Ухвала суду № 102432934, 14.12.2021, Шевченківський районний суд міста Харкова (до 25.04.2025 - Дзержинський районний суд м. Харкова)

Справа № 638/2247/19

Провадження № 1-кп/638/429/21

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 грудня 2021 року Дзержинський районний суд м. Харкова у складі:

головуючого Аркатової К.В.,

секретаря Рижикової В.Г.,

за участю прокурора Жиліна В.А.,

захисника Кубай Ю.М.,

обвинуваченого ОСОБА_1 ,

розглянувши у підготовчому судовому засіданні скаргу захисника про скасування арешту та повернення тимчасово вилученого майна, клопотання захисника про повернення обвинувального акту прокурора та зміну запобіжного заходу, повернення суми внесеної застави за обвинувальним актом у кримінальному провадженні № 12018220000000790 у відношенні ОСОБА_1 за ч.4 ст.189 КК України,

в с т а н о в и в:

В провадженні Дзержинського районного суду м. Харкова знаходиться обвинувальний акт у кримінальному провадженні № 12018220000000790 від 25.07.2018 року за підозрою ОСОБА_1 у вчиненні кримінального правопорушення - злочину, передбаченого ч.4 ст.189 КК України.

Захисник обвинуваченого звернувся до суду зі скаргою про скасування арешту та повернення тимчасово вилученого майна, в якій просить скасувати арешт та повернути майно, тимчасово вилучене під час проведення обшуку за адресою: АДРЕСА_1 , пов`язане із діяльністю ОСОБА_1 на посаді голови громадської спілки «Асоціація ветеранів АТО та патріотів України м. Харкова» у тому числі документи щодо оформлення земельних ділянок учасників АТО.

Скаргу обґрунтовує тим, що ухвалою слідчого судді Київського районного суду мю. Харкова від 26.09.2018 року по справі № 640/16974/18 накладено арешт на майно, тимчасово вилучене під час обшуку 13.09.2018 року за місцем фактичного проживання ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_1 . Після відкриття матеріалів кримінального провадження стало відомо, що вилучене під час обшуку майно, що пов`язані з діяльністю обвинуваченого на посаді голови громадської спілки жодним чином не стосуються повідомленої підозри, а тому вважає, що вони мають біти повернуті підзахисному.

Також, захисник обвинуваченого звернувся до суду з клопотанням про зміну запобіжного заходу та повернення суми застави, а також про повернення обвинувального акту.

Клопотання про зміну запобіжного заходу обґрунтоване тим, що ухвалою слідчого судді Київського районного суду м. Харкова від 11.12.2018 року продовжено підозрюваному ОСОБА_1 строк тримання під вартою в Харківській установі виконання покарань (№27) в межах строку досудового розслідування на 60 днів, тобто до 08.02.2019 року, також встановлено розмір застави у сумі 140960 грн. 13.12.2018 року ним внесена вказана сума застави, ОСОБА_1 з під варти звільнено. Строк дії ухвали слідчого судді закінчився 08.02.2019 року, інший запобіжний захід не обирався, ОСОБА_1 прожовує виконувати покладені на нього процесуальні обов`язки, внесена сума застави є значною, а тому звернувся до суду з даним клопотанням.

Також, просив повернути даний обвинувальний акт прокурору, посилаючись на те, що відсутність та неконкретність обвинувачення порушують право ОСОБА_1 на захист, обвинувальний акт не відповідає вимогам ст.291 КПК України.

Обвинувачений підтримав заявлені захисником скаргу ту клопотання.

Прокурор не заперечував проти повернення вилученого майна, просив відмовити у задоволенні інших клопотань сторони захисту, вважав можливими призначити даний обвинувальний акт до розгляду у судовому засіданні.

Вислухавши учасників процесу, суд дослідивши матеріали справи, суд прийшов до наступного.

З приводу скарги про скасування арешту та повернення вилученого майна.

Відповідно до ч.3 ст.315 КПК України під час підготовчого судового засідання суд за клопотанням учасників судового провадження має право обрати, змінити чи скасувати заходи забезпечення кримінального провадження.

Згідно ст.131 КПК України серед інших до заходів забезпечення кримінального провадження належать тимчасове вилучення майна та арешт майна.

Згідно зі ст. 19 Конституції України правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством.

Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Відповідно до ч.2 ст.8 Конституції України Конституція України має найвищу юридичну силу.

Наведене положення ст.19 Основного Закону є закріпленням такої вимоги принципу правової визначеності, а, відповідно, і верховенства права, як спеціально-дозвільний тип правового регулювання діяльності органів державної влади. При цьому, вчинення державним органом чи його посадовою особою дій у межах компетенції, але непередбаченим способом, у непередбаченій законом формі або з виходом за межі компетенції є підставою для визнання таких дій та правових актів, прийнятих у процесі їх здійснення, неправомірними та незаконними.

Відповідно до ч.ч.1, 4 ст. 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

Статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів.

Згідно з ст.1 КПК України порядок кримінального провадження на території України визначається лише кримінальним процесуальним законодавством України. Кримінальне процесуальне законодавство України складається з відповідних положень Конституції України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, цього Кодексу та інших законів України.

Згідно статті 2 КПК України завданнями кримінального провадження є захист особи, суспільства та держави від кримінальних правопорушень, охорона прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження, а також забезпечення швидкого, повного та неупередженого розслідування і судового розгляду з тим, щоб кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення, був притягнутий до відповідальності в міру своєї вини, жоден невинуватий не був обвинувачений або засуджений, жодна особа не була піддана необґрунтованому процесуальному примусу і щоб до кожного учасника кримінального провадження була застосована належна правова процедура.

Відповідно до ч.1 ст.9 КПК України під час кримінального провадження суд, слідчий суддя, прокурор, керівник органу досудового розслідування, слідчий, інші службові особи органів державної влади зобов`язані неухильно додержуватися вимог Конституції України, цього Кодексу, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, вимог інших актів законодавства.

Відповідно до ч.ч. 1,2 ст.167 КПК України, тимчасовим вилученням майна є фактичне позбавлення підозрюваного або осіб, у володінні яких перебуває зазначене у частині другій цієї статті майно, можливості володіти, користуватися та розпоряджатися певним майном до вирішення питання про арешт майна або його повернення.

Тимчасово вилученим може бути майно у вигляді речей, документів, грошей тощо, щодо яких є достатні підстави вважати, що вони:

1) підшукані, виготовлені, пристосовані чи використані як засоби чи знаряддя вчинення кримінального правопорушення та (або) зберегли на собі його сліди;

2) призначалися (використовувалися) для схиляння особи до вчинення кримінального правопорушення, фінансування та/або матеріального забезпечення кримінального правопорушення або винагороди за його вчинення;

3) є предметом кримінального правопорушення, у тому числі пов`язаного з їх незаконним обігом;

4) одержані внаслідок вчинення кримінального правопорушення та/або є доходами від них, а також майно, в яке їх було повністю або частково перетворено.

Як передбачено абз. 1 ч. 2 ст. 168 КПК України, тимчасове вилучення майна може здійснюватися також під час обшуку, огляду.

Ухвалою слідчого судді Київського районного суду мю. Харкова від 26.09ш.2018 року по справі № 640/16974/18 накладено арешт на майно, тимчасово вилучене під час обшуку 13.09.2018 року за місцем фактичного проживання ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_1 . Місцем зберігання арештованого майна визначено СУ ГУНП в Харківській області за адресою: м. Харків, вул. Весніна, 14, 2-1 під`їзд.

Постановою старшого слідчого в ОВС СУ ГУНП в Харківській області Мотузової С.О. від 23.01.2019 року відмовлено у задоволенні клопотання захисника підозрюваного ОСОБА_1 адвоката Кубай Ю.М. у кримінальному провадженні №12018221000000790, в тому числі про повернення предметів і документів, вилучених 13.09.2018 року під час обшуку за адресою: АДРЕСА_1 .

Разом з тим, ч.7 ст.236 КПК України передбачено, що при обшуку слідчий, прокурор має право, серед іншого, тимчасово вилучати речі, які мають значення для кримінального провадження. Предмети, які вилучені законом з обігу, підлягають вилученню незалежно від їх відношення до кримінального провадження. Вилучені речі та документи, які не входять до переліку, щодо якого прямо надано дозвіл на відшукання в ухвалі про дозвіл на проведення обшуку, та не відносяться до предметів, які вилучені законом з обігу, вважаються тимчасово вилученим майном. Отже, вилучені речі та документи, які входять до переліку, щодо якого прямо надано дозвіл на відшукання в ухвалі про дозвіл на проведення обшуку, не є тимчасово вилученим майном.

Частиною першою ст. 22 КПК України передбачено, що кримінальне провадження здійснюється на основі змагальності, що передбачає самостійне обстоювання стороною обвинувачення і стороною захисту їхніх правових позицій, прав, свобод і законних інтересів засобами, передбаченими цим Кодексом.

Згідно з ч. 1 ст. 26 КПК України сторони кримінального провадження є вільними у використанні своїх прав у межах та у спосіб, передбачених цим Кодексом.

З огляду на вищевикладене, враховуючи, що 13.09.2018 року на підставі ухвали слідчого судді проведений обшук за адресою: АДРЕСА_1 , тобто за адресою фактичного місця проживання обвинуваченого, на вилучені речі накладено арешт ухвалою слідчого судді від 26.09.2018 року, відсутність належних доказів на підтвердження обставин, на які посилається захисник, суд прийшов до висновку про відмову в задоволенні скарги.

Щодо зміни запобіжного заходу та повернення суми внесеної застави.

Згідно вимог ст.182 КПК України та параграфу 1 глави 18 КПК України строку дії застави як запобіжного заходу не передбачено.

Згідно ч.4 ст. 202 КПК України з моменту звільнення з-під варти у зв`язку з внесенням застави підозрюваний вважається таким, до якого застосовано запобіжний захід у вигляді застави.

Відповідно ч. 11 ст. 182 КПК України, застава, що не була звернена в дохід держави, повертається підозрюваному, обвинуваченому, заставодавцю після припинення дії цього запобіжного заходу. При цьому застава, внесена підозрюваним, обвинуваченим, може бути повністю або частково звернена судом на виконання вироку в частині майнових стягнень. Застава, внесена заставодавцем, може бути звернена судом на виконання вироку в частині майнових стягнень тільки за його згодою.

Відповідно до вимог ч. 8 ст. 182 КПК Країни, у разі невиконання обов`язків заставодавцем, а також, якщо підозрюваний, обвинувачений, будучи належним чином повідомлений, не з`явився за викликом до слідчого, прокурора, слідчого судді, суду без поважних причин чи не повідомив про причини своєї неявки, або якщо порушив інші покладені на нього при застосуванні запобіжного заходу обов`язки, застава звертається в дохід держави та зараховується до спеціального фонду Державного бюджету України й використовується у порядку, встановленому законом для використання коштів судового збору.

Відповідною нормою законодавець визначає заставу як гарантію забезпечення підозрюваним не тільки обов`язків покладених на нього, а також явку підозрюваного за викликом до слідчого, прокурора, слідчого судді, суду.

На підставі зазначеного, а також враховуючи, що строк дії застави як запобіжного заходу не передбачений чинним КПК, суд вважає, що відсутні підстави повернення застави.

Що стосується клопотання про повернення обвинувального акту суд зазначає наступне.

На стадії підготовчого провадження в суді першої інстанції повернення обвинувального акта прокурору допускається лише у разі порушення прокурором чи слідчим вимог ч. 291 КПК України.

Зі змісту обвинувального акту убачається, що в ньому викладені фактичні обставини кримінального правопорушення, які прокурор вважає встановленими, зазначена правова кваліфікація кримінального правопорушення з посиланням на положення закону і частини статті закону України про кримінальну відповідальність та формулювання обвинувачення.

Оцінка фактичних обставин кримінального правопорушення не відноситься до вирішення тих питань, які є предметом розгляду в підготовчому судовому засіданні.

З огляду на викладене підстав для поверення обвинувального акту прокурора суд не вбачає.

Керуючись ст. ст. 314 -317 КПК України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

У задоволенні скарги захисника обвинуваченого - Кубай Ю.М. про скасування арешту та повернення тимчасово вилученого майна по кримінальному провадженню № 12018220000000790 за обвинувальним актом у відношенні ОСОБА_1 за ч.4 ст.189 КК України, - відмовити.

У задоволенні клопотань захисника обвинуваченого ОСОБА_1 - Кубай Ю.М. про зміну запобіжного заходу, повернення суми внесеної застави та повернення обвинувального акту прокурору - відмовити.

Оголосити перерву у підготовчому судовому засіданні до 16 лютого 2022 року о 10:00 годині.

Копію ухвали направити учасникам судового провадження.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Головуючий: К.В. Аркатова