Рішення № 102443898, 05.01.2022, Київський окружний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

05 січня 2022 року № 320/7059/21

Суддя Київського окружного адміністративного суду Леонтович А.М., розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу

за позовом ОСОБА_1

до Броварської міської ради Броварського району

про визнання протиправним та скасування рішення,

в с т а н о в и в:

І. Зміст позовних вимог

До Київського окружного адміністративного суду звернулася ОСОБА_1 з позовом до Броварської міської ради Броварського району, у якому просить суд:

- визнати протиправним п. 12.42 рішення Броварської міської ради Броварського району Київської області №216-07-08 від 27.05.2021, яким відмовлено ОСОБА_1 у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної Ділянки для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) орієнтовним розміром 0,1 гектара на території села Княжичі;

- зобов`язати Броварську міську раду Броварського району Київської області надати ОСОБА_1 дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) орієнтовним розміром 0,1 гектара на території села Княжичі згідно заяви (клопотання) від 20.04.2021;

- зобов`язати Броварську міську раду Броварського району Київської області подати у місячний строк звіт про виконання судового рішення у даній справі.

ІІ. Виклад позиції позивача та заперечень відповідача

Обґрунтовуючи свої вимоги, позивач зазначив, що спірним рішенням йому було відмовлено у видачі дозволу на розробку проекту землеустрою для відведення земельної ділянки, площею 0,10 га для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) на території села Княжичі з посиланням на неможливість визначення з графічних матеріалів бажаного місця розташування земельної ділянки, наявність охоронних зон ЛЕП та газопроводу високого і низького тиску. Позивач не погоджується з правомірністю цього рішення та зазначає, що викладені у спірному рішенні підстави для відмови є протиправними.

Відповідач проти позову заперечував та пояснив, що спірне рішення про відмову у наданні позивачу дозволу на розробку проекту землеустрою було мотивовано тим, що згідно схеми існуючих планувальних обмежен, за рахунок якої позивач планує отримати у власність земельну ділянку, розповсюджуються такі обмеження: охоронна зона ЛЕП. Крім того, відповідач зауважив, що на етапі розроблення проекту землеустрою можуть бути визначені обмеження земельної ділянки з урахуванням норм, визначених Земельним кодексом України.

Позивачем подано відповідь на відзив, у якому заперечено проти доводів наведених відповідачем.

III. Процесуальні дії у справі

Ухвалою суду від 22.06.2021 відкрито спрощене позовне провадження у справі та вирішено здійснювати її розгляд без повідомлення (виклику) сторін та проведення судового засідання за наявними у справі матеріалами.

Частиною 5 статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.

З клопотаннями про розгляд справи у судовому засіданні учасники справи не звертались.

Згідно з частиною 2 статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд справи по суті за правилами спрощеного позовного провадження починається з відкриття першого судового засідання; якщо судове засідання не проводиться, розгляд справи по суті розпочинається через тридцять днів.

З огляду на завершення 30-ти денного терміну для подання заяв по суті справи, суд вважає можливим розглянути та вирішити справу по суті за наявними у ній матеріалами.

IV. Обставини, встановлені судом та зміст спірних правовідносин

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено наступне.

Адвокатське бюро «Олександра Дубового» звернувся в інтересах громадянки України ОСОБА_1 до Броварської міської ради Броварського району із клопотанням від 20.04.2021 про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) орієнтовним розміром 0,1 гектара на території села Княжичі. До клопотання додано: графічні матеріали; копія паспорту громадянина України; ордер; копія свідоцтва про право на зайняття адвокатською діяльністю.

Броварською міською радою Броварського району Київської області прийнято рішення 27.05.2021, яким відмовлено у наданні дозволу на розроблення проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок громадянам: 12.42. ОСОБА_1 земельної ділянки орієнтовною площею 0,1000га для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) на території с. Княжичі, в зв`язку з тим, що бажане місце розташування земельної ділянки, зазначене на графічному матеріалі, доданому до клопотання №11-16-1/4418 від 23.04.2021 року, згідно з Проектом змін до Генерального плану поєднаного з Детальним планом території села Княжичі Броварського району Київської області, затвердженого рішенням Княжицької сільської ради Броварського району Київської області «Про затвердження проекту змін до Генерального плану поєднаного з детальним планом території села Княжичі Броварського району Київської області» від 15.05.2020року №1214 (60-VII), знаходиться на території садибної житлової забудови (перша черга), в межах охоронної зони ЛЕП - ПОкВ, ЛЕП - ЮкВ, газопроводу середнього та високого тиску.

V. Норми права, які застосував суд

Надаючи правову оцінку відносинам, що склалась між сторонами, суд виходить з наступного.

Земельні відносини регулюються Конституцією України, Земельним кодексом України, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Справою адміністративної юрисдикції у розумінні п. 1 ч. 1 ст. 3 Кодексу адміністративного судочинства України є переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому хоча б однією зі сторін є орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа або інший суб`єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

За правилами п. 1 ч. 2 ст. 17 Кодексу адміністративного судочинства України юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори, зокрема спори фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності.

Ужитий у цій процесуальній нормі термін «суб`єкт владних повноважень» означає орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхню посадову чи службову особу, інший суб`єкт при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, у тому числі на виконання делегованих повноважень (п. 7 ч. 1 ст. 3 Кодексу адміністративного судочинства України).

Наведені норми узгоджуються з положеннями ст. 2, 4 та 19 Кодексу адміністративного судочинства України, якими визначено завдання та основні засади адміністративного судочинства, зміст публічно-правового спору та справи, на які поширюється юрисдикція адміністративних судів.

Вимогами ст.144 Конституції України передбачено, що органи місцевого самоврядування в межах повноважень, визначених законом, приймають рішення, які є обов`язковими до виконання на відповідній території. Рішення органів місцевого самоврядування з мотивів їх невідповідності Конституції чи законам України зупиняються у встановленому законом порядку з одночасним зверненням до суд

Відповідно до частини першої статті 3 Земельного кодексу, земельні відносини регулюються Конституцією України, цим Кодексом, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами.

Пунктом 34 частини першої статті 26 Закону України "Про місцеве самоврядування" від 21 травня 1997 р. № 280/97-ВР (далі - Закон № 280/97-ВР) визначено, що виключно на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради вирішуються питання щодо вирішення відповідно до закону питань регулювання земельних відносин.

Відповідно до вимог ч. 1, 2 ст. 59 Закону № 280/97-ВР рада в межах своїх повноважень приймає нормативні та інші акти у формі рішень.

Частиною 1 статті 71 Закону № 280/97-ВР передбачено, що територіальні громади, органи та посадові особи місцевого самоврядування самостійно реалізують надані їм повноваження.

Право на земельну ділянку виникає і реалізується на підставах і в порядку, визначених Конституцією України, Земельним кодексом України та іншими законами України, що регулюють земельні відносини.

Згідно з вимогами ст. 12 Земельного кодексу України (далі - ЗК України) до повноважень сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин на території сіл, селищ, міст належить розпорядження землями територіальних громад, передача земельних ділянок комунальної власності у власність громадян та юридичних осіб відповідно до цього Кодексу.

Зокрема, сільські, селищні, міські ради передають земельні ділянки у власність або в користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб.

Згідно статті 116 Земельного кодексу, громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону (абзац перший частини першої). Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування (частина друга). Безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян провадиться у разі: а) приватизації земельних ділянок, які перебувають у користуванні громадян; б) одержання земельних ділянок внаслідок приватизації державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій; в) одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених цим Кодексом (частина третя). Передача земельних ділянок безоплатно у власність громадян у межах норм, визначених цим Кодексом, провадиться один раз по кожному виду використання (частина четверта).

Статтею 118 Земельного кодексу встановлено, що громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу.

У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства). У разі якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, заява подається до Ради міністрів Автономної Республіки Крим. Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею (частина шоста). Відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку (абзац перший частини сьомої). Проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки розробляється за замовленням громадян суб`єктами господарювання, що є виконавцями робіт із землеустрою згідно із законом, у строки, що обумовлюються угодою сторін (абзац другий частини сьомої). У разі якщо у місячний строк з дня реєстрації клопотання Верховна Рада Автономної Республіки Крим, Рада міністрів Автономної Республіки Крим, відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, не надав дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або мотивовану відмову у його наданні, то особа, зацікавлена в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності, у місячний строк з дня закінчення зазначеного строку має право замовити розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки без надання такого дозволу, про що письмово повідомляє Верховну Раду Автономної Республіки Крим, Раду міністрів Автономної Республіки Крим, відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування. До письмового повідомлення додається договір на виконання робіт із землеустрою щодо відведення земельної ділянки (абзац третій частини сьомої). Проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки погоджується в порядку, встановленому статтею 186-1 цього Кодексу (частина восьма). Відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, у двотижневий строк з дня отримання погодженого проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки (а в разі необхідності здійснення обов`язкової державної експертизи землевпорядної документації згідно із законом - після отримання позитивного висновку такої експертизи) приймає рішення про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надання її у власність (частина дев`ята). Відмова органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування у передачі земельної ділянки у власність або залишення клопотання без розгляду можуть бути оскаржені до суду (частина десята). У разі відмови органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування у передачі земельної ділянки у власність або залишення заяви без розгляду питання вирішується в судовому порядку (частина одинадцята).

Відповідно до частини першої статті 122 Земельного кодексу України, сільські, селищні, міські ради передають земельні ділянки у власність або у користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб.

Відповідно до пункту «б» частини першої, частини другої статті 112 ЗК України охоронні зони створюються: уздовж ліній зв`язку, електропередачі, земель транспорту, навколо промислових об`єктів для забезпечення нормальних умов їх експлуатації, запобігання ушкодження, а також зменшення їх негативного впливу на людей та довкілля, суміжні землі та інші природні об`єкти. Правовий режим земель охоронних зон визначається законодавством України.

Згідно з частинами першою та другою статті 22 Закону України «Про землі енергетики та правовий режим спеціальних зон енергетичних об`єктів» охоронні зони об`єктів енергетики встановлюються вздовж повітряних та кабельних ліній електропередачі та навколо електростанцій, електропідстанцій, струмопроводів і пристроїв, для забезпечення нормальних умов експлуатації об`єктів енергетики, запобігання ушкодженню, а також зменшення їх негативного впливу на людей та довкілля, суміжні землі та інші природні об`єкти.

Охоронні зони уздовж повітряних ліній електропередачі встановлюються у вигляді земельної ділянки і повітряного простору, обмежених вертикальними площинами, що віддалені по обидва боки ліній від крайніх проводів за умови невідхиленого їх положення на певній відстані залежно від напруги ліній електропередачі.

Пунктом 1 Правил охорони електричних мереж, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 04.03.1997 № 209, передбачено, що Правила охорони електричних мереж запроваджуються з метою забезпечення збереження електричних мереж, створення належних умов їх експлуатації та запобігання нещасним випадкам від впливу електричного струму і використовуються у разі проектування, будівництва та експлуатації електричних мереж, а також під час виконання робіт або провадження іншої діяльності поблизу електричних мереж. Електричними мережами, які підлягають охороні згідно з Правилами, вважаються трансформаторні підстанції, розподільні пункти і пристрої, струмопроводи, повітряні лінії електропередачі, підземні і підводні кабельні лінії електропередачі та споруди, які до них належать.

Як передбачено пунктом 2 Правил № 209, для створення нормальних умов експлуатації електричних мереж, забезпечення їх збереження та дотримання вимог техніки безпеки здійснюються такі заходи: відводяться земельні ділянки; встановлюються охоронні зони; визначаються мінімально допустимі відстані; прокладаються просіки у лісових, садових, паркових та інших багаторічних насадженнях.

Відповідно до пункту 5 Правил № 209 охоронні зони електричних мереж встановлюються: уздовж повітряних ліній електропередачі - у вигляді земельної ділянки і повітряного простору, обмежених вертикальними площинами, що віддалені по обидві сторони лінії від крайніх проводів за умови невідхиленого їх положення на відстань: 25 метрів - для повітряних ліній напругою 150, 220 кВ.

Відповідно до пункту 8 Правил № 209 забороняється в охоронних зонах повітряних і кабельних ліній, трансформаторних підстанцій, розподільних пунктів і пристроїв виконувати будь-які дії, що можуть порушити нормальну роботу електричних мереж, спричинити їх пошкодження або нещасні випадки, а саме, серед іншого: будувати житлові, громадські та дачні будинки.

В розумінні статті 1 Закону України від 07 липня 2011 року № 3613-VI "Про Державний земельний кадастр" (далі - Закон № 3613-VI) Державний земельний кадастр - єдина державна геоінформаційна система відомостей про землі, розташовані в межах державного кордону України, їх цільове призначення, обмеження у їх використанні, а також дані про кількісну і якісну характеристику земель, їх оцінку, про розподіл земель між власниками і користувачами; державна реєстрація земельної ділянки - внесення до Державного земельного кадастру передбачених цим Законом відомостей про формування земельної ділянки та присвоєння їй кадастрового номера; кадастрова карта (план) - графічне зображення, що містить відомості про об`єкти Державного земельного кадастру.

Частиною п`ятою статті 5 Закону № 3613-VI визначено, що внесення відомостей до Державного земельного кадастру та користування такими відомостями здійснюється виключно на підставі та відповідно до цього Закону. Забороняється вимагати для внесення відомостей до Державного земельного кадастру та користування такими відомостями надання документів та здійснення дій, прямо не передбачених цим Законом.

У відповідності до положень частин 1, 8 статті 9 вказаного Закону внесення відомостей до Державного земельного кадастру і надання таких відомостей здійснюються державними кадастровими реєстраторами центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин. Державна реєстрація земельних ділянок, обмежень у їх використанні, ведення поземельних книг, внесення до Державного земельного кадастру відомостей про земельні ділянки здійснюються Державними кадастровими реєстраторами, які здійснюють свою діяльність за місцем розташування земельної ділянки (район, місто республіканського значення Автономної Республіки Крим, місто обласного значення).

Частиною першою статті 15 Закону № 3613-VI передбачено, що до Державного земельного кадастру включаються такі відомості про земельні ділянки: кадастровий номер; місце розташування; опис меж; площа; міри ліній по периметру; координати поворотних точок меж; дані про прив`язку поворотних точок меж до пунктів державної геодезичної мережі; дані про якісний стан земель та про бонітування ґрунтів; відомості про інші об`єкти Державного земельного кадастру, до яких територіально (повністю або частково) входить земельна ділянка; цільове призначення (категорія земель, вид використання земельної ділянки в межах певної категорії земель); склад угідь із зазначенням контурів будівель і споруд, їх назв; відомості про обмеження у використанні земельних ділянок; відомості про частину земельної ділянки, на яку поширюється дія сервітуту, договору суборенди земельної ділянки; нормативна грошова оцінка; інформація про документацію із землеустрою та оцінки земель щодо земельної ділянки та інші документи, на підставі яких встановлено відомості про земельну ділянку.

VI. Оцінка суду

З наведених норм вбачається, що проект землеустрою розробляється на підставі дозволу органу, до компетенції якого входить питання про передачу земельних ділянок громадянам. Таким чином, надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність, є повноваженням відповідних органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до наданих їм відповідним законодавством повноважень.

Судом встановлено, що позивач через свого представника звернувся до Броварської міської ради Броварського району із клопотанням від 20.04.2021 про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) орієнтовним розміром 0,1 гектара на території села Княжичі. До клопотання додано: графічні матеріали; копія паспорту громадянина України; ордер; копія свідоцтва про право на зайняття адвокатською діяльністю.

В силу положень статті 118 Земельного кодексу, відповідач був зобов`язаний розглянути зазначене клопотання у місячний строк і надати дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надати мотивовану відмову у його наданні з підстав невідповідності місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

При цьому, системний аналіз статті 118 ЗК України дає підстави для висновку, що за результатом розгляду клопотання фізичної особи про надання дозволу на розробку проекту землеустрою з відведення у власність земельної ділянки обов`язковим є прийняття відповідним органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування вмотивованого рішення про надання дозволу або відмову у його наданні із наведенням усіх підстав такої відмови. При цьому, чинним законодавством не передбачено право суб`єкта владних повноважень відступати від положень статті 118 Земельного кодексу України.

Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом у постанові від 06.08.2019 у справі №140/1992/18 (реєстраційний номер судового рішення в ЄДРСР - 83494924).

Відповідно до частини п`ятої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Частиною шостою статті 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 02.06.2016 №1402-VIII передбачено, що висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права.

Броварською міською радою Броварського району Київської області прийнято рішення 27.05.2021, яким відмовлено у наданні дозволу на розроблення проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок громадянам: 12.42. ОСОБА_1 земельної ділянки орієнтовною площею 0,1000га для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) на території с. Княжичі, в зв`язку з тим, що бажане місце розташування земельної ділянки, зазначене на графічному матеріалі, доданому до клопотання №11-16-1/4418 від 23.04.2021 року, згідно з Проектом змін до Генерального плану поєднаного з Детальним планом території села Княжичі Броварського району Київської області, затвердженого рішенням Княжицької сільської ради Броварського району Київської області «Про затвердження проекту змін до Генерального плану поєднаного з детальним планом території села Княжичі Броварського району Київської області» від 15.05.2020року №1214 (60-VII), знаходиться на території садибної житлової забудови (перша черга), в межах охоронної зони ЛЕП - ПОкВ, ЛЕП - ЮкВ, газопроводу середнього та високого тиску.

На підтвердження правомірності викладеного у спірному рішенні висновку про знаходження запитуваної позивачем до відведення земельної ділянки в охоронній зоні ЛЕП відповідач надав суду викопіювання з Детального плану території с. Княжичі, затвердженого рішенням Княжицької сільської ради Броварського району Київської області «Про затвердження проекту змін до Генерального плану, поєднаного з детальним планом території села Княжичі Броварського району Київської області» від 15.05.2020 №1214 (60-VII), із зображенням на ній території, за рахунок якої позивач намагається відвести у власність земельну ділянку.

При цьому, суд зауважує, що позначене відповідачем на викопіюванні зі Схеми бажане місце розташування земельної ділянки охоплює, у тому числі територію інших земельних ділянок, що перебувають у приватній власності та які відповідно позначені на Схемі, що свідчить про можливість надання позивачу дозволу на розробку проекту землеустрою з відведення земельної ділянки за рахунок цих територій.

Крім того, суд знов звертає увагу відповідача на те, що виходячи з норм земельного законодавства, які встановлюють механізм та процедуру звернення осіб до органів місцевого самоврядування з питань надання у власність земельних ділянок вбачається, що надання відповідного дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність є одним з етапів погодження і оформлення документів, які відповідно до вимог законодавства є необхідними для прийняття компетентним органом рішення про набуття громадянами земель у власність. Саме по собі отримання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки не означає позитивного рішення про надання її у власність.

Водночас, статтею 50 Закону України «Про землеустрій» визначено, що проекти землеустрою щодо відведення земельних ділянок включають, серед іншого, перелік обмежень у використанні земельних ділянок та кадастровий план земельної ділянки.

У свою чергу, статтею 1 цього Закону закріплено, що план земельної ділянки - графічне зображення, що відображає місцезнаходження, зовнішні межі земельної ділянки та межі земель, обмежених у використанні і обмежених (обтяжених) правами інших осіб (земельних сервітутів), а також розміщення об`єктів нерухомого майна, природних ресурсів на земельній ділянці.

Таким чином, на етапі розроблення проекту землеустрою з відведення земельної ділянки можуть бути визначені, у разі потреби, обмеження у використанні земельної ділянки з урахуванням норм, визначених пунктом 5 Правил № 209, у зв`язку з чим факт розміщення на території, за рахунок якої планується відведення земельної ділянки, ліній електропередач сам по собі не є безумовною підставою для відмови у наданні дозволу на розробку землевпорядної документації.

Аналогічного висновку дійшов Шостий апеляційний адміністративний суд у своїй постанові від 19.05.2021 у справі №320/2474/20.

Як було вказано вище, однією з підстав для відмови у наданні позивачеві дозволу на розробку землевпорядної документації стало посилання відповідача на не відповідність розташування бажаної земельної ділянки її цільовому призначенню.

З цього приводу суд зауважує, що позивачем було додано до клопотання про надання дозволу викопіювання з публічної кадастрової картки України.

Суд зазначає, що публічна кадастрова карта - це інформаційний портал, на якому оприлюднюються відомості Державного земельного кадастру.

Частиною п`ятою статті 5 Закону № 3613-VI визначено, що внесення відомостей до Державного земельного кадастру та користування такими відомостями здійснюється виключно на підставі та відповідно до цього Закону. Забороняється вимагати для внесення відомостей до Державного земельного кадастру та користування такими відомостями надання документів та здійснення дій, прямо не передбачених цим Законом.

У відповідності до положень частин 1, 8 статті 9 вказаного Закону внесення відомостей до Державного земельного кадастру і надання таких відомостей здійснюються державними кадастровими реєстраторами центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин. Державна реєстрація земельних ділянок, обмежень у їх використанні, ведення поземельних книг, внесення до Державного земельного кадастру відомостей про земельні ділянки здійснюються Державними кадастровими реєстраторами, які здійснюють свою діяльність за місцем розташування земельної ділянки (район, місто республіканського значення Автономної Республіки Крим, місто обласного значення).

Частиною першою статті 15 Закону № 3613-VI передбачено, що до Державного земельного кадастру включаються такі відомості про земельні ділянки: кадастровий номер; місце розташування; опис меж; площа; міри ліній по периметру; координати поворотних точок меж; дані про прив`язку поворотних точок меж до пунктів державної геодезичної мережі; дані про якісний стан земель та про бонітування ґрунтів; відомості про інші об`єкти Державного земельного кадастру, до яких територіально (повністю або частково) входить земельна ділянка; цільове призначення (категорія земель, вид використання земельної ділянки в межах певної категорії земель); склад угідь із зазначенням контурів будівель і споруд, їх назв; відомості про обмеження у використанні земельних ділянок; відомості про частину земельної ділянки, на яку поширюється дія сервітуту, договору суборенди земельної ділянки; нормативна грошова оцінка; інформація про документацію із землеустрою та оцінки земель щодо земельної ділянки та інші документи, на підставі яких встановлено відомості про земельну ділянку.

Стаття 118 ЗК України не містить будь-яких особливих вимог до графічних матеріалів, крім зазначення бажаного місця розташування земельної ділянки.

Враховуючи вищевикладене, суд вважає, що додані позивачем до клопотання графічні матеріали (викопіювання), на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, роздруковані із Публічної кадастрової карти України, інформація в якій створена належним суб`єктом, є належним документом із відображенням інформації, яка дає можливість ідентифікувати бажану земельну ділянку на місцевості, та містить прив`язку земельної ділянки до відповідного населеного пункту, площу бажаної земельної ділянки.

Посилання відповідача на невідповідність місця розташування земельної ділянки у спірному рішенні не містить будь-яких обґрунтувань та не підтверджується матеріалами справи, що свідчить про безпідставну відмову Броварської міської ради у наданні позивачеві дозволу на розробку проекту землеустрою з посиланням на неможливість визначення бажаного місця розташування земельної ділянки.

Отже, за висновком суду, така відмова відповідача є протиправною, оскільки частина сьома статті 118 Земельного кодексу містить вичерпний перелік підстав для відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, який не підлягає розширеному тлумаченню, і яким не передбачено підстав для відмови як зазначені у спірному рішенні.

Суд вважає обґрунтованими доводи позивача щодо протиправності пункту 12.42 рішення Броварської міської ради Броварського району Київської області №216-07-08 від 27.05.2021, яким відмовлено позивачу у виділенні земельної ділянки та наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки. Відтак, відповідач, розглядаючи клопотання позивача про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність, діяв не у межах та не у спосіб визначений законодавством України, відтак зазначене рішення у частині 12.42 підлягає скасуванню.

Судом враховано правову позицію Верховного Суду, викладену, зокрема, у постанові від 27.03.2018 у справі №463/3375/15-а (73042181), відповідно до якої отримання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки не означає позитивного рішення про надання її у власність, що фактично вказує про відсутність обтяжень земельної ділянки у такому випадку.

При цьому, захист порушених прав позивача також потребує зобов`язання відповідача прийняти рішення про надання позивачеві дозволу на розробку проекту землеустрою для відведення земельної ділянки, що не є втручанням у дискреційні повноваження органу місцевого самоврядування.

Так, поняття дискреційних повноважень наведене у Рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи № R (80)2, яка прийнята Комітетом Міністрів 11.03.1980 на 316-й нараді, відповідно до якої під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.

Пунктами 1.6, 2.4 Методології проведення антикорупційної експертизи, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 23.06.2010 № 1380/5 передбачено, що дискреційні повноваження сукупність прав та обов`язків органів державної влади та місцевого самоврядування, осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, що надають можливість на власний розсуд визначити повністю або частково вид і зміст управлінського рішення, яке приймається, або можливість вибору на власний розсуд одного з декількох варіантів управлінських рішень, передбачених нормативно-правовим актом, проектом нормативно-правового акта.

Дискреційні повноваження можуть закріплюватися в нормативно-правових актах, проектах нормативно-правових актів такими способами: 1) за допомогою оціночних понять, наприклад: "за наявності поважних причин орган вправі надати …", "у виключних випадках особа, уповноважена на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, може дозволити…", "рішення може бути прийнято, якщо це не суперечить суспільним інтересам…" тощо; 2) шляхом перерахування видів рішень, що приймаються органом (особою, уповноваженою на виконання функцій держави або місцевого самоврядування), не вказуючи підстав для прийняття того чи іншого рішення або шляхом часткового визначення таких підстав; 3) шляхом надання права органу (особі, уповноваженій на виконання функцій держави або місцевого самоврядування) при виявленні певних обставин (настанні конкретних юридичних фактів) приймати чи не приймати управлінське рішення залежно від власної оцінки цих фактів; 4) за допомогою нормативних приписів, що містять лише окремі елементи гіпотези чи диспозиції правової норми, що не дозволяють зробити однозначний висновок про умови застосування нормативного припису або правові наслідки застосування такого припису.

Стосовно дискреційних повноважень, суд, за наслідками аналізу вказаних положень, зазначає, що такими є повноваження суб`єкта владних повноважень обирати у конкретній ситуації між альтернативами, кожна з яких є правомірною. Прикладом таких повноважень є повноваження, які закріплені у законодавстві із застосуванням слова може

У такому випадку дійсно суд не може зобов`язати суб`єкта владних повноважень обрати один з правомірних варіантів поведінки, оскільки який би варіант реалізації повноважень не обрав відповідач, кожен з них буде правомірним, а тому це не порушує будь-чиїх прав.

Натомість, у цій справі, повноваження відповідача не є дискреційними, оскільки у разі настання визначених законодавством умов, відповідач зобов`язаний до вчинення конкретних дій розглянути заяву позивача у встановленому законом порядку, а за умови відповідності заяви та доданих до неї документів вимогам законодавства прийняти рішення про задоволення заяви. Підставою для відмови у задоволенні заяви позивача можуть бути лише визначені законом обставини. Відповідач не наділений повноваженнями за конкретних фактичних обставин діяти на власний розсуд розглянути заяву, або ж ні; прийняти рішення про задоволення заяви, або ж рішення про відмову у її задоволенні. Визначальним є те, що у кожному конкретному випадку звернення особи із заявою, з урахуванням фактичних обставин, згідно із законом існує лише один правомірний варіант поведінки суб`єкта владних повноважень.

Зобов`язання суб`єкта владних повноважень прийняти конкретне рішення, як і будь-які інші способи захисту застосовується лише за наявності необхідних підстав, з урахуванням фактичних обставин справи.

У випадку невиконання обов`язку відповідачем, за наявності визначених законом умов, у суду виникають підстави для ефективного захисту порушеного права позивача шляхом, зокрема, зобов`язання відповідача вчинити певні дії, спрямовані на відновлення порушеного права, або шляхом зобов`язання ухвалити рішення.

Однак, як і будь-який інший спосіб захисту, зобов`язання відповідача ухвалити рішення може бути застосовано судом за наявності необхідних та достатніх для цього підстав.

Частиною сьомою статті 118 Земельного кодексу України визначений перелік підстав для відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки за результатами розгляду належним чином оформлених клопотання та додатків до нього, який є вичерпним.

Зобов`язання судом відповідача надати дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки може мати місце лише у випадку, якщо судом встановлено відсутність таких підстав для відмови у видачі дозволу, які передбачені законом.

Адміністративний суд, з урахуванням фактичних обставин, зобов`язаний здійснити ефективне поновлення порушених прав, а не лише констатувати факт наявності неправомірних дій. Для цього адміністративний суд наділений відповідними повноваженнями, зокрема, ч. 4 ст. 245 КАС України визначено, що у випадку, визначеному п. 4 ч. 2 цієї статті, суд може зобов`язати відповідача - суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.

Також слід зазначити, що втручанням у дискреційні повноваження суб`єкту владних повноважень може бути прийняття судом рішень не про зобов`язання вчинити дії, а саме прийняття ним рішень за заявами заявників замість суб`єкта владних повноважень.

Такий правовий висновок викладено Верховним Судом у постанові від 31.07.2020 у справі №810/2474/18.

У цій справі відповідачем було безпідставно відмовлено позивачці у наданні дозволу на розробку землевпорядної документації, оскільки наявність тих обставин, які були покладені в основу спірного рішення про відмову, не була доведена відповідачем, а тому спростовується судом.

Враховуючи, що будь-які інші перешкоди для надання позивачу дозволу на розробку проекту землеустрою з відведення земельної ділянки відсутні, суд вважає, що ефективний захист порушеного права позивача потребує зобов`язання відповідача прийняти рішення про надання позивачеві відповідного дозволу.

Щодо встановлення судового контролю за виконанням судового рішення, заявленого позивачем у прохальній частині позову, суд зазначає таке.

Відповідно до частини першої статті 382 КАС України, суд, який ухвалив судове рішення в адміністративній справі, може зобов`язати суб`єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.

Суд звертає увагу, що встановлення судового контролю є правом суду, а не його обов`язком, тому таке процесуальне питання приймається з урахуванням обставин справи.

Відтак, суд зазначає, що наразі відсутні підстави вважати, що відповідач ухилиться від обов`язку виконання вимог даного рішення, у зв`язку із чим, суд відмовляє у такому клопотанні позивача.

VII. Висновок суду

Згідно із частиною першою статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Статтею 72 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Відповідно до статті 73 Кодексу адміністративного судочинства України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Відповідно до частини першої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

На виконання цих вимог відповідач, як суб`єкт владних повноважень, не спростував у ході розгляду справи, та не надав до суду належних і достатніх доказів, які спростовують твердження позивача, а відтак, не довів правомірності своїх рішень.

Системно проаналізувавши приписи законодавства України, що були чинними на момент виникнення спірних правовідносин між сторонами, зважаючи на взаємний та достатній зв`язок доказів у їх сукупності, суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог.

VIII. Розподіл судових витрат

Відповідно до ч. 1 ст. 143 Кодексу адміністративного судочинства України суд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі.

Відповідно до частини 1 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Позивачем сплачено судовий збір у розмірі 908,00 грн. Таким чином, судові витрати щодо сплати судового збору підлягають присудженню на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.

Керуючись статтями 9, 14, 73-78, 90, 143, 242- 246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

в и р і ш и в:

Адміністративний позов задовольнити.

Визнати протиправним п. 12.42 рішення Броварської міської ради Броварського району Київської області №216-07-08 від 27.05.2021, яким відмовлено ОСОБА_1 у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної Ділянки для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) орієнтовним розміром 0,1 гектара на території села Княжичі.

Зобов`язати Броварську міську раду Броварського району Київської області надати ОСОБА_1 дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) орієнтовним розміром 0,1 гектара на території села Княжичі згідно заяви (клопотання) від 20.04.2021.

Стягнути на користь ОСОБА_1 (ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ) за рахунок бюджетних асигнувань Броварської міської ради Броварського району Київської області (код ЄДРПОУ 26376375) ) судовий збір у розмірі 908,00 (дев`ятсот вісім грн 00 коп.).

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.

Суддя Леонтович А.М.

Дата виготовлення та підписання повного тексту рішення - 05 січня 2022 року.