Рішення № 102394340, 15.01.2021, Баглійський районний суд м. Дніпродзержинська

№ 207/3160/20

№ 2-а/207/11/21

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 січня 2021 року Баглійський районний суд м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області у складі:

Головуючого судді: Юрченко І.М.

при секретарі: Сівачук А.А.

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до інспектора роти №4 батальйону №1 Управління патрульної поліції в Вінницькій області Департаменту патрульної поліції рядового поліції Ящук Тетяни Валеріївни, Управління патрульної поліції в Вінницькій області Департаменту патрульної поліції, про скасування постанови про накладення адміністративного стягнення,-

ВСТАНОВИВ:

Позивач ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом, в якому просить: скасувати постанову у справі про адміністративне правопорушення серії ЕАМ № 3458120 від 20.11.2020 року, винесену інспектором роти №4 батальйону №1 Управління патрульної поліції в Вінницькій області Департаменту патрульної поліції рядового поліції Ящук Т.В. відносно ОСОБА_1 про притягнення до адміністративної відповідальності за ч. 1 ст. 132-1 КУпАП та накладення адміністративного стягнення у виді штрафу в розмірі 510 (п`ятсот десять) грн.; справу про притягнення до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 від 20.11.2020 року - закрити, та стягнути з Департаменту патрульної поліції за рахунок бюджетних асигнувань Управління патрульної поліції в Вінницькій області Департаменту патрульної поліції Національної поліції України судові витрати.

Звертаючись до суду, позивач зазначив, що 20.11.2020 року він, ОСОБА_1 , керував транспортним засобом в складі тягача марки MAN TGX 26.440 (номерний знак НОМЕР_1 ) з напівпричепом марки TАD CLASSIC 30-3 (номерний знак НОМЕР_2 ) (надалі по тексту ТЗ).

20.11.2020 року у Вінницькій області автомобільна дорога М-12 на 385 км ТЗ було зупинено інспектором роти №4 батальйону №1 Управління патрульної поліції в Вінницькій області Департаменту патрульної поліції рядового поліції Ящук Т.В. (далі по тексту - Працівник поліції) та виніс відносно нього Постанову про накладання адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі серії ЕАМ № 3458120.

Відповідно до вище вказаної постанови він визнаний винним у здійсненні правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 132-1 КУпАП України. Як зазначено в оскаржуваній постанові: «водій керуючи ТЗ буксирував напівпричеп, на якому перевозив великогабаритний вантаж ширина якого перевищувала зазначену у відповідному дозволі, чим поррушив п. 22.5 ПДР - «Порушення ПДР по перевезенню небезпечних вантажів, правил проїзду великогабаритних і великовагових ТЗ автомобільними дорогами, вулицями або залізничними переїздами» та накладено на нього штраф у розмірі 510,00 (п`ятсот десять) гривень.

Дану постанову вважає незаконною, оскільки адміністративного правопорушення не вчиняв, в оскаржуваній постанові відсутні належні та допустимі докази, які б підтверджували його вину у даному правопорушенні, працівник поліції не в повній мірі встановив необхідні для вирішення справи обставини, висновки, які надав працівник поліції не відповідають обставинам справи, тому ця постанова підлягає скасуванню.

20.11.2020 р. він здійснював перевезення вантажу, відповідно до узгодженого дозволу № 2020-13128901-1173 НГ від 18.11.2020 року на участь у дорожньому русі транспортних засобів, вагові або габаритні параметри яких перевищують нормативні, що затверджений Начальником Управління патрульної поліції в Дніпропетровській області.

Під час зупинки та винесення оскаржуваної постанови ним були надані працівнику поліції для перевірки всі необхідні документи, зазначені в п. 2.1 ПДР України, зокрема і Дозвіл № 2020-12138901-1173 НГ від 18.11.2020 року.

Відповідно до вказаного дозволу, він має право на перевезення вантажу параметри якого не більше: ширина - до 3,5 м., довжина - до 22 м., висота - до 4,49 м., загальною вагою - до 46,00 т., навантаження на найбільш навантажену вісь - до 12 т. и вантаж може виступати за задній габарит ТЗ не більше 3 м.

Ширина вантажу при оформленні постанови працівником поліції не зясовувалася, заміри вантажу працівником поліції не здійснювалося.

Відповідно до абзацу 17 п. 1.10 ПДР України, габаритно-ваговий контроль - перевірка габаритних і вагових параметрів транспортного засобу (в тому числі механічного транспортного засобу), причепу і вантажу на предмет відповідності встановленим нормам щодо габаритів (ширина, висота від поверхні дороги, довжина транспортного засобу) та щодо навантаження (фактична маса, осьове навантаження), яка проводиться відповідно до встановленого порядку на стаціонарних або пересувних пунктах габаритно-вагового контролю.

Відповідно до п.3 Порядку взаємодії Державної інспекції України з безпеки на наземному транспорті, Міністерства внутрішніх справ України, Державного агентства автомобільних доріг України під час організації та проведення робіт із зважування та здійснення габаритно-вагового контролю транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів на автомобільних дорогах загального користування, затвердженний наказом Міністерства інфраструктури України, Міністерства внутрішніх справ України від 10 жовтня 2013 року № 1007/1207, габаритно-ваговий контроль транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів під час їх проїзду автомобільними дорогами загального користування проводиться посадовими особами Укртрансбезпеки та працівниками відповідних підрозділів МВС.

Крім того, існує Порядок здійснення габаритно-вагового контролю та справляння плати за проїзд автомобільними дорогами загального користування транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів, вагові та/або габаритні параметри яких перевищують нормативні, затверджений Постановою Кабінету Міністрів України від 27 червня 2007 року № 879. Великовагові та великогабаритні транспортні засоби - транспортні засоби, вагові та/або габаритні параметри яких перевищують нормативні навантаження на вісь (вісі) та загальна маса або габарити яких перевищують один з параметрів, що зазначені у пункті 22.5 Правил дорожнього руху, затверджених Постановою Кабінету Міністрів України від 10 жовтня 2001 року № 1306. Порядок визначає механізм здійснення габаритно-вагового контролю великовагових та/або великогабаритних транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів, що використовуються на автомобільних дорогах загального користування (п.1 Порядку № 879). Вимірювання (зважування) - процес визначення за допомогою вимірювального (зважувального) обладнання габаритно-вагових параметрів фактичної маси та навантаження на вісь (вісі) транспортного засобу, що проводяться згідно з методикою, затвердженою спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади у сфері метрології (підп.2 п.2 Порядку №879). В підп.6 п.2 Порядку №879 вимірювальним і зважувальним обладнанням вважаються технічні засоби, які застосовуються під час визначення габаритно-вагових параметрів транспортних засобів і мають нормовані метрологічні характеристики. В п.6 Порядку №879 габаритно-ваговий контроль, крім документального, здійснюється виключно в пунктах габаритно-вагового контролю посадовими особами та або працівниками відповідних органів. Отже, працівник поліції мав право провести лише документальну перевірку.

Відповідно до п.п. 16, 18, 19 Порядку №879, габаритно-ваговий контроль на стаціонарних пунктах включає документальний, попередній та/або точний контроль, на пересувних - документальний, точний контроль. За результатами точного габаритно-вагового контролю на стаціонарному або пересувному пункті водієві транспортного засобу видається довідка результатів здійснення контролю із зазначенням часу і місця його проведення, а на запит водія - міжнародний сертифікат зважування вантажних транспортних засобів, якщо пункт габаритно-вагового контролю уповноважений видавати такі сертифікати.

Згідно п. 20 Порядку №879, за результатами точного та/або документального габаритно-вагового контролю посадові особи та/або працівники Укртрансбезпеки або її територіальних органів визначають належність транспортного засобу до великовагових та/або великогабаритних.

Відповідно до пп. 4-8 п. 4 Порядку № 1007/1207, посадові особи Укртрансбезпеки під час здійснення габаритно-вагового контролю: видають довідку про результати здійснення габаритно-вагового контролю; складають акт про перевищення транспортним засобом нормативних габаритних або вагових параметрів та визначають суму плати за проїзд за формулою розрахунку відповідно до пунктів 30-31-1 Порядку здійснення габаритно-вагового контролю; у разі невиконання водієм транспортного засобу вимог посадових осіб Укртрансбезпеки щодо зупинки транспортного засобу для проведення габаритно-вагового контролю повідомляють про це працівників відповідних підрозділів МВС; у разі відмови водія транспортного засобу від проходження габаритно-вагового контролю складають акт про відмову водія від проходження габаритно-вагового контролю; реєструють транспортні засоби, щодо яких здійснювався габаритно-ваговий контроль і параметри яких перевищують нормативні, у журналі обліку великовагових та/або великогабаритних транспортних засобів.

Пунктом 25 Порядку №879 передбачено, що у разі відмови водія транспортного засобу від проходження габаритно-вагового контролю посадові особи та/або працівники Укртрансбезпеки або її територіальних органів складають акт за формою, встановленою Мінінфраструктури, з оперативним повідомленням відповідного підрозділу МВС, що забезпечує безпеку дорожнього руху.

Таким чином, доказом того, що транспортний засіб, яким керував позивач належить чи не належить до категорії великогабаритних є відповідний документ, який видають посадові особи Укртрансбезпеки: акт про перевищення транспортним засобом нормативних габаритних або вагових параметрів, акт про відмову водія від проходження габаритно-вагового контролю, журнал обліку великовагових та/або великогабаритних транспортних засобів.

Проте в постанові, що оскаржується, відсутні посилання на вищезазначені документи, а отже відсутні підстави вважати, що спірний габаритно-ваговий контроль було здійснено, у тому числі здійснено із дотриманням відповідної процедури.

Відповідно до п.п. 12, 13 Порядку №879 вимірювальне і зважувальне обладнання для здійснення габаритно-вагового контролю повинне утримуватись у робочому стані; періодично проводиться повірка (метрологічна атестація) такого обладнання з подальшим клеймуванням (пломбуванням) та видачею відповідного свідоцтва спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади у сфері метрології. Під час здійснення габаритно-вагового контролю не допускається використання вимірювального і зважувального обладнання, періодична повірка (метрологічна атестація) якого не проведена, а також обладнання, що перебуває у несправному стані.

Габаритно-ваговий контроль здійснюється виключно у місці здійснення габаритно-вагового контролю, якими є відповідні стаціонарні та пересувні пункти. Як вбачається з вище вказаного, працівник поліції взагалі не застосовував передбачених чинним законодавством правил проведення габаритно-вагового вимірювання, що підтверджує відсутність належних та допустимих доказів порушення позивачем чинного законодавства. Аналогічна правова позиція викладена в постановах Третього апеляційного адміністративного суду від 7 лютого 2019 року по справі № 172/1236/18 та постанові від 30 січня 2019 року по справі № 206/6221/18.

На підставі вищезазначеного позивач просить вважати, що перевірка габаритних розмірів транспортного засобу інспектором поліції та працівниками Укртрансбезпеки не виконувалась.

Наявність події правопорушення доводиться шляхом надання доказів. Вважає, що матеріали справи не містять належних, достатніх та допустимих доказів порушення ним чинного законодавства, а дії працівника поліції щодо розгляду справи про адміністративне правопорушення і винесення постанови від 20.11.2020 року серії ЕАМ № 3458120 про накладення адміністративного стягнення у виді штрафу в розмірі 510 грн. незаконними, оскільки порушують ч.1 ст.247 КУпАП, а саме відсутність події і складу адміністративного правопорушення в діях позивача.

У судове засідання позивач не з`явився. Згідно клопотання, викладеного в позові, просить розгляд справи здійснювати за його відсутності.

Відповідачі в судові засідання не прибули, надали відзив на адміністративний позов, в якому просили провести розгляд справи без участі їхнього представника. Відповідно до позиції, викладеної у відзиві на позов, зазначили, що заперечують проти задоволення позовних вимог, вважають постанову законною, а вимоги позивача безпідставними.

За таких обставин суд вирішив можливим розглянути справу у відсутності відповідача, за наявними у справі матеріалами в порядку письмового провадження, відповідно до ч. 9 ст. 205 КАС України.

Відповідно до вимог ч.4 ст.229 КАС України, у разі неявки в судове засідання всіх учасників процесу фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного запису не здійснюється.

Відповідно до ст.9 КАС України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Згідно ст.77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Вивчивши доводи позивача, дослідивши письмові докази та оцінивши їх в сукупності, суд встановив наступні обставини справи та відповідні ним правовідносини.

Згідно з ст.55 Конституції України кожному гарантовано право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.

Відповідно до вимог ч. ч. 1, 2 ст.5 КАС України визначено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом:1) визнання протиправним та нечинним нормативно-правового акта чи окремих його положень; 2) визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень; 3) визнання дій суб`єкта владних повноважень протиправними та зобов`язання утриматися від вчинення певних дій; 4) визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії; 5) встановлення наявності чи відсутності компетенції (повноважень) суб`єкта владних повноважень; 6) прийняття судом одного з рішень, зазначених у пунктах 1-4 цієї частини та стягнення з відповідача - суб`єкта владних повноважень коштів на відшкодування шкоди, заподіяної його протиправними рішеннями, дією або бездіяльністю.

Захист порушених прав, свобод чи інтересів особи, яка звернулася до суду, може здійснюватися судом також в інший спосіб, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Згідно з ст.9 КУпАП адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадській порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.

Одним із завдань провадження в справах про адміністративні правопорушення є: своєчасне, всебічне і об`єктивне з`ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом, що визначено ст. 245 КУпАП.

Відповідно до ст. 280 КУпАП орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов`язаний з`ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом`якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно матеріальну шкоду, а також з`ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Згідно зі ст.7 КУпАП ніхто не може бути підданий заходу впливу в зв`язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом. Провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюється на основі суворого додержання законності.

При вирішенні спору, суд враховує, що згідно частини 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Статтею ст. 251 КУпАП передбачено, доказами в справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Разом з тим, положення даної статті вказують на те, що ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі або в режимі фотозйомки (відеозапису), які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху та паркування транспортних засобів, актом огляду та тимчасового затримання транспортного засобу, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами.

Обов`язок щодо збирання доказів покладається на осіб, уповноважених на складання протоколів про адміністративні правопорушення, визначених статтею 255 цього Кодексу.

Під час розгляду справи судом встановлено, що відповідачем, який у спірних відносинах виступає у якості суб`єкта владних повноважень, не було надано суду належних доказів на підтвердження правомірності прийняття ним оскаржуваної постанови та порушення позивачем вимог п.22.5 ПДР України, що стало підставою для прийняття оскаржуваного рішення.

В оскаржуваній постанові ОСОБА_1 ставиться в провину перевищення максимально допустимих розмірів габаритів вантажу, який перевозився. Проте, факт вчинення правопорушення позивачем, а саме: перевезення вантажу, габарити якого за шириною перевищують нормативно встановлені (якого конкретно вантажу), окрім оспорюваної постанови, будь-якими доказами відповідачем не підтверджено. Так, у постанові відсутні посилання на конкретні документи, які б дозволили вважати, що спірний габаритно-ваговий контроль було здійснено, у тому числі, із дотриманням відповідної процедури, встановленої законом.

В оскаржуваній постанові відповідачем зафіксовано, що вантаж, який перевозив на транспортному засобі позивач, перевищує допустимі габарити транспортного засобу. Натомість у постанові відсутні відомості стосовно того, яким чином та за допомогою якого обладнання відповідачем встановлено перевищення параметрів, на скільки конкретно.

Між тим, доказом того, що транспортний засіб, яким керував позивач належить чи не належить до категорії великогабаритних є відповідний документ, який видають посадові особи Укртрансінспекції: акт про перевищення транспортним засобом нормативних габаритних або вагових параметрів, акт про відмову водія від проходження габаритно-вагового контролю, журнал обліку великовагових та/або великогабаритних транспортних засобів. Проте, жоден із перелічених вище документів, матеріали справи не містять, а отже відсутні підстави вважати, що спірний габаритно-ваговий контроль було здійснено із дотриманням відповідної процедури.

Така ж правова позиція викладена Верховним судом постанові від 17.01.2019 року в адміністративній справі №539/655/17.

У своєму рішенні від 10 лютого 1995 року, у справі «Алене де Рібермон проти Франції» Європейський Суд з прав людини зазначив, що сфера застосування принципу презумпції невинуватості є значно ширшою: він обов`язковий не лише для кримінального суду, який вирішує питання про обґрунтованість обвинувачення, а й для всіх інших суспільних відносин.

У відповідності до правового висновку Верховного Суду України, викладеного у постанові від 11 жовтня 2016 року по справі №816/4340/14, визначальним принципом здійснення правосуддя в адміністративних справах є принцип офіційного з`ясування всіх обставин у справі й обов`язок суб`єкта владних повноважень доказувати правомірність своїх дій чи рішень. При цьому, суд вважає за потрібне наголосити на необхідності дотримуватися позиції, вказаної у рішенні Європейського суду з прав людини, яку він висловив у пункті 53 рішення у справі "Федорченко та Лозенко проти України", відповідно до якої суд при оцінці доказів керується критерієм доведення "поза розумним сумнівом".

Окрім зазначеного вище суд звертає увагу, що усі сумніви у правомірності рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень на користь особи-позивача. Для позивача достатньо вказати на факт прийняття рішення, вчинення дії чи допущення бездіяльності, якщо допустимі докази для цього недоступні. У свою чергу відповідач має довести факт прийняття такого рішення чи вчинення дії і їх правомірність, або ж спростувати цей факт і довести правомірність своєї бездіяльності. У разі невиконання цього обов`язку адміністративний суд повинен задовольнити вимогу позивача і визнати протиправними рішення, дії чи бездіяльність, на які вказував позивач.

Таким чином, на думку суду, винесення постанови по справі про адміністративне правопорушення в даному випадку порушує права особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, передбаченої ст. 268 КУпАП.

При складанні вказаної вище постанови відповідач жодних доказів вини Позивача не вказав, хоча згідно ст.251 КУпАП пояснення потерпілих, свідків, фото- та відео-зйомка, відеозапис є доказами у справі.

Відповідно до статті 283 КУпАП, розглянувши справу про адміністративне правопорушення, орган (посадова особа) виносить постанову по справі. Постанова по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, крім даних, визначених частиною другою статті 283, повинна містити відомості про: дату, час і місце вчинення адміністративного правопорушення; транспортний засіб, який зафіксовано в момент вчинення правопорушення (марка, модель, номерний знак); технічний засіб, яким здійснено фото або відеозапис; розмір штрафу та порядок його сплати; правові наслідки невиконання адміністративного стягнення та порядок його оскарження; відривну квитанцію із зазначенням реквізитів та можливих способів оплати адміністративного стягнення у вигляді штрафу.

Таким чином у даному випадку буде вірним зазначити про відсутність належних доказів вчинення позивачем правопорушення, встановленого частиною 1 статтею 132-1 КУпАП, оскільки відеозапис, поданий відповідачем на підтвердження факту порушення позивачем правил дорожнього руху, не може вважатися належним доказом у зв`язку з тим, що оскаржувана постанова від 20.11.2020 року серії ЕАМ № 3458120 про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності не містить посилань на технічний засіб, за допомогою якого здійснено даний відеозапис.

Така ж позиція викладена Верховним судом в постанові від 19 лютого 2020 року в адміністративній справі № 524/1284/17, яка є обов`язковою для першої інстанції відповідно до приписів ч.5 ст. 242 КАС України (при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду).

Відповідно до позиції викладеної Верховним судом в постанові від 19 лютого 2020 року в адміністративній справі № 524/1284/17, оскаржувана постанова не містить даних про технічний засіб, яким здійснено відеозапис правопорушення так і не містить даних про фіксацію на відеокамеру усних пояснень позивача та як наслідок, в силу вище зазначених положень ч. 1, 2 ст. 74 КАС України відеозапис з нагрудної камери поліцейського є недопустимим доказом. А тому, суд, надані відповідачем докази (відеозапис з нагрудної камери поліцейського), до уваги не приймає. При цьому, з матеріалів справи постає, що відеофіксація здійснювалася тільки нагрудною камерою поліцейського, з якої не можливо встановити місце здійснення відеозйомки, технічні характеристики пристроїв, місце вчинення правопорушення.

За таких обставин, суд вважає, що притягнення позивача до адміністративної відповідальності за порушення Правил дорожнього руху не може бути здійснене на підставі неналежних доказів його вини.

Пункт 24 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 23.12.2005 року №14 "Про практику застосування судами України законодавства у справах про деякі злочини проти безпеки дорожнього руху та експлуатації транспорту, а також про адміністративні правопорушення на транспорті" встановлено, що зміст постанови має відповідати вимогам, передбаченим статтями 283 та 284 КУпАП. У ній, зокрема, потрібно навести докази, на яких ґрунтується висновок про вчинення адміністративного правопорушення, та зазначити мотиви відхилення інших доказів, на які посилався правопорушник, чи висловлених останнім доводів.

Європейська Конвенція про захист прав людини та основоположних свобод від 04.11.1950 року (надалі - Конвенція), відповідно до ст.9 Конституції України є частиною національного законодавства.

У Рішенні від 20.10.2011 у справі "Rysovskyy v. Ukraine" Європейський суд з прав людини зазначив, що принцип "належного урядування" передбачає, що у разі, коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема, якщо справа впливає на такі основоположні права людини, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб ("Beyeler v. Italy", "Oneryildiz v. Turkey", "Megadat.com S.r.l. v. Moldova", "Moskal v. Poland").

На державні органи покладено обов`язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок ("Lelas v. Croatia" і "Toscuta and Others v. Romania") і сприятимуть юридичній визначеності у правовідносинах, які зачіпають майнові інтереси (Oneryildiz v. Turkey", та "Beyeler v. Italy").

Принцип "належного урядування", як правило, не повинен перешкоджати державним органам виправляти випадкові помилки, навіть ті, причиною яких є їхня власна недбалість (див. зазначене вище рішення у справі "Москаль проти Польщі" (Moskalv. Poland), п. 73).

Іншими словами, державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати виконання своїх обов`язків (див. зазначене вище рішення у справі "Лелас проти Хорватії" (Lelasv. Croatia), п. 74).

Ризик будь-якої помилки державного органу повинен покладатися на саму державу, а помилки не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються (див., серед інших джерел, mutatis mutandis, зазначене вище рішення у справі "Пінкова та Пінк проти Чеської Республіки" (Pincova and Pincv. The Czech Republic), п. 58, а також рішення у справі "Ґаші проти Хорватії" (Gashiv. Croatia), заява № 32457/05, п. 40, від 13 грудня 2007 року, та у справі "Трґо проти Хорватії" (Trgov. Croatia), заява № 35298/04, п. 67, від 11 червня 2009 року, також Рішення у справі "Рисовський проти України" (Rysovskyy v. Ukraine) від 20 жовтня 2011 року, заява № 29979/04, п.71).

При ухваленні постанови про притягнення до адміністративної відповідальності відповідач не виконав вимог закону, а саме ст.ст. 14-1, 34, 35, 251, 256, 283 КпАП України, у зв`язку з чим постанова про притягнення позивача до адміністративної відповідальності є такою, що не відповідає закону, порушує права позивача і підлягає скасуванню.

З урахуванням чого суд доходить висновку про обґрунтованість доводів позивача щодо відсутності у справі будь-яких передбачених законом доказів на підтвердження наявності обставин, які зазначено відповідачем як підставу для притягнення позивача до адміністративної відповідальності.

Оскільки позивач заперечив факт вчинення ним адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 132-1 КУпАП, а відповідач не надав жодних об`єктивних і беззаперечних доказів, які б підтверджували наявність в діях позивача складу адміністративного правопорушення за ч. 1 ст. 132-1 КУпАП, суд приходить до висновку про те, що оскаржувана постанова є протиправною, внаслідок чого підлягає скасуванню, а провадження - закриттю.

Посилання відповідача на постанову як доказ вчинення позивачем адміністративного правопорушення суд вважає неприйнятними, оскільки постанова є рішенням суб`єкта владних повноважень за результатами розгляду ним справи, а тому не може собою заміняти первинні докази винуватості водія.

Встановивши у судовому засіданні ту обставину, що позивач не вчинив правопорушення, передбачене ч. 1 ст.132-1 КУпАП, суд приходить до висновку про необхідність задоволення пред`явлених ним вимог.

До такого ж самого висновку дійшов Третій апеляційний адміністративний суд в постанові від 09 липня 2020 року справа № 207/2596/19(2-а/207/21/20) за розглядом ааналогічної справи.

За приписами ст. 132 КАС України, судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Щодо вирішення заявлених вимог про стягнення за рахунок бюджетних асигнувань Департаменту патрульної поліції витрат щодо сплати судового збору в сумі 420,40 грн. сплачених при поданні позовної заяви, суд виходить з наступного.

Відповідно до частин першої та третьої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Судом встановлено, що при подачі позову до суду позивачем сплачено судовий збір в розмірі 420,40 грн., а тому оскільки позовні вимоги задоволено, зазначені судові витрати слід компенсувати за рахунок бюджетних асигнувань Департаменту патрульної поліції.

На обґрунтування понесених судових витрат на правову допомогу в розмірі 1150,00 грн., позивач надав суду наступні письмові докази: копію Договору № 8 про надання правничої допомоги від 22.11.2020 року, копію розрахунку витрат на правову допомогу, копію акту виконаних робіт від 27.11.2020року, копію квитанції до прибуткового касового ордера від 22.11.2020р., згідно змісту яких адвокат Сидоренко А.С. надав позивачу правову допомогу, яка полягала у першочерговій консультації - 150,00,00 грн.; складанні адвокатом адміністративного позову - 1000,00 грн.

Вирішуючи питання про обґрунтованість витрат позивача на правничу допомогу у розмірі 1150,00 грн., суд зазначає наступне.

Згідно з п. 1 ч. 3 ст. 132 КАС України до витрат, пов`язаних із розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.

Відповідно до ст. 134 КАС України, витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Для цілей розподілу судових витрат:1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, у тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною чи третьою особою;2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, установлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (послуг), виконаних (наданих) адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути сумірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, у тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог ч. 5 цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Відповідно до частин 7, 9 ст. 139 КАС України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, установлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд ураховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим і пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов`язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.

У рішенні Європейського суду з прав людини від 23.01.2014 (справа "East/WestAllianceLimited" проти України", заява №19336/04) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними й неминучими, а їх розмір - обґрунтованим (п.268).

Суд також зазначає, що підготовка до вказаної справи не вимагала великого обсягу юридичної та технічної роботи, а тому не потребувала затрат значного часу та коштів, які заявлені позивачем як витрати на правову допомогу.

Для включення всієї суми гонорару у відшкодування за рахунок відповідача, має бути встановлено, що позов позивача задоволено, а також має бути встановлено, що за цих обставин справи такі витрати позивача були необхідними, а розмір є розумний та виправданий, що передбачено у ст. 30 Законом України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність".

Тобто, суд оцінює рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою.

Суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.

Проаналізувавши перелік виконаних робіт (послуг), складність і обсяг складених процесуальних документів, складність справи, предмет спору, а також те, що справа розглядалась в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін, надані послуги зводились виключно до надання послуги щодо підготовки позовної заяви, яка не ставить великої складності, так як грунтується вже на існуючій стабільній судовій практиці, інші послуги адвоката не конкретизовані та не мають посилання на те, що вони надаються в межах розгляду даної справи, враховуючи критерії обґрунтованості та співмірності, суд приходить до висновку про наявність підстав для відшкодування позивачу витрат на правничу допомогу за складання позовної заяви у розмірі 500,00 грн.

Керуючись ст.ст. 9, 14, 73, 74, 77, 90, 132, 134, 139, 242-246, 286 КАС України, суд,

У Х В А Л И В:

Позовні вимоги ОСОБА_1 , зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 , проживаючого за адресою: АДРЕСА_2 до інспектора роти №4 батальйону №1 Управління патрульної поліції в Вінницькій області Департаменту патрульної поліції рядового поліції Ящук Тетяни Валеріївни, місцезнаходження за адресою: м. Вінниця, вул. Ботанічна, 24, Управління патрульної поліції в Вінницькій області Департаменту патрульної поліції, місцезнаходження за адресою: м. Вінниця, вул. Ботанічна, 24, про скасування постанови про накладення адміністративного стягнення задовольнити у повному обсязі.

Скасувати постанову інспектора роти №4 батальйону №1 Управління патрульної поліції в Вінницькій області Департаменту патрульної поліції рядового поліції Ящук Тетяни Валеріївни від 20.11.2020 року серії ЕАМ № 3458120 про накладення адміністративного стягнення по справі про притягнення до адміністративної відповідальності за ч. 1 ст. 132-1 КУпАП та накладення адміністративного стягнення за адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху щодо ОСОБА_1 у вигляді штрафу в сумі 510,00 грн., провадження у справі закрити.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Департаменту патрульної поліції (Код ЄДРПОУ 40108646) вул. Федора Ернста, 3, м. Київ, 03048 на користь ОСОБА_1 НОМЕР_3 , зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 , проживаючого за адресою: АДРЕСА_2 понесені ним судові витрати зі сплати судового збору в розмірі 420 грн. (чотириста двадцять гривень сорок копійок), а також витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 500,00 грн. (одна тисяча гривень).

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Третього апеляційного адміністративного суду через суд першої інстанції протягом десяти днів з дня проголошення рішення. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом десяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Третього апеляційного адміністративного суду через суд першої інстанції протягом десяти днів з дня проголошення рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст судового рішення складено 19 січня 2021 року.

Суддя І.М.Юрченко