Рішення № 102467102, 03.12.2021, Ленінський районний суд м. Дніпропетровська

03.12.2021 Єдиний унікальний номер 205/8532/21

Єдиний унікальний номер 205/8532/21

Провадження № 2/205/3367/21

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03 грудня 2021 року м. Дніпро

Ленінський районний суд м. Дніпропетровська у складі:

головуючого судді Приходченко О.С.

при секретарі Король Т.А.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпрі в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , третя особа Відділ обліку проживання фізичних осіб управління у сфері державної реєстрації Департаменту адміністративних послуг та дозвільних процедур Дніпровської міської ради про визнання осіб такими, що втратили право користування житловим приміщенням, -

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 30 вересня 2021 року звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 і ОСОБА_3 , третя особа Відділ обліку проживання фізичних осіб управління у сфері державної реєстрації Департаменту адмінпослуг та дозвільних процедур Дніпровської міськради про визнання осіб такими, що втратили право користування житловим приміщенням.

Ухвалою судді Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 05 жовтня 2021 року позовну заяву прийнято до провадження суду та відкрито провадження в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін та призначено судовий розгляд на 03 листопада 2021 року.

Ухвалою Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 03 листопада 2021 року судовий розгляд було відкладено та визначено дату розгляду справи 03 грудня 2021 року.

Позивач у своєму позові посилалася на те, що на підставі свідоцтва про право на спадщину за заповітом від 26 жовтня 2010 року, виданого Восьмою дніпропетровською державною нотаріальною конторою і зареєстрованого в реєстрі за № 3-1854, їй належить 22/100 частин домоволодіння АДРЕСА_1 . Також на підставі свідоцтва про право на спадщину за заповітом від 26 жовтня 2010 року, виданого Восьмою дніпропетровською державною нотаріальною конторою і зареєстрованого в реєстрі за № 3-1856, їй належить 2/100 частин домоволодіння АДРЕСА_1 . Право власності у встановленому законом порядку зареєстровано в КП «ДМБТІ». Відповідач ОСОБА_2 є сином позивача, відповідач ОСОБА_3 - його дружина. З квітня 2014 року відповідачі фактично не проживають у будинку без поважних причин, домоволодіння не використовують, поточний ремонт не здійснюють, комунальні послуги не сплачують. Фактичне місце проживання відповідачів ОСОБА_1 невідоме. Реєстрація відповідачів перешкоджає позивачеві у здійсненні її права власності. Позивач у своїх позовних вимогах просила суд визнати ОСОБА_2 і ОСОБА_3 такими, що втратили право користування житловим приміщенням за адресою: АДРЕСА_1 , із зняттям з реєстраційного обліку.

Відповідачам ОСОБА_2 і ОСОБА_3 у встановленому законом порядку було направлено копію ухвали про прийняття позовної заяви до розгляду та відкриття провадження з копією позовної заяви та копіями доданих до неї матеріалів. У встановлений строк відповідачами відзив на позовну заяву подано не було, зустрічний позов не заявлено, будь-які інші документи до суду не направлено.

Третій особі Відділові формування та ведення реєстру територіальної громади Департаменту адміністративних та дозвільних процедур Дніпровської міської ради у встановленому законом порядку було направлено копію ухвали про прийняття позовної заяви до розгляду та відкриття провадження з копією позовної заяви та копіями доданих до неї матеріалів. У встановлений строк письмових пояснень щодо позову або відзиву до суду подано не було, у своїй заяві просила справу розглядати за наявними у ній матеріалами та ухвалити рішення згідно з чинним законодавством.

Перевіривши матеріали справи, оцінивши докази, що містяться в матеріалах справи, суд вважає позовну заяву необґрунтованою та такою, що задоволенню не підлягає за наступних підстав.

Судом встановлено, що на підставі додаткового свідоцтва про право на спадщину за заповітом від 26 жовтня 2010 року, виданого Восьмою дніпропетровською державною нотаріальною конторою і зареєстрованого в реєстрі за № 3-1854, ОСОБА_1 належить 22/100 частини домоволодіння АДРЕСА_1 (а.с. 7), право власності на які у встановленому законом порядку зареєстровано в КП «ДМБТІ» (а.с. 8).

На підставі додаткового свідоцтва про право на спадщину за заповітом від 26 жовтня 2010 року, виданого Восьмою дніпропетровською державною нотаріальною конторою і зареєстрованого в реєстрі за № 3-1856, ОСОБА_1 належить 2/100 частини домоволодіння АДРЕСА_1 (а.с. 9), право власності на які у встановленому законом порядку зареєстровано в КП «ДМБТІ» (а.с. 10).

Відповідно до акту, складеного 12 серпня 2021 року комісією у складі Бобкова-Дашкевича В.О. , Дудника Д.О. і Дудник О.О. , відповідачі ОСОБА_2 і ОСОБА_3 у спірному домоволодінні з серпня 2014 року фактично не проживають, їх особисті речі в ньому відсутні (а.с. 21).

Згідно з довідкою № 8901, виданою Департаментом адмінпослуг та дозвільних процедур Дніпровської міської ради від 13 серпня 2021 року, у буд. 4 (24/100 частки домоволодіння) по АДРЕСА_1 зареєстровано чоловіка позивача ОСОБА_7 , а також відповідачів: ОСОБА_2 і ОСОБА_3 (а.с. 20).

На підставі ч. 1 ст. 316 ЦК України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Частиною 1 ст. 317 ЦК України передбачено, що власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.

Статтею 41 Конституції України встановлено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним. Використання власності не може завдавати шкоди правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію і природні якості землі.

За положеннями статті 47 Конституції України кожен має право на житло. Держава створює умови, за яких кожний громадянин матиме змогу побудувати житло, придбати його у власність або взяти в оренду. Громадянам, які потребують соціального захисту, житло надається державою та органами місцевого самоврядування безоплатно або за доступну для них плату відповідно до закону. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду.

Частиною першою статті 383 ЦК України та статтею 150 ЖК Української РСР закріплені положення, відповідно до яких громадяни, які мають у приватній власності будинок (частину будинку), квартиру, користуються ними (нею) для особистого проживання і проживання членів їх сімей та інших осіб.

Згідно з ч. 1 ст. 156 ЖК Української РСР члени сім`ї власника жилого будинку, які проживають разом із ним у будинку, що йому належить, користуються жилим приміщенням нарівні з власником будинку, якщо при їх вселенні не було іншої угоди про порядок користування цим приміщенням.

Відповідно до ч. 4 ст. 156 ЖК Української РСР до членів сім`ї власника будинку (квартири) належать особи, зазначені в ч. 2 ст. 64 цього Кодексу, а саме подружжя, їх діти і батьки. Членами сім`ї власника може бути визнано й інших осіб, якщо вони постійно проживають разом з ним і ведуть з ним спільне господарство.

Згідно з ч. 1 ст. 29 ЦК України місцем проживання фізичної особи є житло, в якому вона проживає постійно або тимчасово.

Згідно із ст. 391 ЦК України власник має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.

Зазначена норма матеріального права визначає право власника, у тому числі житлового приміщення або будинку, вимагати будь-яких усунень свого порушеного права від будь-яких осіб будь-яких шляхом, який власник вважає прийнятним.

Визначальним для захисту права на підставі цієї норми права є наявність у позивача права власності та встановлення судом наявності перешкод у користуванні власником своєю власністю. При цьому не має значення, ким саме порушене право та з яких підстав.

Статтею 405 ЦК України передбачено, що члени сім`ї власника житла, які проживають разом з ним, мають право на користування цим житлом відповідно до закону. Житлове приміщення, яке вони мають право займати, визначається його власником. Член сім`ї власника житла втрачає право на користування цим житлом у разі відсутності члена сім`ї без поважних причин понад один рік, якщо інше не встановлено домовленістю між ним і власником житла або законом.

Відповідно до вказаної норми закону при вирішенні питання про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням, враховуються причини її відсутності. Підставою для визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням, може слугувати лише свідома поведінка такої особи, яка свідчить про втрату нею інтересу до такого житлового приміщення.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених ЦПК України, при цьому саме на позивача процесуальний закон покладає обов`язок довести факт відсутності відповідача понад встановлені законом строки у жилому приміщенні без поважних причин.

Відповідно до п. 27 постанови Пленуму Верховного Суду України № 14 від 18 грудня 2009 року «Про судове рішення у цивільній справі» роз`яснено, що під час судового розгляду предметом доказування є факти, якими обґрунтовують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше юридичне значення для вирішення справи і підлягають встановленню при ухваленні рішення. Пунктом 6 постанови Пленуму Верховного Суду України № 14 від 18 грудня 2009 року «Про судове рішення у цивільній справі» визначено, враховуючи принцип безпосередності судового розгляду, що рішення може бути обґрунтоване лише доказами, одержаними у визначеному законом порядку та дослідженими в судовому засіданні.

Таким чином, суд приходить до висновку, що в матеріалах цивільної справи відсутні будь-які фактичні дані, на підставі яких суд може встановити наявність обставин, що обґрунтовують позовні вимоги. Зокрема, відсутні докази не проживання відповідачів у спірному житловому приміщенні з неповажних причин, відсутність перешкод у їх проживанні. Наданий позивачем як доказ акт суд не приймає як належний доказ, оскільки його не затверджено у встановленому порядку головою квартального комітету.

Оскільки позивачем до позову не додано будь-яких доказів на підтвердження обставин, що викладені у ньому, суд приходить до висновку про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог та визнання ОСОБА_2 і ОСОБА_3 такими, що втратили право користування житловим приміщенням.

На підставі п. 2 ч. 2 ст. 141 ЦПК України у разі відмови в позові судовий збір покладається на позивача.

Враховуючи, що у задоволенні позовних вимог позивачеві відмовлено, сплачений нею судовий збір у розмірі 908 гривень (а.с. 1) слід віднести за її рахунок.

На підставі викладеного, керуючись ч.ч. 1, 4 ст. 29, ч. 1 ст. 316, ч. 1 ст. 317, ч. 2 ст. 405 ЦК України, ч. 1 ст. 141, ст. ст. 263-265 ЦПК України, суд -

ВИРІШИВ:

ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , зареєстрована за адресою: АДРЕСА_2 , проживає за адресою: АДРЕСА_3 ) у задоволенні позовних вимог до ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_2 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_3 ) та ОСОБА_3 (РНОКПП НОМЕР_3 , зареєстрована за адресою: АДРЕСА_3 ), третя особа Відділ обліку проживання фізичних осіб управління у сфері державної реєстрації Департаменту адміністративних послуг та дозвільних процедур Дніпровської міської ради (ЄДРПОУ 40392181, місцезнаходження за адресою: 49000, м. Дніпро, вул. Старокозацька, буд. 58) про визнання осіб такими, що втратили право користування житловим приміщенням, відмовити.

Судовий збір у розмірі 908 (дев`ятсот вісім) гривень віднести за рахунок ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , зареєстрована за адресою: АДРЕСА_2 , проживає за адресою: АДРЕСА_3 ).

Рішення може бути оскаржено в апеляційний суд Дніпропетровської області протягом тридцяти днів з дня його складення.

Суддя: