Рішення № 102400796, 31.12.2021, Києво-Святошинський районний суд Київської області

Справа № 369/4024/20

Провадження № 2/369/75/21

ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ

Іменем України

31.12.2021 року м. Київ

Києво-Святошинський районний суд Київської області в складі:

головуючої судді Дубас Т.В.

секретаря Мазурик Д.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві в цивільну справу за позовом Акціонерного товариства комерційний банк «Приват Банк» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 про звернення стягнення,

ВСТАНОВИВ:

Позивач, Акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк» звернувся до Києво-Святошинського районного суду Київської області з даним позовом. Свої вимоги мотивував тим, що відповідно до укладеного договору № KIV0GA00000166 від 27.06.2007р ОСОБА_1 (Відповідач 1) отримав кредит у розмірі 24 700,00 [Долар США] зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмрі 11,04% на рік на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення 27.06.2017р.

Згідно умов зазначеного договору погашення заборгованості повинно здійснюватися в наступному порядку: щомісяця в період сплати, Позичальник повинен надавати Банку грошові кошти (щомісячний платіж) для погашення заборгованості за Кредитом, яка складається із заборгованості за Кредитом, за відсотками, комісією, а також інші витрати.

У порушення норм закону та умов договору Відповідач 1 зобов`язання за вказаним договором належним чином не виконав, що призвело до збитків Позивача, які мають вираз у залученні Позивачем вільних коштів до страхового резерву, створеного в забезпечення простроченої заборгованості позичальника та нести витрати по сплаті податків та інших обов`язкових платежів з цих коштів.

У зв`язку з зазначеними порушеннями зобов`язань за кредитним договором Відповідач 1 станом на 05.02.2020 року має заборгованість - 302836,73[Долар США], яка складається з наступного: - 32197,60 [Долар США]- заборгованість за кредитом (тілом кредиту); - 55902,30 [Долар США] - заборгованість по процентам за користування кредитом; - 5091,52 [Долар США]- заборгованість по комісії за користування кредитом; - 209645,31 [Долар США] - пеня за несвоєчасність виконання зобов`язань за договором.

Позивач зазначив, що законодавством не передбачено вимагати від боржника повернення лише повної суми заборгованості. А кредитодавець на свій розсуд може вимагати від боржника будь яку частину суми заборгованості за кредитом. Таким чином, заборгованість до стягнення становить 55902,30 [Долар США]-., яка складається з наступного: -55902,30 [Долар США] - заборгованість по відсоткам за користування кредитом..

В забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором АТ КБ «ПРИВАТБАНК» та Відповідачі 27.06.2007 року уклали договір іпотеки №KIV0GA00000166 (надалі - договір іпотеки). Згідно з договором іпотеки Відповідачі надали в іпотеку нерухоме майно, а саме: квартиру загальною площею 45,10 кв.м., житловою площею 23,70 кв.м., яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 . Майно належить Відповідачам на праві власності на підставі свідоцтва про право власності на житло. Обумовлена сторонами договору іпотеки ціна предмету іпотеки дорівнює 202000 грн. 00 коп.

Оскільки забезпечені іпотекою зобов`язання боржника не були виконані, позивач просив суд: звернути стягнення на квартиру загальною площею 45,10 кв.м., житловою площею 23,70 кв.м., яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 , шляхом продажу вказаного предмету іпотеки на підставі договору іпотеки № KIV0GA00000166 від 27.06.2007 позивачем з укладанням від свого імені договору купівлі-продажу, в тому числі нотаріального укладення договору купівлі-продажу з іншою особою-покупцем із встановленням початкової ціни продажу предмету іпотеки на рівні, зазначеному в Договорі іпотеки, а саме - 202000 грн. 00 коп., будь-яким способом з іншою особою-покупцем, з отриманням витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, з реєстрацією правочину купівлі-продажу предмету іпотеки у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, з отриманням дублікатів правовстановлюючих документів на нерухомість у відповідних установах, підприємствах або організаціях незалежно від форм власності та підпорядкування, з можливістю здійснення АТ КБ «ПРИВАТБАНК» всіх передбачених нормативно-правовими актами держави дій, необхідних для продажу предмету іпотеки.;виселити Відповідачів та інших осіб, які зареєстровані та/або проживають у квартирі (предмет іпотеки), розташованій за адресою: АДРЕСА_1 .;стягнути з Відповідачів судові витрати.

Ухвалою Києво-Святошинського районного суду Київської області від 01 квітня 2020 року відкрито провадження у справі у порядку загального позовного провадження.

09 червня 2020 року через канцелярію суду відповідачем ОСОБА_1 було подано клопотання про закриття провадження по справі, у зв`язку зі смертю ІНФОРМАЦІЯ_1 відповідача ОСОБА_4 .

Ухвалою Києво-Святошинського районного суду Київської області від 09 червня 2020 року в задоволенні клопотання про закриття провадження відмовлено, оскільки за відповідачем ОСОБА_1 наявна заборгованість перед АТ КБ «ПРИВАТБАНК», а дані правовідносини допускають правонаступництво.

Ухвалою Києво-Святошинського районного суду Київської області від 09 квітня 2021 року у задоволені клопотання про витребування д у Вишневої територіальної громади довідку про склад сім`ї та реєстрацію осіб у житловому будинку, розташованому за адресою: АДРЕСА_1 було відмовлено, оскільки представником позивача не зазначено обставини, які можуть підтвердити дані докази (аргументи), або що зазначені докази можуть спростувати.

Позивач у судове засідання не з`явився, в позовній заяві зазначив, що в разі неявки в судове засідання відповідача не заперечує проти розгляду справи за відсутності представника Банку та винесення заочного рішення.

Відповідачі в судове засідання не з`явились, про час та місце розгляду справи повідомлялись у передбачений законодавством спосіб, причини неявки суду не відома.

На момент розгляду справи відповідачі не скористалися своїм правом на подання письмового відзиву.

Відповідно до ч. 2 ст. 247 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України), у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

За приписами ст. 280 ЦПК України, у разі неявки у судове засідання відповідача, який належним чином повідомлений про дату, час і місце судового засідання, і від якого не надійшло заяви про розгляд справи за його відсутності з повідомленням причин неявки, ненадання відповідачем відзиву на позовну заяву, суд може ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів, якщо позивач не заперечує проти такого вирішення справи.

За відсутності заперечень позивача суд ухвалив, провести заочний розгляд справи та ухвалити заочне рішення, що відповідає положенням ст.ст. 280-281 ЦПК України.

У відповідності до ч. 5 ст. 268 ЦПК України датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.

Суд, дослідивши письмові докази по справі, приходить до висновку про відмову у задоволенні позову з огляду на наступне.

Пунктом 2 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції» від 12.06.2009 №2 передбачено, що відповідно до статей 55, 124 Конституції України та статті 3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

У п. 33 рішення ЄСПЛ від 19.02.2009 у справі «Христов проти України» суд зазначив, що право на справедливий судовий розгляд, гарантоване ч. 1 ст. 6 Конвенції, слід тлумачити в контексті преамбули Конвенції, яка, зокрема, проголошує верховенство права як складову частину спільної спадщини Договірних держав.

Відповідно до ст.ст. 15, 16 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способом захисту цивільних прав та інтересів може, зокрема, бути припинення дії, яка порушує право.

Відповідно до ст. 11 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

У справі Bellet v. France Суд зазначив, що стаття 6 § 1 Конвенції містить гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів яких є доступ до суду. Рівень доступу, наданий національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того, щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання у її права.Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд сприяє всебічному і повному з`ясуванню обставин справи: роз`яснює особам, які беруть участь у справі, їх права та обов`язки, попереджує про наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій і сприяє здійсненню їхніх прав у випадках, встановлених цим Кодексом.

Згідно вимог ст. 89ЦПК України,суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням,що ґрунтується на всебічному,повному,об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Так, судом встановлено, що 27.06.2007р. між ПАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір № KIV0GA00000166. Згідно договору ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК» зобов`язався надати Відповідачу кредит у розмірі 24 700,00 [Долар США] на термін до 27.06.2017р., а Відповідач зобов`язався повернути кредит та сплатити відсотки за користування кредитними коштами в строки та порядку, встановлених кредитним договором.

В забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором АТ КБ «ПРИВАТБАНК» та Відповідачі 27.06.2007 року уклали договір іпотеки №KIV0GA00000166 (надалі - договір іпотеки). Згідно з договором іпотеки Відповідачі надали в іпотеку нерухоме майно, а саме: квартиру загальною площею 45,10 кв.м., житловою площею 23,70 кв.м., яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 . Майно належить Відповідачам на праві власності на підставі свідоцтва про право власності на житло.

Укладеним Договором іпотеки передбачене право іпотекодавця на реєстрацію у предметі іпотеки інших осіб лише при умові отримання від іпотекодержателя письмової згоди на такі дії. Враховуючи той факт, що іпотекодержатель не надав своєї згоди на відповідну реєстрацію осіб за адресою предмету іпотеки, позивач вважає що реєстрація осіб у предметі іпотеки є порушенням умов цивільно-правового договору та статті 629 Цивільного кодексу і зняття таких осіб з реєстраційного обліку є захистом прав іпотекодержателя та повинне відбуватись на підставі рішення суду.

У силу застави кредитор (заставодержатель) має право у разі невиконання боржником (заставодавцем) зобов`язання, забезпеченого заставою, одержати задоволення за рахунок заставленого майна переважно перед іншими кредиторами цього боржника, якщо інше не встановлено законом (право застави) (ст. 572 ЦК України).

Іпотекою є застава нерухомого майна, що залишається у володінні заставодавця або третьої особи (ч. 1 ст. 575 ЦК України).

Відповідно до статті 1 Закону України «Про іпотеку» іпотекодавець - особа, яка передає в іпотеку нерухоме майно для забезпечення виконання власного зобов`язання або зобов`язання іншої особи перед іпотекодержателем. Іпотекодавцем може бути боржник або майновий поручитель.

ІНФОРМАЦІЯ_1 помер відповідач ОСОБА_4 .

Статтями 1216, 1218 ЦК України передбачено, що спадкування є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). До складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

Відповідно до частини другої статті 1268 ЦК України незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини. Часом відкриття спадщини є день смерті особи або день, з якого вона оголошується померлою (частина друга статті 1220 ЦК України).

Відповідно до ч.ч.3 4 1281 ЦК України якщо кредитор спадкодавця не знав і не міг знати про прийняття спадщини або про одержання спадкоємцем свідоцтва про право на спадщину, він має право пред`явити свої вимоги до спадкоємця, який прийняв спадщину, протягом шести місяців з дня, коли він дізнався про прийняття спадщини або про одержання спадкоємцем свідоцтва про право на спадщину. Кредитор спадкодавця, який не пред`явив вимоги до спадкоємців, що прийняли спадщину, у строки, встановлені частинами другою і третьою цієї статті, позбавляється права вимоги.

Статтею 23 Закону України «Про іпотеку» встановлено, що у разі переходу права власності на предмет іпотеки від іпотекодавця до іншої особи, у тому числі в порядку спадкування чи правонаступництва, іпотека є дійсною для набувача відповідного нерухомого майна. Особа, до якої перейшло право власності на предмет іпотеки, набуває статус іпотекодавця і має всі його права і несе всі його обов`язки за іпотечним договором у тому обсязі і на тих умовах, що існували до набуття ним права власності на предмет іпотеки. Якщо право власності на предмет іпотеки переходить до спадкоємця фізичної особи - іпотекодавця, такий спадкоємець не несе відповідальність перед іпотекодержателем за виконання основного зобов`язання, але в разі його порушення боржником він відповідає за задоволення вимоги іпотекодержателя в межах вартості предмета іпотеки.

Заявляючі позовні вимоги, позивачем не надано доказів, що ним пред`являлись вимоги до спадкоємців померлого ОСОБА_4 , який був одним з іпотекодавців за Договором іпотеки,

Внаслідок невиконання відповідачем ОСОБА_1 зобов`язань за кредитним договором., станом на 05.02.2020 року утворилась заборгованість у розмірі 302836,73[Долар США], яка складається з наступного: - 32197,60 [Долар США]- заборгованість за кредитом (тілом кредиту); - 55902,30 [Долар США] - заборгованість по процентам за користування кредитом; - 5091,52 [Долар США]- заборгованість по комісії за користування кредитом; - 209645,31 [Долар США] - пеня за несвоєчасність виконання зобов`язань за договором.

Відповідач 1 всупереч умовам договору не надавав своєчасно банку грошові кошти для погашення заборгованості за кредитом, відсотками, комісією, в наслідок чого виникла заборгованість.

Позивачем було направлено повідомлення Відповідачам про порушення основного зобов`язання та/або іпотечного договору з вимогою добровільно звільнити житлове приміщення у разі продовження порушення, але на дату подачі позову заборгованість погашена не була.

За змістом ч.1ст. 1054 ЦК Україниза кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Відповідно до ч. 2 вказаної статті до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Згідно ч. 1ст. 1055 ЦК України кредитний договір укладається у письмовій формі.

Відповідно до вимог ч. 1-3ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.

Згідно зі статтею 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Згідно ч.1 ст.1050 ЦК України з урахуванням положень статей 526,527,530 ЦК України, кредитор має довести надання позичальникові грошових коштів у розмірі та на умовах, встановлених договором (що узгоджується з позицією викладеною в Постанові Верховного Суду від 30 січня 2018 року по справі №161/16891/15-ц).

Доказами, які підтверджують наявність заборгованості та її розмір є первинні документи, оформлені відповідно до статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність». Згідно вказаної норми Закону підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це не можливо безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі.

В той же час розрахунок заборгованості, наданий позивачем, не є документом первинного бухгалтерського обліку, а є одностороннім арифметичним розрахунком стягуваних сум, який відповідно повністю залежить від волевиявлення і дій однієї сторони (банку).

Такий висновок щодо оцінки односторонніх документів банку кореспондує висновку Великої Палати Верховного Суду в постанові від 03.07.2019 у справі №342/180/17 та Верховного Суду України в постанові від 11.03.2015 р. № 6-16цс15.

Єдиним допустимим доказом отримання готівкової іноземної валюти позичальником та факт виконання умов договору є касовий документ - заява про видачу готівки. Вказане узгоджується з правовою позицією, висловленою Верховним Судом в постанові від 29.05.2019 року у справі №539/1582/16-ц (ЄДРСРУ № 82308325).

Згідно зі статтями 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

За змістом статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України).

Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (частина друга статті 78 ЦПК України).

Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (стаття 79 ЦПК України).

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (стаття 80 ЦПК України).

Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Таким чином суд приходить , що позовні вимоги АТ КБ «ПРИВАТБАНК» про звернення стягнення на предмет іпотеки за договором іпотеки №KIV0GA00000166 від 27.06.2007 укладеного між АТ КБ «ПРИВАТБАНК» та відповідачами - ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_1 , ОСОБА_4 , посвідчений приватним нотаріусом Києво-Святошинського районного нотаріального округу Київської області Черняк О.В.задоволенню не підгягають, задоволенню не підлягають у зв`язку з їх недоведеністю та необґрунтованістю.

Позовні вимоги АТ КБ «ПРИВАТБАНК» про виселення відповідачів з квартири загальною площею 45,10 кв.м., житловою площею 23,70 кв.м., яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 , не підлягають до задоволення з наступних підстав.

Ч. 2 ст. 109 Житлового кодексу України визначає, що громадянам, яких виселяють з жилих приміщень, одночасно надається інше постійне жиле приміщення, за винятком виселення громадян при зверненні стягнення на жилі приміщення, що були придбані ними за рахунок кредиту (позики) банку чи іншої особи, повернення якого забезпечене іпотекою відповідного жилого приміщення. Постійне жиле приміщення, що надається особі, яку виселяють, повинно бути зазначено в рішенні суду.

Відповідно до ч.1 ст.81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Стороною позивача АТ КБ «ПРИВАТБАНК» не надано до суду доказів, що спірна квартира квартиру загальною площею 45,10 кв.м., житловою площею 23,70 кв.м., яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 , була придбана відповідачами за рахунок кредиту, повернення якого було забезпечене іпотекою.

Натомість, відповідно до пункту 33.3 договору іпотеки, предмет іпотеки - квартира загальною площею 45,10 кв.м., житловою площею 23,70 кв.м., яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 Предмет іпотеки належить іпотекодавцям на праві власності на підставі Свідоцтва про право власності на житло, виданого 01 грудня 1997 року Виконкоком Вишневої міської ради Народних Депутатів, згідно з розпорядженням (наказом) від 28 листопада 1997 року №79 і зареєстрованого Києво-Святошинським бюро технічної інвентаризації за реєстраційним номером 19312332, номер запису 56/160 в книзі 15.

Дана квартира була набута відповідачами не за рахунок кредитних коштів, а тому відповідно до ч.2 ст. 109 ЖК України відсутні правові підстави виселяти відповідачів з спірного житлового будинку без надання іншого постійного житлового приміщення. Позивач в своєму позові не зазначає, в яке саме житлове приміщення мають бути виселені відповідачі по справі.

Таким чином, суд не вбачає правових підстав для задоволення позовних вимог АТ КБ «ПРИВАТБАНК», а тому суд відмовляє в задоволенні даного позову в повному обсязі.

Обґрунтовуючи своє рішення, суд приймає до уваги вимоги ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», відповідно до якої суди застосовують при розгляді справи Конвенцію та практику Суду як джерело права та висновки Європейського суду з прав людини зазначені в рішенні у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія А, № 303А, п. 2958. Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

Керуючись ст. ст. 5, 12, 13, 81, 141, 259, 263, 264, 265, 268, 354, 355 ЦПК України, суд, -

УХВАЛИВ:

Позов Акціонерного товариства комерційний банк «Приват Банк» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 про звернення стягнення - залишити без задоволення.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача, поданою протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Рішення суду може бути оскаржено в апеляційному порядку до Київського апеляційного суду шляхом подання в тридцятиденний строк з дня проголошення рішення суду апеляційної скарги.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя Т.В. Дубас