Рішення № 102446220, 06.01.2022, Чернівецький окружний адміністративний суд

ЧЕРНІВЕЦЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 січня 2022 р. м. Чернівці Справа № 600/3493/21-а

Чернівецький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Анісімова О.В., розглянувши в порядку спрощеного провадження за правилами письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Чернівецькій області про визнання протиправними та скасування вимог про сплату боргу (недоїмки), -

В С Т А Н О В И В:

І. РУХ СПРАВИ

1.1. ОСОБА_1 (далі – позивач) звернулася до суду з позовом до Головного управління ДПС у Чернівецькій області (далі – відповідач), в якому просить:

- визнати протиправною та скасувати вимогу Головного Управління ДПС у Чернівецькій області про сплату боргу по єдиному соціальному внеску №Ф-26155-55 від 19.04.2021 року по ОСОБА_1 в сумі 37788,74 грн.;

- визнати протиправною та скасувати вимогу Головного Управління ДПС у Чернівецькій області про сплату боргу по єдиному соціальному внеску №Ф-401/26155-55 від 24.06.2019 року по ОСОБА_1 в сумі 21030,90 грн.

1.2. Ухвалою суду від 29.07.2021 року даний позов залишено без руху та встановлено строк для усунення недоліків

1.3. Ухвалою суду від 11.08.2020 року позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.

1.4. 30.08.2021 року ухвалою суду витребувано докази по справі.

1.5. 06.01.2022 року судом заяву представника ОСОБА_1 про уточнення позовних вимог повернуто без розгляду.

ІІ. ОБСТАВИНИ СПРАВИ

2.1. Посадовими особами ГУ ДПС у Чернівецькій області винесено вимоги про сплату боргу (недоїмки) №Ф-401/26155-55 від 24.06.2019 року та №Ф-26155-55 від 19.04.2021 року, якими позивачу нараховано недоїмку по єдиному соціальному внеску.

2.2. Зазначені вимоги сформована відповідачем на підставі того, що позивач, згідно реєстраційних даних контролюючого органу з 15.12.2000 року по теперішній час перебуває на обліку податкового органу як фізична особа-підприємець. За таких підстав, на переконання відповідача, позивач зобов`язана своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок.

2.3. З даними вимогами відповідача позивач не згідна повністю та вважає, що вони підлягають скасуванню.

ІІІ. АРГУМЕНТИ СТОРІН

Аргументи позивача

3.1. На думку представника позивача вимоги про оплату боргу (недоїмки) №Ф-401/26155-55 від 24.06.2019 року та №Ф-26155-55 від 19.04.2021 року підлягають скасуванню виходячи з наступного.

3.2. Зокрема, у позовній заяві та у відповіді на відзив, представник позивача вказує, що 15 грудня 2000 року ОСОБА_1 була зареєстрована Глибоцькою районною державною адміністрацією Чернівецької області, як суб`єкт підприємницької діяльності - фізична особа, про що зроблено запис 12 грудня 2000 року у журналі обліку реєстраційних справ за № 04062104ф0200419. Проте в подальшому жодних дій щодо включення даних до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців вона не вчинювала, а отже її свідоцтво про державну реєстрацію як суб`єкта підприємницької діяльності, датоване 2000 роком, вважається недійсним відповідно до п.4 та абз.2 п.8 Прикінцевих та перехідних положень Закону України №2390-VI. Таким чином, фактично підприємницьку діяльність позивач не здійснює та не отримує доходів від провадження підприємницької діяльності. Більше того, у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань про ОСОБА_1 відсутня будь-яка інформація, яка б підтверджувала, що позивачка вважається фізичною особою - підприємцем.

3.3. 01 липня 2004 року набрав чинності Закон України №755-IV, яким передбачено створення формування Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців.

3.4. Відповідно до частини першої статті 42 Закону України №755-IV (в редакції прийняття цього закону) для проведення державної реєстрації фізична особа, яка має намір стати і підприємцем, повинна подати особисто (надіслати рекомендованим листом з описом вкладення) державному реєстратору за місцем проживання такі документи: заповнену реєстраційну картку на проведення державної реєстрації фізичної особи - підприємця; копію довідки про включення заявника до Державного реєстру фізичних осіб - платників податків та інших обов`язкових платежів; документ, що підтверджує внесення реєстраційного збору за проведення державної реєстрації фізичної особи - підприємця.

3.5. Згідно із п. 2 розділу VIII “Прикінцеві положення” Закону України №755-ІУ (в редакції Прийняття цього закону) державний реєстратор протягом 2004-2005 років при надходженні від і юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців реєстраційної картки, відповідно до вимог статті 19 цього Закону, зобов`язаний провести заміну раніше виданих їм свідоцтв про державну реєстрацію на свідоцтва про державну реєстрацію єдиного зразка.

3.6. Отже, після набрання 01.07.2004 чинності Законом № 755-УІ позивачка автоматично не набула статусу фізичної особи-підприємця в розумінні положень цього закону, оскільки не вчинила передбачених ним дій для проведення державної реєстрації в Єдиному державному реєстрі.

3.7. 03 березня 2011 року набрав чинності Закон України №2390-VI, яким було внесено зміни до Закону №755-IV. Пунктами 2-4 розділу ІІ “Прикінцеві та перехідні положення” Закону №2390-VI було передбачено, що процес включення до ЄДР відомостей про юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, зареєстрованих до 01 липня 2004 року, завершується через рік, починаючи з дня набрання чинності цим Законом. Усі юридичні особи та фізичні особи - підприємці, створені та зареєстровані до 01 липня 2004 року, зобов`язані у встановлений пунктом 2 цього розділу строк подати державному 1 реєстратору реєстраційну картку для включення відомостей про них до ЄДР та для заміни свідоцтв про їх державну реєстрацію на свідоцтва про державну реєстрацію єдиного зразка або для отримання таких свідоцтв. Свідоцтва про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, оформлені з використанням бланків старого зразка та видані до 01 липня 2004 року, після настання встановленого пунктом 2 цього розділу строку вважаються недійсними.

3.8. Таким чином зазначає, що системний аналіз наведених норм законодавства України дає змогу зробити висновок про те, що починаючи з 01.07.2004 року державна реєстрація фізичної особи-підприємця здійснюється в порядку та на підставах, визначених Законом № 755-VI. Оскільки позивачка, будучи зареєстрованою як суб`єкт підприємницької діяльності, після набрання чинності цим Законом не пройшла передбачену ним процедуру державної реєстрації, немає підстав вважати, що вона набула статусу фізичної особи-підприємця. Водночас ані основні положення, ані перехідні положення Закону № 755-VI не містять приписів про автоматичне набуття статусу фізичної-особи підприємця громадянами, які були зареєстровані до 01.07.2004 року як суб`єкти підприємницької діяльності, але не пройшли процедури перереєстрації за новим законом.

Аргументи відповідача

3.9. До суду надійшов відзив на позовну заяву, в якому представник відповідача заперечує щодо задоволення позову.

3.10. Так, зазначає, що ОСОБА_1 15.12.2000 р. зареєстрована як фізична особа-підприємець., номер державної реєстрації: НОМЕР_1 , заяву про припинення підприємницької діяльності до податкового органу не подавала.

3.11. Відповідно до ст. 4 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» від 08.07.2010 р. №2464-VI (далі - Закон №2464-VI) платниками єдиного внеску є фізичні особи - підприємці, зокрема ті, які використовують працю інших осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством про працю, чи за цивільно-правовим договором (крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою - підприємцем, якщо виконувані роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців).

3.12. За даними АІС «Податковий блок» за позивачем рахувалась заборгованість з єдиного внеску у сумі 58819,64 грн.

3.13. На дану суму заборгованості сформовано вимоги про сплату боргу (недоїмки) №Ф-26155-55 від 19.04.2021 р., №Ф-401/26155-55 від 24.06.2019 р., які направлено засобами поштового зв`язку. Вимоги про сплату боргу №Ф-26155-55 від 19.04.2021 р., №Ф-401/26155-55 від 24.06.2019 р. було застосовано до позивача у зв`язку із несвоєчасною сплатою єдиного внеску, які передбачені Законом України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування».

ІV. ОБСТАВИНИ ВСТАНОВЛЕНІ СУДОМ

4.1. Згідно наданих контролюючим органом ідентифікаційних даних по ОСОБА_1 видно, що позивач зареєстрована за основним місцем обліку в ГУ ДПС у Чернівецькій області, дата взяття на облік – 15.12.2000 року (а.с. 98), що також підтверджується свідоцтвом про державну реєстрацію (перереєстрацію) суб`єкта підприємницької діяльності – фізичної особи (а.с. 20).

4.2. Відповідно до відомостей, що вказані у інтегрованій картці платника за позивачем станом на 31.01.2021 року рахується заборгованість по сплаті єдиного соціального внеску у розмірі 37788,74 грн (а.с. 103).

4.2. У зв`язку із несплатою єдиного соціального внеску, Головним управлінням ДПС у Чернівецькій області сформовано вимоги про сплату боргу (недоїмки) №Ф-401/26155-55 від 24.06.2019 року, якою від позивача вимагається сплатити борг у розмірі 21030,90 грн та №Ф-26155-55 від 19.04.2021 року, якою від позивача вимагається сплатити борг у розмірі 37788,74 грн. (а.с. 58, 66).

V. ПОЗИЦІЯ СУДУ

5.1. Предметом цього позову є вимоги Головного управління ДПС у Чернівецькій області №Ф-26155-55 від 19.04.2021 року, №Ф-401/26155-55 від 24.06.2019 року про сплату боргу (недоїмки), а тому суд має надати оцінку на предмет їх правомірності та безпосередньо наявності підстав для її формування.

5.2. Спеціальним законом, який визначає правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку є Закон України “Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування” від 08.07.2010 року №2464-VI (далі – Закон №2464-VI).

5.3. Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 1 Закону №2464-VI під єдиним внеском на загальнообов`язкове державне соціальне страхування розуміють консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов`язкового державного соціального страхування в обов`язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування.

5.4. Під застрахованою особою розуміють фізичну особу, яка відповідно до законодавства підлягає загальнообов`язковому державному соціальному страхуванню і сплачує (сплачувала) та/або за яку сплачується чи сплачувався у встановленому законом порядку єдиний внесок (пункт 3 частини 1 статті 1 Закону №2464-VI).

5.5. Отже, з викладеного слідує, що єдиний соціальний внесок є обов`язковим платежем, метою якого є забезпечення захисту прав застрахованих осіб, які такий внесок сплачували самостійно або за них такі внески сплачувались іншими особами.

5.6. Згідно частини 1 статті 12 Закону № 2464-VI завданнями центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, є забезпечення адміністрування єдиного внеску шляхом його збору, ведення обліку надходжень від його сплати та здійснення контролю за сплатою єдиного внеску.

5.7. Пунктом 3 частини 2 статті 12 Закону України №2464-VI передбачено, що Центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, відповідно до покладених на нього завдань здійснює контроль за додержанням законодавства про збір та ведення обліку єдиного внеску, правильністю нарахування, обчислення, повнотою і своєчасністю сплати єдиного внеску.

5.8. Статтею 4 Закону №2464-VI визначено перелік платників єдиного соціального внеску, серед яких фізичні особи-підприємці, в тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування (пункт 4 частини 1).

5.9. У частині 4 статті 4 Закону №2464-VI визначено перелік осіб, які звільняються від сплати за себе єдиного внеску, зокрема такими є особи, зазначені у пунктах 4 та 5-1 частини першої цієї статті, якщо вони отримують пенсію за віком або є особами з інвалідністю, або досягли віку, встановленого статтею 26 Закону України “Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування”, та отримують відповідно до закону пенсію або соціальну допомогу. Такі особи можуть бути платниками єдиного внеску виключно за умови їх добровільної участі у системі загальнообов`язкового державного соціального страхування.

5.10. Частиною 2 статті 6 Закону №2464-VI визначені обов`язки платника єдиного внеску, серед яких обов`язок своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок (пункт 1), подавати звітність та сплачувати до органу доходів і зборів за основним місцем обліку платника єдиного внеску у строки, порядку та за формою, встановленими центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, за погодженням з Пенсійним фондом та фондами загальнообов`язкового державного соціального страхування. У разі надсилання звітності поштою вона вважається поданою в день отримання відділенням поштового зв`язку від платника єдиного внеску поштового відправлення із звітністю (пункт 4).

5.11. Згідно частини 3 цієї ж статті Закону №2464-VI обов`язки, передбачені частиною другою цієї статті, поширюються на платників, зазначених у пунктах 1, 4, 5, 5-1 та 16 частини першої статті 4 цього Закону.

5.12. Приписами частини 1 статті 7 Закону №2464-VI встановлено, що єдиний внесок нараховується:

- для платників, зазначених у пунктах 4 (крім фізичних осіб - підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування), 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, - на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску на місяць. У разі якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) у звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, такий платник зобов`язаний визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску (пункт 2 частини 1 статті 7 Закону №2464-VI);

- для платників, зазначених у пункті 4 частини 1 статті 4 цього Закону, які обрали спрощену систему оподаткування, - на суми, що визначаються такими платниками самостійно для себе, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску (пункт 3 частини 1 статті 7 Закону №2464-VI).

5.13. Під мінімальним страховим внеском Закон №2464-VI розуміє суму єдиного внеску, що визначається розрахунково як добуток мінімального розміру заробітної плати на розмір внеску, встановлений законом на місяць, за який нараховується заробітна плата (дохід), та підлягає сплаті щомісяця (пункт 5 частини 1 статті 1), тоді як під максимальною величиною бази нарахування єдиного внеску розуміється максимальна сума доходу застрахованої особи на місяць, що дорівнює п`ятнадцяти розмірам мінімальної заробітної плати, встановленої законом, на яку нараховується єдиний внесок (пункт 4 частина 1 статті 1 Закону №2464-VI).

5.14. Відповідно до частини 5 статті 8 Закону №2464-VI єдиний внесок для платників, зазначених у статті 4 цього Закону, встановлюється у розмірі 22 відсотки до визначеної статтею 7 цього Закону бази нарахування єдиного внеску.

У разі якщо база нарахування єдиного внеску не перевищує розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на місяць, за який отримано дохід, сума єдиного внеску розраховується як добуток розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на місяць, за який отримано дохід (прибуток), та ставки єдиного внеску.

5.15. Платники єдиного внеску, зазначені у пунктах 4, 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, зобов`язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний квартал, до 20 числа місяця, що настає за кварталом, за який сплачується єдиний внесок (частина 6 статті 9 Закону №2464-VI).

5.16. Згідно частин 2-4 статті 25 №2464-VI у разі виявлення своєчасно не сплачених сум страхових внесків платники єдиного внеску зобов`язані самостійно обчислити ці внески і сплатити їх з нарахуванням пені в порядку і розмірах, визначених цією статтею. Суми недоїмки стягуються з нарахуванням пені та застосуванням штрафів. Податковий орган у порядку, за формою та у строки, встановлені центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну фінансову політику, надсилає в паперовій та/або електронній формі платникам єдиного внеску вимогу про сплату недоїмки з єдиного внеску.

Вимога про сплату недоїмки з єдиного внеску, винесена за результатами документальної перевірки, надсилається (вручається) платнику в порядку, визначеному статтею 42 Податкового кодексу України.

Вимога про сплату недоїмки з єдиного внеску, винесена з метою стягнення недоїмки з єдиного внеску у разі його несплати платником у визначені цим Законом строки, надсилається податковим органом платнику в паперовій та/або електронній формі у порядку, визначеному статтею 42 Податкового кодексу України.

5.17. Відповідно до пункту 42.1 статті 42 Податкового кодексу України (далі - ПК України) податкові повідомлення-рішення, податкові вимоги або інші документи, адресовані контролюючим органом платнику податків, повинні бути складені у письмовій формі, відповідним чином підписані та у випадках, передбачених законодавством, завірені печаткою такого контролюючого органу.

5.18. Суд зазначає, що пунктом 42.2 статті 42 ПК України визначено, що документи вважаються належним чином врученими, якщо вони надіслані у порядку, визначеному пунктом 42.4 цієї статті, надіслані за адресою (місцезнаходженням, податковою адресою) платника податків рекомендованим листом з повідомленням про вручення або особисто вручені платнику податків (його представнику). Пункт 42.5 статті 42 ПК України, серед іншого, передбачає, що у разі якщо пошта не може вручити платнику податків документ через відсутність за місцезнаходженням посадових осіб платника податків, їх відмову прийняти документ, незнаходження фактичного місця розташування (місцезнаходження) платника податків або з інших причин, документ вважається врученим платнику податків у день, зазначений поштовою службою в повідомленні про вручення із зазначенням причини невручення.

5.19. Так, судом у цій справі встановлено, що позивач зареєстрована за основним місцем обліку в ГУ ДПС у Чернівецькій області, дата взяття на облік – 15.12.2000 року, що також підтверджується свідоцтвом про державну реєстрацію (перереєстрацію) суб`єкта підприємницької діяльності – фізичної особи (а.с. 20).

5.20. Однак, обґрунтовуючи свою позицію щодо протиправності вимог про сплату боргу, представник позивача зазначає, що ОСОБА_1 не є фізичною особою-підприємцем, оскільки не подавала реєстраційні відомості для продовження своєї діяльності, що виключає можливість її формальної та фактичної участі у системі загальнообов`язкового державного соціального страхування за відповідним статусом.

5.21. З даного приводу суд зазначає, що правомірність нарахування позивачу сум по сплаті єдиного соціального внеску, дійсно підлягає оцінці в контексті наявної правової проблеми щодо змін у правовому регулюванні питання проведення державної реєстрації фізичної особи – підприємця та її припинення.

5.22. У справі, що розглядається, спірним є питання наявності у позивача статусу платника єдиного внеску відповідно до пункту 4 частини 1 статті 4 Закону № 2464-VІ і, як наслідок, наявності обов`язку сплачувати єдиний внесок у мінімальному розмірі відповідно до оскаржуваних вимог за відсутності доходу від здійснення підприємницької діяльності. При цьому ОСОБА_1 набула статусу суб`єкта підприємницької діяльності та отримала відповідне свідоцтво про державну реєстрацію суб`єкта підприємницької діяльності - фізичної особи до 01 липня 2004 року, тобто до набрання чинності Законом № 755-IV, але не зверталась до державного реєстратора з реєстраційною карткою про включення відомостей про нього до ЄДР відповідно до вимог цього Закону.

5.23. Отже, до предмета доказування в цій справі входить наявність можливості в осіб, які набули статусу суб`єктів підприємницької діяльності до набрання чинності Законом № 755-IV, здійснювати конституційне право на підприємницьку діяльність та отримувати дохід від такої діяльності на законних підставах у разі неподання ними реєстраційної картки відповідно до вимог цього Закону.

5.24. 01 липня 2004 року набрав чинності Закон № 755-IV, яким передбачено створення і формування Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців (тут і далі - у первинній редакції).

5.25. Відповідно до частини 1 статті 42 Закону № 755-IV для проведення державної реєстрації фізична особа, яка має намір стати підприємцем, повинна подати особисто (надіслати рекомендованим листом з описом вкладення) державному реєстратору за місцем проживання такі документи: заповнену реєстраційну картку на проведення державної реєстрації фізичної особи - підприємця; копію довідки про включення заявника до Державного реєстру фізичних осіб - платників податків та інших обов`язкових платежів; документ, що підтверджує внесення реєстраційного збору за проведення державної реєстрації ФОП.

5.26. Згідно з пунктом 2 розділу VIII «Прикінцеві положення» цього Закону державний реєстратор протягом 2004-2005 років при надходженні від юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців реєстраційної картки, відповідно до вимог статті 19 цього Закону, зобов`язаний провести заміну раніше виданих їм свідоцтв про державну реєстрацію на свідоцтва про державну реєстрацію єдиного зразка. При цьому реєстраційний збір за заміну свідоцтва про державну реєстрацію не стягується.

5.27. Таким чином, визначена процедура державної реєстрації з дати набрання чинності Законом № 755-IV передбачала встановлення волевиявлення особи щодо одержання правового статусу ФОП через здійснення повного (при первинному набутті) чи мінімального (при підтвердженні набутого статусу суб`єкта підприємницької діяльності до 01 липня 2004 року) комплексу дій шляхом подання державному реєстратору реєстраційної картки (документ встановленого зразка, який підтверджує волевиявлення особи щодо внесення відповідних записів до ЄДР - абзац сьомий частини першої статті 1 Закону № 755-IV) та отримання свідоцтва про державну реєстрацію (документ встановленого зразка, який засвідчує факт внесення до ЄДР запису про державну реєстрацію юридичної особи або ФОП - абзац дев`ятий частини першої статті 1 Закону № 755-IV).

5.28. 03 березня 2011 року набрав чинності Закон № 2390-VI, яким було внесено зміни до Закону № 755-IV.

5.29. Пунктами 2-4 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 2390-VI було передбачено, що процес включення до ЄДР відомостей про юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, зареєстрованих до 01 липня 2004 року, завершується через рік, починаючи з дня набрання чинності цим Законом.

Усі юридичні особи та фізичні особи - підприємці, створені та зареєстровані до 01 липня 2004 року, зобов`язані у встановлений пунктом 2 цього розділу строк подати державному реєстратору реєстраційну картку для включення відомостей про них до ЄДР та для заміни свідоцтв про їх державну реєстрацію на свідоцтва про державну реєстрацію єдиного зразка або для отримання таких свідоцтв.

Свідоцтва про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, оформлені з використанням бланків старого зразка та видані до 01 липня 2004 року, після настання встановленого пунктом 2 цього розділу строку вважаються недійсними.

5.30. Водночас пунктом 8 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 2390-VI визначено, що після закінчення передбаченого для включення відомостей до ЄДР строку, встановленого пунктом 2 цього розділу, уповноважені органи у місячний строк проводять остаточне звірення даних відомчих реєстрів (баз даних реєстрів, журналів реєстрації, обліку тощо), за результатами якого готують аналітичну інформацію для передачі її тимчасовим міжвідомчим спеціальним комісіям, утвореним з метою проведення в Автономній Республіці Крим та відповідних областях інвентаризації юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, зареєстрованих до 01 липня 2004 року, відомості про яких до строку, встановленого пунктом 2 цього розділу, не включені до ЄДР. За результатами проведеної тимчасовими міжвідомчими спеціальними комісіями роботи відомості про юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, зареєстрованих до 01 липня 2004 року, включаються до ЄДР з відміткою про те, що свідоцтва про їх державну реєстрацію, оформлені з використанням бланків старого зразка та видані до 01 липня 2004 року, вважаються недійсними.

5.31. Таким чином, строк для включення до ЄДР відомостей про фізичних осіб - підприємців, державна реєстрація яких була проведена до 01 липня 2004 року, визначений пунктом 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 2390-VI, закінчився 03 березня 2012 року. При цьому цей строк включення до ЄДР відомостей про фізичних осіб - підприємців, державна реєстрація яких проведена до 01 липня 2004 року, підлягав застосуванню виключно у випадках самостійного подання останніми реєстраційних карток державному реєстратору.

5.32. Натомість відомості про фізичних осіб - підприємців, які самостійно не звернулись із відповідною заявою у строк, установлений пунктом 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 2390-VI, підлягали включенню до ЄДР на підставі інформації, отриманої від тимчасових міжвідомчих спеціальних комісій. Державні реєстратори, вносячи відомості про цих фізичних осіб - підприємців до ЄДР, зобов`язані були зробити відмітку про недійсність їхнього свідоцтва про державну реєстрацію.

5.33. 25 квітня 2014 року набрав чинності Закон України від 25 березня 2014 року № 1155-VII «Про внесення змін до деяких законів України щодо включення відомостей про діючих юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців до Єдиного державного реєстру» (далі - Закон № 1155-VII).

5.34. Цим Законом пункт 2 розділу VIII «Прикінцеві положення» Закону № 755-IV викладено в новій редакції, відповідно до якої усі діючі юридичні особи та фізичні особи - підприємці, створені та зареєстровані до 01 липня 2004 року, відомості про яких не включені до ЄДР, зобов`язані подати державному реєстратору відповідно до вимог статті 19 цього Закону реєстраційну картку для включення відомостей про них до ЄДР. Державний реєстратор після отримання від юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців реєстраційної картки зобов`язаний включити відомості про юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців і видати їм виписку з ЄДР.

5.35. До того ж Законом № 1155-VII виключено пункти 2-4 і 7-9 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 2390-VI.

5.36. З пояснювальної записки до проекту Закону № 1155-VII вбачається, що Закон №2390-VI має низку прогалин, що негативно впливає на права та законні інтереси суб`єктів господарювання. Зокрема, Законом № 2390-VI не встановлені кінцеві терміни передачі тимчасовими міжвідомчими спеціальними комісіями державним реєстраторам юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців відомостей про суб`єктів господарювання, які не включені до ЄДР, а також включення державними реєстраторами таких відомостей до ЄДР. З огляду на зазначене робота тимчасових міжвідомчих спеціальних комісій, а також процес включення може затягнутись на невизначений час. Водночас на законодавчому рівні не визначено механізм включення до ЄДР відомостей про діючих юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців за їх зверненнями (у разі якщо відомості про них ще не передані тимчасовими міжвідомчими спеціальними комісіями державним реєстраторам або з будь-яких обставин не включені державними реєстраторами до реєстру за результатами виконання Закону № 2390-VI). Ураховуючи, що проведення будь-якої реєстраційної дії, передбаченої Законом № 755-IV, можливо лише щодо юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, відомості про яких містяться в ЄДР, суб`єкти господарювання до моменту їх включення не можуть: зареєструвати зміни до своїх установчих документів та змінити відомості про себе; припинити свою діяльність; отримати виписку, витяг, довідку з ЄДР.

5.37. Також у пояснювальній записці до проекту Закону № 1155-VII указано, що реалізація Закону № 2390-VI на практиці виявилась частково неможливою з огляду на таке:

1) за результатами звірення даних відомчих реєстрів (бази даних реєстрів, журнали реєстрації, обліку тощо) органів статистики, державної податкової служби та Пенсійного фонду України з даними ЄДР до тимчасових міжвідомчих спеціальних комісій передано відомості про: 561089 юридичних осіб, які не включені до ЄДР, в 74886 з яких відсутні відомості про коди об`єктів адміністративно-територіального устрою України; 492808 фізичних осіб - підприємців, які не включені до ЄДР, у 177376 з яких відсутні відомості про коди об`єктів адміністративно-територіального устрою України. Зазначене унеможливлює ідентифікацію територіальної належності таких суб`єктів господарювання та включення до ЄДР за місцезнаходженням юридичної особи та за місцем проживання фізичної особи - підприємця відповідно до статті 5 Закону № 755-IV;

2) прийняття рішення тимчасовими міжвідомчими спеціальними комісіями щодо вибору відомостей, які отримані від різних уповноважених органів та підлягають включенню до ЄДР, в разі якщо юридична особа/фізична особа - підприємець має однаковий код ЄДРПОУ/реєстраційний номер облікової картки платника податків, але при цьому відомості про її місцезнаходження/місце проживання та дату реєстрації не збігаються, у більшості випадків носить суб`єктивний характер та призводить до наповнення ЄДР недостовірною інформацією.

5.38. Основною метою проекту Закону № 1155-VII є продовження процесу включення до ЄДР відомостей про юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, які зареєстровані до 01 липня 2004 року та до цього часу не подали державному реєстратору про себе відомості.

5.39. Для досягнення цієї мети Законом № 1155-VIIвнесені зміни до розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 2390-VІ щодо спрощення механізму державної реєстрації припинення суб`єктів господарювання, які дозволять проводити включення відомостей про діючих юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців до ЄДР.

5.40. У рішенні ЄСПЛ від 20 січня 2012 року у справі «Рисовський проти України» підкреслено особливу важливість принципу «належного урядування». Він передбачає, що в разі коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема якщо справа впливає на основоположні права людини, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб. При цьому на них покладено обов`язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок і сприятимуть юридичній визначеності у правовідносинах (пункт 70).

5.41. За практикою ЄСПЛ, яка сформувалась з питань імперативності правил про прийняття рішення на користь платників податків, у разі існування неоднозначності у тлумаченні прав та/чи обов`язків платника податків слід віддавати перевагу найбільш сприятливому тлумаченню національного законодавства та приймати рішення на користь платника податків (справа «Серков проти України», заява № 39766/05, пункт 43).

5.43. Суд звертає увагу, що реєстрація ОСОБА_1 , як фізичної особи підприємця мала місце до 01.07.2004 року і будь-яких дій щодо підтвердження такої реєстрації (зокрема подання реєстраційної картки для включення відомостей про неї до ЄДР) вона не вчиняла.

5.44. З даного приводу суд вважає за необхідним навести висновок щодо застосування права, який наведений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 01.07.2020 року, справа №260/81/19 (провадження №11-118апп20), згідно якого:

« 79. Велика Палата Верховного Суду вважає, що статус ФОП є формою реалізації конституційного права на підприємницьку діяльність, відсутність підтвердженого у визначеній державою формі реалізації цього права у нових умовах нормативно-правового регулювання після 2004 року виключає можливість автоматичного перенесення набутих до 01 липня 2004 року ознак суб`єкта господарювання, оскільки особа не може бути примушена до реалізації наданого їй права в цих умовах, а користується ним на власний розсуд.

80. Водночас зміни у процедуру адміністрування системи державної реєстрації фізичних осіб - підприємців, запроваджені законами № 2390-VI та № 1155-VII, не спростовують наведених висновків щодо природи визначення статусу ФОП, а лише визначають регулювання діяльності уповноважених органів у відношенні до фізичних осіб, які мають намір продовжувати здійснювати підприємницьку діяльність, розпочату ними до 01 липня 2004 року, що підтверджується виконанням ними обов`язку подати реєстраційну картку або ж констатації відмови особи від набуття статусу ФОП шляхом неподання реєстраційної картки, що за змістом нормативних приписів мало наслідком відмову в заміні свідоцтва про державну реєстрацію на бланки нового зразка та внесення відмітки до ЄДР про те, що свідоцтва про їх державну реєстрацію, оформлені з використанням бланків старого зразка та видані до 01 липня 2004 року, вважаються недійсними. Таким чином, виключалася можливість законного здійснення підприємницької діяльності, а відтак отримання доходу від такої діяльності. ...

86. З огляду на викладене Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що відсутність офіційного підтвердження в ОСОБА_1 статусу ФОП шляхом проходження реєстраційних процедур у порядку, визначеному Законом № 755-IV, що виключає можливість законного здійснення підприємницької діяльності та отримання відповідних доходів, за відсутності фактичних доказів протилежного, виключає і можливість формальної та фактичної участі позивача у системі загальнообов`язкового державного соціального страхування за відповідним статусом».

5.45. За таких обставин, враховуючи відсутність у позивача волевиявлення на здійснення підприємницької діяльності, а також неподання нею реєстраційної картки для включення відомостей до ЄДР, слідує, що наведене виключає можливість законного здійснення підприємницької діяльності та отримання відповідних доходів, за відсутності фактичних доказів протилежного, виключає і можливість формальної та фактичної участі позивача у системі загальнообов`язкового державного соціального страхування за відповідним статусом, а тому оскаржувані вимоги про сплату боргу є протиправними та підлягають скасуванню.

5.46. Окремо суд звертає увагу на помилковість тверджень представника відповідача про те, за даними АІС «Податковий блок» за позивачем рахувалась заборгованість з єдиного внеску у сумі 58819,64 грн., оскільки відповідно до відомостей, що вказані у інтегрованій картці платника за позивачем станом на 31.01.2021 року рахувалася заборгованість по сплаті єдиного соціального внеску у розмірі 37788,74 грн (а.с. 103).

5.47. Тобто, сума 58819,64 грн. представником відповідача визначена шляхом додавання зазначених у оскаржуваних вимогах сум боргу (21030,90 грн +37788,74 грн.), що є принципово невірним.

5.48. Сутність винесення вимоги про сплату боргу (недоїмки) полягає у фіксації наявної за особою заборгованості на конкретно визначений час. При цьому, винесення нової вимоги має своїм наслідок поглинання наростаючим підсумком сум боргу згідно попередніх вимог, але а ж ніяк їх сумування.

4.49. Окрім цього, суд у цій справі зазначає, що враховуючи положення пункту 2 частини 2 статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) щодо способу захисту порушеного права у разі оскарження індивідуального акту, а також положення частини 2 статті 9 КАС України щодо права суду вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень, суд вважає за необхідним у цій справі вийти за межі позовних вимог і з метою надання ефективного захисту порушеному права позивача, зобов`язати Головне управління ДПС у Чернівецькій області виключити з інтегрованої картки платника податків заборгованість (недоїмку) ОСОБА_1 зі сплати єдиного внеску як фізичної особи-підприємця.

5.50. Такий спосіб захисту є доцільним, оскільки визнання протиправними та скасування оскаржуваних вимог не свідчить про виключення з інтегрованої картки платника податків заборгованості (недоїмку) ОСОБА_1 зі сплати єдиного внеску як фізичної особи-підприємця.

VІ. ВИСНОВКИ СУДУ

6.1. Відповідно до частини 1 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу, а згідно частини 2 цієї статті КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

6.2. Відповідачем не доведено суду правомірність прийняття оскаржуваних позивачем вимог, натомість останньою доведено суду їх протиправність, а тому, суд вважає, що позовні вимоги позивача є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню у повному обсязі.

6.3. При цьому, суд зазначає, що інші доводи сторін, наведені у заявах по суті справи, вищезазначених висновків суду не спростовують.

6.4. Слід зазначити, що згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі “Серявін та інші проти України” від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відповідно до п. 58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі “Руїс Торіха проти Іспанії” від 9 грудня 1994 року, серія A, № 303-A, п. 29).

VІІ. РОЗПОДІЛ СУДОВИХ ВИТРАТ

7.1. Статтею 139 КАС України вирішено питання розподілу судових витрат. Зокрема, відповідно до її частини 1 при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

7.2. З матеріалів справи встановлено, що при зверненні до суду з даним позовом позивачем сплачено судовий збір у розмірі 908 грн., що підтверджується квитанцією №1016765204 від 03.08.2021 року (а.с. 40).

7.3. Оскільки, позов задоволено повністю, суд стягує на користь позивача судові витрати (судовий збір) у сумі 908 грн. за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.

7.4. Доказів понесення сторонами інших витрат суду надано не було.

На підставі викладеного, керуючись статтями 73-77, 90, 241-246, 250 КАС України, суд -

VІ. ВИСНОВКИ СУДУ

6.1. Відповідно до частини 1 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу, а згідно частини 2 цієї статті КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

6.2. Відповідачем не доведено суду правомірність прийняття оскаржуваних позивачем вимог, натомість останньою доведено суду їх протиправність, а тому, суд вважає, що позовні вимоги позивача є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню у повному обсязі.

6.3. При цьому, суд зазначає, що інші доводи сторін, наведені у заявах по суті справи, вищезазначених висновків суду не спростовують.

6.4. Слід зазначити, що згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі “Серявін та інші проти України” від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відповідно до п. 58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі “Руїс Торіха проти Іспанії” від 9 грудня 1994 року, серія A, № 303-A, п. 29).

VІІ. РОЗПОДІЛ СУДОВИХ ВИТРАТ

7.1. Статтею 139 КАС України вирішено питання розподілу судових витрат. Зокрема, відповідно до її частини 1 при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

7.2. З матеріалів справи встановлено, що при зверненні до суду з даним позовом позивачем сплачено судовий збір у розмірі 908 грн., що підтверджується квитанцією №1016765204 від 03.08.2021 року (а.с. 40).

7.3. Оскільки, позов задоволено повністю, суд стягує на користь позивача судові витрати (судовий збір) у сумі 908 грн. за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.

7.4. Доказів понесення сторонами інших витрат суду надано не було.

На підставі викладеного, керуючись статтями 73-77, 90, 241-246, 250 КАС України, суд -

В И Р І Ш И В:

1. Позов ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Чернівецькій області про визнання протиправними та скасування вимог про сплату боргу (недоїмки) – задовольнити повністю.

2. Визнати протиправною та скасувати вимогу Головного управління ДПС у Чернівецькій області №Ф-401/26155-55 від 24.06.2019 року про сплату боргу (недоїмки) в сумі 21030,90 грн

3. Визнати протиправною та скасувати вимогу Головного управління ДПС у Чернівецькій області №Ф-26155-55 від 19.04.2021 року про сплату боргу (недоїмки) в сумі 37788,74 грн

4. Зобов`язати Головне управління ДПС у Чернівецькій області виключити з інтегрованої картки платника податків заборгованість (недоїмку) ОСОБА_1 зі сплати єдиного внеску як фізичної особи-підприємця.

5. Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Чернівецькій області на користь ОСОБА_1 судові витрати у вигляді сплаченого згідно квитанції №1016765204 від 03.08.2021 року судового збору у розмірі 908 (дев`ятсот вісім) грн. 00 коп.

Згідно статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У відповідності до статей 293, 295 Кодексу адміністративного судочинства України рішення суду першої інстанції можуть бути оскаржені в апеляційному порядку повністю або частково. Апеляційна скарга на рішення подається до Сьомого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення (складання).

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення (ухвали) суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повне найменування учасників процесу:

Позивач – ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ).

Відповідач – Головне управління ДПС у Чернівецькій області (м. Чернівці, вул. Героїв Майдану, 200-А, код ЄДРПОУ 44057187).

Суддя О.В. Анісімов