Рішення № 102454569, 04.01.2022, Жидачівський районний суд Львівської області

Справа №443/1770/21

Провадження №2/443/239/22

РІШЕННЯ

іменем України

04 січня 2022 року місто Жидачів

Жидачівський районний суд Львівської області в складі:

головуючого судді Павліва А.І.,

секретар судового засідання Стасів С.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Жидачівського закладу загальної середньої освіти І-ІІІ ступенів №1 ім. Героя України Тараса Матвіїва Жидачівської міської ради Львівської області, третя особа, яка не заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору, ОСОБА_2 про визнання незаконним і скасування наказу від 08.11.2021 про відсторонення від посади та стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу,

за участю:

позивача ОСОБА_1 ,

представника позивача ОСОБА_3 ,

представників відповідача ОСОБА_2 , ОСОБА_4 , -

встановив:

Стислий виклад позиції сторін.

ОСОБА_1 (позивач) подав до суду позовну заяву до Жидачівського закладу загальної середньої освіти І-ІІІ ступенів №1 ім. Героя України Тараса Матвіїва Жидачівської міської ради Львівської області (відповідач), третя особа, яка не заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору ОСОБА_2 , у якій, з урахуванням уточнених позовних вимог, просить:

визнати незаконним наказ директора Жидачівського закладу загальної середньої освіти І-ІІІ ступенів №1 ім. Героя України Тараса Матвіїва від 08.11.2021 про відсторонення його від виконання обов`язків вчителя фізичної культури даного навчального закладу без збереження заробітної плати;

допустити його до роботи та стягнути з відповідача на його користь середній заробіток за час вимушеного прогулу з 08.11.2021 до дня поновлення на роботі;

стягнути з відповідача на його користь понесені ним витрати на надання юридичної допомоги.

В обґрунтування своїх вимог щодо предмета спору покликається на те, що він працює на посаді вчителя фізичного виховання в Жидачівському закладі загальної середньої освіти І-ІІІ ступенів №1 ім. Героя України Тараса Матвіїва Жидачівської міської ради Львівської області. 08.11.2021 йому було вручено наказ про відсторонення від роботи з підстав відсутності щеплення від респіраторної хвороби СOVID -19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2. Ні в трудовому контракті, ні в посадовій інструкції, ні в будь-якому іншому документі, що підписані між ним та відповідачем такого зобов`язання з його боку немає, так само, як і не передбачено повноваження відповідача на відсторонення його з роботи з підстав відсутності вищезгаданого щеплення. Підстав відсторонення або звільнення з роботи через відмову від вакцинації у законі немає. Виключно ЗУ «Про захист населення від інфекційних хвороб» встановлюється перелік обов`язкових щеплень. І цим законом щеплення від СOVID-19 не встановлена як обов`язкова, а тому відсторонення працівника з підстав частини 2 статті 12 ЗУ «Про захист населення від інфекційних хвороб» є незаконними та безпідставними. Зазначає, що на сьогодні не встановлено окремого порядку законом про відсторонення працівників від роботи з підстав відсутності у них щеплення від СOVID-19. Ні статтею 43 КЗпП України ні іншими законами України не передбачено правової можливості відсторонення працівників від роботи із підстав відсутності у нього щеплення від СOVID-19. Відсторонення від посади грубо порушує його законні права та інтереси, наказ винесений із грубим порушенням вимог трудового законодавства, тому підлягає скасуванню із поновленням його доступу до роботи та виплатою йому середнього заробітку за час вимушеного прогулу з 08.11.2021 до дня поновлення на роботі.

Представник відповідача подала до суду відзив на позовну заяву (а.с.40-41), в обґрунтування якого покликаючись на те, що ОСОБА_1 має право на працю і заробляти собі на життя, але у зв`язку з поширенням гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, Міністерством охорони здоров`я виданий наказ від 04 жовтня 2021 року №2153 , згідно з яким обов`язковому профілактичному щепленню підлягають працівники загальної середньої освіти. Постанова Кабінету Міністрів України 09.12.2020 №1236 та наведений вище наказ МОЗ є нормативними актами, які підлягають до виконання всіма громадянами України, у тому числі нею, як керівником навчального закладу, так і позивачем по даній справі, вчителем ОСОБА_1 . Видаючи наказ про відсторонення позивача від роботи, вона враховувала та керувалася вище перерахованими нормативно-правовими актами. ОСОБА_1 , як і всі вчителі та працівники Жидачівського закладу загальної середньої освіти І-ІІІ ступенів №1 імені Героя України Тараса Матвіїва, був попереджений про обов`язкове профілактичне щеплення, проти COVID-19, однак довідки про таке профілактичне щеплення не пред`явив, а також не пред`явив медичний висновок про абсолютне протипоказання до вакцинації проти гострої распіраторної хвороби COVID-19, тому 05.11.2021 комісією був складений акт про відмову ОСОБА_1 надати такі документи, що потягло за собою видання наказу 08.11.2021 про його відсторонення від роботи з 08.11.2021 на час відсутності щеплення проти COVID-19 без збереження заробітної плати.

У судовому засіданні позивач позов підтримав повністю, звернув увагу суду на резолюції ПАРЄ від 27.01.2021, згідно з якою вакцинація не є обов`язковою, а також на наказ МОЗ від 20.08.2021 №1775, яким дозволено проведення клінічного випробування лікарського засобу, призначеного для здійснення заходів, спрямованих на запобігання виникненню та поширенню, локалізацію та ліквідацію коронавірусної хвороби (COVID-19). Зазначив, що вакцина від COVID-19 є експериментальною і не обов`язковою, оскільки її не віднесено до такої законом. 05.11.2021 він дійсно повідомив керівника закладу освіти за місцем роботи про відмову від проходження вакцинації, а 08.11.2021 його ознайомили з наказом про відсторонення від роботи, з яким він не був згідний, про що у ньому і зазначив.

Представник позивача позов підтримав повністю, покликаючись на викладені у ньому обставини, суду зазначив, що законом передбачені обов`язкові профілактичні щеплення і вакцинування від COVID-19 серед переліку таких щеплень немає. Закон має вищу юридичну силу за постанову Кабінету Міністрів України. Інші закони вимог щодо обов`язковості щеплення саме від COVID-19 не містять.

Представник відповідача (яка водночас є третьою особою) ОСОБА_2 позов не визнала, проти задоволення позовних вимог заперечила, суду пояснила, що наказом МОЗ визначено перелік професій, які підлягають обов`язковим профілактичним щепленням від COVID-19. Також, постановою КМУ покладено обов`язок на керівника установи щодо забезпечення відсторонення осіб, які підлягають обов`язковим профілактичним щепленням від COVID-19, однак не зробили цього. Ці нормативно-правові акти є обов`язковими до виконання. Відповідач не надав жодного документа про проходження вакцинації від COVID-19 або про наявність у нього протипоказань щодо такої вакцинації. Стаття 46 КЗпП України як на підставу для відсторонення містить, зокрема, і покликання на інше законодавство. Вважає, що оскільки позивач 05.11.2021 повідомив про невакцинування від COVID-19 і не надав довідки про протипоказання щодо такого вакцинування, його відсторонення від роботи 08.11.2021 було законним.

Представник відповідача ОСОБА_4 позов не визнав, суду зазначив, що Конституція України дійсно гарантує право на працю, однак позивача не звільнено з роботи, а відсторонено від неї, тому таке право позивача не порушено. Позивачем не подано документів про вакцинацію від COVID-19 або довідки про наявність протипоказань щодо такої вакцинації, тому керівник закладу освіти мала повне право на відсторонення позивача від роботи і наказ про це відповідає всім вимогам закону.

Заяв та клопотань учасниками справи не подано.

Процесуальні дії у справі.

Ухвалою від 10.11.2021 прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі та призначено її до відкритого судового засідання в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням сторін (а.с.16-17).

Суд, заслухавши аргументи сторін, з`ясувавши обставини, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог та заперечень, всебічно, повно, об`єктивно та безпосередньо дослідивши наявні у справі докази, надавши оцінку кожному доказу окремо та зібраним у справі доказам у цілому, доходить висновку, що позов не підлягає задоволенню виходячи з такого.

Фактичні обставини, встановлені судом, з посиланням на докази, на підставі яких встановлені відповідні обставини.

Наказом Жидачівського закладу загальної середньої освіти І-ІІІ ступенів №1 ім. Героя України Тараса Матвіїва Жидачівської міської ради Львівської області №138 від 08.11.2021, керуючись статтею 46 КЗпП України, частиною 2 статті 12 ЗУ «Про захист населення від інфекційних хвороб», наказом МОЗ «Про затвердження Переліку професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням» від 04.10.2021 №2153, пунктом 41-6 Постанови КМ України від 09.12.2020 №1236, ОСОБА_1 вчителя фізичної культури відсторонено від роботи з 08.11.2021 на час відсутності щеплення проти COVID-19 без збереження заробітної плати (а.с.7).

Відповідно до записів №№26, 27, 28 у трудовій книжці від 06.11.1994, ОСОБА_1 04.03.2009 призначений на посаду вчителя фізичної культури з неповним тижневим навантаженням у Жидачівському навчальному виховному комплексі загальноосвітнього закладу. 23.02.2021 Жидачівський НВК ЗНЗ-ДНЗ перейменовано на Жидачівський заклад загальної середньої освіти І-ІІІ ступенів №1. 25.08.2021 Жидачівському ЗЗСО І-ІІІ ст.№1 присвоєно ім`я Героя України Тараса Матвіїва (а.8-13).

Згідно з довідкою про доходи від 31.12.2021, ОСОБА_1 дійсно працює у Жидачівській ЗЗСО І-ІІІ ст.№1 ім. Героя України Тараса Матвіїва, займає посаду вчителя. Форма працевлаштування - основне місце роботи. Загальна сума доходу за період з 01.09.2021 по 31.10.2021 становить 21 431,53 грн. Середньоденна заробітна плата складає 510,28 грн. Середньомісячна заробітна плата складає 10 715,88 грн. Загальна сума за період з 01.06.2021 по 30.11.2021 становить 69 991,00 грн. (46-47).

Зміст спірних правовідносин.

Спірні правовідносини між сторонами виникли у зв`язку із відстороненням позивача від роботи на час відсутності щеплення проти COVID-19 без збереження заробітної плати.

Норми права, які застосував суд, та мотиви їх застосування.

До спірних правовідносин, які виникли між сторонами, підлягають застосуванню норми Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України), Закону України «Основи законодавства України про охорону здоров`я» (далі - Закон №2801-XII), Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» (далі - Закон №555-IX), Закону України «Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення» (далі - Закон №4004-XII), наказу МОЗ від 04.10.2021 №2153 «Про затвердження Переліку професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням» (далі - Наказ) та постанови КМУ від 09.12.2020 № 1236 «Про встановлення карантину та запровадження обмежувальних протиепідемічних заходів з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» (далі - Постанова).

Так, стаття 3 Конституції України проголошує, що людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.

Статтею 43 Конституції України визначено, що Кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю, гарантує рівні можливості у виборі професії та роду трудової діяльності, реалізовує програми професійно-технічного навчання, підготовки і перепідготовки кадрів відповідно до суспільних потреб. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом.

Відповідно до статті 1 Закону № 2801-XII, законодавство України про охорону здоров`я базується на Конституції України і складається з цих Основ та інших прийнятих відповідно до них актів законодавства, що регулюють суспільні відносини у сфері охорони здоров`я.

За змістом статті 5 Закону № 2801-XII, державні, громадські або інші органи, підприємства, установи, організації, посадові особи та громадяни зобов`язані забезпечити пріоритетність охорони здоров`я у власній діяльності, не завдавати шкоди здоров`ю населення і окремих осіб, у межах своєї компетенції надавати допомогу хворим, особам з інвалідністю та потерпілим від нещасних випадків, сприяти працівникам органів і закладів охорони здоров`я в їх діяльності, а також виконувати інші обов`язки, передбачені законодавством про охорону здоров`я.

Згідно з приписами пункту «г» частини 1 статті 6 Закону № 2801-XII, кожний громадянин України має право на охорону здоров`я, що передбачає: безпечні і здорові умови праці, навчання, побуту та відпочинку.

Відповідно до вимог пунктів «а» та «б» частини 1 статті 10 Закону № 2801-XII, громадяни України зобов`язані: піклуватись про своє здоров`я та здоров`я дітей, не шкодити здоров`ю інших громадян; у передбачених законодавством випадках проходити профілактичні медичні огляди і робити щеплення.

Закон №1645-III (ЗУ «Про захист населення від інфекційних хвороб» визначає правові, організаційні та фінансові засади діяльності органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій, спрямованої на запобігання виникненню і поширенню інфекційних хвороб людини, локалізацію та ліквідацію їх спалахів та епідемій, встановлює права, обов`язки та відповідальність юридичних і фізичних осіб у сфері захисту населення від інфекційних хвороб.

Згідно з положеннями статті 1 Закону №1645-III, протиепідемічні заходи - комплекс організаційних, медико-санітарних, ветеринарних, інженерно-технічних, адміністративних та інших заходів, що здійснюються з метою запобігання поширенню інфекційних хвороб, локалізації та ліквідації їх осередків, спалахів та епідемій; профілактичні щеплення - введення в організм людини медичних імунобіологічних препаратів для створення специфічної несприйнятливості до інфекційних хвороб.

Положеннями частин 1, 3 статті 11 Закону №1645-III, встановлено, що організація та проведення профілактичних і протиепідемічних заходів, зокрема щодо санітарної охорони території України, обмежувальних заходів стосовно хворих на інфекційні хвороби та бактеріоносіїв, виробничого контролю, у тому числі лабораторних досліджень і випробувань при виробництві, зберіганні, транспортуванні та реалізації харчових продуктів і продовольчої сировини та іншої продукції, при виконанні робіт і наданні послуг, а також організація та проведення медичних оглядів і обстежень, профілактичних щеплень, гігієнічного виховання та навчання громадян, інших заходів, передбачених санітарно-гігієнічними та санітарно-протиепідемічними правилами і нормами, у межах встановлених законом повноважень покладаються на органи виконавчої влади, органи місцевого самоврядування, органи державної санітарно-епідеміологічної служби, заклади охорони здоров`я, підприємства, установи та організації незалежно від форм власності, а також на громадян. Проведення профілактичних щеплень забезпечують центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони здоров`я, місцеві органи виконавчої влади, органи місцевого самоврядування та органи державної санітарно-епідеміологічної служби.

Відповідно до частини 1 статті 12 Закону №1645-III, профілактичні щеплення проти дифтерії, кашлюка, кору, поліомієліту, правця, туберкульозу є обов`язковими і включаються до календаря щеплень.

Водночас, частинами 2, 3 статті 12 Закону №1645-III передбачено, що працівники окремих професій, виробництв та організацій, діяльність яких може призвести до зараження цих працівників та (або) поширення ними інфекційних хвороб, підлягають обов`язковим профілактичним щепленням також проти інших відповідних інфекційних хвороб. У разі відмови або ухилення від обов`язкових профілактичних щеплень у порядку, встановленому законом, ці працівники відсторонюються від виконання зазначених видів робіт. Перелік професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням проти інших відповідних інфекційних хвороб, встановлюється центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров`я. У разі загрози виникнення особливо небезпечної інфекційної хвороби або масового поширення небезпечної інфекційної хвороби на відповідних територіях та об`єктах можуть проводитися обов`язкові профілактичні щеплення проти цієї інфекційної хвороби за епідемічними показаннями.

Таким чином, з конструкції та змісту норми статті 12 Закону №1645-III вбачається, що перелік хвороб, передбачених частиною 1 цієї статті, проти яких профілактичні щеплення є обов`язковими, не є вичерпним.

Згідно з частинами 1-3 статті 27 Закону №4004-XII, профілактичні щеплення з метою запобігання захворюванням на туберкульоз, поліомієліт, дифтерію, кашлюк, правець та кір в Україні є обов`язковими. Обов`язковим профілактичним щепленням для запобігання поширенню інших інфекційних захворювань підлягають окремі категорії працівників у зв`язку з особливостями виробництва або виконуваної ними роботи. У разі необґрунтованої відмови від щеплення за поданням відповідних посадових осіб державної санітарно-епідеміологічної служби вони до роботи не допускаються. Групи населення та категорії працівників, які підлягають профілактичним щепленням, у тому числі обов`язковим, а також порядок і терміни їх проведення визначаються центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров`я.

Відповідно до приписів частини 1 статті 46 КЗпП України, відсторонення працівників від роботи власником або уповноваженим ним органом допускається у разі: появи на роботі в нетверезому стані, у стані наркотичного або токсичного сп`яніння; відмови або ухилення від обов`язкових медичних оглядів, навчання, інструктажу і перевірки знань з охорони праці та протипожежної охорони; в інших випадках, передбачених законодавством.

Перелік підстав для відсторонення не є вичерпним, оскільки законодавець у цій нормі вжив сполучення «в інших випадках, передбачених законодавством», що означає можливість визначення таких підстав і у інших нормативно-правових актах.

Щодо тлумачення поняття «законодавство», яке вжите у КЗпП України, суд враховує рішення Конституційного Суду України від 9 липня 1998 року у справі №17/81-97 (№12-рп/98), у якому КСУ зазначив, що термін «законодавство» досить широко використовується у правовій системі в основному у значенні як сукупності законів та інших нормативно-правових актів, які регламентують ту чи іншу сферу суспільних відносин і є джерелами певної галузі права. Цей термін без визначення його змісту використовує і Конституція України (статті 9, 19, 118, пункт 12 Перехідних положень). У законах залежно від важливості і специфіки суспільних відносин, що регулюються, цей термін вживається в різних значеннях: в одних маються на увазі лише закони; в інших, передусім кодифікованих, в поняття «законодавство» включаються як закони та інші акти Верховної Ради України, так і акти Президента України, Кабінету Міністрів України, а в деяких випадках - також і нормативно-правові акти центральних органів виконавчої влади. У Кодексі законів про працю України термін «законодавство» в цілому вживається у широкому значенні, хоча його обсяг чітко не визначено.

Наказом МОЗ України від 04.10.2021 №2153, який набув чинності 08.11.2021, затверджено перелік професій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням проти COVID-19. Зокрема, це працівники закладів вищої, післядипломної, фахової передвищої, професійної (професійно-технічної), загальної середньої, зокрема спеціальних, дошкільної, позашкільної освіти, закладів спеціалізованої освіти та наукових установ незалежно від типу та форми власності.

Винятком є працівники, що мають протипоказання до щеплень, визначені в Переліку медичних протипоказань та застережень до проведення профілактичних щеплень, затвердженому МОЗ України від 16.09.2011 р. №595.

До протипоказань належать: наявність алергії (анафілактичної реакції); вагітність; тяжка імуносупресія / імунодефіцит; гострі захворювання з підвищенням температури вище 38,0 °C тощо. Протипоказання до вакцинації встановлюються лікарем (пункт 3 Переліку №595).

08.11.2021 набули чинності зміни до постанови КМУ від 09.12.2020 №1236, внесені постановою КМУ від 20.10.2021 №1096, згідно з якими керівникам державних органів (державної служби), керівникам підприємств, установ та організацій забезпечити:

1) контроль за проведенням обов`язкових профілактичних щеплень проти COVID-19 працівниками та державними службовцями, обов`язковість профілактичних щеплень яких передбачена переліком професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням, затвердженим наказом Міністерства охорони здоров`я від 4 жовтня 2021 р. № 2153 (далі - перелік);

2) відсторонення від роботи (виконання робіт) працівників та державних службовців, обов`язковість профілактичних щеплень проти COVID-19 яких визначена переліком та які відмовляються або ухиляються від проведення таких обов`язкових профілактичних щеплень проти COVID-19 відповідно до статті 46 Кодексу законів про працю України, частини другої статті 12 Закону України "Про захист населення від інфекційних хвороб" та частини третьої статті 5 Закону України "Про державну службу", крім тих, які мають абсолютні протипоказання до проведення таких профілактичних щеплень проти COVID-19 та надали медичний висновок про наявність протипоказань до вакцинації проти COVID-19, виданий закладом охорони здоров`я;

3) взяття до відома, що:

на час такого відсторонення оплата праці працівників та державних службовців здійснюється з урахуванням частини першої статті 94 Кодексу законів про працю України, частини першої статті 1 Закону України «Про оплату праці» та частини третьої статті 5 Закону України «Про державну службу»;

відсторонення працівників та державних службовців здійснюється шляхом видання наказу або розпорядження керівника державного органу (державної служби) або підприємства, установи, організації з обов`язковим доведенням його до відома особам, які відсторонюються;

строк відсторонення встановлюється до усунення причин, що його зумовили (пункт 41-6 Постанови).

Постановою Головного державного санітарного лікаря України від 26 серпня 2021 року № 9 затверджено протиепідемічні заходи у закладах освіти на період карантину у зв`язку поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19), в преамбулі яких вказано, що з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19) у навчальному 2020 - 2021 році суб`єкти, що відповідальні за влаштування, утримання закладів позашкільної, загальної середньої, професійної (професійно-технічної), фахової передвищої, вищої освіти (далі - заклади освіти), мають здійснювати свою діяльність з урахуванням вимог санітарного законодавства, вимог, встановлених Кабінетом Міністрів України на період карантину та необхідності забезпечення належних протиепідемічних заходів, спрямованих на запобігання ускладнення епідемічної ситуації внаслідок поширення коронавірусної хвороби (COVID-19).

З огляду на приписи частини 4 статті 10 ЦПК України, суд враховує норми статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (даної - Конвенція) та практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ).

Так, відповідно до статті 8 Конвенції, кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції. Органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров`я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.

У рішенні «Соломахін проти України» від 15.03.2012 (заява № 24429/03), яке є частково релевантним у спірних правовідносинах, ЄСПЛ зазначив, що обов`язкове щеплення, як примусовий медичний захід, є втручанням у гарантоване пунктом 1 статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод право на повагу до приватного життя особи, що включає в себе фізичну та психологічну недоторканість особи. Порушення фізичної недоторканості заявника можна вважати виправданим дотриманням цілей охорони здоров`я населення та необхідністю контролювати поширення інфекційного захворювання.

У рішенні «Вавржичка та інші проти Чеської Республіки» (заява № 47621/13), ЄСПЛ нагадав, що держави зобов`язані ставити найкращі інтереси дитини в центр усіх рішень, а захист дитини від серйозних захворювань у більшості випадків досягається завдяки повному графіку щеплень. Ті, кому їх неможливо призначити, опосередковано захищені, доки в суспільстві підтримується необхідний рівень охоплення вакцинацією. Таким чином, коли політики добровільної вакцинації недостатньо для досягнення та підтримання колективного імунітету, або колективний імунітет не допомагає через природу захворювання (наприклад, правця), національні органи влади можуть обґрунтовано запровадити політику обов`язкової вакцинації з метою досягнення належного рівня захисту від серйозних захворювань. Також, ЄСПЛ звернув увагу на те, що обов`язкова вакцинація не є абсолютною - за наявності протипоказань можливі винятки, і навіть у разі відмови примусова вакцинація не допускається, мова йде про «примушення» у формі адміністративного штрафу за відмову.

Зважаючи на приписи частини 4 статті 263 ЦПК України, суд враховує рішення Верховного Суду, які є дотичними до спірних правовідносин.

Так, у постанові від 20 березня 2018 року у справі №337/3087/17(2-а/337/236/2017), Верховний Суд зазначив, що завданням держави є забезпечення дотримання оптимального балансу між реалізацією права дитини на дошкільну освіту та інтересами інших дітей. У спорі, що розглядається, індивідуальне право (інтерес) відмовитися від щеплення батьками дитини при збереженні обсягу права дитини на здобуття освіти, в тому числі в дошкільних закладах освіти протиставляється загальному праву (інтересу) інших батьків та їх дітей, які провели щеплення, перед направленням дитини для здобуття освіти в дошкільних закладах освіти з метою досягнення загального блага у формі права на охорону здоров`я, що, крім іншого, гарантовано статтями 3, 27 та 49 Конституції України.

У постанові від 17 квітня 2019 року у справі № 682/1692/17 Верховний Суд дійшов висновку, що вимога про обов`язкову вакцинацію населення проти особливо небезпечних хвороб з огляду на потребу охорони громадського здоров`я, а також здоров`я зацікавлених осіб, є виправданою. Тобто в даному питанні превалює принцип важливості суспільних інтересів над особистими, однак лише у тому випадку, коли таке втручання має об`єктивні підстави - тобто було виправданим.

У постанові від 10 березня 2021 року в справі № 331/5291/19 Верховний Суд зазначив, що вирішуючи питання про співвідношення норм статей 3 та 53 Конституції України, не можна не визнати пріоритетність забезпечення безпеки життя, здоров`я і безпеки людини над правом на освіту. Інтереси однієї особи не можуть домінувати над інтересами держави в питанні забезпечення безпеки життя і здоров`я його громадян.

Застосовані судом вищенаведені норми права регулюють спірні правовідносини та визначають обсяг суб`єктивних прав та юридичних обов`язків, якими наділені сторони в цих правовідносинах.

Мотивована оцінка наведених сторонами аргументів щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову.

Судом встановлено на підставі безпосередньо досліджених та оцінених наявних у справі доказів, що позивач ОСОБА_1 працює у Жидачівському закладі загальної середньої освіти І-ІІІ ступенів №1 ім. Героя України Тараса Матвіїва Жидачівської міської ради Львівської області на посаді вчителя фізичної культури.

На виконання вимог наказу МОЗ України від 04.10.2021 №2153 та постанови КМУ від 09.12.2020 №1236, директор Жидачівського закладу загальної середньої освіти І-ІІІ ступенів №1 ім. Героя України Тараса Матвіїва 08.11.2021 наказом №138 відсторонила ОСОБА_1 від роботи з 08.11.2021 на час відсутності щеплення проти COVID-19 без збереження заробітної плати.

Сторона позивача, аргументуючи обґрунтованість поданого позову, покликається на те, що обов`язковість профілактичного щеплення проти COVID-19 законом не передбачена, тому відсторонення його від посади є незаконним.

Водночас, сторона відповідача, заперечуючи повністю проти позову, покликається на те, що профілактичне щеплення проти COVID-19 для позивача як вчителя закладу загальної середньої освіти є обов`язковою, оскільки це передбачено наказом МОЗ України від 04.10.2021 №2153, а відсторонення його від посади у зв`язку з відсутністю відповідного щеплення передбачено постановою КМУ від 09.12.2020 №1236 (з відповідними змінами). Наведені нормативно-правові акти є обов`язковими до виконання.

Надаючи оцінку аргументам сторін, суд вважає аргументи сторони позивача помилковими, а аргументи сторони відповідача належним чином обґрунтованими та мотивованими.

Так, системний аналіз норм статті 12 Закону №1645-III та норм статті 27 Закону №4004-XII дозволяє дійти висновку, що наведений у цих статтях перелік хвороб, проти яких профілактичні щеплення є обов`язковими, не є вичерпним і профілактичні щеплення від інших хвороб, за певних (встановлених у цих нормах) обставин, можуть бути також обов`язковими.

Відсутність у законі в переліку хвороб, проти яких профілактичні щеплення є обов`язковими, коронавірусної хвороби (COVID-19), не дає підстави стверджувати, що щеплення проти цієї хвороби не є обов`язковим для певних працівників, оскільки це питання, на переконання суду, може бути врегульовано не тільки законом, але і іншими підзаконними нормативно-правовими актами, зокрема наказами МОЗ як головного органу у системі центральних органів виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері охорони здоров`я, а також захисту населення від інфекційних хвороб, протидії ВІЛ-інфекції/СНІДу та іншим соціально небезпечним захворюванням. І ці накази є обов`язковими до виконання всіма, кого вони стосуються.

Крім цього, суд зазначає, що постанова КМУ від 09.12.2020 №1236 є нормативно-правовим актом, який обов`язковий до виконання в силу положень статті 117 Конституції України.

Суд зауважує, що профілактичні щеплення є одним з засобів реалізації протиепідемічних заходів, спрямованих на забезпечення санітарного благополуччя населення з метою запобігання поширенню інфекційних хвороб.

Суд зазначає, що право позивача на працю, визначене статтею 43 Конституції України, не порушено, оскільки трудовий договір з ним не припинений і за ним зберігається робоче місце, а відсторонення його від посади проведено у відповідності до вимог статті 46 КЗпП України, оскільки ця норма є бланкетною і відсилає до законодавства (яке тлумачиться у широкому розумінні і включає у себе як закони, так і підзаконні нормативно-правові акти), що містить інші випадки, не передбачені нормою статті 46 КЗпП України, за наявності яких допускається відсторонення працівника від роботи.

Також, суд констатує, що інтереси позивача не можуть домінувати над інтересами держави в питанні забезпечення безпеки життя і здоров`я його громадян, і у співвідношені статей 3 та 43 Конституції України, саме стаття 3 Конституції України має пріоритет.

Аналізуючи оскаржуваний наказ, суд вважає його законним, оскільки такий винесений уповноваженою особою у відповідності до вимог законодавства, з дотримання встановленого порядку. Доказів протилежного стороною позивача не надано.

Враховуючи вищевикладене у своїй сукупності, суд доходить переконання, що у задоволенні позову слід відмовити повністю.

На підставі статей 46, 232, 235 Кодексу законів про працю України, статей 1, 5, 10 Закону України «Основи законодавства України про охорону здоров`я», статей 1, 11, 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб», статті 27 Закону України «Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення» та керуючись статтями 10, 19, 81, 89, 259, 263-265, 268 Цивільного процесуального кодексу України, суд -

ухвалив:

Відмовити повністю у задоволенні позову ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1 ) до Жидачівського закладу загальної середньої освіти І-ІІІ ступенів №1 ім. Героя України Тараса Матвіїва Жидачівської міської ради Львівської області (місцезнаходження: Львівська область, Стрийський район, м. Жидачів, вул. Шкільна,8, ідентифікаційний код юридичної особи 22351154), третя особа, яка не заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору, ОСОБА_2 про визнання незаконним і скасування наказу від 08.11.2021 №138 «Про відсторонення від роботи ОСОБА_1 », допуск ОСОБА_1 до роботи та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення безпосередньо до суду апеляційної інстанції.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Відповідно до частини 6 статті 259 та частини 1 статті 268 Цивільного процесуального кодексу України складання повного рішення суду відкладено на п`ять днів.

У зв`язку з оголошенням у судовому засіданні лише вступної та резолютивної частини судового рішення строк подання апеляційної скарги обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Дата складення повного судового рішення - 10 січня 2022 року.

Головуючий суддя А.І. Павлів