Рішення № 102456670, 29.12.2021, Закарпатський окружний адміністративний суд

ЗАКАРПАТСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

і м е н е м У к р а ї н и

29 грудня 2021 рокум. Ужгород№ 260/3598/20

Закарпатський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Ващиліна Р.О.

при секретарі судового засідання Неміш Т.В.

за участю сторін:

позивача: представник - не з`явився,

відповідача 1: представник - Симканич В.В.,

відповідача 2: представник - не з`явився,

3-я особа: представник - не з`явився,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Територіального управління Державної судової адміністрації України в Закарпатській області , Державної судової адміністрації України, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача, Головне управління Державної казначейської служби України в Закарпатській області про визнання дій протиправними і зобов`язання вчинити певні дії, -

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 звернулася до Закарпатського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Територіальної управління Державної судової адміністрації України в Закарпатській області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача, Головне управління Державної казначейської служби України в Закарпатській області, в якому просить суд: 1) визнати протиправними дії територіального управління Державної судової адміністрації України в Закарпатській області щодо нарахування та виплати судді ОСОБА_1 суддівської винагороди за період з 18 квітня 2020 року по 28 серпня 2020 року (за винятком днів відпустки) із застосуванням статті 29 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік», а саме, із застосуванням обмеження нарахування суддівської винагороди у сумі 47320 грн.; 2) зобов`язати територіальне управління Державної судової адміністрації України в Закарпатській області провести перерахунок суддівської винагороди, нарахування та виплату судді ОСОБА_1 суддівської винагороди за період з 18 квітня 2020 року по 28 серпня 2020 року на підставі частини 2, 3, 5, 6 статті 135 Закону України «Про судоустрій та статус суддів» виходячи з базового щомісячного розміру посадового окладу судді місцевого суду 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня 2020 року, з урахуванням доплати за вислугу років за наявності стажу більше 20 років - 50 відсотків посадового окладу, з утриманням з цих сум передбачених законом податків та обов`язкових платежів при їх виплаті за період з 18 квітня 2020 року по 27 серпня 2020 року включно у загальній сумі 185061,70 грн. без застосування будь-яких обмежень, передбачених частиною 3 статті 29 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» із змінами та доповненнями, внесеними Законом України від 13.04.2020 року №553-ІХ.

Заявлені позовні вимоги позивач аргументує тим, що вона являється суддею Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області. У період з 01 січня 2020 року до 18 квітня 2020 року їй було нараховано та виплачено суддівську винагороду, для визначення розміру якої використовувався посадовий оклад у розмірі 30 розмірів прожиткових мінімумів для працездатних осіб, встановленого на 01 січня 2020 року з доплатою за вислугу років у розмірі 50% від посадового окладу. Однак у зв`язку набранням чинності 18 квітня 2020 року Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» у квітні та до завершення карантину розмір суддівської винагороди було обмежено 10 розмірами мінімальної заробітної плати, встановленої на 01 січня 2020 року. З огляду на що у період з 18 квітня по 28 серпня 2020 року відповідач 1 нараховував та виплачував їй суддівську винагороду з врахування вказаних змін, тобто у меншому розмірі. Вказані дії відповідача 1 вважає протиправними, оскільки вони суперечать положенням ст. 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», порушують гарантії незалежності суддів, встановлені Конституцією України, а тому підлягають захисту в судовому порядку. Також звертає увагу суду на визнання Конституційним Судом України зазначених змін до Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» неконституційними.

Рішенням Закарпатського окружного адміністративного суду від 25 січня 2021 року, залишеним без змін постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 13.04.2021, адміністративний позов задоволено частково. Визнано протиправними дії Територіального управління Державної судової адміністрації України в Закарпатській області щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 суддівської винагороди за період з 18 квітня 2020 року по 28 серпня 2020 року (за винятком днів відпустки) із застосуванням ст.29 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік». Зобов`язано Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Закарпатській області провести перерахунок суддівської винагороди ОСОБА_1 за період з 18 квітня 2020 року по 28 серпня 2020 року (за винятком днів відпустки), обчисливши її відповідно до ст.130 Конституції України та ст.135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», та виплатити недоотриману частину. У задоволенні інших позовних вимог відмовлено.

Постановою Верховного Суду від 22 липня 2021 року касаційну скаргу Територіального управління Державної судової адміністрації України в Закарпатській області задоволено частково. Рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 25 січня 2021 року та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 13 квітня 2021 року у справі №260/3598/20 в частині зобов`язання Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Закарпатській області провести перерахунок суддівської винагороди ОСОБА_1 за період з 18 квітня 2020 року по 28 серпня 2020 року (за винятком днів відпустки), обчисливши її відповідно до ст. 130 Конституції України та ст. 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», та виплатити недоотриману частину - скасовано і направлено (в цій частині) на новий розгляд до Закарпатського окружного адміністративного суду. У решті рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 25 січня 2021 року та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 13 квітня 2021 року в цій справі залишено без змін, а касаційну скаргу залишено без задоволення.

При цьому, направляючи справу на новий розгляд, Верховний Суд звернув увагу на необхідності з`ясування правового статусу Державної судової адміністрації України крізь призму її компетенції щодо розпорядження бюджетними коштами, виділеними на фінансування судів, у застосуванні обмежень при виплаті суддівської винагороди. Так, Верховний Суд припустив, що виплата суддівської винагороди (відповідачем 1) із застосуванням обмежень, передбачених ст. 29 Закону №294-ІХ (зі змінами, внесеними Законом №553-ІХ), могла бути обумовленою, окрім іншого, меншим обсягом бюджетних асигнувань головним розпорядником на оплату праці суддівського корпусу (протягом спірного періоду).

Після надходження даної адміністративної справи з Верховного Суду ухвалою Закарпатського окружного адміністративного суду від 06.08.2021 таку прийнято до свого провадження суддею Ващиліним Р.О. Окрім того, вказаною ухвалою залучено до участі у справі в якості співвідповідача Державну судову адміністрацію України.

05 листопада 2021 року до Закарпатського окружного адміністративного суду від відповідача 2 надійшов відзив на позовну заяву №10-15678/21 від 19.08.2021, в якому проти задоволення позову заперечив. Зокрема, зазначив, що будь-які видатки держави на загальносуспільні потреби, розмір і цільове спрямування цих видатків, згідно з нормами Конституції України, визначаються виключно Законом про Державний бюджет України. В свою чергу суди фінансуються згідно з кошторисами і щомісячними розписами видатків у межах річної суми видатків, визначеної Державним бюджетом України на поточний фінансовий рік. Бюджетним кодексом України передбачено, що будь-які бюджетні зобов`язання та платежі з бюджету здійснюються лише за наявності відповідного бюджетного призначення, якщо інше не передбачено Законом про Державний бюджет України. В свою чергу нормами бюджетного законодавства встановлено, що зобов`язання, взяті учасником бюджетного процесу без відповідних бюджетних асигнувань або з їх перевищенням, не вважаються бюджетними зобов`язаннями і не підлягають оплаті за рахунок бюджетних коштів. Законом України №553-ІХ від 13.04.2020 (набрав чинності 18.04.2020) з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19 на період дії карантину обмежено максимальний розмір, в тому числі, суддівської винагороди 47230,00 грн. на місяць. Таким чином, Територіальне управління Державної судової адміністрації, як відповідний розпорядник бюджетних коштів, не мало правових підстав для виплати суддівської винагороди без застосування зазначених обмежень, та поза межами видатків державного бюджету. При цьому вважає, що рішення Конституційного Суду України від 28.08.2020 №10-р/2020 не може вплинути на спірні правовідносини, оскільки не містить положень щодо ретроспективної дії. Також звертає увагу суду на те, що Державна судова адміністрація України не нараховує та не здійснює виплату суддівської винагороди суддям.

На виконання вимог ухвали Закарпатського окружного адміністративного суду від 26.11.2021 відповідач 2 листом №10-22213/21 від 20.12.2021 повідомив, що зміни до кошторису Територіального управління Державної судової адміністрації в Закарпатській області стосовно зменшення бюджетних асигнувань за КЕКВ 2111 «Заробітна плата» Державною судовою адміністрацією України в 2020 році не вносилися, а бюджетні асигнування, передбачені кошторисом на 2020 рік за КПКВК 0501020 «Забезпечення здійснення правосуддя місцевими, апеляційними судами та функціонування органів і установ системи правосуддя», за КЕКВ 2111 «Заробітна плата» були відкриті в повному обсязі.

19 вересня 2021 року позивач подала до суду заяву про розгляд справи за її відсутності.

11 листопада 2021 року представник відповідача 2 подав до суду клопотання №10-19971/21 від 10.11.2021, в якому просив розглянути справу за його відсутності за наявними в ній матеріалами.

Присутня в судовому засіданні 29 грудня 2021 року представник відповідача 1 проти заявлених позовних вимог заперечила та просила суд у задоволенні позову відмовити. Окрім того, підтвердила, що будь-яких обмежень кошторисних призначень Територіальному управлінню Державної судової адміністрації України в Закарпатській області за КПКВК 0501020 «Забезпечення здійснення правосуддя місцевими, апеляційними судами та функціонування органів і установ системи правосуддя», за КЕКВ 2111 «Заробітна плата» в 2020 році з огляду на прийняття Закону України №553-ІХ від 13.04.2020 не було.

Представник третьої особи в засідання суду 29 грудня 2021 року не з`явився, про причини неявки суд не повідомив, про відкладення розгляду справи не клопотав.

Дослідивши подані сторонами документи та матеріали справи, заслухавши пояснення представника відповідача 1, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов наступних висновків.

Судом встановлено, що Указом Президента України «Про призначення суддів» від 14.04.2008 № 346/2008 ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 ) призначено строком на п`ять років на посаду судді Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області.

Відповідно до постанови Верховної Ради України від 18.04.2013 №210-VII, ОСОБА_1 обрана на посаду судді безстроково.

Наказом Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області №54 від 16.05.2013 ОСОБА_1 зараховано у штат Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області суддею безстроково днем 16 травня 2013 року.

Наказом Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області №91/02-06 від 02.03.2020 ОСОБА_1 встановлено щомісячну доплату за вислугу років у розмірі 50% посадового окладу.

Спірні правовідносини виникли з приводу неправомірної, на думку позивача, виплати її суддівської винагороди у період з 18 квітня по 28 серпня 2020 року у меншому, аніж передбачено нормами Закону України «Про судоустрій і статус суддів», розмірі.

Статтею 130 Конституції України визначено, що держава забезпечує фінансування та належні умови для функціонування судів і діяльності суддів. У Державному бюджеті України окремо визначаються видатки на утримання судів з урахуванням пропозицій Вищої ради правосуддя. Розмір винагороди судді встановлюється законом про судоустрій.

Питання організації судової влади, в тому числі порядок забезпечення суддів регламентуються нормами Закону України "Про судоустрій і статус суддів" №1402-VIII від 02.06.2016 (далі - Закон №1402).

Так, ст. 135 Закону №1402 унормовано розмір, склад, порядок нарахування та виплати суддівської винагороди. При цьому ч. 1 зазначеної статті визначено, що суддівська винагорода регулюється цим Законом та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами.

Відповідно до ч. 2 ст. 135 Закону №1402, суддівська винагорода виплачується судді з дня зарахування його до штату відповідного суду, якщо інше не встановлено цим Законом. Суддівська винагорода складається з посадового окладу та доплат за:

1) вислугу років;

2) перебування на адміністративній посаді в суді;

3) науковий ступінь;

4) роботу, що передбачає доступ до державної таємниці.

Ч. 3 ст. 135 Закону №1402 визначено, що базовий розмір посадового окладу судді становить:

1) судді місцевого суду - 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року;

2) судді апеляційного суду, вищого спеціалізованого суду - 50 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року;

3) судді Верховного Суду - 55 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року.

Суддям виплачується щомісячна доплата за вислугу років у розмірі: за наявності стажу роботи більше 3 років - 15 відсотків, більше 5 років - 20 відсотків, більше 10 років - 30 відсотків, більше 15 років - 40 відсотків, більше 20 років - 50 відсотків, більше 25 років - 60 відсотків, більше 30 років - 70 відсотків, більше 35 років - 80 відсотків посадового окладу (ч. 5 ст. 135 Закону №1402).

Разом з тим, у період з 18 квітня 2020 року по 28 серпня 2020 року Територіальним управлінням Державної судової адміністрації України в Закарпатській області (далі - ТУ ДСА України в Закарпатській області) було нараховано та виплачено ОСОБА_1 суддівську винагороду в розмірі, визначеному ст. 29 Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік", а саме: у розмірі, що не перевищує 10 розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої на 1 січня 2020 року.

Так, як вбачається з довідки про нараховану та виплачену ОСОБА_1 суддівську винагороду з 01.01.2020 по 27.08.2020, виданої ТУ ДСА України в Закарпатській області, сума обмеженого за нормами ст. 29 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» доходу становить 185061,70 грн. (арк. спр. 19, т. 1).

При цьому в межах розгляду даної адміністративної справи було встановлено протиправність дій Територіального управління Державної судової адміністрації України в Закарпатській області (далі - Територіальне управління ДСА України) щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 суддівської винагороди за період з 18 квітня 2020 року по 28 серпня 2020 року (за винятком днів відпустки) із застосуванням ст. 29 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік». Так, зокрема, рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 25 січня 2021 року та постанова Восьмого апеляційного адміністративного суду від 13.04.2021 в цій частині залишена без змін постановою Верховного Суду від 22 липня 2021 року. З огляду на що позовні вимоги в цій частині судом першої інстанції при новому розгляді даної справи не переглядаються.

Спірним в даній адміністративній справі залишається питання правомірності заявлених позовних вимог в частині зобов`язання Територіальне управління ДСА України провести перерахунок суддівської винагороди, нарахування та виплату судді ОСОБА_1 суддівської винагороди за період з 18 квітня 2020 року по 28 серпня 2020 року на підставі частини 2, 3, 5, 6 статті 135 Закону України «Про судоустрій та статус суддів», виходячи з базового щомісячного розміру посадового окладу судді місцевого суду 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня 2020 року, з урахуванням доплати за вислугу років за наявності стажу більше 20 років - 50 відсотків посадового окладу, з утриманням з цих сум передбачених законом податків та обов`язкових платежів при їх виплаті за період з 18 квітня 2020 року по 27 серпня 2020 року включно у загальній сумі 185061,70 грн. без застосування будь-яких обмежень, передбачених частиною 3 статті 29 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» із змінами та доповненнями, внесеними Законом України від 13.04.2020 №553-ІХ.

Направляючи справу на новий розгляд, Верховний Суд звернув увагу на необхідності з`ясування правового статусу Державної судової адміністрації України крізь призму її компетенції щодо розпорядження бюджетними коштами, виділеними на фінансування судів, у застосуванні обмежень при виплаті суддівської винагороди. Так, Верховний Суд припустив, що виплата суддівської винагороди (відповідачем 1) із застосуванням обмежень, передбачених ст. 29 Закону №294-ІХ (зі змінами, внесеними Законом №553-ІХ), могла бути обумовленою, окрім іншого, меншим обсягом бюджетних асигнувань головним розпорядником на оплату праці суддівського корпусу (протягом спірного періоду).

Так, розглядаючи вказану позовну вимогу, суд враховує наступне.

Нормами ч. 1 ст. 148 Закону №1402 визначено, що фінансування всіх судів в Україні здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України.

Згідно ч. 1 ст. 22 Бюджетного кодексу України за обсягом наданих повноважень розпорядники бюджетних коштів поділяються на головних розпорядників бюджетних коштів та розпорядників бюджетних коштів нижчого рівня.

Відповідно до п. 3 ч. 3 ст. 148 Закону №1402, функції головного розпорядника коштів Державного бюджету України щодо фінансового забезпечення діяльності всіх інших судів, окрім Верховного Суду та вищого спеціалізованого суду, здійснює Державна судова адміністрація України.

Згідно ст. 151 Закону №1402 Державна судова адміністрація України є державним органом у системі правосуддя, який здійснює організаційне та фінансове забезпечення діяльності органів судової влади у межах повноважень, установлених законом. Державна судова адміністрація України має територіальні управління.

Рішенням Вищої ради правосуддя від 17.01.2019 №141/0/15-19 затверджено Положення про Державну судову адміністрацію України (далі - Положення №141/0/15-19).

Так, відповідно до п. 6 Положення №141/0/15-19, Державна судова адміністрація України відповідно до визначених завдань у сфері фінансування судів в аспекті спірних правовідносин виконує наступні функції:

1) представляє суди у відносинах із Кабінетом Міністрів України та Верховною Радою України під час підготовки проекту закону про Державний бюджет України на відповідний рік у межах повноважень, визначених законом;

2) здійснює функції головного розпорядника коштів Державного бюджету України щодо фінансового забезпечення діяльності судів (крім Верховного Суду та вищих спеціалізованих судів), Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, органів суддівського самоврядування, Національної школи суддів України, Служби судової охорони, ДСА України та її територіальних управлінь;

3) готує бюджетний запит.

Отже, Державна судова адміністрація України в контексті спірних правовідносин є головним розпорядником бюджетних коштів щодо фінансового забезпечення діяльності місцевих судів, функції якого полягають в участі у бюджетному процесі шляхом розроблення бюджетних запитів із зазначенням обсягу бюджетних коштів, необхідних для виконання покладених на нього функцій; отриманні бюджетних призначень та їх подальшого розподілу між розпорядниками бюджетних коштів нижчого рівня.

В свою чергу функції розпорядника бюджетних коштів щодо місцевих судів здійснюють територіальні управління Державної судової адміністрації України (ч. 4 ст. 148 Закону №1402).

Наказом Державної судової адміністрації від 15.07.2015 №104 затверджено Типове положення про територіальні управління Державної судової адміністрації України в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі.

Територіальні управління у своїй діяльності керуються Конституцією і законами України, указами Президента України та постановами Верховної Ради України, актами Кабінету Міністрів України, рішеннями з`їзду суддів України та Ради суддів України, Положенням про ДСА України, наказами ДСА України, рішеннями колегії ДСА України, іншими нормативно-правовими актами та цим Положенням.

Основним завданням територіальних управлінь є організаційне забезпечення діяльності місцевих судів та фінансове забезпечення місцевих загальних судів з метою створення належних умов для діяльності судів, суддів цих судів та забезпечення роботи органів суддівського самоврядування.

П. 4.3 зазначеного Положення надано повноваження територіальним управлінням здійснювати функції розпорядника коштів Державного бюджету України щодо фінансового забезпечення діяльності територіальних управлінь та місцевих загальних судів.

Отже, ТУ ДСА України в Закарпатській області є органом, уповноважений здійснювати фінансування діяльності місцевих загальних судів Закарпатської області, в тому числі, виплачувати суддівську винагороду суддям таких в межах наданих йому бюджетних асигнувань.

Нормами ч. 1 ст. 149 Закону №1402 передбачено, що суди фінансуються згідно з кошторисами і щомісячними розписами видатків, затвердженими відповідно до вимог цього Закону, у межах річної суми видатків, визначених Державним бюджетом України на поточний фінансовий рік, у порядку, встановленому Бюджетним кодексом України.

У постанові від 21.07.2021 №260/3598/20 Верховний Суд припустив, що виплата суддівської винагороди (відповідачем 1) із застосуванням обмежень, передбачених статтею 29 Закону №294-ІХ (зі змінами, внесеними Законом № 553-ІХ) могла бути обумовленою, окрім іншого, меншим обсягом бюджетних асигнувань головним розпорядником на оплату праці суддівського корпусу (протягом спірного періоду).

Відповідно до Інструкції щодо застосування кодів економічної класифікації видатків бюджету, затвердженої наказом Міністерства фінансів України від 12.03.2012 № 333, виплата суддівської винагороди як і заробітної плати працівникам апарату суду, у 2020 році здійснювалась за кодом економічної класифікації видатків 2111 «Заробітна плата».

Ч. 1 ст. 23 Бюджетного кодексу України передбачено, що будь-які бюджетні зобов`язання та платежі з бюджету здійснюються лише за наявності відповідного бюджетного призначення, якщо інше не передбачено законом про Державний бюджет України.

З метою з`ясування вказаної обставини судом було витребувано від Державної судової адміністрації України відомості щодо бюджетних асигнувань ТУ ДСА України в Закарпатській області на виплату суддівської винагороди, зокрема, суддям Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області в 2020 році, а також докази зменшення розміру таких з огляду на запроваджені ст. 29 Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" №294-ІХ (зі змінами, внесеними Законом №553-ІХ від 13.04.2020) обмеження.

На виконання зазначеної вимоги суду Державною судовою адміністрацією України було повідомлено, що зміни до кошторису ТУ ДСА України в Закарпатській області в частині зменшення бюджетних асигнувань за КЕКВ 2111 «Заробітна плата» Державною судовою адміністрацією України в 2020 році не вносилися, а бюджетні асигнування, передбачені кошторисом на 2020 рік за КПКВК 0501020 «Забезпечення здійснення правосуддя місцевими, апеляційними судами та функціонування органів і установ системи правосуддя», за КЕКВ 2111 «Заробітна плата», були відкриті в повному обсязі.

Вказане було підтверджено також представником відповідача 1 в судовому засіданні. При цьому, обґрунтовуючи причини виплати суддівської винагороди ОСОБА_1 у спірному періоді у меншому, аніж передбачено нормами Закону №1402 розмірі, представник відповідача 1 посилалася виключно на встановлені ст. 29 Закону №294-ІХ (зі змінами, внесеними Законом №553-ІХ) обмеження.

Таким чином, за наслідками нового розгляду даної адміністративної справи не знайшов свого підтвердження факт зменшення Державною судової адміністрацією України обсягу бюджетних асигнувань ТУ ДСА України в Закарпатській області на оплату праці суддівського корпусу (протягом спірного періоду).

Більше того, суд враховує також приписи ч. 7 ст. 148 Закону №1402, відповідно до яких видатки на утримання судів у Державному бюджеті України не можуть бути скорочені в поточному фінансовому році.

Водночас, незважаючи на викладене, Верховний Суд в аналогічних правовідносинах вказував на те, що позаяк головним розпорядником бюджетних коштів, виділених, зокрема, на виплату суддівської винагороди (суддям місцевих і апеляційних судів) є Державна судова адміністрація України, яка, серед іншого, визначає обсяг видатків розпорядників нижчого рівня на ці потреби, то саме вона, як суб`єкт владних повноважень, мала б відповідати за погашення заборгованості, яка виникла внаслідок невиплати судді у повному обсязі суддівської винагороди (постанова Верховного Суду від 23 грудня 2021 року у справі № 640/27139/20).

Правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах (абз. 10 п. 9 Рішення Конституційного Суду України від 30 січня 2003 року №3-рп/2003).

Згідно ст. 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб правового захисту у відповідному національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, що діяли як офіційні особи.

При цьому, під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Отже, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення.

Визначаючи належний та ефективний спосіб захисту порушених прав позивача, суд враховує п. 51 постанови Верховного Суду від 22.07.2021 №260/3598/20, в якому звернуто увагу на те, що у віданні Державної судової адміністрації України діє окрема бюджетна програма для забезпечення виконання судових рішень - КПКВ 0501150 «Виконання рішень судів на користь суддів», призначена саме для таких цілей. Наявність такої програми означає, що списання коштів здійснюватиметься саме за нею.

До аналогічного висновку дійшов також Верховний Суд у постанові від 23 грудня 2021 року у справі № 640/27139/20. При цьому, суд касаційної інстанції звернув увагу на те, що, незважаючи на доведеність факту порушення прав позивача щодо отримання суддівської винагороди у повному розмірі обумовлено саме протиправними діями ТУ ДСА України як розпорядника бюджетних коштів нижчого рівня, наявність такої бюджетної програми означає, що списання коштів здійснюватиметься саме за нею.

Гарантії держави щодо виконання судових рішень встановлює Закон України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» від 05 червня 2012 року №4901-VI, ч. 1 ст. 3 якого встановлено, що виконання рішень суду про стягнення коштів, боржником за якими є державний орган, здійснюється центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, в межах відповідних бюджетних призначень шляхом списання коштів з рахунків такого державного органу, а в разі відсутності у зазначеного державного органу відповідних призначень - за рахунок коштів, передбачених за бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду.

Механізм виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників, прийнятих судами, а також іншими державними органами (посадовими особами) визначає Порядок виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевого бюджетів або боржників, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 03 серпня 2011 року №845 (далі - Порядок №845).

Так, п. 25 Порядку №845 передбачено, що у разі наявності у боржника або головного розпорядника бюджетних коштів окремої бюджетної програми для забезпечення виконання рішень суду безспірне списання коштів здійснюється лише за цією бюджетною програмою.

Судом встановлено, що в Україні запроваджена і діє бюджетна програма КПКВК 0501150 «Виконання рішень судів на користь суддів та працівників апаратів судів», метою якої є виконання рішень судів на користь суддів та працівників апаратів судів, а завданням цієї програми є виплата заборгованості за рішеннями судів, винесеними на користь суддів та працівників апаратів судів (зокрема, паспорт вказаної бюджетної програми на 2021 рік затверджений розпорядчим документом Державної судової адміністрації України від 12 лютого 2021 року №50). Виконавцем за такою бюджетною програмою є Апарат Державної судової адміністрації України.

Саме в межах зазначеної бюджетної програми передбачено бюджетні призначення та асигнування на виплату заборгованості за рішеннями судів, винесеними на користь суддів та працівників апаратів судів, яка стягується у безспірному порядку на підставі Закону №4901-VI та Порядку №845.

Окрім того, таке стягнення на підставі п. 9 розділу VI Прикінцеві та перехідні положення Бюджетного кодексу України, Закону №4901-VI та Порядку №845 здійснюється центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів.

Отже, виконання судових рішень, ухвалених на користь суддів, здійснюється у порядку черговості згідно з чинним законодавством України Державною судовою адміністрацією України за рахунок коштів бюджетної програми 0501150 "Виконання рішень судів на користь суддів та працівників апаратів судів" у межах передбачених асигнувань на відповідний бюджетний період.

За таких обставин суд вважає за необхідне на підставі ч. 2 ст. 9 КАС України вийти за межі позовних вимог та стягнути суму невиплаченої у спірному періоді суддівської винагороди за рахунок коштів, передбачених для виконання рішень судів на користь суддів.

У зв`язку з вищенаведеним суд вважає позовні вимоги належним чином обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню з урахуванням вищезазначених висновків суду.

Разом з тим, не підлягає задоволенню клопотання позивача про допущення до негайного виконання рішення в частині стягнення суддівської винагороди за один місяць. З цього приводу суд зазначає, що перелік судових рішень, які виконуються негайно, наведений в ст. 371 КАС України.

Так, зокрема, згідно п. 2 ч. 1 зазначеної статті негайно виконуються рішення суду про присудження виплати заробітної плати, іншого грошового утримання у відносинах публічної служби - у межах суми стягнення за один місяць.

Предметом даного адміністративного позову є питання проведення перерахунку суддівської винагороди з огляду на виплату такої у меншому, аніж передбачено законодавчими нормами розмірі. Отже, рішенням в такій справі судом не вирішувалося питання щодо присудження виплати позивачу заробітної плати (суддівської винагороди), а тому положення ст. 371 КАС України не можуть бути застосовані до спірних правовідносин.

Також разом з позовом позивач заявила клопотання про встановлення судового контролю за виконанням рішення суду в порядку ст. 382 КАС України.

Відповідно до ч. 1 ст. 382 КАС України, суд, який ухвалив судове рішення в адміністративній справі, може зобов`язати суб`єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.

Таким чином, згідно з нормами процесуального законодавства встановлення судового контролю за виконанням рішення суду є диспозитивним правом, а не обов`язком суду, яке може використовуватись в залежності від наявності об`єктивних побоювань можливості невиконання суб`єктом владних повноважень прийнятого судом рішення в майбутньому.

Ч. 1 ст. 370 КАС України, судове рішення, яке набрало законної сили, є обов`язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, - за її межами.

В клопотанні про встановлення судового контролю за виконанням судового рішення позивач не навела аргументованих доводів, які б свідчили про те, що відповідач може ухилятися від виконання рішення суду.

Отже, суд не вбачає підстав для задоволення заявленого клопотання та встановлення судового контролю за виконанням зазначеного рішення.

Питання про розподіл судових витрат зі сплати судового збору, судом не вирішується, оскільки позивач звільнена від сплати судового збору.

Керуючись ст. 241, 243, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-

В И Р І Ш И В:

1. Позов ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1 , ідентифікаційний код - НОМЕР_1 ) до Територіального управління Державної судової адміністрації України в Закарпатській області (місцезнаходження: вул. Загорська, 30, м. Ужгород, Закарпатська область, 88000, код ЄДРПОУ 26213408), Державної судової адміністрації України (місцезнаходження: 01601, м. Київ, вул. Липська, 18/5, код ЄДРПОУ - 26255795), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача, Головне управління Державної казначейської служби України в Закарпатській області (місцезнаходження: вул. П.Мирного, 2в, м. Ужгород, Закарпатська область, 88000, код ЄДРПОУ 37975895) про визнання дій протиправними і зобов`язання вчинити певні дії - задовольнити частково.

2. Стягнути з Державної судової адміністрації України (місцезнаходження: 01601, м. Київ, вул. Липська, 18/5, код ЄДРПОУ - 26255795) на користь ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1 , ідентифікаційний код - НОМЕР_1 ) невиплачену суддівську винагороду за період з 18 квітня 2020 року по 28 серпня 2020 року у розмірі 185061,70 грн. шляхом безспірного списання коштів з бюджетної програми КПКВК 0501150 «Виконання рішень судів на користь суддів та працівників апаратів судів».

3. У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції.

Повний текст рішення виготовлено 10 січня 2022 року.

СуддяР.О. Ващилін