Рішення № 102442106, 05.01.2022, Волинський окружний адміністративний суд

ВОЛИНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 січня 2022 року ЛуцькСправа № 140/40/20

Волинський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого – судді Смокович В.І., розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Ковельського відділу Державної виконавчої служби у Ковельському районі Волинської області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Львів) про визнання протиправними та скасування постанов щодо стягнення виконавчого збору в виконавчих провадженнях,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (далі – ОСОБА_1 , позивач) звернувся з адміністративним позовом до Ковельського міськрайонного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Волинській області про визнання (далі – відповідач, виконавчий орган) протиправними і скасування постанов про стягнення виконавчого збору від 31 жовтня 2019 року у виконавчих провадженнях №20417008, №40616303, №42004913, №42004753, №23039768, №46171411, №18692645, №19790252, №21399712, №22045377, №43399598, №41224067, №31180187, №26072370, №26072316, №25930527, №23038881.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 30 та 31 жовтня 2019 року державним виконавцем Ковельського МРВ ДВС ГТУЮ у Волинській області у виконавчих провадженнях №20417008, №40616303, №42004913, №42004753, №23039768, №46171411, №18692645, №19790252, №21399712, №22045377, №43399598, №41224067, №31180187, №26072370, №26072316, №25930527, №23038881 винесено постанови про повернення виконавчого документа стягувану без виконання на підставі пункту 3 частини першої статті 37, частини сьомої статті 61 Закону України «Про виконавче провадження» від 02 червня 2016 року №1404-VIII (далі - Закон №1404-VIII).

У межах вказаних вище виконавчих провадженнях виконавцем 31 жовтня 2019 року винесено постанови про стягнення виконавчого збору на загальну суму 50507,01 грн.

Позивач вказує, що оскаржувані постанови прийнято з порушенням частини другої статті 27 Закону №1404-VIII за відсутності підстав для стягнення виконавчого збору, і таких обов`язкових умов, як: 1) фактичного виконання судового рішення; 2) вжиття державним виконавцем заходів примусового виконання рішень, а з підстав, передбачених пунктом 3 частини першої статті 37, частиною третьою статті 40, частиною сьомою статті 61 Закону №1404-VIII (повернення виконавчого документа стягувану без виконання). А з врахуванням приписів частини п`ятої статті 26 Закону № 1404-VIII стягнення з боржника виконавчого збору в розмірі, визначеному статті 27 цього Закону, здійснювалось на підставі зазначеного у постанові про відкриття вказаних виконавчих проваджень.

Тобто, виданий на підставі рішення суду виконавчий лист, як і стягнення зазначеного у постанові про відкриття виконавчого збору фактично не виконано (повернуто без виконання), у постанові про повернення виконавчого документа стягувану результати виконання (суму, яку фактично стягнуто), як це визначено пунктами 21. 22 розділу III Інструкції з організації примусового виконання рішень, затвердженої наказом Міністерства України від 02 квітня 2012 року №512/5) не зазначено, виконавчий збір стягнуто не з фактично стягнутої суми, за відсутності умов, що такі заходи призвели до виконання рішення. Внаслідок чого створено умови для стягнення з боржника подвійної (повторно) суми виконавчого збору, стягнення його без реального виконання рішення суду.

Згадані вище вчинені виконавчі дії та прийняті оскаржувані рішення із застосуванням норми частини другої статті 27 Закону № 1404-VIII. в редакції згідно із Законом №2475-VIII. що діють з 28 серпня 2018 року, на думку позивача, є протиправними та суперечать нормам статті 7 Конвенції про захист прав і основоположних свобод людини, статті 58 Конституції України, принципу неприпустимості зворотної дії в часі закону, вчинено не на підставі, поза межами повноважень та не у спосіб, що визначений статтею 1 Закону №1404-VIII, частиною першою статті 8, статті 19 Конституції України.

Підставою для стягнення виконавчого збору у межах виконавчого провадження про стягнення з боржника коштів є здійснення державним виконавцем дій з фактичного виконання рішення органами державної виконавчої служби, а розмір виконавчого збору обраховується як 10 відсотків від фактично стягнутої суми.

З наведених підстав уважає прийняття рішення державним виконавцем про стягнення виконавчого збору у зазначених виконавчих провадженнях незаконним, з огляду на що просить адміністративний позов задовольнити в повному обсязі.

Ухвалою Волинського окружного адміністративного суду від 28 липня 2020 року, залишеною без змін постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 03 лютого 2021 року позовну заяву у даній справі повернуто позивачу.

Постановою Верховного Суду від 18 листопада 2021 року касаційну скаргу ОСОБА_1 задоволено, ухвалу Волинського окружного адміністративного суду від 28 липня 2020 року та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 03 лютого 2021 року скасовано та направлено справу до Волинського окружного адміністративного суду для продовження розгляду зі стадії вирішення питання щодо відкриття провадження у справі.

Ухвалою судді Волинського окружного адміністративного суду від 28 грудня 2021 року прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі, розгляд якої вирішено здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження у судовому засіданні із повідомленням сторін суддею одноособово, з урахуванням § 2 глави 11 розділу ІІ Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) та призначено судове засідання на 10:00 год. 05 січня 2022 року (арк. спр. 104-105 том 2).

Ковельський відділ Державної виконавчої служби у Ковельському районі Волинської області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Львів) у відзиві на позовну заяву від 04 січня 2021 року №49/18 позовних вимог не визнав, повідомив, що в провадженні Ковельського міськрайонного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Волинській області перебували на виконанні виконавчі провадження: зведене виконавче провадження (ЗВП) № 29220123 з примусового виконання виконавчих документів про стягнення з ОСОБА_1 коштів в користь фізичних та юридичних осіб на загальну суму 1097973,39 грн; ACBП №32713203 від 18 травня 2012 року з примусовою виконання виконавчого листа виданого 16 травня 2012 року Ковельським міськрайонним судом Волинської області по справі № 0306'1833/12 про стягнення з ОСОБА_1 в користь ОСОБА_2 аліментів на утримання неповнолітньої дитини - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 в розмірі 400 (чотириста) гривень щомісячно, починаючи з 20 березня 2012 року і до досягнення дитиною повноліття. За яким сума заборгованості по аліментах на момент набрання чинності рішення про збільшення розміру аліментів становила 6426,29 грн. Виконавче провадження закінчено на підставі пункту 7 частини першої статті 37 Закону №1404-VIІ, заборгованість перенесено до АСВП № 47375041; ЛСВП №47375041 від 24 травня 2015 року з примусового виконання виконавчого листа виданого 15 квітня 2015 року Ковельським міськрайонним судом Волинської області по справі №159/6172/14-ц про збільшення розміру стягнутих аліментів з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 на утримання неповнолітньої дитини – сина, ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з 400 грн до 650 грн щомісячно, починаючи з 17 березня 2015 року. За яким суму заборгованості по аліментах до повнолітні дитини (01 травня 2018 року) нараховано 23812,52 грн. Сукупна (загальна) сума заборгованості з: сплати аліментів становила 30058,81 грн. Станом на 31 жовтня 2019 року заборгованість не погашено. Виконавче провадження, враховуючи положення частини третьої статті 40. завершено на підставі пункту 3 частини першої статті 37 Закону №1404-VIІ.

Вказує, що відповідно до частини другої статті 27 Закону №1404-VІІ (чинний на момент винесення постанов) виконавчий збір стягується державним виконавцем у розмірі 10 відсотків суми, що підлягає примусовому стягненню, повернеш або вартості майна боржника, що підлягає передачі стягувану за виконавчим документом заборгованості із сплати аліментів.

Відповідно до частини першої статті 28 Закону України «Про виконавче провадження» №606-XIV (втратив чинність) у разі невиконання боржником рішення майнового характеру у строк, встановлений частиною другою статті 25 цього Закону для самостійного його виконання, постановою державного виконавця з боржника стягується виконавчий збір у розмірі 10 відсотків суми, що підлягає стягненню чи поверненню, або вартості майна боржника, що підлягає передачі стягувачу за виконавчим документом. У разі невиконання боржником у той самий строк рішення, за яким боржник зобов`язаний особисто вчинити певні дії або утриматися від їх вчинення, виконавчий збір стягується в розмірі шістдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян з боржника-фізичної особи і в розмірі ста двадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян з боржника - юридичної особи. У зазначених розмірах виконавчий збір стягується з боржника також у разі повернення виконавчого документа без виконання за письмовою заявою стягувача та у разі виконання рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки та виконання боржником рішення після закінчення строку для самостійного його виконання, зокрема шляхом перерахування коштів безпосередньо на рахунок стягувача. Постанова про стягнення виконавчого збору може бути оскаржена в десятиденний строк у порядку, встановленому цим Законом.

Таким чином, виконавчим збір стягується незалежно віл вчинення державним виконавцем заходів з примусового виконання, передбачених цим Законом та вказані норми Закону в обох випадках передбачають стягнення виконавчого збору, тому відсутні обтяжуючі обставини принципу неприпустимості зворотної дії в часі закону.

Статтею 27 Закону визначений чіткий перелік обставин за яких виконавчий збір не стягується.

Також в постановах про відкриття виконавчих проваджень, вказаних у позові, зазначено про стягнення виконавчого збору у випадку несплати боржником боргу в термін для самостійного виконання.

З наведених підстав, відповідач просить в задоволенні адміністративного позову відмовити повністю (арк. спр. 117-119 том 2).

При цьому суд заважує, що відповідно до відомостей Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних – осіб підприємців та громадських формувань, відповідач (ідентифікаційний код юридичної особи 34898111) зміненив найменування із Ковельського міськрайонного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Волинській області на Ковельський відділ Державної виконавчої служби у Ковельському районі Волинської області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Львів), без державної реєстрації нової юридичної особи.

У судове засідання 05 січня 2022 року учасники справи не прибули, про дату, час і місце розгляду справи були належним чином повідомлені (арк. спр. 108-113 том 2).

Позивач у клопотанні від 04 січня 2021 року просить розглядати справу за його відсутності за наявними матеріалами справи (арк. спр. 114 том ).

Відповідно до частини першої статті 205 КАС України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи, за умови що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

Відповідно до частини третьої статті 268 КАС України у справах, визначених, зокрема, статтею 287 КАС України, неприбуття у судове засідання учасника справи, повідомленого відповідно до положень цієї статті, не перешкоджає розгляду справи у судах першої та апеляційної інстанцій.

Частиною четвертою статті 229 КАС України, передбачено, що у разі неявки у судове засідання всіх учасників справи або якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Враховуючи зазначені норми законодавства та скорочені строки розгляду такої категорії справ, визначені статтею 287 КАС України, судовий розгляд справи проведено в порядку письмового провадження на підставі письмових доказів, наявних в матеріалах справи, без фіксування судового засідання технічними засобами.

Суд, перевіривши доводи сторін у заявах по суті справи, дослідивши письмові докази на предмет належності, допустимості, достовірності кожного доказу окремо, а також достатності і взаємозв`язку доказів у їхній сукупності встановив такі обставини.

Постановами заступника начальника Ковельського міськрайонного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Волинській області Мацюхом Дмитром Юрійовичем 30 жовтня 2019 року у виконавчих провадженнях №20417008, №40616303, №42004913, №42004753, №23039768, №46171411, №18692645, №19790252, №21399712, №22045377, №43399598, №41224067, №31180187, №26072370, №26072316, №25930527, №23038881 винесено постанови про повернення виконавчого документа стягувачу на підставі пункту 3 частини першої статті 37 Закону №1404-VIII (арк. спр. 14, 16, 18, 20, 22, 24, 26, 28, 30, 32, 34, 36, 38, 40, 42, 44, 46).

Вищезазначені постанови були вручені позивачу 23 грудня 2019 року (арк. спр. 75 том 2).

В межах вказаних виконавчих проваджень заступником начальника Ковельського міськрайонного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Волинській області Мацюхом Дмитром Юрійовичем 31 жовтня 2019 року були винесені оскаржувані постанови про стягнення виконавчого збору (арк. спр. 15, 17, 19, 21, 23, 25, 27, 29, 31, 33, 35, 37, 39, 41, 43, 45, 47).

ОСОБА_1 не погоджуючись із винесеними постановами про стягнення виконавчого збору, звернувся з даним позовом до суду.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд керується таким.

Частиною другою статті 19 Конституції України встановлено обов`язок органів державної влади та органів місцевого самоврядування, їх посадових осіб діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку, визначав Закон України «Про виконавче провадження» №606-XIV від 21 квітня 1999 року (далі - Закон №606-ХІV) у редакції, чинній на момент прийняття постанов про відкриття виконавчого провадження, в межах яких були винесені оскаржувані постанови про стягнення виконавчого збору.

Відповідно до частини першої статті 19 Закону №606-XIV державний виконавець відкриває виконавче провадження, зокрема, на підставі виконавчого документа, зазначеного у статті 17 цього Закону, за заявою стягувача або його представника про примусове виконання рішення.

Згідно із частиною другою статті 25 Закону №606-XIV державний виконавець протягом трьох робочих днів з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження.

У постанові державний виконавець вказує про необхідність боржнику самостійно виконати рішення у строк до семи днів з моменту винесення постанови (у разі виконання рішення про примусове виселення боржника - у строк до п`ятнадцяти днів) та зазначає, що у разі ненадання боржником документального підтвердження виконання рішення буде розпочате примусове виконання цього рішення із стягненням з боржника виконавчого збору і витрат, пов`язаних з організацією та проведенням виконавчих дій, передбачених цим Законом.

Як установлено судом, оскаржувані постанови про стягнення виконавчого збору від 31 жовтня 2019 року були винесені заступником начальника Ковельського міськрайонного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Волинській області Мацюхом Дмитром Юрійовичем у виконавчих провадженнях: №20417008, яке відкрито постановою від 23 липня 2010 року, №40616303, яке відкрито постановою від 08 листопада 2013 року, №42004913, яке відкрито постановою від 10 лютого 2014 року, №42004753, яке відкрито постановою від 10 лютого 2014 року, №23039768, яке відкрито постановою від 03 грудня 2010 року, №46171411, яке відкрито постановою від 26 січня 2015 року, №18692645, яке відкрито постановою від 15 квітня 2010 року ,№19790252, яке відкрито постановою від 16 червня 2010 року, №21399712, яке відкрито постановою від 16 вересня 2010 року, №22045377, яке відкрито постановою від 20 жовтня 2010 року, №43399598, яке відкрито постановою від 20 травня 2014 року, №41224067, яке відкрито постановою від 12 грудня 2013 року, №31180187, яке відкрито постановою від 13 лютого 2012 року, №26072370, яке відкрито постановою від 21 квітня 2011 року, №26072316, яке відкрито постановою від 21 квітня 2011 року, №25930527, яке відкрито постановою від 15 квітня 2011 року, №23038881, яке відкрито постановою від 03 грудня 2010 року.

Водночас, діючий на той час Закон № 606-XIV не регламентував обов`язку винесення постанови про стягнення виконавчого збору одночасно з постановою про відкриття виконавчого провадження. Таким чином, відсутність обставин одночасного винесення постанови про відкриття виконавчого провадження та постанови про стягнення виконавчого збору не свідчить про протиправність таких постанов.

Згідно з частиною першою статті 28 Закону № 606-XIV у разі невиконання боржником рішення майнового характеру у строк, встановлений частиною другою статті 25 цього Закону для самостійного його виконання, постановою державного виконавця з боржника стягується виконавчий збір у розмірі 10 відсотків суми, що підлягає стягненню чи поверненню, або вартості майна боржника, що підлягає передачі стягувачу за виконавчим документом. У разі невиконання боржником у той самий строк рішення, за яким боржник зобов`язаний особисто вчинити певні дії або утриматися від їх вчинення, виконавчий збір стягується в розмірі шістдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян з боржника-фізичної особи і в розмірі ста двадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян з боржника - юридичної особи. У зазначених розмірах виконавчий збір стягується з боржника також у разі повернення виконавчого документа без виконання за письмовою заявою стягувача та у разі виконання рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки та виконання боржником рішення після закінчення строку для самостійного його виконання, зокрема шляхом перерахування коштів безпосередньо на рахунок стягувача. Постанова про стягнення виконавчого збору може бути оскаржена в десятиденний строк у порядку, встановленому цим Законом.

Виконавчий збір стягується незалежно від вчинення державним виконавцем заходів примусового виконання, передбачених цим Законом.

Системний аналіз вищевикладених норм Закону №606-XIV та обставин справи свідчить про те, що на момент відкриття виконавчих проваджень №20417008, №40616303, №42004913, №42004753, №23039768, №46171411, №18692645, №19790252, №21399712, №22045377, №43399598, №41224067, №31180187, №26072370, №26072316, №25930527, №23038881 розмір виконавчого збору визначався виходячи з 10 % суми, що підлягає стягненню за виконавчим документом.

З 05 жовтня 2016 року набрав чинності Закон №1404-VІІІ, та втратив чинність Закон №606-XIV (крім статті четвертої, яка втратила чинність через три місяці з дня набрання чинності Законом №1404-VIII).

Відповідно до статті 1 Закону №1404-VIII виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, визначених у цьому Законі, що спрямовані на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які провадяться на підставах, в межах повноважень та у спосіб, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких установлюються Законом України від 02 червня 2016 року №1403-VIII «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів».

Завданням органів державної виконавчої служби та приватних виконавців є своєчасне, повне і неупереджене виконання рішень, примусове виконання яких передбачено законом (стаття 3 Закону № 1403-VIII).

Відповідно до частини першої статті 18 Закону №1404-VІІІ виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.

Так, відповідно до частин першої та другої статті 27 Закону №1404-VІІІ у редакції, яка була чинна до 28 серпня 2018 року, виконавчий збір - це збір, що справляється на всій території України за примусове виконання рішення органами державної виконавчої служби. Виконавчий збір стягується з боржника до Державного бюджету України.

Виконавчий збір стягується державним виконавцем у розмірі 10 відсотків суми, що фактично стягнута, повернута, або вартості майна боржника, переданого стягувачу за виконавчим документом.

Між тим, Законом України від 03 липня 2018 року № 2475-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо створення економічних передумов для посилення захисту права дитини на належне утримання», який набрав чинності 28 серпня 2018 року, у частині другій статті 27 Закону №1404-VIII слова «фактично стягнута, повернута, або вартості майна боржника, переданого стягувачу за виконавчим документом» замінено словами «підлягає примусовому стягненню, поверненню, або вартості майна боржника, що підлягає передачі стягувачу за виконавчим документом, заборгованості із сплати аліментів».

Так, відповідно до частин першої та другої статті 27 Закону №1404-VIII виконавчий збір - це збір, що справляється на всій території України за примусове виконання рішення органами державної виконавчої служби. Виконавчий збір стягується з боржника до Державного бюджету України. Виконавчий збір стягується державним виконавцем у розмірі 10 відсотків суми, що підлягає примусовому стягненню, поверненню, або вартості майна боржника, що підлягає передачі стягувачу за виконавчим документом, заборгованості із сплати аліментів.

Тобто, редакція частини другої статті 27 Закону України №1404-VIII щодо стягнення виконавчого збору у розмірі 10 відсотків суми, що фактично стягнута, повернута, або вартості майна боржника, переданого стягувачу за виконавчим документом, діяла до 28 серпня 2018 року.

Поряд з цим, після 28 серпня 2018 року розмір виконавчого збору розраховується не від суми фактичного стягнення, а від суми, яка підлягає стягненню.

Суд зазначає, що виконавче провадження №26321571 було відкрите під час дії Закону № 606-XIV та продовжено під час дії Закону №1404-VIII. Водночас, винесення оскаржуваних постанов по стягненню з ОСОБА_1 на користь відповідача виконавчого збору здійснювалось на підставі Закону № 1404-VIII.

Відповідно до пунктів 6, 7 Розділу ХІІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №1404-VIII: рішення, які виконувалися органами державної виконавчої служби до набрання чинності цим Законом, продовжують виконуватися цими органами до настання підстав для завершення виконавчого провадження (пункт 6); виконавчі дії, здійснення яких розпочато до набрання чинності цим Законом, завершуються у порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом. Після набрання чинності цим Законом виконавчі дії здійснюються відповідно до цього Закону (пункт 7).

Зазначеною нормою Закону №1404-VІІІ вказано на порядок виконання та правового регулювання саме «виконавчих дій», а не «виконавчого провадження». З урахуванням пункту 7 розділу ХІІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону №1404-VІІІ кожна окрема виконавча дія та відповідно прийнята постанова державного виконавця в межах виконавчого провадження має вчинятися (прийматися) на підставі того нормативно-правового акта під час дії якого вона була розпочата.

Тобто, за змістом наведених норм, положення Закону №606-XIV застосовуються не щодо всього виконавчого провадження, а лише щодо тих виконавчих дій, які в межах виконавчого провадження були розпочаті в період дії цього Закону, тому такі дії підлягають завершенню в порядку такого ж Закону. Кожна окрема виконавча дія, яка оформлюється, у тому числі, шляхом винесення відповідної постанови державного виконавця, повинна бути вчинена згідно того закону, в період дії якого вона розпочата.

Оскільки до спірних правовідносин підлягають застосуванню норми Закону №606-XIV, які діяли на час винесення постанов про відкриття виконавчих проваджень №20417008, №40616303, №42004913, №42004753, №23039768, №46171411, №18692645, №19790252, №21399712, №22045377, №43399598, №41224067, №31180187, №26072370, №26072316, №25930527, №23038881 та норми Закону №1404-VІІІ, який діяв на час прийняття оскаржуваних постанов про стягнення виконавчого збору із урахуванням наведених змін, за змістом статті 27 Закону №1404-VІІІ виконавчий збір стягується державним виконавцем у розмірі 10 відсотків суми, що підлягає примусовому стягненню, поверненню, або вартості майна боржника, що підлягає передачі стягувачу за виконавчим документом, заборгованості із сплати аліментів.

Частиною п`ятою статті 27 Закону №1404-VIII передбачено окремі випадки, коли виконавчий збір не стягується.

Зокрема, виконавчий збір не стягується: 1) за виконавчими документами про конфіскацію майна, стягнення періодичних платежів (крім виконавчих документів про стягнення аліментів, за наявності заборгованості зі сплати аліментів, сукупний розмір якої перевищує суму відповідних платежів за дванадцять місяців), накладення арешту на майно для забезпечення позовних вимог, за виконавчими документами, що підлягають негайному виконанню; 2) у разі виконання рішень Європейського суду з прав людини; 3) якщо виконання рішення здійснюється за рахунок коштів, передбачених бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду в порядку, встановленому Законом України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень»; 4) за виконавчими документами про стягнення виконавчого збору, стягнення витрат виконавчого провадження, штрафів, накладених виконавцем відповідно до вимог цього Закону; 5) у разі виконання рішення приватним виконавцем; 6) за виконавчими документами про стягнення заборгованості, що підлягає врегулюванню відповідно до Закону України «Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії», а також згідно з постановами державних виконавців, винесеними до набрання чинності цим Законом (частина п`ята статті 27 Закону №1404-VIII).

Згідно з частиною дев`ятою статті 27 Закону №1404-VIII виконавчий збір не стягується у разі закінчення виконавчого провадження на підставі пункту 9 частини 1 статті 39 цього Закону, якщо рішення було виконано до винесення постанови про відкриття виконавчого провадження.

Таким чином, частинами п`ятою - дев`ятою статті 27 Закону України «Про виконавче провадження» визначено вичерпний перелік випадків, у яких виконавчий збір не стягується, та серед них відсутня підстава, передбачена пунктом 3 частини першої статті 37 Закону №1404-VIII, а саме у разі коли стягувач відмовився залишити за собою майно боржника, нереалізоване під час виконання рішення, за відсутності іншого майна, на яке можливо звернути стягнення.

Приписами статей 40, 42 Закону № 1404-VІІІ передбачено порядок винесення постанови про стягнення виконавчого збору.

Частиною третьою статті 40 Закону №1404-VІІІ встановлено, що у разі повернення виконавчого документа стягувачу з підстав, передбачених пунктами 1, 3, 4, 6 частини першої статті 37 цього Закону, закінчення виконавчого провадження з підстав, передбачених пунктами 1, 2, 4, 6, 9 (крім випадку, передбаченого частиною дев`ятою статті 27 цього Закону), 11, 14 і 15 частини першої статті 39 цього Закону, якщо виконавчий збір не стягнуто, державний виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня повернення виконавчого документа (закінчення виконавчого провадження) виносить постанову про стягнення виконавчого збору, яку виконує в порядку, встановленому цим Законом.

Згідно із частиною четвертою статті 42 Закону №1404-VІІІ на стадії розподілу стягнутих з боржника грошових сум згідно з вимогами цього Закону або у випадку повернення виконавчого документа стягувачу чи закінчення виконавчого провадження у разі необхідності примусового стягнення з боржника витрат виконавчого провадження (до яких частина перша статті 42 Закону відносить також виконавчий збір) виконавцем виноситься постанова про їх стягнення.

Так, позивач стверджує, що підставою для стягнення виконавчого збору у межах виконавчого провадження про стягнення з боржника коштів є здійснення державним виконавцем дій з фактичного виконання рішення органами державної виконавчої служби, а розмір виконавчого збору обраховується як 10 відсотків від фактично стягнутої суми. При цьому, позивач посилався на правову позицію, викладену в постанові Верховного Суду від 11 вересня 2019 року №553/196/18.

Проте, суд вважає дані твердження позивача помилковими, так як статтю 27 Закону №1404-VIII викладено в новій редакції відповідно до Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо створення економічних передумов для посилення захисту права дитини на належне утримання» від 03 липня року 2018 року №2475-VIII, який набрав чинності 28 серпня 2018 року.

Суд не може погодитися з доводами позивача про те, що обов`язковими умовами для стягнення виконавчого збору, є фактичне виконання судового рішення та вжиття виконавцем заходів примусового виконання рішень, а саме стягнення самої заборгованості в грошовому еквіваленті. Суд вважає їх помилковими, оскільки виходячи з положень вказаного Закону №2475-VIII законодавець не пов`язує дії державного виконавця, які б свідчили про реалізацію заходів примусового виконання рішення, передбачених статтею 10 Закону № 1404-VIII, з підставою для стягнення виконавчого збору. Такою підставою, з огляду на зміст частин першої, четвертої, дев`ятої статті 27, частини третьої статті 40 Закону № 1404-VIII є лише факти: відкриття виконавчого провадження з примусового виконання рішення; не виконання рішення суду в повному обсязі до винесення постанови про відкриття виконавчого провадження; несплата боржником виконавчого збору на час закінчення виконавчого провадження.

Такі висновки суду узгоджуються з правовими позиціями, викладеними Верховним Судом у постановах від 14 травня 2020 року у справі № 336/4615/17 та від 18 серпня 2020 року у справі №205/6571/17 (2-а/205/224/17).

Крім того, посилання позивача на правову позицію Великої Палати Верховного Суду викладену в постанові Верховного Суду від 11 вересня 2019 року №553/196/18, суд вважає помилковим, оскільки у вказаній постанові для вирішення спірних правовідносин, суд керувався нормами Закону №1404-VІІІ, які були чинними до внесення змін Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо створення економічних передумов для посилення захисту права дитини на належне утримання» від 03 липня 2018 року №2475-VIII, а саме нормами частини другої статті 27 Закону №1404-VІІІ відповідно до якої виконавчий збір стягується державним виконавцем у розмірі 10 відсотків суми, що фактично стягнута, повернута, або вартості майна боржника, переданого стягувачу за виконавчим документом.

При цьому, «Прикінцеві та перехідні положення» Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо створення економічних передумов для посилення захисту права дитини на належне утримання» від 03 липня 2018 №2475 не містять особливостей введення в дію наведених змін, відповідно нова редакція статті 27 Закону №1404-VIII, підлягає застосуванню з 28 серпня 2018 року.

Тоді як, у даній справі станом на час виникнення спірних відносин з приводу прийняття постанов про стягнення виконавчого збору від 31 жовтня 2019 року 2021 року статтею 27 Закону №1404-VIII (у редакції Закону України від 03 липня 2018 року №2475-VIII) передбачалось стягнення виконавчого збору в розмірі 10 відсотків суми, що підлягає примусовому стягненню, незалежно від обставини сплати боржником боргу самостійно.

Аналогічну позицію висловив Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду у своїй постанові від 28 жовтня 2020 року у справі №640/21075/19, відповідно до якої, у разі відкриття виконавчого провадження під час дії статті 28 Закону №606 (якою було передбачено стягнення виконавчого збору, виходячи з суми, що підлягає стягненню), та повернення виконавчого документа стягувачу під час дії статті 27 Закону №1404-VІІІ після змін (якою також передбачено стягнення виконавчого збору, виходячи з суми, що підлягає стягненню), постанова державного виконавця про стягнення виконавчого збору у розмірі 10 відсотків суми, що підлягає стягненню, є законною.

Така ж правова позиція викладена Верховним Судом у постанові від 11 серпня 2021 року у справі №300/3260/20, у якій надано оцінку правовідносинам за подібних обставин: провадження у справі відкрито 03 жовтня 2016 року за нормами Закону №606-XIV, а спірна постанова про стягнення виконавчого збору прийнята 03 червня 2020 року за нормами Закону №1404-VIII - після повернення виконавчого листа стягувачу, при цьому стягнення заборгованості не відбулося, навіть частково. У справі №300/3260/20 Верховний Суд вказав на правильність стягнення виконавчого збору у розмірі 10 відсотків суми, що підлягає стягненню.

Аналогічна правова позиція викладена і в постанові Верховного Суду від 09 грудня 2021 року у справі № 400/5321/20.

Суд також зауважує, що стягнення виконавчого збору є безумовною дією державного виконавця у межах виконавчого провадження та ефективним засобом стимулювання боржника до намагання виконати рішення суду самостійно. Стягнення виконавчого збору є не правом, а обов`язком державного виконавця при здійсненні виконавчих дій.

Відповідно до частини першої та другої статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Згідно зі статтею 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Відтак, суд приходить до висновку про необґрунтованість заявленого позову в цілому, оскільки дії державного виконавця щодо винесення оскаржуваних постанов про стягнення виконавчого збору ґрунтуються на приписах Закону №1404-VIII, тоді як твердження позивача про її протиправність не знайшли свого підтвердження у ході судового розгляду даної адміністративної справи.

Таким чином, ураховуючи правову позицію, викладену у постановах Верховного Суду від 28 жовтня 2020 року у справі №640/21075/19, від 11 серпня 2021 року у справі №300/3260/20 та від 09 грудня 2021 року у справі № 400/5321/20, суд уважає, що оскільки і чинна на момент відкриття виконавчих проваджень та визначення розміру виконавчого збору стаття 28 Закону № 606-XIV, і чинна станом на час винесення відповідачем спірних постанов частина друга стаття 27 Закону № 1404-VIII передбачали, що виконавчий збір стягується у розмірі 10 відсотків суми, що підлягає стягненню, то на момент винесення спірних постанов державний виконавець діяв відповідно до норм законодавства, а отже підстав для скасування його рішень немає.

Приймаючи до уваги вищенаведене в сукупності, проаналізувавши матеріали справи та надані сторонами докази, з урахуванням останньої правової позиції Верховного Суду у даній категорії справ, суд дійшов до висновку про відсутність фактичних та правових підстав для задоволення позову.

Враховуючи встановлені обставини справи та положення чинного законодавства, суд дійшов висновку про безпідставність заявлених позовних вимог, а тому у задоволенні позову слід відмовити.

За правилами статті 139 КАС України, судом не вирішується питання про розподіл судових витрат.

Керуючись статтями 2, 72-77, 229, 243-246, 268, 271, 272, 287 Кодексу адміністративного судочинства України, на підставі Закону України «Про виконавче провадження», суд

ВИРІШИВ:

У задоволенні позову ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ) до Ковельського відділу Державної виконавчої служби у Ковельському районі Волинської області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Львів) (45000, Волинська область, місто Ковель, вулиця Кармелюка, будинок 4, ідентифікаційний код юридичної особи 34898111) про визнання протиправними та скасування постанов про стягнення виконавчого збору від 31 жовтня 2019 року у виконавчих провадженнях №20417008, №40616303, №42004913, №42004753, №23039768, №46171411, №18692645, №19790252, №21399712, №22045377, №43399598, №41224067, №31180187, №26072370, №26072316, №25930527, №23038881 відмовити повністю.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку повністю або частково шляхом подання апеляційної скарги до Восьмого апеляційного адміністративного суду протягом десяти днів з дня його проголошення.

Суддя В.І. Смокович

Повний текст судового рішення складено 05 січня 2022 року.