті 15 Закону № 2011-XII визначено, що військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, які звільняються зі служби за станом здоров`я, виплачується одноразова грошова допомога в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби. У разі звільнення з військової служби за віком, у зв`язку із скороченням штатів або проведенням організаційних заходів, закінченням строку контракту, у зв`язку з безпосереднім підпорядкуванням близькій особі, систематичним невиконанням умов контракту командуванням, а також у зв`язку з настанням особливого періоду та небажанням продовжувати військову службу військовослужбовцем-жінкою, яка має дитину (дітей) віком до 18 років одноразова грошова допомога в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби виплачується за наявності вислуги 10 років і більше.

Правова позиція щодо застосування приписів частини другої статті 15 Закону №2011-XII неодноразово викладалася у постановах Верховного Суду, зокрема, від 11 квітня 2018 року у справі № 806/2104/17, від 24 листопада 2020 року у справі № 822/3008/17, від 21 квітня 2021 року № 380/2427/20 та інш.

Відповідно до усталеної позиції Верховного Суду правова норма частини другої статті 15 Законі №2011-XII не містить вказівки на те, що право на призначення та виплату одноразової грошової допомоги виникає за наявності 10 і більше саме календарних років вислуги. Поняття «календарна вислуга років» застосовується не для позначення необхідної для призначення допомоги вислуги років, а для визначення розміру грошової допомоги, а саме: «в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби».

При цьому, Верховний Суд наголошував, що умовою набуття права на призначення та виплату одноразової грошової допомоги відповідно до частини другої статті 15 Закону № 2011-XII є наявність «вислуги 10 років і більше».

Судом встановлено, що у витягу з наказу командира військової частини польова пошта В3500 № 157 від 13.08.2015 (по стройовій частині) вказано, що вислуга ОСОБА_1 у Збройних Силах становить: календарна 20 років 00 місяців 13 днів.

Однак, як встановлено судом, на військову службу ОСОБА_1 призваний 01.08.1995.

При цьому, згідно витягу з послужного списку ОСОБА_1 останній проходив службу, яка обраховується з розрахунку один місяць за три, зокрема:

-з 25.12.2000 по 11.09.2001 у військовій частині А 0555 у складі миротворчого контингенту Місії ООН у Сьєра-Леоне;

- з 25.05.2004 по 06.03.2005 - у військовій частині А 0555 у складі миротворчого контингенту Місії ООН у Сьєра-Леоне;

- з 14.10.2010 по 31.10.2011 - служба у складі миротворчого контингенту та миротворчого персоналу Місії ООН в Ліберії.

Однак, розрахунок пільгової вислуги років не проводився.

Відповідно до статті 171 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» порядок обчислення вислуги років та визначення пільгових умов призначення пенсій особам, які мають право на пенсію за цим Законом, встановлюється Кабінетом Міністрів України.

На виконання зазначених вимог Закону №2262-ХІІ Кабінетом Міністрів України затверджено Порядок обчислення вислуги років, призначення та виплати пенсій і грошової допомоги особам офіцерського складу, прапорщикам, мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ та членам їхніх сімей (постанова від 17.07.1992р. №393).

Статтею 1 Закону №2262-ХІІ передбачено, що особи офіцерського складу, прапорщики і мічмани, військовослужбовці надстрокової служби та військової служби за контрактом, особи, які мають право на пенсію за цим Законом при наявності встановленої цим Законом вислуги на військовій службі, службі в органах внутрішніх справ, Національній поліції, Службі судової охорони і в державній пожежній охороні, службі в Державній службі спеціального зв`язку та захисту інформації України, в органах і підрозділах цивільного захисту, податкової міліції, Державної кримінально-виконавчої служби України мають право на довічну пенсію за вислугу років.

Таким чином, Закон №2262-ХІІ як єдину, обов`язкову умову призначення пенсії за вислугу років передбачає наявність у особи певної кількості років певного виду служби (вислуги). При цьому, наявність необхідної вислуги років забезпечує право на пенсію за вислугу років безвідносно до віку, стажу та працездатності особи.

Визначення у Законі №2262-ХІІ вислуги саме в календарних роках передбачає обов?язкову вислугу усіх календарних днів (365), що в такому випадку і буде становити календарний рік і буде відповідати правилу, закріпленому в частині 4 статті 17 цього ж Закону, щодо можливості врахування при призначенні пенсії тільки повних років вислуги.

Таким чином, передбачена Законом №2262-ХІІ календарна вислуга - це вислуга, яка складається з повної кількості календарних днів відповідного періоду (календарний рік - 365 календарних днів, календарний місяць - 30 календарних днів).

В свою чергу, передбачені статтею 171 Закону №2262-ХІІ пільгові умови призначення пенсій відповідно до Порядку 393 полягають в пільговому (кратному) зарахуванні вислуги років.

При цьому, таке зарахування не є самостійним видом вислуги і не конкурує з її календарним обчисленням, а є лише пільговим зарахуванням уже наявної вислуги. Фактична тривалість вислуги при такому зарахуванні не змінюється, а лише зараховується на пільгових (кратних) умовах.

Завдяки такому зарахуванню необхідну кількість років для призначення пенсії за вислугу років особа набуває швидше, порівняно із зарахуванням вислуги на загальних (не пільгових) умовах, що і становить природу пільгових умов призначення пенсій особам, які мають право на пенсію за Законом №2262-ХІІ.

Вказана правова позиція викладена у постанові ВС від 14.04.2021 у справі 480/4241/18.

Як зазначено у супровідному листі Запорізького обласного територіального центру комплектування та соціальної підтримки від 03.11.2021 вих.№3305/с, оскільки ОСОБА_1 отримує пенсію по інвалідності, то розрахунок вислуги років не складався.

Відповідно до пункту 234 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого указом Президента України від 10.12.2008 № 1153/2008, перед звільненням військовослужбовців уточняються дані про проходження ними військової служби, документально підтверджуються періоди служби, що підлягають зарахуванню до вислуги в календарному та пільговому обчисленні, проводиться розрахунок вислуги років військової служби.

Порядок проведення розрахунку вислуги років визначений Інструкцією про організацію виконання Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженою наказом Міністра оборони України від 10.04.2009 № 170, зареєстрованою в Міністерстві юстиції України від 19.05.2009 за № 438/16454 (із змінами) (далі - Інструкція про організацію виконання) та Інструкцією з організації обліку особового складу Збройних Сил України, затвердженою наказом Міністерства оборони України від 26.05.2014 № 333, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України від 12.06.2014 за № 611/25388 (далі - Інструкція з організації обліку).

Відповідно до пункту 12.6. розділу XII Інструкції про організацію виконання, посадова особа, у підпорядкуванні якої є військовослужбовці, які виявили бажання звільнитись чи підлягають звільненню з військової служби, не пізніше ніж за чотири місяці до досягнення ними граничного віку перебування на військовій службі чи закінчення строку контракту, зобов`язана здійснити заходи, зокрема, щодо розрахунку вислуги років військової служби військовослужбовців.

Також, пунктом 12.9. розділу XII зазначеної вище інструкції, встановлено, що документи на звільнення військовослужбовців з військової служби надсилаються безпосередньо до кадрового органу, підпорядкованого посадовій особі, яка має право на звільнення такого військовослужбовця з військової служби.Кадровий орган, відповідно до пункту 3.15. глави 3 розділу II Інструкції з організації обліку, перевіряє документи, що підтверджують усі періоди військової служби військовослужбовця та передає їх до фінансового органу.

Отже, оскільки обраховувати вислугу років військовослужбовця має відповідна кадрова сдужба, то визначення конкретного строку пільгової вислуги років відноситься до дискреційних повноважень відповідача.

Відтак, належним способом захисту прав позивача суд вважає зобов`язати Військову частину А2227 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 , одноразову грошову допомогу при звільненні, передбачену ст. 15 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» у розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби виходячи з календарної та пільгової вислуги років, з урахуванням вже виплачених сум.

Посилання відповідача на пропуск позивачем строку звернення із позовною заявою суд дослідивши відхиляє з огляду на таке.

Суд зазначає, що Конституційний Суд України неодноразово надавав офіційне тлумачення частини другої статті 233 КЗпП України.

Так, у Рішенні Конституційного Суду України від 15 жовтня 2013 року № 8-рп/2013 у справі щодо офіційного тлумачення положень частини другої статті 233 КЗпП України, статей 1, 12 Закону України «Про оплату праці» зазначив, що у разі порушення роботодавцем законодавства про оплату праці звернення працівника до суду з позовом про стягнення заробітної плати, яка йому належить, тобто усіх виплат, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, установлених законодавством, незалежно від того, чи було здійснене роботодавцем нарахування таких виплат, не обмежується будь-яким строком.

У пункті 2.1 мотивувальної частини вказаного Рішення Конституційний Суд України розкрив сутність вимог працівника до роботодавця, зазначених у частині другої статті 233 КЗпП України, строк звернення до суду, з якими не обмежується будь яким-строком.

Конституційний Суд України дійшов висновку, що під заробітною платою, яка належить працівникові, або, за визначенням, використаним у частині другої статті 233 Кодексу, належною працівнику, необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, установлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем, незалежно від того, чи було здійснене нарахування таких виплат.

Отже, аналіз наведених норм чинного законодавства з урахуванням положень Рішення Конституційного Суду України від 15 жовтня 2013 року № 8-рп/2013 дає підстави для висновку, що у разі порушення роботодавцем законодавства про оплату праці, працівник не обмежується будь-яким строком звернення до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати, яка включає усі виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, установлених законодавством, незалежно від того, чи було здійснене роботодавцем нарахування таких виплат.

Суд зазначає, що перебування особи на публічній службі, у тому числі військовій службі за контрактом, є однією із форм реалізації закріпленого в статті 43 Конституції України права на працю.

Отже, в аспекті спірних правовідносин, Суд дійшов висновку, що поняття «грошове забезпечення», «одноразова грошова допомога при звільненні» та «заробітна плата», які використано у чинному законодавстві, що регулює трудові правовідносини, є рівнозначними, а тому спір в частині вимог у вказаній справі охоплюється застосованим у частині 2 статті 233 КЗпП України визначенням «законодавство про оплату праці».

Частиною першою статті 77 КАС України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Відповідно до статті 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Згідно з частинами 1 та 4 статті 73 КАС України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Суд, відповідно до статті 90 КАС України, оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Перевіривши юридичну та фактичну обґрунтованість доводів сторін, оцінивши докази суб`єкта владних повноважень на підтвердження правомірності своїх дій та докази, надані позивачем, суд доходить висновку, що позовні вимоги є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Суд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі (ч. 1 ст. 143 КАС України).

Оскільки позивач звільнений від сплати судового збору, розподіл судових витрат в порядку ст. 139 КАС України не здійснюється.

Щодо витрат на правничу допомогу суд зазначає наступне.

Частиною 1 ст.132 КАС України встановлено, що судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати, зокрема, на професійну правничу допомогу (ч.3 ст. 132 КАС України).

Частинами 1 та 2 ст.16 КАС України встановлено, що учасники справи мають право користуватися правничою допомогою.

Представництво в суді, як вид правничої допомоги, здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом.

Відповідно до вимог ст.134 КАС України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:

1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);

2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);

3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;

4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини п`ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Аналіз наведених положень процесуального законодавства дає підстави для висновку про те, що документально підтверджені судові витрати на правничу допомогу адвоката підлягають компенсації стороні, яка не є суб`єктом владних повноважень та на користь якої ухвалене рішення, за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень.

При цьому, суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо.

При визначенні суми компенсації витрат, понесених на правничу допомогу, необхідно досліджувати на підставі належних та допустимих доказів обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, кількість витраченого часу, розмір гонорару, співмірність послуг категоріям складності справи, витраченого адвокатом часу, об`єму наданих послуг, ціни позову та (або) значенню справи.

Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, про що, зокрема, зазначено у рішеннях від 26.02.2015 у справі «Баришевський проти України», від 10.12.2009 у справі «Гімайдуліна і інших проти України», від 12.10.2006 у справі «Двойних проти України», від 30.03.2004 у справі «Меріт проти України» заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.

Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрат на підставі статті 41 Конвенції. Зокрема, згідно з його практикою заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі «East/WestAllianceLimited» проти України», заява №19336/04). У рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Судом встановлено, що 13.05.2019 між ОСОБА_1 та Адвокатським об`єднанням «Компанія «Довіра» укладено договір про надання правової допомоги № 759/м, відповідно до умов якого замовник доручає, а виконавець зобов`язується надати юридичну допомогу з питання перерахунку пенсії за вислугу років (п.1.2 Договору).

Додатковою угодою від 16.05.2019 сторони погодили розмір гонорару (п.3.1.1.1) грошову винагороду за надання юридичних послуг у розмірі 50% отриманих коштів від перерархованої пенсії (п.3.1.2.1).

На підтвердження понесених витрат позивачем долучено розрахунок витрат № 1 від 01.07.2021 та акт № 1 від 01.07.2021 в яких сторони погодили прийняття таких видів послуг: консультація з питання правомірності призначення та перерахунку пенсії за вислугою років, складання та направлення заяв до компетентних органів; підготовка та направлення до суду позовної заяви про визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії; квитанція до прибуткового касового ордера № 759/м/1 від 01.07.2021.

Аналіз поданих позивачем документів свідчить про те, що як сам договір, так і складені на його виконання розрахунок, акт та квитанція стосуються надання правничої допомоги відносно правомірності призначення та перерахунку пенсії за вислугу років.

В даній справі, предметом спору є правомірність нарахування та виплати одноразової грошової допомоги при звільненні, передбаченої ст. 15 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».

Отже, подані документи не підтверджують їх зв`язок із вказаною справою.

Відтак, підстави для стягнення витрат на правничу допомогу за поданими документами відсутні.

Керуючись статтями 2, 77, 139, 241, 243-246, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позовну заяву ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Військової частини А2227 (55202, Миколаївська область, м. Первомайськ, вул. 40 років Перемоги, 46, код ЄДРПОУ 00034022) про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії, - задовольнити частково.

Визнати протиправним дії Військової частини А2227 в частині нарахування ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги при звільненні, передбаченої ст. 15 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» з розрахунку 20 календарних років.

Зобов`язати Військову частину А2227 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 , одноразову грошову допомогу при звільненні, передбачену ст. 15 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» у розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби виходячи з календарної та пільгової вислуги років, з урахуванням вже виплачених сум.

В іншій частині позову відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення суду може бути оскаржено в апеляційному порядку до Третього апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його (її) проголошення,а якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення у повному обсязі складено та підписано 10.01.2022.

Суддя Л.Я. Максименко