Рішення № 102390580, 22.12.2021, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1 Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

22 грудня 2021 року м. Київ № 640/6522/20

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючого судді Гарник К.Ю., за участю секретаря судового засідання Основи О.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом

Товариства з обмеженою відповідальністю "Нік-Електроніка"

до Головного управління ДПС у м. Києві, як відокремленого підрозділу ДПС

про визнання та скасування податкових повідомлень-рішень

за участю представників учасників справи:

від позивача - Савельїчева О.В.

від відповідача - Гайдай В.М.

ВСТАНОВИВ:

До Окружного адміністративного суду міста Києва надійшла позовна заява Товариства з обмеженою відповідальністю «Нік-Електроніка» (далі по тексту - позивач), адреса: 04212, місто Київ, вулиця Маршала Тимошенка, будинок 13а, приміщення 606 до Головного управління ДПС у м. Києві (далі по тексту - відповідач), адреса: 04116, місто Київ, вулиця Шолуденка, будинок 33/19, в якій позивач просить суд визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення від 02 грудня 2019 року №0010940504, №0010950504.

В обґрунтування позовних вимог позивач вказував на те, що висновки ГУ ДПС в акті «Про результати документальної позапланової виїзної перевірки Товариства з обмеженою відповідальністю «Нік-Електроніка» від 31 жовтня 2019 року №216/26-15-05-04-04/33401202 (далі - акт перевірки) є необґрунтованими, зроблені виключно на припущеннях посадових осіб, які проводили перевірку, та спростовуються наявними первинними бухгалтерськими документами.

Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 02 липня 2020 року, яке залишено без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 19 жовтня 2020 року, позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Нік-Електроніка» задоволені.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, виходив з того, що позивачем придбано, транспортовано та передано на склад придбані у ТОВ «Балу Індустрія», ТОВ «Фрізбі Універс», ТОВ «Тонал Трейд», ТОВ «Альфа Холд», ТОВ «Контракт Пром» товарно-матеріальні цінності, які в подальшому передані на виробництво та використано у власній господарській діяльності позивача (виготовлення лічильників).

Документи, складені за результатами проведених господарських операцій з вищезазначеними контрагентами (специфікації, рахунки-фактури, реєстри податкових накладних, подорожні листи, товарно-транспортні накладні, рахунки на оплату, лімітно-забірні картки), містять необхідну для цілей оподаткування інформацію щодо змісту господарських операцій та мають усі необхідні реквізити первинних документів, що дозволяють ідентифікувати учасників цих операцій та встановити факт придбання позивачем товарно-матеріальних цінностей.

Постановою Верховного Суду від 04 жовтня 2021 року рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 02 липня 2020 року та постанова Шостого апеляційного адміністративного суду від 19 жовтня 2020 року в справі № 640/6522/20 скасовані, справа направлена на новий розгляд до Окружного адміністративного суду міста Києва.

Верховним Судом при направлені справи на новий розгляд, було наголошено на відсутність у матеріалах справи листа від 24 жовтня 2019 року №158/2, яким позивач повідомив Головне управління ДПС у м. Києві про відновлення пошкоджених документів, а також акт про ненадання документів для перевірки, на який посилається відповідач. Ненадання оцінку зазначених доказів, безпосередньо вплинуло на правильне вирішення справи, оскільки не були встановлені обставини щодо відновлення Товариством документів та повідомлення про це ГУ ДПС, щодо відновлення ГУ ДПС перевірки позивача, яка згідно з наказом від 19 липня 2019 року № 10343 була призначена як виїзна, щодо складання акта про ненадання документів до перевірки.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 29 жовтня 2021 року прийнято провадження до адміністративну справу та зобов`язано сторін у п`ятнадцятиденний строк з дня одержання копії даної ухвали подати на адресу суду докази та надати відповідні письмові пояснення щодо обставин справи з урахуванням висновків Верховного Суду, викладених у постанові від 04 жовтня 2021 року.

30 листопада 2021 року Головним управлінням ДПС у м. Києві було подано пояснення по справі № 640/6522/20 з урахуванням висновків Верховного Суду викладених у постанові від 04 жовтня 2021 року.

Контролюючий орган у поясненнях посилався на необґрунтованість позовних вимог, оскільки контролюючий орган реалізував свої повноваження на підставі та у межах визначених чинним законодавством, та наголосив про правомірність винесених податкових повідомлень-рішень.

30 листопада 2021 року позивачем листом від 29 листопада 2021 року № 167/1 було подано клопотання про долучення документів до матеріалів справи.

Розглянувши подані сторонами документи та матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи та вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва виходить з наступного.

Головним управлінням Державної податкової служби у місті Києві відповідно до підпункту 78.1.4 пункту 78.1 статті 78 Податкового кодексу України, наказу Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві від 19 липня 2019 року №10343 проведена документальна позапланова виїзна перевірка Товариства з обмеженою відповідальністю «Нік-Електроніка», за результатом якої складено акт від 31 жовтня 2019 року №216/26-15-05-04-04/33401202 (далі - акт перевірки).

Так, перевіркою встановлено порушення Товариством з обмеженою відповідальністю «Нік-Електроніка» пунктів 198.1, 198.3, 198.6 статті 198, пункту 200.1 статті 200 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на додану вартість в періоді, що перевірявся на загальну суму 20 567 107,0 грн, пункту 44.1 статті 44, пункту 85.2 статті 85 Податкового кодексу України.

Вказані висновки перевірки ґрунтуються на такому: позивачем не надано до перевірки жодних підтверджуючих документів по контрагентам постачальникам - Товариству з обмеженою відповідальністю «Балу Індустрія», Товариству з обмеженою відповідальністю «Фрізбі Універс», Товариству з обмеженою відповідальністю «Тонал Трейд», Товариству з обмеженою відповідальністю «Альфа Холд», Товариству з обмеженою відповідальністю «Контракт Пром»; у контрагентів відсутні основні засоби та трудові ресурси; згідно проведеного аналізу Єдиного реєстру податкових накладних встановлено невідповідність придбаного та реалізованого товару у контрагентів; ухвалою Печерського районного суду міста Києві у справі №757/15605/19к (номер кримінального провадження в Єдиному реєстрі досудових розслідувань 12018000000000184) про арешт майна встановлено, що Товариство з обмеженою відповідальністю «Балу Індустрія» створено для прикриття протиправної діяльності - документального оформлення фінансово-господарських операцій без їх реального виконання, що в подальшому надає незаконне право на формування податкового кредиту та валових витрат суб`єктам господарювання реального сектору економіки; ухвалою Печерського районного суду міста Києві у справі №757/3171/19-к (номер кримінального провадження в Єдиному реєстрі досудових розслідувань 42018000000001759) встановлено, що Товариство з обмеженою відповідальністю «Контракт Пром» створено для прикриття протиправної діяльності - документального оформлення фінансово-господарських операцій без їх реального виконання, що в подальшому надає незаконне право на формування податкового кредиту та валових витрат суб`єктам господарювання реального сектору економіки.

На підставі акту перевірки Головним управлінням Державної податкової служби у місті Києві прийнято податкові повідомлення-рішення від 02 грудня 2019 року:

- №0010940504, яким позивачу збільшено суму грошового зобов`язання за платежем податок на додану вартість на загальну суму 30 850 660,5 грн (за основним платежем 20 567 107,0 грн, за штрафними (фінансовими) санкціями 10 283 553,5 грн),

- №0010950504, яким позивачу нараховано штрафні санкції на суму 1020,0 грн.

Вважаючи оскаржувані податкові повідомлення-рішення протиправними та необґрунтованими, позивач звернувся з даним позовом до суду.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам суд зазначає наступне.

Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства регулює та визначає ПК України.

Згідно пп. 14.1.36 п. 14.1 ст. 14 ПК України господарська діяльність - діяльність особи, що пов`язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

Згідно із підпунктом 20.1.4 пункту 20.1 статті 20 ПК України контролюючі органи мають право проводити відповідно до законодавства перевірки і звірки платників податків (крім Національного банку України), у тому числі після проведення процедур митного контролю та/або митного оформлення.

Водночас, пунктом 44.1 ст. 44 ПК України встановлено, що для цілей оподаткування платники податків зобов`язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов`язаних з визначенням об`єктів оподаткування та/або податкових зобов`язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов`язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту (абзац другий цього пункту).

Пунктом 44.5 статті 44 ПК України встановлено, що у разі втрати, пошкодження або дострокового знищення документів, зазначених в пунктах 44.1 і 44.3 цієї статті, платник податків зобов`язаний у п`ятиденний строк з дня такої події письмово повідомити контролюючий орган за місцем обліку в порядку, встановленому цим Кодексом для подання податкової звітності, та контролюючий орган, яким було здійснено митне оформлення відповідної митної декларації.

Платник податків зобов`язаний відновити втрачені документи протягом 90 календарних днів з дня, що настає за днем надходження повідомлення до контролюючого органу.

У разі неможливості проведення перевірки платника податків у випадках, передбачених цим підпунктом, терміни проведення таких перевірок переносяться до дати відновлення та надання документів до перевірки в межах визначених цим підпунктом строків.

Таким чином, законом передбачено право податкового органу перенести термін проведення перевірки у випадку втрати, пошкодження або дострокового знищення документів платника податків, що використовуються для цілей оподаткування.

Згідно зі змісту ст. 44.6. ст. 44 ПК України у разі якщо до закінчення перевірки або у терміни, визначені в абзаці другому пункту 44.7 цієї статті платник податків не надає посадовим особам контролюючого органу, які проводять перевірку, документи (незалежно від причин такого ненадання, крім випадків виїмки документів або іншого вилучення правоохоронними органами), що підтверджують показники, відображені таким платником податків у податковій звітності, вважається, що такі документи були відсутні у такого платника податків на час складення такої звітності.

Якщо платник податків після закінчення перевірки та до прийняття рішення контролюючим органом за результатами такої перевірки надає документи, що підтверджують показники, відображені таким платником податків у податковій звітності, не надані під час перевірки (у випадках, передбачених абзацами другим і четвертим пункту 44.7 цієї статті), такі документи повинні бути враховані контролюючим органом під час розгляду ним питання про прийняття рішення.

У разі якщо до закінчення перевірки або у терміни, визначені в пункті 86.7 статті 86 цього Кодексу платник податків не надає посадовим особам контролюючого органу, які проводять перевірку, документи (незалежно від причин такого ненадання, крім випадків виїмки документів або іншого вилучення правоохоронними органами), що підтверджують показники, відображені таким платником податків у податковій звітності, вважається, що такі документи були відсутні у такого платника податків на час складення такої звітності (пункт 44.6 статті 44 ПК України).

Згідно з пунктом 85.2 статті 85 ПК України платник податків зобов`язаний надати посадовим (службовим) особам контролюючих органів у повному обсязі всі документи, що належать або пов`язані з предметом перевірки. Такий обов`язок виникає у платника податків після початку перевірки.

У разі відмови платника податків або його законних представників надати копії документів посадовій (службовій) особі контролюючого органу така особа складає акт у довільній формі, що засвідчує факт відмови, із зазначенням посади, прізвища, імені, по батькові платника податків (його законного представника) та переліку документів, які йому запропоновано подати. Зазначений акт підписується посадовою (службовою) особою контролюючого органу та платником податків або його законним представником. У разі відмови платника податків або його законного представника від підписання зазначеного акта в ньому вчиняється відповідний запис (пункт 85.6 цієї статті).

Статтею 61 ПК України визначено порядок податкового контролю та повноваження органів державної влади щодо його здійснення. Згідно із пунктом 61.2 статті 61 ПК України, податковий контроль здійснюється органами, зазначеними у статті 41 цього Кодексу, в межах їх повноважень, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до пункту 62.1 статті 62 ПК України, податковий контроль здійснюється шляхом: ведення обліку платників податків; інформаційно-аналітичного забезпечення діяльності контролюючих органів; перевірок та звірок відповідно до вимог цього Кодексу, а також перевірок щодо дотримання законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, у порядку, встановленому законами України, що регулюють відповідну сферу правовідносин; моніторингу контрольованих операцій та опитування посадових, уповноважених осіб та/або працівників платника податків відповідно до ст. 39 цього Кодексу.

Контролюючі органи мають право проводити камеральні, документальні (планові або позапланові; виїзні або невиїзні) та фактичні перевірки (п. 75.1 ст. 75 ПК України (надалі також ПК України)).

Документальною перевіркою вважається перевірка, предметом якої є своєчасність, достовірність, повнота нарахування та сплати усіх передбачених цим Кодексом податків та зборів, а також дотримання валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, дотримання роботодавцем законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками (найманими особами) та яка проводиться на підставі податкових декларацій (розрахунків), фінансової, статистичної та іншої звітності, регістрів податкового та бухгалтерського обліку, ведення яких передбачено законом, первинних документів, які використовуються в бухгалтерському та податковому обліку і пов`язані з нарахуванням і сплатою податків та зборів, виконанням вимог іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, а також отриманих в установленому законодавством порядку контролюючим органом документів та податкової інформації, у тому числі за результатами перевірок інших платників податків.

Документальна позапланова перевірка не передбачається у плані роботи контролюючого органу і проводиться за наявності хоча б однієї з підстав, визначених цим Кодексом.

Документальною виїзною перевіркою вважається перевірка, яка проводиться за місцезнаходженням платника податків чи місцем розташування об`єкта права власності, стосовно якого проводиться така перевірка (п.п. 75.1.2 п. 75.1 ст. 75 ПК України).

Як свідчать матеріали справи, 25 липня 2019 року під час перевірки позивач листом № 112/2 повідомило ГУ ДПС, що надати документи до перевірки немає можливості у зв`язку з їх пошкодженням внаслідок пошкодження системи внутрішнього протипожежного водопроводу над приміщенням бухгалтерії і частини коридору. За вказаною подією було складено дефектний акт від 24 липня 2019 року.

У зв`язку з цим наказом від 25 липня 2019 року № 10751 термін розпочатої перевірки був перенесений до дати відновлення та надання документів у межах термінів, встановлених пунктом 44.5 ст. 44 ПК України. Листом від 26 липня 2019 року № 140912/10/26-15-14-04-04-14 відповідач повідомив ТОВ «Нік-Електроніка» про обов`язок відповідно до абзацу другого пункту 44.5 статті 44 ПК відновити втрачені документи протягом 90 днів (до 23 жовтня 2019 року).

23 жовтня 2019 року Головне управління ДПС у м. Києві наказом № 2308 продовжено строк проведення перевірки з 24 жовтня 2019 року по дату завершення перевірки тривалістю 2 робочих дні.

Як в акті перевірки, так і в судовому процесі, ГУ ДПС зазначає, що Товариство не надало до перевірки будь-які документи на підтвердження задекларованої суми податкового кредиту за операціями з придбання товарів у контрагентів-постачальників.

25 жовтня 2019 року ТОВ «Нік-Електроніка» було подано безпосередньо до Головного управління ДПС у м. Києві повідомлення № 158/2 від 24 жовтня 2019 року, за змістом якого повідомило, що товариством до 18 жовтня 2019 року були відновлені фінансово-господарські документи по взаємовідносинах контрагентами та готове до поновлення перевірки відповідача.

Таким чином матеріалами справи підтверджується належними, допустимими та достатніми доказами факту інформування позивачем Головного управління ДПС у м. Києві про відновлення документів по взаємовідносинах контрагентами та можливість реалізації податкової перевірки починаючи з 18 жовтня 2019 року.

Водночас 25 жовтня 2019 року Головним правлінням ДПС у м. Києві складено акт від 25 жовтня 2019 року № 168 про ненадання документів.

Не зважаючи на вимоги п. 44.5 ст. 44 ПК України, відповідачем не відреаговано на вищезгадані звернення.

Аналіз вищевикладених норм дозволяє дійти висновку, що після перенесення терміну проведення документальної виїзної перевірки у випадку втрати, пошкодження або дострокового знищення документів платника податків, що використовуються для цілей оподаткування, платник зобов`язаний надати посадовим (службовим) особам контролюючих органів у повному обсязі всі документи, що належать або пов`язані з предметом перевірки.

При цьому, враховуючи специфіку документальних виїзних перевірок, що реалізується податковим органом за адресою платника податків, імперативний припис п. 85.2 ст. 85 ПК України в частині зобов`язання платника податків щодо надання всіх документів, що є предметом перевірки реалізується шляхом повідомлення контролюючого органу про відновлення втрачених/пошкоджених документів та забезпечення доступу на їх дослідження податковим органом.

З наявних матеріалів справи та встановлених обставин вбачається виконання платником податків вимог п. 85.2 ст. 85 ПК України.

Згідно п. 192.3 ст. 192 ПК України результат перерахунку податкових зобов`язань і податкового кредиту постачальника та отримувача відображається у складі податкової декларації за звітний податковий період у порядку, визначеному центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну фінансову політику.

Пунктом 198.1 ст. 198 ПК України передбачено, що право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв`язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Згідно з п. 198.2 ст. 198 ПК України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Відповідно до п. 198.3 ст. 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв`язку з:

- придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

- придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Отже, наведені правові норми дозволяють платнику податку формувати податковий кредит у зв`язку з реальним придбанням товарів (робіт, послуг) та на підставі відповідних розрахункових, платіжних та інших документів, обов`язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Згідно з п. 198.6 ст. 198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв`язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Відповідно до п. 200.1 ст. 200 ПК України сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов`язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду.

Пунктом 201.10 ст. 201 ПК України визначено, що порушення порядку заповнення податкової накладної не дає права покупцю на включення сум податку на додану вартість вказаної у податковій накладній, до суми податкових зобов`язань за відповідний звітний період.

Виходячи з вищенаведеного, відображенню в бухгалтерському обліку та податковій звітності підлягає лише та господарська операція, яка фактично відбулась, при наявності первинного документу, що підтверджує таку господарську операцію.

Необхідність підтвердження господарських операцій первинними документами визначена п. 1.2 ст. 1, п. 2.1 ст. 2 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24 травня 1995 року №88 і зареєстрованого в Міністерстві юстиції України від 05 червня 1995 року за № 168/704 (надалі по тексту - Положення № 88), де первинні документи - це письмові свідоцтва, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації на їх проведення.

Відповідно до п. 2 ст. 3 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», бухгалтерський облік є обов`язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Згідно з абзацом 11 статті 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Відповідно до частини першої статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

Відповідно до абзацу другого пункту 2.1 Положення № 88, господарські операції - це факти підприємницької та іншої діяльності, що впливають на стан майна, капіталу, зобов`язань і фінансових результатів.

Аналіз вказаних норм свідчить про те, що будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції. Якщо ж фактичне здійснення господарської операції відсутнє, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені законодавством. Визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

З урахуванням викладеного для підтвердження даних податкового обліку можуть братися до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції.

При цьому, наявність належним чином оформлених податкових накладних є обов`язковою, але не вичерпною обставиною для віднесення відповідних сум до складу ПДВ. Зокрема, якщо наведені у договорах товари чи послуги фактично не поставлялися, то, відповідно, придбання таких товарів або послуг не відбулося, право на податковий кредит у такого платника податків не виникає, оскільки при цьому не дотримано обов`язкових умов для виникнення такого права на придбання товарів (послуг) з метою їх використання у господарській діяльності.

Як вже зазначалося, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків. Зміст господарської операції може встановлюватися з урахуванням змісту цивільно-правових чи господарсько-правових зобов`язань сторін, але не вичерпується останнім. Господарська операція може мати місце навіть за відсутності цивільно-правових чи господарсько-правових відносин між платниками податків.

Із наведеного можна зробити висновок про те, що господарські операції є самостійним поняттям, відмінним від правочинів або господарських зобов`язань. Наслідки в податковому обліку створюють лише реально вчинені господарські операції, тобто ті, що пов`язані з рухом активів, зміною зобов`язань чи власного капіталу платника податків.

Презумпція дійсності, притаманна цивільним правочинам, не може бути автоматично поширена на реальність господарських операцій.

Таким чином, для надання юридичної сили і доказовості первинні документи повинні бути складені відповідно до вимог чинного законодавства та не порушувати публічний порядок, встановлений Законом України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні».

Крім того, в основі будь-якої реальної господарської операції має лежати економічна мета, тобто бажання платника податків приростити активи за допомогою досягнення господарського ефекту.

У податковому обліку господарські операції мають бути підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, які містять відомості про господарську операцію, підтверджують її фактичне здійснення, тобто первинними документами, що містять інформацію про фактичні господарські операції, розкривають їх зміст та обсяг.

За відсутності достатніх доказів - первинних документів, які б достовірно підтверджували факт здійснення господарської операції, розкривали її зміст та обсяг з метою та в цілях господарської діяльності платника податку, підстави для формування даних податкового обліку - відсутні.

З матеріалів справи вбачається, що позивачем укладено ідентичні за змістом договори поставки: від 17 грудня 2018 року №1712/18 з товариством з обмеженою відповідальністю «Балу Індустрія»; від 12 грудня 2018 року №1212/18 з Товариством з обмеженою відповідальністю «Фізбф Універс», від 16 листопада 2018 року №1611/18 з Товариством з обмеженою відповідальністю «Тонал Трейд»; від 16 листопада 2018 року №1611/19 з Товариством з обмеженою відповідальністю «Альфа Холд».

Відповідно до предмету вищезазначених договорів, контрагенти - постачальники зобов`язуються передати у встановлений строк у власність товариства з обмеженою відповідальністю «Нік-Електроніка» (покупця) на умовах, визначених договором, специфікаціями до нього товар, а Покупець зобов`язується прийняти вказаний товар і оплатити його на умовах, визначених договором.

Загальна кількість товарів, що підлягають поставці, їх часткове співвідношення за сортами, групами, підгрупами, видами, марками, типами, розмірами визначаються Специфікацією. У Специфікації можуть зазначатися й інші умови, необхідні для поставки товару. Специфікацією може бути рахунок-фактура (пункт 2.2 договорів).

Пунктом 4.1 договорів визначено, що поставка та передача товару здійснюється на умовах EXW (Інкотермс, 2010) м. Київ або конкретна адреса поставки вказується сторонами у відповідній Специфікації до договору.

Ціна та порядок оплати товару вказується у відповідних Специфікаціях (додатках) до цього Договору (пункт 5.1 договорів).

Пунктом 5.3 договорів визначено, що факт отримання Покупцем товару оформлюється видатковою накладною на товар, яка підписується уповноваженими представниками сторін.

Згідно пункту 5.4 договорів, моментом переходу права власності на товар від постачальника до Покупця є факт отримання Покупцем товару і підписання сторонами видаткової накладної на товар.

Постачальник зобов`язується надати оформлену, відповідно до вимог чинного законодавства, податкову накладну в електронній формі не пізніше 5 робочих днів з дати події, яка настала раніше - з дати поставки товару або з дати здійснення оплати.

Пунктом 6.4 договорів визначено, що Постачальник зобов`язується надати належним чином оформлені документи, що підтверджують поставку товару: видаткову накладну, а також на вимогу покупця податкову накладну та рахунок-фактуру.

Крім того, позивачем укладено договір поставки з Товариством з обмеженою відповідальністю «Контракт Пром» від 26 жовтня 2018 року №10261 (надалі по тексту - договір поставки №10261).

Товар по даному договору постачається партіями, згідно видаткових накладних (пункт 1.2 договору поставки № 10261).

Згідно п. 1.3 договору поставки №10261 загальна сума договору становить 22 000 000,00 грн.

Пунктом 3.1 договору поставки №10261 визначено, що поставка та передача товару здійснюється на умовах DDP (Інкотермс, 2010) м. Вишгород, за домовленістю сторін.

Датою поставки і датою переходу права власності на партію товару є фактична передача товару, що засвідчується підписанням уповноваженими представниками сторін видаткової накладної за довіреністю підписом директора та печаткою підприємства (пункт 3.2 договору поставки 10261).

Згідно пункту 3.5 договору поставки №10261, партія товару вважається прийнятою Покупцем з моменту підписання уповноваженими представниками видаткової накладної.

На підтвердження факту реального виконання умов зазначених вище договорів позивачем надано суду копії специфікацій (т. 3, а.с 12-18, т. 6, а.с 35, 64, 149-150), видаткових накладних (т. 3 а.с 19-200, т. 6 а.с 36-47, 65-99, 151-250), рахунків-фактури (т. 6 а.с 48-58, 100-137, 251-267, т.7 а.с. 1-81, т 8 а.с 1-161), реєстрів податкових накладних (т.4. а.с.159-173), подорожніх листів (т. 3 а.с 201-228, т. 6 а.с 138-143, т. 7 а.с.82-93), товарно-транспортних накладних (т. 8 а.с. 162-249), рахунків на оплату (т. 7 а.с. 106-267).

Факт використання придбаного у названих вище контрагентів товарів та використання їх у власній господарській діяльності підтверджується лімітно-забірними картками (т. 1 а.с. 88-287, т. 2, т. 4 а.с. 174-283, т. 5. а.с. 1-170), специфікаціями на лічильники (т.4 а.с. 147-153), копії яких містяться в матеріалах справи.

З наявних матеріалів справи, вбачається, що позивач має достатні трудові ресурси та основні засоби для здійснення господарської діяльності, що підтверджується наявними в матеріалах справи копіями: податкових розрахунків сум доходу нарахованого (сплаченого) на користь фізичних осіб і утриманого з них податку (щодо наявності трудових ресурсів) (т. 4 а.с 114-146), договорів оренди приміщень від 17 квітня 2014 року №71 (т. 4 а.см 84-113), від 04 квітня 2012 року (т. 4 а.с 72-83), від 04 квітня 2012 року №57, договору оренди обладнання від 02 січня 2018 року №0201/1 (т. 4 а.с 38-71), від 01 березня 2019 року № 01/03-19 (т. 3 а.с. 231-233, т. 4 а.с 1-37).

Документи, складені за результатами проведених операцій з вищезазначеними контрагентами, містять необхідну для цілей оподаткування інформацію щодо змісту спірних господарських операцій та мають усі необхідні реквізити первинних документів, що дозволяють ідентифікувати учасників цих операцій та встановити факт надання ТМЦ.

З системного аналізу наданих позивачем копій первинних бухгалтерських документів вбачається, що позивачем придбано, транспортовано та передано на склад придбані у ТОВ «Балу Індустрія», ТОВ «Фрізбі Універс», ТОВ «Тонал Трейд», ТОВ «Альфа Холд», ТОВ «Контракт Пром» ТМЦ, які в подальшому передані на виробництво та використано у власній господарській діяльності позивача (виготовлення лічильників).

Відповідно до висновку Київського науково-дослідного інституту судових експертиз від 28 лютого 2020 року №3759/20-71/6450-6452/20-72 за результатом проведеної економічної експертизи стосовно питання документального підтвердження висновків акту перевірки від 31 жовтня 2019 року №216/26-15-05-04-04/33401202, в частині заниження ТОВ «Нік-Електроніка» податку на додану вартість за період грудень 2018 року - лютий 2019 року по взаємовідносинах з ТОВ «Балу Індустрія», ТОВ «Фрізбі Універс», ТОВ «Тонал Трейд», ТОВ «Альфа Холд», ТОВ «Контракт Пром» на загальну суму 20 576 107 грн документально не підтверджено.

Надаючи оцінку спірних правовідносин в контексті норм чинного законодавства та встановлених обставин суд констатує, що податковим органом, не наведено переконливих доводів, що ґрунтуються на об`єктивній інформації та спростовують факти господарської діяльності, засвідчені вказаними документами.

Однак, відсутність у контрагентів позивача матеріальних та трудових ресурсів не виключає можливості реального виконання ним господарської операції та не свідчить про одержання необґрунтованої податкової вигоди покупцем, оскільки залучення працівників є можливим за договорами цивільно-правового характеру, аутсорсингу та аутстафінгу (оренда персоналу). Основні та транспортні засоби можуть перебувати в постачальника на праві оренди або лізингу.

Не подано відповідачем і належних доказів на підтвердження недобросовісності позивача як платника податку на додану вартість або можливої фіктивності його постачальника, не наведено будь-яких доводів щодо здійснення розглядуваних операцій за відсутності розумних економічних причин (ділової мети) та наміру одержати економічний ефект тощо.

Посилання відповідача на податкову інформацію щодо контрагентів позивача, суд відхиляє оскільки податкове законодавство не ставить у залежність податковий облік (стан) певного платника податку від дотримання його контрагентами податкової дисципліни, правильності ведення ними податкового або бухгалтерського обліку, зокрема, від фактичної сплати контрагентами податків до бюджету.

Тобто, у разі підтвердження реального характеру здійсненої поставки товару (надання послуг), платник не може відповідати за порушення, допущені постачальником, якщо не буде доведено його безпосередню участь у зловживанні цієї особи. Проте, під час здійснення перевірки таких обставин не встановлено.

При цьому, подані первинні документи відповідають вимогам Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» та містять необхідні для первинних документів дані в достатній мірі для ідентифікації господарських операцій, визначення їх змісту, вартості та інших істотних обставин їх здійснення.

Позивач надав документи, які вказують на рух придбаних товарів та їх подальшу реалізацію, таким чином підтверджуючи доцільність придбання товарів і ділову мету спірних операцій.

Отже, враховуючи, що спірні господарські операції здійснено позивачем з метою подальшого їх використання в оподаткованих операціях у межах своєї господарської діяльності, спричинили реальну зміну його майнового стану, а також наявні в матеріалах справи документи бухгалтерського та податкового обліку є достатніми, належними та допустимими доказами для підтвердження реальності здійснення господарських операцій з вищезазначеними контрагентами позивача.

Практика Верховного Суду, яка, якщо її систематизувати, полягає в тому, що визначальним для вирішення спорів про наявність податкових наслідків за результатами вчинення господарських операцій є дослідження сукупності обставин та первинних документів, які можуть як підтверджувати, так і спростовувати реальність господарських операцій. Ні податкова інформація щодо контрагентів по ланцюгу постачання, ні помилки в оформленні первинних документів самі по собі не є самостійними підставами для висновку про нереальність господарських операцій. Водночас у сукупності з іншими обставинами справи наявність або відсутність таких документів чи обставин можуть свідчити на спростування або підтвердження позиції контролюючого органу.

Разом з тим, посилання контролюючого органу на ухвалу Печерського районного суду м. Києва від 26 березня 2019 року у справі 757/15605/19-к, ухвалу Тернопільського міськрайонного суду від 19 березня 2019 року у справі № 607/6783/19, ухвалу Печерського районного суду м. Києва від 01 лютого 2019 року у справі 757/3171/19-к, суд зауважує, що факт порушення кримінальної справи за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених ч. 5 ст. 191, ч. 3 ст. 212 КК України не може бути самостійним доказом нереальності досліджуваних господарських операцій позивача та відповідних контрагентів, оскільки відповідні ухвали суду не містять у собі встановлених обставин, які б свідчили про невиконання контрагента своїх договірних зобов`язань саме по господарських відносинах з позивачем або встановлення обставин, які б свідчили про фіктивність (нереальність) господарських операцій між вказаними суб`єктами господарської діяльності.

Доказів, які б свідчили про наявність вироку суду відносно контрагента позивача, який би набрав законної сили, під час розгляду справи, контролюючим органом не надано, а отже сам по собі факт порушення кримінальної справи щодо посадових осіб контрагента позивача не може слугувати належним доказом фіктивності розглядуваних господарських операцій та не тягне за собою правових наслідків для позивача.

Відповідний висновок відповідає усталеній практиці Верховного Суду, зокрема в постанові від 24 квітня 2018 року по справі № 2а/0370/205/12.

Дотримання позивачем вимог щодо документального підтвердження податкового кредиту по операціям з наведеними контрагентами, які були предметом перевірки, що спростовує доводи контролюючого органу відносно відсутності доказів фактичного виконання господарських відносин між позивачем та контрагентами.

Порушення постачальником товару (робіт, послуг) у ланцюгу постачання вимог податкового законодавства чи правил ведення господарської діяльності не може бути підставою для висновку про порушення покупцем товару (робіт, послуг) вимог закону щодо формування податкового кредиту. Тому платник податків, покупець товарів (робіт, послуг) не повинен зазнавати негативних наслідків у вигляді позбавлення права на податковий кредит за можливу неправомірну діяльність його контрагента за умови, якщо суд не встановив факти, які свідчать про обізнаність платника податків щодо такої поведінки контрагентів і злагодженість дій між ними.

Аналогічний правовий висновок було висловлено в постанові Верховного Суду у справі №816/5040/14 (касаційне провадження №К/9901/9233/18).

Таким чином, враховуючи вищевикладені приписи законодавства з урахуванням встановлених обставин справи суд дійшов висновку про недоведеність податковим органом факту заниження ТОВ «Нік-Електроніка» ПДВ в періоді, що перевірявся.

Відповідно до ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч. 1 ст. 2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Частиною 2 статті 2 КАС України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно з ч. 1 ст. 9 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

За приписами ст. 73 КАС України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Відповідно до вимог статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Тобто, ці норми одночасно покладають обов`язок на сторін доводити суду обґрунтованість своїх тверджень або заперечень.

На виконання цих вимог відповідачем не доведено належними та допустимими доказами правомірність прийнятого податкового повідомлення-рішення.

Відповідно до частини 1 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Згідно статті 132 Кодексу адміністративного судочинства України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.

До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) сторін та їхніх представників, що пов`язані із прибуттям до суду; 3) пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертиз; 4) пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 5) пов`язані із вчиненням інших процесуальних дій або підготовкою до розгляду справи.

Так, матеріалами справи підтверджено, що Київським науково-дослідним інститутом судових експертиз проведено економічну експертизу стосовно питання документального підтвердження висновків акту перевірки від 31 жовтня 2019 року №216/26-15-05-04-04/33401202, за результатом якої складено висновок від 28 лютого 2020 року №3759/20-71/6450-6452/20-72.

Відповідно до наявної в матеріалах справи копії платіжного доручення від 25 лютого 2020 року №7 позивачем сплачено за проведення економічної експертизи 49 032,0 грн.

З урахуванням того, що суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позову, суд вбачає наявними підстави й для стягнення на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача судові витрати у вигляді витрат на проведення експертизи.

На підставі вище викладеного, керуючись 72-77, 139, 241-245, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва, -

В И Р І Ш И В:

1. Адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Нік-Електроніка" - задовольнити.

2. Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 02 грудня 2019 року №0010940504, прийняте Головним управлінням ДПС у м. Києві.

3. Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 02 грудня 2019 року №0010950504, прийняте Головним управлінням ДПС у м. Києві.

4. Стягнути на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Нік-Електроніка" (04212, місто Київ, вулиця Маршала Тимошенко, 13А, приміщення 606, поштова адреса: 07300, Київська область, місто Вишгород, вулиця Шолуденко, будинок 19, код ЄДРПОУ 33401202) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у м. Києві, як відокремленого підрозділу ДПС (04116, місто Київ, вулиця Шолуденка, будинок 33/19, код ЄДРПОУ ВП:44116011) судовий збір в розмірі 21020,00 грн (двадцять одна тисяча двадцять гривень 00 копійок).

5. Стягнути на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Нік-Електроніка" (04212, місто Київ, вулиця Маршала Тимошенко, 13А, приміщення 606, поштова адреса: 07300, Київська область, місто Вишгород, вулиця Шолуденко, 19, код ЄДРПОУ 33401202) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у м. Києві, як відокремленого підрозділу ДПС (04116, місто Київ, вулиця Шолуденка, будинок 33/19, код ЄДРПОУ ВП:44116011) судові витрати в сумі 49 032,00 грн (сорок дев`ять тисяч тридцять дві гривні 00 копійок).

Рішення набирає законної сили в порядку, визначеному статтею 255 Кодексу адміністративного судочинства України, після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 295-297 Кодексу адміністративного судочинства України, протягом тридцяти днів, з дня складання повного тексту рішення.

Суддя К.Ю. Гарник

Повний текст рішення суду виготовлений 31 грудня 2021 року.