Рішення № 10242968, 02.07.2010, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА

01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98 РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 32/202.07.10 За позовом          Відкритого акціонерного товариства по виробництву сільськогосподарської техніки "Червона Зірка"

До Державного комітету України з державного матеріального резерву

Про                     стягнення 679802,03 грн.

Суддя Хрипун О.О.

Представники:

Від позивача           Попеску М.В. –предст.

Від відповідача Трембанчук А.А. –предст.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

14.12.2007 позивач звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом про стягнення з відповідача 580 013,30 грн. витрат на утримання матеріальних цінностей мобілізаційного резерву за 2004-2006 роки, 16 846,83 грн. відсотків річних, 82 941,90 грн. інфляційних збитків, 6 799,00 грн. державного мита та 118,00 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

16.05.2008 представником позивача подано заяву про збільшення позовних вимог, в якій просить стягнути з відповідача на користь позивача 716 817,04 грн. основного боргу за 2004 –І квартал 2007р., 17 853,31 грн. відсотків річних, 90 739,71 грн. інфляційних збитків, 8 254,10 грн. державного мита та 118,00 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Відповідач у відзиві на позов позовні вимоги заперечив, стверджуючи, що заявлена позивачем вартість зберігання матеріальних цінностей мобілізаційного резерву не підтверджується належними первинними документами та не враховує зменшення матеріальних цінностей за нарядами відповідача у зв’язку з їх розбронюванням.

Ухвалами Господарського суду міста Києва неодноразово було зобов’язано відповідача провести перевірку витрат позивача на зберігання матеріальних цінностей мобілізаційного резерву (щорічно). Для проведення перевірки спеціалістів позивача було зобов’язано з’явитися за місцем знаходження відповідача та надати відповідні документи.

Проте ухвали суду виконані не були, перевірка не проведена.

Відповідач проти позову заперечує, стверджуючи, що всі матеріальні цінності мобілізаційного резерву, які знаходилися на зберіганні позивача, були розброньовані.

У зв’язку з необхідністю проведення перевірки витрат, понесених позивачем на зберігання матеріальних цінностей мобрезерву, необхідності витребування доказів щодо наявності матеріальних цінностей мобілізаційного резерву на відповідальному зберіганні у позивача розгляд справи неодноразово відкладався та суд зобов’язував сторони надати докази, необхідні для розгляду справи.

Проте ухвали суду у повному обсязі виконані не були.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 04.09.2009 призначено у справі судово-бухгалтерську експертизу, проведення якої було доручено Київському науково-дослідному інституту судових експертиз.

29.10.2009 справа № 32/2 була направлена до Київського науково-дослідного інституту судових експертиз.

Київським науково-дослідним інститутом судових експертиз Міністерства юстиції України на підставі ухвали Господарського суду міста Києва від 04.09.2009 було направлено на адресу Відкрите акціонерне товариство "Червона Зірка" 26.01.2010 листом № 10099/10100 відповідний рахунок.

Однак, як вбачається з листа Київського науково-дослідного інституту судових експертиз Міністерства юстиції України, станом на 16.03.2010 оплата вартості експертизи не здійснена, ухвала Господарського суду міста Києва від 04.09.2009 у справі № 32/2 залишена без виконання. Матеріали справи № 32/2 07.04.2010 отримані Господарським судом міста Києва.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 09.04.2010 провадження у справі було поновлено, розгляд справи призначено на 23.04.2010 та зобов’язано сторони надати докази на підтвердження чи заперечення позовних вимог.

В судові засідання, призначені на 23.04.2010 та 19.05.2010 позивач не забезпечив явку представника.

14.06.2010 від позивача надійшло клопотання про розгляд спору без представника позивача.

Розглянувши подані учасниками процесу документи, заслухавши пояснення представника відповідача, Господарський суд міста Києва

ВСТАНОВИВ:

Закон України "Про державний матеріальний резерв" від 24.01.1997 № 51/97-ВР (із змінами та доповненнями), надалі –Закон, та "Порядок формування, розміщення та проведення операцій з матеріальними цінностями", затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 08.10.1997 № 1129 (із змінами та доповненнями), надалі –Порядок, регулює правовідносини щодо відповідального зберігання матеріальних цінностей державного матеріального резерву.

Згідно зі статтею 1 Закону України "Про державний матеріальний резерв" (далі –Закон) державний резерв є особливим державним запасом матеріальних цінностей, призначених для використання в цілях і в порядку, передбачених цим Законом. У складі державного резерву створюється незнижуваний запас матеріальних цінностей (постійно підтримуваний обсяг їх зберігання).

Як визначено статтею 2 Закону, відповідальним зберіганням матеріальних цінностей державного резерву є зберігання закладених до державного резерву матеріальних цінностей у постачальника (виробника) або одержувача (споживача) без надання йому права користуватися цими матеріальними цінностями до прийняття у встановленому порядку рішення про відпуск їх з державного резерву.

Статтею 4 Закону передбачено, що державний резерв створює Кабінет Міністрів України. Організація формування, зберігання і обслуговування державного резерву, соціальний розвиток забезпечуються уповноваженим на це центральним органом виконавчої влади, який здійснює управління державним резервом, підприємствами, установами і організаціями, що входять до єдиної системи державного резерву України.

Управління державним матеріальним резервом здійснює Державний комітет України з державного матеріального резерву, який відповідно до Указу Президента України № 603/2001 від 07.08.2001 є правонаступником Державного агентства з управління державним матеріальним резервом.

Відповідно до п. 4 та п. 5 "Порядку формування, розміщення та проведення операцій з матеріальними цінностями державного резерву", затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 1129 від 08.10.1997 на підприємствах, в установах і організаціях, що здійснюють відповідальне зберігання матеріальних цінностей державного резерву, розміщення матеріальних цінностей забезпечується Держкомрезервом виходячи з критеріїв економічної доцільності, наявності у цих зберігачів необхідних для зберігання продукції умов, доцільності територіального розташування зберігачів тощо.

Поставка і закладення матеріальних цінностей до державного резерву здійснюється відповідно до затверджених Кабінетом Міністрів України номенклатури і норм їх накопичення у державному резерві та мобілізаційних завдань у порядку створення, поповнення, освіження, заміни запасів матеріальних цінностей державного резерву та повернення тимчасово позичених матеріальних цінностей.

Згідно зі ст. 12 Закону державний резерв матеріальних цінностей є недоторканим і може використовуватись лише за рішенням Кабінету Міністрів України. Згідно із постановою Кабінету Міністрів України № 100-03 від 29.01.1998 "Положення про особливості формування, розміщення та проведення операцій з матеріальними цінностями мобрезерву", Положенням про мобілізаційний резерв, затвердженого постановою ЦК КПРС та Ради Міністрів СРСР –мобілізаційний резерв матеріальних цінностей створюється підприємствами в мирний час відповідно до встановлених мобілізаційних завдань. Норми накопичення матеріальних цінностей встановлюється за номенклатурами та обсягами, визначеними міністерствами, іншими центральними та місцевими органами виконавчої влади.

Відповідно до ст. 11 ЦК України цивільні права і обов’язки виникають з підстав, передбачених законодавством, а також з дій громадян і організацій, які хоч і не передбачені законом але в силу загальних начал і змісту цивільного законодавства породжують цивільні права і обов’язки.

Статтею 174 ГК України передбачено, що господарські зобов'язання можуть виникнути, в тому числі, безпосередньо із закону або іншого нормативно-правового акта, що регулює господарську діяльність, та з акту управління господарською діяльністю.

Відповідно до п. 3 та п. 4 ст. 11 Закону України "Про державний матеріальний резерв" перелік підприємств, установ і організацій усіх форм власності, що виконують відповідальне зберігання матеріальних цінностей державного резерву, номенклатура та обсяги їх накопичення визначаються мобілізаційними та іншими спеціальними планами. Підприємства, установи і організації всіх форм власності, яким встановлені мобілізаційні та інші спеціальні завдання, зобов'язані забезпечити розміщення, зберігання, своєчасне освіження, заміну, а також відпуск матеріальних цінностей із державного резерву згідно із зазначеними завданнями власними силами. Отже, підприємства зберігають матеріальні цінності мобілізаційного резерву (в даному випадку мобілізаційне завдання виступає адміністративним актом, на підставі якого виникають правовідносини, які хоч і містять цивільно-правовий характер але являються специфічними правовідносинами в силу специфіки мобілізаційного резерву) на основі мобілізаційного завдання, яке доводиться до підприємства.

16.07.2001 між Державним агентством України по матеріальних резервах, правонаступником якого є Державний комітет з державного матеріального резерву, та по виробництву сільськогосподарської техніки "Червона Зірка" був підписаний договір № 38-795/22 відповідального зберігання матеріальних цінностей мобілізаційного резерву, за умовами якого позивач щорічно, разом із річним звітом по формі № 12 зобов'язався подавати затверджений зберігачем кошторис витрат на утримання матеріальних цінностей мобілізаційного резерву на наступний рік відповідно до п. 10.3 Інструкції про порядок фінансування заходів з мобілізаційної підготовки народного господарства України", затвердженої Міністерством фінансів 30.03.19996 № 111,03, який погоджується Агентством, а відповідач взяв на себе зобов'язання відшкодовувати зберігачу витрати на зберігання цінностей згідно із кошторисом витрат після надходжень коштів на ці цілі, один раз на рік, але не пізніше 15 грудня поточного року.

Згідно з пунктом 1 статті 7, пунктом 5 статті 11 Закону України "Про державний матеріальний резерв", особа, яка здійснює відповідальне зберігання матеріальних цінностей державного резерву, має право на відшкодування витрат, пов’язаних з відповідальним зберіганням.

Пункт 1 статті 8 Закону передбачає відшкодування усіх витрат відповідальних зберігачів.

У пункті 5 статті 11 Закону визначено, що відшкодування витрат підприємствам, установам і організаціям, що виконують відповідальне зберігання матеріальних цінностей державного резерву, провадиться у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Згідно пункту 5 Порядку відшкодування підприємствам, установам та організаціям витрат, пов’язаних з відповідальним зберіганням матеріальних цінностей державного резерву, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12.04.2002 № 532, середній розмір витрат за відповідальне зберігання матеріальних цінностей повинен визначати Держкомрезерв.

Розмір вказаних вище витрат для позивача не визначався жодного разу.

Проведена у жовтні 2002 року на підставі службового завдання Державного комітету з державного матеріального резерву Дніпропетровським КРВ контрольна перевірка наявності, якісного стану, умов зберігання, обліку та звітності матеріальних цінностей мобрезерву, які знаходяться на відповідальному зберіганні ВАТ "Червона зірка", виявила, що правила та умови зберігання матеріальних цінностей мобрезерву не порушені; складська площа, яка указана в звіті Ф 14 не завищена, кількісне зберігання матеріальних цінностей забезпечується; розбронювання матеріальних цінностей мобрезерву проводилося згідно із розпорядженням Кабінету Міністрів України від 23.04.2001 № 1155-рм за нарядами № 3/1057 від 12.07.2001, № 3/1899 від 05.11.2001, № 3/1900 від 05.11.2001, № 3/2392 від 20.03.2001, № 10/4666 від 14.06.2002, від 05.07.2002, № 10-2/5900 від 05.08.2002, № 10-2/7139 від 16.09.2002, № 10-2/7873 від 04.10.2002.

На виконання розпорядження Кабінету Міністрів України від 23.04.2001 № 1155-рм відпуск матеріальних цінностей мобрезерву проводився за нарядами Державного комітету України з державного матеріального резерву протягом 2001 –2007 років.

Факт непідписання та непогодження відповідача з сумами понесених позивачем витрат не звільняє його від зобов’язання здійснювати їх відшкодування згідно вимог законодавства, оскільки докази на понесення витрат досліджені судом та прийняті у якості належних доказів по справі.

Згідно з розрахунком, наданим позивачем, сума витрат за зберігання матеріальних цінностей мобрезерву за період з 2004 року по І півріччя 2007 року склала 716 817,04 грн., у тому числі на оплату праці робітників, задіяних у роботі з мобрезервом (з нарахуваннями), охорону матеріальних цінностей мобілізаційного резерву, оплату земельного податку, амортизаційної відрахування, вартість енергетичних ресурсів, поточний ремонт, виробничі витрати (транспортні витрати, обслуговування матеріальних цінностей, вантажно-розвантажувальні роботи, оплата засобів зв’язку, придбання інвентаря, канцелярські витрати). Вказаний розрахунок позивача підтверджений наданими доказами.

Відповідач розрахунок позивача не спростував, контррозрахунок не надав, на вимогу ухвал суду та законодавства перевірку витрат зберігача, заявлених до відшкодування, не провів. Доказів, які б спростовували понесення позивачем заявлених до стягнення витрат, не надав.

Згідно спеціального законодавства –пункту 5 статті 11 Закону України "Про державний матеріальний резерв" відповідач зобов’язаний відшкодувати позивачу витрати на зберігання матеріальних цінностей мобілізаційного резерву.

Відповідно до Порядку відшкодування підприємствам, установам та організаціям витрат, пов’язаних з відповідальним зберіганням матеріальних цінностей державного резерву, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12.04.2002 № 532, витрати на утримання матеріальних цінностей мобілізаційного резерву складаються: а) з основних витрат: оплата праці складських робітників з відповідними нарахуваннями; вартість паливно-енергетичних ресурсів та водопостачання; оплата земельного податку окремих баз, на яких зберігається мобрезерв; амортизаційні відрахування від вартості складських приміщень; витрати, пов’язані з вантажно-розвантажувальними роботами; оплата послуг зв’язку; витрати на охорону матеріальних цінностей мобілізаційного резерву; витрати на придбання малоцінного інвентарю для обслуговування мобілізаційного резерву; б) витрати, пов’язані з придбанням консервантів та лакофарбових матеріалів; витрати, пов’язані з транспортними перевезеннями матеріальних цінностей мобілізаційного резерву; витрати на поточний ремонт складських приміщень.

Враховуючи, викладене позовні вимоги в частині стягнення суми основного боргу за розрахунком позивача визнаються судом обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Відповідно до ст. 526 ЦК України, зобов’язання повинні виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Одностороння відмова від зобов’язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. (ст. 525 ЦК України).

Статтею 629 ЦК України встановлено, що договір є обов’язковим для виконання сторонами.

Згідно зі ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Статтею 530 ЦК України передбачено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Пунктом 4.4 договору сторони погодили, що відшкодування витрат проводиться не пізніше 15 грудня поточного року, тобто за 2004р. –не пізніше 15.12.2004, за 2005р. –не пізніше 15.12.2005, за 2006р. –не пізніше 15.12.2006, за 2007р. –не пізніше 15.12.2007.

Враховуючи прострочення відповідачем виконання грошового зобов’язання щодо відшкодування витрат зберігача, суд вважає правомірними вимоги позивача про стягнення суми боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції та 3% річних від простроченої суми за період з 16.12.2006 по 17.03.2008.

За таких обставин позовні вимоги про стягнення 716 817,04 грн. заборгованості з відшкодування витрат на зберігання цінностей державного матеріального резерву за період з 2004 року по І півріччя 2007 року, інфляційних нарахувань у сумі 90 739,71 грн. з грудня 2006р. по лютий 2008р. та нарахування 3% річних з 16.12.2006 по 17.03.2008 у сумі 17 853,31 грн. визнаються обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Відповідно до Порядку примусового списання (стягнення) коштів з рахунків установ і організацій, відкритих в органах Державного казначейства, затвердженого наказом Державного казначейства України від 05.10.2001 №175, примусове списання коштів з реєстраційних, спеціальних рахунків розпорядників, одержувачів та рахунків інших клієнтів допускається лише у випадках, встановлених законами України та за рішенням суду (п. 2.1). Крім того, якщо у платіжній вимозі та/або супровідних документах до неї не визначено код економічної класифікації видатків, то органи державного казначейства самостійно визначають коди економічної класифікації видатків, за якими буде здійснюватись примусове списання коштів (п.1.5).

Оскільки згідно наданих суду пояснень ні позивач, ні відповідач не надали суду відомостей стосовно рахунку, з якого має здійснюватись стягнення, та коду бюджетної класифікації, то суд, зазначаючи у рішенні рахунки, надані позивачем, констатує, що питання можливості стягнення з кожного з них згідно підпункту 1.5 пункту 1 Порядку примусового списання (стягнення) коштів з рахунків установ і організацій, відкритих в органах Державного казначейства, буде вирішуватись органами Державної виконавчої служби та органами Державного казначейства України при виконанні рішення суду.

Відповідно до ст. 44 ГПК України понесені позивачем судові витрати, пов’язані з розглядом справи, зокрема витрати на оплату інформаційно-технічного забезпечення судового процесу у розмірі 118 грн. відшкодовуються за рахунок відповідача (ст. 49 ГПК України).

Враховуючи викладене, керуючись ст.ст. 33, 49, 82-85 ГПК України, суд

В И Р І Ш И В:

Позов задовольнити повністю.

Стягнути з Державного комітету України з державного матеріального резерву (01601, м. Київ, вул. Пушкінська, 28; Державне казначейство України, рахунок 351300103, МФО 300001 в ОПЕРУ НБУ м. Київ, код 00034016) на користь Відкритого акціонерного товариства по виробництву сільськогосподарської техніки "Червона Зірка" (25000, м. Кіровоград, вул. Медведєва, 1; ідентифікаційний код 05784437) 716817,04 грн. основного боргу, 17 853,31 відсотків річних; 90 739,71 грн. інфляційних нарахувань, 8 254,10 грн. витрат на оплату державного мита, 118,00 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Видати наказ.

Рішення набирає законної сили після закінчення десятиденного терміну з дня підписання рішення, оформленого відповідно до ст. 84 ГПК України.

СуддяО.О. Хрипун

Дата підписання рішення:05.07.2010