Рішення № 102388137, 31.12.2021, Миколаївський окружний адміністративний суд

МИКОЛАЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

31 грудня 2021 р. № 400/11546/21 м. Миколаїв

Миколаївський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Лебедєвої Г.В., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження в порядку письмового провадження справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до військової частини А0224 про визнання бездіяльності протиправною та стягнення одноразової грошової допомоги при звільненні в розмірі 74 242,05 грн.,-

ВСТАНОВИВ:

До Миколаївського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 (надалі - позивач) до військової частини А0224 (надалі - відповідач) з позовними вимогами про:

- визнання протиправною бездіяльності військової частини А0224 щодо невиплати ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги при звільненні у відповідності до ч. 2 ст. 15 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей";

- стягнення з військової частини А0224 на користь ОСОБА_1 одноразову грошову допомогу при звільненні у відповідності до ч. 2 ст. 15 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" в розмірі 74 242, 05 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що на момент звільнення з військової служби в Збройних Силах України його загальна вислуга становила понад 10 років, тому має право на виплату одноразової грошової допомоги при звільненні. Однак, при звільненні з військової служби військова частина не провела з ним повного розрахунку, оскільки не виплатила йому одноразову грошову допомогу у розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожен повний календарний рік служби, як це передбачено ч. 2 ст. 15 Закону України "Про соціальний та правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей". Позивач вважає, що відповідачем були грубо порушенні його права та інтереси, що і стало підставою для звернення до суду.

Ухвалою від 23.11.2021 року Миколаївський окружний адміністративний суд відкрив провадження у справі № 400/11546/21 та ухвалив розглядати справу за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) відповідно до ст. 262 КАС України.

До канцелярії Миколаївського окружного адміністративного суду від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому він просить відмовити у задоволенні позову в повному обсязі. Заперечуючи проти позову, відповідач послався на те, для отримання одноразової грошової допомоги при звільненні є необхідною наявність 10 років саме календарної вислуги років, однак у позивача наявна лише вислуга в розрахунку 06 років 11 місяців 05 днів.

Розглянувши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.

ОСОБА_1 проходив військову службу у військовій частині А0224 та перебував на грошовому забезпеченні відповідача.

Відповідно до витягу з наказу командира військової частини А0224 від 13.09.2021 року № 226 позивача виключено з списків особового складу та всіх видів забезпечення.

Так, відповідно до вищезазначеного витягу з наказу, станом 13.09.2021 року вислуга років ОСОБА_1 складає: в календарному обчисленні - 6 років 11 місяців 05 днів та в пільговому обчисленні - 5 років 10 місяців 14 днів.

Вважаючи, що він має право на виплату одноразової грошової допомоги при звільненні, позивач звернувся із вказаним позовом до суду.

Надаючи правову оцінку обставинам справи, суд виходить з наступного.

Статтею 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч. 1 ст. 2 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» №2232-ХІІ від 25.03.1992 року (далі - Закон №2232-XII) військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України, іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній з обороною України, її незалежності та територіальної цілісності.

Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, встановлює єдину систему їх соціального та правового захисту, гарантує військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни відповідно до Конституції України визначає Закон України від 20.12.1991 року №2011-XII "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" та регулює відносини у цій галузі.

Згідно із статтею 1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» соціальний захист військовослужбовців це діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі. Це право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, у старості, а також в інших випадках, передбачених законом.

Частиною 2 статті 15 цього Закону закріплено, що військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, які звільняються зі служби за станом здоров`я, виплачується одноразова грошова допомога в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби. У разі звільнення з військової служби за віком, у зв`язку із скороченням штатів або проведенням організаційних заходів, закінченням строку контракту, у зв`язку з прямим підпорядкуванням близькій особі, систематичним невиконанням умов контракту командуванням, на підставах, визначених пунктом 1 частини другої статті 36 Закону України "Про розвідку", а також у зв`язку з настанням особливого періоду та небажанням продовжувати військову службу військовослужбовцем-жінкою, яка має дитину (дітей) віком до 18 років одноразова грошова допомога в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби виплачується за наявності вислуги 10 років і більше.

Пунктом 4 постанови Кабінету Міністрів України № 393 від 17 липня 1992 року "Про порядок обчислення вислуги років, призначення та виплати пенсій і грошової допомоги особам офіцерського складу, прапорщикам, мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ, поліцейським та членам їхніх сімей" установлено, що строкова військова служба зараховується до вислуги років для призначення пенсій особам, зазначеним в абзаці першому пункту 1 цієї постанови, у календарному обчисленні, а в разі її проходження в умовах, визначених у пункті 3 цієї постанови, у віддалених і високогірних місцевостях або в інших умовах, які згідно із законодавством колишнього СРСР були підставою для зарахування до вислуги років для призначення пенсії на пільгових умовах, - у відповідному пільговому обчисленні.

Так, суд звертає увагу, що частина друга статті 15 Законі України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" не містить вказівки на те, що право на призначення та виплату одноразової грошової допомоги виникає за наявності 10 і більше саме календарних років вислуги.

Також, суд наголошує, що поняття «календарна вислуга років» застосовується не для позначення необхідної для призначення допомоги вислуги років, а для визначення розміру грошової допомоги, а саме: «в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби». При цьому умовою набуття права на призначення та виплату одноразової грошової допомоги відповідно до частини другої статті 15 «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» є наявність «вислуги 10 років і більше».

Вищевикладене узгоджується з правовою позицією викладеною в постанові Верховного Суду від 21.04.2021 року у справі № 380/2427/20.

Частиною 5 ст.242 КАС України визначено, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Таки чином, твердження відповідача про наявність обов`язкової умови для виплати одноразової грошової допомоги вислуги років понад 10 років, саме у календарному обчисленні такої вислуги, суд вважає необґрунтованими, оскільки вказані доводи ґрунтуються на неправильному тлумаченні відповідачем вимог законодавства.

З матеріалів справи вбачається, що позивач звільнений з військової служби на підставі підпункту « 4» пункту 2 частини п`ятої статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок та військову службу» (у зв`язку із закінченням строку контракту).

При цьому, судом встановлено, що станом 13.09.2021 року вислуга років ОСОБА_1 складає: в календарному обчисленні - 6 років 11 місяців 05 днів та в пільговому обчисленні - 5 років 10 місяців 14 днів.

За вказаних обставин суд констатує, що відповідно до правил частини другої статті 15 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» позивач як такий, що має вислугу більше 10 років набув право на отримання одноразової грошової допомоги при звільненні у розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби.

Аналогічні правові висновки висловлено Верховним Судом у постановах від 11.04.2018р. у справі № 806/2104/17 та від 24.11.2020р. у справі №822/3008/17.

Оскільки інші підстави відмови, крім недостатності років вислуги, у призначенні одноразової грошової допомоги відсутні, суд приходить до висновку, що позивач має право на таку виплату.

Водночас, щодо конкретного розміру такої грошової допомоги, суд зазначає наступне.

Обов`язок щодо обрахунку розміру одноразової грошової допомоги покладається на відповідача та у спірних правовідносинах останній підлягає зобов`язанню здійснити такий обрахунок, та виплату позивачу нарахованої одноразової грошової допомоги згідно Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».

Крім того, заявляючи вимогу про зобов`язання відповідача нарахувати та виплатити позивачу одноразову грошову допомогу саме у сумі 74 242, 74 грн., ОСОБА_1 жодним чином не обґрунтував здійснений розрахунок вказаної суми допомоги.

З огляду на викладене, суд приходить до висновку, що адміністративний позов підлягає частковому задоволенню.

Оцінюючи правомірність дій та рішень органів владних повноважень, суд керується критеріями, закріпленими у ст.2 КАС України, які певною мірою відображають принципи адміністративної процедури.

Відповідно до ч. 1 ст. 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Частиною 1 ст. 77 КАС України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

Частиною 2 ст. 77 КАС України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Згідно із ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

З огляду на вищевикладене суд дійшов висновку, що позовні вимоги є обґрунтованими та такими, що підлягають частковому задоволенню.

Відповідно до ч. 3 ст. 139 КАС України, частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.

Судові витрати по справі відсутні.

Керуючись статтями 2, 9, 72, 76, 77, 78, 80, 120, 241-246, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ) до військової частини А0224 (пр-т Героїв України, 72, м. Миколаїв, 54025, ідентифікаційний код 08489704) про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії - задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність військової частини А0224 щодо невиплати ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги при звільненні у відповідності до ч. 2 ст. 15 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей".

Зобов`язати військову частину А0224 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 одноразову грошову допомогу при звільненні із військової служби в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби, згідно частини 2 статті 15 Закону України "Про соціальний та правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей".

В решті позовних вимог відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене до П`ятого апеляційного адміністративного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Повний текст рішення складено та підписано суддею 31.12.2021 року.

Суддя Г.В. Лебедєва