Рішення № 102450680, 09.12.2021, Деснянський районний суд міста Києва

Номер провадження 2/754/5806/21

Справа №754/11892/21

РІШЕННЯ

Іменем України

09 грудня 2021 року Деснянський районний суд міста Києва в складі:

Головуючого - судді Галась І.А.,

при секретарі - Дуб С.

за відсутності сторін

розглянувши в судовому засіданні матеріали позовної заяви ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , 3-тя особа - Деснянська районна в місті Києві державна адміністрація, ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщення,

В С Т А Н О В И В:

Позивач - ОСОБА_1 , звернулась до Деснянського районного суду м. Києва із позовною заявою про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням, мотивуючи свої позовні вимоги наступним.

Згідно ордеру № 4199 від 24.10.1973року квартира АДРЕСА_1 була передана в користування ОСОБА_6 (батько Позивача) та членам його сім`ї, а саме - ОСОБА_7 (мати Позивача), ОСОБА_1 (брат Позивача), ОСОБА_1 (Позивач, до набуття прізвища « ОСОБА_1 »).

Згідно свідоцтва про смерть від 29.05.1998року, первісний наймач квартири АДРЕСА_2 , ОСОБА_6 помер ІНФОРМАЦІЯ_1.

Згідно свідоцтва про смерть від 14.01.2014 року ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_3 померла.

Згідно свідоцтва про смерть від 03.04.2009року ОСОБА_8 (у ордері № 4199 зазначено прізвище « ОСОБА_8 ») помер ІНФОРМАЦІЯ_4 .

Позивач набула своє прізвище « ОСОБА_1 » внаслідок укладання шлюбу із ОСОБА_9 , проте шлюб було розірвано 05.03.1996року, про що свідчить свідоцтво про розірвання шлюбу.

На підставі витягу з розпорядження Деснянської районної в місті Києві державної адміністрації від 26.02.2014 № 82, договір найму двокімнатної квартири АДРЕСА_1 змінено у зв`язку із смертю ОСОБА_7 .

Позивачзареєстрована, проживає та наразі виступає наймачем квартири АДРЕСА_1 , яка перебуває в комунальній власності.

За наявною інформацією у Позивача, у квартирі АДРЕСА_1 також зареєстрована, але не проживає Відповідач, яка є донькою Позивача, факт наявності родинних відносин підтверджується відповідним свідоцтвом про народження.

За наявною інформацією у Позивача, її донька наразі проживає разом із своїм чоловіком, з яким перебуває у шлюбі, та внаслідок укладання такого шлюбу Відповідач змінила своє прізвище « ОСОБА_2 » на « ОСОБА_2 ».

Відповідач є зареєстрованою у квартирі АДРЕСА_2 , проте понад 6 місяців вона не проживає за місцем своєї реєстрації, що підтверджується актом від 19.07.2021 року, який складений мешканцями сусідніх квартир будинку АДРЕСА_3 , підписи на акті засвідчено начальником ЖЕД - 303, ОСОБА_10 .

На підставі викладеного просить суд: визнати ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , такою, що втратила право користування житловим приміщенням за адресою: АДРЕСА_4 .

Ухвалою Деснянського районного суду м. Києва від 04 серпня 2021 року було відкрито провадження по справі, призначено судове засідання, розгляд справи визначено здійснювати у порядку спрощеного позовного провадження з викликом сторін.

Стороною позивача протягом розгляду справи вимоги викладені в позовній заяві було підтримано та просили задовольнити в повному обсязі. 09 грудня 2021 року було подано заяву про розгляд справи за відсутності сторони позивача, проти заочного рішення не заперечує.

Відповідач в судове засідання протягом розгляду справи не з`являлась, будь-яких клопотань чи заяв на адресу суду не надходило.

Вислухавши пояснення учасників справи, свідків, дослідивши наявні в матеріалах справи докази та обставини справи в їх сукупності, оцінивши зібрані по справі докази, виходячи з внутрішнього переконання, яке ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів, суд дійшов висновку, що позов не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Згідно з ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до вимог ст.5 ЦПК України здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспорюваного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

Вимогами ст.10 ЦПК України передбачено, що суд при розгляді справи керується принципом верховенства права. Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує інші правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що встановлені Конституцією та законами України. Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Відповідно до вимог ст.12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ч.1 ст.13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданими відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

У відповідності до вимог ч.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Судом з матеріалів справи встановлено, що згідно копії ордеру № 4199 від 24.10.1973року квартира АДРЕСА_1 була передана в користування ОСОБА_6 (батько Позивача) та членам його сім`ї, а саме - ОСОБА_7 (мати Позивача), ОСОБА_1 (брат Позивача), ОСОБА_1 (Позивач, до набуття прізвища « ОСОБА_1 »).

Згідно копії свідоцтва про смерть від 29.05.1998року, первісний наймач квартири АДРЕСА_2 , ОСОБА_6 помер ІНФОРМАЦІЯ_1.

Згідно копії свідоцтва про смерть від 14.01.2014 року ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_3 померла.

Згідно копії свідоцтва про смерть від 03.04.2009року ОСОБА_8 (у ордері № 4199 зазначено прізвище « ОСОБА_8 ») помер ІНФОРМАЦІЯ_4 .

Позивач набула своє прізвище « ОСОБА_1 » внаслідок укладання шлюбу із ОСОБА_9 , проте шлюб було розірвано 05.03.1996року, про що свідчить копія свідоцтва про розірвання шлюбу.

На підставі витягу з розпорядження Деснянської районної в місті Києві державної адміністрації від 26.02.2014 № 82, договір найму двокімнатної квартири АДРЕСА_1 змінено у зв`язку із смертю ОСОБА_7 .

Згідно Довідки про реєстрацію місця проживання особи, Відповідач - ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_5 зареєстрована у квартирі АДРЕСА_1 .

Відповідач є зареєстрованою у квартирі АДРЕСА_2 , проте понад 6 місяців вона не проживає за місцем своєї реєстрації, що підтверджується актом від 19.07.2021 року, який складений мешканцями сусідніх квартир будинку АДРЕСА_3 , підписи на акті засвідчено начальником ЖЕД - 303, ОСОБА_10 .

Відповідно до ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі.

Ст. 179 ЦПК України визначено, що предметом доказування під час судового розгляду є факти, які обґрунтовують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для вирішення справи.

Відповідно до ст. 67 ЖК УРСР, плата за комунальні послуги (водопостачання, газ, теплова енергія та інші послуги) береться крім квартирної плати за затвердженими в установленому порядку тарифами.

Відповідно до ст. 68 ЖК УРСР, наймач зобов`язаний своєчасно вносити квартирну плату та плату за комунальні послуги.

Відповідно до ст. 64 ЖК УРСР, члени сім`ї наймача, які проживають разом з ним, користуються нарівні з наймачем усіма правами і несуть усі обов`язки, що випливають з договору найму жилого приміщення. Повнолітні члени сім`ї несуть солідарну з наймачем майнову відповідальність за зобов`язаннями, що випливають із зазначеного договору.До членів сім`ї наймача належать дружина наймача, їх діти і батьки. Членами сім`ї наймача може бути визнано й інших осіб, якщо вони постійно проживають разом з наймачем і ведуть з ним спільне господарство.

Якщо особи, зазначені в частині другій цієї статті, перестали бути членами сім`ї наймача, але продовжують проживати в займаному жилому приміщенні, вони мають такі ж права і обов`язки, як наймач та члени його сім`ї.

Квартирна плата та плата за комунальні послуги в будинках державного і громадського житлового фонду вносяться щомісяця в строки, встановлені Радою Міністрів Української РСР.

Відповідно до ст. 9 ЗУ «Про житлово-комунальні послуги», дієздатні особи, які проживають та/або зареєстровані у житлі споживача, користуються нарівні зі споживачем усіма житлово- комунальними послугами та несуть солідарну відповідальність за зобов`язаннями з оплати житлово- комунальних послуг.

Відповідно до ст. ст. 71, 72 ЖК УРСР особа, яка не проживає на житловій площі більше шести місяців без поважних причин, може бути визнана судом такою, що втратила право користування житловою площею.

Пленум Верховного Суду України у постанові «Про деякі питання, що виникли в практиці застосування судами Житлового кодексу України» від 12.04.1985 року № 2 підкреслив, що правильний і своєчасний розгляд житлових спорів є гарантією реального здійснення конституційного права особи на житло, захисту прав і охоронюваних законом інтересів державних органів, підприємств, установ, організацій у здійснені покладених на них завдань щодо управління житловим фондом, його експлуатації і збереження. Досконалий розгляд житлових спорів є запорукою своєчасного реального здійснення конституційного права громадян на житло і зміцнення законності у житлових правовідносинах. Не проживання у жилому приміщенні понад встановлений строк без поважних причин, дають підстави для визнання цих осіб в судовому порядку такими, що втратили права користування ним.

У пунктах 40-44 рішення Європейського суду з прав людини ( далі- ЄСП) від 2 грудня 2010 року у справі «Кривіцька та Кривіцький проти України» зазначено, що згідно з Конвенцією поняття «житло» не обмежується приміщенням, яке законно займано або створено. Чи є конкретне місце проживання «житлом», яке підлягає захисту на підставі пункту 1 статті 8 Конвенції, залежить від фактичних обставин, а саме - від наявності достатніх та триваючих зв`язків із конкретним місцем (див., серед багатьох інших джерел, рішення у справі «Прокопович проти Росії» (Prokopovich V. Russia), заява № 58255/00, п. 36, ECHR 2004-ХІ (витяги).

Зняття з реєстрації місця проживання здійснюється органом, уповноваженим на зняття з реєстрації, протягом семи днів на підставі, зокрема, остаточного рішення суду (про позбавлення права власності на житлове приміщення або права користування житловим приміщенням).

Таку ж правову позицію висловив Верховний Суд України у постанові від 16 січня 2012 року у справі №6-57цс11.

Згідно зі ст. 150 ЖК УРСР, громадяни, які мають у приватній власності будинок (частину будинку), квартиру, користуються ним (нею) для особистого проживання і проживання членів їх сімей і мають право розпоряджатися цією власністю на свій розсуд: продавати, дарувати, заповідати, здавати в оренду, обмінювати, закладати, укладати інші не заборонені законом угоди.

Згідно ст.319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

Відповідно ч.1 ст.321 ЦК України, право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Співвласники можуть домовитися про порядок володіння та користування майном, що є їхньою спільною частковою власністю.

Стаття 391 ЦК України визначає, що власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

Відповідно до ч. 1 ст. 405 ЦК України, члени сім`ї власника житла, які проживають разом з ним, мають право на користування цим житлом відповідно до закону.

В силу статті 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

Статтею 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод встановлено, що кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції. Органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров`я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.

Відповідно до п.1 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 07.02.2014 року № 5 "Про судову практику в справах про захист власності та інших речових прав", власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд та може вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону, проте при здійсненні своїх прав та виконанні обов`язків власник не може завдавати шкоди правам, свободам інших осіб, інтересам суспільства і зобов`язаний додержуватися моральних засад суспільства. З урахуванням положень ст.13, ч.3 ст.16, ст. 319 ЦК України, у разі вчинення, зокрема, наведених дій суд може відмовити у захисті цивільного права та інтересу.

Відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Згідно із ч. 1 ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

За положеннями вищевказаних норм суди мають належним чином обґрунтовувати свої рішення.

Аналогічна позиція підтримується і практикою Європейського Суду з прав людини, зокрема у справі "Бочан проти України" від 03.05.2007 року, де зазначено про те, що Європейський Суд встановив порушення ст. 6 Конвенції, у тому числі через те, що національні суди не дали відповідь на аргументи заявниці стосовно правдивості показів свідків та дійсності документів, хоча ці докази були визначальними для рішення по справі.

Слід також зазначити, що однією із засад судочинства, регламентованих п.4 ч.3 ст.129 Конституції України, є змагальність сторін та свобода в наданні ними до суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

В ході розгляду справи, судом встановлено, що Позивач зареєстрована, проживає та наразі виступає наймачем квартири АДРЕСА_1 , яка перебуває в комунальній власності.

Зважаючи на викладене вище, оцінюючи належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів в їх сукупності, враховуючи те, що обставини, на які посилається Позивач ОСОБА_1 знайшли свого підтвердження у судовому засіданні, оскільки наявні підстави вважати, що Позивач має перешкоди в користуванні жилим приміщенням, суд вважає, що позовні вимоги ОСОБА_1 підлягають до задоволення.

Відповідно до ст. 141 ЦПК судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

На підставі ст.ст. 9,156 ЖК УРСР,ст.ст. 43,49,259,263 ЦПК України, ЦК України, суд -

У Х В А Л И В:

Позовну заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , 3-тя особа - Деснянська районна в місті Києві державна адміністрація, ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщення задовольнити.

Визнати ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_6 такою, що втратила справо користування житловим приміщенням - квартирою - АДРЕСА_1 .

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду. Строк на подання заяви про перегляд заочного рішення може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.

Позивач має право оскаржити заочне рішення шляхом подачі апеляційної скарги.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до безпосередньо до Київського апеляційного суду.

Суддя: