Рішення № 102401704, 29.12.2021, Сарненський районний суд Рівненської області

Сарненський районний суд

Рівненської області

_________

Справа № 572/1520/21

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

29 грудня 2021 року м. Сарни

Сарненський районний суд Рівненської області - в складі судді Довгого І.І.,

за участю секретаря судових засідань - Калюшик О.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного провадження справу за позовом ОСОБА_1 до Комунального підприємства "Рівненський обласний фтизіопульмонологічний медичний центр" Рівненської обласної ради про визнання незаконним наказу про звільнення, поновлення на роботі, виплата заробітної плати за час вимушеного прогулу та стягнення моральної шкоди,

за участю позивача - ОСОБА_1

представника позивача - адвоката Данильчика В.І.

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 звернулася в суд з позовом до Комунального підприємства "Рівненський обласний фтизіопульмонологічний медичний центр" Рівненської обласної ради, в якому просить визнати незаконним наказ про звільнення та поновити на роботі, стягнути середній заробіток за час вимушеного прогулу з 30.04.2021 року по дату поновлення на роботі, моральну шкоду в сумі 10 000 грн. та витрати на правову допомогу в сумі 2500 грн. Свій позов обґрунтовує тим, що наказом № 79-К від 29.04.2021 року її звільнено з роботи з 30.04.2021 року на підставі п.6 ч.1 ст.36 КЗпП України. 26 лютого 2021 року її було попереджено про наступну зміну організації виробництва і праці з 1 травня 2021 року та запропоновано переведення на посаду 0,5 ставки сестри медичної чистої перев`язочної хірургічного відділення грудної, легеневої та позалегеневої патології. Від запропоновано посади вона відмовилась. При звільненні не було враховано переважне право на залишення на роботі, відповідно до ст.42 КЗпП України. Вважає, що на підприємстві відбулось скорочення чисельності штату а не зміна істотних умов праці. Вважає звільнення незаконним, так як відбулась ліквідація відділення легеневого туберкульозу № 3 і її посада була скорочена, що не вважається зміною істотних умов праці, а тому просить поновити її на роботі та стягнути середній заробіток за час вимушеного прогулу. Крім цього, відповідач порушив її права у сфері трудових правовідносин незаконним звільненням, що призвело до моральних страждань (переживання з приводу порушення відповідачем прав позивача), змусило її докладати додаткових зусиль для організації свого життя, чим їй було заподіяно значної моральної шкоди, яку оцінює в 10 000 гривень.

Ухвалою Сарненського районного суду від 18 червня 2021 року по даній справі відкрите провадження та визначено проводити розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження з викликом учасників справи.

04 жовтня 2021 року ухвалою Сарненського районного суду було задоволено клопотання позивача про витребування доказів.

20 жовтня 2021 року Сарненським районним судом повторно направлено ухвалу про витребування доказів.

На дату судового розгляду, відповідач не виконав ухвалу про витребування доказів.

Відповідач в судове засідання не з`явився, про причини не явки не повідомив, хоча неодноразово його належним чином повідомлено про дату, час і місце засідання.

21 липня 2021 року відповідач подав до суду відзив на позовну заяву, яким просить відмовити в задоволені позову. Посилаючись на те, що управлінням держпраці у Рівненській області 19 березня 2021 року була проведена перевірка законності змін в організації виробництва і праці, за заявою позивача. Відповідно до акта перевірки, порушень прав позивача встановлено не було.

Позивач та представник позивача адвокат Данильчик В.І. позовні вимоги підтримали в повному обсязі і просять їх задовольнити.

Дослідивши матеріали справи, суд прийшов до наступних висновків.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 перебувала у трудових відносинах з комунальним підприємством «Рівненський обласний фтизіопульмонологічний медичний центр» Рівненської обласної ради, що підтверджується виписками з трудової книжки ОСОБА_1 та витягом з наказу про звільнення.

Так, із запису № 19 трудової книжки вбачається, що 30 квітня 2021 року ОСОБА_1 була звільнена у зв`язку з відмовою від продовження роботи внаслідок зміни істотних умов праці пункту 6 ч.1 ст.36 КЗпП України.

Згідно до витягу з наказу № 79-К від 29.04.2021 року, ОСОБА_1 , було звільнено з посади сестри медичної стаціонару відділення легеневого туберкульозу № 3 з 30.04.2021 року у зв`язку з відмовою працівника від продовження роботи внаслідок зміни істотних умов праці, на підставі п.6 ч.1 ст.36 КЗпП України.

Відповідно до попередження №9 від 26.02.2021 року, ОСОБА_1 попереджено про наступну зміну організації виробництва і праці з 1 травня 2021 року та запропоновано переведення на посаду 0,5 ставки сестри медичної чистої перев`язочної хірургічного відділення грудної, легеневої та позалегеневої патології, в разі відмови від продовження роботи в нових умовах, трудовий договір буде припинено за п.6 ст.36 КЗпП України.

Із змісту заяви від 18 березня 2021 року ОСОБА_1 на адресу комунального підприємства «Рівненський обласний фтизіопульмонологічний медичний центр» Рівненської обласної ради вбачається, що позивач просить надати для ознайомлення копію наказу №23-ОД від 18.02.2021 року «Про зміни в організації виробництва та праці КП «РОФМЦ РОР» та вказує на свої переваги залишення на роботі, відповідно до ст.42 КЗпП України. Однак, відповіді на свою заяву не отримала.

Відповідно до адвокатських запитів представника позивача адвоката Данильчика В.І. від 07.05.2021 року та 13.07.2021 року на адресу комунального підприємства «Рівненський обласний фтизіопульмонологічний медичний центр» Рівненської обласної ради вбачається, що адвокат просив надати відповідь на заяву позивача від 18 березня 2021 року, копію колективного договору, копію наказу №23-ОД від 18.02.2021 року «Про зміни в організації виробництва та праці КП «РОФМЦ РОР» та довідку про заробітну плату ОСОБА_1 , однак, йому було відмовлено, що підтверджується листами комунального підприємства «Рівненський обласний фтизіопульмонологічний медичний центр» Рівненської обласної ради від 20.05.2021 року вих. № 595 та листом від 28 липня 2021 року вих. № 851.

Частина 2 статті 19 Конституції України: органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Положеннями ст.43 Конституції України кожному гарантується право на працю та захист від незаконного звільнення.

Відповідно до ч. 3 ст. 32 КЗпП України у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці допускається зміна істотних умов праці при продовженні роботи за тією ж спеціальністю, кваліфікацією чи посадою. Про зміну істотних умов праці - систем та розмірів оплати праці, пільг, режиму роботи, встановлення або скасування неповного робочого часу, суміщення професій, зміну розрядів і найменування посад та інших - працівник повинен бути повідомлений не пізніше ніж за два місяці.

Згідно з п. 6 ч. 1 ст. 36 КЗпП України, припиняється трудовий договір у разі відмови працівника від переведення на роботу в іншу місцевість разом з підприємством, установою, організацією, а також відмови від продовження роботи у зв`язку із зміною істотних умов праці.

Частиною 4 статті 36 КЗпП України визначено, що у разі реорганізації (злиття, приєднання, поділу, виділення, перетворення) підприємства дія трудового договору працівника продовжується.

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом у випадку змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.

Відповідно до статті 49-2 КЗпП України про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці. Звільнення може відбуватися не раніше закінчення двомісячного строку з моменту попередження. Одночасно з попередженням про звільнення у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації. При відсутності роботи за відповідною професією чи спеціальністю, а також у разі відмови працівника від переведення на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації працівник, за своїм розсудом, звертається за допомогою до державної служби зайнятості або працевлаштовується самостійно. Водночас власник або уповноважений ним орган доводить до відома державної служби зайнятості про наступне вивільнення працівника із зазначенням його професії, спеціальності, кваліфікації та розміру оплати праці.

Статтею 235 КЗпП України визначено, що при звільненні без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір. При прийнятті рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу, але не більше ніж за один рік.

Постановою Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 1992 року № 9 "Про практику розгляду судами трудових спорів" роз`яснено судам, що припинення трудового договору за п. 6 ст. 36 КЗпП України при відмові працівника від продовження роботи зі зміненими істотними умовами праці може бути визнане обґрунтованим, якщо зміна істотних умов праці при провадженні роботи за тією ж спеціальністю, кваліфікацією чи посадою викликана змінами в організації виробництва і праці (раціоналізацією робочих місць, введенням нових форм організації праці, у тому числі перехід на бригадну форму організації праці, і, навпаки, впровадженням передових методів, технологій тощо).

Відповідно до п. 19 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику розгляду судами трудових спорів» від 06.11.1992 р. № 9 суди, розглядаючи трудові спори пов`язані із звільненням за п. 1 ст. 40 КЗпП України зобов`язані з`ясувати, чи дійсно у відповідача мали місце зміни в організації виробництва і праці, зокрема, ліквідація, реорганізація або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників, чи додержано власником або уповноваженим ним органом норм законодавства, що регулюють вивільнення працівника, які є докази щодо змін в організації виробництва і праці, чи працівник відмовився від переведення на іншу роботу або власник або уповноважений ним орган не мав можливості перевести працівника за його згоди на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації, чи користувався вивільнюваний працівник переважним правом на залишення на роботі та чи попереджався він за 2 місяці про наступне вивільнення, (тобто, чи дотримано порядок вивільнення працівників, передбачений ст. 492 КЗпП України).

Верховний Суд України у справі № 6-2748цс15 (постанова від 23 березня 2016 року) дійшов правового висновку, що зміна істотних умов праці може бути визнана законною тільки в тому випадку, якщо буде доведена наявність змін в організації виробництва і праці. Зміна істотних умов праці, передбачена частиною третьою статті 32 КЗпП України, за своїм змістом не тотожна звільненню у зв`язку із зміною організації виробництва і праці, скороченням чисельності або штату працівників на підставі пункту 1 частини першої статті 40 цього Кодексу, оскільки передбачає продовження роботи за тією ж спеціальністю, кваліфікацією чи посадою, але за новими умовами праці. Під час звільнення працівника на підставі пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України у зв`язку із змінами в організації праці, в тому числі скорочення штату працівників, необхідно дотримуватись гарантій, передбачених статтею 49-2 КЗпП України.

Якщо колишні істотні умови праці не може бути збережено, а працівник не згоден на продовження роботи в нових умовах, то трудовий договір припиняється за п. 6 ст. 36 цього Кодексу (ч. 4 ст. 32 КЗпП).

Таким чином, зміна істотних умов праці може бути визнана законною тільки в тому випадку, якщо буде доведена наявність змін в організації виробництва та праці.

З матеріалів справи вбачається, що відбулась ліквідація стаціонарного відділення легеневого туберкульозу № 3 комунального підприємства «Рівненський обласний фтизіопульмонологічний медичний центр» Рівненської обласної ради та скорочення чисельності працівників, що свідчить про наявність підстав для звільнення позивача за пунктом першим ч.1 ст.40 КЗпП України.

Отже, зміна істотних умов праці, передбачена ч. 3 ст. 32 КЗпП України, за своїм змістом не тотожна звільненню у зв`язку зі зміною організації виробництва та праці, скороченням чисельності або штату працівників на підставі п. 1 ч. 1 ст. 40 КЗпП України, оскільки передбачає продовження роботи за тією самою спеціальністю, кваліфікацією чи посадою, але за новими умовами праці.

Відповідно до ч. 1 ст. 1167 ЦК України та роз`яснень Пленуму Верховного Суду України, що містяться у п.п. 7, 9 постанови від 31 березня 1995 р. № 4 "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди", розмір відшкодування такої шкоди визначається з урахуванням суті позовних вимог, характеру діяння особи, яка заподіяла шкоду, фізичних чи моральних страждань потерпілого, а також інших негативних наслідків.

Стаття 237-1 КЗпП України передбачає, що відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівникові провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя, у зв`язку з чим, враховуючи грубе порушення відповідачем прав позивача у сфері трудових відносин, що привело до моральних страждань, змусило позивача, яка сама виховує малолітню дитину ОСОБА_2 , докладати додаткові зусилля для організації її життя, суд вважає позовні вимоги про стягнення моральної шкоди в розмірі 10 000 гривень доведеною.

Частиною 2 ст. 235 КЗпП України передбачено, що при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижче оплачуваної роботи, але не більше як за один рік.

Відповідач не надав суду довідку про заробітну плату, а тому нарахувати суму середнього заробітку за час вимушеного прогулу, яка підлягає виплаті, суд не має можливості, у зв`язку з чим слід зобов`язати Комунальне підприємство "Рівненський обласний фтизіопульмонологічний медичний центр" Рівненської обласної ради нарахувати та виплатити позивачу ОСОБА_1 суму середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Позивач просить стягнути судові витрати понесені ним у зв`язку з розглядом справи.

Відповідно до ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Відповідно до ст.137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Позивачем до матеріалів справи долучена угода про надання правової допомоги від 05 травня 2021 року, квитанція до прибуткового касового ордера на підтвердження того, що позивач оплатив послуги адвоката в розмірі 2500 гривень, у зв`язку з чим витрати в цій сумі підлягають стягненню з відповідача на користь позивача.

Відповідно до ч.1 ст.141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

З огляду на вищевикладене, керуючись Законом України «Про судовий збір», з відповідача на користь держави слід стягнути судовий збір - в розмірі 4086 гривень (2270 х 0,4 + 2270 х 0,4 + 2270).

На підставі викладеного, ст.ст. 233, 235, 237-1 КЗпП України, керуючись ст.ст.141, 263-265 ЦПК України, суд,

В И Р І Ш И В:

Позовні вимоги ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ) до Комунального підприємства "Рівненський обласний фтизіопульмонологічний медичний центр" Рівненської обласної ради (33001, м.Рівне, вул.Дворецька, 108, код ЄДРПОУ 02000180) про визнання незаконним наказу про звільнення, поновлення на роботі, виплата заробітної плати за час вимушеного прогулу та стягнення моральної шкоди - задовольнити повністю.

Визнати незаконним та скасувати наказ Комунального підприємства "Рівненський обласний фтизіопульмонологічний медичний центр" Рівненської обласної ради від 29 квітня 2021 року № 79-К про звільнення ОСОБА_1 у зв`язку з відмовою працівника від продовження роботи внаслідок зміни істотних умов праці згідно пункту 6 частини 1 статті 36 КЗпП України, та поновити ОСОБА_1 на посаді сестри медичної стаціонару відділення легеневого туберкульозу № 3 комунального підприємства «Рівненський обласний фтизіопульмонологічний медичний центр» Рівненської обласної ради.

Рішення в частині поновлення на роботі підлягає негайному виконанню.

Зобов`язати Комунальне підприємство "Рівненський обласний фтизіопульмонологічний медичний центр" Рівненської обласної ради нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу - з 30.04.2021 року по 29.12.2021 року - дня поновлення на роботі.

Стягнути з комунального підприємства «Рівненський обласний фтизіопульмонологічний медичний центр» Рівненської обласної ради на користь ОСОБА_1 моральну шкоду в розмірі 10000 гривень.

Стягнути з комунального підприємства «Рівненський обласний фтизіопульмонологічний медичний центр» Рівненської обласної ради на користь позивача витрати на правничу допомогу в розмірі 2500 гривень

Стягнути з комунального підприємства «Рівненський обласний фтизіопульмонологічний медичний центр» Рівненської обласної ради на користь держави судовий збір в сумі 4086 грн.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Рівненського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом 30 (тридцяти) днів з дня вручення повного рішення суду.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повне судове рішення буде складене 04 січня 2022 року.

Суддя :