Рішення № 102446202, 06.01.2022, Чернівецький окружний адміністративний суд

ЧЕРНІВЕЦЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 січня 2022 р. м. Чернівці Справа № 600/4236/21-а

Чернівецький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Лелюка О.П., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження у порядку письмового провадження справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області про визнання протиправним рішення та зобов`язання вчинити дії,

УСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України у Чернівецькій області про визнання протиправним рішення та зобов`язання вчинити дії.

Позивач просить суд:

- визнати протиправним рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області №2400-1707-8/22637 від 30 червня 2021 року, оформленого у формі відповіді, про відмову в призначенні пенсії за віком на пільгових умовах по Списку №1 та зарахуванні до пільгового стажу по Списку №1 періоду роботи з 03 квітня 2012 року по 26 жовтня 2020 року;

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області зарахувати до пільгового стажу періоди роботи по Списку №1 з 03 квітня 2012 року по 26 жовтня 2020 року, призначити та виплачувати ОСОБА_1 пенсію на пільгових умовах по Списку №1, з дати написання заяви про призначення пенсії, а саме з 26 жовтня 2020 року;

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області зарахувати до страхового стажу період роботи ОСОБА_1 згідно записів трудової книжки, а саме: з 01 грудня 1990 року по 15 серпня 1993 року членом ланки в рільничій бригаді №1 в агрофірмі «Великокучурівська»; з 16 серпня 1993 року по 14 січня 1998 року перебування в декретній відпустці по догляду за дітьми до 3-х років; з 01 травня 2002 року по 30 квітня 2005 року перебування в декретній відпустці по догляду за дитиною до 3-х років.

Позов обґрунтовано тим, що позивачу відмовлено у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах за Списком №1 відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» у зв`язку з недосягненням пенсійного віку та відсутністю необхідного пільгового стажу, хоча на момент подання заяви про призначення пенсії її пільговий стаж роботи становив 8 років 6 місяців.

Зазначено, що відповідачем не зараховано до пільгового стажу період роботи позивача за Списком №1 з 01 червня 2009 року по 14 травня 2019 року в Обласному комунальному некомерційному підприємстві «Буковинський клінічний онкодиспансер» у зв`язку з неналежним непроведенням атестації робочого місця. Проте, як вважає позивач, проведення атестації робочого місця працівника є обов`язком підприємства, невиконання якого, у тому числі щодо помилкового зарахування посади позивача до Списку №2, а не до Списку №1, не повинно жодним чином впливати на визначення пільгового стажу та наявність права на призначення пенсії за віком на пільгових умовах. На переконання позивача, помилкове віднесення її посади до Списку №2, починаючи з моменту переведення на посаду молодшої медсестри гама-терапевтичного апарату АГАТ-РУ-1, а саме 03 квітня 2012 року, до винесення наказу від 14 травня 2019 року, яким посаду молодшої медсестри гама-терапевтичного апарату АГАТ-РУ-1 віднесено до Списку №1, свідчить про порушення законодавства лише роботодавцем, а не працівником. Оскільки протягом спірного періоду позивач перебувала на посаді молодшої медичної сестри гамма-терапевтичних апаратів АГАТ-РУ1 та виконувала роботу, яка віднесена до Списку №1, то такий має бути зараховано до пільгового стажу за результатами попередньої атестації і, відповідно, їй має бути призначено пенсію за вислугу років на пільгових умовах з дати першого звернення до відповідача із заявою про призначення такої пенсії - з 26 жовтня 2020 року.

Стосовно віку, досягнення якого, на думку позивача, дає їй право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах, вказано, що порядок призначення пенсії за Списком №1 встановлений одночасно нормами різних законів: пунктом «а» статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» та частиною другою статті 114 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування». В названих законах міститься розбіжність стосовно вікового цензу, який складає 45 років за пунктом «а» статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» та 48 років за частиною другою статті 114 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування». У зв`язку з цим позивач вважає, що в даному випадку підлягає застосуванню саме той закон, який найбільш сприятливий для неї, тобто Закон України «Про пенсійне забезпечення», у порядку, визначеному пунктом 3 резолютивної частини Рішення Конституційного Суду України №1-р/2020 від 23 січня 2020 року, а також виходячи з гарантованого статтею 8 Конституції України принципу верховенства права, що у свою чергу забезпечить правову визначеність у спірних відносинах. Таким чином, у зв`язку із тим, що станом на момент звернення позивача із заявою від 26 жовтня 2020 року їй виповнилось 45 років, то вона має право на пенсію за віком на пільгових умовах.

Також позивач не погоджується з тим, що до її страхового стажу не зараховано період роботи з 01 грудня 1990 року по 24 січня 1998 року з причини заповнення трудової книжки пізніше початку роботи (23 грудня 2005 року), хоча такий підтверджується довідкою за місцем роботи. Крім цього, пенсійним органом не враховано до страхового стажу періоди перебування позивача у декретних відпустках з 16 серпня 1993 року по 14 січня 1998 року та з 01 травня 2002 року по 30 квітня 2005 року.

За результатами проведеного 31 серпня 2021 року автоматизованого розподілу судової справи між суддями дана справа передана на розгляд судді Дембіцькому П.Д.

На підставі розпорядження керівника апарату суду №50-Р від 03 вересня 2021 року проведено повторний автоматизований розподіл даної справи між суддями, за результатом якого адміністративну справу №600/4236/21-а було передано для розгляду судді Лелюку О.П.

Ухвалою суду від 07 вересня 2021 року (головуючий суддя Лелюк О.П.) прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у даній справі; вирішено, що справа буде розглядатись в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні); встановлено строк для подання відзиву на позовну заяву.

Відповідач, не погоджуючись із позовними вимогами, подав до суду відзив на позовну заяву, в якому вказано про відсутність підстав для призначення позивачу пенсії за віком на пільгових умовах у зв`язку з відсутністю необхідного пільгового стажу. Так, після набрання чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій» від 03 жовтня 2017 року №2148-VIII пенсії за віком на пільгових умовах за Списками №1 та №2 призначаються виключно згідно зі статтею 114 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» від 09 липня 2003 року №1058-IV. У зв`язку з цим норми статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» щодо можливості визначення права на пенсію за віком на пільгових умовах та пенсійного віку особи не підлягають застосуванню. Таким чином, згідно з положеннями статті 114 Закону України №1058-IV, якими на момент звернення позивача врегульоване визначення права на призначення пенсії за віком на пільгових умовах, пенсійний вік жінок, які народились у жовтні 1975 року, для призначення пенсії за списком №1 становить 50 років.

Стосовно зобов`язання зарахувати до пільгового стажу періоду роботи з 03 квітня 2012 року по 26 жовтня 2020 року по Списку №1 відповідач вказав про те, що згідно із записами трудової книжки позивача вона з 03 квітня 2012 року обіймала посаду молодшої медичної сестри гама-терапевтичного апарату АТАГ-РУ-1 на 1,0 ставки у відділенні радіаційної онкології. Перебування на цій посаді дає право на пільгову пенсію за Списком №2. Крім цього, згідно з висновками Державної експертизи умов праці Чернівецької області щодо якості проведеної атестації робочих місць молодшим медсестрам гамма-терапевтичного апарату підтверджено право на пільгову пенсію за Списком №2. Отже, позивач має право на пільгову пенсію за Списком №2, враховуючи періоди роботи з 01 червня 2009 року по 13 травня 2019 року. При цьому, позивачем не надано жодних доказів, що атестації у 2009 та 2014 роках проведені з порушенням законодавства, а також доказів на підтвердження того, що у період з 03 квітня 2012 року по 13 травня 2019 року вона працювала за списком №1.

Щодо вимоги позивача про зарахування до страхового стажу періоду роботи з 01 грудня 1990 року по 15 серпня 1993 року відповідач вказав, що за наданими документами до страхового стажу даний період не зараховано, оскільки дата заповнення трудової книжки - 23 грудня 2005 року, що набагато пізніше дати початку роботи.

Разом з цим, до страхового стажу позивача зараховано періоди догляду за дітьми до 3-х років з 16 серпня 1993 року по 13 січня 1998 року та з 01 травня 2002 року по 31 грудня 2003 року. Для зарахування до стажу одного дня - 14 січня 1998 року підстав немає, оскільки дитина на цей період вже досягла трьох років.

Також відповідачем зазначено про відсутність підстав для зарахування до страхового стажу періоду з 01 січня 2004 року по 30 квітня 2005 року, оскільки з 01 січня 2004 року страховий стаж обчислюється відповідно до вимог Закону №1058-IV за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку. Згідно з указаними даними, а також записами трудової книжки позивача, остання не працювала у період з 25 січня 1998 року по 28 лютого 2007 року, а тому наказ про надання відпустки для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку не видавався. Дані персоніфікованого обліку за 2004-2005 роки відсутні.

З урахуванням наведеного відповідач просив суд відмовити у задоволенні позовних вимог.

Ухвалою суду від 05 січня 2022 року відмолено у задоволенні клопотання позивача про зупинення провадження у справі.

Дослідивши наявні матеріали, всебічно та повно з`ясувавши всі обставини справи, об`єктивно оцінивши докази, що мають юридичне значення для вирішення спору по суті, суд дійшов висновку про те, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню, виходячи з наступного.

Судом встановлено, що згідно з паспортом громадянина України № НОМЕР_1 ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Згідно записів трудової книжки серії НОМЕР_2 позивач з 05 травня 2010 року по 03 квітня 2012 року працювала на посаді молодшої медсестри на 1,0 ставки в Радіологічному відділенні Чернівецького обласного клінічного онкодиспансера.

З 03 квітня 2012 року позивач працює на посаді молодшої медсестри гамма-терапевтичного апарату АГАТ-РУ-1 на 1,0 ставки.

Крім цього, як вбачається із записів трудової книжки від 03 квітня 2012 року, перебування позивача на посаді молодшої медсестри гамма-терапевтичного апарату АГАТ-РУ-1 дає право на пільгову пенсію за Списком №2, а згідно запису від 14 травня 2019 року за результатами атестації робочого місця посада молодшої медсестри гамма-терапевтичного апарату АГАТ-РУ-1 дає право на призначення пільгової пенсії за Списком №1.

З матеріалів справи вбачається, що у 2009 році у Чернівецькому обласному клінічному онкодиспансері проводилась атестація робочих місць за умовами праці молодшої медсестри за гамма-терапевтичним апаратом в радіологічному відділенні, за результатами якої дана посада віднесена до Списку №2.

У 2014 році Чернівецьким обласним клінічним онкологічним диспансером проводилась атестація робочих місць за умовами праці, внаслідок якої посаду молодшої медсестри гамма-терапевтичних апаратів віднесено до Списку №2.

У 2019 році у Чернівецькому обласному клінічному онкологічному диспансері також проводилась атестація робочих місць, за результатами якої посаду молодшої медсестри гамма-терапевтичних апаратів віднесено до Списку №1.

Відповідно до змісту довідки про характер виконаних робіт або умови праці, як дають право на оформлення пільгової пенсії, виданої Обласним комунальним некомерційним підприємством «Буковинським клінічним онкологічним центром» 27 січня 2021 року №161, ОСОБА_1 працює на посаді молодшої медичної сестри гама терапевтичного апарата «АГАТ-Р1-У» та згідно проведених результатів атестації робочого місця по теперішній час працює в шкідливих умовах як працівник, зайнятий повний робочий день з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці. Згідно статті 114 Закону України «Про загальнообов`язкове державне страхування» має право на пенсію за віком на пільгових умовах за Списком №1, згідно постанови Кабінету Міністрів України від 24 червня 2016 року №461 «Про внесення змін до списків виробництв, робіт, професій, посад і показників, зайнятість в яких дає право на пенсію за віком на пільгових умовах «Списку №1» згідно розділу ХХІІ ОХОРОНА ЗДОРОВ`Я (РОБОТИ З РАДІОАКТИВНИМИ РЕЧОВИНАМИ ТА ДЖЕРЕЛАМИ ІОНІЗУЮЧИХ ВИПРОМІНЮВАНЬ І БЕРИЛІЄМ)».

30 жовтня 2020 року позивач звернулась до Головного управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області із заявою про призначення пенсії за віком на пільгових умовах, за результатами розгляду якої відповідач листом від 16 листопада 2020 року №2400-1707-8/32011 повідомив позивача про відмову у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах за Списком №1 у зв`язку з недосягненням пенсійного віку та відсутністю необхідного пільгового стажу. Так, у листі зазначено, що за результатами проведення атестацій робочих місць за умовами праці молодшим медсестрам гамма-терапевтичного апарату підтверджено право на пільгову пенсію за Списком №2, а в уточнюючій довідці зазначено, що ОСОБА_1 з 05 травня 2010 року працює на роботах з особливо шкідливими та особливо важкими умовами праці за Списком №1, що не відповідає результатам проведених атестацій робочих місць.

18 червня 2021 року позивач повторно звернулась до Головного управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області із заявою про призначення пенсії за віком на пільгових умовах, за результатами розгляду якої листом від 30 червня 2021 року №2400-1707-8/22637 їй відмовлено у призначенні пенсії у зв`язку із недосягненням пенсійного віку та відсутністю необхідного страхового стажу. Відповідач посилався на положення статті 114 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», якою визначено пенсійний вік 50 років за роботою за Списком №1, а страховий стаж - 20 років. Натомість страховий стаж позивача становить 18 років 08 місяців 21 день. Пільговий стаж - 0 років 0 місяців 0 днів.

Так, за наданими документами до страхового стажу не зараховано згідно трудової книжки період роботи з 01 грудня 1990 року по 24 січня 1998 року, так як дата заповнення трудової книжки (23 грудня 2005 року) пізніше початку роботи. До пільгового стажу не зараховано період роботи з 05 травня 2010 року по 26 жовтня 2020 року, так як пільгова довідка №2579 від 26 жовтня 2020 року не відповідає пункту 20 Постанови №637 від 12 серпня 1993 року. Право на пенсію за віком на пільгових умовах відповідно до пункту 2 частини першої статті 114 Закону №1058-IV виникне після досягнення віку 50 років.

За таких обставин позивач звернулась до адміністративного суду з даним позовом.

Вирішуючи спір, суд зазначає наступне.

Згідно з частинами першою та другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до пунктів 7-9 частини першої статті 4 Кодексу адміністративного судочинства України суб`єкт владних повноважень - орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб`єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг; позивач - особа, на захист прав, свобод та інтересів якої подано позов до адміністративного суду, а також суб`єкт владних повноважень, на виконання повноважень якого подано позов до адміністративного суду; відповідач - суб`єкт владних повноважень, а у випадках, визначених законом, й інші особи, до яких звернена вимога позивача.

За змістом частини першої статті 5 Кодексу адміністративного судочинства України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист.

Як вбачається з обставин справи, позивачу відмовлено у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах за Списком №1 у зв`язку з відсутністю необхідного страхового стажу та недосягненням пенсійного віку.

При цьому, як стверджує позивач, її пільговий стаж роботи починаючи з 03 квітня 2012 року до моменту подачі вперше заяви про призначення пенсії (30 жовтня 2020 року) становить 8 років 6 місяців, а пенсійний вік для призначення пенсії становить 45 років відповідно до пункту «а» статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення», а не 50 років відповідно до пункту 2 частини першої статті 114 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».

У зв`язку з цим суд зазначає наступне.

Статтею 46 Конституції України визначено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.

Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.

Порядок призначення пенсії, у тому числі на пільгових умовах, встановлений Законами України «Про пенсійне забезпечення» від 05 листопада 1991 року №1788-ХІІ (далі - Закон №1788-ХІІ в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) та «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» від 09 липня 2003 року №1058-ІV (далі -Закон №1058-ІV в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин).

Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій» від 03 жовтня 2017 року №2148-VIII, доповнено Закон №1058-ІV розділом XIV-1, який містить пункт 1 частини другої статті 114 такого змісту:

«На пільгових умовах пенсія за віком призначається працівникам, зайнятим повний робочий день на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за списком №1 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затвердженим Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, - після досягнення 50 років і за наявності страхового стажу не менше 25 років у чоловіків, з них не менше 10 років на зазначених роботах, і не менше 20 років у жінок, з них не менше 7 років 6 місяців на зазначених роботах.

До досягнення віку, встановленого абзацом першим цього пункту, право на пенсію за віком на пільгових умовах мають жінки 1975 року народження і старші після досягнення ними такого віку: 50 років - з 1 жовтня 1974 року по 31 грудня 1975 року.».

Відповідно до статті 12 Закону №1788-XII право на пенсію за віком мають чоловіки - після досягнення 60 років і при стажі роботи не менше 25 років, жінки - після досягнення 55 років і при стажі роботи не менше 20 років.

Натомість, згідно з пунктом «а» статті 13 Закону № 1788-XII (в редакції, чинній до внесення змін Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02 березня 2015 року №213-VІІІ (далі - Закон №213-VІІІ), на пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи: працівники, зайняті повний робочий день на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці, - за списком №1 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць: чоловіки - після досягнення 50 років і при стажі роботи не менше 20 років, з них не менше 10 років на зазначених роботах; жінки - після досягнення 45 років і при стажі роботи не менше 15 років, з них не менше 7 років 6 місяців на зазначених роботах.

Законом №213-VІІІ, який набрав чинності 01 квітня 2015 року, збільшено раніше передбачений пунктом «а» статті 13 Закону №1788-ХІІ вік набуття права на пенсію на пільгових умовах, зокрема, жінкам з 45 років до 50 років.

Крім цього, абзацом 2 статті 13 Закону №1788-ХІІ також установлено, що до досягнення віку, встановленого абзацом першим цього пункту, право на пенсію за віком на пільгових умовах мають жінки 1975 року народження і старші після досягнення ними такого віку: 50 років - з 1 жовтня 1974 року по 31 грудня 1975 року.

Рішенням Конституційного Суду України від 23 січня 2020 року №1-р/2020 визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), статтю 13, частину другу статті 14, пункти «б»-«г» статті 54 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 5 листопада 1991 року №1788-XII зі змінами, внесеними Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 2 березня 2015 року №213-VIII.

Згідно з пунктом 3 резолютивної частини зазначеного Рішення застосуванню підлягають стаття 13, частина друга статті 14, пункти «б»-«г» статті 54 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 5 листопада 1991 року №1788-XII в редакції до внесення змін Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 2 березня 2015 року №213-VIII для осіб, які працювали до 1 квітня 2015 року на посадах, визначених у вказаних нормах, а саме:

«На пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи:

а) працівники, зайняті повний робочий день на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці, - за списком №1 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць:

чоловіки - після досягнення 50 років і при стажі роботи не менше 20 років, з них не менше 10 років на зазначених роботах;

жінки - після досягнення 45 років і при стажі роботи не менше 15 років, з них не менше 7 років 6 місяців на зазначених роботах».

Таким чином, Конституційним Судом України визнано неконституційними окремі положення Закону №1788-ХІІ, у зв`язку із чим вони втратили чинність з дня ухвалення Рішення (пункт 2 резолютивної частини Рішення). Водночас Конституційним Судом України встановлено, що підлягають застосуванню відповідні норми в редакції до внесення змін Законом №213-VIII.

У зв`язку із цим на час виникнення спірних правовідносин Закон №1788-ХІІ з урахуванням Рішення Конституційного Суду України від 23 січня 2020 року №1-р/2020 встановлював право на пенсію за віком на пільгових умовах за списком №1 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, для жінок після досягнення 45 років (за наявності стажу роботи та інших умов, визначених в рішенні №1-р/2020).

Отже, на час виникнення спірних правовідносин була наявна колізія між нормами Закону №1788-ХІІ з урахуванням Рішення №1-р/2020 з одного боку, та Законом №1058-ІV - з іншого в частині віку набуття права на пенсію на пільгових умовах. Перший із цих законів визначав такий вік у 45 років, тоді як другий - у 50 років.

Оскільки норми названих законів регулюють одне і те ж коло відносин, то такі явно суперечать одна одній.

Таке регулювання порушує вимогу «якості закону», передбачену Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 року, та не забезпечує адекватний захист від свавільного втручання публічних органів державної влади у майнові права заявника (пункт 56 рішення Європейського суду з прав людини від 14 жовтня 2010 року у справі «Щокін проти України»).

Згідно з правовою позицією Великої Палати Верховного Суду, викладеною в постанові від 19 лютого 2020 року у справі №520/15025/16-а (провадження №11-1207апп19), у разі існування неоднозначного або множинного тлумачення прав та обов`язків особи в національному законодавстві органи державної влади зобов`язані застосувати підхід, який був би найбільш сприятливим для особи.

Отже, в даному випадку підлягають застосуванню саме норми Закону №1788-ХІІ з урахуванням висновків Рішення Конституційного Суду України від 23 січня 2020 року №1-р/2020, а не Закону №1058-ІV.

Наведене є правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постанові від 03 листопада 2021 року у справі №360/3611/20 з подібних правовідносин, яку суд враховує при вирішенні цього спору в силу вимог частини п`ятої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України.

З огляду на викладене та беручи до уваги висновки Верховного Суду у справі №360/3611/20, в даних спірних відносинах підлягають застосуванню норми пункту «а» статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» в редакції до внесення змін Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02 березня 2015 року №213-VIII, згідно з якими право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах виникає по досягненню 45 років.

Стосовно проведених у 2009 та 2014 роках атестацій робочого місця позивача, за результатами яких здійснено помилкове, на її думку, зарахування посади до Списку №2, а не до Списку №1, суд зазначає наступне.

Згідно з пунктом 3 Порядку застосування Списків №1 і №2 виробництв, робіт, професій, посад і показників при обчисленні стажу роботи, що дає право на пенсію за віком на пільгових умовах, затвердженого наказом Міністерства праці та соціальної політики від 18 листопада 2005 року №383 (далі - Порядок №383) при визначенні права на пенсію за віком на пільгових умовах застосовуються Списки, що чинні на період роботи особи. До пільгового стажу зараховується весь період роботи на відповідних посадах або за професіями незалежно від дати їх внесення до Списків за умови підтвердження документами відповідних умов праці за час виконання роботи до 21.08.92 та за результатами проведення атестації робочих місць за умовами праці після 21.08.92 (приклади у додатках 1, 2).

Як зазначено у пункті 4 Порядку №383, згідно з пунктом 4 Порядку проведення атестації робочих місць за умовами праці, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 01.08.92 №442 (442-92-п) (далі - Порядок проведення атестації робочих місць), атестація робочих місць за умовами праці (далі - атестація) проводиться в строки, передбачені колективним договором, але не рідше одного разу на 5 років.

Пунктом 4.1 Порядку №383 передбачено, що зазначена постанова (442-92-п) набула чинності з 21.08.92. Це означає, що при призначенні пенсії за віком на пільгових умовах для зарахування до стажу, який дає право на пенсію за віком на пільгових умовах, певного 5-річного періоду роботи зі шкідливими і важкими умовами праці після 21.08.92, відповідне право впродовж цього періоду повинне бути підтверджене за результатами атестації.

Результати атестації (як вперше проведеної, так і чергової) застосовуються при обчисленні стажу, який дає право на пенсію за віком на пільгових умовах, впродовж 5 років після затвердження її результатів, за умови, якщо впродовж цього часу на даному підприємстві не змінювались докорінно умов і характер праці (виробництво, робота, робоче місце), що дають право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах. У разі докорінної зміни умови і характеру праці для підтвердження права на пенсію за віком на пільгових умовах має бути проведена позачергова атестація. Такий же порядок застосовується у разі припинення діяльності підприємства, установи, організації із визначенням правонаступника (пункт 4.2 Порядку №383).

Відповідно до пункту 4.3 Порядку №383 у разі підтвердження цього права за результатами атестації, вперше проведеної до 21.08.97 (впродовж 5 років після введення в дію Порядку проведення атестації робочих місць (442-92-п), до стажу, який дає право на пенсію за віком на пільгових умовах, зараховується весь період роботи на даному підприємстві у виробництвах, передбачених Списками (36-2003-п), тобто період роботи із шкідливими умовами праці, до дати видання наказу на підприємстві про результати проведення атестації та період роботи впродовж наступних 5 років з урахуванням пункту 4.2 цього Порядку.

Відповідно до пункту 6 Порядку №383 працівникам спеціалізованих підприємств і організацій (ремонтних, ремонтно-будівельних, монтажних та ін.), зайнятим повний робочий день на роботах із шкідливими умовами праці безпосередньо у виробничих структурних підрозділах інших підприємств та організацій за професіями та на посадах, передбачених Списками (36-2003-п), до стажу, який дає право на пенсію за віком на пільгових умовах, зараховуються періоди роботи, відпрацьовані на цих підприємствах або в організаціях, за результатами атестації відповідних робочих місць.

Пунктом 10 Порядку №383 передбачено, що для підтвердження стажу роботи зі шкідливими і важкими умовами праці необхідно подати трудову книжку із оформленими належним чином записами про займану посаду і період виконуваної роботи, виписку із наказу по підприємству про проведення атестації на відповідному робочому місці та, у разі відсутності в трудовій книжці відомостей, що визначають право на пенсію на пільгових умовах, уточнюючу довідку, передбачену пунктом 20 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.93 №637.

01 серпня 1992 року постановою Кабінету Міністрів України №442 затверджено Порядок проведення атестації робочих місць за умовами праці (далі - Порядок №442).

Так, пунктом 1 Порядку №442 визначено, що атестація робочих місць за умовами праці (надалі - атестація) проводиться на підприємствах і організаціях незалежно від форм власності й господарювання, де технологічний процес, використовуване обладнання, сировина та матеріали є потенційними джерелами шкідливих і небезпечних виробничих факторів, що можуть несприятливо впливати на стан здоров`я працюючих, а також на їхніх нащадків як тепер, так і в майбутньому.

Згідно з пунктом 2 Порядку №442 основна мета атестації полягає у регулюванні відносин між роботодавцем і працівниками у галузі реалізації прав на здорові й безпечні умови праці, пільгове пенсійне забезпечення, пільги та компенсації за роботу у несприятливих умовах.

Відповідно до пункту 3 Порядку №442 атестація проводиться згідно з цим Порядком та методичними рекомендаціями щодо проведення атестації робочих місць за умовами праці, що затверджуються Мінсоцполітики і МОЗ.

Атестація проводиться атестаційною комісією, склад і повноваження якої визначаються наказом по підприємству, організації, в строки, передбачені колективним договором, але не рідше ніж один раз на п`ять років. До складу комісії включається уповноважений представник виборного органу первинної профспілкової організації, а в разі відсутності профспілкової організації - уповноважена найманими працівниками особа. Відповідальність за своєчасне та якісне проведення атестації покладається на керівника підприємства, організації (пункт 4 Порядку №442).

Як встановлено пунктом 6 Порядку №442 атестація робочих місць передбачає: установлення факторів і причин виникнення несприятливих умов праці; санітарно-гігієнічне дослідження факторів виробничого середовища, важкості й напруженості трудового процесу на робочому місці; комплексну оцінку факторів виробничого середовища і характеру праці на відповідальність їхніх характеристик стандартам безпеки праці, будівельним та санітарним нормам і правилам; установлення ступеня шкідливості й небезпечності праці та її характеру за гігієнічною класифікацією; обґрунтування віднесення робочого місця до категорії із шкідливими (особливо шкідливими), важкими (особливо важкими) умовами праці; визначення (підтвердження) права працівників на пільгове пенсійне забезпечення за роботу у несприятливих умовах; складання переліку робочих місць, виробництв, професій та посад з пільговим пенсійним забезпеченням працівників; аналіз реалізації технічних і організаційних заходів, спрямованих на оптимізацію рівня гігієни, характеру і безпеки праці.

Відповідно до пункту 10 Порядку №442 результати атестації використовуються для розроблення заходів щодо покращення умов праці і оздоровлення працівників та під час визначення права на пенсію за віком на пільгових умовах, пільг і компенсацій за рахунок підприємств, установ та організацій, обґрунтування пропозицій про внесення змін до списків виробництв, робіт, професій, посад і показників, зайнятість в яких дає право на пенсію за віком на пільгових умовах.

Пропозиції щодо внесення змін до списків виробництв, робіт, професій, посад і показників, зайнятість в яких дає право на пенсію за віком на пільгових умовах, готуються Держпраці на підставі обґрунтованих та погоджених із МОЗ клопотань заінтересованих міністерств та інших центральних органів виконавчої влади, узгоджених із всеукраїнськими галузевими профспілками та об`єднаннями роботодавців, і подаються Мінсоцполітики до Кабінету Міністрів України.

Згідно з правовою позицією Верховного Суду та Великої Палати Верховного Суду у постановах від 11 вересня 2019 року (справа №686/10117/16-а) та від 19 лютого 2020 року (справа №520/15025/16-а) своєчасно проведена атестація робочих місць за умовами праці є одним із заходів соціального захисту працівників, який має сприяти реалізації прав на здорові й безпечні умови праці, пільгове пенсійне забезпечення, пільги та компенсації за роботу у несприятливих умовах.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 19 лютого 2020 року №520/15025/16-а зауважила, що особи, які зайняті на роботах із шкідливими і важкими умовами праці за Списком №2, але з вини власника на таких підприємствах не було проведено атестацію робочого місця, мають право на зарахування стажу роботи на таких посадах до спеціального стажу, необхідного для призначення пенсії за віком на пільгових умовах Списком №2, відповідно до пункту «б» статті 13 Закону №1788-XII. Цей висновок є також застосовним і щодо осіб, зайнятих на роботах із шкідливими і важкими умовами праці за Списком №1.

При цьому на працівника, зайнятого на роботах із шкідливими і важкими умовами праці, не можна покладати відповідальність за непроведення або несвоєчасне проведення атестації робочих місць за умовами праці. Непроведення або несвоєчасне проведення атестації робочих місць власником підприємств або уповноваженим ним органом не може позбавляти громадян їх конституційного права на соціальний захист, у тому числі щодо надання пенсій за віком на пільгових умовах.

Отже, непроведення або несвоєчасне проведення атестації робочих місць власником підприємства не може бути підставою для відмови у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах. Відповідальність за непроведення або несвоєчасне проведення атестації робочих місць покладається на власника підприємства, а не працівника. При цьому контролюючу функцію у відносинах щодо проведення атестації робочих місць на підприємстві виконує держава в особі відповідних контролюючих органів, а не працівник.

Таким чином, наявність атестації робочого місця, не може бути визначальною обставиною, яка обумовлює право особи на пільгову пенсію, оскільки працівник не несе відповідальності за не проведення атестації керівником підприємства, організації.

Основна мета атестації полягає у регулюванні відносин між власником або уповноваженим ним органом і працівниками у галузі реалізації права на здорові й безпечні умови праці, пільгове забезпечення, пільги та компенсації за роботу в несприятливих умовах.

Визначальною ознакою є факт роботи особи на посадах із особливо шкідливими і важкими умовами праці, що передбачені в Списку №1 та характер роботи, які дають підстави для призначення пільгової пенсії.

З матеріалів справи вбачається, що позивач працює з 03 квітня 2012 року на посаді молодшої медичної сестри гама терапевтичного апарата, виконує роботу в шкідливих та важких умовах праці за професією, посадою, яка передбачена Списком №1 розділу ХІХ «ОХОРОНА ЗДОРОВ`Я» постанови Кабінету Міністрів України №36 від 16 січня 2003 року та Списком №1 розділу ХХІІ «РОБОТИ З РАДІОАКТИВНИМИ РЕЧОВИНАМИ ТА ДЖЕРЕЛАМИ ІОНІЗУЮЧИХ ВИПРОМІНЮВАНЬ І БЕРИЛІЄМ» постанови Кабінету Міністрів України №461 від 24 червня 2016 року.

Враховуючи, що з 03 квітня 2012 року по 30 жовтня 2020 року позивач дійсно працювала на зазначеній вище посаді, то й період роботи на такій посаді підлягає зарахуванню до пільгового стажу роботи.

При цьому, віднесення посади позивача до роботи в шкідливих та важких умовах праці за професією, посадою, яка передбачена Списком №2, суд вважає помилковим, оскільки посада молодшої медичної сестри гама терапевтичного апарата у Списку №2 (як в редакції постанови Кабінету Міністрів України №36 від 16 січня 2003 року, так і постанови Кабінету Міністрів України №461 від 24 червня 2016 року) взагалі відсутня.

Таким чином, враховуючи, що позивач досягла пенсійного віку та має відповідний пільговий стаж, працюючи на роботі в шкідливих та важких умовах праці за посадою, яка передбачена Списком №1, суд приходить до висновку про те, що позивач має право на призначення їй пенсії за віком на пільгових умовах, а тому протиправною є відмова відповідача у призначенні позивачу пенсії за віком на пільгових умовах з підстав недосягнення пенсійного віку та відсутності необхідного пільгового стажу.

Згідно з частиною другою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Проте в ході судового розгляду даної справи відповідачем не доведено правомірності оскаржуваної відмови.

Позиція Головного управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області суперечить висновкам Верховного Суду у зразковій справі №360/3611/20, обставини у якій є подібними обставинам даної справи.

Згідно приписів частини першої статті 45 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» пенсія призначається з дня звернення за пенсією.

Оскільки, як вбачається з наданих до відзиву матеріалів, позивач звернулась до пенсійного органу із заявою про призначення пенсії 30 жовтня 2020 року, то позивач має право на пенсію за віком на пільгових умовах з дати подання вперше заяви про призначення такої пенсії, тобто з 30 жовтня 2020 року.

З огляду на викладене, суд приходить до висновку про обґрунтованість вимог позивача в частині визнання протиправною відмови Головного управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області у зарахуванні до пільгового стажу по Списку №1 періоду роботи з 03 квітня 2012 року по 26 жовтня 2020 року та призначенні пенсії за віком на пільгових умовах по Списку №1.

Належним способом захисту порушених пенсійних прав позивача є зобов`язання Головне управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області зарахувати до пільгового стажу позивача періоди її роботи по Списку №1 з 03 квітня 2012 року по 30 жовтня 2020 роки, та призначити позивачу пенсію на пільгових умовах по Списку №1 з дати звернення із заявою про призначення пенсії - 30 жовтня 2020 року.

Стосовно вимог позивача про зобов`язання Головне управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області зарахувати до страхового стажу період роботи позивача згідно записів трудової книжки, а саме: з 01 грудня 1990 року по 15 серпня 1993 року членом ланки в рільничій бригаді №1 в агрофірмі «Великокучурівська»; з 16 серпня 1993 року по 14 січня 1998 року перебування в декретній відпустці по догляду за дітьми до 3-х років; з 01 травня 2002 року по 30 квітня 2005 року перебування в декретній відпустці по догляду за дитиною до 3-х років, то суд зазначає наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, згідно із записом №1 трудової книжки ОСОБА_1 серії НОМЕР_2 , дата заповнення - 23 грудня 2005 року, позивач 01 грудня 1990 року була прийнята в агрофірму «Великокучурівська» в рільничу бригаду №1.

Відповідно до змісту довідки АП ТОВ «Великокучурівське» позивач перебувала членом колгоспу з 01 грудня 1990 року по 24 січня 1998 року.

Також позивачем надано відомості від АП ТОВ «Великокучурівське» про кількість вироблених нею трудоднів у колгоспному виробництві за період з 1990 по 1993 роки.

ІНФОРМАЦІЯ_2 позивач народила сина - ОСОБА_2 , що підтверджується свідоцтвом про народження серії НОМЕР_3 від 13 вересня 1995 року, виданим Великокучурівською сільською радою Сторожинецького району Чернівецької області.

Разом з цим, відповідач, відмовляючи позивачу у зарахуванні періоду роботи з 01 грудня 1990 року по 15 серпня 1993 року членом ланки в рільничій бригаді №1 в агрофірмі «Великокучурівська», вказав про те, що згідно трудової книжки датою її заповнення є 23 грудня 2005 року.

У зв`язку з цим варто зазначати, що відповідно до статті 62 Закону №1788-XII основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Згідно з пунктом 1 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993 року №637 (далі - Порядок №637 в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.

Відповідно до пункту 3 Порядку №637 за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.

У тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні відомості, що визначають право на пенсії на пільгових умовах або за вислугу років, установлені для окремих категорій працівників, для підтвердження спеціального трудового стажу приймаються уточнюючі довідки підприємств, установ, організацій або їх правонаступників. У довідці має бути вказано: періоди роботи, що зараховуються до спеціального стажу; професія або посада; характер виконуваної роботи; розділ, підрозділ, пункт, найменування списків або їх номери, куди включається цей період роботи; первинні документи за час виконання роботи, на підставі яких видана зазначена довідка (пункту 20 Порядку №637).

Аналіз наведених норм свідчить про те, що основним документом, що підтверджує стаж роботи є трудова книжка. Проте, якщо у трудовій книжці не зазначені відомості про умови праці та характер виконуваної роботи, то для підтвердження спеціального трудового стажу приймаються уточнюючі довідки підприємств, установ, організацій або їх правонаступників.

Наведене узгоджується з правовими висновками, викладеними у постановах Верховного Суду від 11 вересня 2019 року у справі №686/10117/16-а та Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року №520/15025/16-а, які суд враховує при вирішенні справи у відповідності до вимог частини п`ятої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України.

Судом встановлено, що згідно запису трудової книжки позивача вона прийнята в агрофірму «Великокучурівська» в рільничу бригаду №1 з 01 грудня 1990 року.

Тобто, в даному випадку факт роботи позивача в агрофірмі «Великокучурівська» підтверджується записом трудової книжки, що є належним документом, який підтверджує стаж роботи особи.

Крім цього, факт роботи позивача в агрофірмі «Великокучурівська» у період з 01 грудня 1990 року по 15 серпня 1993 року також підтверджується довідкою АП ТОВ «Великокучурівське» від 17 серпня 2021 року та відомостями про кількість вироблених трудоднів від 17 серпня 2021 року №24.

Стосовно посилань відповідача на те, що вказаний період не може бути зарахований до страхового стажу у зв`язку з тим, що дата заповнення трудової книжки пізніше початку роботи, то такі суд оцінює критично, оскільки визначальним є підтвердження факту перебування особи на відповідній роботі, а не правильність записів у трудовій книжці. Порушення, які, можливо, були допущенні при оформленні трудової книжки, жодним чином не нівелюють достовірність таких записів та інформацію про стаж роботи особи.

У зв`язку з цим суд приходить до висновку про наявність підстав для зобов`язання відповідача зарахувати до страхового стажу позивача період її роботи з 01 грудня 1990 року по 15 серпня 1993 року членом ланки рільничої бригади №1 в агрофірмі «Великокучурівська».

Вирішуючи питання щодо зарахування до страхового стажу позивача періодів перебування в декретних відпустках по догляду за дітьми до 3-х років з 16 серпня 1993 року по 14 січня 1998 року та з 01 травня 2002 року по 30 квітня 2005 року, суд звертає увагу на те, що згідно відомостей з електронної пенсійної справи ОСОБА_1 №241670028179 позивачу уже зараховано періоди перебування її у названих вище відпустках з 16 серпня 1993 року по 13 січня 1998 року та з 01 травня 2002 року по 31 грудня 2003 року.

Про вказане наголошено у відзиві та не спростовано позивачем у ході розгляду справи.

Водночас стосовно зарахування до страхового стажу позивача періоду перебування у відпустці по догляду за дитиною до досягнення нею трьох років ІНФОРМАЦІЯ_3 , то такий не може бути зараховано, оскільки цього дня дитині позивача виповнилось три роки.

Так, згідно вимог пункту «ж» частини третьої статті 56 Закону України «Про пенсійне забезпечення» до стажу роботи зараховується також час догляду непрацюючої матері за малолітніми дітьми, але не довше ніж до досягнення кожною дитиною 3-річного віку.

Крім цього, не підлягає зарахуванню до страхового стажу період перебування позивача у відпустці по догляду за дитиною до досягнення нею трьох років з 01 січня 2004 року по 30 квітня 2005 року, оскільки з 01 січня 2004 року страховий стаж обчислюється органом Пенсійного фонду України відповідно до вимог Закону №1058-IV, що містяться в системі персоніфікованого обліку, відповідно до пункту 2.1 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", затвердженого Постановою Правління Пенсійного фонду України 25 листопада 2005 року №22-1, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 27 грудня 2005 року за №1566/11846, за змістом якого період перебування у відпустці у зв`язку з вагітністю та пологами у період з 01 січня 2004 року по 30 червня 2013 року включно підтверджується свідоцтвом про народження дитини, наказом про надання відпустки для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, довідкою з реєстру застрахованих осіб.

Згідно записів трудової книжки позивач не працювала у період з 25 січня 1998 року по 28 лютого 2007 року, а тому наказ про надання їй відпустки по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку не видавався.

Вказане свідчить про відсутність правових підстав для зарахування до страхового стажу періоду з 01 січня 2004 року по 30 квітня 2005 року.

Крім цього, суд звертає увагу на те, що про стаж позивача у періоди перебування у відпустці по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку з 16 серпня 1993 року по 14 січня 1998 року та з 01 травня 2002 року по 30 квітня 2005 року не зазначалось у листах Головного управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області від 16 листопада 2020 року №2400-1707-8/32011 та від 30 червня 2021 року №2400-1707-8/22637.

До того ж, зазначене вище питання не є визначальним для правильного вирішення спору щодо призначення позивачу пенсії за віком на пільгових умовах, для вирішення якого і було подано цей позов.

Отже, оцінивши належність, допустимість, достовірність вказаних вище доказів окремо, а також достатність і взаємний зв`язок цих доказів у їх сукупності, суд вважає, що позивачем доведено наявність підстав для часткового задоволення заявлених вимог.

Згідно з частиною третьою статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.

З матеріалів справи вбачається, що позивачем за подання до суду цього позову сплачено судовий збір у сумі 1816,00 грн.

Проте, зважаючи на часткове задоволення позовних вимог, судовий збір підлягає стягненню з відповідача пропорційно до розміру задоволених вимог в сумі 908,00 грн на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань останнього.

Керуючись статтями 9, 72, 73, 74-76, 77, 90, 241-246, 250, 263 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

В И Р І Ш И В:

Адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області про визнання протиправним рішення та зобов`язання вчинити дії задовольнити частково.

Визнати протиправним рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області, оформлене листом №2400-1707-8/22637 від 30 червня 2021 року, про відмову в призначенні ОСОБА_1 пенсії за віком на пільгових умовах по Списку №1, та зарахуванні до пільгового стажу ОСОБА_1 по Списку №1 періоду роботи з 03 квітня 2012 року по 30 жовтня 2020 року та призначенні їй пенсії за віком на пільгових умовах.

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області зарахувати до пільгового стажу ОСОБА_1 період її роботи по Списку №1 з 03 квітня 2012 року по 30 жовтня 2020 року та призначити ОСОБА_1 пенсію на пільгових умовах по Списку №1 з дати звернення із заявою про призначення пенсії - 30 жовтня 2020 року.

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області зарахувати ОСОБА_1 до страхового стажу період її роботи з 01 грудня 1990 року по 15 серпня 1993 року членом ланки в рільничій бригаді №1 в агрофірмі «Великокучурівська».

В задоволенні іншої частини позовних вимог відмовити.

Стягнути на користь ОСОБА_1 судовий збір у сумі 908 (дев`ятсот вісім) гривень 00 коп. за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Сьомого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Датою ухвалення судового рішення є дата його проголошення (незалежно від того, яке рішення проголошено - повне чи скорочене). Датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення. Повне судове рішення складено 06 січня 2022 року.

Повне найменування учасників процесу: позивач - ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_4 ); відповідач - Головне управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області (м. Чернівці, Площа Центральна, 3, код ЄДРПОУ 40329345).

Суддя О.П. Лелюк