Рішення № 102424922, 31.12.2021, Львівський окружний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

справа№380/19735/21

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

31 грудня 2021 року м.Львів

Львівський окружний адміністративний суд у складі головуючої судді Потабенко В.А., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Національної академії сухопутних військ імені гетьмана Петра Сагайдачного про визнання бездіяльності протиправною, зобов`язання вчинити дії,-

в с т а н о в и в:

ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 , позивач) звернувся до Львівського окружного адміністративного суду з позовом до Національної академії сухопутних військ імені гетьмана Петра Сагайдачного (далі - Національна академія, відповідач) з такими позовними вимогами:

- визнати протиправними дії Національної академії сухопутних військ імені гетьмана Петра Сагайдачного щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації відпустки як учаснику бойових дій за період за 2016-2020 рік, виходячи з грошового забезпечення станом на день виключення зі списків особового складу 20.06.2020.

- зобов`язати Національну академію сухопутних військ імені гетьмана Петра Сагайдачного нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2016-2020 рік виходячи з грошового забезпечення станом на день виключення зі списків особового складу 20.06.2020.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що з 08.08.2016 по 20.06.2020 проходив військову службу у Національній академії сухопутних військ імені Петра Сагайдачного. 16.02.2016 позивачу видано посвідчення учасника бойових дій серії НОМЕР_1 . У зв`язку з позицією Національної академії щодо трактування положень Закону України «Про соціальний і правовий статус військовослужбовців та членів їх сімей» та з настанням особливого періоду у позивача не було змоги скористатися додатковою відпусткою із збереженням заробітної плати, компенсацію за невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій. Позивач звертався до відповідача з метою отримання належної грошової компенсації за дні невикористаної відпустки, передбаченою пунктом 12 статі 12 закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» за 2016-2020 роки, проте відповіді так і не надійшло.

Ухвалою судді від 17.11.2021 відкрито провадження у справі та вирішено проводити розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження, без повідомлення учасників сторін.

Відповідач позову не визнав. 30.11.2021 від відповідача надійшов відзив на позовну заяву (вх. №89012). Національна академія не погоджуються з доводами позивача, зазначає, що позивач з 08.08.2016 по 20.06.2020 проходив навчання у вищому навчальному закладі та був курсантом Національної академії, що підтверджується витягами з наказів начальника Національної академії від 08.08.2016 №186 та від 20.06.2020 №146. Відповідач зауважує, що Законом України «Про військовий обов`язок і військову службу» навчання курсантів вищих військових навчальних закладів визначено, як особливий, відмінний від інших видів військової служби. Законодавством не передбачено надання курсантам вищих військових навчальних закладів відпустки як учаснику бойових дій.

Відповідно до ч. 5 ст. 262 КАС України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.

Оскільки ухвалою суду від 31.12.2021 відмовлено у задоволенні клопотання відповідача про розгляд справи в судовому засіданні з повідомлення сторін, суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі факти, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для вирішення спору по суті, суд дійшов наступних висновків.

Позивач є учасником бойових дій, що підтверджується посвідченням НОМЕР_2 від 16.02.2016 року та має право на пільги, встановлені законодавством України для ветеранів війни-учасників бойових дій.

Згідно витягу з наказу начальника Національної академії сухопутних військ імені гетьмана Петра Сагайдачного від 08.08.2016 №186 сержанта військової служби за контрактом ОСОБА_1 , зарахованого наказом начальника Національної академії сухопутних військ імені гетьмана Петра Сагайдачного (по особовому складу) від 26.07.2016 № 52-КС на перший курс навчання та призначеного на посаду курсанта Національної академії сухопутних військ імені гетьмана Петра Сагайдачного, який прибув з військової частини польова пошта В2304, с. Ульянівка, з 08.08.2016 зарахувати до списків особового складу Національної академії та на всі види забезпечення, а на котлове з сніданку 08.082016.

Відповідно до витягу з наказу начальника Національної академії сухопутних військ імені Петра Сагайдачного (по стройовій частині) від 20.06.2020 №146 лейтенанта ОСОБА_1 , випускника Національної академії сухопутних військ імені гетьмана Петра сагайдачного призначеного наказом Міністра оборони України (по особовому складу) від 20.06.2020 №269 на посаду командира гранатометного взводу роти вогневої підтримки мотопіхотного батальйону військової частини А11008.

20.06.2020 позивача відраховано з числа курсантів Національної академії сухопутних військ імені гетьмана Петра Сагайдачного.

Щодо використання чи невикористання позивачем відпустки як учаснику бойових дій, а також щодо виплати компенсації за неотриману відпустку як учаснику бойових дій у вказаному наказі не зазначено.

24.09.2021 позивач звернувся до Національної академії сухопутних військ імені гетьмана Петра Сагайдачного із заявою,у якій просив здійснити нарахування та виплату компенсації за відпустку як учаснику бойових дій. Проте відповіді щодо даного звернення відповідачем не надано.

Позивач вважає, що невиплата грошової компенсації порушує його права та законні інтереси та вказує на протиправну бездіяльність відповідача.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.

Частиною 2 ст. 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти на підставі, в межах та у спосіб визначений Конституцією та законами України.

Згідно зі ст. 46 Конституції України, кожен, хто працює, має право на відпочинок. Це право забезпечується наданням днів щотижневого відпочинку, а також оплачуваної щорічної відпустки, встановленням скороченого робочого дня щодо окремих професій і виробництв, скороченої тривалості роботи у нічний час. Максимальна тривалість робочого часу, мінімальна тривалість відпочинку та оплачуваної щорічної відпустки, вихідні та святкові дні, а також інші умови здійснення цього права визначаються законом.

Військова служба, за визначенням ст. 2 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» від 25.03.1992 №2232-ХІІ, військова служба - це державна служба особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України, іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній з обороною України, її незалежності і територіальної цілісності.

Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, єдину систему їх соціального і правового захисту, гарантії в економічній, соціальній та політичній сферах щодо сприятливих умов для реалізації їх конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни врегульовані положеннями Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20.12.1991 №2011-XII.

Порядок же надання військовослужбовцям відпусток безпосередньо визначений ст. 10-1 цього Закону.

Так, як слідує зі змісту приписів п. 8 ст. 10-1 Закону №2011-XII, військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, додаткові відпустки у зв`язку з навчанням, творчі відпустки та соціальні відпустки надаються відповідно до Закону України «Про відпустки» від 15.11.1996р. №504/96-ВР. Інші додаткові відпустки надаються їм на підставах та в порядку, визначених відповідними законами України.

Якщо ж Законом №504/96-ВР або іншими законами України передбачено надання додаткових відпусток без збереження заробітної плати, такі відпустки військовослужбовцям надаються без збереження грошового забезпечення.

Так, ст. 16-2 Закону №504/96-ВР встановлено, що учасникам бойових дій, постраждалим учасникам Революції Гідності, особам з інвалідністю внаслідок війни, статус яких визначений Законом України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» від 22.10.1993 №3551-XII надається додаткова відпустка із збереженням заробітної плати тривалістю 14 календарних днів на рік.

Аналогічні приписи закріплені п. 12 ч. 1 ст. 12 Закону №3551-XII, згідно з якими учасникам бойових дій надаються такі пільги, як використання чергової щорічної відпустки у зручний для них час, а також одержання додаткової відпустки із збереженням заробітної плати строком 14 календарних днів на рік.

Виходячи з положень названого вище Закону, додаткова відпустка із збереженням заробітної плати тривалістю 14 календарних днів на рік є пільгою, гарантованою державою.

Так, «учасниками бойових дій» є особи, які брали участь у виконанні бойових завдань по захисту Батьківщини у складі військових підрозділів, з`єднань, об`єднань всіх видів і родів військ Збройних Сил діючої армії (флоту), у партизанських загонах і підпіллі та інших формуваннях як у воєнний, так і у мирний час (ст. 5 Закону №3551-XII).

Судом встановлено,що позивач є учасником бойових дій, що підтверджується посвідченням серії НОМЕР_3 від 16.02.2016 та має право на пільги, встановлені законодавством України для ветеранів війни-учасників бойових дій.

У відповідності до абз. 3 п. 14 ст. 10-1 Закону №2011-ХІІ у рік звільнення зазначених в абз. 1, 2 цього пункту військовослужбовців зі служби у разі невикористання ними щорічної основної або додаткової відпустки їм виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, у т.ч. військовослужбовцям-жінкам, які мають дітей.

В особливий період з моменту оголошення мобілізації до часу введення воєнного стану або до моменту прийняття рішення про демобілізацію військовослужбовцям надаються відпустки, передбачені ч.ч.1,6 та 20 цієї статті, і відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин. Надання військовослужбовцям відпусток, передбачених ч.1 цієї статті, здійснюється за умови одночасної відсутності не більше 30% загальної чисельності військовослужбовців певної категорії відповідного підрозділу. Відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин військовослужбовцям надаються із збереженням грошового забезпечення тривалістю не більш як 10 календарних днів (п. 17 ст. 10-1 Закону №2011-ХІІ).

За правилами п. 18 ст. 10-1 Закону №2011-ХІІ в «особливий» період під час дії воєнного стану військовослужбовцям можуть надаватися відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин зі збереженням грошового забезпечення тривалістю не більш як 10 календарних днів без урахування часу, необхідного для проїзду в межах України до місця проведення відпустки та назад, але не більше двох діб в один кінець.

Надання військовослужбовцям у періоди, передбачені п.п. 17,18 вказаної статті, інших видів відпусток, крім відпусток військовослужбовцям-жінкам у зв`язку з вагітністю та пологами, для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, а в разі якщо дитина потребує домашнього догляду, - тривалістю, визначеною в медичному висновку, але не більш як до досягнення нею шестирічного віку, а також відпусток у зв`язку з хворобою або для лікування після тяжкого поранення за висновком (постановою) військово-лікарської комісії, припиняється (п. 19 ст. 10-1 Закону № 2011-ХІІ).

Так, як передбачено ст. 1 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» від 21.10.1993 №3543-XII:

особливий період - це період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, який настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій;

мобілізація - це комплекс заходів, здійснюваних з метою планомірного переведення національної економіки, діяльності органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на функціонування в умовах особливого періоду, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати воєнного часу. Мобілізація може бути загальною або частковою та проводиться відкрито чи приховано.

Суд звертає увагу, що в особливий період з моменту оголошення рішення про мобілізацію припиняється надання військовослужбовцям інших видів відпусток, у т.ч. додаткової відпуски, однак припинення виплати компенсації за невикористані частини додаткової відпустки, право на яку набуто за період проходження військової служби, Законом №2011-XII не встановлено.

Натомість, припинення надання військовослужбовцям додаткових відпусток є тимчасовим обмеженням способу реалізації права на використання додаткової відпустки безпосередньо, проте обмеження щодо способів реалізації такого права не впливає на суть цього права, яке гарантується вказаними нормами закону.

У разі невикористання додаткової відпуски протягом календарного року, в якому у особи виникає право на таку відпустку, додаткова відпустка переноситься на інший період, тобто особа не втрачає самого права на надану їй чинним законодавством України соціальну гарантію, яке може бути реалізовано в один із таких двох способів:

1) безпосереднє надання особі відпустки після закінчення особливого періоду, який може тривати невизначений термін;

2) грошова компенсація відпустки особі.

До того ж, аналогічного висновку дійшла колегія суддів Великої Палати Верховного Суду у постанові від 21.08.2019 за результатами розгляду зразкової справи №620/4218/18.

Таким чином, у випадку звільнення військовослужбовців з військової служби їм виплачується компенсація за всі невикористані дні щорічної відпустки, у т.ч. за невикористані дні додаткової відпустки, передбаченої ст. 16-2 Закону №504/96-ВР та п.12 ч.1 ст. 12 Закону №3551-ХІІ.

Надаючи оцінку спірним відносинам суд зазначає, відповідно до ч. 6 ст. 2 Закону №2232-XII військова служба (навчання) курсантів (слухачів) вищих військових навчальних закладів, а також вищих навчальних закладів, які мають у своєму складі військові інститути, факультети військової підготовки, кафедри військової підготовки, відділення військової підготовки є видом військової служби.

Так, час навчання у вищому військовому навчальному закладі або військовому навчальному підрозділі закладу вищої освіти для курсантів (слухачів) вищих військових навчальних закладів та військових навчальних підрозділів закладів вищої освіти - є строком військової служби (ст. 23 Закону №2232-XII).

За приписами ч.1 ст. 8 Закону №2011-XII, час перебування громадян України на військовій службі зараховується до страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.

Як чітко визначено п.6 ст. 10-1 цього ж Закону, курсантам (слухачам) вищих військових навчальних закладів, а також вищих навчальних закладів, які мають у складі військові інститути, факультети військової підготовки, кафедри військової підготовки, щороку надаються 2 «канікулярні» відпустки: «зимова» - тривалістю до 14 календарних днів та «літня» - 30 календарних днів.

При цьому, слід зауважити, що тривалість таких канікулярних відпусток не залежить ні від вислуги років, ні від інших «чинників».

У разі наявності навчальної заборгованості у курсантів вищих військових навчальних закладів, а також вищих навчальних закладів, які мають у своєму складі військові інститути, факультети військової підготовки, кафедри військової підготовки, канікулярна відпустка надається їм після ліквідації заборгованості в межах строків, установлених графіком навчального процесу. При цьому, тривалість літньої відпустки не може бути меншою ніж 15 календарних днів.

Курсантам (слухачам) вищих військових навчальних закладів, а також вищих навчальних закладів, які мають у складі військові інститути, факультети військової підготовки, кафедри військової підготовки, окрім канікулярних відпусток, зазначених в абз. 1 цього пункту, можуть надаватися додаткові відпустки для лікування у зв`язку з хворобою або за сімейними обставинами в порядку, передбаченому п.п. 9-11 цієї статті.

Суд вважає за необхідне звернути увагу й на те, що додаткова відпустка учасникам бойових дій, передбачена п. 12 ч. 1 ст. 12 Закону №3551-XII, а канікулярна відпустка слухачам вищих військових навчальних закладів - абз. 1 п. 6 ст. 10-1 Закону №2011-XII. Обидві ці відпустки фактично є різними видами відпусток, надання яких передбачено 2 (двома) різними та діючими Законами України.

На відміну від канікулярної відпустки, передбаченої абз. 1 п. 6 ст. 10-1 Закону №2011-XII, право на яку мають слухачі вищих військових навчальних закладів, відпустка учасникам бойових дій може надаватися будь-якій особі, яка має статус учасника бойових дій. Тобто, наведені положення п. 6 ст. 10-1 Закону №2011-XII не мають жодного відношення до спірних правовідносин.

Відповідно до витягу з наказу начальника Національної академії сухопутних військ імені гетьмана Петра Сагайдачного (по стройовій частині) від 08.08.2016 позивача зараховано наказом начальника Національної академії сухопутних військ імені гетьмана Петра Сагайдачного (по особовому складу) від 26.07.2016 №52-КС на перший курс навчання та призначено на посаду курсанта. Отже, в розумінні ст.2 Закону України «Про військову службу і військовий обов`язок» позивач є таким, що проходив військову службу і відповідно набув право на отримання компенсації за невикористані дні додаткової відпустки, втому числі, як учаснику бойових дій.

У той же час, аналізуючи наведене правове регулювання у контексті встановлених обставин даної справи, а також через призму згаданих правових висновків Великої Палати Верховного Суду (постанова від 21.08.2019р. у справі №620/4218/18), суд наголошує, що у випадку звільнення військовослужбовця з військової служби йому виплачується компенсація за всі невикористані ним дні щорічної відпустки, у т.ч. за невикористані дні додаткової відпустки. При цьому, виходячи із загальних положень трудового законодавства, саме на власника (роботодавця) покладено обов`язок провести повний розрахунок із працівником належних йому до виплати грошових сум у зв`язку з його звільненням.

Отже, враховуючи встановлені вище обставини, а також те, що відповідач, в даному випадку належним чином не довів правомірність своєї бездіяльності, а позивач навів законні та обґрунтовані підстави для нарахування та виплати йому грошової компенсації відпустки як учаснику бойових дій за період з 2016 по 2020, позовні вимоги підлягають задоволенню.

Таким чином, з врахуванням наведеного, у даному випадку ефективним способом захисту порушених прав, свобод чи інтересів позивача буде визнання протиправною бездіяльності відповідача щодо ненарахування та невиплати позивачу грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій, за період з 2016 року по 2020 роки, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби, та зобов`язання відповідача нарахувати та виплатити позивачу, грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій, за період з 2016 по 2020 роки, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України та ч. 2 ст. 2 КАС України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з вимогами ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

За наведеного та враховуючи встановлені обставини у справі, оцінивши належність, допустимість, достовірність доказів, суд приходить до висновку, що адміністративний позов підлягає задоволенню в визначений судом спосіб.

Відповідно до ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Оскільки позивач звільнений від сплати судового збору на підставі п. 13 ч. 1 ст. 5 Закону України "Про судовий збір", судові витрати стягненню не підлягають.

Керуючись ст.ст. 2, 19-20, 22, 25-26, 73-77, 90, 139, 244-246, 250, 255, 262, 295 КАС України, суд, -

В И Р І Ш И В :

адміністративний позов задовольнити повністю.

Визнати протиправною бездіяльність Національної академії сухопутних військ імені гетьмана Петра Сагайдачного щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій, за період з 2016 року по 2020 рік, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 20.06.2020.

Зобов`язати Національну академію сухопутних військ імені гетьмана Петра Сагайдачного (код ЄДРПОУ 08410370; місцезнаходження: 79026, м. Львів, вул. Героїв Майдану, 32) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_4 ; адреса: АДРЕСА_1 ) грошову компенсацію за невикористані дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій, за період з 2016 року по 2020 рік, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 20.06.2020.

Судові витрати з сторін не стягувати.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційну скаргу на рішення суду може бути подано протягом тридцяти днів з дня складення його повного тексту. Апеляційна скарга подається до суду апеляційної інстанції.

Повний текст рішення виготовлено та підписано 31.12.2021

Суддя Потабенко В.А.