Рішення № 102418410, 04.01.2022, Донецький окружний адміністративний суд

Україна

Донецький окружний адміністративний суд

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

04 січня 2022 р. Справа№200/281/21-а

приміщення суду за адресою: 84122, м.Слов`янськ, вул. Добровольського, 1

Донецький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Олішевської В.В., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1

до відповідача: Маріупольського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області

про: визнання протиправними дії , зобов`язання вчинити певні дії.

В С Т А Н О В И В:

Позивач, ОСОБА_1 , звернувся до Донецького окружного адміністративного суду з позовною заявою до Маріупольського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області про визнання протиправними дії Маріупольського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області щодо відмови ОСОБА_1 в призначенні пенсії за п. 2 ч. 2 ст. 114 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", скасування рішення № 175 від 25.08.2020 року про відмову в призначенні пенсії згідно п. 2 ч. 2 ст. 114 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", зобов`язання Маріупольське зарахувати до пільгового стажу за Списком № 2 ОСОБА_1 період роботи на посаді молодшої медичної сестри рентгенологічного відділення у КНП "Маріупольська міська лікарня № 4 ім І.К.Мацука" з 01.12.2000 року по 12.11.2004 року, зобов`язання Маріупольське об`єднане управління Пенсійного фонду України Донецької області зарахувати ОСОБА_1 до стажу роботи період навчання у Середньому професійному технічному училищі № 60 м. Жданова з 01.09.1985 року по 20.07.1987 року та період відпустки по догляду за дитиною ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , зобов`язання Маріупольське об`єднане управління Пенсійного фонду України Донецької області призначити ОСОБА_1 пенсію згідно п. "б" ст. 13 Закону України "Про пенсійне забезпечення" в редакції згідно із Рішенням Конституційного Суду України № 1-р/2020 від 23.01.2020 року з 11.06.2020 року, зобов`язання Маріупольське об`єднане управління Пенсійного фонду України Донецької області здійснити виплату ОСОБА_1 недоотриманої пенсії за Списком № 2 у відповідності до статті 46 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" з 21.08.2020 року до часу прийняття рішення суду за цим позовом.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що 21.08.2020 року вона звернулась до Маріупольського ОУПФУ за призначенням пенсії на пільгових умовах за списком № 2, однак рішенням № 175 від 03.11.2020 року їй відмовлено в призначення пенсії за віком на пільгових умовах за Списком № 2, оскільки вона на час звернення із заявою не досягла віку визначеного п. 2 ч. 2 ст. 114 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування». Позивач вважає зазначене рішення протиправним оскільки на думку позивача відповідач протиправно не врахував при вирішенні питання про призначення пенсії положень пункту «а» ст. 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» в редакції до внесення змін Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 2 березня 2015 року № 213-VІІІ. Позивач вважає, що прийнятим рішенням відповідач порушив її законні права та інтереси, оскільки воно ґрунтується на безпідставних мотивах і не відповідає критеріям правомірності, визначеним частиною третьою статті 2 КАС України, а тому є протиправним та підлягає скасуванню.

Позивач наголошує, що відповідач безпідставно умовно зарахував до її пільгового стажу період роботи 01.12.2000 року по 11.11.2004 року на підприємстві КНП «Маріупольська міська лікарня № 4 ім. І.К. Мацуки» через посилання у підприємством у пільговій довідці на списки, які втратили чинність на період її роботи, оскільки професія «молочна медична сестра по догляду за хворими, зайнята в рентгенівському відділеннях (кабінетах)» входить до переліку професій та посад Списку 2, затверджених Постановою КМУ № 162 від 11.03.1994 року та Постановою № 36 від 2003 року.

Також на думку позивача Маріупольське ОУПФУ Донецької області безпідставно не врахувало до страхового стажу періоди навчання з 01.09.1985 року та по 20.07.1987 року, та період відпустки по догляду за дитиною до 3-х років через ненадання документів, що підтверджують зміну прізвища, оскільки зміну прізвище підтверджує трудова книжка, в якій наявні відповідні записи.

Крім того позивач вказувала на те, що відповідач зобов`язаний виплатити їй заборгованість з пенсії відповідно до ст. 49 Закону № 1058.

Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 18 січня 2021 року відкрито провадження в адміністративній справі та призначено справу до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін.

Відповідачем через канцелярію суду надано відзив на позовну заяву, відповідно до якого заперечував проти позову та просив суд відмовити у задоволенні позовних вимог з наступних підстав.

ОСОБА_1 , за допомогою послуг вебпорталу Пенсійного фонду України 21.08.2020 року було подано до Маріупольського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області заяву про призначення пенсії за віком на пільгових умовах. Позивачем до заяви було додано паспорт, індивідуальний податковий номер, трудову книжку НОМЕР_1 , Довідки Маріупольської міської лікарні №1 від 18.08.2020 року №715-01-12, Маріупольської міської лікарні №4 від 28.05.2020 року №820, ПрАТ «МК ім. Ілліча» від 28.07.2020 року №658, атестат №7848 професійно-технічного училища №60 на ім`я ОСОБА_1 (із додатком), атестат про середню освіту, свідоцтво про восьмирічну освіту, свідоцтво про народження на ім`я ОСОБА_1 , свідоцтво про розторгнення шлюбу на прізвище ОСОБА_1 , ОСОБА_1 , свідоцтво про народження на ім`я ОСОБА_2 , індивідуальний податковий номер на ім`я ОСОБА_2 , заяву про виплату пенсії через банківську установу, паспорт та індивідуальний податковий номер заявниці.

Рішенням Маріупольського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області від 25.08.2020 року №175, позивачу було відмовлено в призначенні пенсії за віком на пільгових умовах відповідно до п. 2 ч. 2 ст. 114 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», через недосягнення пенсійного віку. Відповідач вказує, що згідно ч. 2 п. 2 ст. 114 Закону України від 09.07.2003 року № 1058-УІ «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» (зі змінами) на пільгових умовах пенсія за віком призначаються працівникам, зайнятим повний робочий день на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затвердженим Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, - після досягнення 55 років і за наявності страхового стажу не менше 30 років у чоловіків, з них не менше 12 років на зазначених роботах, і не менше 25 років у жінок, з них не менше 10 років на зазначених роботах. До досягнення віку, встановленого абзацом першим цього пункту, право на пенсію за віком на пільгових умовах мають жінки 1970 року народження і старші після досягнення ними такого віку: 55 років - з 1 жовтня 1969 року по 31 грудня 1970 року. Таким чином на дату звернення позивач досягла 50 річного віку, загальний страховий стаж роботи за даними документами та даними персоніфікованого обліку становить 32 роки 10 місяців 6 днів, в тому числі пільговий стаж за Списком № 2 - 12 років 5 місяців 11 днів.

Щодо застосування до спірних правовідносин норм ст. 13 Закону № 1788 в редакції від 23.01.2020 року відповідач звертав увагу, що на час звернення (2016 рік) депутатів до Конституційного суду, єдиною нормою якою було визначено порядок призначення пенсій за віком на пільгових умовах була ст. 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення». У зв`язку із чим, в п. 16 Прикінцевих положень Закону №1058 до 11.10.2017 року була передбачена пряма можливість використання норма ст. 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» для визначення права на пенсію за віком на пільгових умовах та за вислугу років. Норми ст. 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» є чинними та підлягаю застосуванню територіальними управліннями ПФУ до правовідносин які виникли до 10.11.2017 року. Після доповнення Закону України №1058 статтею 114, до п. 16 Прикінцевих положень Закону України №1058 було винесено відповідні зміни, та виключено можливість застосування Закону України «Про пенсійне забезпечення» при визначенні права на пенсію за віком на пільгових умовах. Крім того статтею 5 та п. 16 Прикінцевих положень Закону України №1058 (в редакції від 01.01.2020 року) передбачено, що лише цим Законом визначено порядок призначення пенсій та неможливість застосування інших нормативно - правових актів в частині, що суперечить нормам цього Закону. Стаття 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» (в редакції від 23.01.2020 року) містить протиріччя нормам ч. 2 ст. 114 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» в частині віку (для жінок) та стажу роботи для визначення права на пенсію за віком на пільгових умовах. Норми ст. 114 Закону України №1058 на даний час є чинними, неконституційними не визнані, а тому підлягають до застосування по відношенню до позивача.

Щодо не зарахування до страхового стажу періоду навчання та відпустки по догляду за дитиною відповідач зазначає, що згідно свідоцтва про народження матір`ю ОСОБА_2 є ОСОБА_1 , однакд документів на підтвердження приналежності позивачу прізвища ОСОБА_1 , ОСОБА_1 не надано. За таких обставин управління не має можливості зарахувати до загального стажу роботи позивача період з 27.04.1993 року по 30.04.1993 року.

Згідно до атестату №7848 Середнього професійного-технічного училища №60, в документі підтверджено час навчання ОСОБА_1 в період з 01.09.1985 року по 20.07.1987 року, однак, позивачем не було надано документів на підтвердження приналежності їй прізвища ОСОБА_1 (зміна прізвища ОСОБА_1 , ОСОБА_1 , ОСОБА_1 ). За таких обставин, управління не має можливості встановити приналежність позивачу атестату №7848. В наданих свідоцтвах про розірвання шлюбу не зазначено дошлюбних прізвищ жінок.

Щодо зарахування до пільгового стажу роботи період з 01.12.2000 року по 12.11.2004 року відповідач зазначає, що згідно довідки Маріупольської міської лікарні №4 в період з 01.12.2000 року по 12.11.2004 року, позивач працювала на посаді молодшої медичної сестри рентгенологічного кабінету, яка надає право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах - за Списком №2, однак, вказана довідка не відповідає формі затвердженої Додатком №5 Постанови №637, а саме в частині підстав для врахування посади до посад, які надають право на призначення пенсії на пільгових умовах наведено посилання на Списки, як не були чинними на час роботи позивача (діючою була постанова КМУ №36 від 16.01.2003 року). Період роботи з 01.12.2000 року по 12.11.2004 року було зараховано до пільгового стажу роботи умовно, для визначення права на пенсію.

Враховуючи викладене, відповідач вважає, що рішення про відмову в призначенні пенсії прийнято в межах та у спосіб визначений чинним законодавством.

Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 18 січня 2021 року зупинено провадження в адміністративній справі до набрання чинності рішенням Верховного Суду у зразковій справі № 360/3611/20 (Пз/9901/32/20).

Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 02 грудня 2021 року поновлено провадження у справі.

Відповідно до ч. 5 ст. 262 КАС України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше.

Згідно статті 258 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає справи за правилами спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів із дня відкриття провадження у справі.

З огляду на вищевикладене справа розглядається судом в спрощеному позовному провадженні без виклику сторін.

Розглянувши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , є громадянкою України, що підтверджується паспортом НОМЕР_2 , ідентифікаційний номер НОМЕР_3 (а.с. 9-11).

Судом встановлено, що 21.08.2020 року ОСОБА_1 через вебпортал Пенсійного фонду України звернулась до Маріупольського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області із заявою про призначення пенсії за вислугу років (а.с. 63).

25.08.2020 року Маріупольським об`єднаним управління Пенсійного фонду України Донецької області прийнято рішення № 175 про відмову в призначенні пенсії за віком на пільгових (а.с. 22-23).

Зі змісту рішення встановлено, що до стажу роботи позивача за списком № 2 зараховано наступні періоди роботи: з 01.12.2000 року по 11.11.2004 року на посаді солодшої медичної сестри рентгенівського відділення на підприємстві «Маріупольська міська лікарня № 4 І.К. Мацука»; з 18.11.2004 року по 17.05.2013 року на посаді молодшої сестри рентгенівського відділення ЛДЦ ПрАТ «ММК імені Ілліча». При цьому зазначено, що періоди роботи з 01.12.2000 року по 11.11.2004 року на посаді солодшої медичної сестри рентгенівського відділення на підприємстві «Маріупольська міська лікарня № 4 І.К. Мацука» зараховано до пільгового стажу за Списком № 2 умовно, так як в пільговій довідці № 820 від 28.05.2020 року підприємство посилається на списки, що втратили чинність на період роботи заявниці, що не відповідає вимогам Порядку № 383.

Також, вказано, що до страхового стажу ОСОБА_1 не враховано період навчання з 01.09.1985 року по 20.07.1987 року та догляду за дитиною до 3-х років, оскільки не надано документи, що підтверджують зміну прізвища: ОСОБА_1 .

На дату звернення загальний страховий стаж ОСОБА_1 за наданими документами та даними персоніфікованого обліку складає 32 роки 10 місяців 6 днів, в тому числі стаж роботи на пільгових умовах за списком № 2 - 12 років 05 місяців 11 днів.

Вік ОСОБА_1 на дату звернення складає 50 років, що не відповідає вимогам п. 2 ч. 2 ст. 114 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».

Згідно діючого законодавства, заявниця набуде право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах (Список № 2) відповідно до п. 2 ч. 2 ст. 114 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» у зв`язку з недосягненням віку 55 років.

Право на призначення пенсії за віком відповідно до п. 2 ч. 2 ст. 114 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» ОСОБА_1 отримує після досягнення віку 55 років.

Не погоджуючись з відмовою відповідача у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах з наведених причин, позивач звернулась до суду з цією позовною заявою.

Відповідно до ст.46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення, створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.

Статтею 8 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» передбачене право громадян на отримання пенсійних виплат та соціальних послуг.

Відповідно до ч. 3 ст. 4 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» виключно законами про пенсійне забезпечення визначаються види пенсійного забезпечення, умови, норми та порядок пенсійного забезпечення. Відповідно до п. 2 Прикінцевих положень Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» до запровадження пенсійного забезпечення через професійні та корпоративні фонди призначення пільгових пенсій провадиться за нормами зазначеного закону в разі досягнення пенсійного віку та наявності трудового стажу, передбаченого Законом "Про пенсійне забезпечення".

Згідно ч. ч. 1, 2 ст. 114 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» право на пенсію за віком на пільгових умовах незалежно від місця останньої роботи мають особи, які працювали на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за списком №1 та на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за списком №2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджених Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, на роботах, що дають право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах, зазначених у частинах другій і третій цієї статті, а пенсії за вислугу років - на умовах, зазначених у частині четвертій цієї статті. Розміри пенсій для осіб, визначених цією статтею, обчислюються відповідно до статті 27 та з урахуванням норм статті 28 цього Закону. На пільгових умовах пенсія за віком призначається працівникам, зайнятим повний робочий день на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за списком №1 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затвердженим Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, - після досягнення 50 років і за наявності страхового стажу не менше 25 років у чоловіків, з них не менше 10 років на зазначених роботах, і не менше 20 років у жінок, з них не менше 7 років 6 місяців на зазначених роботах.

Частиною 3 статті 114 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» №1058 передбачено, що працівники, безпосередньо зайняті повний робочий день на підземних і відкритих гірничих роботах (включаючи особовий склад гірничорятувальних частин) з видобутку вугілля, сланцю, руди та інших корисних копалин, на будівництві шахт і рудників та в металургії, - за списком робіт і професій, що затверджується Кабінетом Міністрів України, мають право на пенсію незалежно від віку, якщо вони були зайняті на зазначених роботах не менше 25 років, а працівники провідних професій на таких роботах: робітники очисного вибою, прохідники, вибійники на відбійних молотках, машиністи гірничих виймальних машин, сталевари, горнові, агломератники, вальцювальники гарячого прокату, оброблювачі поверхневих дефектів металу (вогневим засобом вручну) на гарячих дільницях, машиністи кранів металургійного виробництва (відділень нагрівальних колодязів та стриперних відділень), - за умови, що вони були зайняті на таких роботах не менше 20 років. Такий самий порядок пенсійного забезпечення поширюється і на працівників, безпосередньо зайнятих повний робочий день на підземних роботах (включаючи особовий склад гірничорятувальних частин) на шахтах з видобутку вугілля, сланцю, руди та інших корисних копалин, що реструктуризуються або перебувають у стадії ліквідації, але не більше двох років.

За наявності стажу на підземних роботах менше 10 років у чоловіків і менше 7 років 6 місяців у жінок та страхового стажу, встановленого абзацами першим і п`ятнадцятим - двадцять третім пункту 1 частини другої цієї статті, за кожний повний рік зазначених робіт пенсійний вік, встановлений абзацом першим статті 26 цього Закону, зменшується на один рік. При цьому пенсійний вік для жінок не може бути нижчим за вік, встановлений абзацом першим пункту 1 частини другої цієї статті.

Крім того, 03 жовтня 2017 року Верховною Радою України було ухвалено Закон №2148, що доповнив Закон № 1058 розділом XIV-1, який містить п. 2 ч. 2 ст. 114 такого змісту: «На пільгових умовах пенсія за віком призначається працівникам, зайнятим повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затвердженим Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, - після досягнення 55 років і за наявності страхового стажу не менше 30 років у чоловіків, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах, і не менше 25 років у жінок, з них не менше 10 років на зазначених роботах».

За приписами ст. 12 Закону № 1788 право на пенсію за віком мають чоловіки - після досягнення 60 років і при стажі роботи не менше 25 років, жінки - після досягнення 55 років і при стажі роботи не менше 20 років.

Натомість згідно з п. «б» ст. 13 Закону № 1788 в редакції, чинній до внесення змін Законом № 213, на пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи: працівники, зайняті повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці, - за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, що затверджений Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць:

- чоловіки - після досягнення 55 років і при стажі роботи не менше 25 років, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах;

- жінки - після досягнення 50 років і при стажі роботи не менше 20 років, з них не менше 10 років на зазначених робота.

Працівникам, які мають не менше половини стажу роботи з шкідливими і важкими умовами праці, пенсії на пільгових умовах призначаються із зменшенням віку, передбаченого статтею 12 цього Закону, на 1 рік за кожні 2 роки 6 місяців такої роботи чоловікам і за кожні 2 роки такої роботи - жінкам

Законом № 213, який набрав чинності з 1 квітня 2015 року, збільшено раніше передбачений п. «б» ст. 13 Закону № 1788 вік набуття права на пенсію на пільгових умовах, зокрема, жінкам з 50 років до 55 років.

Відповідно до п. 1 резолютивної частини Рішення КСУ № 1-р/2020 визнані такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), стаття 13, частина друга статті 14 пункти «б» - «г» статті 54 Закону № 1788 зі змінами, внесеними Законом № 213.

Згідно з п. 3 резолютивної частини Рішення КСУ №1-р/2020 застосуванню підлягають стаття 13, частина друга статті 14, пункти «б» - «г» статті 54 Закону № 1788 в редакції до внесення змін Законом № 213 для осіб, які працювали до 1 квітня 2015 року на посадах, визначених у вказаних нормах, а саме: на пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи, зокрема, працівники, зайняті повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці, - за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць, у тому числі жінки - після досягнення 50 років і при стажі роботи не менше 20 років, з них не менше 10 років на зазначених роботах.

Таким чином, Рішенням №1-р/2020 Конституційний Суд України визнав неконституційними окремі положення Закону №1788, у зв`язку із чим вони втратили чинність з дня ухвалення Рішення (п. 2 резолютивної частини Рішення). Одночасно Конституційний Суд України встановив, що підлягають застосуванню відповідні норми в редакції до внесення змін Законом №213.

У зв`язку із цим на час виникнення спірних правовідносин Закон №1788 з урахуванням Рішення КСУ №1-р/2020 встановлював право на пенсію за віком на пільгових умовах за списком №2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, для жінок після досягнення 50 років (за наявності стажу роботи та інших умов, визначених в рішенні Конституційного Суду України).

Отже, на час виникнення спірних правовідносин була наявна колізія між нормами Закону №1788 з урахуванням Рішення КСУ № 1-р/2020 з одного боку, та Законом №1058 з іншого в частині віку набуття права на пенсію на пільгових умовах. Перший із цих законів визначав такий вік у 50 років, тоді як другий - у 55 років.

Оскільки норми названих законів регулюють одне і те ж коло відносин, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що вони явно суперечать один одному. Таке регулювання порушує вимогу «якості закону», передбачену Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року, та не забезпечує адекватний захист від свавільного втручання публічних органів державної влади у майнові права заявника (п. 56 рішення Європейського суду з прав людини від 14 жовтня 2010 року у справі «Щокін проти України»).

Велика Палата Верховного Суду в постанові від 19 лютого 2020 року у справі №520/15025/16-а (провадження №11-1207апп19, п. 56) сформувала правовий висновок, згідно з яким у разі існування неоднозначного або множинного тлумачення прав та обов`язків особи в національному законодавстві органи державної влади зобов`язані застосувати підхід, який був би найбільш сприятливим для особи.

Велика Палата Верховного Суду відхилила доводи пенсійного органу про те, що відповідно до ст. 5 Закону № 1058 дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на ці відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону; виключно цим Законом визначаються, зокрема: види пенсійних виплат; умови набуття права та порядок визначення розмірів пенсійних виплат; пенсійний вік чоловіків та жінок, при досягненні якого особа має право на призначення пенсії за віком. Адже Конституція України не передбачає можливості надання певному закону вищої юридичної сили щодо інших законів, або можливості передбачити законом заборону законодавцю приймати інші закони, що регулюють однопредметні відносини. Крім того, Велика Палата Верховного Суду зауважила, що Закон №1788 був прийнятий раніше за Закон №1058.

Велика Палата Верховного Суду також не погодилась з посиланням пенсійного органу на абзац другий пункту 16 розділу XV «Прикінцеві положення» Закону № 1058, відповідно до якого положення Закону № 1788 застосовуються в частині визначення права на пенсію за вислугу років для осіб, які на день набрання чинності Законом № 2148 мають вислугу років та стаж, необхідні для призначення такої пенсії. На думку пенсійного органу, це положення свідчить про обмеження сфери застосування Закону № 1788 відносинами, про які йдеться в цьому пункті. Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що якби таким був намір законодавця, то він мав би виключити із Закону № 1788 всі інші положення, чого зроблено не було.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03.11.2021 у зразковій справі № 360/3611/20.

Враховуючи вищевикладене, суд приходить висновку, що у цій справі застосуванню підлягають саме норми Закону України «Про пенсійне забезпечення» з урахуванням Рішення Конституційного Суду України № 1-р/2020, а не Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».

З матеріалів справи встановлено, що на момент звернення позивача із заявою про призначення пенсії за віком від 21.08.2020 року вона досягла 50-річного віку, та мала пільговий стаж за Списком № 2 - 12 років 5 місяці 11 днів, про що відповідач вказував у спірному рішенні.

Суд наголошує, що відповідно до п. «а» статті 13 Закону № 1788 в редакції, чинній до внесення змін Законом № 213, жінки мають право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах за Списком № 2 за умови досягнення ними 50 років і при стажі роботи не менше 20 років, з них не менше 10 років на зазначених робота,

З огляду на викладене, суд вважає, що позивач при зверненні до Маріупольського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області із заявою про призначення пенсії за віком на пільгових умовах від 21.08.2020 року, досягла необхідного віку (50 років - згідно п. «б» ст. 13 Закону № 1788) та мала пільговий стаж для призначення пенсії (більше 10 років відповідно до п. «б» ст. 13 Закону № 1788), отже мало право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах за Списком № 2 згідно п. «б» статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення».

При цьому, суд наголошує, що відповідач у спірному рішенні № 175 про відмову в призначенні пенсії вказував, що періоди роботи позивача з до пільгового стажу позивача роботи з 01.12.2000 року по 11.11.2004 року на посаді солодшої медичної сестри рентгенівського відділення на підприємстві Комунальний заклад «Маріупольська міська лікарня № 4 І.К. Мацука» зараховано до пільгового стажу за Списком № 2 умовно, так як в пільговій довідці № 820 від 28.05.2020 року підприємство посилається на списки, що втратили чинність на період роботи заявниці, що не відповідає вимогам Порядку № 383.

З цього приводу суд зазначає, що відповідно до ст. 48 Кодексу законів про працю України, положення якої кореспондуються зі ст. 62 Закону України «Про пенсійне забезпечення», трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до п. 1.8, 1.9 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», затвердженого Постановою правління Пенсійного фонду України від 25 листопада 2005 року № 22-1, звернення за призначенням пенсії може здійснюватися в будь-який час після виникнення права на пенсію або не раніше ніж за місяць до досягнення пенсійного віку.

Днем звернення за призначенням пенсії вважається день прийняття органом, що призначає пенсію, відповідної заяви. Якщо заява про призначення пенсії подається через вебпортал днем звернення за призначенням пенсії вважається дата реєстрації на вебпорталі заяви разом зі сканованими копіями документів, які відповідають оригіналам документів та придатні для сприйняття їх змісту (мають містити чітке зображення повного складу тексту документа та його реквізитів).

Пунктом 2.1 Порядку № 22-1 передбачено, що до заяви про призначення пенсії за віком додаються такі документи: 1) документ про присвоєння реєстраційного номера облікової картки платника податків (крім осіб, які через свої релігійні переконання відмовляються від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків та повідомили про це відповідний орган і мають відмітку у паспорті) або свідоцтво про загальнообов`язкове державне соціальне страхування; 2) документи про стаж, що визначені Порядком підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993 року № 637 (далі - Порядок підтвердження наявного трудового стажу). За період роботи, починаючи з 01 січня 2004 року, структурний підрозділ, відповідальний за ведення персоніфікованого обліку (далі - відділ персоніфікованого обліку), надає структурному підрозділу, відповідальному за призначення пенсії, довідку з бази даних реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування (далі - реєстр застрахованих осіб) за формою згідно з додатком 4 до Положення про реєстр застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 18 червня 2014 року № 10-1, зареєстрованою в Міністерстві юстиції України 08 липня 2014 року за № 785/25562 (у редакції постанови правління Пенсійного фонду України від 27 березня 2018 року № 8-1) (далі - Положення), а у разі необхідності - за формою згідно з додатком 3 до Положення; 3) для підтвердження заробітної плати відділом персоніфікованого обліку надаються індивідуальні відомості про застраховану особу за період з 01 липня 2000 року (додатки 3, 4 до Положення); 4) документи про місце проживання (реєстрації) особи; 5) документи, які засвідчують особливий статус особи; 6) документ уповноваженого органу Російської Федерації про те, що особі не призначалась пенсія за місцем реєстрації на території Автономної Республіки Крим та м. Севастополя, та особисту декларацію про відсутність громадянства держави-окупанта (для призначення пенсій особам, зазначеним у пункті 1.3 розділу І цього Порядку).

Згідно п. 4.1 Порядку № 22-1 заяви, що подаються особами відповідно до цього Порядку, реєструються в електронному журналі звернень органу, що призначає пенсію.

Відповідно до п. 4.2 Порядку № 22-1 при прийманні документів працівник сервісного центру: ідентифікує заявника (його представника); надає інформацію щодо умов та порядку призначення (перерахунку) пенсії; реєструє заяву, перевіряє зміст і належне оформлення наданих документів, відповідність викладених у них відомостей про особу даним паспорта; уточнює інформацію про факт роботи (навчання, служби, підприємницької діяльності) і про інші періоди діяльності до 01 січня 2004 року, що можуть бути зараховані до страхового стажу. У разі необхідності роз`яснює порядок підтвердження страхового стажу, повідомляє про право особи на здійснення доплати до мінімального страхового внеску відповідно до частини третьої статті 24 Закону, та/або на добровільну участь у системі загальнообов`язкового пенсійного страхування; з`ясовує наявніcть у заявника особливого (особливих) статусу (статусів), особливих заслуг, інших обставин, які можуть бути підставою для встановлення підвищень, надбавок, доплат; повідомляє про необхідність дооформлення документів або надання додаткових документів у тримісячний строк з дня подання заяви про призначення пенсії, у разі неналежного оформлення поданих документів або відсутності необхідних документів; сканує документи. На створені електронні копії накладає кваліфікований електронний підпис; надсилає запити про витребування з відповідних інформаційних систем необхідних відомостей, передбачених пунктом 2.28 розділу II цього Порядку; повідомляє про можливості подавати заяви через вебпортал; видає особі або посадовій особі розписку із зазначенням дати прийняття заяви, переліку одержаних і відсутніх документів, строку подання додаткових документів для призначення пенсії та пам`ятку пенсіонеру (додаток 6). Скановані розписка та пам`ятка пенсіонеру зберігаються в електронній пенсійній справі; повідомляє особу, у вибраний нею спосіб, про відсутність відомостей або/та наявність розбіжностей у відповідних інформаційних системах та строки подання необхідних документів для призначення пенсії, не пізніше двох робочих днів після отримання відповіді органу, який веде відповідний інформаційний реєстр.

Після реєстрації заяви та сканування копій документів засобами програмного забезпечення за принципом екстериторіальності визначається структурний підрозділ органу, що призначає пенсію, який формує атрибути сканованих документів (із зазначенням часу їх створення), електронну пенсійну справу.

Пунктом 1 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993 року № 637 (далі - Порядок № 637) основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.

Пункт 3 Порядку № 637 встановлює, що за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу органами Пенсійного фонду на місцях приймаються довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.

Відповідно до пункту 20 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993 року № 637 (надалі - Порядок), у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні відомості, що визначають право на пенсії на пільгових умовах або за вислугу років, установлені для окремих категорій працівників, для підтвердження спеціального трудового стажу приймаються уточнюючі довідки підприємств, установ, організацій або їх правонаступників (додаток № 5).

У довідці має бути вказано: періоди роботи, що зараховуються до спеціального стажу; професія або посада; характер виконуваної роботи; розділ, підрозділ, пункт, найменування списків або їх номери, до якого включається цей період роботи; первинні документи за час виконання роботи, на підставі яких видана зазначена довідка.

Аналіз наведених норм свідчить про те, що основним документом, що підтверджує стаж роботи є трудова книжка. Проте, якщо у трудовій книжці не зазначені відомості про умови праці та характер виконуваної роботи, то для підтвердження спеціального трудового стажу приймаються уточнюючі довідки підприємств, установ, організацій або їх правонаступників.

З метою забезпечення соціального захисту та належного пенсійного забезпечення працівників, зайнятих на підземних роботах, роботах з особливо шкідливими й особливо важкими умовами праці за Списком № 1 та на інших роботах зі шкідливими і важкими умовами праці за Списком № 2, наказом Міністерства праці та соціальної політики від 18.11.2005 № 383 затверджено Порядок застосування Списків №1 та №2 виробництв, робіт, професій, посад і показників при обчисленні стажу роботи, що дає право на пенсію за віком на пільгових умовах (далі Порядок). Цей Порядок регулює застосування Списків під час обчислення стажу роботи, що дає право на пенсію за віком на пільгових умовах, відповідно до пунктів «а», «б» статті 13 та статті 100 Закону України «Про пенсійне забезпечення».

Під повним робочим днем слід уважати виконання робіт в умовах, передбачених Списками, не менше 80 відсотків робочого часу, установленого для працівників даного виробництва, професії чи посади, з урахуванням підготовчих, допоміжних, поточних ремонтних робіт, пов`язаних з виконанням своїх трудових обов`язків (п. 2 Порядку № 383).

При визначенні права на пенсію за віком на пільгових умовах застосовуються Списки, що чинні на період роботи особи. До пільгового стажу зараховується весь період роботи на відповідних посадах або за професіями незалежно від дати їх внесення до Списків за умови підтвердження документами відповідних умов праці за час виконання роботи до 21.08.92 та за результатами проведення атестації робочих місць за умовами праці після 21.08.92 (приклади у додатках 1, 2).

Пунктом 10 Порядку № 383 визначено, що для підтвердження стажу роботи зі шкідливими і важкими умовами праці необхідно подати трудову книжку із оформленими належним чином записами про займану посаду і період виконуваної роботи, виписку із наказу по підприємству про проведення атестації на відповідному робочому місці та, у разі відсутності в трудовій книжці відомостей, що визначають право на пенсію на пільгових умовах, уточнюючу довідку, передбачену пунктом 20 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.93 N 637.

З трудової книжки позивача серії НОМЕР_1 ОСОБА_1 з 01.12.2000 року по 12.11.2004 року працювала на підприємстві Комунальний заклад «Маріупольська міська лікарня № 4 І.К. Мацука» на посаді молодшої медичної сестри рентгенівського відділення (а.с. 13-14).

Згідно довідки № 820 року від 28.05.2020 року про підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, виданої Комунальним некомерційним підприємством Маріупольської міської ради «Маріупольська міська лікарня № 4 ім. І.К. Мацука» встановлено, що ОСОБА_1 у період з 01.12.2000 року по 12.11.2004 року виконувала роботи по прибиранню кабінетів, допомога лікарю та рентген лаборанту в роботі на посаді молодшої медсестри рентгенологічного відділення, що передбачена списком № 2 розділ ХХІV код КП 22600000-14467 Постанови КМУ № 162 від 11.03.1994 року.

Відповідач у спірному рішенні вказував на те, що період роботи позивача з 01.12.2000 року по 11.11.2004 року умовно зараховано до пільгового стажу, оскільки у довідці № 820 підприємство посилається на Списки, що втратили чинність на період роботи позивача, що не відповідає вимогам Порядку № 383.

Проте, суд вважає зазначене твердження відповідача безпідставним та зазначає, що відповідно до Порядок № 383 застосування Списків № 1 та № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників при обчисленні стажу роботи, що дає право на пенсію за віком на пільгових умовах визначає, що при визначенні права на пенсію за віком на пільгових умовах застосовуються Списки, що чинні на період роботи особи.

Трудовою книжкою позивача підтверджено, що позивач у період з 01.12.2000 року по 12.11.2004 року працювала на посаді молодшої медсестри рентгенологічного відділення.

Суд зазначає, що на час роботи позивача у період з 01.12.2000 року по 12.11.2004 року на посаді молодшої медсестри рентгенологічного відділення діяли Списки № 2 затверджені Постановою Кабінету Міністрів України № 162 від 24.03.1994 року, Постановою Кабінету Міністрів України № 36 від 16.01.2003 року.

З аналізу Списків № 2 затверджених Постановою Кабінету Міністрів України № 162 від 24.03.1994 року, Постановою Кабінету Міністрів України № 36 від 16.01.2003 року вбачається, що посада позивача «молодшої медсестри рентгенологічного відділення» відноситься до переліку посад, які діють право на призначення пенсії на пільгових умовах.

Отже твердження відповідача на те, що підприємство посилається на списки, які не були чинні на момент роботи позивача є безпідставним.

Суд звертає увагу на те, що незважаючи на неточності в оформленні довідки, умови і характер праці (виробництво, робота, кваліфікаційні обов`язки, місця їх виконання та шкідливі умови праці) на робочому місці позивача не змінилися, та підтверджує, що вона має право на зарахування спірного періоду до пільгового стажу.

Також суд наголошує, що Верховним Судом у постанові від 21.02.2018 по справі №687/975/17 зроблений правовий висновок про те, що на особу не може перекладатись тягар доведення правдивості чи достовірності даних, що зазначені у його трудовій книжці чи інших документах, за внесення яких вона не була відповідальна. Відсутність посилання чи неточних записів у первинних документах по обліку трудового стажу та нарахуванню заробітної плати на конкретну посаду, яку займала особа у той чи інший період роботи, за наявності належним чином оформленої трудової книжки, не може бути підставою для виключення вказаних періодів роботи з трудового стажу. Зазначене дає право на призначення пільгової пенсії за віком, оскільки працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення бухгалтерських документів на підприємстві, та у свою чергу неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації з вини адміністрації підприємства не може бути підставою для позбавлення особи її конституційного права на соціальний захист, зокрема щодо вирішення питань надання пенсії за віком на пільгових умовах відповідно до ст. 13 Закону України "Про пенсійне забезпечення".

Також Верховний суд України у постанові по справі № 754/14898/15-а зазначає, що підставою для призначення пенсії на пільгових умовах є відповідний стаж роботи, а не дотримання усіх формальних вимог при заповненні трудової книжки чи інших формальних документів (довідок, наказів), оскільки визначальним є саме підтвердження факту зайнятості особи на відповідних роботах.

Відповідачем не надані будь-які докази того, що позивач не був зайнятий на відповідних роботах протягом повного робочого дня, тоді як з документів, наявних у справі, такий висновок зробити неможливо.

Таким чином період роботи позивача з 01.12.2000 року по 12.11.2004 року повинен зараховуватися до пільгового стажу.

Суд звертає увагу на та, що згідно довідки № 658 про підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсії за віком за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, виданої ПрАТ «ММК імені Ілліча» від 28.07.2020 року встановлено, що ОСОБА_1 з 18.11.2004 року по 17.05.2013 року виконувала роботи з охорони здоров`я та соціальної підтримки на посаді молодшої медичної сестри з догляду за хворими у рентгенівських відділеннях, що передбачена Списком № 2 розділ 24, код КП 24к Постанови КМУ № 36 від 16.01.2003 року.

Отже, позивач має право на зарахування до пільгового стажу періоду роботи на посаді молодшої медичної сестри рентгенівського відділення ЛЛЦ ПрАТ «ММК ім. Ілліча».

Стосовно вимоги позивача зарахувати до страхового стажу позивача період навчання у Середньому професійному технічному училищі № 60 м. Ждановка з 01.09.1985 року по 20.07.1987 року та періоду відпустки по догляду за дитиною до трьох років, суд зазначає наступне.

Відповідно до ст. 56 Закону України «Про пенсійне забезпечення» до стажу роботи зараховується в тому числі: навчання у вищих і середніх спеціальних навчальних закладах, в училищах і на курсах по підготовці кадрів, підвищенню кваліфікації та перекваліфікації, в аспірантурі, докторантурі і клінічній ординатурі, а також час догляду непрацюючої матері за малолітніми дітьми, але не довше ніж до досягнення кожною дитиною 3-річного віку.

Трудова книжка є основним документом про трудову діяльність робочих і службовців. Трудові книжки ведуться на всіх робітників і службовців державних, кооперативних і громадських підприємств, установ і організацій, які працювали понад 5 днів, в тому числі на сезонних і тимчасових працівників, а також на позаштатних працівників за умови, якщо вони підлягають загальнообов`язковому державному соціальному страхуванню (п.1.1 Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України № 58 від 29.07.1993 та зареєстрованої в Міністерстві юстиції України №110 від 17 серпня 1993 року (далі - Інструкція).

До трудової книжки вносяться: відомості про працівника: прізвище, ім`я та по батькові, дата народження; відомості про роботу, переведення на іншу постійну роботу, звільнення; відомості про нагородження і заохочення: про нагородження державними нагородами України та відзнаками України, заохочення за успіх у роботі та інші заохочення відповідно до чинного законодавства України; відомості про відкриття, на які видані дипломи, про використані винаходи і раціоналізаторські пропозиції та про виплачені у зв`язку з цим винагороди ( п. 2.2 Інструкції) .

Відповідно до п.2.3 Інструкції № 162 всі записи в трудовій книжці про прийом на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагородження та заохочення вносяться адміністрацією підприємства після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого терміну, а при звільненні - в день звільнення, повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження).

Відомості про працівника записуються на першій сторінці (титульному аркуші) трудової книжки. Прізвище, ім`я та по батькові (повністю, без скорочення або заміни імені та по батькові ініціалами) і дата народження вказуються на підставі паспорту або свідоцтва про народження.

Після зазначення дати заповнення трудової книжки працівник своїм підписом завіряє правильність внесених відомостей. Першу сторінку (титульний аркуш) трудової книжки підписує особа, відповідальна за видачу трудових книжок, і після цього ставиться печатка підприємства (або печатка відділу кадрів), на якому вперше заповнювалася трудова книжка.

Зміна записів у трудових книжках про прізвище, ім`я, по батькові і дату народження виконується власником або уповноваженим ним органом за останнім місцем роботи на підставі документів (паспорта, свідоцтва про народження, про шлюб, про розірвання шлюбу, про зміну прізвища, ім`я та по батькові тощо) і з посиланням на номер і дату цих документів.

Зазначені зміни вносяться на першій сторінці (титульному аркуші) трудової книжки. Однією рискою закреслюється, наприклад, колишнє прізвище або ім`я, по батькові, дата народження і записуються нові дані з посиланням на відповідні документи на внутрішньому боці обкладинки і завіряються підписом керівника підприємства або печаткою відділу кадрів.

Суд зазначає, що трудова книжка позивача НОМЕР_1 містить відповідні записи про зміну прізвища з ОСОБА_1 на ОСОБА_1 та з ОСОБА_1 на ОСОБА_1 , про що зроблені відповідні відмітки на титульному аркуші трудової книжки.

Отже, потреби у наданні додаткових доказів, які б підтверджували факт зміни прізвища не має.

З огляду на зазначені обставини період навчання позивача у Середньому професійному технічному училищі № 60 м. Ждановка з 01.09.1985 року по 20.07.1987 року та відпустка по догляду за дитиною до 3-х років повинні бути зараховані до страхового стажу позивача.

Таким чином, суд вважає, що рішення Маріупольського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області № 175 від 25.08.2020 року про відмову в призначення пенсії за віком на пільгових умовах прийнято без повного з`ясування усіх обставин справи, є необґрунтованим та підлягає скасуванню.

Стосовно вимоги позивача про визнання протиправними дії Маріупольського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області щодо відмови ОСОБА_1 в призначенні пенсії за п. 2 ч. 2 ст. 114 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", суд зазначає, що вона задоволенню не підлягає, оскільки, самі по собі дії, результатом яких стало прийняття суб`єктом владних повноважень відповідного рішення не порушують прав позивача, а скасування спірного рішення є достатнім та належним способом захисту порушеного права позивача.

Стосовно вимоги позивача про зобов`язання Маріупольське об`єднане управління Пенсійного фонду України Донецької області призначити ОСОБА_1 пенсію згідно п. "б" ст. 13 Закону України "Про пенсійне забезпечення" в редакції згідно із Рішенням Конституційного Суду України № 1-р/2020 від 23.01.2020 року з 11.06.2020 року, суд зазначає наступне.

Частиною 5 статті 245 КАС України передбачено, що у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті (визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії), суд може зобов`язати відповідача - суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.

Дискреційні повноваження - це комплекс прав і зобов`язань представників влади як на державному, так і на регіональному рівнях, у тому числі представників суспільства, яких уповноважили діяти від імені держави чи будь-якого органу місцевого самоврядування, що мають можливість надати повного або часткового визначення і змісту, і виду прийнятого управлінського рішення.

Тобто дискреційні повноваження - це законодавчо встановлена компетенція владних суб`єктів, яка визначає ступінь самостійності її реалізації з урахуванням принципу верховенства права; ці повноваження полягають в застосуванні суб`єктами адміністративного розсуду при здійсненні дій і прийнятті рішень.

Суд зазначає, що у випадку, коли закон встановлює повноваження суб`єкта публічної влади в імперативній формі, тобто його діяльність чітко визначена законом, то суд зобов`язує відповідача прийняти конкретне рішення чи вчинити певну дію. У випадку, коли ж суб`єкт наділений дискреційними повноваженнями, то суд може лише вказати на виявлені порушення, допущені при прийнятті оскаржуваного рішення (дій), та зазначити норму закону, яку відповідач повинен застосувати при вчиненні дії (прийнятті рішення) з урахуванням встановлених судом обставин, оскільки адміністративний суд не вправі перебирати на себе повноваження суб`єкта публічної адміністрації, реалізуючи за нього процедурні дії, ухвалювати рішення чи проводити адміністративну процедуру. Таке втручання може мати місце лише у випадку, якщо судом буде встановлено, що в адміністративній процедурі фізична (юридична) особа виконала всі приписи закону, а суб`єкт владних повноважень у відповідь необґрунтовано й незаконно не вчинив належну дію чи не ухвалив необхідне рішення. Тобто нарахування та виплата пенсії є дискреційним повноваженням пенсійного органу.

Отже, правовідносини щодо призначення пенсії та здійснення нарахування та виплати пенсії позивачу відносяться до виключної компетенції працівників Пенсійного фонду України, та є їх дискреційними повноваженнями і суд, захищаючи права та свободи особи, не може перебирати на себе функції інших органів державної влади, та втручатися в делеговані повноваження.

Відповідно до частини 2 статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Фактично суд зв`язаний предметом і розміром заявлених особою вимог, проте може вийти за межі вимог адміністративного позову у випадках, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень. Вихід за межі позовних вимог можливий у випадку помилкового обрання особою неналежного способу захисту порушеного права, у цьому випадку можливо на підставі частини другої статті 9 КАС України вийти за межі позовних вимог та застосувати той спосіб захисту порушеного права позивача, який відповідає фактичним обставинам справи і відновлює порушене право особи. Фактично, необхідною передумовою застосування частини другої статті 9 КАС України є саме порушення прав позивача та необхідність захисту порушеного права шляхом його відновлення.

Отже, адміністративний суд не обмежений у виборі способів відновлення права особи, порушеного суб`єктами владних повноважень, а вправі обрати найбільш ефективний спосіб відновлення порушеного права, який відповідає характеру такого порушення.

Таким чином, позовна вимога у цій частині підлягає задоволенню у спосіб зобов`язання Маріупольське об`єднане управління Пенсійного фонду України Донецької області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 21.08.2020 року про призначення пенсії за віком на пільгових умовах за списком № 2 відповідно до пункту б) статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 5 листопада 1991 року № 1788-ХІІ в редакції до внесення змін Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 2 березня 2015 року № 213-VІІІ з урахуванням висновків Конституційного Суду України у рішенні № 1-р/2020 від 23.01.2020 року, та зарахувавши ОСОБА_1 до пільгового стажу позивача періодів роботи з 01.12.2000 року по 12.11.2004 року на посаді молодшої медичної сестри рентгенівського відділення на підприємстві «Маріупольська міська лікарня № 4 ім. І.К. Мацури», з 18.11.2004 року по 17.05.2013 року на посаді молодшої медичної сестри рентгенівського відділення на підприємстві ЛДЦ ПрАТ «ММК імені Ілліча», до страхового стажу період навчання у Середньому професійному технічному училищі № 60 м. Ждановка з 01.09.1985 року по 20.07.1987 року та відпустка по догляду за дитиною до 3-х років.

Стосовно вимоги позивача про зобов`язання Маріупольське об`єднане управління Пенсійного фонду України Донецької області здійснити виплату ОСОБА_1 недоотриманої пенсії за Списком № 2 у відповідності до статті 46 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" з 21.08.2020 року до часу прийняття рішення суду за цим позовом, суд вважає зазначену вимогу передчасною, оскільки пенсія позивачу на час розгляду справи не призначена та відповідно не нарахована, отже зазначені положення статті 46 Закону № 1058 не доцільно застосовувати до спірних правовідносин.

Отже позовні вимоги в цій частині задоволенню не підлягають.

Відповідно до ст. 19 Конституції України Відповідно суд, як орган державної влади, зобов`язаний діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами.

Згідно ч. 1, 2 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Враховуючи викладене, суд приходить висновку про часткове задоволення позовних вимог ОСОБА_1 до Маріупольського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області в частині визнання протиправним та скасування рішення № 175 від 25.08.2020 року про відмову в призначенні пенсії, зобов`язання Маріупольське об`єднане управління Пенсійного фонду України Донецької області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 21.08.2020 року про призначення пенсії за віком на пільгових умовах за списком № 2 відповідно до пункту б) статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 5 листопада 1991 року № 1788-ХІІ в редакції до внесення змін Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 2 березня 2015 року № 213-VІІІ з урахуванням висновків Конституційного Суду України у рішенні № 1-р/2020 від 23.01.2020 року, та зарахувавши ОСОБА_1 до пільгового стажу позивача періодів роботи з 01.12.2000 року по 12.11.2004 року на посаді молодшої медичної сестри рентгенівського відділення на підприємстві «Маріупольська міська лікарня № 4 ім. І.К. Мацури», з 18.11.2004 року по 17.05.2013 року на посаді молодшої медичної сестри рентгенівського відділення на підприємстві ЛДЦ ПрАТ «ММК імені Ілліча», до страхового стажу період навчання у Середньому професійному технічному училищі № 60 м. Ждановка з 01.09.1985 року по 20.07.1987 року та відпустка по догляду за дитиною до 3-х років.

Що стосується позовних вимог позивач в частині зобов`язання відповідача подання до суду звіту про виконання судового рішення суд зазначає наступне.

Згідно частини першої статті 382 Кодексу адміністративного судочинства України суд, який ухвалив судове рішення в адміністративній справі, може зобов`язати суб`єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.

Частиною другою статті 14 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України.

З аналізу викладених норм вбачається, що зобов`язання суб`єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення є правом суду, а не його обов`язком.

З огляду на викладене, а також приймаючи до уваги обставини даної справи, суд дійшов висновку про відсутність підстав для встановлення судового контролю щодо виконання рішення в даній справі, оскільки позивачем не наведено доводів та не надано доказів, які свідчать про те, що відповідач ухилятиметься від виконання рішення суду.

Стосовно вимоги позивача про стягнення з відповідача витрат на правничу допомогу, суд зазначає наступне.

За унормуванням ч. 3 ст. 132 КАС України до витрат, пов`язаних з розглядом справи, зокрема, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу, 3) пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертиз.

Частиною 1 статті 139 КАС України встановлено, що при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

За відсутності відповідної заяви або неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

Компенсація витрат на професійну правничу допомогу здійснюється у порядку, передбаченому статтею 134 Кодексу адміністративного судочинства України, яка не обмежує розмір таких витрат.

За змістом пункту першого частини третьої статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України розмір витрат на правничу допомогу адвоката, серед іншого, складає гонорар адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, які визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою.

Частиною четвертою статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

За змістом частини п`ятої статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

За приписами ст. 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу (ч. 1 ст. 77 КАС України).

Оцінка доказів здійснюється судом за правилами статті 90 КАС України, відповідно до якої суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), що міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Відповідно до частини 7 статті 139 КАС України, розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

При цьому суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо.

При визначенні суми компенсації витрат, понесених на професійну правничу допомогу, необхідно досліджувати на підставі належних та допустимих доказів обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, кількість витраченого часу, розмір гонорару, співмірність послуг категоріям складності справи, витраченого адвокатом часу, об`єму наданих послуг, ціни позову та (або) значенню справи.

Суд відмічає, що враховуючи положення частини 1 статті 9 Конституції України та беручи до уваги ратифікацію Законом України від 17.07.1997 за № 475/97-ВР Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод1950 року і Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7, 11 до Конвенції та прийняття Закону України від 23.02.2006 за № 3477-IV "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", суди також повинні застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (Рим, 4 листопада 1950 року) та рішення Європейського суду з прав людини як джерело права.

За практикою Європейського суду з прав людини, про що, зокрема, зазначено у рішеннях від 26.02.2015 у справі "Баришевський проти України", від 10.12.2009 у справі "Гімайдуліна і інших проти України", від 12.10.2006 у справі "Двойних проти України", від 30.03.2004 у справі "Меріт проти України" заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.

У справі "East/West Alliance Limited" проти України" Європейський суд із прав людини, оцінюючи вимогу заявника щодо здійснення компенсації витрат у розмірі 10 % від суми справедливої сатисфакції, виходив з того, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (див., наприклад, рішення у справі "Боттацці проти Італії" (Bottazzi v. Italy) [ВП], заява № 34884/97, п. 30, ECHR 1999-V).

У пункті 269 Рішення у цій справі суд зазначив, що угода, за якою клієнт адвоката погоджується сплатити в якості гонорару певний відсоток від суми, яку присудить позивачу суд - у разі якщо така сума буде присуджена та внаслідок якої виникають зобов`язання виключно між адвокатом та його клієнтом, не може бути обов`язковою для Суду, який повинен оцінити рівень судових та інших витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою (див. вищезазначене рішення щодо справедливої сатисфакції у справі "Іатрідіс проти Греції" (Iatridis v. Greece), п. 55 з подальшими посиланнями).

Тобто, питання розподілу судових витрат пов`язане із суддівським розсудом (дискреційні повноваження).

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Лавентс проти Латвії" зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Суд зазначає, що до матеріалів позовної заяви позивачем не надано жодного доказу, що підтверджує понесені ним витрати на правничу допомогу, отже в цій частині позовні вимоги задоволенню не підлягають.

Відповідно до ч. 1 ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Згідно ч. 3 ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.

При зверненні до суду з даним адміністративним позовом, позивачем до матеріалів справи долучено квитанцію про сплату судового збору № 84217 від 29.12.2020 року про сплату судового збору в розмірі 840,80 грн.

Враховуючи, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню, суд дійшов висновку про стягнення на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача судового збору в розмірі 480,44 грн.

Керуючись Конституціє України та Кодексом адміністративного судочинства України, суд -

В И Р І Ш И В:

Позовні вимоги ОСОБА_1 до Маріупольського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області про визнання протиправними дії Маріупольського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області щодо відмови ОСОБА_1 в призначенні пенсії за п. 2 ч. 2 ст. 114 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", скасування рішення № 175 від 25.08.2020 року про відмову в призначенні пенсії згідно п. 2 ч. 2 ст. 114 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", зобов`язання Маріупольське зарахувати до пільгового стажу за Списком № 2 ОСОБА_1 період роботи на посаді молодшої медичної сестри рентгенологічного відділення у КНП "Маріупольська міська лікарня № 4 ім І.К.Мацука" з 01.12.2000 року по 12.11.2004 року, зобов`язання Маріупольське об`єднане управління Пенсійного фонду України Донецької області зарахувати ОСОБА_1 до стажу роботи період навчання у Середньому професійному технічному училищі № 60 м. Жданова з 01.09.1985 року по 20.07.1987 року та період відпустки по догляду за дитиною ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , зобов`язання Маріупольське об`єднане управління Пенсійного фонду України Донецької області призначити ОСОБА_1 пенсію згідно п. "б" ст. 13 Закону України "Про пенсійне забезпечення" в редакції згідно із Рішенням Конституційного Суду України № 1-р/2020 від 23.01.2020 року з 11.06.2020 року, зобов`язання Маріупольське об`єднане управління Пенсійного фонду України Донецької області здійснити виплату ОСОБА_1 недоотриманої пенсії за Списком № 2 у відповідності до статті 46 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" з 21.08.2020 року до часу прийняття рішення суду за цим позовом - задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати рішення Маріупольського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області № 175 від 25.08.2020 року про відмову в призначенні пенсії.

Зобов`язати Маріупольське об`єднане управління Пенсійного фонду України Донецької області (код ЄДРПОУ 42171861, місцезнаходження: вул. Зелінського, буд. 27а, м. Маріуполь, Донецька область, 87548) повторно розглянути заяву ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_3 , місце проживання: АДРЕСА_1 ) від 21.08.2020 року про призначення пенсії за віком на пільгових умовах за списком № 2 відповідно до пункту б) статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 5 листопада 1991 року № 1788-ХІІ в редакції до внесення змін Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 2 березня 2015 року № 213-VІІІ з урахуванням висновків Конституційного Суду України у рішенні № 1-р/2020 від 23.01.2020 року, та зарахувавши ОСОБА_1 до пільгового стажу позивача періодів роботи з 01.12.2000 року по 12.11.2004 року на посаді молодшої медичної сестри рентгенівського відділення на підприємстві «Маріупольська міська лікарня № 4 ім. І.К. Мацури», з 18.11.2004 року по 17.05.2013 року на посаді молодшої медичної сестри рентгенівського відділення на підприємстві ЛДЦ ПрАТ «ММК імені Ілліча», до страхового стажу період навчання у Середньому професійному технічному училищі № 60 м. Ждановка з 01.09.1985 року по 20.07.1987 року та відпустка по догляду за дитиною до 3-х років.

Стягнути з Маріупольського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області (код ЄДРПОУ 42171861, місцезнаходження: вул. Зелінського, буд. 27а, м. Маріуполь, Донецька область, 87548) на користь ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_3 , місце проживання: АДРЕСА_1 ) судовий збір в розмірі 480 (чотириста вісімдесят) гривень 44 копійок.

В частині позовних вимог про визнання протиправними дії Маріупольського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області щодо відмови ОСОБА_1 в призначенні пенсії за п. 2 ч. 2 ст. 114 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", зобов`язання Маріупольське об`єднане управління Пенсійного фонду України Донецької області призначити ОСОБА_1 пенсію згідно п. "б" ст. 13 Закону України "Про пенсійне забезпечення" в редакції згідно із Рішенням Конституційного Суду України № 1-р/2020 від 23.01.2020 року з 11.06.2020 року, зобов`язання Маріупольське об`єднане управління Пенсійного фонду України Донецької області здійснити виплату ОСОБА_1 недоотриманої пенсії за Списком № 2 у відповідності до статті 46 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" з 21.08.2020 року до часу прийняття рішення суду за цим позовом, стягнення судових витрат на правничу допомогу, встановлення судового контролю відмовити.

Повний текст постанови складено та підписано 04 січня 2022 року.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до суду апеляційної інстанції протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення (ухвали) суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Суддя В.В. Олішевська