Ухвала суду № 102398883, 29.12.2021, Жовківський районний суд Львівської області

Справа № 459/958/20

Провадження № 1-кп/444/69/2021

УХВАЛА

судового засідання

29 грудня 2021 року м. Жовква

Жовківський районний суд Львівської області в складі:

головуючого судді Ясиновський Р. Б.

суддів Зеліско Р.Й., Оприск З.Л.

секретар судового засідання Реміцька І.П.

з участю прокурора Савчишин А.І.

обвинуваченого ОСОБА_1

захисників Поліщук О.Л., Лозан С.І., Хлєбніков В.В.

представник потерпілих Гордєєв Д.О.

під час проведення судового засідання в залі суду в м. Жовкві Львівської області у кримінальному провадженні, внесеному до єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12013150150000137,

щодо обвинуваченого ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця, проживаючого та зареєстрованого АДРЕСА_1 , українець, громадянин України, освіта середня, не працює, не одружений, не адвокат, не депутат, раніше не судимий,

у скоєнні кримінального правопорушення передбаченого п. 7 ч. 2 ст. 115 КК України,

В С Т А Н О В И В:

В провадженні Жовківського районного суду Львівської області перебуває дане кримінальне провадження.

В судовому засіданні, під час дослідження судом доказів наданих сторонами, прокурор звернувся з клопотанням, просить, враховуючи на наявність критерію очевидності, визнати недопустимими та не досліджувати в судовому засіданні наступні докази, а саме: протокол допиту свідка ОСОБА_2 від 27.12.2001; протокол допиту свідка ОСОБА_3 від 27.12.2001; протокол додаткового допиту свідка ОСОБА_3 від 13.01.2020; протокол допиту свідка ОСОБА_4 від 11.01.2002; протокол додаткового допиту свідка ОСОБА_4 від 09.06.2002; протокол додаткового допиту свідка ОСОБА_4 від 03.07.2006; протокол додаткового допиту свідка ОСОБА_4 від 21.11.2019; протокол допиту потерпілого ОСОБА_5 від 03.02.2002; протокол додаткового допиту потерпілого ОСОБА_5 від 09.06.2001; протокол допиту свідка ОСОБА_6 від 28.01.2001; протокол допиту свідка ОСОБА_6 від 09.06.2003; протокол додаткового допиту свідка ОСОБА_6 від 26.05.2006; протокол очної ставки між свідками ОСОБА_6 та ОСОБА_4 від 26.06.2006; протокол допиту свідка ОСОБА_6 від 11.02.2014; протокол додаткового допиту свідка ОСОБА_6 від 21.11.2019; протокол додаткового допиту свідка ОСОБА_6 від 05.02.2020; протокол допиту потерпілої ОСОБА_7 від 21.11.2019; протокол допиту свідка ОСОБА_8 від 28.03.2014; протокол допиту свідка ОСОБА_8 від 08.01.2020; протокол допиту свідка ОСОБА_9 від 08.01.2020; протокол допиту свідка ОСОБА_10 від 28.01.2020; протокол допиту свідка ОСОБА_11 від 13.03.2020; протокол допиту свідка ОСОБА_11 від 16.03.2020.

В обгрунтування своїх вимог покликається на те, що в ході розгляду вказаного кримінального провадження, на виконання вимог ст. 349 КПК України, колегією суддів затверджено порядок та обсяг дослідження доказів, в який, за клопотанням сторони захисту включено дослідження вищевказаних документів. Водночас, в ході судового розгляду вказаного кримінального провадження, сторонами визначено коло свідків, яких необхідно було допитати, зокрема в судовому засіданні допитано свідків ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_6 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_11 , ОСОБА_10 , ОСОБА_12 . Крім цього, на допиті заявленого свідка ОСОБА_2 сторона захисту не наполягала, зважаючи на що таку виключено з кола осіб, яких необхідно допитати. Вказує, що відповідно до ч. 1 ст. 84 КПК України доказами в кримінальному провадженні є фактичні дані, отримані у передбаченому цим Кодексом порядку, на підставі яких слідчий, прокурор, слідчий суддя і суд встановлюють наявність чи відсутність фактів та обставин, що мають значення для кримінального провадження та підлягають доказуванню. Згідно з до ч. 2 ст. 84 КПК України процесуальними джерелами доказів є показання, речові докази, документи, висновки експертів. Водночас, протокол допиту це лише спосіб фіксації показань, як джерела доказів під час проведення досудового розслідування у кримінальному провадженні. Крім цього, за наслідками розгляду клопотання сторонни обвинувачення про визнання вказаних протоколів допитів очевидно недопустимими 02.12.2021 колегією суддів винесено ухвалу, якою в задоволенні клопотання відмовлено, зважаючи на стадію судово розгляду та відсутність критерію очевидності на такій. Поряд з тим, сторона обвинувачення не заперечує висновки, наведені у вказаній ухвалі щодо отримання органом досудового слідства та в подальшому органом досудового розслідування показань свідків шляхом складення відповідних протоколів у передбачений Законом спосіб. Вказує, що сторона захисту наполягає на дослідженні вказаних протоколів, шляхом зачитування показань, які в них зафіксовані, з метою усунення, наявних на думку сторони захисту, протирічь між показами сідків, наданими в судовому засіданні, що прямо суперечить вимогам КПК України, зважаючи на наступне. Відповідно до ч. 1 ст. 23 КПК України суд досліджує докази безпосередньо. Показання учасників кримінального провадження суд отримує усно. Отже, отримання чи дослідження судом показань у інших спосіб, окрім визначених КПК України винятків, прямо заборонено, що і в свою чергу прямо підтверджує критерій очевидної недопустимості таких протоколів. Згідно з ч. 2 ст. 23 КПК України не можуть бути визнані доказами відомості, що містяться в показаннях, речах і документах, які не були предметом безпосереднього дослідження суду, крім випадків, передбачених цим Кодексом. Суд може прийняти як доказ показання осіб, які не дають їх безпосередньо в судовому засіданні, лише у випадках, передбачених цим Кодексом. Зазначає, що стороною обвинувачення було виконано вимоги ч. 3 ст. 23 КПК України та забезпечено присутність під час судового розгляду свідків обвинувачення з метою реалізації права сторони захисту на допит перед незалежним та неупередженим судом. Також покликається на ч. 4 статті 95 КПК України, якою передбачено, що суд може обґрунтовувати свої висновки лише на показаннях, які він безпосередньо сприймав під час судового засідання або отримав у порядку, передбаченому статтею 225 цього кодексу. Суд не вправі обґрунтовувати судові рішення показаннями, наданими слідчому, прокурору, або посилатися на них. Отже, вважає, що позасудові показання прямо визнаються недопустимими, що свідчить про наявність критерію очевидності, а тому відповідно ч. 2 ст. 89 КПК України вважає вказані докази очевидно недопустимими, що тягне за собою неможливість дослідження такого доказу або припинення його дослідження в судовому засіданні, якщо таке дослідження було розпочате.

Сторона захисту просила в клопотанні відмовити, вважає, що пояснення свідків отриманні в порядку передбаченому на той час Законом, а саме КПК України в редакції 1960 р., і оскільки такі пояснення свідків між собою суттєво різняться, є доцільність та необхідність їхнього дослідження в судовому засіданні.

Представник потерпілих, підтримав клопотання прокурора.

Вивчивши доводи клопотання прокурора, заслухавши думку осіб, які беруть участь у кримінальному провадженні, суд приходить до наступних висновків.

Статтею 89 КПК України визначено, що суд вирішує питання допустимості доказів під час їх оцінки в нарадчій кімнаті під час ухвалення судового рішення. У разі встановлення очевидної недопустимості доказу під час судового розгляду суд визнає цей доказ недопустимим, що тягне за собою неможливість дослідження такого доказу або припинення його дослідження в судовому засіданні, якщо таке дослідження було розпочате. Сторони кримінального провадження, потерпілий мають право під час судового розгляду подавати клопотання про визнання доказів недопустимими, а також наводити заперечення проти визнання доказів недопустимими.

Доказами в кримінальному провадженні є фактичні дані, отримані у передбаченому цим Кодексом порядку, на підставі яких слідчий, прокурор, слідчий суддя і суд встановлюють наявність чи відсутність фактів та обставин, що мають значення для кримінального провадження та підлягають доказуванню. Процесуальними джерелами доказів є показання, речові докази, документи, висновки експертів.

Відповідно до ст. 87 КПК України, недопустимими є докази, отримані внаслідок істотного порушення прав та свобод людини, гарантованих Конституцією та законами України, міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, а також будь-які інші докази, здобуті завдяки інформації, отриманій внаслідок істотного порушення прав та свобод людини. Суд зобов`язаний визнати істотними порушеннями прав людини і основоположних свобод, зокрема, такі діяння: 1) здійснення процесуальних дій, які потребують попереднього дозволу суду, без такого дозволу або з порушенням його суттєвих умов; 2) отримання доказів внаслідок катування, жорстокого, нелюдського або такого, що принижує гідність особи, поводження або погрози застосування такого поводження; 3) порушення права особи на захист; 4) отримання показань чи пояснень від особи, яка не була повідомлена про своє право відмовитися від давання показань та не відповідати на запитання, або їх отримання з порушенням цього права; 5) порушення права на перехресний допит. Недопустимими є також докази, що були отримані: 1) з показань свідка, який надалі був визнаний підозрюваним чи обвинуваченим у цьому кримінальному провадженні; 2) після початку кримінального провадження шляхом реалізації органами досудового розслідування чи прокуратури своїх повноважень, не передбачених цим Кодексом, для забезпечення досудового розслідування кримінальних правопорушень; 3) під час виконання ухвали про дозвіл на обшук житла чи іншого володіння особи у зв`язку з недопущенням адвоката до цієї слідчої (розшукової) дії. Факт недопущення до участі в обшуку адвокат зобов`язаний довести в суді під час судового провадження; 4) під час виконання ухвали про дозвіл на обшук житла чи іншого володіння особи, якщо така ухвала винесена слідчим суддею без проведення повної технічної фіксації засідання. Докази, передбачені цією статтею, повинні визнаватися судом недопустимими під час будь-якого судового розгляду, крім розгляду, якщо вирішується питання про відповідальність за вчинення зазначеного істотного порушення прав та свобод людини, внаслідок якого такі відомості були отримані.

Між тим, суд приходить до висновку про відсутність даних про те, що докази, які прокурор просить визнати недопустимими доказами у справі, були зібрані не належним суб`єктом їх отримання, або що документи отримані з незаконних процесуальних джерел, чи з порушенням процесуального порядку отримання доказів, а також суд не вбачає істотних порушеннь прав людини і основоположних свобод людини в ході отримання оспорюваних доказів.

Заявлені в клопотанні докази, що їх просить визнати недопустимими прокурор можуть бути визнані недопустимими під час ухвалення судом остаточного рішення суду за наслідками розгляду надісланого обвинувачення, шляхом дослідження цих доказів у їх сукупності та взаємозв`язку з іншими доказами, що надані учасниками кримінального провадження. Очевидності недопустимості цих доказів на цій стадії судового провадження без дослідження їх із взаємозв`язку з іншими доказами суд не вбачає й уважає передчасним вирішувати питання про їх недопустимість.

Суд не погоджується із позицію прокурора, що отримання чи дослідження судом показань у інших спосіб, окрім визначених КПК України винятків, є прямо заборонено, що в свою чергу прямо підтверджує критерій очевидної недопустимості таких протоколів, оскільки чинний КПК України не містить жодної прямої заборони суду дослідження таких доказів, а містить заборонуобґрунтовувати судові рішення показаннями, наданими слідчому, прокурору, або посилатися на них.

За таких обставин у суду, на даній стадії судового розгляду, відсутні дані щодо очевидності недопустимості доказів, на які вказує прокурор, у зв`язку з чим його клопотання задоволенню не підлягають.

Керуючись ст. ст. 379 КПК України, суд,

У Х В А Л И В :

В задоволенні клопотання прокурора про визнання доказів недопустимим та не дослідження таких в судовому засіданні - відмовити.

Ухвала оскарженню не підлягає.

суддя Ясиновський Р. Б.

судді Зеліско Р.Й.

Оприск З.Л.