Рішення № 102417842, 30.12.2021, Волинський окружний адміністративний суд

ВОЛИНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 грудня 2021 року ЛуцькСправа № 140/9691/21

Волинський окружний адміністративний суд у складі судді Каленюк Ж.В., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернулася з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (далі - ГУ ПФУ в Дніпропетровській області, відповідач 1), Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області (далі - ГУ ПФУ у Волинській області, відповідач 2) про визнання протиправним та скасування рішення ГУ ПФУ в Дніпропетровській області від 29 липня 2021 року №032550004180; зобов`язання ГУ ПФУ у Волинській області призначити дострокову пенсію за віком згідно з пунктом 3 частини першої статті 115 Закону України від 09 липня 2003 року №1058-ІV «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» (далі - Закон №1058-ІV) з 23 липня 2021 року (а.с.65-71).

В обґрунтування позову позивач вказала, що 23 липня 2021 року звернулася до відділу обслуговування громадян №5 ГУ ПФУ у Волинській області із заявою про призначення відповідно до пункту 3 частини першої статті 115 Закону №1058-IV пенсії за віком як матері інваліда з дитинства. Рішенням від 29 липня 2021 року №032550004180 відповідач відмовив у призначенні дострокової пенсії з підстав ненадання документів, які підтверджують факт інвалідності сина позивача.

Позивач із таким рішенням не погоджується та вважає його протиправним. Зазначила, що її сину інвалідизуюче захворювання було встановлено до набуття 18 років та під час спільного проживання із нею. До заяви про призначення пенсії відповідач отримав висновок лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров`я (висновок ЛКК) від 09 липня 2021 року №556/15-16/2-21, яким підтверджено, що її син ОСОБА_2 вперше був визнаний дитиною інвалідом 05 квітня 2000 року. Тобто, у її випадку висновком підтверджено, що ОСОБА_2 у семирічному віці визнаний інвалідом з дитинства та мав медичні показання для визнання його інвалідом дитинства до 16 років відповідно до наказу Міністерства охорони здоров`я від 04 грудня 2001 року №482. Позивач зауважила, що ні стаття 7 Закону України від 05 листопада 1991 року №1788-XII «Про пенсійне забезпечення», ні стаття 115 Закону №1058-IV не передбачають такої обов`язкової умови для виникнення права на дострокову пенсію у матері як встановлення дитині інвалідності саме до досягнення нею шестирічного віку. В законі визначена лише вимога про виховання такої дитини до шести років.

Оскільки її син визнаний інвалідом з дитинства, мав медичні показання для визнання його інвалідом дитинства до вісімнадцятирічного віку, позивач вважає, що після досягнення 50 років та за наявності страхового стажу більше 15 років вона має право на призначення дострокової пенсії.

З наведених підстав позивач просила позов задовольнити повністю.

Ухвалою судді Волинського окружного адміністративного суду від 04 жовтня 2021 року позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі та її розгляд призначено за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами відповідно до статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).

У відзиві на позовну заяву відповідач 1 позовні вимоги заперечив та у задоволенні позову просив відмовити повністю (а.с.86-87). В обґрунтування цієї позиції вказав, що пунктом 3 частини першої статті 115 Закону №1058-IV визначені умови призначення дострокової пенсії за віком жінкам, які народили п`ятьох або більше дітей та виховали їх до шестирічного віку, матерям осіб з інвалідністю з дитинства, які виховали їх до зазначеного віку. Розглянувши заяву ОСОБА_1 та додані до неї документи, 29 липня 2021 року прийнято рішення №032550004180 про відмову в призначенні пенсії у зв`язку із тим, що позивач надала неповний пакет документів. Так позивач є матір`ю ОСОБА_2 , який відповідно до медичного висновку ЛКК від 09 липня 2021 року №556/15-16 № 2-21 визнаний вперше дитиною-інвалідом з 05 квітня 2000 року (в повних 7 років). Проте в означеному висновку відсутні медичні показання для визнання ОСОБА_2 дитиною-інвалідом до досягнення ним шестирічного віку. Отримані позивачем по сплину часу медичні заключення обласної лікарсько-консультативної комісії від 05 квітня 2005 року №1067 підтверджують медичні показання ОСОБА_2 на повних 12 років, а не до шестирічного віку.

ГУ ПФУ в Дніпропетровській області вважає, що рішення від 29 липня 2021 року №032550004180 є законним та обґрунтованим, а доводи позивача ґрунтуються на помилковому трактуванні норм чинного законодавства,

У відзиві на позовну заяву відповідач 2 позовні вимоги також заперечив (а.с.92-93). З цього приводу ГУ ПФУ у Волинській області вказало, що 23 липня 2021 року позивач звернулась до нього із заявою про призначення пенсії за віком відповідно до пункту 3 частини першої статті 115 Закону №1058-IV та засобами програмного забезпечення за принципом екстериторіальності визначено структурний підрозділ органу, що призначає пенсію, - відділ призначення пенсій управління пенсійного забезпечення ГУ ПФУ в Дніпропетровській області, який уповноважено розглянути заяву.

Як зазначив відповідач 2, у разі якщо дитина визнана дитиною - інвалідом після досягнення шестирічного віку або інвалідом з дитинства після досягнення вісімнадцятирічного віку, то заявник повинен надати висновок ЛКК про те, що дитина мала медичні показання для визнання її дитиною-інвалідом до досягнення шестирічного віку, та/ або висновок МСЕК про можливість настання інвалідності до досягнення особою 18 років (висновок про час настання інвалідності). Проте у висновку ЛКК від 09 липня 2021 року щодо сина позивача відсутня інформація про те, що він мав медичні показання для визнання його дитиною-інвалідом до досягнення шестирічного віку, тому відсутні підстави для призначення ОСОБА_1 дострокової пенсії за віком згідно з пунктом 3 частини першої статті 115 Закону №1058-IV.

З наведених підстав та з посиланням на висновки Верховного Суду у постанові від 15 травня 2019 року у справі №330/2181/16-а відповідач 2 просив у задоволенні позову відмовити.

У відповіді на відзив позивач підтримала доводи позову та додатково зазначила, що медичним висновком від 09 липня 2021 року, медичною карткою амбулаторного хворого за формою 025/о підтверджується, що 05 квітня 2000 року її сину був встановлений діагноз «хвороба Пертеса» - захворювання кістково-суглобового апарату. Їй як матері був виданий медичний висновок на дитину (підлітка) - інваліда з дитинства віком до 16 років, який передбачав право на одержання протягом п`яти років державної соціальної допомоги на дітей-інвалідів віком до 16 років; також медичне заключення від 05 квітня 2005 року №1067 слугувало підставою для призначення пенсії на інваліда з дитинства ОСОБА_2 . На думку позивача, саме визнання дитини інвалідом з дитинства або дитиною-інвалідом та виховання її до 6 років є умовою для призначення жінці, яка досягла 50 років і має страховий стаж не менше 15 років, дострокової пенсії за віком. Просила врахувати висновки Верховного Суду у постанові від 14 лютого 2019 року у справі №216/2437/16-а та постанові від 31 липня 2018 року у справі №501/2838/16-а (а.с.99-102).

Інші заяви по суті справи від сторін не надходили.

Суд, перевіривши доводи сторін, викладені у заявах по суті справи, дослідивши письмові докази, встановив такі обставини.

ОСОБА_1 є матір`ю ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується копією свідоцтва про народження серії НОМЕР_1 (а.с.15).

Листом Комунального підприємства «Ківерцівська центральна лікарня Ківерцівської міської ради» від 09 липня 2021 року №556/15-16/2-21 (медичний висновок ЛКК) підтверджено, що ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , вперше визнаний дитиною-інвалідом 05 квітня 2000 року (а.с.9). Медичним заключенням обласної ЛКК від 05 квітня 2005 року №1067 встановлено, що захворювання ОСОБА_2 дає право на одержання державної соціальної допомоги на дитину-інваліда; дитина може бути визнана інвалідом з дитинства строком до 25 квітня 2010 року (а.с.10).

З довідки відділу обслуговування громадян №5 (сервісний центр) управління обслуговування громадян ГУ ПФУ у Волинській області від 31 серпня 2021 року слідує, що позивач перебувала на обліку в Управлінні Пенсійного фонду України як отримувач пенсії за інваліда з дитинства ОСОБА_2 з 05 квітня 2000 року по 25 квітня 2010 року (а.с.27).

23 липня 2021 року ОСОБА_1 звернулась із заявою до ГУ ПФУ у Волинській області про призначення їй пенсії за віком відповідно до пункту 3 частини першої статті 115 Закону №1058-IV (а.с.94-95). Як видно з розписки-повідомлення (а.с.95), до заяви позивач додала, зокрема, медичний висновок ЛКК від 09 липня 2021 року №556/15-16/2-21 (а.с.9), довідку Ківерцівської міської ради від 21 липня 2021 року №1075/02-03/2-21 (а.с.16).

Засобами програмного забезпечення за принципом екстериторіальності відділ призначення пенсій управління пенсійного забезпечення ГУ ПФУ в Дніпропетровській області визначено органом, уповноваженим розглянути заяву ОСОБА_1 . Рішенням від 29 липня 2021 року №0325550004180 ГУ ПФУ в Дніпропетровській області ОСОБА_1 відмовлено у призначенні пенсії за віком відповідно до пункту 3 частини першої статті 115 Закону №1058-IV за заявою від 23 липня 2021 року у зв`язку із неповним пакетом документів (а.с.17).

Вважаючи вказане рішення відповідача протиправним, позивач звернулася до суду із цим позовом.

При вирішенні спору суд керується такими нормативно-правовими актами.

Згідно із частиною першою статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Отже, право особи на отримання пенсії як складова права на соціальний захист є її конституційним правом.

Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій визначає Закон №1058-IV, який набрав чинності 01 січня 2004 року.

Статтею 1 Закону №1058-IV передбачено, що пенсія - це щомісячна пенсійна виплата в солідарній системі загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, яку отримує застрахована особа в разі досягнення нею передбаченого цим Законом пенсійного віку чи визнання її особою з інвалідністю, або отримують члени її сім`ї у випадках, визначених цим Законом.

Спір між сторонами виник з підстав правомірності та обґрунтованості відмови органу Пенсійного фонду України у призначенні позивачу пенсії на підставі пункту 3 частини першої статті 115 Закону №1058- IV.

Пунктом 3 частини першої статті 115 Закону №1058-IV визначено, що право на призначення дострокової пенсії за віком мають жінки, які народили п`ятьох або більше дітей та виховали їх до шестирічного віку, матері осіб з інвалідністю з дитинства, які виховали їх до зазначеного віку, - після досягнення 50 років та за наявності страхового стажу не менше 15 років. При цьому до числа осіб з інвалідністю з дитинства належать також діти з інвалідністю віком до 16 років.

Отже, право на дострокову пенсію за віком мають матері, які виховали осіб з інвалідністю з дитинства до шестирічного віку (після досягнення матір`ю 50 років та за наявності не менше 15 років страхового стажу). За змістом наведеної норми однією з обов`язкових умов для призначення дострокової пенсії за віком є виховання до шестирічного віку саме дитини з інвалідністю.

Постановою правління Пенсійного фонду України від 25 листопада 2005 року №22-1 затверджено Порядок подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» (зареєстровано в Міністерстві юстиції України 27 грудня 2005 року за №1566/11846; далі - Порядок №22-1).

Відповідно до абзацу сьомого підпункту 5 пункту 2.1 розділу ІІ Порядку №22-1 (у редакції постанови правління Пенсійного фонду України від 07 липня 2014 року №13-1, зі змінами) до заяви про призначення пенсії за віком додаються документи, які підтверджують особливий статус особи: документи про народження дитини, виховання її до шестирічного віку, про визнання дитини заявника особою з інвалідністю з дитинства або дитиною з інвалідністю (при призначенні пенсії згідно з абзацом першим пункту 3 частини першої статті 115 Закону №1058-IV).

Згідно з пунктом 2.18 розділу ІІ Порядку №22-1 визнання особою з інвалідністю з дитинства або дитиною з інвалідністю засвідчується випискою з акта огляду в МСЕК, медичним висновком закладу охорони здоров`я, посвідченням одержувача допомоги, довідкою органу, що призначає допомогу, про період призначення допомоги. У разі якщо дитина визнана дитиною з інвалідністю після досягнення шестирічного віку або особою з інвалідністю з дитинства після досягнення вісімнадцятирічного віку, надається відповідно висновок лікарсько-консультаційної комісії про те, що вона мала медичні показання для визнання її дитиною з інвалідністю до досягнення шестирічного віку, та/або висновок МСЕК про можливість настання інвалідності до досягнення особою вісімнадцятирічного віку (висновок про час настання інвалідності).

Загальний підхід до змістовного наповнення поняття «особа з інвалідністю» установлюється статтею 2 Закону України від 21 березня 1991 року №875-ХІІ «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні» (Закон №875-ХІІ), а також статтею 1 Закону України від 06 жовтня 2005 року №2961-ІV «Про реабілітацію осіб з інвалідністю в Україні» (далі - Закон №2961-ІV). Зокрема, такий статус могла мати особа зі стійким розладом функцій організму, що при взаємодії із зовнішнім середовищем може призводити до обмеження її життєдіяльності, унаслідок чого держава зобов`язана створити умови для реалізації нею прав нарівні з іншими громадянами та забезпечити її соціальний захист.

Відповідно до абзацу третього статті 1 Закону №2961-ІV дитина з інвалідністю - особа до досягнення нею повноліття (віком до 18 років) зі стійким обмеженням життєдіяльності, якій у порядку, визначеному законодавством, встановлено інвалідність.

Згідно з частиною дванадцятою статті 7 Закону №2961-ІV положення про порядок, умови та критерії встановлення інвалідності медико-соціальними експертними комісіями та лікарсько-консультативними комісіями лікувально-профілактичних закладів затверджується Кабінетом Міністрів України. Серед повноважень лікарсько-консультативних комісій, визначених Положенням про лікарсько-консультативну комісію, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 21 листопада 2013 року №917, передбачено надання висновку, що дитина мала медичні показання для визнання її дитиною з інвалідністю до досягнення шестирічного віку.

Такий висновок ЛКК дає можливість опосередковано підтвердити факт догляду матері за дитиною, яка мала право на отримання статусу дитини-інваліда до досягнення шестирічного віку, як це передбачено положеннями Закону №1058-IV. Встановлення органами медико-соціальної експертної комісії інвалідності після досягнення такою дитиною шестирічного віку в певній мірі ставить під сумнів факт виховання матір`ю до шестирічного віку саме дитини - інваліда з дитинства, а не дитини без такого роду медичних показань.

Відповідно до частини п`ятої статті 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 15 травня 2019 року у справі №330/2181/16-а підтримала правовий висновок Верховного Суду України у постанові від 27 травня 2014 року у справі №21-133а14 щодо дострокового призначення пенсії за віком, згідно з яким мати дитини-інваліда має право на призначення дострокової пенсії за віком, але не раніше ніж за 5 років до досягнення пенсійного віку, передбаченого статтею 26 Закону №1058-IV, у тому разі, якщо дитина, яку вона виховує, визнана дитиною-інвалідом до досягнення шестирічного віку. Якщо дитина визнана дитиною-інвалідом після досягнення нею шестирічного віку, або інвалідом з дитинства після досягнення вісімнадцятирічного віку, мати цієї дитини має право на отримання зазначеної пенсії лише у разі наявності висновку ЛКК, що дитина мала медичні показання для визнання її дитиною-інвалідом до досягнення шестирічного віку.

Велика Палата Верховного Суду в постанові від 15 травня 2019 року у справі №330/2181/16-а наголосила на тому, що визначення терміну «інвалід з дитинства» не міститься ані в Законі №875-ХІІ, ані в Законі «Про державну соціальну допомогу особам з інвалідністю з дитинства та дітям з інвалідністю». При цьому за змістом абзацу другого пункту 26 Положення про порядок, умови та критерії встановлення інвалідності, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03 грудня 2009 року №1317, інвалідність з дитинства розглядається як причина інвалідності. Згідно з пунктом 14 цього Положення причинний зв`язок інвалідності з хворобами, перенесеними у дитинстві, установлюється за наявності документів лікувально-профілактичних закладів, що свідчать про початок захворювання або травму, перенесену до 18-річного віку.

За висновком Великої Палати Верховного Суду у наведеній постанові для призначення пенсії на підставі Закону №1058-IV має значення не факт установлення інвалідності, а термін (момент) настання інвалідності у дитини, що повинен мати місце протягом періоду життя дитини з моменту народження і до інвалідності у дитини до досягнення шестирічного віку, оскільки виховання дитини-інваліда у віці до шести років створює для жінки більше перешкод для участі у суспільно-корисній діяльності, наслідком якої є отримання заробітної плати і страхового стажу, що зумовлюється сплатою страхувальником єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування.

Непрямим підтвердженням цього є встановлена частиною шостою статті 179 Кодексу законів про працю України можливість надання жінці в обов`язковому порядку відпустки без збереження заробітної плати у разі, якщо дитина потребує домашнього догляду, тривалістю, визначеною у медичному висновку, але не більш як до досягнення дитиною шестирічного віку. Натомість за відсутності медичних показань до догляду за дитиною жінка не матиме можливості перебувати у такій відпустці і має прийняти рішення про вихід на роботу або припинення трудових відносин з роботодавцем.

Велика Палата Верховного Суду вказала на недоцільність висновку Касаційного адміністративного суду про тлумачення поняття «інвалід з дитинства» як статус дитини-інваліда, який ця дитина набуває по досягненню нею 18 років; при вирішенні питання про наявність права на призначення дострокової пенсії матері враховується не тлумачення поняття «інваліда з дитинства», а момент настання медичних показань для встановлення інвалідності.

Верховний Суд від зазначеного висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах не відступав (наприклад, постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 13 грудня 2021 року у справі №336/2781/17-а).

Посилання позивача на постанови Верховного Суду від 31 липня 2018 року у справі №501/2838/16-а та від 14 лютого 2019 року у справі №216/2437/16-а суд до уваги не бере з огляду на пізніші висновки Великої Палати Верховного Суду у постанові від 15 травня 2019 року у справі №330/2181/16-а.

Отже, саме по собі виховання дитини до шестирічного віку без показань для визнання її особою з інвалідністю у віці до шести років не є підставою для призначення матері інваліда з дитинства дострокової пенсії за віком.

У розглядуваній справі позивачу ОСОБА_1 відмовлено у призначенні дострокової пенсії за віком відповідно до пункту 3 частини першої статті 115 Закону №1058-ІV у зв`язку з ненаданням документів про те, що її син мав медичні показання для визнання його дитиною-інвалідом до досягнення шестирічного віку, оскільки вперше ОСОБА_2 визнаний дитиною-інвалідом 05 квітня 2000 року (у повних 7 років).

Матеріали справи не містять доказів, що ОСОБА_1 до заяви від 23 липня 2021 року про призначення пенсії додала висновок ЛКК, що дитина мала медичні показання для визнання її дитиною-інвалідом до досягнення шестирічного віку.

Поряд з тим з метою вирішення питання про призначення позивачу дострокової пенсії відділ обслуговування громадян №5 (сервісний центр) управління обслуговування громадян ГУ ПФУ у Волинської області звернувся до Комунального підприємства «Ківерцівська центральна лікарня Ківерцівської міської ради» із запитом про надання медичного висновку про те, чи мав ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , медичні показання для визнання його дитиною-інвалідом до досягнення шестирічного віку (а.с.14).

Згідно з медичним висновком ЛКК Комунального підприємства «Ківерцівська центральна лікарня Ківерцівської міської ради» від 09 липня 2021 року №556/15-16/2-21 ОСОБА_2 вперше визнаний дитиною-інвалідом 05 квітня 2000 року; підставою вказано медична документація форми 025/о (медична карта амбулаторного хворого) (а.с.9).

У виписці-епікрізі №2205 (а.с.13) про перебування ОСОБА_2 на лікуванні з 20 березня по 01 квітня 2000 року вказано, що захворювання пов`язане з перенесеною травмою; хворіє біля трьох місяців.

Жодної інформації про те, що ОСОБА_2 мав медичні показання для визнання його дитиною-інвалідом до досягнення шестирічного віку Комунальне підприємство «Ківерцівська центральна лікарня Ківерцівської міської ради» не надало, а матеріали справи не містять.

При цьому довідка Ківерцівської міської ради від 21 липня 2021 року №1075/02-03/2-21 (а.с.50) про те, що ОСОБА_1 народила і виховала до шестирічного віку дитину-інваліда з дитинства ОСОБА_2 , лише вказує про виховання позивачем сина, інвалідність якому, як видно з наведених вище доказів, була встановлена у повних 7 років. Орган місцевого самоврядування не є тим органом, до повноважень якого належить встановлювати факт наявності у дитини медичних показань для визнання її дитиною з інвалідністю до досягнення шестирічного віку.

З 05 квітня 2000 року у віці 7 років ОСОБА_2 набув статусу дитини з інвалідністю з відповідними правовими наслідками, тому враховуючи наведені вище висновки Верховного Суду у справі №330/2181/16-а право позивача на призначення дострокової пенсії за віком прямо пов`язано з наявністю висновку ЛКК про те, що дитина мала медичні показання для визнання її дитиною-інвалідом до досягнення шестирічного віку.

Позивач не надала доказів, що зверталася до відповідного закладу охорони здоров`я для отримання медичного висновку ЛКК про можливість встановлення її сину ОСОБА_2 до 6 років інвалідності внаслідок травми (захворювання) за встановленим діагнозом. Відомості про перебування позивача у відпустці по догляду за дитиною до досягнення нею шестирічного віку (у зв`язку із наявністю медичного висновку про необхідність дитини у домашньому догляді) відсутні. При цьому Комунальне підприємство «Ківерцівська центральна лікарня Ківерцівської міської ради» на запит структурного підрозділу ГУ ПФУ у Волинській області не надало відповіді про наявність у сина позивача медичних показань для визнання його дитиною-інвалідом до досягнення шестирічного віку, а лише зазначило про дату встановлення інвалідності вперше.

За таких обставин в ГУ ПФУ у Дніпропетровській області були відсутні підстави для призначення ОСОБА_1 пенсії за віком як матері інваліда з дитинства, оскільки вона не надала Управлінню Пенсійного фонду України висновку ЛКК, що її дитина ОСОБА_2 , інвалідність якій встановлено у 7 років, мала медичні показання для визнання її дитиною-інвалідом до досягнення шестирічного віку.

При цьому суд зазначає, що отримання позивачем такого висновку ЛКК не позбавляє її права повторно звернутися для вирішення питання про призначення пенсії на підставі пункту 3 частини першої статті 115 Закону №1058-ІV.

На підставі аналізу норм чинного законодавства, що врегульовує спірні правовідносини, з урахуванням обставин у справі, встановлених письмовими доказами, та правових висновків Великої Палати Верховного Суду у справі №330/2181/16-а, суд дійшов висновку, що ГУ ПФУ у Дніпропетровській області, приймаючи рішення від 29 липня 2021 року №032550004180 про відмову у призначенні ОСОБА_1 пенсії з посиланням на положення Порядку №22-1 - у зв`язку з неповним пакетом наданих документів (відсутній висновок ЛКК, що дитина, визнана дитиною-інвалідом після досягнення шестирічного віку, мала медичні показання для визнання її дитиною-інвалідом до досягнення шестирічного віку), діяло на підставі, у межах повноважень та у спосіб, визначені законом.

Отже, у задоволенні позову за взаємопов`язаними позовними вимогами необхідно відмовити.

Оскільки суд відмовляє у задоволенні позову, то судові витрати позивачу не відшкодовуються.

Керуючись статтями 2, 72-77, 243-246, 255, 262, 295 КАС України, суд

ВИРІШИВ:

У задоволенні позову ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (49094, Дніпропетровська область, місто Дніпро, вулиця Набережна Перемоги, будинок 26, ідентифікаційний код юридичної особи 21910427), Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області (43026, Волинська область, місто Луцьк, вулиця Кравчука, будинок 22В, ідентифікаційний код юридичної особи 13358826) про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене учасниками справи в апеляційному порядку повністю або частково шляхом подання апеляційної скарги до Восьмого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Суддя Ж.В. Каленюк