Рішення № 102456746, 10.01.2022, Запорізький окружний адміністративний суд

ЗАПОРІЗЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

10 січня 2022 року Справа № 280/658/21 м.ЗапоріжжяЗапорізьким окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Лазаренка М.С., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області (69057, м.Запоріжжя, пр. Соборний, буд. 158-Б; код ЄДРПОУ 20490012) про скасування рішення та зобов`язання вчинити певні дії, -

ВСТАНОВИВ:

25.01.2021 до Запорізького окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 (далі - позивач) до Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області (далі - відповідач), в якому позивач просить суд:

- скасувати рішення відповідача від 19.11.2020 по відмову позивачу у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах;

- зобов`язати відповідача зарахувати до страхового стажу роботи позивачу в КЛПУ - Центральноміській клінічній лікарні №1 м. Донецьк шахті у період з 29.01.2003 по 01.09.2012, призначити, нарахувати та виплатити позивачу пенсію на пільгових умовах, з фактичної дати звернення за призначенням пенсії.

В обґрунтування позовних вимог ОСОБА_1 зазначає, що звернувшись у жовтні 2020 року до відповідача із заявою про призначення пенсії за віком на пільгових умовах із зниженням пенсійного віку за списком №2, вона отримала відмову в її призначення. Так, обґрунтовуючи відмову, відповідач зазначив про те, що уточнююча пільговий стаж довідка видана підприємством, що перебуває на тимчасово окупованій території України, а тому відповідно до статті 9 Закону України №1207 від 15.04.2014, є недійсною та не створює правових наслідків. Крім того, за висновком пенсійного органу, позивач не досягла передбаченого статтею 114 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» віку, що дає право на призначення пільгової пенсії. Позивач вважає такі висновки пенсійного органу помилковими, а рішення про відмову в призначенні пенсії - протиправним, у зв`язку із чим звернулась до суду із цим позовом. Просить задовольнити позовні вимоги.

Ухвалою суду від 01.02.2020 відкрито спрощене позовне провадження у справі без виклику сторін та проведення судового засідання.

Відповідач позовні вимоги не визнав, 19.02.2021 надав до суду відзив на позовну заяву (вх.№10047), в якому зазначає, що Закон України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» як спеціальний закон є пріоритетним у правовідносинах щодо призначення пенсії на пільгових умовах за Списком №2 з моменту набрання законної сили Законом України №2148-VIII від 03.10.2017 «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій» - з 11.10.2017, а тому рішення Конституційного Суду України від 23.01.2020 №1-р/2020, на яке посилається позивач у позовній заяві, впливає на право призначення пенсії на пільгових умовах, яке виникло до 11.10.2017. Також зазначає, що згідно даних, наявних в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування пільговий стаж позивача за списком №2 складає 6 років 10 місяців 17 днів. Крім того, надана довідка №200/03 від 11.06.2019, що містить дані про спеціальний трудовий стаж за списком №2 не може бути зарахована до пільгового стажу у відповідності до статті 9 Закону України №1207 від 15.04.2014, згідно якої будь-який акт (рішення, документ), виданий органами та/або особами, на тимчасово окупованій території, є недійсним і не створює правових наслідків, тому спеціальний трудовий стаж буде зараховано згідно даних, наявних в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування. З наведених підстав просить відмовити у задоволенні позовних вимог.

Ухвалою суду від 05.04.2021 зупинено провадження в адміністративній справі №280/658/21 до набрання чинності рішенням Верховного Суду у зразковій справі №360/3611/20 (провадження №Пз/9901/32/20).

23.12.2021 до суду від відповідача надійшли пояснення (вх.№76659), в яких зазначає, що ОСОБА_1 не зверталась до відповідача ані із заявою про зарахування до пільгового стажу періоду роботи в КЛПУ - Центрально міській клінічній лікарні №1 м.Донецьк з 29.01.2003 по 01.09.2013, ані із заявою про призначення пенсії на пільгових умовах, а тому й не вирішувалось питання щодо призначення пенсії на пільгових умовах.

Розглянувши матеріали справи, суд встановив наступне.

Позивач, ОСОБА_1 , звернулась до відповідача із заявою від 23.10.2020, в якій просила переглянути документи для нарахування пільгової пенсії (а.с. 11).

Листом Гуляйпільського відділу обслуговування громадян (сервісний центр) Управління обслуговування громадян Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області №10282-10011/Т-02/8-0800/20 від 19.11.2020 повідомлено позивача, що згідно чинного законодавства та на підставі наданих документів вона набуде право а пенсію за віком на пільгових умовах (Список №2) відповідно до пункту 2 статті 114 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» у січні 2024 року та за наявності страхового стажу не менше 24 років 6 місяців та 10 років на роботах із шкідливими і важкими умовами праці за Списком №2.

Позивач, не погодившись з такою позицією пенсійного органу, звернулась до суду із цим позовом.

Вирішуючи питання щодо порушення оскаржуваними діями відповідача прав та законних інтересів позивача, суд виходить з наступного.

Відповідно до частини першої статті 3 КАС України порядок здійснення адміністративного судочинства встановлюється Конституцією України, цим Кодексом та міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

За приписами статті 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.

Отже, для того, щоб особа могла реалізувати своє право на судовий захист, необхідно встановити, що оскаржуваними рішенням чи діянням суб`єкта владних повноважень порушено права, свободи чи інтереси саме цієї особи або особи в інтересах якої вона звертається.

Конституційний Суд України неодноразово розглядав питання тлумачення частини другої статті 55 Конституції України (пункт 1 резолютивної частини рішення від 25.11.1997 №6-зп; пункт 1 резолютивної частини Рішення від 25.12.1997 №9-зп та пункт 1 резолютивної частини рішення від 14.12.2011 №19-рп/2011).

Рішенням Конституційного Суду України від 25.11.1997 №6-зп надане офіційне тлумачення цієї частини вказаної статті, згідно з яким частину другу статті 55 Конституції України необхідно розуміти так, що кожен, тобто громадянин України, іноземець, особа без громадянства має гарантоване державою право оскаржити в суді загальної юрисдикції рішення, дії чи бездіяльність будь-якого органу державної влади, органу місцевого самоврядування, посадових і службових осіб, якщо громадянин України, іноземець, особа без громадянства вважають, що їх рішення, дія чи бездіяльність порушують або ущемляють права і свободи громадянина України, іноземця, особи без громадянства чи перешкоджають їх здійсненню, а тому потребують правового захисту в суді.

Таким чином, ухвалюючи рішення від 25.11.1997 №6-зп, Конституційний Суд України розтлумачив, що кожному гарантовано право на судовий захист на оскарження будь-яких рішень, дій чи бездіяльності всіх органів державної влади, місцевого самоврядування, посадових і службових осіб, у випадках якщо ними відносно конкретної особи прийняте відповідне рішення, вчинена дія чи бездіяльність.

У рішенні від 14.12.2011 №19-рп/2011 Конституційний Суд України зазначив, що права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст спрямованість діяльності держави (частина друга статті 3 Конституції України). Для здійснення такої діяльності органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові і службові особи наділені публічною владою, тобто мають реальну можливість на підставі повноважень, встановлених Конституцією і законами України, приймати рішення чи вчиняти певні дії. Особа, стосовно якої суб`єкт владних повноважень прийняв рішення, вчинив дію чи допустив бездіяльність, має право на захист.

Отже, системне тлумачення статті 55 Конституції України дає підстави для висновку, що частина друга цієї статті гарантує «кожному» захист «своїх прав», які були порушені органами державної влади, органами місцевого самоврядування, посадовими і службовими особами. Саме в такому значенні сформульовано частини третю, п`яту та шосту статті 55 Конституції України.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод від 04.11.1950 кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Так, статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод визнається право людини на доступ до правосуддя, а відповідно до статті 13 зазначеної Конвенції гарантується право на ефективний спосіб захисту прав, і це означає, що особа має право подати до суду таку вимогу на захист права, яка відповідає змісту порушеного права та характеру правовідносин.

Відповідно до частини першої статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

У контексті завдань адміністративного судочинства звернення до суду є способом захисту порушених прав, свобод або законних інтересів позивача. Тому особа повинна довести (а суд - встановити), що їй належать права, свободи або законні інтереси, за захистом яких вона звернулася до суду. Права, свободи та законні інтереси, які належать конкретній особі (особам) є предметом судового захисту.

Статтею 5 КАС України встановлено право на судовий захист та його способи і передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом, зокрема визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень.

Захист порушених прав, свобод чи інтересів особи, яка звернулася до суду, може здійснюватися судом також в інший спосіб, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Під захистом прав розуміється передбачений законодавством засіб, за допомогою якого може бути досягнуте припинення, запобігання, усунення порушення права, його відновлення і (або) компенсація витрат, викликаних порушенням права.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 19 КАС України, юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема спорах фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.

Згідно з пунктами 1, 2, 7, 8 частини першої статті 4 КАС України, у цьому Кодексі наведені нижче терміни вживаються в такому значенні, окрім іншого, адміністративна справа - переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір; публічно-правовий спір - спір, у якому: хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв`язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій; або хоча б одна сторона надає адміністративні послуги на підставі законодавства, яке уповноважує або зобов`язує надавати такі послуги виключно суб`єкта владних повноважень, і спір виник у зв`язку із наданням або ненаданням такою стороною зазначених послуг; або хоча б одна сторона є суб`єктом виборчого процесу або процесу референдуму і спір виник у зв`язку із порушенням її прав у такому процесі з боку суб`єкта владних повноважень або іншої особи; суб`єкт владних повноважень - орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб`єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг; позивач - особа, на захист прав, свобод та інтересів якої подано позов до адміністративного суду, а також суб`єкт владних повноважень, на виконання повноважень якого подано позов до адміністративного суду.

З аналізу вказаних норм вбачається, що публічно-правовим спором за КАС України є не будь-який публічно-правовий спір, а лише той, який випливає із здійснення суб`єктом владних повноважень своїх владних управлінських функцій та предметом якого є рішення, дія чи бездіяльність, що на думку особи порушує його права, свободи або законні інтереси.

Одночасно, суд акцентує увагу на тому, що за змістом наведених норм Конституції України та КАС України судова юрисдикція поширюється не загалом на всі суспільні відносини, а лише на такі, що врегульовані нормами права, тобто на правовідносини. У свою чергу, неодмінним елементом правовідносин є їх зміст, тобто суб`єктивне право особи та її юридичний обов`язок. Відтак, судовому захисту підлягає суб`єктивне право особи, яке порушується у конкретних правовідносинах.

При цьому, порушенням суб`єктивного права особи є створення будь-яких перепон у реалізації нею свого суб`єктивного права, що унеможливлюють одержання особою того, на що вона вправі розраховувати в разі належної поведінки зобов`язаної особи. Так само протиправним є покладення на особу додаткового обов`язку, який не випливає зі змісту конкретних правовідносин за участі цієї особи.

Отже, неодмінною ознакою порушення права особи є зміна стану суб`єктивних прав та обов`язків особи, тобто припинення чи неможливість реалізації її права та/або виникнення додаткового обов`язку.

Відповідно до Рішення Конституційного Суду України від 01.12.2004 №18-рп/2004, поняття «порушене право», за захистом якого особа може звертатися до суду і яке вживається в низці законів України, має той самий зміст, що й поняття «охоронюваний законом інтерес». Щодо останнього, то в цьому ж Рішенні Конституційний Суд України зазначив, що «поняття «охоронюваний законом інтерес» означає правовий феномен, який: а) виходить за межі змісту суб`єктивного права; б) є самостійним об`єктом судового захисту та інших засобів правової охорони; в) має на меті задоволення усвідомлених індивідуальних і колективних потреб; г) не може суперечити Конституції і законам України, суспільним інтересам, загальновизнаним принципам права; д) означає прагнення (не юридичну можливість) до користування у межах правового регулювання конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом; є) розглядається як простий легітимний дозвіл, тобто такий, що не заборонений законом. Охоронюваний законом інтерес регулює ту сферу відносин, заглиблення в яку для суб`єктивного права законодавець вважає неможливим або недоцільним».

Таким чином, здійснюючи передбачене статтею 55 Конституції України право на судовий захист, звертаючись до суду, особа вказує в позові власне уявлення про порушене право чи охоронюваний інтерес та спосіб його захисту. Натомість, вирішуючи спір, суд зобов`язаний надати об`єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до суду, а також визначити, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача.

Отже, якщо особа вважає, що її право у певних правовідносинах не може бути реалізованим належним чином, або на неї протиправно поклали певний обов`язок, така особа має право звернутися за судовим захистом. У разі відповідного звернення особи, суд розглядає питання щодо наявності порушення права заявника у конкретних правовідносинах і на підставі цього вирішує спір.

Також, аналіз вищезгаданих норм права дає підстави вважати, що судовому захисту підлягають порушені права, свободи та інтереси, належні безпосередньо заявникам.

Аналогічна правова позиція знайшла своє відображення, у постановах Верховного Суду України, зокрема від 01.12.2015 у справі №800/134/15, від 15.12.2015 у справі №800/206/15, в яких зазначено, окрім іншого, що судовому захисту підлягають порушені права, свободи та інтереси, належні безпосередньо заявникам, та таке порушення має бути реальним, стосуватися (зачіпати) зазвичай індивідуально виражених права чи інтересів особи, яка стверджує про їх порушення, що не дозволяє скаржитися щодо законодавства або певних обставин абстрактно лише тому, що заявники вважають начебто певні положення норм законодавства впливають на їх правове становище.

З аналізу вищезазначених норм, вбачається, що під час розгляду справи позивач повинен довести, а суд встановити факти або обставини, які б свідчили про порушення індивідуально виражених прав чи інтересів позивача з боку відповідача, внаслідок ухвалення оскаржуваного рішення або вчинення дії чи бездіяльності.

Зі змісту наведених правових норм випливає, що судовому захисту в адміністративному судочинстві підлягає також законний інтерес.

Так, Верховний Суд у постанові від 20.02.2019 по справі №522/3665/17 (провадження №К/9901/38991/18) констатував, що з огляду на вимоги статей 2, 5 КАС України, об`єктом судового захисту в адміністративному судочинстві є не будь-який законний інтерес, а порушений суб`єктом владних повноважень. Також, Верховний Суд встановив, що в контексті завдань адміністративного судочинства (статті 2 КАС України) звернення до суду є способом захисту порушених прав, свобод або законних інтересів позивача. Тому особа повинна довести (а суд - встановити), що їй належать права, свободи або законні інтереси, за захистом яких вона звернулася до суду. Права, свободи та законні інтереси, які належать конкретній особі (особам) є предметом судового захисту. При цьому, заінтересованість повинна мати правовий характер, який виявляється в тому, що рішення суду повинно мати правові наслідки для позивача.

Проаналізувавши зміст наведених норм, вивчивши доводи позивача, викладені у позовній заяві, дослідивши докази, що містяться у справі, стосовно заявлених позовних вимог, суд зазначає наступне.

Пунктом 4.1. Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», затвердженого постановою Правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 №22-1 (зі змінами), зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 27.12.2005 за №1566/11846, передбачено, що орган, що призначає пенсію, розглядає питання про призначення пенсії, перерахунок та поновлення раніше призначеної пенсії, а також про переведення з одного виду пенсії на інший при зверненні особи з відповідною заявою, форма якої визначена у додатку 1 до вказаного Порядку.

Суд звертався увагу на те, що ОСОБА_1 зверталася до Головного управління лише із заявою від 23.10.2020, в якій просила переглянути документи для нарахування пільгової пенсії, а тому Головним управлінням Пенсійного фонду України в Запорізькій області не вирішувалось питання щодо призначення пенсії на пільгових умовах.

Тобто, ані із заявою про зарахування до пільгового стажу періоду роботи в КЛПУ- Центрально міській клінічній лікарні №1 м. Донецьк з 29.01.2003 по 01.09.2012, ані із заявою про призначення пенсії на пільгових умовах ОСОБА_1 до Головного управління не зверталася, а отже у відповідача були відсутні підстави для призначення пенсії за віком на пільгових умовах.

Таким чином, для призначення пенсії за віком на пільгових умовах позивачу необхідно звернутись до Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області із заявою встановленого зразка про призначення пенсії на пільгових умовах та необхідним пакетом документів, що визначає право на даний вид пенсії.

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку про те, що станом на дату звернення позивача до суду з боку відповідача були відсутні будь-які дії щодо відмови у призначенні пенсії, а лише надані роз`яснення у листі-відповідача №10282-10011/Т-02/8-0800/20 від 19.11.2020.

Водночас, позивачем не доведено, а судом не встановлено, що вказаним листом відповідача порушені права та/або інтереси позивача та які підлягають судовому захисту.

При цьому, щодо надання оцінки кожному окремому доводу всіх учасників справи, що мають значення для правильного вирішення адміністративної справи, суд застосовує практику Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи), та зокрема, сформовану у рішенні у справі «Серявін та інші проти України від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відповідно до п.58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) №303-A, пункт 29).

Згідно пункту 41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту.

Наведена судом практика Європейського суду з прав людини також застосовується Верховним Судом, зокрема, у постановах від 28.08.2018 у справі №802/2236/17-а, від 07.08.2018 у справі №826/16871/16, від 12.02.2019 у справі №808/1801/18, від 13.02.2020 у справі №812/1325/17, від 11.02.2020 у справі №520/9544/18, правові висновки якого підлягають застосуванню судами при розгляді справ.

Оцінюючи правомірність дій та рішень органів владних повноважень, суд керується критеріями, закріпленими у статті 2 КАС України, які певною мірою відображають принципи адміністративної процедури.

Частинами першою та другою статті 77 КАС України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Згідно із статтею 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Зібрані по справі докази, оцінені судом належним чином кожен окремо на їх допустимість, а також їх достатність та взаємний зв`язок у сукупності.

Отже, зважаючи на викладене, з урахуванням встановлених судом обставин, наявних в матеріалах справи доказів, враховуючи вимоги чинного законодавства, суд дійшов висновку, що позов ОСОБА_1 не підлягає задоволенню.

Враховуючи, що судом відмовлено у задоволенні позовних вимог, питання про розподіл судових витрат у справі при прийнятті рішення судом не вирішується

Керуючись статтями 2, 5, 9, 72, 77, 139, 241, 243-246, 250, 255 КАС України, суд -

ВИРІШИВ:

У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області (69057, м.Запоріжжя, пр. Соборний, буд. 158-Б; код ЄДРПОУ 20490012) про скасування рішення та зобов`язання вчинити певні дії, - відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення суду може бути оскаржено в апеляційному порядку до Третього апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його (її) проголошення, а якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення в повному обсязі складено та підписано 10.01.2022.

Суддя М.С. Лазаренко