Рішення № 102457270, 10.01.2022, Луганський окружний адміністративний суд

ЛУГАНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

Іменем України

10 січня 2022 рокуСєвєродонецькСправа № 360/5956/21

Суддя Луганського окружного адміністративного суду Пляшкова К.О., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін справу за позовом адвоката Кузнєцової Ганни Петрівни в інтересах ОСОБА_1 до Біловодського відділення Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Луганській області про визнання бездіяльності протиправною, зобов`язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

До Луганського окружного адміністративного суду 19 жовтня 2021 року надійшла позовна заява адвоката Кузнєцової Ганни Петрівни в інтересах ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) до Біловодського відділення Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Луганській області (далі - відповідач, Біловодське відділення), в якій з урахуванням уточненої позовної заяви заявлено такі позовні вимоги:

визнати протиправною бездіяльність відповідача, яка полягає у не нарахуванні та не виплаті позивачу заборгованості зі щомісячних страхових виплат за період з 01 вересня 2016 року по 30 червня 2018 року;

зобов`язати відповідача нарахувати та виплатити позивачу заборгованість зі щомісячних страхових виплат за період з 01 вересня 2016 року по 30 червня 2018 року.

В обґрунтування позовної заяви зазначено, що позивач є внутрішньо переміщеною особою. З 01 липня 2018 року позивач одержує щомісячні страхові виплати. Заборгованість за спірний період не нарахована і не сплачена.

Для з`ясування підстав невиплати заборгованості по щомісячних страхових виплатах до відповідача направлено адвокатський запит, на який надано відповідь від 06 жовтня 2021 року № 4337/02-2 з повідомленням про відсутність передбачених законодавством підстав для нарахування та виплати заборгованості за період з 01 вересня 2016 року по 30 червня 2018 року.

Позивач з такою бездіяльністю не згоден, оскільки у відповідача були відсутні визначені статтею 46 Закону України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування» підстави для припинення нарахування та позивачу страхових виплат з 01 вересня 2016 року. Норми підзаконних нормативно-правових виплат, на які посилається відповідач, не можуть змінювати приписів законів України та погіршувати становище особи у порівнянні із законами України.

Відповідно довідки від 27 лютого 2006 року серія 2-20 АБ №0008754 позивачу встановлено ступінь втрати працездатності 25 % безстроково.

Не нараховуючи та не сплачуючи заборгованість по щомісячних страхових виплатах позивачу за період з 01 вересня 2016 року по 30 червня 2018 року відповідач діє не на підставі, не в межах повноважень та не у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України.

Посилання відповідача, що виплата заборгованості зі щомісячних страхових виплат за минулий період буде здійснена на умовах окремого порядку, після його затвердження Кабінетом Міністрів України, є юридично неспроможною з огляду на те, що порядок і строки виплати заборгованості вже визначені частинами третьою та сьомою статті 47 Закону України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування».

З урахуванням зазначеного позивач просить суд задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.

Ухвалою від 25 жовтня 2021 року позовну заяву залишено без руху (арк. спр. 14-16).

Ухвалою від 08 листопада 2021 року позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі, задоволено клопотання позивача про поновлення строку звернення до суду, справу визначено розглядати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін (арк. спр. 25-26).

Від Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Луганській області (далі - Управління) 22 листопада 2021 року надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідач заперечує проти задоволення позовних вимог з таких підстав (арк. спр. 30-34).

ОСОБА_1 як внутрішньо переміщена особа перебував на обліку та отримував страхові виплати в Сєвєродонецькому міському відділенні управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Луганській області (далі - Сєвєродонецьке відділення) за період з 01 грудня 2014 року по 31 серпня 2016 року. Одночасно був проведений перерахунок щомісячної страхової виплати з 01 березня 2014 року, доплата по перерахунку виплачена у повному обсязі, а також виплачено раніше нараховану, але не виплачену щомісячну страхову виплату за період з 01 липня 2014 року по 30 листопада 2014 року.

З 01 вересня 2016 року щомісячні страхові виплати потерпілому ОСОБА_1 припинено Сєвєродонецьким відділенням на підставі рішення Комісії з питань призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам в м. Сєвєродонецьку, що оформлене протоколом від 31 серпня 2016 року № 7.

Позивач 17 липня 2018 року повторно звернувся за продовженням страхових виплат до Біловодського відділення. На виконання пункту 14 Порядку призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.06.2016 № 365, до Біловодського відділення надано рішення Комісії з питань щодо призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам в Міловській районній державній адміністрації, оформлене протоколом від 29 серпня 2018 року № 76, згідно з яким ОСОБА_1 продовжено раніше призначену щомісячну страхову виплату з місяця звернення, а саме з 01 липня 2018 року по теперішній час.

З 12 травня 2018 року набула чинності постанова Кабінету Міністрів України від 25.04.2018 № 335 «Про внесення змін до Постанови № 365». Внесеними змінами передбачено: «орган, що здійснює соціальні виплати, на підставі рішення комісії призначає (відновлює) таку соціальну виплату з місяця, в якому надійшла заява внутрішньо переміщеної особи. Суми, які не виплачені за минулий період, обліковуються в органі, що здійснює соціальні виплати, та виплачуються на умовах окремого порядку, визначеного Кабінетом Міністрів України».

Таким чином, страхові кошти за минулий період можуть бути виплачені лише згідно з вимогами пункту 15 Порядку № 365. Дані кошти повинні обліковуватися в органі, що здійснює соціальні виплати та виплачуватись на умовах окремого порядку, визначеного Кабінетом Міністрів України. У зв`язку з тим, що окремий порядок на даний час не прийнятий Кабінетом Міністрів України, здійснити виплату страхових коштів не можливо.

Після прийняття Кабінетом Міністрів України окремого порядку виплати соціальних виплат, невиплачених за минулий період, орган, що здійснює страхові виплати, здійснить виплату страхових коштів позивачу.

Інших заяв по суті справи від сторін не надходило.

Дослідивши матеріали справи та оцінивши докази відповідно до вимог статей 72-77, 90 КАС України, суд встановив таке.

З копій виданих на ім`я позивача паспорта громадянина України, довідки про присвоєння ідентифікаційного номера, довідки про взяття на обліку внутрішньо переміщеної особи, довідки про результати визначення ступеня втрати професійної працездатності у відсотках, потреби у додаткових видах допомоги, встановлено такі дані про позивача: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 , фактичне місце проживання: АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_1 , є внутрішньо переміщеною особою, з 24 лютого 2006 року встановлено ступінь втрати працездатності 25 % безстроково (арк. спр. 3-5).

За матеріалами особової справи встановлено, що потерпілий ОСОБА_1 перебував на обліку як внутрішньо переміщена особа та отримав щомісячні страхові виплати в Сєвєродонецькому відділенні з 01 грудня 2014 року по 31 серпня 2016 року, було проведено перерахунок страхових виплат станом на 01 березня 2014 року, сплачено заборгованість за період з липня 2014 року по листопад 2014 року, з 01 вересня 2016 року за постановою від 07 вересня 2016 року страхові виплати припинено згідно з рішенням Комісії з питань призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам в м. Сєвєродонецьку, що оформлене протоколом від 31 серпня 2016 року № 7 (арк. спр. 37-49).

За заявою ОСОБА_1 від 17 липня 2018 року постановою Біловодського відділення від 11 вересня 2018 року № 1222/9672/9672/ продовжено потерпілому ОСОБА_1 , номер справи 9672, номер випадку 9672, раніше призначену щомісячну грошову суму в разі часткової чи повної втрати працездатності, що компенсує відповідну частину втраченого заробітку з 01 липня 2018 року безстроково (арк. спр. 50-61).

Згідно з довідкою Біловодського відділення від 16 листопада 2021 року № 2647/02-17 ОСОБА_1 як внутрішньо переміщена особа перебуває на обліку в Біловодському відділенні з 01 липня 2018 року по теперішній час, остання виплата проведена 04 листопада 2021 року, заборгованість зі сплати щомісячних страхових виплат перед потерпілим відсутня (арк. спр. 62).

Доказів нарахування та виплати позивачу щомісячних страхових виплат за період з 01 вересня 2016 року по 30 червня 2018 року суду не надано.

З копії відповіді Управління від 06 жовтня 2021 року № 4337/02-2 на адвокатський запит представника позивача від 10 вересня 2021 року судом встановлено, що з 01 вересня 2016 року потерпілому ОСОБА_1 припинено виплату страхових виплат Сєвєродонецьким відділенням на підставі рішення Комісії з питань призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам в м. Сєвєродонецьку, що оформлене протоколом від 31 серпня 2016 року № 7. З 01 липня 2018 року потерпілому ОСОБА_1 продовжено виплату страхових виплат Біловодським відділенням на підстав рішення Комісії з питань щодо призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам в Міловській районній державній адміністрації, оформленого протоколом від 29 серпня 2018 року № 76. Нарахування щомісячних страхових виплат ОСОБА_1 за період з 01 вересня 2016 року по 30 червня 2018 року Управлінням та його відділеннями не здійснювалось. Заборгованість по страховим виплатам ОСОБА_1 відсутня (арк. спр. 6-7).

Вирішуючи адміністративну справу по суті заявлених вимог, надаючи оцінку обставинам, якими сторони обґрунтовують свої вимоги та заперечення проти задоволення таких вимог, суд виходить з такого.

Статтею 1 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод визначено, що Високі Договірні Сторони гарантують кожному, хто перебуває під їхньою юрисдикцією, права і свободи, визначені в розділі I цієї Конвенції.

Статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод визначено, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

У рішенні «Суханов та Ільченко проти України» Європейський суд з прав людини зазначив, що зменшення розміру або припинення виплати належним чином встановленої соціальної допомоги може становити втручання у право власності (параграф 52).

Суд зазначив, що стаття 1 Першого протоколу включає в себе три окремих норми: «перша норма, викладена у першому реченні першого абзацу, має загальний характер і проголошує принцип мирного володіння майном; друга норма, що міститься в другому реченні першого абзацу, стосується позбавлення власності і підпорядковує його певним умовам; третя норма, закріплена в другому абзаці, передбачає право Договірних держав, зокрема, контролювати користування власністю відповідно до загальних інтересів. Проте ці норми не є абсолютно непов`язаними між собою. Друга і третя норми стосуються конкретних випадків втручання у право на мирне володіння майном, а тому повинні тлумачитися у світлі загального принципу, закріпленого першою нормою» (параграф 30).

Стаття 1 Першого протоколу не встановлює жодних обмежень свободи Договірних держав вирішувати, мати чи ні будь-яку форму системи соціального забезпечення та обирати вид або розмір виплат за такою системою. Проте якщо Договірна держава має чинне законодавство, яке передбачає виплату як право на отримання соціальної допомоги (обумовлене попередньою сплатою внесків чи ні), таке законодавство має вважатися таким, що передбачає майнове право, що підпадає під дію статті 1 Першого протоколу щодо осіб, які відповідають її вимогам (параграф 31).

Зменшення розміру або припинення виплати належним чином встановленої соціальної допомоги може становити втручання у право власності (параграф 52).

Суд повторив, що першим і найголовнішим правилом статті 1 Першого протоколу є те, що будь-яке втручання державних органів у право на мирне володіння майном має бути законним і повинно переслідувати легітимну мету «в інтересах суспільства». Будь-яке втручання також повинно бути пропорційним по відношенню до переслідуваної мети. Іншими словами, має бути забезпечено «справедливий баланс» між загальними інтересами суспільства та обов`язком захисту основоположних прав конкретної особи. Необхідного балансу не буде досягнуто, якщо на відповідну особу або осіб буде покладено особистий та надмірний тягар (параграф 53).

У рішенні Європейського суду з прав людини від 14 жовтня 2010 року у справі «Щокін проти України» (Заяви № 23759/03 та № 37943/06) Європейський суд з прав людини зазначив, що перша та найважливіша вимога статті 1 Першого протоколу до Конвенції полягає в тому, що будь-яке втручання публічних органів у мирне володіння майном повинно бути законним. Так, друге речення першого пункту передбачає, що позбавлення власності можливе тільки «на умовах, передбачених законом», а другий пункт визнає, що держави мають право здійснювати контроль за використанням майна шляхом введення «законів». Більш того, верховенство права, один із основоположних принципів демократичного суспільства, притаманний усім статтям Конвенції. Таким чином, питання, чи було дотримано справедливого балансу між загальними інтересами суспільства та вимогами захисту основоположних прав окремої особи, виникає лише тоді, коли встановлено, що оскаржуване втручання відповідало вимозі законності і не було свавільним (параграф 50).

У справі «Рисовський проти України» Європейський суд з прав людини підкреслив особливу важливість принципу «належного урядування». Він передбачає, що у разі, коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема, якщо справа впливає на такі основоположні права людини, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб. Зокрема, на державні органи покладено обов`язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок і сприятимуть юридичній визначеності у цивільних правовідносинах, які зачіпають майнові інтереси.

Відповідно до статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.

Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.

Статтею 92 Конституції України визначено, що виключно законами України визначаються, зокрема: права і свободи людини і громадянина, гарантії цих прав і свобод; основні обов`язки громадянина (пункт 1); основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення; засади регулювання праці і зайнятості, шлюбу, сім`ї, охорони дитинства, материнства, батьківства; виховання, освіти, культури і охорони здоров`я; екологічної безпеки (пункт 6); організація і діяльність органів виконавчої влади, основи державної служби, організації державної статистики та інформатики (пункт 12).

Приписами статті 173 Кодексу законів про працю України встановлено, що шкода, заподіяна працівникам каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я, пов`язаним з виконанням трудових обов`язків, відшкодовується у встановленому законодавством порядку.

Правові, фінансові та організаційні засади загальнообов`язкового державного соціального страхування, гарантії працюючих громадян щодо їх соціального захисту у зв`язку з тимчасовою втратою працездатності, вагітністю та пологами, від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, охорони життя та здоров`я визначено Законом України від 23.09.1999 № 1105-XIV «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування» (далі - Закон № 1105-XIV).

Згідно з частинами першою та сьомою статті 36 Закону № 1105-XIV страховими виплатами є грошові суми, які Фонд виплачує застрахованому чи особам, які мають на це право, у разі настання страхового випадку.

Страхові виплати складаються із: 1) страхової виплати втраченого заробітку (або відповідної його частини) залежно від ступеня втрати потерпілим професійної працездатності (далі - щомісячна страхова виплата); 2) страхової виплати в установлених випадках одноразової допомоги потерпілому (членам його сім`ї та особам, які перебували на утриманні померлого); 3) страхової виплати дитині, яка народилася інвалідом внаслідок травмування на виробництві або професійного захворювання її матері під час вагітності; 4) страхових витрат на медичну та соціальну допомогу.

Згідно з частиною першою статті 46 Закону№ 1105-XIV страхові виплати і надання соціальних послуг припиняються:

1) на весь час проживання потерпілого за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України;

2) на весь час, протягом якого потерпілий перебуває на державному утриманні, за умови, що частка виплати, яка перевищує вартість такого утримання, надається особам, які перебувають на утриманні потерпілого;

3) якщо з`ясувалося, що виплати призначено на підставі документів, які містять неправдиві відомості. Сума витрат на страхові виплати, отримані застрахованим, стягується в судовому порядку;

4) якщо страховий випадок настав внаслідок навмисного наміру заподіяння собі травми;

5) якщо потерпілий ухиляється від реабілітації у сфері охорони здоров`я чи професійної реабілітації або не виконує правил, пов`язаних з установленням чи переглядом обставин страхового випадку, або порушує правила поведінки та встановлений для нього режим, що перешкоджає одужанню та функціональному відновленню;

6) в інших випадках, передбачених законодавством.

Частиною першою статті 47 Закону № 1105-XIV визначено, що страхові виплати провадяться щомісячно в установлені Фондом дні на підставі постанови цього Фонду або рішення суду:

1) потерпілому - з дня втрати працездатності внаслідок нещасного випадку або з дати встановлення професійного захворювання;

2) особам, які мають право на виплати у зв`язку зі смертю годувальника, - з дня смерті потерпілого, але не раніше дня виникнення права на виплати.

Відповідно до частини четвертої статті 47 Закону№ 1105-XIV виплати, призначені, але не одержані своєчасно потерпілим або особою, яка має право на одержання виплат, провадяться за весь минулий час, але не більш як за три роки з дня звернення за їх одержанням.

Страхові виплати провадяться протягом строку, на який встановлено втрату працездатності у зв`язку із страховим випадком, а фінансування додаткових витрат згідно з цим Законом - протягом строку, на який визначено потребу в них (частина п`ята статті 47 Закону № 1105-XIV).

Згідно з частиною сьомою статті 47 Закону № 1105-XIV, якщо потерпілому або особам, які мають право на одержання страхової виплати, з вини Фонду своєчасно не визначено або не виплачено суми страхової виплати, ця сума виплачується без обмеження протягом будь-якого строку та підлягає коригуванню у зв`язку із зростанням цін на споживчі товари та послуги в порядку, встановленому статтею 34 Закону України «Про оплату праці».

За положеннями пункту 3 розділу VII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1105-ХІV особливості надання соціальних послуг та виплати матеріального забезпечення за соціальним страхуванням внутрішньо переміщеним особам (громадянам України, які переселилися з тимчасово окупованої території, території проведення антитерористичної операції або зони надзвичайної ситуації) визначаються Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до частини першої статті 7 Закону України від 20.10.2014 № 1706-VII «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» (далі - Закон № 1706-VII) для взятої на облік внутрішньо переміщеної особи реалізація прав на зайнятість, пенсійне забезпечення, загальнообов`язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття, у зв`язку з тимчасовою втратою працездатності, від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності, на отримання соціальних послуг, здійснюється відповідно до законодавства України.

Україна вживає всіх можливих заходів, спрямованих на розв`язання проблем, пов`язаних із соціальним захистом, зокрема відновленням усіх соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам (частина друга статті 7 Закону № 1706-VII).

Громадянин пенсійного віку, особа з інвалідністю, дитина з інвалідністю та інша особа, яка перебуває у складних життєвих обставинах, яких зареєстровано внутрішньо переміщеними особами, мають право на отримання соціальних послуг відповідно до законодавства України за місцем реєстрації фактичного місця проживання такої внутрішньо переміщеної особи (частина третя статті 7 Закону № 1706-VII).

Відповідно до статті 14 Закону № 1706-VII внутрішньо переміщені особи користуються тими ж правами і свободами відповідно до Конституції, законів та міжнародних договорів України, як і інші громадяни України, що постійно проживають в Україні. Забороняється їх дискримінація при здійсненні ними будь-яких прав і свобод на підставі, що вони є внутрішньо переміщеними особами.

Згідно з пунктом 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону № 1706-VII закони та інші нормативно-правові акти України діють в частині, що не суперечить цьому Закону.

З системного аналізу вищевказаних положень Закону № 1706-VII суд дійшов висновку, що:

1. Для взятої на облік внутрішньо переміщеної особи реалізація прав на зайнятість, пенсійне забезпечення, загальнообов`язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття, у зв`язку з тимчасовою втратою працездатності, від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності, на отримання соціальних послуг здійснюється відповідно до законодавства України;

2. Україна вживає всіх можливих заходів, спрямованих на розв`язання проблем, пов`язаних із соціальним захистом, зокрема відновленням усіх соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам;

3. Громадянин пенсійного віку, особа з інвалідністю, дитина з інвалідністю та інша особа, яка перебуває у складних життєвих обставинах, яких зареєстровано внутрішньо переміщеними особами, мають право на отримання соціальних послуг відповідно до законодавства України за місцем реєстрації фактичного місця проживання такої внутрішньо переміщеної особи.

З вищеописаних письмових доказів судом встановлено, що позивач є внутрішньо переміщеною особою, потерпілим та має право на щомісячну виплату страхових коштів.

Після припинення позивачу нарахування та виплати щомісячних страхових виплат з 01 вересня 2016 року, позивач із дотриманням визначеного законодавством порядку звернувся до Біловодське відділення (за місцем реєстрації фактичного місця проживання як внутрішньо переміщеної особи) із заявою про поновлення щомісячних страхових виплат.

За постановою Біловодського відділення позивачу поновлено щомісячні страхові виплати з 01 липня 2018 року. Однак, відповідачем не проведено виплату позивачу щомісячних страхових виплат за період з 01 вересня 2016 року по 30 червня 2018 року.

Така бездіяльність відповідача суперечить положенням частин четвертої та сьомої статті 47 Закону № 1105-XIV та статті 7 Закон № 1706-VII, обмежує право позивача на отримання щомісячних страхових виплат, є дискримінаційною з огляду на отриманий статус внутрішньо переміщеної особи, а отже є протиправною.

Відповідач в обґрунтування правомірності не нарахування та не виплати позивачу щомісячних страхових виплат за спірний період посилається на положення пункту 15 Порядку призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.06.2016 № 365, яким визначено, що суми соціальних виплат, які не виплачені за минулий період, обліковуються в органі, що здійснює соціальні виплати, та виплачуються на умовах окремого порядку, визначеного Кабінетом Міністрів України.

Проте суд відхиляє вказані твердження відповідача з тих підстав, що єдиним органом законодавчої влади в Україні є парламент - Верховна Рада України, до повноважень якого належить прийняття законів.

У свою чергу, Кабінет Міністрів України є вищим органом у системі органів виконавчої влади, який забезпечує проведення державної політики у соціальній сфері, повноважний вживати заходів щодо забезпечення прав і свобод людини і громадянина та проводити політику у сфері соціального захисту.

Водночас, за змістом конституційних норм, Кабінет Міністрів України не наділений правом вирішувати питання, які належать до виключної компетенції Верховної Ради України, так само, як і приймати правові акти, які підміняють або суперечать законам України.

У свою чергу, нормативно-правові акти Кабінету Міністрів України є підзаконними, тому не можуть обмежувати права громадян, які встановлено законами.

Отже, право особи на отримання страхових виплат (у тому числі за минулий час), як складова частина права на соціальний захист, є її конституційним правом, яке гарантується міжнародними зобов`язаннями України, а тому обмеження такого права можливо лише на підставі законів, що приймаються Верховною Радою України.

Нормативно-правові акти Кабінету Міністрів України не є законом, тому не можуть звужувати чи скасовувати права громадян, які встановлено нормативно-правовими актами вищої юридичної сили, і у сфері спірних правовідносин, врегульованих Законом № 1105-XIV, не можуть застосовуватись.

Такий підхід не враховує принципи верховенства права, законності та добросовісності у діяльності держави.

Суд також вважає за необхідне зазначити, що рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 11 червня 2019 року в справі № 640/18720/18, яке набрало законної сили з 12 липня 2019 року, визнано протиправним та нечинним пункт 2 постанови Кабінету Міністрів України № 335 від 25 квітня 2018 року «Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 8 червня 2016 р. № 365» в частині, що стосується сум невиплачених пенсій.

Зважаючи на все вище викладене, суд дійшов висновку, що відповідачем порушено право позивача на отримання щомісячних страхових виплат за період з 01 вересня 2016 року по 30 червня 2018 року.

Відповідно, бездіяльність відповідача щодо не проведення виплати позивачу щомісячних страхових виплат за спірний період є протиправною.

Як наслідок, підлягають задоволенню вимоги позивача щодо зобов`язання відповідача здійснити нарахування та виплату позивачу щомісячних страхових виплат за вказаний період.

За встановлених обставин, з огляду на нормативне врегулювання спірних правовідносин, суд дійшов висновку, що позов позивача підлягає задоволенню повністю.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд виходить з такого.

Позивачем при зверненні до суду з цим позовом сплачено судовий збір у розмірі 908,00 грн, що підтверджено квитанцією від 29 жовтня 2021 року № 28032 (арк. спр. 21).

Відповідно до частини першої статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Частиною восьмою статті 139 КАС України визначено, що у випадку зловживання стороною чи її представником процесуальними правами або якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони суд має право покласти на таку сторону судові витрати повністю або частково незалежно від результатів вирішення спору.

Зважаючи, що позов підлягає задоволенню, а також, що спір виник через неправильні дії (бездіяльність) відповідача, суд вважає за необхідне стягнути на користь позивача судові витрати по сплаті судового збору за рахунок бюджетних асигнувань Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Луганській області, відокремленим підрозділом якого є відповідач.

Керуючись статтями 72-77, 90, 139, 241-246, 250, 255, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ВИРІШИВ:

Позов адвоката Кузнєцової Ганни Петрівни в інтересах ОСОБА_1 (фактичне місце проживання: АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Біловодського відділення Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Луганській області (місцезнаходження: 92800, Луганська область, Біловодський район, селище міського типу Біловодськ, вулиця Шевченка, будинок 16, код ВП за ЄДРПОУ 41457836) про визнання бездіяльності протиправною, зобов`язання вчинити певні дії задовольнити повністю.

Визнати протиправною бездіяльність Біловодського відділення Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Луганській області щодо не нарахування та не виплати ОСОБА_1 заборгованості зі щомісячних страхових плат за період з 01 вересня 2016 року по 30 червня 2018 року.

Зобов`язати Біловодське відділення Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Луганській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 заборгованість зі щомісячних страхових виплат за період з 01 вересня 2016 року по 30 червня 2018 року.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Луганській області (місцезнаходження: 93411, Луганська область, місто Сєвєродонецьк, проспект Гвардійський, будинок, 30, код за ЄДРПОУ 41313100) на користь ОСОБА_1 судовий збір у сумі 908,00 грн (дев`ятсот вісім гривень 00 коп.).

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до Першого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Суддя К.О. Пляшкова