Рішення № 102418288, 04.01.2022, Донецький окружний адміністративний суд

Україна

Донецький окружний адміністративний суд

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

04 січня 2022 р. Справа№200/12921/21

приміщення суду за адресою: 84122, м.Слов`янськ, вул. Добровольського, 1

Донецький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді - Кошкош О.О., суддів - Бєломєстнова О.Ю., Галатіної О.О., розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Кабінету Міністрів України, Міністерства внутрішніх справ України про визнання протиправною бездіяльності, зобов`язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ( АДРЕСА_1 ; персональний номер НОМЕР_1 ) звернувся до Донецького окружного адміністративного суду з позовом до Кабінету Міністрів України (ідентифікаційний код 00031101, 01008, м. Київ, вул. Грушевського, 12-2) (далі - відповідач-1), Міністерства внутрішніх справ України (ідентифікаційний код 00032684, 01601, м. Київ, вул. Академіка Богомольця, 10) (далі - відповідач-2). Просив визнати протиправною бездіяльність Міністерства внутрішніх справ України щодо внесення до Кабінету Міністрів України пропозицій про скасування санкцій відносно ОСОБА_1 , які застосовані рішенням Ради національної безпеки і оборони України від 14.05.2021 "Про застосування персональних спеціальних економічних та інших обмежувальних заходів (санкцій)" від 14.05.2021, що введено в дію Указом Президента України від 21.05.2021 №203/2021; визнати протиправною бездіяльність Кабінету Міністрів України щодо не внесення до Ради національної безпеки і оборони України пропозицій про скасування санкцій відносно позивача, які застосовані рішенням Ради національної безпеки і оборони України від 14.05.2021 "Про застосування персональних спеціальних економічних та інших обмежувальних заходів (санкцій)" від 14.05.2021, що введено в дію Указом Президента України від 21.05.2021 №203/2021; зобов`язати Міністерство внутрішніх справ України внести до Кабінету Міністрів України пропозицію про скасування санкцій відносно ОСОБА_1 , які застосовані рішенням Ради національної безпеки і оборони України від 14.05.2021 "Про застосування персональних спеціальних економічних та інших обмежувальних заходів (санкцій)" від 14.05.2021, що введено в дію Указом Президента України від 21.05.2021 №203/2021; зобов`язати Кабінет Міністрів України внести до Ради національної безпеки і оборони України пропозицію про скасування санкцій відносно ОСОБА_1 , які застосовані рішенням Ради національної безпеки і оборони України від 14.05.2021 "Про застосування персональних спеціальних економічних та інших обмежувальних заходів (санкцій)" від 14.05.2021, що введено в дію Указом Президента України від 21.05.2021 №203/2021. В обґрунтування зазначив, що 20.05.2020 позивач уклав шлюб в місті Бахмут. До адміністративної, кримінальної відповідальності не притягувався, приводів до поліції не мав, в розшуку не перебуває. 14.05.2021 Рада національної безпеки і оборони України прийняла рішення «Про застосування спеціальних економічних та інших обмежуваних заходів». Прізвище позивача внесено до додатку №1 (№566) в якому визначені особи, щодо яких застосовано обмежувальні заходи. Указом Президента України від 21.05.2021 № 203/2021 введено в дію рішення Ради національної безпеки і оборони України від 14.05.2021 «Про застосування персональних спеціальних економічних та інших обмежувальних заходів». Запит щодо виключення позивача зі списку осіб, щодо яких застосовано обмежувальні заходи, залишено без задоволення. Вважає, що відповідачами допущена протиправна бездіяльність щодо внесення пропозицій про скасування санкцій відносно ОСОБА_1 .

04 жовтня 2021 року ухвалою суду прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження в адміністративній справі, вирішено розгляд справи проводити за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).

Ухвалами суду від 30 листопада 2021 року відмовлено в задоволенні клопотання Міністерства внутрішніх справ України про зупинення провадження у адміністративній справі, заяву Міністерства внутрішніх справ України про розгляд справи за правилами загального позовного провадження залишено без задоволення.

Представником Міністерства внутрішніх справ України надано відзив, в якому зазначено, що Указом Президента України від 21 травня 2021 року №203/2021 уведено в дію рішення Ради національної безпеки і оборони України від 14 травня 2021 року "Про застосування персональних спеціальних економічних та інших обмежувальних заходів (санкцій)". Зазначеним рішенням підтримано внести Кабінетом Міністрів України та Службою безпеки України пропозицій щодо застосування персональних спеціальних економічних та інших обмежувальних заходів (санкцій) до фізичних осіб, зокрема ОСОБА_1 , громадянина Азербайджанської Республіки (у додатку 1 номер 566). Міністерство внутрішніх справ не є розробником проекту розпорядження Кабінету Міністрів України "Про внесення пропозицій щодо застосування персональних спеціальних економічних та інших обмежувальних заходів (санкцій)" та розпорядником матеріалів, що стали підставою для розробки проекту пропозицій Кабінету Міністрів, підтриманих рішенням РНБО від 14 травня 2021 року. Згідно ч.7 ст.5 Закону України "Про санкції" рішення про скасування санкцій приймається органом, що прийняв рішення про їх застосування, у разі якщо застосування санкцій призвело до досягнення мети їх застосування. Станом на час розгляду справи пропозицій щодо скасування спеціальних економічних та інших обмежувальних заходів (санкцій) стосовно ОСОБА_1 до МВС не надходило. Зазначає, що внесення та/або не внесення пропозицій є виключно правом, а не обов`язком Міністра, як члена Кабінету Міністрів України. Зазначає, що позивачем обрано неналежний спосіб захисту, оскільки на права та інтереси позивача впливає акт індивідуальної дії - Указ Президента України № 203/2021 від 21 травня 2021 року "Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 14 травня 2021 року "Про застосування персональних спеціальних економічних та інших обмежувальних заходів (санкцій)" в частині введення в дію позиції № 566 Додатку 1 до рішення Ради національної безпеки і оборони України від 14 травня 2021 року. Згідно Додатку 1 особою під номером 566 є позивач. Просив відмовити у задоволені позовних вимог.

Кабінетом Міністрів України надано відзив, в якому викладено заперечення проти задоволення позовних вимог. Зазначено, що звернення позивача із проханням направити до Ради національної безпеки і оборони України пропозицію про скасування санкцій (обмежувальних заходів), які внесені Кабінетом Міністрів України відносно ОСОБА_1 та до яких Рада національної безпеки і оборони України 14.05.2021 прийняла рішення "Про застосування персональних спеціальних економічних та інших обмежувальних заходів (санкцій)" надіслано для розгляду та надання відповіді до Міністерства внутрішніх справ України, яким, в свою чергу, цей запит перенаправлено до Національної поліції України. Департаментом стратегічних розслідувань Національної поліції України повідомлено ОСОБА_1 , що інформація про підстави застосування санкцій стосовно позивача є конфіденційною, таємною та службовою інформацією; надати пропозицію, викладену в зверненні (щодо скасування санкцій) не вбачається можливим. Зазначає, що Кабінетом Міністрів України розпорядження №445 за пропозицією, проектом акту, підготовленого Міністерством внутрішніх справ України прийнято з додержанням вимог законів України. За відсутності внесення на розгляд Кабінету Міністрів України проекту акту, підготовленого Міністерством внутрішніх справ України про скасування санкцій відносно ОСОБА_1 у відповідача-1 відсутні повноваження прийняття акту (розпорядження) про скасування санкцій відносно ОСОБА_1 , а отже і внесення пропозицій щодо скасування санкцій до Ради національної безпеки і оборони України.

Позивачем надана відповідь на відзив відповідача-1, в якій зазначено, що до позивача застосовані п.п. 1-9, 12, 14, 21, 25 ч. 1 статті 4 та ч. 3 статті 5 Закону України «Про санкції», які передбачають накладення (застосування) санкцій за терористичну діяльність. Однак, доказів того, що позивач мав чи має причетність до скоєння терористичних дій на території України на даний час відсутні. Просив позовні вимоги задовольнити.

Позивачем надана відповідь на відзив відповідача-2, в якій зазначено про відсутність відкритих кримінальних проваджень відносно ОСОБА_1 на території України та доказів причетності до скоєння терористичних дій на території України, що унеможливлює застосування відповідних санкцій згідно ч.3 п.5 Закону України "Про санкції". Просив позовні вимоги задовольнити.

Перевіривши матеріали справи, вирішивши питання, чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги, та якими доказами вони підтверджуються, чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження, яку правову норму належить застосувати до цих правовідносин, суд встановив наступне.

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 є громадянином республіки Азербайджан, що підтверджується копією паспорту НОМЕР_2 .

13.05.2021 Національна поліція України направила листа вих.№96/01/55-2021-дск про надання пропозицій щодо застосування персональних обмежувальних заходів (санкцій) з додатками міністру Міністерства внутрішніх справ України, в якому зазначила, що відповідно до Стратегії боротьби з організованою злочинністю, схваленої розпорядженням Кабінету Міністрів України від 16.09.2020 №1126-р, в умовах складного безпекового середовища створеного навколо України, та криміногенної ситуації всередині держави організована злочинність становить пряму загрозу для національної безпеки.

У структурі організованої злочинності найбільшу загрозу становлять особи, які перебувають у статусі підвищеного злочинного впливу, у тому числі в статусі «вора в законі», а також кримінальні авторитети - лідери організованих злочинних угрупувань, які установлюють корумповані зв`язки з представниками органів державної влади та місцевого самоврядування, судових та правоохоронних органів, на виконання завдань спеціальних служб держави-агресора проводять розвідувально-підривну діяльність з метою дестабілізації суспільно-політичної обстановки в Україні та поширюють вплив організованої злочинності на процеси, що відбуваються в економічній, політичній, суспільній, сферах.

Нижчою ланкою злочинної ієрархії є кримінальні авторитети - лідери організованих злочинних груп та організацій, що перебувають на території України. Діяльність таких осіб координується безпосередньо «ворами в законі».

Ураховуючи викладене, з метою недопущення потенційних загроз національній безпеці, на підставі п. 1 ст. 3 Закону України «Про санкції» порушує клопотання щодо внесення на розгляд Кабінету Міністрів України пропозицій щодо застосування персональних спеціальних економічних та інших обмежувальних заходів (санкцій) до осіб, які перебувають у статусі підвищеного злочинного впливу чи є лідерами організованих груп та злочинних організацій.

Рішенням Ради національної безпеки і оборони України від 14.05.2021 «Про застосування персональних спеціальних економічних та інших обмежувальних заходів (санкцій)» відповідно до ст. 5 Закону України «Про санкції» Рада національної безпеки і оборони України підтримала внесені Кабінетом Міністрів України та Службою безпеки України пропозиції щодо застосування персональних спеціальних економічних та інших обмежувальних заходів (санкцій) до фізичних осіб, зазначених у Додатках 1, 2.

У Додатку 1 до рішення Ради національної безпеки і оборони України від 14.05.2021 «Про застосування персональних спеціальних економічних та інших обмежувальних заходів (санкцій)» серед фізичних осіб до яких застосовуються обмежувальні заходи (санкції) (п. 566) зазначено ОСОБА_1 ( ОСОБА_1 ), уродженця Азербайджанської Республіки, громадянина Азербайджанської Республіки.

Згідно п.566 Додатку 1 до позивача безстроково застосовано наступні види обмежувальних заходів: 1) блокування активів - тимчасове обмеження права особи користуватися та розпоряджатися належним їй майном; 2) обмеження торговельних операцій; 3) обмеження, часткове чи повне припинення транзиту ресурсів, польотів та перевезень територією України; 4) запобігання виведенню капіталів за межі України; 5) зупинення виконання економічних та фінансових зобов`язань; 6) анулювання або зупинення ліцензій та інших дозволів, одержання (наявність) яких є умовою для здійснення певного виду діяльності, зокрема, анулювання чи зупинення дії спеціальних дозволів на користування надрами; 7) заборона участі у приватизації, оренді державного майна резидентами іноземної держави та особами, які прямо чи опосередковано контролюються резидентами іноземної держави або діють в їх інтересах; 8) заборона користування радіочастотним ресурсом України; 9) обмеження або припинення надання телекомунікаційних послуг і використання телекомунікаційних мереж загального користування; 10) повна або часткова заборона вчинення правочинів щодо цінних паперів, емітентами яких є особи, до яких застосовано санкції згідно з цим Законом; 11) припинення видачі дозволів, ліцензій на ввезення в Україну з іноземної держави чи вивезення з України валютних цінностей та обмеження видачі готівки за платіжними картками, емітованими резидентами іноземної держави; 12) відмова в наданні та скасування віз резидентам іноземних держав, застосування інших заборон в`їзду на територію України; 13) інші санкції, що відповідають принципам їх застосування, встановленим цим Законом (відмова в оформленні посвідки на тимчасове проживання, скасування посвідки на тимчасове проживання; відмова у наданні дозволу на імміграцію, скасування дозволу на імміграцію, скасування посвідки на постійне проживання; відмова в продовженні строку перебування в Україні; відмова в задоволенні заяви про прийняття до громадянства України; примусове видворення за межі України).

Рішення Ради національної безпеки і оборони України від 14.05.2021 «Про застосування персональних спеціальних економічних та інших обмежувальних заходів (санкцій)» введено в дію Указом Президента України №203/2021 від 21.05.2021.

16.06.2021 позивач звернувся до Офісу Президента України із запитом на отримання публічної інформації в порядку Закону України «Про звернення громадян» з проханням виключити із списку осіб, до яких застосовано санкції.

02.07.2021 Апаратом ради національної безпеки і оборони України надана відповідь №963/22-01 на звернення позивача від 16.06.2021, в якій повідомлено, що згідно зі ст.5 Закону України «Про санкції» Рада національної безпеки і оборони України розглядає питання щодо застосування, скасування та внесення змін до санкцій виключно на підставі пропозицій Верховної Ради України, Президента України, Кабінету Міністрів України, Національного банку України, Служби Безпеки України. Обмежувальні заходи застосовані до ОСОБА_1 на підставі пропозиції Кабінету Міністрів України. Пропозиції Уряду оформлені розпорядженням Кабінету Міністрів України від 14.05.2021 №442 «Про внесення пропозицій щодо застосування персональних спеціальних економічних та інших обмежувальних заходів (санкцій)». У разі надходження від уповноваженого суб`єкта пропозицій про скасування санкцій вони в установленому порядку будуть внесені на розгляд РНБО України.

В подальшому, позивач звернувся до Кабінету Міністрів України із запитом на отримання публічної інформації в порядку Закону України «Про звернення громадян» з проханням направити до РНБО України пропозицію про скасування санкцій застосованих до ОСОБА_1 .

Лист, що надійшов до Кабінету Міністрів України, надіслано Міністерству внутрішніх справ України 19 липня 2021 року за №41-А-022241/05 для розгляду та надання відповіді.

Департаментом забезпечення діяльності апарату Міністерства внутрішніх справ України листом від 21.07.2021 №А-23501 спрямовано звернення до Національної поліції України для розгляду та надання відповіді.

Департаментом стратегічних розслідувань Національної поліції України листом від 18.08.2021 №А-1175/55/03-2021 повідомлено, що інформація щодо застосування санкцій до ОСОБА_1 є конференційною, таємною та службовою. Зазначено про неможливість розголошення відомостей досудового розслідування згідно вимог ст.222 Кримінального процесуального кодексу України.

Вважаючи протиправною бездіяльність щодо внесення пропозицій про скасування санкцій, позивач звернувся до суду.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам, колегія суддів виходила з наступного.

Згідно зі статтею 3 Конституції України права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов`язком держави.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського Суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Відповідно до частини 1 статті 1 Закону України «Про санкції» від 14.08.2014 №1644-VІІ (далі - Закон №1644-VІІ) з метою захисту національних інтересів, національної безпеки, суверенітету і територіальної цілісності України, протидії терористичній діяльності, а також запобігання порушенню, відновлення порушених прав, свобод та законних інтересів громадян України, суспільства та держави можуть застосовуватися спеціальні економічні та інші обмежувальні заходи (далі - санкції).

Відповідно до частини 1 статті 2 Закону № 1644-VII правову основу застосування санкцій становлять Конституція України, міжнародні договори України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, закони України, нормативні акти Президента України, Кабінету Міністрів України, рішення Ради національної безпеки та оборони України, відповідні принципи та норми міжнародного права.

Статтею 3 Закону № 1644-VII визначено підстави для застосування санкцій, зокрема:

1) дії іноземної держави, іноземної юридичної чи фізичної особи, інших суб`єктів, які створюють реальні та/або потенційні загрози національним інтересам, національній безпеці, суверенітету і територіальній цілісності України, сприяють терористичній діяльності та/або порушують права і свободи людини і громадянина, інтереси суспільства та держави, призводять до окупації території, експропріації чи обмеження права власності, завдання майнових втрат, створення перешкод для сталого економічного розвитку, повноцінного здійснення громадянами України належних їм прав і свобод;

2) резолюції Генеральної Асамблеї та Ради Безпеки Організації Об`єднаних Націй;

3) рішення та регламенти Ради Європейського Союзу;

4) факти порушень Загальної декларації прав людини, Статуту Організації Об`єднаних Націй.

Підставою для застосування санкцій також є вчинення іноземною державою, іноземною юридичною особою, юридичною особою, яка знаходиться під контролем іноземної юридичної особи чи фізичної особи-нерезидента, іноземцем, особою без громадянства, а також суб`єктами, які здійснюють терористичну діяльність, дій, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, стосовно іншої іноземної держави, громадян чи юридичних осіб останньої (частина 3 цієї статті).

Згідно зі статтею 5 Закону № 1644-VII пропозиції щодо застосування, скасування та внесення змін до санкцій виносяться на розгляд Ради національної безпеки та оборони України Верховною Радою України, Президентом України, Кабінетом Міністрів України, Національним банком України, Службою безпеки України.

Рішення щодо застосування, скасування та внесення змін до санкцій щодо окремих іноземних юридичних осіб, юридичних осіб, які знаходяться під контролем іноземної юридичної особи чи фізичної особи-нерезидента, іноземців, осіб без громадянства, а також суб`єктів, які здійснюють терористичну діяльність (персональні санкції), передбачених пунктами 1-21, 23-25 частини першої статті 4 цього Закону, приймається Радою національної безпеки та оборони України та вводиться в дію указом Президента України. Відповідне рішення набирає чинності з моменту видання указу Президента України і є обов`язковим до виконання.

Рішення щодо застосування санкцій повинно містити строк їх застосування, крім випадків застосування санкцій, що призводять до припинення прав, та інших санкцій, які за змістом не можуть застосовуватися тимчасово.

Рішення про внесення змін до санкцій приймається органом, що прийняв рішення про їх застосування відповідно до цього Закону, за власною ініціативою або на підставі пропозицій органів державної влади, зазначених у частині першій цієї статті.

Отже, законодавством України передбачено підстави та порядок застосування персональних спеціальних економічних та інших обмежувальних заходів (санкцій).

Навіть визначені Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод права не є абсолютними та можуть підлягати таким формальностям, умовам, обмеженням або санкціям, що встановлені законом і є необхідними в демократичному суспільстві в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадської безпеки, для запобігання заворушенням чи злочинам, для охорони здоров`я чи моралі, для захисту репутації чи прав інших осіб, для запобігання розголошенню конфіденційної інформації або для підтримання авторитету й безсторонності суду.

Так, частиною 3 статті 106 Конституції України встановлено, що Президент України на основі та на виконання Конституції і законів України видає укази і розпорядження, які є обов`язковими до виконання на території України.

Відповідно до частин 1, 2, 7 статті 107 Конституції України Рада національної безпеки та оборони України є координаційним органом з питань національної безпеки і оборони при Президентові України.

Правові засади організації та діяльності Ради національної безпеки і оборони України, її склад, структуру, компетенцію і функції визначає Закон України «Про Раду національної безпеки і оборони України».

Згідно зі статтею 2 Закону України «Про Раду національної безпеки і оборони України» функціями Ради національної безпеки і оборони України є: 1) внесення пропозицій Президентові України щодо реалізації засад внутрішньої і зовнішньої політики у сфері національної безпеки і оборони; 2) координація та здійснення контролю за діяльністю органів виконавчої влади у сфері національної безпеки і оборони у мирний час; 3) координація та здійснення контролю за діяльністю органів виконавчої влади у сфері національної безпеки і оборони в умовах воєнного або надзвичайного стану та при виникненні кризових ситуацій, що загрожують національній безпеці України.

При цьому, положеннями статті 5 Закону України «Про Раду національної безпеки і оборони України» визначено, що головою Ради національної безпеки і оборони України є Президент України.

Відповідно до статті 10 Закону України «Про Раду національної безпеки і оборони України» рішення Ради національної безпеки і оборони України приймаються не менш як двома третинами голосів її членів.

Голова Верховної Ради України може висловлювати думку щодо прийнятих рішень, яка протоколюється.

Прийняті рішення вводяться в дію указами Президента України.

Рішення Ради національної безпеки і оборони України, введені в дію указами Президента України, є обов`язковими до виконання органами виконавчої влади.

Разом з тим, порядок підготовки та внесення Кабінетом Міністрів України пропозицій щодо застосування, скасування та внесення змін до санкцій здійснюється відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 30.11.2016 №888 «Деякі питання підготовки пропозиції Кабінету Міністрів України щодо застосування, скасування та внесення змін до санкцій» (далі - Порядок №888) з урахуванням вимог Регламенту Кабінету Міністрів України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 18.07.2007 №950 (далі - Регламент №950), державними органами, до повноважень яких належить забезпечення формування та реалізація державної політики у сфері, в якій настали підстави для застосування санкцій (були вчинені дії іноземної держави, іноземної юридичної чи фізичної особи, інших суб`єктів) (далі - ініціатор), якщо інше не передбачено цим Порядком.

Згідно з пунктом 2 §33 Глави 2 Регламенту №950 розробниками проектів актів Кабінету Міністрів є міністерства, інші центральні органи виконавчої влади, державні колегіальні органи, Рада міністрів Автономної Республіки Крим, обласні, Київська та Севастопольська міські держадміністрації відповідно до своєї компетенції.

Згідно з пунктом 4 §33 Глави 2 Регламенту №950 якщо питання, що потребує врегулювання, належить до компетенції кількох органів виконавчої влади, розробником проекту акта Кабінету Міністрів є орган, компетенція якого у відповідній сфері правового регулювання є домінуючою. Інші органи виконавчої влади, що відповідно до компетенції беруть участь у розробленні проекту акта або його погодженні, є заінтересованими органами.

Згідно з пунктом 1 §37 Глави 2 Регламенту №950 розробник надсилає заінтересованому органу проект акта Кабінету Міністрів, завізований керівником органу, який є розробником, разом з пояснювальною запискою, а також порівняльною таблицею (якщо проектом акта передбачено внесення змін до інших актів Кабінету Міністрів).

Якщо розробником проекту акта Кабінету Міністрів є центральний орган виконавчої влади, діяльність якого спрямовується та координується Кабінетом Міністрів через міністра, проект надсилається заінтересованому органу лише після його погодження відповідним міністром.

Центральний орган виконавчої влади, діяльність якого спрямовується та координується Кабінетом Міністрів через міністра, надсилає завізований керівником органу проект акта Кабінету Міністрів разом з пояснювальною запискою, а також порівняльною таблицею (якщо проектом акта передбачено внесення змін до інших актів Кабінету Міністрів) відповідному міністерству для його погодження міністром.

Відповідно до пункту 1 Положення про Міністерство внутрішніх справ України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 28.10.2015 №878 «Про затвердження Положення про Міністерство внутрішніх справ України» (далі - Положення №878), Міністерство внутрішніх справ України (МВС) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України. МВС є головним органом у системі центральних органів виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сферах: забезпечення охорони прав і свобод людини, інтересів суспільства і держави, протидії злочинності, підтримання публічної безпеки і порядку, а також надання поліцейських послуг; захисту державного кордону та охорони суверенних прав України в її виключній (морській) економічній зоні; цивільного захисту, захисту населення і територій від надзвичайних ситуацій та запобігання їх виникненню, ліквідації надзвичайних ситуацій, рятувальної справи, гасіння пожеж, пожежної та техногенної безпеки, діяльності аварійно-рятувальних служб, а також гідрометеорологічної діяльності; міграції (імміграції та еміграції), у тому числі протидії нелегальній (незаконній) міграції, громадянства, реєстрації фізичних осіб, біженців та інших визначених законодавством категорій мігрантів.

Відповідно до підпункту 1 пункту 4 Положення про Національну поліцію, затвердженого постановою Кабінету міністрів України від 28.10.2015 №877 «Про затвердження Положення про Національну поліцію», Національна поліція відповідно до покладених на неї завдань узагальнює практику застосування законодавства з питань, що належать до її компетенції, розробляє пропозиції щодо вдосконалення законодавчих актів, актів Президента України та Кабінету Міністрів України, нормативно-правових актів міністерств та в установленому порядку подає їх Міністрові внутрішніх справ.

Підпунктами 1-3 пункту 4 Положення №878 встановлено, що МВС відповідно до покладених на нього завдань: узагальнює практику застосування законодавства з питань, що належать до його компетенції, розробляє пропозиції щодо його вдосконалення та в установленому порядку вносить їх на розгляд Кабінету Міністрів України; розробляє проекти законів та інших нормативно-правових актів з питань, що належать до його компетенції; погоджує проекти законів, інших актів законодавства, які надходять на погодження від інших міністерств та центральних органів виконавчої влади, готує в межах повноважень, передбачених законом, висновки і пропозиції до проектів законів, інших актів законодавства, які подаються на розгляд Кабінету Міністрів України, та проектів законів, внесених на розгляд Верховної Ради України іншими суб`єктами права законодавчої ініціативи, нормативно-правових актів Верховної Ради Автономної Республіки Крим.

Згідно з підпунктом 1 та абзацом 2 підпункту 3 пункту 11 Положення №878 міністр: очолює МВС, здійснює керівництво його діяльністю; спрямовує та координує діяльність визначених Кабінетом Міністрів України центральних органів виконавчої влади, зокрема: погоджує та подає на розгляд Кабінету Міністрів України розроблені центральними органами виконавчої влади, діяльність яких спрямовує і координує Міністр, проекти законів України, актів Президента України та Кабінету Міністрів України.

Так, пропозиції Кабінету Міністрів України були оформлені розпорядженням Кабінету Міністрів України від 14.05.2021 №442-р «Про внесення пропозицій щодо застосування персональних спеціальних економічних та інших обмежувальних заходів (санкцій)» (далі - Розпорядження КМУ №442-р).

Відповідно до пункту 1 Розпорядження КМУ №442-р у зв`язку з наявністю реальних та потенційних загроз національним інтересам, національній безпеці і суверенітету України, а також з метою протидії особам, які перебувають у статусі суб`єкта підвищеного злочинного впливу, відповідно до частини першої статті 5 Закону України «Про санкції» схвалити та внести невідкладно на розгляд Ради національної безпеки і оборони України пропозиції щодо безстрокового застосування персональних спеціальних економічних та інших обмежувальних заходів (санкцій) до фізичних осіб за переліком згідно з додатками 1-2 (для службового користування).

Таким чином, в даному випадку, відповідачі по справі наділені компетенцією лише щодо формування пропозиції відносно застосування, скасування та внесення змін до персональних спеціальних економічних та інших обмежувальних заходів (санкцій) до фізичних осіб.

Станом на день розгляду справи, колегією суддів встановлено, що Указ Президента України від 21.05.2021 №203/2021 «Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 14.05.2021 «Про застосування персональних спеціальних економічних та інших обмежувальних заходів (санкцій)», яким введено в дію рішення Ради національної безпеки і оборони України від 14.05.2021 «Про застосування персональних спеціальних економічних та інших обмежувальних заходів (санкцій)» від 14.05.2021, є чинним та зміни до нього не вносились.

Отже, виходячи з системного аналізу вищезазначених норм чинного законодавства, що обов`язковою умовою для набуття законної сили рішеннями Ради національної безпеки і оборони України є введення їх в дію відповідними указами Президента України, та, відповідно, на переконання колегії суддів, не внесення Кабінетом Міністрів України та Міністерством внутрішніх справ України до Ради національної безпеки і оборони України пропозицій про скасування санкцій відносно позивача не створює для останнього жодних правових наслідків, не змінює стану суб`єктивних прав, з огляду на що жодним чином не впливає на його обов`язки.

Так, предметом спору у справі, що розглядається, є бездіяльність Міністерства внутрішніх справ України щодо невнесення до Кабінету Міністрів України пропозицій про скасування санкцій відносно позивача та бездіяльність Кабінету Міністрів України щодо невнесення до Ради національної безпеки і оборони України пропозицій про скасування санкцій відносно позивача.

Враховуючи зазначене, спірні правовідносини склалися після прийняття Президентом України Указу №203/2021 від 21.05.2021 про введення в дію рішення Ради національної безпеки і оборони України від 14.05.2021 про застосування санкцій відносно позивача та пропозицій Кабінету Міністрів України щодо цього.

Розпорядження Кабінету Міністрів України від 14.05.2021 №442-р «Про внесення пропозицій щодо застосування персональних спеціальних економічних та інших обмежувальних заходів (санкцій)» та рішення (дії) Міністерства внутрішніх справ України, що передували прийняттю цього розпорядження, не становлять предмет даного спору, а відтак суд не повинен надавати правову оцінку їх впливу на права чи охоронювані законом інтереси позивача.

Як вже зазначалося, встановлений статтею 5 Закону №1644-VII та Порядком №888 алгоритм скасування санкцій передбачає послідовність дій Президента України, Ради національної безпеки і оборони України, Кабінету Міністрів України та ініціатора (зокрема, Міністерства внутрішніх справ України).

На кожному з етапів проходження цього питання, відповідні органи державної влади мають діяти у відповідності до нормативно-правових актів, які регламентують їх повноваження. Саме нормативно-правовими актами мають визначатися конкретні обов`язки цих органів, які встановлюють їм можливість діяти у той чи інший спосіб. І тільки у разі невиконання встановленого нормативно-правовими актами обов`язку можливо стверджувати про протиправну бездіяльність суб`єкта владних повноважень.

Аналіз Закону №1644-VII, Порядку №888 та інших нормативно-правових актів, якими визначається спосіб дій відповідачів у спірних правовідносинах, свідчить про відсутність встановленого ними обов`язку вносити пропозиції про скасування санкцій за зверненням особи, відносно якої вони застосовані.

Так само як і при застосуванні санкцій, при їх скасуванні ініціатор на свій власний розсуд визначає наявність підстав для цього - досягнення мети застосування санкцій, визначеної статтею 1 Закону №1644-VII, усунення або зменшення негативних наслідків дій, порушень, визначених як підстава для застосування санкцій у статті 3 Закону №1644-VII.

Повноваження Міністерства внутрішніх справ України щодо ініціювання скасування санкцій та повноваження Кабінету Міністрів України щодо внесення Ради національної безпеки і оборони відповідних пропозицій за існуючим правовим регулюванням належать до дискреційних повноважень.

Юридична концепція дискреції передбачає можливість вибору між альтернативними способами дій та/або бездіяльністю. У разі якщо законодавство передбачає прийняття лише певного конкретного рішення, то це не є реалізацією дискреції (повноважень), а є виконанням обов`язку. Дискрецію не слід ототожнювати лише з формалізованими повноваженнями, вона характеризується відсутністю однозначного нормативного регулювання дій суб`єкта.

На законодавчому рівні поняття «дискреційні повноваження» суб`єкта владних повноважень відсутнє. У судовій практиці сформовано позицію щодо поняття дискреційних повноважень, під якими слід розуміти такі повноваження, коли у визначених законом межах адміністративний орган має можливість самостійно (на власний розсуд) вибирати один з кількох варіантів конкретного правомірного рішення. Водночас, повноваження державних органів не є дискреційними, коли є лише один правомірний та законно обґрунтований варіант поведінки суб`єкта владних повноважень. Тому, у разі настання визначених законодавством умов відповідач зобов`язаний вчинити конкретні дії і, якщо він їх не вчиняє, його можна зобов`язати до цього в судовому порядку.

Тобто, дискреційне повноваження може полягати у виборі діяти, чи не діяти, а якщо діяти, то у виборі варіанту рішення чи дії серед варіантів, що прямо або опосередковано закріплені у законі.

У контексті справи, що розглядається, відсутні норми права, які б встановлювали безальтернативний обов`язок Міністерства внутрішніх справ України вносити Кабінету Міністрів України пропозиції щодо скасування санкцій відносно позивача. Аналогічно відсутні норми права, якими Кабінет Міністрів України був би зобов`язаний вносити до Ради національної безпеки і оборони України пропозицій про скасування санкцій відносно позивача.

Виходячи з дискреційного характеру повноважень відповідачів у спірних правовідносинах, суд не має підстав для зобов`язання останніх діяти у спосіб, про який просить позивач. Інше було б порушенням частини 2 статті 19 Конституції України та частини 4 статті 245 КАС України.

Згідно із частиною 1 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Відповідно до частини 1 статті 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом: 1) визнання протиправним та нечинним нормативно-правового акта чи окремих його положень; 2) визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень; 3) визнання дій суб`єкта владних повноважень протиправними та зобов`язання утриматися від вчинення певних дій; 4) визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії; 5) встановлення наявності чи відсутності компетенції (повноважень) суб`єкта владних повноважень; 6) прийняття судом одного з рішень, зазначених у пунктах 1-4 цієї частини та стягнення з відповідача - суб`єкта владних повноважень коштів на відшкодування шкоди, заподіяної його протиправними рішеннями, дією або бездіяльністю.

Зважаючи на наведене, суд приходить до висновку, що спосіб захисту, застосований судом у судовому рішенні, має призводити до поновлення права особи.

Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема, спорах фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.

Здійснюючи передбачене статтею 55 Конституції України право на судовий захист, звертаючись до суду, особа вказує в позові власне суб`єктивне уявлення про порушене право чи охоронюваний інтерес та спосіб його захисту.

Вирішуючи спір, суд зобов`язаний надати об`єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до суду, а також визначити, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача.

Аналогічна правова позиція висловлена в постановах Верховного Суду від 17.04.2019 у справі №355/1648/15-а, від 22.08.2019 у справі №522/10140/17 та від 15.04.2020 у справі №367/1240/16-а.

Колегія суддів зазначає, що при зверненні до суду позивачу необхідно обрати такий спосіб захисту, який міг би відновити його становище та захистити порушене право.

Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях неодноразово підкреслював необхідність ефективного захисту прав заявників. Наприклад, у п. 75 рішення від 05.04.2005 у справі «Афанасьєв проти України» (заява №38722/02) ЄСПЛ зазначає, що засіб захисту, який вимагається згаданою статтею, повинен бути «ефективним», як у законі, так і на практиці, зокрема, у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави.

Статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

При цьому під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект.

Таким чином, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам та виключати подальше звернення особи до суду за захистом порушених прав.

Крім того, колегія суддів зазначає, що у Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень зазначено, що чітке обґрунтування та аналіз є базовими вимогами до судових рішень і важливим аспектом права на справедливий суд. Судове рішення високої якості - це рішення, яке досягає правильного результату, наскільки це дозволяють надані судді матеріали, у справедливий, швидкий, зрозумілий та недвозначний спосіб.

Звертаючись до суду, особа формує частину позовних вимог виходячи лише з власного суб`єктивного уявлення про порушене право чи охоронюваний інтерес та спосіб його захисту. Вирішуючи спір, суд зобов`язаний надати об`єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до суду, а також визначити, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача.

Відсутність порушеного права чи невідповідність обраного позивачем способу його захисту способам, визначеним законодавством, встановлюється при розгляді справи по суті та є підставою для прийняття судового рішення про відмову в задоволенні позовних вимог.

Враховуючи встановлені обставини справи, колегія суддів дійшла висновку, що з урахуванням норм статті 10 Закону України «Про Раду національної безпеки і оборони України», частини 3 статті 5 Закону України «Про санкції» рішення Ради національної безпеки і оборони України від 14.05.2021 «Про застосування персональних спеціальних економічних та інших обмежувальних заходів (санкцій)» набрало чинності з моменту видання Указу Президента України № 203/2021 від 21.05.2021, яким його введено в дію. До прийняття зазначеного Указу Президента України зазначене рішення не породжувало для позивача жодних юридичних наслідків, відтак належним способом захисту порушеного права у даному випадку є саме оскарження Указу Президента України №203/2021 від 21.05.2021 про введення в дію рішення Ради національної безпеки і оборони України від 14.05.2021 «Про застосування персональних спеціальних економічних та інших обмежувальних заходів (санкцій)» в частині, що стосується позивача.

Враховуючи зазначене, колегія суддів дійшла висновку, що обраний позивачем спосіб захисту не усуває юридичного конфлікту та не відповідає об`єкту порушеного права, а тому в такий спосіб неможливо захистити чи відновити право у разі визнання його судом порушеним. Відтак, колегія суддів зазначає про відсутність підстав для задоволення позову в обраний позивачем спосіб, тому у задоволенні позову належить відмовити.

Решта доводів та заперечень сторін висновків колегії суддів по суті заявлених позовних вимог не спростовують. Слід зазначити, що згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі «Серявін та інші проти України» від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відповідно до п. 58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються.

Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «РуїсТоріха проти Іспанії» від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п.29).

Згідно зі статтею 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Згідно з частиною другою статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Оцінюючи докази в їх сукупності, колегія суддів дійшла висновку, що позовні вимоги позивача є необґрунтованими та не підлягають задоволенню.

Враховуючи висновок колегії судів про відмову в задоволенні позову, підстави для відшкодування на користь позивача судових витрат за рахунок бюджетних асигнувань відповідачів відсутні.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 2, 6, 7, 8, 9, 10, 77, 90, 139, 242-246, 250, 251, 255, 262, 295, 297 КАС України, суд -

ВИРІШИВ:

У задоволені позовних вимог ОСОБА_1 до Кабінету Міністрів України, Міністерства внутрішніх справ України про визнання протиправною бездіяльності, зобов`язання вчинити певні дії відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Першого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Текст рішення розміщений в Єдиному державному реєстрі судових рішень (веб-адреса сторінки: http://www.reyestr.court.gov.ua/).

Головуючий суддя О.О. Кошкош

Судді О.Ю. Бєломєстнов

О.О. Галатіна