Рішення № 102479942, 10.01.2022, Донецький окружний адміністративний суд

Україна

Донецький окружний адміністративний суд

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

10 січня 2022 року Справа№200/13859/21

приміщення суду за адресою: 84122, м.Слов`янськ, вул. Добровольського, 1

Донецький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Загацької Т.В., розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Донецькій області про визнання протиправною та скасування вимоги про сплату боргу (недоїмки),-

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_1 ) звернувся до Донецького окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Головного управління ДПС у Донецькій області (код ЄДРПОУ 44070187, адреса: 87515, Донецька обл., місто Маріуполь, вул.Італійська, буд.59) про визнання протиправною та скасування вимоги про сплату боргу (недоїмки) від 04.03.2020 №Ф-101421-54.

В обґрунтування позовної заяви зазначено, що ОСОБА_1 , є пенсіонером за віком з 2011 року, отримує пенсію відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» та перебуває на обліку у Головному Управлінні ДПС у Донецькій області, як фізична особа - підприємець на загальній системі оподаткування. З 01.04.2015 обрав спрощену систему оподаткування - єдиний податок 3 групи. В червні 2021 року після відрахування з пенсії звернувся до Центрального відділу державної виконавчої служби у місті Маріуполі Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Харків) дізнався про існування вимоги про сплату боргу (недоїмки) з єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування від 04.03.2021. Зазначає, що у 2020 році позивачем було помилково подано податковому органу звіт про суми нарахованого доходу та суми нарахованого єдиного внеску за 2019 рік. Вважає, що оскільки договір про добровільну участь у системі загальнообов`язкового державного соціального страхування не укладав, то подання звіту за відсутності вказаного договору не може бути підставою для сплати таких грошових зобов`язань.

Відповідач позову не визнав, подав відзив на позовну заяву, за змістом якого вказує на те, що відповідно до абзацу 2 пункту 4 розділу III Інструкції про порядок нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, затвердженої наказом Міністерства фінансів України від 20.04.2015 № 449, із змінами та доповненнями, такі особи можуть бути платниками єдиного внеску виключно за умови самостійного визначення для себе бази нарахування єдиного внеску, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої Законом № 2464. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску. Відповідно до пункту 16 розділу II Порядку № 435, відповідальним за правильність та достовірність заповнення Звіту є страхувальник. З огляду на те, що звіт за 2019 рік подано позивачем добровільно, а відповідно до пункту 4 розділу VI Інструкції про порядок нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування вимога про сплату боргу (недоїмки) формується на підставі звіту платника про нарахування єдиного внеску, оскільки позивачем не виконано обов`язку зі сплати самостійно визначеної суми єдиного внеску, вимога про визначення суми боргу (недоїмки) сформована правомірно. З таких підстав просить суд відмовити в позові повністю.

10.11.2021 ухвалою Донецького окружного адміністративного суду відкрито провадження у справі та призначено розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження.

Від Головного управління ДПС у Донецькій області надійшов відзив на позовну заяву, в якому також викладено клопотання про розгляд справи за участю представника відповідача, що мотивоване тим, що дана справа має значний суспільний інтерес щодо формування сталої судової практики, має суттєве значення для органів ДПС, потребує детального розгляду справи по суті, дослідження великого обсягу доказів та з`ясування всіх обставин.

Розглянувши вищевказане клопотання, суд зазначає наступне.

Частиною 1 ст.12 Кодексу адміністративного судочинства України (далі – КАС України) закріплено, що адміністративне судочинство здійснюється за правилами, передбаченими цим Кодексом, у порядку позовного провадження (загального або спрощеного).

Нормами ч.1 ст.257 КАС України визначено, що за правилами спрощеного позовного провадження розглядаються справи незначної складності.

Враховуючи положення п.6 ч.6 ст.12 КАС України, за якими для цілей цього Кодексу справами незначної складності є справи зокрема щодо оскарження рішення суб`єкта владних повноважень, на підставі якого ним може бути заявлено вимогу про стягнення грошових коштів у сумі, що не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, та розмір санкцій податкового повідомлення-рішення про скасування якого просить позивач, суд приходить до висновку, що розгляд даної справи слід проводити за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи.

Частиною 4 ст.260 КАС України передбачено, що якщо відповідач в установлений судом строк подасть заяву із запереченнями проти розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження, суд залежно від обґрунтованості заперечень відповідача протягом двох днів із дня її надходження до суду постановляє ухвалу про: залишення заяви відповідача без задоволення; розгляд справи за правилами загального позовного провадження та заміну засідання для розгляду справи по суті підготовчим засіданням.

Однак зі змісту позовної заяви не вбачаються підстави для розгляду даної справи за участю представника відповідача. В обґрунтування заяви про розгляд справи за участю представника відповідача представник відповідача посилається на значний суспільний інтерес справи, проте не обґрунтовує у чому саме він полягає.

Дослідивши доводи відповідача наведені в обґрунтування клопотання суд дійшов висновку, що в даному випадку підстави для задоволення клопотання відповідача про розгляд цієї справи за участю представника відповідача відсутні.

Розглянувши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.

ОСОБА_1 перебуває на обліку у Головному управлінні ДПС у Донецькій області, Центральна ДПІ з 12.05.1998 як фізична особа - підприємець на загальній системі оподаткування (а.с.15-16).

З 01.04.2015 ФОП ОСОБА_1 обрав спрощену систему оподаткування - єдиний податок 3 групи (а.с.17).

23.09.2021 представник позивача звернувся до відповідача з запитом та просив надати належним чином засвідчену копію рішення Головного управління ДПС у Донецькій області, щодо нарахування ОСОБА_1 єдиного соціального внеску за 2019 рік (а.с.39).

Листом від 29.09.2021 № 26299/6/05-99-24-04-29 відповідач повідомив, що згідно з інформаційною системою ДПС України ФОП ОСОБА_1 перебуває на обліку у Головному управлінні ДПС у Донецькій області, Центральна ДПІ з 12.05.1998 як фізична особа - підприємець на загальній системі оподаткування. З 01.04.2015 ФОП ОСОБА_1 обрав спрощену систему оподаткування - єдиний податок 3 групи. На підставі відомостей, отриманих від Головного управління ПФУ в Донецькій області, в облікових даних встановлена ознака «Пенсіонер за віком років з 30.04.2011». Таким чином, керуючись частиною четвертою статті 4 Закону № 2464, ФОП ОСОБА_1 звільняється від сплати за себе єдиного внеску. 06.02.2020 ФОП ОСОБА_1 самостійно надано звіт Про суми нарахованого доходу застрахованих осіб та суми нарахованого єдиного внеску (Додаток 5) за 2019 рік № 9333765399 на суму 11 016,72 грн. Враховуючи вищенаведене, на дату надання відповіді згідно з інтегрованою карткою платника по коду 71040000 з урахуванням існуючої переплати рахується борг на суму 10 315,63 грн., який підлягає сплаті (а.с.27-28).

Відповідачем складено спірну вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 04.03.2020 №Ф-101421-54, якою позивача зобов`язано сплатити суму недоїмки по єдиному внеску в сумі 10315,63 грн (а.с.44).

Вирішуючи адміністративний спір по суті, суд зазначає наступне.

Правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку визначаються Законом України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування».

За пунктом 2 частини першої статті 1 вказаного Закону єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) - це консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов`язкового державного соціального страхування в обов`язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Відповідно до пункту 4 частини першої статті 4 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» платниками єдиного внеску є фізичні особи-підприємці, в тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування.

Згідно з частиною четвертою статті 4 цього Закону особи, зазначені у пунктах 4 та 5-1 частини першої цієї статті, звільняються від сплати за себе єдиного внеску, якщо вони отримують пенсію за віком або є особами з інвалідністю, або досягли віку, встановленого статтею 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», та отримують відповідно до закону пенсію або соціальну допомогу. Такі особи можуть бути платниками єдиного внеску виключно за умови їх добровільної участі у системі загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Як вже встановлено судом, позивач отримує пенсію за віком, що підтверджується пенсійним посвідченням.

Відповідно до пункту 3 розділу ІІІ Порядку формування та подання страхувальниками звіту щодо сум нарахованого єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, затвердженого наказом Міністерства фінансів України 14.04.2015 № 435 (у редакції наказу Міністерства фінансів України від 15.05.2018 № 511) фізичні особи-підприємці, у тому числі ті, які обрали спрощену систему, та члени фермерського господарства звільняються від сплати за себе єдиного внеску, якщо вони отримують пенсію за віком або є особами з інвалідністю, або досягли віку, встановленого статтею 26 Закону України «Про загальнообов`язкове пенсійне страхування», та отримують відповідно до закону пенсію або соціальну допомогу. Звіт зазначеними особами не подається.

Аналіз положень Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» та Порядку формування та подання страхувальниками звіту щодо сум нарахованого єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування свідчить про те, що фізичні особи-підприємці, які обрали спрощену систему оподаткування є платниками єдиного внеску, однак такі фізичні особи-підприємці звільняються від його сплати якщо вони отримують пенсію за віком або є особами з інвалідністю, або досягли віку, встановленого статтею 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», та отримують відповідно до закону пенсію або соціальну допомогу.

У таких випадках фізичні особи-підприємці можуть бути платниками єдиного внеску виключно за умови їх добровільної участі у системі загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Також такі особи не мають обов`язку щодо подання звіту про суми нарахованого єдиного внеску.

Як зазначив у позовній заяві позивач, ним було помилково подано звіт про суми нарахованого доходу застрахованих осіб та суми нарахованого єдиного внеску за 2019 рік.

З огляду на те, що у позивача відсутній обов`язок по сплаті за себе єдиного соціального внеску та враховуючи, що він як пенсіонер по віку звільнений від сплати єдиного внеску, такі обставини не можна вважати добровільною участю позивача у системі загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Добровільна участь особи, яка виявила бажання бути платником єдиного внеску, передбачає укладення договору на добровільну участь у системі загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Однак жодної інформації про наявність такого договору у 2019 році матеріали справи не містять, відповідний договір щодо добровільної участі позивача у системі загальнообов`язкового державного соціального страхування відповідачем суду не наданий. Більше того, відповідачем не стверджується про добровільну участь позивача у системі загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Слід зазначити, що відповідачем було прийнято відповідну звітність за 2019 рік від позивача, а також відповідачем не заперечується, що за даними ІТС «Податковий блок» позивачу присвоєно статус «фізична-особа-пенсіонер», однак не враховано той факт, що така особа повинна подавати таку звітність в разі укладення договору щодо добровільної участі у системі загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Суд зазначає, що відсутність права подання уточнюючих звітів в разі помилкового подання звітів не може бути обставиною, що зобов`язує сплатити відповідні внески, оскільки Закон України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» передбачає обов`язкову згоду такого платника, яка висловлюється у вигляді укладання відповідного письмового договору, який наразі не укладався, що відповідачем не заперечується.

Оскільки в матеріалах справи відсутній договір про добровільну участь позивача у системі загальнообов`язкового державного соціального страхування, то помилкова подача позивачем звіту за 2019 рік не свідчить про добровільну участь у системі страхування.

Вказаної позиції дотримується Верховний Суд у постанові 04.09.2019 у справі №806/1503/16 (адміністративне провадження № К/9901/17085/18).

Відповідно до статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

В ході судового розгляду справи відповідач належними та допустимими доказами не підтвердив правомірності своєї поведінки у спірних правовідносинах. Натомість, доводи позивача щодо порушення відповідачем його прав та законних інтересів гуртуються на матеріальному законі та відповідають обставинам справи.

Враховуючи викладене, суд вважає спірну вимогу такою, що не відповідає встановленим у частині другій статті 2 КАС України критеріям обґрунтованості, добросовісності та розсудливості, порушує право позивача, яке підлягає судовому захисту шляхом визнання протиправною та скасування вимоги про сплату боргу (недоїмки) від 04.03.2020 №Ф-101421-54.

З огляду на наведене, позовні вимоги слід задовольнити в повному обсязі.

Визначаючись щодо розподілу судових витрат суд виходив з такого.

Згідно положень ст.139 КАС України при задоволені позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрат, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Згідно з квитанцією АТ КБ «ПриватБанк» від 19.10.2021 за подання даного позову сплачено судовий збір у розмірі 908 грн, який підлягає стягненню за рахунок бюджетних асигнувань відповідача на користь позивача.

Також позивачем заявлено клопотання про стягнення з відповідача витрат на правничу допомогу в розмірі 3000 грн.

Так, положеннями ч.2 ст.134 КАС України передбачено, що за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат (ч.3 ст.134 КАС України).

Частинами 4, 5, 6 ст.134 КАС України передбачено, що для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:

1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);

2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);

3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;

4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Верховний Суд в постанові від 21.01.2021 в справі №280/2635/20 звернув увагу на те, що при визначенні суми відшкодування суд повинен виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.

Вказаний правовий висновок викладено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі №755/9215/15-ц.

Як убачається з матеріалів справи, судові витрати складаються з витрат на правничу допомогу, що підтверджується договором про надання правової допомоги від 22.09.2021, укладеного між позивачем та адвокатом Нолбан С.Л., квитанцією про оплату правової допомоги від 22.09.2021 у розмірі 3000 грн, актом прийому-передачі виконаних робіт б/н від 22.09.2021.

Згідно акту прийому-передачі виконаних робіт б/н від 22.09.2021, адвокатом було надана наступні послуги:

- юридична консультація та роз`яснення по справі (1 година) 800 грн;

- повторна юридична консультація (1 година) 800 грн;

- складання та відправлення поштою адвокатського запиту до Головного управління ДПС у Донецькій області (3 години) 2400 грн;

- вивчення судової практики по аналогічним спорам та відпрацювання правової позиції по справі (2 години) 1600 грн;

- підготовка та збирання необхідних документів і доказів по справі (2 години) 1600 грн;

- підрахунки та складання адміністративного позову (4 години) 3200 грн;

- формування позовної заяви сканування та копіювання додатків до неї (1 година) 800 грн;

- представництво в суді 1-ї інстанції (в залежності від кількості судових засідань).

При визначенні суми відшкодування інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, суд має виходити з реальності цих витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи.

Проте, суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспівмірність у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг та умовами договору тощо.

Ураховуючи складність справи та обсяг наданих послуг адвокатом, суд вважає співмірним розмір витрат на правничу допомогу в сумі 1000 грн, що підлягають стягненню за рахунок бюджетних асигнувань відповідача на користь позивача.

Аналогічна правова позиція висловлена в постанові Верховного Суду від 06.02.2020 у справі №904/1600/19.

Таким чином, за рахунок бюджетних асигнувань відповідача на користь позивача підлягає стягненню судові витрати у сумі 1908 грн.

Керуючись статтями 241-246, 255, 295 КАС України, суд

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Донецькій області про визнання протиправною та скасування вимоги про сплату боргу (недоїмки) задовольнити.

Визнати протиправною та скасувати вимогу Головного управління ДПС у Донецькій області про сплату боргу (недоїмки) від 04.03.2020 №Ф-101421-54.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управлінням ДПС у Донецькій області (код ЄДРПОУ 44070187, адреса: 87515, Донецька обл., місто Маріуполь, вул.Італійська, буд.59) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_1 ) судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 908 грн. та витрати на правничу допомогу у розмірі 1000 грн.

Повне судове рішення складено 10.01.2022.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Апеляційна скарга подається до Першого апеляційного адміністративного суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Текст рішення розміщений в Єдиному державному реєстрі судових рішень (веб-адреса сторінки: http://www.reyestr.court.gov.ua/).

Суддя Т.В.Загацька