Рішення № 102456156, 30.12.2021, Донецький окружний адміністративний суд

Україна

Донецький окружний адміністративний суд

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

30 грудня 2021 р. Справа№200/11421/21

приміщення суду за адресою: 84122, м.Слов`янськ, вул. Добровольського, 1

Донецький окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Аканова О.О.,

при секретарі Ревва Е.Г.,

за участю

позивача ОСОБА_1 ,

представника третьої особи Стужук О.В.,

представник відповідача до суду не з"явився;

розглянувши в порядку загального позовного провадження у відкритому судовому засіданні позовну заяву ОСОБА_1 (зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ) до територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Мелітополі (місцезнаходження: 72316, Запорізька область, м. Мелітополь, вул. Індустріальна, 89, код ЄДРПОУ 42348993), третя особа Державне бюро розслідувань (код ЄДРПОУ 41760289, адреса реєстрації: вул. Панаса Мирного, буд. 28, м. Київ, 01011, адреса для листування: вул. Симона Петлюри, буд. 15, м. Київ, 01032) про

визнати протиправними дій щодо не нарахування та невиплати компенсації за роботу у вихідні, святкові та неробочі дні, а також в надурочний час за період роботи позивача на посаді слідчого Першого слідчого відділу (відділу з розслідування злочинів у сфері службової діяльності та корупції) слідчого управління Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у м. Мелітополі, з березня 2019 по 03.07.2019 включно та з 05.07.2019 по січень 2021 включно;

стягнення 458 036 грн., з яких: 432 784 грн. - сума компенсації за роботу у вихідні, святкові та неробочі дні, а також в надурочний час за період з березня 2019 року по січень 2021 року включно; 25 252 грн. - сума інфляційних втрат, розмір яких визначено станом на 01.03.2021, у зв`язку з затримкою термінів виплати компенсації за роботу у вихідні святкові та неробочі дні, а також в надурочний час за період з березня 2019 по 03.07.2019 включно та з 05.07.2019 по січень 2021 включно,-

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся до Донецького окружного адміністративного суду з вищевказаним адміністративним позовом.

Доводи позовної заяви обґрунтовує тим, що, відповідач, відмовляючи у виплаті компенсації за роботу у вихідні, святкові та неробочі дні, діяв з перевищенням повноважень та не у спосіб, визначений чинним законодавством.

Вказав, що чинним законодавством передбачена грошова компенсація за роботу у вихідні, святкові та неробочі дні, а також передбачена оплата роботи в надурочний час.

Враховуючи викладене, просить задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.

У відзиві на адміністративний позов відповідач вказав на його безпідставність та зазначив, що позивачем не наведено жодних доказів про залучення його до надурочних робіт. Зазначили, що графік чергувань, наведений у позовній заяві не є наказом про залучення працівника ДБР до надурочних робіт, оскільки немає вказівки на залучення чергових слідчих до надурочних робіт на виконання слідчих (розшукових) дій у нічний час, а лише є примірним планом, допоміжним документом, покликаним якісно виконувати роботу слідчого щодо слідчих (розшукових) дій. Крім того, зазначили, що законодавцем передбачено єдиний можливий варіант призначення особи на службу до державного бюро розслідувань - в добровільному порядку за результатами відкритого конкурсу.

Враховуючи наведене, просить в задоволенні позовних вимог відмовити в повному обсязі.

Позивач в судовому засіданні підтримав позовні вимоги.

Представник відповідача в судове засідання не з`явився, про час, дату та місце розгляду справи повідомлений належним чином.

Представник третьої особи в судовому засіданні заперечував проти задоволення позовних вимог.

Дослідивши матеріали справи, доводи позовної заяви, відзиву, суд з`ясував наступні обставини справи.

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 , є громадянином України, що підтверджується паспортом НОМЕР_2 , виданим Центральним РВ у УМВС України в Миколаївській області.

Наказом Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Мелітополі (далі - ТУ ДБР у м. Мелітополі) від 07 лютого 2019 року № 2 о/с ОСОБА_1 призначено на посаду слідчого Першого слідчого відділу (відділу з розслідування злочинів у сфері службової діяльності та корупції) слідчого управління Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Мелітополі, як обраного за конкурсом з випробувальним терміном строком 6 місяців.

08.02.2019 року позивач склав присягу державного службовця.

Наказом Директора ДБР від 07.08.2019 року №270-ос позивачу присвоєно 8 (восьмий) ранг державного службовця.

Наказом т.в.о. ТУ ДБР у м. Мелітополі від 26.02.2021 року № 23-ос "Про звільнення ОСОБА_1 ", відповідно до п.1 ч.1, ч.4 ст. 87, ст. 89 Закону України "Про державну службу", керуючись п.п.2, 5 ч.3 ст. 13 Закону України "Про Державне бюро розслідувань, позивача звільнено з посади слідчого другого слідчого відділу (відділу з розслідування злочинів, вчинених працівниками правоохоронних органів та у сфері правосуддя) слідчого управління Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Мелітополі, з 01.03.2021 року у зв`язку зі скороченням посади державної служби внаслідок зміни штатного розпису, з припиненнями державної служби.

Підстава: наказ Державного бюро розслідувань від 20 жовтня 2020 року № 202ДСК, наказ Державного бюро розслідувань від 30.12.2020 року № 303ДСК, наказ ТУ ДБР, розташованого у місті Мелітополі від 22.10.2020 року №135 о/с, наказ ТУ ДБР, наказ ТУ ДБР, розташованого у місті Мелітополі від 26.01.2021 №4 о/с персональне попередження про наступне вивільнення від 26.01.2021 року № 17-09/429/9-23/2021.

Директором ТУ ДБР у м.Мелітополі затверджено графіки чергування керівництва та слідчих ТУ ДБР у м.Мелітополі, відповідно до яких слідчі ТУ ДБР у м.Мелітополі здійснюють чергування з 08.00 години до 20.00 години на робочому місці. Решту часу підтримують постійний зв`язок з черговими частинами правоохоронних органів, що розташовані на території Запорізької та Херсонської областей, а також з черговим центрального апарату Державного бюро розслідувань.

В матеріалах справи наявні графіки чергувань керівництва та слідчих ТУ ДБР у м.Мелітополі з 01.03.2019 по 31.03.2019, 01.04.2019 по 30.04.2019, з 01.05.2019 по 31.05.2019, з 01.06.2019 по 30.06.2019, з 01.07.2019 по 31.07.2019, з 01.08.2019 по 31.08.2019, з 01.09.2019 по 30.09.2019, з 01.01.2020 по 31.01.2020, з 01.02.2020 по 29.02.2020, з 01.03.2020 по 31.03.2020, з 01.04.2020 по 30.04.2020, з 01.05.2020 по 31.05.2020, з 01.06.2020 по 30.06.2020, з 01.07.2020 по 31.07.2020, з 01.08.2020 по 31.08.2020, з 01.09.2020 по 30.09.2020, з 01.10.2020 по 31.10.2020, з 01.11.2020 по 30.11.2020, з 01.12.2020 по 31.12.2020, з 01.01.2021 по 31.01.2021 року.

Також в матеріалах справи містяться табелі обліку використання робочого часу за лютий 2019 - лютий 2021 з відмітками про перебування позивача на роботі.

Позивач звернувся до відповідача з заявою щодо отримання грошової компенсації за роботу у вихідні, святкові, неробочі дні та надурочний час.

Листом відповідача №Т-326/17-09-21 від 19.03.2021 позивач повідомлений про те, що в табелях обліку робочого часу за період з 01.02.2010 по 28.02.2021, складених та підписаних керівником структурного підрозділу відсутні відмітки про чергування позивача у святкові та неробочі дні. За табелями встановлено, що позивачем відпрацьовано 8 годин, за які нараховано заробітну плату. Коригуючих табелів не надходило. Графік чергування не є підставою для нарахування заробітної плати та документальним підтвердження факту відпрацьованого робочого часу у вихідні та святкові дні (чергування).

Проаналізувавши встановлені обставини справи та норми законодавства України, яке регулює спірні правовідносини, суд дійшов наступного висновку.

Статтею 19 Конституції України встановлено, що правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Залучення працівника до роботи понад установлену тривалість робочого дня, а також до роботи у вихідні, святкові, неробочі дні допускається у виняткових випадках, передбачених Кодексом законів про працю України, з оплатою праці відповідно до ст. ст. 72, 106 - 108 цього Кодексу. При цьому, в цей час окремий працівник виконує роботу, передбачену трудовим договором.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач надав графіки чергування. але вони не свідчать самостійно без відповідного наказу про те, що позивач був залучений у вихідні та святкові дні до чергування.

Виконання працівником його звичайних трудових обов`язків слід відрізняти від чергування працівника.

Чергування - це перебування працівника за розпорядженням адміністрації після робочого дня, у нічний час, у вихідні, святкові дні для вирішення виникаючих невідкладних питань, що не входят ь у коло звичайних обов`язків працівника.

Тобто, якщо працівник виконує свої трудові обов`язки в нічний час, у вихідні та святкові дні, то це не вважається чергуванням.

Таким чином, не можна ототожнювати поняття "чергування" в нічний час, в святковий або вихідний день із поняттям "залучення до роботи" в нічний час, в святковий або вихідний день, понад установлену тривалість робочого дня.

Суд вказує, що Кодексом законів про працю України поняття чергування не визначено.

Залучення працівників до чергування регулюється постановою Секретаріату Всесоюзної центральної ради професійних спілок від 2 квітня 1954 року № 233 "Про чергування на підприємствах і в установах", яка діє в Україні відповідно до Постанови Верховної Ради України "Про порядок тимчасової дії на території України окремих актів законодавства Союзу СРСР" від 12 вересня 1991 року № 1545 в частині, яка неврегульована законодавством України.

Згідно положень вказаної постанови, чергування полягає в обов`язку працівника перебувати на визначеному роботодавцем робочому місці з метою вирішення невідкладних питань, не пов`язаних із трудовими обов`язками цього працівника, а також передачі інформації.

Таким чином, чергування - це залучення у виняткових випадках, працівника до робот и, яка не обумовлена трудовим договором.

В той час, як залучення до роботи у вихідні та святкові дні передбачає виконання працівником своїх звичайних обов`язків, обумовленої трудовим договором.

Згідно ч.2 розділу V Правил внутрішнього службового розпорядку територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Мелітополі директор територіального управління за потреби може залучати державних службовців територіального управління до чергування після закінчення робочого дня, у вихідні, святкові і неробочі дні.

Постановою Верховної Ради України "Про порядок тимчасової дії на території України окремих актів законодавства Союзу PCP" від 12.09.1991 року № 1545 встановлено, що до прийняття відповідних актів законодавства України па території республіки застосовуються акти законодавства Союзу PCP з питань, які не врегульовані законодавством України, за умови, що вони не суперечать Конституції і законам України.

Залучення працівників до чергування на загальнодержавному рівні регулюється постановою Секретаріату Всесоюзної центральної ради професійних спілок "Про чергування на підприємствах і в установах" від 02.04.1954 № 233.

Надання відгулу чи оплата праці за роботу у вихідний день, в надурочний час, в святкові та неробочі дні здійснюється відповідно до ст. 72, 106 - 108 КЗпП України.

Можливість спеціальної грошової компенсації та порядок оплати за час чергування у вихідні, святкові, неробочі дні та після закінчення робочого дня ні постановою від 02.04.1954 № 233, ні іншими законодавчими актами про працю не передбачена.

Отже, чергування у вихідний, неробочий, святковий день, після закінчення робочого дня оплаті не підлягає, а за нього фактично надається відгул і в табелі обліку використання робочого часу ці години чергування не зазначаються.

Аналогічне роз`яснення надано Міністерством праці та соціальної політики України у листі від 02.04.2010 № 89/13/116-10 "Про чергування на підприємствах і в установах".

Як встановлено судом, наказами керівника територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Мелітополі до роботи понад установлену тривалість робочого дня, а також до роботи у вихідні, святкові, неробочі дні позивач не залучався.

При цьому, суд звертає увагу на те, що грошова компенсація за чергування у вихідний, неробочий, святковий день, після закінчення робочого дня оплаті не підлягає.

Така правова позиція викладена також у постановах Верховного Суду, зокрема від 21.02.2019 року у справі № 759/5013/17, від 26.11.2018 року у справі № 489/4153/16-ц.

Таким чином, суд вважає, що відповідач, відмовляючи у виплаті компенсації за роботу у вихідні, святкові та неробочі дні, діяв в межах повноважень та у спосіб, визначений чинним законодавством.

Щодо позовних вимог про стягнення 458 036 грн., з яких: 432 784 грн. - сума компенсації за роботу у вихідні, святкові та неробочі дні, а також в надурочний час за період з березня 2019 року по січень 2021 року включно; 25 252 грн. - сума інфляційних втрат, розмір яких визначено станом на 01.03.2021, у зв`язку з затримкою термінів виплати компенсації за роботу у вихідні святкові та неробочі дні, а також в надурочний час за період з березня 2019 по 03.07.2019 включно та з 05.07.2019 по січень 2021 включно, суд зазначає що такі вимоги є похідними, а тому задоволенню не підлягають.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (PRONINA v. UKRAINE, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Суд враховує й те, що згідно п. 41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Згідно ч. 1 ст. 90 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Відповідно до ч. 1 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Згідно ч. 2 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідачем надані суду належні докази правомірності дій в розумінні зазначеної норми Закону.

Враховуючи викладене, суд приходить до висновку про відмову у задоволенні позовних вимог в повному обсязі.

В розумінні ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України питання про перерозподіл судових витрат не розглядається.

Керуючись статтями 2-17, 19-20, 42-47, 55-60, 72-77, 90, 94-99, 122, 124-125, 132, 139, 143, 159-165, 168, 171, 173, 192-196, 224, 225-228, 229-230, 241, 243, 245, 246, 250, 255, 293, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

В И Р І Ш И В:

В задоволенні позову - відмовити.

Вступну та резолютивну частину рішення виготовлено в нарадчій кімнаті 30 грудня 2021 року та проголошено в судовому засіданні.

Повний текст рішення виготовлено 10 січня 2022 року.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Першого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Суддя О.О. Аканов