Рішення № 102418429, 04.01.2022, Донецький окружний адміністративний суд

Україна

Донецький окружний адміністративний суд

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

04 січня 2022 р. Справа№200/12014/21

приміщення суду за адресою: 84122, м.Слов`янськ, вул. Добровольського, 1

Донецький окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Кравченко Т.О.,

розглянув в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Донецькій області про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії,

встановив:

15 вересня 2021 року до Донецького окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 (далі - позивач) до Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Донецькій області (далі - відповідач, Управління), в якому позивач просив:

- визнати протиправними дії Управління (його правонаступника) по припиненню з червня 2014 року нарахування та виплати ОСОБА_1 щомісячних страхових виплат;

- зобов`язати Управління нарахувати та сплачувати ОСОБА_1 поточні щомісячні страхові виплати;

- зобов`язати Управління нарахувати та виплатити ОСОБА_1 заборгованість з щомісячних страхових виплат за весь минулий період, починаючи з червня 2014 року по даний час.

Заяви, клопотання учасників справи. Процесуальні дії у справі.

20 вересня 2021 року суд постановив ухвалу про прийняття позовної заяви та відкриття провадження у справі; вирішив розглядати справу за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні); встановив строк для подання відзиву на позовну заяву; витребував у відповідача докази.

Цією ж ухвалою суд задовольнив клопотання позивача та відстрочив йому сплату судового збору за подання цього позову в сумі 908,00 грн до ухвалення судового рішення у справі.

Питання дотримання позивачем строку звернення до адміністративного суду, а в разі, якщо такий строк пропущено, - поважності причин його пропуску та наявності підстав для його поновлення, вирішив розглянути на стадії судового розгляду після встановлення відповідних фактичних обставин.

Про прийняття позовної заяви та відкриття провадження у справі сторони повідомлені належним чином в порядку, визначеному Кодексом адміністративного судочинства України (далі - КАС).

Відповідно до ч. 1 ст. 262 КАС розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження здійснюється судом за правилами, встановленими цим Кодексом для розгляду справи за правилами загального позовного провадження, з особливостями, визначеними у цій главі.

Розгляд справи по суті за правилами спрощеного позовного провадження у випадках, визначених ст. 263 цього Кодексу, розпочинається через п`ятнадцять днів з дня відкриття провадження у справі (ч. 2 ст. 262 КАС).

Стислий виклад позиції позивача та заперечень відповідача.

Обґрунтовуючи свої вимоги, позивач зазначив, що він є громадянином України, який постійно проживає в с. Зелене Амвросіївського району Донецької області, тобто на тимчасово окупованій території.

Позивач зазначає, що не покинув своє постійне місце проживання та не перемістився на підконтрольну органам державної влади України територію у зв`язку з проведенням бойових дій та антитерористичної операції в його населеному пункті; статус внутрішньо переміщеної особи не набув.

Вказує на те, що з 2014 року він перебував на обліку у Відділенні виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України у м. Амвросіївка Донецької області, правонаступником якого є відповідач, де отримував щомісячні страхові виплати.

Спірні правовідносини виникли у зв`язку з тим, що з 01 червня 2014 року щомісячні страхові виплати позивачеві були припинені.

На переконання позивача, невиплата щомісячних страхових виплат є порушенням його права на соціальний захист, гарантованого Конституцією України.

При цьому позивач зауважує, що його право на соціальний захист не може бути обмежене через те, що він належить до осіб, які до теперішнього часу не перемістилися на підконтрольну органам державної влади територію та продовжують проживати за своїм місцем проживання на тимчасово окупованій території і не набули статус внутрішньо переміщеної особи.

Позивач вважає припинення щомісячних страхових виплат протиправними діями відповідача, а тому звернувся до суду з цим позовом.

Відповідач позов не визнав, надав відзив на позовну заяву.

Відповідач доводить, що оскільки позивач знаходиться на тимчасово окупованій території, не перемістився на підконтрольну органам державної влади територію та не набув статус внутрішньо переміщеної особи, правові підстави для нарахування та виплати йому щомісячної страхової виплати відсутні.

Відповідач зазначає, що з червня 2014 року до будь-яких відділень виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України з заявою про продовження щомісячних страхових виплат позивач не звертався.

На переконання відповідача, це є свідченням того, що саме позивач не вживав заходів для своєчасного отримання страхових виплат. Стверджує, що позивач не реалізував своє право на отримання страхової виплати у спірному періоді. Заборгованість по страховим виплатам відсутня, оскільки не підтверджено право позивача на її отримання.

Крім того, відповідач вказує на те, що суми страхових виплат, які не виплачені за минулий період, виплачуються на умовах окремого порядку, визначеного Кабінетом Міністрів України.

Обставини, встановлені судом, та зміст спірних правовідносин, з посиланням на докази, на підставі яких встановлені відповідні обставини. Докази відхилені судом, та мотиви їх відхилення.

На виконання вимог ст. 90 КАС суд оцінив докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні; оцінив належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, виходячи з того, що жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили.

Відповідно до положень ч. 1 ст. 77 КАС кожна особа повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 78 цього Кодексу.

За правилами абз. 1 ч. 2 ст. 77 КАС в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

З`ясовуючи чи мали місце обставини, якими обґрунтовуються вимоги, та якими доказами вони підтверджуються, а також чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження, суд встановив наступне.

Позивач - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , що встановлено на підставі паспорта громадянина України серії НОМЕР_1 ; реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_2 .

З 25 січня 1993 року постійне місце проживання позивача зареєстровано за адресою: АДРЕСА_1 , про що свідчить штамп про реєстрацію місця проживання, проставлений в паспорті.

Позивач проживає на тимчасово окупованій території.

Після початку проведення бойових дій в його населеному пункті своє постійне місце проживання позивач не покинув, на підконтрольну органам державної влади територію не перемістився і статус внутрішньо переміщеної особи не набув.

Як свідчить довідка МСЕК про результати визначення ступеня втрати професійної працездатності у відсотках, потреби у наданні медичної та соціальної допомоги серії 10 ААА № 231173 від 09 липня 2013 року, з 20 червня 2013 року ОСОБА_1 безстроково встановлена стійка втрата професійної працездатності внаслідок трудового каліцтва - 20%, без встановлення інвалідності.

Відповідач - Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Донецькій області (ідентифікаційний код: 41325231) зареєстроване як юридична особа, про що свідчать відомості Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань (далі - ЄДР).

В силу положень п. 5 розділу VII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 23 вересня 1999 року № 1105-ХIV «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування» та постанови правління Фонду соціального страхування України від 24 травня 2017 року № 34 «Деякі питання реорганізації фондів соціального страхування» відповідач є правонаступником Відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України у м. Амвросіївка Донецької області (далі - Відділення ВД ФССНВВПЗ України у м. Амвросіївка).

Як потерпілий на виробництві ОСОБА_1 перебував на обліку та отримував щомісячні страхові виплати у Відділенні ВД ФССНВВПЗ України у м. Амвросіївка.

За даними Єдиної інформаційно-аналітичної системи Фонду соціального страхування України з червня 2014 року ОСОБА_1 не звертався до відділень управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Донецькій області та інших управлінь для отримання соціальних виплат, а тому страхові виплати йому не нараховувались і відповідна заборгованість відсутня, про що свідчить лист Управління ВД ФСС України в Донецькій області від 18 серпня 2021 року № О-01-04/19-587.

Позивач не заперечує той факт, що з червня 2014 року з заявою про поновлення щомісячної страхової виплати до робочих органів Фонду соціального страхування України не звертався.

Згідно з відомостями програмного забезпечення «Реєстр потерпілих», в червні 2014 року позивачу нарахована щомісячна страхова виплата в розмірі 0,00 грн, в липні 2014 року - 571,91 грн, в серпні 2014 року - 571,91 грн, у вересні 2014 року - 571,91 грн, в жовтні 2014 року - 571,91 грн, в листопаді 2014 року - 571,91 грн, починаючи з грудня 2014 року нарахування щомісячної страхової виплати не проводилось.

Належні та допустимі докази виплати ОСОБА_1 щомісячної страхової виплати з червня 2014 року суду не надані.

Рівно як і не надані суду докази, які б свідчили, що на час розгляду справи нарахування та виплата щомісячної страхової виплати ОСОБА_1 відновлена.

Будь-які інші докази щодо предмета доказування учасники справи не надали.

Норми права, які застосував суд, мотиви їх застосування.

Висновки суду по суті позовних вимог.

Згідно зі ст. 3 Конституції України людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканість і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.

Відповідно до ч. 1 ст. 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що, крім іншого, включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Ст. 1 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, ратифікованої Законом України від 17 липня 1997 року № 475/97-ВР «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції», визначає, що Високі Договірні Сторони гарантують кожному, хто перебуває під їхньою юрисдикцією, права і свободи, визначені в розділі I цієї Конвенції.

Ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод визначає, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

У справі «Суханов та Ільченко проти України», №№ 68385/10, 71378/10, §§ 52, 30-31, 53, рішення від 26 червня 2014 року, Європейський суд з прав людини зазначив, що зменшення розміру або припинення виплати належним чином встановленої соціальної допомоги може становити втручання у право власності.

Суд зазначив, що ст. 1 Першого протоколу включає в себе три окремих норми: «перша норма, викладена у першому реченні першого абзацу, має загальний характер і проголошує принцип мирного володіння майном; друга норма, що міститься в другому реченні першого абзацу, стосується позбавлення власності і підпорядковує його певним умовам; третя норма, закріплена в другому абзаці, передбачає право Договірних держав, зокрема, контролювати користування власністю відповідно до загальних інтересів. Проте ці норми не є абсолютно непов`язаними між собою. Друга і третя норми стосуються конкретних випадків втручання у право на мирне володіння майном, а тому повинні тлумачитися у світлі загального принципу, закріпленого першою нормою».

Щодо соціальних виплат, ст. 1 Першого протоколу не встановлює жодних обмежень свободи Договірних держав вирішувати, мати чи ні будь-яку форму системи соціального забезпечення та обирати вид або розмір виплат за такою системою. Проте якщо Договірна держава має чинне законодавство, яке передбачає виплату як право на отримання соціальної допомоги (обумовлене попередньою сплатою внесків чи ні), таке законодавство має вважатися таким, що передбачає майнове право, що підпадає під дію ст. 1 Першого протоколу щодо осіб, які відповідають її вимогам.

Суд повторив, що першим і найголовнішим правилом ст. 1 Першого протоколу є те, що будь-яке втручання державних органів у право на мирне володіння майном має бути законним і повинно переслідувати легітимну мету «в інтересах суспільства». Будь-яке втручання також повинно бути пропорційним по відношенню до переслідуваної мети. Іншими словами, має бути забезпечено «справедливий баланс» між загальними інтересами суспільства та обов`язком захисту основоположних прав конкретної особи. Необхідного балансу не буде досягнуто, якщо на відповідну особу або осіб буде покладено особистий та надмірний тягар.

У справі «Щокін проти України», №№ 23759/03, 37943/06, § 50, рішення від 14 жовтня 2010 року, Європейський суд з прав людини вказав, що перша та найважливіша вимога ст. 1 Першого протоколу до Конвенції полягає в тому, що будь-яке втручання публічних органів у мирне володіння майном повинно бути законним. Так, друге речення першого пункту передбачає, що позбавлення власності можливе тільки «на умовах, передбачених законом», а другий пункт визнає, що держави мають право здійснювати контроль за використанням майна шляхом введення «законів». Більш того, верховенство права, один із основоположних принципів демократичного суспільства, притаманний усім статтям Конвенції. Таким чином, питання, чи було дотримано справедливого балансу між загальними інтересами суспільства та вимогами захисту основоположних прав окремої особи, виникає лише тоді, коли встановлено, що оскаржуване втручання відповідало вимозі законності і не було свавільним.

21 травня 2015 року Постановою Верховної Ради України від 21 травня 2015 року № 462-VIII схвалена Заява Верховної Ради України «Про відступ України від окремих зобов`язань, визначених Міжнародним пактом про громадянські і політичні права та Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод» щодо відступу від окремих зобов`язань, визначених пунктом 3 статті 2, статтями 9, 12, 14 та 17 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права та статтями 5, 6, 8 та 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, на період до повного припинення збройної агресії Російської Федерації, а саме: до моменту виведення усіх незаконних збройних формувань, керованих, контрольованих і фінансованих Російською Федерацією, російських окупаційних військ, їх військової техніки з території України, відновлення повного контролю України за державним кордоном України, відновлення конституційного ладу та порядку на окупованій території України.

Водночас від зобов`язань, визначених ст. ст. 1, 14 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та ст. 1 Першого протоколу до Конвенції, Україна не відступала.

Згідно з п. 23 частини І Європейської соціальної хартії (переглянутої), яка вчинена 03 травня 1996 року та ратифікована Законом України від 14 вересня 2006 року № 137-V «Про ратифікацію Європейської соціальної хартії (переглянутої)», сторони визнають метою своєї політики, яку вони запроваджуватимуть усіма відповідними засобами як національного, так i міжнародного характеру, досягнення умов, за яких можуть ефективно здійснюватися такі права та принципи, зокрема, як право кожної особи похилого віку на соціальний захист.

У передмові до Керівних принципів з питання переміщення осіб всередині країни Організації Об`єднаних Націй (документ ООН E/CN.4/1998/53/Add.2), яка визначає сферу охоплення та мету принципів, визначено, що для цілей цих Принципів внутрішньо переміщеними особами вважаються особи або групи осіб, яких змусили покинути свої будинки або звичні місця проживання, зокрема в результаті або щоб уникнути негативних наслідків збройного конфлікту, повсюдних проявів насильства, порушень прав людини, надзвичайних ситуацій природного чи техногенного характеру, і які не перетинали міжнародно визнаних державних кордонів.

Згідно зі ст. 1 Закону України від 20 жовтня 2014 року № 1706-VII «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» (далі - Закон № 1706) внутрішньо переміщеною особою є громадянин України, іноземець або особа без громадянства, яка перебуває на території України на законних підставах та має право на постійне проживання в Україні, яку змусили залишити або покинути своє місце проживання у результаті або з метою уникнення негативних наслідків збройного конфлікту, тимчасової окупації, повсюдних проявів насильства, порушень прав людини та надзвичайних ситуацій природного чи техногенного характеру.

Облік внутрішньо переміщених осіб регламентований ст. 4 Закону № 1706.

Відповідно до ч. 1 ст. 4 Закону № 1706 факт внутрішнього переміщення підтверджується довідкою про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, що діє безстроково, крім випадків, передбачених статтею 12 цього Закону.

Згідно з положеннями ч. 3 ст. 4 Закону № 1706 для отримання довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи така особа звертається із заявою до структурного підрозділу з питань соціального захисту населення районних, районних у місті Києві державних адміністрацій, виконавчих органів міських, районних у містах (у разі утворення) рад за місцем проживання у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Ст. 7 Закону № 1706 установлено, що Україна вживає всіх можливих заходів, спрямованих на розв`язання проблем, пов`язаних із соціальним захистом, зокрема відновленням усіх соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам.

Визначення поняття внутрішньо переміщеної особи за національним правом, яке міститься у ст. 1 Закону № 1706, має описовий характер та охоплює три види конституційно-правового статусу людини (громадянин України, іноземець та особа без громадянства). З огляду на це визначення, внутрішньо переміщена особа - це особа, яка: перебуває на території України на законних підставах; має право на постійне проживання в Україні; була змушена залишити або покинути своє місце проживання в результаті або з метою уникнення негативних наслідків збройного конфлікту, тимчасової окупації, повсюдних проявів насильства, порушень прав людини та надзвичайних ситуацій природного чи техногенного характеру.

Отже, спеціальний статус внутрішньо переміщеної особи не збігається та не може підміняти собою жоден із закріплених у Конституції України конституційно-правових статусів особи, та не є окремим конституційно-правовим статусом.

Разом з цим реєстрація особи як внутрішньо переміщеної надає можливість державним органам врахувати її особливі потреби. Серед таких особливих потреб: доступ до належного житла та правової допомоги, доступ до спеціальних державних програм, зокрема адресних програм для внутрішньо переміщених осіб тощо. Очевидно, що статус внутрішньо переміщеної особи надає особі спеціальні, додаткові права (або «інші права», як це зазначено у ст. 9 Закону № 1706), не звужуючи, між тим, обсяг конституційних прав та свобод особи та створюючи додаткові гарантії їх реалізації.

Суд зауважує, що прийняття Закону № 1706 спрямоване на встановлення додаткових гарантій дотримання прав, свобод та законних інтересів внутрішньо переміщених осіб, а не на звуження їх прав, закріплених в інших законодавчих актах України.

Правові, фінансові та організаційні засади загальнообов`язкового державного соціального страхування визначає Закон України від 23 вересня 1999 року № 1105-ХIV «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування» (далі - Закон № 1105).

Гарантування державою реалізації застрахованими особами своїх прав є одним із принципів соціального страхування, що визначено п. 3 ч. 1 ст. 3 Закону № 1105.

Відповідно до ч. 1 ст. 36 Закону № 1105 страховими виплатами є грошові суми, які Фонд виплачує застрахованому чи особам, які мають на це право, у разі настання страхового випадку.

Згідно з приписами п. 1 ч. 1 ст. 47 Закону № 1105 страхові виплати потерпілому провадяться щомісячно в установлені Фондом дні на підставі постанови цього Фонду або рішення суду - з дня втрати працездатності внаслідок нещасного випадку або з дати встановлення професійного захворювання.

Відповідно до ч. 5 ст. 47 Закону № 1105 страхові виплати провадяться протягом строку, на який встановлено втрату працездатності у зв`язку із страховим випадком.

Підстави припинення страхових виплат визначені ст. 46 Закону № 1105.

Так, згідно з ч. 1 ст. 46 Закону № 1105 страхові виплати припиняються:

1) на весь час проживання потерпілого за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України;

2) на весь час, протягом якого потерпілий перебуває на державному утриманні, за умови, що частка виплати, яка перевищує вартість такого утримання, надається особам, які перебувають на утриманні потерпілого;

3) якщо з`ясувалося, що виплати призначено на підставі документів, які містять неправдиві відомості. Сума витрат на страхові виплати, отримані застрахованим, стягується в судовому порядку;

4) якщо страховий випадок настав внаслідок навмисного наміру заподіяння собі травми;

5) якщо потерпілий ухиляється від медичної чи професійної реабілітації або не виконує правил, пов`язаних з установленням чи переглядом обставин страхового випадку, або порушує правила поведінки та встановлений для нього режим, що перешкоджає одужанню;

6) в інших випадках, передбачених законодавством.

Згідно з п. 3 розділу VII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1105 особливості надання соціальних послуг та виплати матеріального забезпечення за соціальним страхуванням внутрішньо переміщеним особам (громадянам України, які переселилися з тимчасово окупованої території, території проведення антитерористичної операції або зони надзвичайної ситуації) визначаються Кабінетом Міністрів України.

Указом Президента України від 14 квітня 2014 року № 405/2014 введено в дію рішення Ради національної безпеки і оборони України від 13 квітня 2014 року «Про невідкладні заходи щодо боротьби з терористичною загрозою і збереження територіальної цілісності України» та розпочато проведення антитерористичної операції на території Донецької і Луганської областей.

Відповідно до ст. 1 Закону України від 02 вересня 2014 року №1669-VIII «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції» (далі - Закон № 1669) період проведення антитерористичної операції - це час між датою набрання чинності Указом Президента України «Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 13 квітня 2014 року «Про невідкладні заходи щодо подолання терористичної загрози і збереження територіальної цілісності України» від 14 квітня 2014 року № 405/2014 та датою набрання чинності Указом Президента України про завершення проведення антитерористичної операції або військових дій на території України.

До Переліку населених пунктів, на території яких здійснювалася антитерористична операція, затвердженого розпорядженням Кабінету Міністрів України від 30 жовтня 2014 року № 1053-р, був включений Артемівський район Донецької області, включаючи с. Зелене (Зеленівська сільська рада).

Розпорядження Кабінету Міністрів України від 30 жовтня 2014 року № 1053-р визнано таким, що втратило чинність на підставі п. 3 розпорядження Кабінету Міністрів України від 02 грудня 2015 року № 1275-р «Про затвердження переліку населених пунктів, на території яких здійснювалася антитерористична операція, та визнання такими, що втратили чинність, деяких розпоряджень Кабінету Міністрів України».

До Переліку населених пунктів, на території яких здійснювалася антитерористична операція, затвердженого розпорядженням Кабінету Міністрів України від 02 грудня 2015 року № 1275 (в редакції розпорядження Кабінету Міністрів України від 23 січня 2019 року № 28-р), включений Артемівський район Донецької області, включаючи с. Зелене (Зеленівська сільська рада).

Постановою Правління Національного банку України від 23 липня 2014 року № 436 на території Донецької та Луганської областей, починаючи з 24 липня 2014 року запроваджено надзвичайний режим роботи банківської системи, а постановою від 06 серпня 2014 року № 466 «Про призупинення здійснення фінансових операцій» Національний банк України зобов`язав банки України, небанківські установи та національного оператора поштового зв`язку, які є платіжними організаціями внутрішньодержавних/міжнародних платіжних систем та/або їх учасниками, зупинити здійснення усіх видів фінансових операцій на території, яка не контролюється українською владою, до переходу району/міста обласного значення Донецької та/або Луганської областей під контроль української влади.

Постановою Кабінету Міністрів України від 07 листопада 2014 року № 595 затверджено Тимчасовий порядок фінансування бюджетних установ, здійснення соціальних виплат населенню та надання фінансової підтримки окремим підприємствам і організаціям Донецької та Луганської областей та зобов`язано міністерства, інші центральні органи виконавчої влади, місцеві державні адміністрації забезпечити до 1 грудня 2014 року переміщення бюджетних установ, підприємств та організацій, що належать до сфери їх управління, з населених пунктів, на території яких органи державної влади тимчасово не здійснюють свої повноваження, в населені пункти, на території яких органи державної влади здійснюють свої повноваження в повному обсязі. Переміщення здійснюється лише тих бюджетних установ, підприємств та організацій, що у разі зміни місцезнаходження зможуть забезпечити провадження своєї діяльності.

Постановою Кабінету Міністрів України від 05 листопада 2014 року № 637 «Про здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам» визначені умови призначення та продовження виплати всіх видів соціальної допомоги, у тому числі щомісячної соціальної виплати внутрішньо переміщеним особам.

Порядок призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 08 червня 2016 року № 365 «Деякі питання здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам» (далі - Порядок № 365.

Постановою правління Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України від 11 грудня 2014 року № 20, зареєстрованою в Міністерстві юстиції України 12 січня 2015 року за № 6/26451) був затверджений Порядок надання страхових виплат, фінансування витрат на медичну та соціальну допомогу, передбачених загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання для осіб, які переміщуються з тимчасово окупованої території і районів проведення антитерористичної операції (далі - Порядок № 20).

Згідно з п. 1 розділу І Порядку № 20 цей Порядок поширювався на фізичних осіб, які постійно проживають в Україні, яких змусили або які самостійно покинули своє місце проживання внаслідок (або з метою уникнення) негативних наслідків збройного конфлікту, тимчасової окупації, повсюдних проявів насильства, масових порушень прав людини та надзвичайних ситуацій природного чи техногенного характеру і які мають право на страхові виплати та страхові витрати на медичну і соціальну допомогу відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» (далі - Закон № 1105) за фактичним місцем проживання (перебування) (далі - особи, які тимчасово переміщені) (якщо страховий випадок настав до моменту переміщення).

П. 2 розділу І Порядку № 20 передбачав, що особи, які тимчасово переміщені, мають право на призначення та/або продовження раніше призначених страхових виплат, страхових витрат на медичну та соціальну допомогу відповідно до Закону № 1105 безпосередньо в робочих органах виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України (далі - робочі органи виконавчої дирекції Фонду) за фактичним місцем проживання (перебування), що підтверджується довідкою про взяття на облік особи, яка переміщується з тимчасової окупованої території України або району проведення антитерористичної операції, за формою, наведеною в додатку до Порядку оформлення і видачі довідки про взяття на облік особи, яка переміщується з тимчасово окупованої території України або району проведення антитерористичної операції, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 01 жовтня 2014 року № 509 (далі - довідка про взяття на облік), відповідно до Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» (далі - Закон 1706).

Постановою правління Фонду соціального страхування України від 12 грудня 2018 року № 27 затверджений Порядок надання страхових виплат, фінансування витрат на медичну та соціальну допомогу, передбачених загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання для внутрішньо переміщених осіб (далі - Порядок № 27).

У зв`язку з набранням чинності Порядком № 27 Порядок № 20 втратив чинність.

Згідно з п. 1.1. Порядку № 27 цей Порядок поширюється на внутрішньо переміщених осіб, які мають право на страхові виплати та витрати на медичну і соціальну допомогу відповідно до Закону № 1105.

П. 1.2. Порядку № 27 установлено, що внутрішньо переміщені особи мають право на призначення та/або продовження раніше призначених страхових виплат відповідно до Закону № 1105 безпосередньо в робочих органах виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України (далі - робочі органи виконавчої дирекції Фонду) або їх відділеннях за фактичним місцем проживання (перебування), що підтверджується довідкою про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, виданою відповідно до Порядку оформлення і видачі довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 01 жовтня 2014 року № 509 (далі - довідка про взяття на облік), з дотриманням вимог Порядку призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08 червня 2016 року № 365 (далі - Порядок № 365), та постанови Кабінету Міністрів України від 05 листопада 2014 року № 637 «Про здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам» (далі - Постанова КМУ № 637).

Згідно з п. 1.4. Порядку № 27 призначення, продовження (відновлення) та припинення страхових виплат внутрішньо переміщеним особам здійснюється на підставі рішення комісії з питань призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам, утворених районними державними адміністраціями, виконавчими органами міських, районних у містах рад (далі - Комісії).

Продовження раніше призначених страхових виплат регламентовано розділом ІІІ Порядку № 27.

Абз. 1 п. 3.1. Порядку № 27 визначено, що внутрішньо переміщені особи мають право на продовження раніше призначених страхових виплат у робочому органі виконавчої дирекції Фонду або його відділенні за фактичним місцем проживання (перебування).

Згідно з п. 3.7. Порядку № 27 щомісячні страхові виплати внутрішньо переміщеній особі продовжуються (відновлюються) на підставі рішення Комісії з місяця, в якому надійшла заява внутрішньо переміщеної особи, та фінансуються впродовж тридцяти календарних днів з дати прийняття постанови про продовження раніше призначених страхових виплат.

Відповідно до п. 3.8. Порядку № 27 суми страхових виплат, які не виплачені за минулий період, виплачуються на умовах окремого порядку, визначеного Кабінетом Міністрів України.

Суми страхових виплат, які не виплачені за минулий період, обліковуються в робочих органах виконавчої дирекції Фонду, в яких зберігались справи про страхові виплати до початку антитерористичної операції, та тимчасової окупації українських територій, в порядку визначеному виконавчою дирекцією Фонду, що визначено п. 3.9. Порядку № 27.

Питання виплати щомісячної страхової виплати особам, які не набули статус внутрішньо переміщеної особи, було предметом розгляду Великої Палати Верховного Суду у справі № 243/3505/16-ц.

В постанові від 20 вересня 2018 року у справі № 243/3505/16-ц Велика Палата Верховного Суду, серед іншого, навела такі висновки:

«[…]

07 листопада 2014 року КМУ прийняв постанову № 595 «Деякі питання фінансування бюджетних установ, здійснення соціальних виплат населенню та надання фінансової підтримки окремим підприємствам і організаціям Донецької та Луганської областей, а також інших платежів з рахунків, відкритих в органах Казначейства», якою затверджено Тимчасовий порядок фінансування бюджетних установ, здійснення соціальних виплат населенню та надання фінансової підтримки окремим підприємствам і організаціям Донецької та Луганської областей, а також інших платежів з рахунків, відкритих в органах Казначейства (далі - Тимчасовий порядок).

Згідно з пунктом 2 Тимчасового порядку (зі змінами, внесеними згідно з постановами КМУ від 11 березня 2015 року № 109 та від 08 квітня 2015 року № 239) у населених пунктах Донецької та Луганської областей, на території яких органи державної влади тимчасово не здійснюють свої повноваження, видатки з державного бюджету, бюджету Пенсійного фонду України та бюджетів інших фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування здійснюються лише після повернення згаданої території під контроль органів державної влади. Казначейське обслуговування місцевих бюджетів за видатками та кредитуванням у населених пунктах на тимчасово неконтрольованій території здійснюється після повернення такої території під контроль органів державної влади.

Також за пунктом 8 Тимчасового порядку (із змінами, внесеними згідно з постановами КМУ від 08 квітня 2015 року № 239, від 26 серпня 2015 року № 636) особам, які переміщені на контрольовану територію та взяті на облік відповідно до Порядку оформлення і видачі довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, затвердженого постановою КМУ від 01 жовтня 2014 року № 509, пенсії та інші соціальні виплати з бюджетів усіх рівнів та фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування виплачуються за заявами таких осіб до органів (установ), які здійснюють такі виплати, протягом усього строку дії довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи.

Саме положення пункту 2 Тимчасового порядку щодо припинення фінансування і стало причиною невиплати позивачу страхових виплат у період із 13 жовтня 2014 року по 13 жовтня 2015 року, як установив суд у цій справі.

Проте постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 11 лютого 2015 року у справі № 826/18826/14, яка набрала законної сили, пункт 2 Тимчасового порядку визнано незаконним і нечинним з моменту прийняття. Як зазначено в ухвалі Вищого адміністративного суду України від 16 жовтня 2015 року, пункт 2 Тимчасового порядку порушує право позивачів на отримання належної їм пенсії, інших видів соціальних виплат та допомоги.

[…]

Таким чином, постановами КМУ № 531, 637 та 595, а також постановою Правління Фонду від 11 грудня 2014 року № 20 встановлено спеціальний порядок здійснення страхових виплат для осіб, які тимчасово переселилися з району проведення АТО, тобто особливості виплати матеріального забезпечення за соціальним страхуванням внутрішньо переміщеним особам.

Однак, […], зазначені підзаконні нормативні акти не регулюють питання щодо здійснення страхових виплат особам, які з районів проведення АТО до теперішнього часу не переселилися та продовжують проживати за своїм постійним місцем проживання на території, яка не контролюється органами державної влади. Ці підзаконні акти не є законом, тому не можуть звужувати чи скасовувати права громадян, які встановлено нормативно-правовими актами вищої юридичної сили.

Зазначені підзаконні нормативні акти не регулюють питання щодо здійснення страхових виплат особам, які з районів проведення АТО до теперішнього часу не переселилися та продовжують проживати за своїм постійним місцем проживання на території, яка не контролюється органами державної влади.

Статтею 24 Конституції України встановлено, що громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом.

Не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.

Відповідно до статті 64 Конституції України конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України.

В умовах воєнного або надзвичайного стану можуть встановлюватися окремі обмеження прав і свобод із зазначенням строку дії цих обмежень.

Ні воєнний, ні надзвичайний стан в Україні в цілому, як і на окремих територіях Донецької та Луганської областей, не запроваджено.

[…]

Про необхідність соціального захисту осіб, які перебувають на тимчасово окупованих територіях у Донецькій та Луганській областях ідеться і в Законі України від 18 січня 2018 року № 2268-VIII «Про особливості державної політики із забезпечення державного суверенітету України на тимчасово окупованих територіях у Донецькій та Луганській областях» (далі - Закон № 2268-VIII).

У статті 2 цього Закону передбачено, що за фізичними особами незалежно від перебування їх на обліку як внутрішньо переміщених осіб чи від набуття ними спеціального правового статусу та за юридичними особами зберігається право власності, інші речові права на майно, у тому числі на нерухоме майно, включаючи земельні ділянки, що знаходиться на тимчасово окупованих територіях у Донецькій та Луганській областях, якщо таке майно набуте відповідно до законів України.

Підтверджуючи майнові права фізичних осіб незалежно від перебування їх на обліку як внутрішньо переміщених осіб чи від набуття ними спеціального статусу, закон не передбачає жодних обмежень інших прав таких осіб, які вони можуть реалізувати на території України.

[…]

Відповідно до статті 92 Конституції України виключно законами України визначаються, зокрема: права і свободи людини і громадянина, гарантії цих прав і свобод; основні обов`язки громадянина; основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення; засади регулювання праці і зайнятості, шлюбу, сім`ї, охорони дитинства, материнства, батьківства; виховання, освіти, культури і охорони здоров`я; екологічної безпеки (пункти 1, 6).

Як зазначено у статті 8 Конституції України, в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй.

Відповідно до статті 1 Конституції Україна є правовою державою.

Людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов`язком держави (стаття 3 Конституції України).

[…] якщо позивач із району проведення АТО тимчасово не переселився на контрольовану територію та не взятий на облік відповідно до Порядку оформлення і видачі довідки про взяття на облік особи, яка переміщується з тимчасово окупованої території України або району проведення антитерористичної операції, затвердженого постановою КМУ від 01 жовтня 2014 року № 509, то дія пункту 8 Тимчасового порядку, постанов КМУ № 531, 637, 595 та постанови Правління Фонду № 20 на нього не розповсюджується.

[…] ці підзаконні акти не встановлюють відмінних від передбачених Законом № 1105-ХІV особливостей проведення страхових виплат у період проведення АТО на території, тимчасово непідконтрольній органам державної влади, внаслідок чого дійшли обґрунтованого висновку, про відсутність правових підстав для невиплати позивачу страхових виплат за період із жовтня 2014 року по жовтень 2015 року.

Ненадання позивачем, який не є внутрішньо переміщеною особою, довідки про взяття його на облік як особи, яка переміщується з тимчасово окупованої території України або району проведення АТО, не є підставою для невиплати позивачу страхових виплат.

У постанові Верховного Суду України від 12 квітня 2017 року у справі № 6-51цс17 зроблено висновок про те, що особи з населених пунктів, на території яких органи державної влади тимчасово не здійснюють або здійснюють не в повному обсязі свої повноваження, мають право на одержання страхових виплат за умови переміщення в населенні пункти, на території яких органи державної влади здійснюють свої повноваження в повному обсязі, та на звернення до структурного підрозділу місцевої державної адміністрації з питань соціального захисту та взяття на облік, що має бути підтверджено довідкою про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи.

[…] Велика Палата Верховного Суду вважає за необхідне відступити від висновків Верховного Суду України щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у раніше ухваленій постанові Верховного Суду України від 12 квітня 2017 року у справі № 6-51цс17, та погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про те, що відсутність довідки про взяття на облік позивача як особи, яка переміщується з тимчасово окупованої території України або району АТО, не може бути підставою для невиплати позивачу страхових виплат.

Разом з тим Велика Палата Верховного Суду вважає необґрунтованими наведені в касаційній скарзі доводи щодо неврахування судами того, що позивач належить до осіб, які до теперішнього часу не переселилися та продовжують проживати за своїм постійним місцем проживання на території, яка не контролюється органами державної влади, тобто не мають статусу внутрішньо переміщених осіб, а виплата заборгованості зі страхових виплат покладена на те відділення, де потерпілий зареєстрований як тимчасово переміщений при написанні заяви про виплату заборгованості до відділення, де на теперішній час отримує страхові виплати, а також щодо неможливості виконання рішення через відсутність фінансування.

[…]

Позивач сам має право вирішувати про необхідність звернення до Фонду про продовження страхових виплат. Відсутність такого звернення не є підставою для відмови в задоволенні позову».

Позивач звернувся до суду з вимогою визнати протиправним дії Управління ВД ФСС України в Донецькій області (його правонаступника) по припиненню з червня 2014 року нарахування та виплати щомісячних страхових виплат.

Суд встановив, що постійне місце проживання позивача зареєстровано в с. Зелене Амвросіївського району Донецької області, тобто на тимчасово окупованій території. Статус внутрішньо переміщеної особи позивач не набув. Нарахування та виплата щомісячної страхової виплати припинена Відділенням ВД ФССНВВПЗ України у м. Амвросіївка, правонаступником якого є відповідач, з червня 2014 року. При цьому докази прийняття постанови про припинення ОСОБА_1 щомісячної страхової виплати суду не надані.

Відповідно до ч. 2 ст. 2 КАС у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Перевіряючи дії Відділення ВД ФССНВВПЗ України у м. Амвросіївка, правонаступником якого є відповідач, на відповідність критеріям, наведеним у ч. 2 ст. 2 КАС, суд зазначає таке.

Право на соціальний захист гарантовано ст. 46 Конституції України.

Це право також гарантують ст. 22 Загальної декларації прав людини, ст. 9 Міжнародного пакту про економічні, соціальні та культурні права, п. 23 частини І Європейської соціальної хартії (переглянутої).

Відповідно до ст. 21 Конституції України усі люди є рівні у своїй гідності та правах.

Згідно з ч. 1 ст. 24 Конституції України громадяни мають рівні конституційні права та є рівними перед законом.

Не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками (ч. 2 ст. 24 Конституції України).

Ст. ст. 2, 7 Загальної декларації прав людини, ст. 2 Міжнародного пакту про економічні, соціальні і культурні права, ст. 14 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ст. 1 Протоколу № 12 до Конвенції закріплюють принцип рівності та визначають, що права людини, в тому числі право на соціальний захист, мають здійснюватися без дискримінації за будь-якою ознакою.

Конституційні права гарантуються і не можуть бути скасовані, що визначено ч. 2 ст. 22 Конституції України.

Ч. 1 ст. 64 Конституції України установлено, що конституційні права людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України.

Окремі обмеження прав із зазначенням строку дії цих обмежень можуть встановлюватися в умовах воєнного або надзвичайного стану (ч. 2 ст. 64 Конституції України).

На час виникнення спірних правовідносин воєнний або надзвичайний стан в Україні не введені, а обмеження права на соціальний захист не встановлено.

Водночас право позивача на соціальний захист, а саме його право на отримання щомісячної страхової виплати, було обмежено на підставі підзаконних нормативно-правових актів.

Права людини і громадянина, гарантії цих прав, основи соціального захисту визначаються виключно законами України (п. п. 1, 6 ч. 1 ст. 92 Конституції України).

Відповідно до ч. ч. 3, 4 ст. 7 КАС у разі невідповідності правового акта Конституції України, закону України, міжнародному договору, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу, або положення відповідного міжнародного договору України.

Якщо суд доходить висновку, що закон чи інший правовий акт суперечить Конституції України, суд не застосовує такий закон чи інший правовий акт, а застосовує норми Конституції України як норми прямої дії.

Суд зауважує, що за змістом конституційних норм Кабінет Міністрів України чи Фонд соціального страхування України не наділені правом вирішувати питання, які належать до виключної компетенції Верховної Ради України, так само як і приймати правові акти, які підміняють або суперечать законам України. Не наділений Кабінет Міністрів України та Фонд соціального страхування України і повноваженнями приймати правові акти, які скасовують, змінюють в бік звуження конституційні права людини і громадянина.

Реалізація громадянином України його конституційних прав не може залежати від місця його проживання чи перебування. Обмеження прав за цією ознакою є дискримінаційним.

Суд відхиляє аргументи відповідача, які стосуються застосування до спірних правовідносин постанов Кабінету Міністрів України, які регламентують порядок здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам, та Порядків № 20 і № 27, оскільки, по-перше, вони не є законом та не можуть скасовувати або змінювати у бік звуження конституційне право позивача на соціальний захист, по-друге, вони стосуються порядку здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам, до яких позивач не належить.

За приписами ч. ч. 1-2 ст. 6 КАС суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людини, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

За усталеною практикою Європейського суду з прав людини встановлення судом відсутності законності втручання, тобто вчинення дій не у спосіб, визначений законом, є достатньою підставою для висновку про те, що право позивача на мирне володіння своїм майном (в даному випадку - у вигляді щомісячних страхових виплат, призначених позивачу безстроково) було порушено.

З огляду на викладене суд вважає, що припинення позивачу щомісячної страхової виплати було здійснено не у спосіб, передбачений законом, а з точки зору положень ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод мало місце втручання у право власності позивача, і таке втручання не було законним.

Враховуючи встановлені фактичні обставини та застосувавши до спірних правовідносин наведені вище правові норми з урахуванням висновків Великої Палати Верховного Суду, викладених в постанові від 20 вересня 2018 року у справі № 243/3505/16-ц, суд дійшов висновку що дії Відділення ВД ФССНВВПЗ України у м. Амвросіївка, правонаступником якого є відповідач, які полягали у припиненні ОСОБА_1 щомісячної страхової виплати з червня 2014 року, підлягають визнанню протиправними.

Висновок суду про протиправність цих дій ґрунтується на тому, що вони не відповідають критеріям, наведеним у ч. 2 ст. 2 КАС, оскільки вчинені не на підставі, яка визначена Конституцією чи законами України, не відповідають вимогам обґрунтованості, добросовісності, запобігання дискримінації, пропорційності.

Відповідно до ст. 13 Конвенції про захист прав людині і основоположних свобод кожен, чиї права і свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Обираючи спосіб захисту порушеного права, суд, крім іншого, зважає на його ефективність в контексті ст. 13 Конвенції про захист прав людині і основоположних свобод.

При цьому під ефективним способом слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект.

Таким чином, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам та виключати подальше звернення особи до суду за захистом порушених прав.

Порушене право позивача підлягає поновленню шляхом покладання на відповідача обов`язку поновити нарахування і виплату ОСОБА_1 щомісячних страхових виплат.

Суд відхиляє аргументи відповідача, які ґрунтуються на застосуванні до спірних правовідносин п. п. 3.7. - 3.9. Порядку № 27, а також відхиляє його доводи, які стосуються відсутності визначеного Кабінетом Міністрів України окремого порядку погашення заборгованості за минулі періоди.

Так, відповідно до ч. 5 ст. 47 Закону № 1105 страхові виплати провадяться протягом строку, на який встановлено втрату працездатності у зв`язку із страховим випадком.

Страхові виплати, призначені ОСОБА_1 у зв`язку з стійкою втратою працездатності, мали сплачуватись останньому безстроково.

Згідно з ч. ч. 4, 7 ст. 47 Закону № 1105 виплати, призначені, але не одержані своєчасно потерпілим, провадяться за весь минулий час, але не більш як за три роки з дня звернення за їх одержанням. Якщо потерпілому з вини Фонду своєчасно не визначено або не виплачено суми страхової виплати, ця сума виплачується без обмеження протягом будь-якого строку та підлягає коригуванню у зв`язку із зростанням цін на споживчі товари та послуги в порядку, встановленому ст. 34 Закону України «Про оплату праці».

Враховуючи, що право позивача на отримання страхових виплат не може обмежуватися підзаконними правовими актами, суд дійшов висновку, що для повного захисту прав ОСОБА_1 на відповідача слід також покласти обов`язок нарахувати і виплатити заборгованість з щомісячних страхових виплат з червня 2014 року по місяць поновлення страхових виплат.

Той факт, що позивач не звертався до робочих органів Фонду соціального страхування України з заявою про продовження щомісячних страхових виплат, не може слугувати підставою для позбавлення ОСОБА_1 права на отримання страхових виплат, які йому призначені безстроково.

Таким чином, позовні вимоги ОСОБА_1 підлягають задоволенню повністю.

Щодо порядку виконання рішення суд вважає за необхідне зауважити таке.

Відповідно до п. 1 ч. 6 ст. 246 КАС у разі необхідності у резолютивній частині рішення також вказується про порядок виконання рішення.

П. 3 постанови Кабінету Міністрів України від 14 березня 2016 року № 167 «Про внесення змін до деяких постанов Кабінету Міністрів України» внесені зміни до постанови Кабінету Міністрів України від 05 листопада 2014 року № 637 «Про здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам», зокрема, пункт 1 викладений в такій редакції:

«1. Установити, що: призначення та продовження виплати пенсій (щомісячного довічного грошового утримання), довічних державних стипендій, усіх видів соціальної допомоги та компенсацій, матеріального забезпечення, надання соціальних послуг за рахунок коштів державного бюджету та фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування внутрішньо переміщеним особам здійснюються за місцем перебування таких осіб на обліку, що підтверджується довідкою, виданою згідно з Порядком оформлення і видачі довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 1 жовтня 2014 р. № 509 (Офіційний вісник України, 2014 р., № 81. ст. 2296; 2015 р., № 70, ст. 2312).

Виплата (продовження виплати) пенсій, що призначені зазначеним особам, здійснюється включно через рахунки та мережу установ і пристроїв публічного акціонерного товариства «Державний ощадний банк України». Такі виплати можуть здійснюватися за бажанням особи з доставкою додому, з компенсацією витрат за надання таких послуг, передбачених укладеним відповідно до пункту 3 цієї постанови тристороннім договором.

Починаючи з 1 липни 2016 р. виплата пенсій (щомісячного довічного грошового утримання), усіх видів соціальної допомоги та компенсацій, довічних державних стипендій за рахунок коштів державного та місцевих бюджетів, коштів Пенсійного фонду України, фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування, що призначені внутрішньо переміщеним особам, здійснюється через рахунки та мережу установ і пристроїв публічного акціонерного товариства «Державний ощадний банк України».

Постанова Кабінету Міністрів України від 14 березня 2016 року № 167 «Про внесення змін до деяких постанов Кабінету Міністрів України» була оскаржена в судовому порядку в частині визнання дискримінаційними та такими, що не відповідають правовим актам вищої юридичної сили з моменту прийняття, положень п. 3 вказаної постанови.

25 вересня 2018 року, за наслідками касаційного перегляду постанови Окружного адміністративного суду м. Києва від 24 травня 2017 року та ухвали Київського апеляційного адміністративного суду від 17 жовтня 2017 року у справі № 826/11272/16, Верховний Суд прийняв постанову, в якій навів висновок про те, що Кабінет Міністрів України, приймаючи оспорювані зміни до Постанови № 637, діяв на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, оскільки будь-яких обмежень прав громадян, зокрема, внутрішньо переміщених осіб, пов`язаних із соціальними виплатами, не встановлено, також не вбачається і невідповідності вказаної постанови вимогам Конституції України.

Верховний Суд зазначив, що обмеження права вибору банківської установи, що здійснює пенсійне обслуговування громадян, не можуть свідчити про незаконність оспорюваних змін до постанови Уряду, оскільки вона спрямована саме на збереження коштів соціально незахищених осіб, які перебувають на обліку як особи, що переміщуються з тимчасово окупованої території України, району проведення антитерористичної операції чи населеного пункту, розташованого на лінії зіткнення, забезпечення виплати пенсій та соціальних допомог, недопущення застосування шахрайських схем і протиправних дій під час здійснення таких виплат, запобігання фінансуванню тероризму.

Оскільки внутрішньо переміщені особи, зокрема, потребують спеціального захисту з боку держави, надання пільг та компенсацій окремим категоріям осіб у випадках, передбачених законом, встановлення державних соціальних гарантій окремим категоріям громадян, тому оспорюванні позивачем зміни до Постанови № 637 не можуть вважатися дискримінаційними в розумінні положень Закону № 5207.

В постанові від 21 серпня 2018 року у справі № 219/3611/17 Верховний Суд зазначив, що без відкриття позивачем рахунку в установі - публічне акціонерне товариство «Державний ощадний банк України» у відповідача відсутні правові підстави для виплати пенсії з 01 липня 2016 року і заборгованість з виплати пенсії, яка повинна нараховуватися відповідачем щомісячно з 01 липня 2016 року може бути виплаченою за умови відкриття позивачем рахунку в ПАТ «Державний ощадний банк України».

За встановлених фактичних обставин та виходячи з положень п. 1 ч. 6 ст. 246 КАС, суд вважає за доцільне визначити порядок виконання цього рішення, вказавши, що поновлення щомісячної страхової виплати та виплата заборгованості має бути здійснена відповідачем на рахунок позивача, відкритий в акціонерному товаристві «Державний ощадний банк України».

Щодо строку звернення до суду.

За загальним правилом, встановленим КАС, для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів (ч. 2 ст. 122 КАС).

Згідно з ч. 1 ст. 122 КАС адміністративний позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.

Зміст наведеної норми свідчить, що КАС є загальним законом, яким врегульовані строки звернення до адміністративного суду за захистом прав. Водночас відносини щодо строків звернення до адміністративного суду регулюються не тільки нормами КАС України, а й іншими законами України.

Спеціальним законом, яким врегульовано спірні правовідносини, є Закон № 1105.

Відповідно до ч. ч. 4, 7 ст. 47 Закону № 1105 виплати, призначені, але не одержані своєчасно потерпілим, провадяться за весь минулий час, але не більш як за три роки з дня звернення за їх одержанням. Якщо потерпілому з вини Фонду своєчасно не визначено або не виплачено суми страхової виплати, ця сума виплачується без обмеження протягом будь-якого строку та підлягає коригуванню у зв`язку із зростанням цін на споживчі товари та послуги в порядку, встановленому ст. 34 Закону України «Про оплату праці».

Оскільки ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом про виплату щомісячних страхових виплат, право на які відповідачем не заперечується, однак було піддано формальним обмеженням, з підстав та у спосіб, які суперечать вимогам Конституції та законів України, згідно зі ст. 47 Закону № 1105 суми заборгованості зі сплати щомісячних страхових виплат виплачуються без обмеження будь-яким строком.

Щодо негайного виконання рішення суду.

За приписами п. 1 ч. 1 ст. 371 КАС негайно виконуються рішення суду про присудження виплати пенсій, інших періодичних платежів з Державного бюджету України або позабюджетних державних фондів - у межах суми стягнення за один місяць.

Правовий статус Фонду соціального страхування України визначений ст. 4 Закону № 1105.

Відповідно до ч. 1 ст. 4 Закону № 1105 Фонд соціального страхування України є органом, який здійснює керівництво та управління загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням від нещасного випадку, у зв`язку з тимчасовою втратою працездатності та медичним страхуванням, провадить акумуляцію страхових внесків, контроль за використанням коштів, забезпечує фінансування виплат за цими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування та здійснює інші функції згідно із затвердженим статутом.

Згідно з ч. 2 ст. 4 Закону № 1105 Фонд є некомерційною самоврядною організацією, що діє на підставі статуту, який затверджується його правлінням.

Кошти Фонду не включаються до складу Державного бюджету України, що визначено ч. 4 ст. 4 Закону № 1105.

Кошти Фонду використовуються, крім іншого, на виплату страхових виплат, про що зазначено в п. 1 ч. 2 ст. 11 Закону № 1105.

Враховуючи, що щомісячні страхові виплати здійснюються за рахунок коштів Фонду соціального страхування України, які не включаються до складу Державного бюджету України, а сам Фонд є некомерційною самоврядною організацію, підстави для звернення до негайного виконання рішення суду відсутні.

Розподіл судових витрат.

Відповідно до ч. 1 ст. 139 КАС при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Ухвалою від 20 вересня 2021 року суд відстрочив позивачу сплату судового збору в сумі 908,00 грн до ухвалення судового рішення у справі.

Судовий збір позивачем не сплачений.

Суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог, а тому судовий збір в сумі 908,00 грн підлягає стягненню з відповідача на користь держави.

Керуючись ст. ст. 2, 12, 241, 242, 243, 244, 245, 246, 250, 251, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

вирішив:

1. Адміністративний позов ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_3 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_2 ) до Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Донецькій області (ідентифікаційний код: 41325231, місцезнаходження: 84122, Донецька обл., м. Слов`янськ, вул. Свободи, буд. 5) про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії - задовольнити повністю.

2. Визнати протиправними дії Відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України у м. Амвросіївка Донецької області, правонаступником якого є Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Донецькій області, які полягали в припиненні ОСОБА_1 щомісячної страхової виплати з червня 2014 року.

3. Зобов`язати Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Донецькій області поновити нарахування і виплату ОСОБА_1 щомісячної страхової виплати на рахунок, відкритий в акціонерному товаристві «Державний ощадний банк України».

4. Зобов`язати Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Донецькій області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 на рахунок, відкритий в акціонерному товаристві «Державний ощадний банк України», заборгованість з щомісячної страхової виплати з червня 2014 року по місяць поновлення страхових виплат.

5. Стягнути з Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Донецькій області на користь держави судовий збір в сумі 908 (дев`ятсот вісім) гривень 00 копійок.

6. Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

7. Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку шляхом подання апеляційної скарги до Першого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

8. Повне судове рішення складено 04 січня 2022 року.

Суддя Т.О. Кравченко