Рішення № 102478983, 10.01.2022, Дніпропетровський окружний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 січня 2022 року Справа № 160/19219/21 Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Луніної О.С., розглянувши в порядку спрощеного провадження у місті Дніпрі адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Сумській області про визнання протиправною та скасування вимоги, -

ВСТАНОВИВ:

19.10.2021 року до Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 (далі - позивач) до Головного управління ДПС у Сумській області (далі - відповідач), в якій позивач просить визнати протиправною та скасувати вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 24 лютого 2021 року № Ф-14706-17, що складена Головним управлінням ДПС у Сумській області.

Позов мотивовано тим, що вимога прийнята всупереч норм чинного законодавства та поза межами повноважень відповідача, оскільки позивач не веде підприємницьку діяльність з 2008 року, а з 7 травня 2015 року є найманим працівником а саме, перебуває на військовій службі у Військовій частині А1828 в званні старшого солдата. Військова частина сплачує за позивача всі обов`язкові платежі та збори у повному обсязі. Вище викладені доводи свідчать про те, що вимога є не законною та підлягає скасуванню.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 21.10.2021 року позовну заяву ОСОБА_1 залишено без руху та надано строк на усунення недоліків.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 19.11.2021 року, після усунення недоліків позовної заяви, відкрито провадження в адміністративній справі №160/19219/21 та призначено справу до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без виклику (повідомлення) сторін.

14 грудня 2021 року до Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшов відзив ГУ ДПС у Сумській області області на позовну заяву ОСОБА_1 , в якому відповідач заперечує проти задоволення позовних вимог, зазначає, що вимога про сплату боргу (недоїмки) є законною, мотивуючи свої доводи наступним. Згідно бази даних ГУ ДПС у Сумській області ОСОБА_1 зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 . Станом на 01.03.2021 року та на теперішній час, в ІКП платника обліковується заборгованість з єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування для фізичних осіб – підприємців, у т. ч. які обрали спрощену систему оподаткування та осіб, які проводять незалежну професійну діяльність в сумі 37788,74 грн. Отже, ОСОБА_1 , у зв`язку з наявністю її державної реєстрації фізичною особою-підприємцем згідно даних Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, була зобов`язана сплачувати єдиний внесок. На виконання ч. 4 ст. 25 Закону № 2464 та п. 3 р. ІV Інструкції про порядок нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, затвердженої наказом Міністерства фінансів України від 20.04.15р. № 449 та зареєстрованої в Мін`юсті України 07.05.15р. за № 508/26953 зі змінами та доповненнями, якщо платник має на кінець календарного місяця недоїмку зі сплати єдиного внеску контролюючими органами направляються платнику вимоги про сплату боргу. Головним управлінням ДПС у Сумській області було сформовано вимогу про сплату боргу (недоїмки) по єдиному соціальному внеску для фізичних осіб-підприємців, у т. ч. які обрали спрощену систему оподаткування та осіб, які проводять незалежну професійну діяльність за № Ф-14706-17 та направлено платнику поштою рекомендованим листом з повідомленням про вручення за місцезнаходженням (реєстрацією) 29.05.2021 року конверт повернувся до ГУ ДПС у Сумській області з відміткою «за закінченням терміну зберігання». Згідно ч. 4 розділу VІ Інструкції № 449, вимога про сплату боргу (недоїмки) у паперовій формі вважається належним чином надісланою (врученою), якщо вона надіслана на адресу (місцезнаходження юридичної особи, місце проживання або останнього відомого місця перебування фізичної особи) платника єдиного внеску рекомендованим листом з повідомленням про вручення або особисто вручена платнику єдиного внеску або його законному чи уповноваженому представникові.

Справа розглядається судом в порядку спрощеного провадження за приписами статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами. При розгляді справи за правилами спрощеного позовного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи.

Судом встановлено та матеріалами справи підтверджено, що ОСОБА_1 у період з 18.03.2003 по 27.04.2021 була зареєстрована як фізична особа-підприємець та перебувала на обліку в Головному управлінні ДПС у Сумській області.

Згідно з відомостями контролюючого органу Фізичній особі-підприємцю ОСОБА_1 за період з 2017 року по 2020 роки нараховано борг зі сплати єдиного внеску у розмірі 37 788,74 грн.

У зв`язку з наявність вказаного боргу, 24.02.2021 року Головне управління ДПС у Сумській області сформувало вимогу про сплату боргу (недоїмки) за № Ф-14706-17.

Вважаючи таку вимогу протиправною, позивач звернувся до суду з цим позовом.

Правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку визначає Закон України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування». (далі - Закон № 2464-VI)

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 1 Закону № 2464-VI єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) - консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов`язкового державного соціального страхування в обов`язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування.

За змістом ст. 2 Закону № 2464-VI його дія поширюється на відносини, що виникають під час провадження діяльності, пов`язаної із збором та веденням обліку єдиного внеску. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на зазначені відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону. Виключно цим Законом визначаються: принципи збору та ведення обліку єдиного внеску; платники єдиного внеску; порядок нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску; розмір єдиного внеску; орган, що здійснює збір та веде облік єдиного внеску, його повноваження та відповідальність; склад, порядок ведення та використання даних Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування; порядок здійснення державного нагляду за збором та веденням обліку єдиного внеску.

Згідно з п. 3 ч. 1 ст. 1 Закону № 2464-VI застрахована особа - фізична особа, яка відповідно до законодавства підлягає загальнообов`язковому державному соціальному страхуванню і сплачує (сплачувала) та/або за яку сплачується чи сплачувався у встановленому законом порядку єдиний внесок.

Згідно з абзацом другим п. 1 ч.1 статті 4 Закону № 2464-VI платниками єдиного внеску є роботодавці: підприємства, установи та організації, інші юридичні особи, утворені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, чи за цивільно-правовими договорами (крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою - підприємцем, якщо виконувані роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), у тому числі філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи зазначених підприємств, установ і організацій, інших юридичних осіб, які мають окремий баланс і самостійно ведуть розрахунки із застрахованими особами.

При цьому, п. 4 ч. 1 ст. 4 Закону №2464 з-поміж інших платників єдиного внеску визначено й фізичних осіб - підприємців, в тому числі й тих, які обрали спрощену систему оподаткування

Відповідно до абзацу 1 п. 1 та п. 3 ч. 1 ст. 7 Закону № 2464-VI (в редакції, чинній з 1 січня 2017 року) єдиний внесок нараховується:

- для платників, зазначених у пунктах 1 (крім абзацу сьомого), частини першої статті 4 цього Закону, - на суму нарахованої кожній застрахованій особі заробітної плати за видами виплат, які включають основну та додаткову заробітну плату, інші заохочувальні та компенсаційні виплати, у тому числі в натуральній формі, що визначаються відповідно до Закону України «Про оплату праці», та суму винагороди фізичним особам за виконання робіт (надання послуг) за цивільно-правовими договорами;

- для платників, зазначених у пункті 4 частини першої статті 4 цього Закону, які обрали спрощену систему оподаткування, - на суми, що визначаються такими платниками самостійно для себе, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.

В той же час відносини щодо адміністрування єдиного внеску при одночасному перебуванні фізичної особи в трудових відносинах та наявності у неї статусу фізичної особи-підприємця Законом № 2464-VI не врегульовано.

Необхідними умовами для сплати особою єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування є провадження такою особою, зокрема, підприємницької діяльності та отримання доходу від такої діяльності, який і є базою для нарахування ЄСВ. Отже, саме дохід особи від такої діяльності є базою для нарахування, проте за будь-яких умов розмір ЄСВ не може бути меншим за розмір мінімального страхового внеску за місяць. При цьому, за відсутності бази для нарахування ЄСВ у відповідному звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, законодавство встановлює обов`язок особи самостійно визначити цю базу, розмір єдиного внеску не може бути меншим за розмір мінімальної заробітної плати.

Таким чином, метою встановлення розміру мінімального страхового внеску та обов`язку сплачувати його незалежно від наявності бази для нарахування є забезпечення у передбачених законодавством випадках мінімального рівня соціального захисту осіб шляхом отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Наведене правове врегулювання дає підстави для висновку, що, з урахуванням особливостей форми діяльності осіб, що зареєстровані як фізичні особи-підприємці, проте фактично не здійснюють та не ведуть господарську діяльність та доходи не отримують, саме задля досягнення вищевказаної мети збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування законодавством встановлено обов`язок сплати особами мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу від їх діяльності.

Судом встановлено та матеріалами справи підтверджено, що з 07 травня 2015 року ОСОБА_1 перебуває на військовій службі у Військовій частині А1828.

Військова частина А1828 з липня 2016 року по грудень 2020 року, як податковий агент, щомісячно сплачувала за позивача ЄСВ, що підтверджено довідкою форми ОК-5 «Індивідуальні відомості про застраховану особу».

Верховним Судом у постанові від 04 грудня 2019 року (справа № 440/2149/19) сформовано правовий висновок, згідно з яким, особа, яка зареєстрована як фізична особа-підприємець, проте господарську діяльність не веде та доходи не отримує, зобов`язана сплачувати єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування не нижче розміру мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу лише за умови, що така особа не є найманим працівником. В іншому випадку (якщо особа є найманим працівником), така особа є застрахованою і платником єдиного внеску за неї є її роботодавець, а мета збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування досягається за рахунок його сплати роботодавцем.

Інше тлумачення норм Закону № 2464-VI щодо необхідності сплати єдиного внеску особами, які перебувають на обліку в органах ДФС і зареєстровані як фізичні особи-підприємці (однак господарську діяльність не здійснюють і доходи не отримують), та які одночасно перебувають у трудових відносинах, спричиняє подвійну його сплату (безпосередньо особою та роботодавцем), що суперечить меті запровадженого державою консолідованого страхового внеску.

За приписами ч. 5 ст. 242 Кодексу адміністративного судочинства України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Враховуючи вище викладені обставини, суд дійшов висновку, що нарахування контролюючим органом позивачу, як фізичній особі-підприємцю (який господарську діяльність не здійснює і доходи не отримує), та, який одночасно перебуває у трудових відносинах, спричиняє подвійну його сплату (безпосередньо особою та роботодавцем).

Таким чином, донарахування позивачу суми єдиного внеску за період 2017-2020 роки, порушує мету забезпечення захисту прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) та спричиняє подвійну його сплату.

Отже, вимога про сплату боргу (недоїмки) від 24 лютого 2021 року № Ф-14706-17, що складена Головним управлінням ДПС у Сумській області, якою позивачу нараховано недоїмку у розмірі 37788,74 грн., є протиправною та підлягає скасуванню.

Відповідно до ч.1 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна, довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Частиною 2 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

З урахуванням зазначеного, на підставі наявних у матеріалах справи доказів, виходячи з системного аналізу норм чинного законодавства України, суд вважає, що позовна заява є обґрунтованою та підлягає задоволенню.

Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, суд зазначає, що згідно з ч. 1 ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України на користь позивача стягується судовий збір у розмірі 908,00 грн., сплачений ним за подання позову, за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Сумській області.

Щодо стягнення судових витрат на правничу допомогу, суд зазначає наступне.

Приписами п. 1 ч. 3 ст. 134 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що для цілей розподілу судових витрат розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою.

Відповідно до п. 2 ч. 3 ст. 134 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що для цілей розподілу судових витрат розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. (ч. 4 ст. 134 Кодексу адміністративного судочинства України)

Таким чином, розмір витрат на правничу допомогу адвоката визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена.

Так, у якості доказів надання правової допомоги суду надано копію договору про надання правової допомоги від 01.07.2021 року, згідно з яким, ОСОБА_1 (замовник) та адвокат Дмитрук Оксана Миколаївна уклали договір про надання правової допомоги.

За умовами вказаного договору, адвокат прийняв на себе наступні зобов`язання: провести консультування, сформувати правову позицію, збирати докази, скласти позов та інші процесуальні документи, представляти інтереси замовника в суді (Дніпропетровському окружному адміністративному суді, Третьому апеляційному адміністративному суді) та інших державних органах (в тому числі в Головному управлінні ДСП у Сумській області, органах виконавчої служби) в справі про визнання протиправною та скасування вимоги про сплату боргу (недоїмки) щодо єдиного соціального внеску, що видана Головним управлінням ДПС у Сумській області.

Умови та порядок розрахунків за надані послуги передбачені п. 3 вказаного договору.

Так, згідно з п.п. 3.1 п. 3 загальна сума гонорару в даній справі складає 8000 грн.

Відповідно до п.п. 3.2 п. 3 договору про надання правової допомоги за даним договором замовник оплачує адвокату гонорар у розмірі 8000 грн. в якості передплати.

Таким чином, оплата здійснена під час підписання договору про надання правової допомоги та повинна бути підтверджена відповідними документальними доказами.

Верховним Судом у постанові від 27.06.2018 року у справі №826/1216/16 зазначено, що склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані: договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.

Судом встановлено та матеріалами справи підтверджено, що адвокатом не надано суду доказів виконання умов договору, а саме, не надано акту приймання виконаних робіт та доказів оплати гонорару адвоката.

З огляду на те, що обов`язковою умовою для цілей розподілу судових витрат є надання доказів, що підтверджують розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката та доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат, суд не вбачає законних підстав для стягнення з Головного управління ДПС у Сумській області на користь позивача витрат на правову допомогу.

У зв`язку з перебуванням головуючого судді Луніної О.С. рішення суду складено у перший робочий день.

Керуючись ст.ст. 9, 72-77, 242-246, 250, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

ВИРІШИВ:

Позовну заяву ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Сумській області про визнання протиправною та скасування вимоги - задовольнити.

Визнати протиправною та скасувати вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 24 лютого 2021 року № Ф-14706-17, що складена Головним управлінням ДПС у Сумській області.

Стягнути на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_1 ) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Сумській області (вул. Іллінська, 13, м. Суми, 40009, код ЄДРПОУ ВП 43995469) судовий збір у розмірі 908,00 грн.

Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя О.С. Луніна