Рішення № 102387844, 30.12.2021, Львівський окружний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 грудня 2021 року

справа №380/6555/21

провадження № П/380/6641/21

Львівський окружний адміністративний суд, у складі головуючого судді Кузана Р.І., розглянувши у письмовому провадженні в м.Львові в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Луцького прикордонного загону (військова частина 9971) про визнання протиправною бездіяльності, зобов`язання вчинити дії, -

в с т а н о в и в :

ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) (далі – позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до суду з позовом до Луцького прикордонного загону (військова частина 9971) (місцезнаходження: 43005, Волинська область, м.Луцьк, вул.Стрілецька, 6, код ЄДРПОУ 14321661) (далі – відповідач), в якому просить:

- визнати протиправною бездіяльність відповідача у відношенні до позивача щодо ненарахування та невиплати одноразової грошової допомоги при звільненні, передбаченої ст.15 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей»;

- зобов`язати відповідача нарахувати та виплатити позивачу одноразову грошову допомогу при звільненні, передбачену ст.15 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» у розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби з включенням у розрахунок місячного грошового забезпечення щомісячної додаткової грошової винагороди передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 22.09.2010 року № 889;

- визнати протиправною бездіяльність відповідача у відношенні до позивача щодо нездійснення нарахування та виплати грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки, передбаченої ч.4 ст.10-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» та постановою Кабінету Міністрів України від 01.08.2012 №702 за період з 2014-2017 роки загальним терміном 17 діб, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 27.06.2017;

- зобов`язати відповідача нарахувати та виплатити позивачу грошову компенсацію за невикористані дні додаткової відпустки, передбаченої ч.4 ст.10-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» та постановою Кабінету Міністрів України від 01.08.2012 №702 за період з 2014-2017 роки загальним терміном 17 діб, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 27.06.2017.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що відповідач протиправно при звільненні не нарахував та не виплатив одноразову грошову допомогу, передбачену п. 2 ст. 15 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та члені їх сімей» у розмірі 50% місячного грошового забезпечення за 10 календарних років. Відповідач повинен нарахувати та виплатити таку із включенням у розрахунок місячного грошового забезпечення щомісячної грошової винагороди, передбаченої Постановою Кабінету Міністрів України від 22.09.2010 за № 889.

Зазначає, що під час проходження служби відповідачем не проведено із позивачем розрахунків щодо виплати компенсації за невикористані календарні дні щорічної відпустки за виконання обов`язків військової служби, які пов`язані з нервово-емоційним та інтелектуальним навантаженням, передбаченої постанови Кабінету Міністрів України від 01.08.2012 № 702 за період 2012 - 2017. Крім того зазначає, що в березні 2021 року звертався до відповідача із заявою про виплату грошової компенсації за всі невикористані календарні дні додаткової відпустки передбаченої постанови Кабінету Міністрів України від 01.08.2012 № 702. Однак відповідач відмовив у такій виплаті. Просить позов задовольнити.

Ухвалою судді від 26.04.2021 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі; справу вирішено розглядати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.

Сторони належним чином повідомлялися про розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження.

Відповідач подав до суду відзив на позовну заяву, в якому просить суд відмовити в задоволенні позову. Відзив обґрунтований тим, що винагорода не включається до складу грошового забезпечення, з якого здійснюється обчислення одноразових додаткових видів грошового забезпечення та інших одноразових виплат. Відтак, на думку позивача, системний аналіз положень Закону України “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей”, постанови Кабінету Міністрів України від 22 вересня 2010 року за № 889 “Питання грошового забезпечення окремих категорій військовослужбовців Збройних Сил, Державної прикордонної служби, Національної гвардії та осіб начальницького складу органів і підрозділів цивільного захисту Державної служби з надзвичайних ситуацій”, Інструкції про розміри і порядок виплати додаткової грошової винагороди військовослужбовцям Державної прикордонної служби України, затвердженої наказом Міністерства внутрішніх справ № 73 від 02.02.2016, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 11.02.2016 за № 217/28347, дає підстави стверджувати, що винагорода не входить до структури і складу грошового забезпечення військовослужбовців, з якого нараховується одноразова грошова допомога в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби та грошова допомога на оздоровлення.

Крім того зазначає, що додаткові відпустки військовослужбовцям, виконання обов`язків військової служби, яких пов`язано з підвищеним нервово-емоційним та інтелектуальним навантаженням або здійснюється в особливих природних географічних, геологічних, кліматичних і екологічних умовах та умовах підвищеного ризику для життя і здоров`я в особливий період не надаються.

Позивач подав до суду відповідь на відзив (вх. № 39134), обґрунтовану тими ж обставинам, що й позовна заява.

Дослідивши подані сторонами документи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив таке.

Наказом начальника Північного регіонального управління Державної прикордонної служби України від 08.06.2017 № 233-ОС позивача звільнено з військової служби відповідно до підпункту «ї» пункту 1 частини восьмої статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу».

Наказом начальника Луцького прикордонного загону Північного регіонального управління Державної прикордонної служби України від 23.06.2017 № 135-ос позивача виключено зі списків особового складу військової частини та видів забезпечення з 23.06.2017.

Вислуга років станом на 23.06.2021 становить: календарна - 08 років 10 місяців 25 днів, пільгова 02 роки 05 місяців 28 днів.

Позивач звернувся до відповідача із запитом від 31.03.2021, в якому просив виплатити позивачу одноразову грошову допомогу при звільненні у розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби з включенням у розрахунок місячного грошового забезпечення щомісячної додаткової грошової винагороди передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 22.09.2010 № 889 та просив надати інформацію чи відносились посади з 2012 року, на яких позивач проходив військову службу, до переліку військових посад Держприкордонслужби, виконання обов`язків військової служби за якими пов`язано з підвищеним нервово-емоційним та інтелектуальним навантаженням, ризиком для життя і здоров`я.

Листом від 07.04.2021 № 11/3108 відповідач повідомив позивача про те, що постанова Кабінету Міністрів України від 22.09.2010 № 889 не регламентує порядок та розмір включення додаткової грошової винагороди до розміру одноразової грошової допомоги при звільненні з військової служби, а тому розрахунок одноразової грошової допомоги при звільнення було проведено без урахуванням щомісячної додаткової грошової винагороди. Крім того зазначив перелік посад позивача, які пов`язані з підвищеним нервово-емоційним та інтелектуальним навантаженням, ризиком для життя і здоров`я.

Вирішуючи даний спір, суд застосовує такі норми права та виходить з таких мотивів.

Щодо нарахування та виплати позивачу грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки, передбаченої ч.4 ст.10-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» та постановою Кабінету Міністрів України від 01.08.2012 №702 за період з 2014-2017 роки загальним терміном 17 діб, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 27.06.2017, суд зазначає таке.

Положеннями частини 2 статті 19 Конституції України обумовлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ст.43 Конституції України, кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Відповідно до пункту 4 статті 10-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» № 2011-XII (далі – Закон України №2011-ХІІ) військовослужбовцям, виконання обов`язків військової служби яких пов`язано з підвищеним нервово-емоційним та інтелектуальним навантаженням або здійснюється в особливих природних географічних, геологічних, кліматичних і екологічних умовах та умовах підвищеного ризику для життя і здоров`я, крім військовослужбовців строкової військової служби, надається щорічна додаткова відпустка із збереженням грошового та матеріального забезпечення. Тривалість такої щорічної додаткової відпустки визначається залежно від часу проходження служби в цих умовах та не може перевищувати 15 календарних днів.

Перелік місцевостей з особливими природними географічними, геологічними, кліматичними, екологічними умовами, військових посад, виконання обов`язків військової служби яких пов`язано з підвищеним нервово-емоційним та інтелектуальним навантаженням, ризиком для життя і здоров`я, а також порядок надання та тривалість щорічної додаткової відпустки залежно від часу проходження служби в зазначених умовах визначаються Кабінетом Міністрів України.

Військовослужбовцям, які одночасно мають право на отримання щорічної додаткової відпустки, передбаченої абзацом першим цього пункту та іншими законами, щорічна додаткова відпустка із збереженням грошового та матеріального забезпечення надається за однією з підстав за вибором військовослужбовця.

Постановою Кабінету Міністрів України «Про затвердження переліку місцевостей з особливими природними, географічними, геологічними, кліматичними, екологічними умовами та переліків військових посад, виконання обов`язків військової служби за якими пов`язано з підвищеним нервово-емоційним та інтелектуальним навантаженням, ризиком для життя і здоров`я, а також Порядку надання та визначення тривалості щорічної додаткової відпустки залежно від часу проходження служби в зазначених умовах» № 702 від 01.08.2012 (далі - постанова № 702) затверджено Перелік військових посад Держприкордонслужби, виконання обов`язків військової служби за якими пов`язано з підвищеним нервово-емоційним та інтелектуальним навантаженням, ризиком для життя і здоров`я, що дають право на щорічну додаткову відпустку (додатки № 4), та Порядок надання та визначення тривалості щорічної додаткової відпустки залежно від часу проходження служби в місцевостях з особливими природними, географічними, геологічними, кліматичними, екологічними умовами та на посадах, виконання обов`язків військової служби за якими пов`язано з підвищеним нервово-емоційним та інтелектуальним навантаженням, ризиком для життя і здоров`я.

З аналізу військових посад, затверджених додатком № 4 до постанови № 702, та витягу з послужного списку позивача суд встановив, що в період з 01.01.2014 по 09.10.2014 та з 04.08.2015 по 23.06.2017 позивач проходив військову службу на посадах, які надають право на отримання додаткової відпустки, передбаченої пунктом 4 статті 10-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» та постановою Кабінету Міністрів України № 702 від 01.08.2012. Посада заступника начальника мобільної прикордонної застави «Луцьк» з персоналу, яку займав позивач в період з 09.10.2014 по 04.08.2015 не відноситься до переліку військових посад Держприкордонслужби, виконання обов`язків військової служби за якими пов`язано з підвищеним нервово-емоційним та інтелектуальним навантаженням, ризиком для життя і здоров`я, які дають право на щорічну додаткову відпустку.

Відповідно до статті 4 Закону України «Про відпустки» № 504/96-ВР від 05.11.1996 (далі - Закон України № 504/96-ВР) передбачено такі види щорічних відпусток: основна відпустка (стаття 6 цього Закону); додаткова відпустка за роботу зі шкідливими та важкими умовами праці (стаття 7 цього Закону); додаткова відпустка за особливий характер праці (стаття 8 цього Закону); інші додаткові відпустки, передбачені законодавством.

Відповідно до пункту 8 статті 10-1 Закону України № 2011-ХІІ військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, додаткові відпустки у зв`язку з навчанням, творчі відпустки та соціальні відпустки надаються відповідно до Закону України «Про відпустки». Інші додаткові відпустки надаються їм на підставах та в порядку, визначених відповідними законами України.

Абзацом третім пункту 14 статті 10-1 Закону України № 2011-ХІІ передбачено, що у рік звільнення зазначених в абзацах першому та другому цього пункту військовослужбовців зі служби у разі невикористання ними щорічної основної або додаткової відпустки їм виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, у тому числі військовослужбовцям-жінкам, які мають дітей.

Відповідно до пункту 17 статті 10-1 Закону України № 2011-ХІІ в особливий період з моменту оголошення мобілізації до часу введення воєнного стану або до моменту прийняття рішення про демобілізацію військовослужбовцям надаються відпустки, передбачені частинами першою, шостою та дванадцятою цієї статті, і відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин. Надання військовослужбовцям відпусток, передбачених частиною першою цієї статті, здійснюється за умови одночасної відсутності не більше 30 відсотків загальної чисельності військовослужбовців певної категорії відповідного підрозділу. Відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин військовослужбовцям надаються із збереженням грошового забезпечення тривалістю не більш як 10 календарних днів.

Згідно із пунктом 18 статті 10-1 Закону України № 2011-ХІІ в особливий період під час дії воєнного стану військовослужбовцям можуть надаватися відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин зі збереженням грошового забезпечення тривалістю не більш як 10 календарних днів без урахування часу, необхідного для проїзду в межах України до місця проведення відпустки та назад, але не більше двох діб в один кінець.

Відповідно до пункту 19 статті 10-1 Закону України № 2011-ХІІ надання військовослужбовцям у періоди, передбачені пунктами 17 і 18 цієї статті, інших видів відпусток, крім відпусток військовослужбовцям-жінкам у зв`язку з вагітністю та пологами, для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, а в разі якщо дитина потребує домашнього догляду, - тривалістю, визначеною в медичному висновку, але не більш як до досягнення нею шестирічного віку, а також відпусток у зв`язку з хворобою або для лікування після тяжкого поранення за висновком (постановою) військово-лікарської комісії, припиняється.

При цьому визначення поняття особливого періоду наведене у Законах України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» № 3543-XII від 21.10.1993 та «Про оборону України» № 1932-XII від 06.12.1991 (далі - Закони України № 3543-XII та № 1932-XII відповідно).

Згідно з статтею 1 Закону України № 3543-XII особливий період - це період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, який настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.

Статтею 1 Закону України № 1932-XII визначено особливий період, як період, що настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи моменту введення воєнного стану в Україні або окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний стан і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.

Крім цього в статті 1 Закону України № 3543-XII надано визначення мобілізації та демобілізації. Так мобілізація - це комплекс заходів, здійснюваних з метою планомірного переведення національної економіки, діяльності органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на функціонування в умовах особливого періоду, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати воєнного часу. Мобілізація може бути загальною або частковою та проводиться відкрито чи приховано; демобілізація - комплекс заходів, рішення про порядок і терміни проведення яких приймає Президент України, спрямованих на планомірне переведення національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на роботу і функціонування в умовах мирного часу, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати мирного часу.

Аналіз зазначених норм свідчить про те, що в особливий період з моменту оголошення мобілізації припиняється надання військовослужбовцям інших видів відпусток, у тому числі додаткової соціальної відпуски. Однак Законом України № 2011-XII не встановлено припинення виплати компенсації за невикористані частини додаткової соціальної відпустки, право на яку позивачка набула за період проходження нею військової служби.

Водночас, у разі невикористання додаткової соціальної відпуски протягом календарного року, в якому у особи виникає право на таку відпустку, додаткова соціальна відпустка переноситься на інший період, тобто особа не втрачає самого права на надану їй чинним законодавством України соціальну гарантію, яке може бути реалізовано в один із таких двох способів: 1) безпосереднє надання особі відпустки після закінчення особливого періоду, який може тривати невизначений термін; 2) грошова компенсація відпустки особі.

Отже, припинення надання військовослужбовцям додаткових відпусток (відповідно до статті 10-1 Закону України № 2011-ХІІ у періоди, передбачені пунктами 17 і 18 цієї статті) є тимчасовим обмеженням способу реалізації права на використання додаткової відпустки безпосередньо. Між тим обмеження щодо одного з двох способів реалізації такого права не впливає на суть цього права, яке гарантується пунктами 4, 8 статті 10-1 Закону України № 2011-ХІІ, статтею 16-2 Закону України № 504/96-ВР.

Крім цього відповідно до пункту 3 розділу XXXI Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого наказом Міністра оборони України № 260 від 07.06.2018, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 26.06.2018 за № 745/32197 (далі - Порядок № 260) у рік звільнення військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), звільненим з військової служби за віком, станом здоров`я, у зв`язку з безпосереднім підпорядкуванням близькій особі, у зв`язку зі скороченням штатів або проведенням організаційних заходів, які не використали щорічну основну відпустку або використали частково, за їх бажанням надається відпустка із наступним виключенням зі списків особового складу військової частини та виплачується грошове забезпечення у розмірі відповідно до кількості наданих днів відпустки або виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, в тому числі за минулі роки.

Іншим військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), які звільняються з військової служби, за їх бажанням надається відпустка із наступним виключенням зі списків особового складу військової частини тривалістю, що визначається пропорційно часу, прослуженому в році звільнення за кожен повний місяць служби, та за час такої відпустки виплачується грошове забезпечення або виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, в тому числі за минулі роки.

Отже, у випадку звільнення військовослужбовців з військової служби їм виплачується компенсація за всі невикористані ними дні щорічної відпустки, у тому числі за невикористані дні додаткової відпустки, передбаченої пунктом 4 статті 10-1 Закону України № 2011-ХІІ.

Суд встановив, що позивач впродовж з 01.01.2014 по 09.10.2014 та з 04.08.2015 по 23.06.2017 проходив військову службу на посадах, які надають право на отримання додаткової відпустки, передбаченої пунктом 4 статті 10-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» та постановою Кабінету Міністрів України № 702 від 01.08.2012.

З огляду на зазначене суд вважає, що при звільненні з військової служби у запас позивач мав право на отримання грошової компенсації за невикористану у з 01.01.2014 по 09.10.2014 та з 04.08.2015 по 23.06.2017 додаткову відпустку, передбачену пунктом 4 статті 10-1 Закону України № 2011-ХІІ.

Однак, як встановлено судом, відповідно до Переліку військових посад Держприкордонслужби, виконання обов`язків військової служби за якими пов`язано з підвищеним нервово-емоційним та інтелектуальним навантаженням, ризиком для життя і здоров`я, які дають право на щорічну додаткову відпустку (Додаток 4 до постанови Кабінету Міністрів України від 1 серпня 2012 р. № 702), посада заступника начальника мобільної прикордонної застави «Луцьк» з персоналу, яку займав позивач в період з 09.10.2014 по 04.08.2015 не відноситься до переліку військових посад, які дають право на грошову компенсацію за невикористані дні додаткової відпустки, передбаченої ч.4 ст.10-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» та постановою Кабінету Міністрів України від 01.08.2012 №702.

Підсумовуючи наведене суд приходить до переконання що позовні вимоги в частині визнання протиправною бездіяльність відповідача у відношенні до позивача щодо нездійснення нарахування та виплати грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки, передбаченої ч.4 ст.10-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» та постановою Кабінету Міністрів України від 01.08.2012 №702 за період з 01.01.2014 по 09.10.2014 та з 04.08.2015 по 23.06.2017, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 23.06.2017 та зобов`язання відповідача нарахувати та виплатити позивачу грошову компенсацію за невикористані дні додаткової відпустки, передбаченої ч.4 ст.10-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» та постановою Кабінету Міністрів України від 01.08.2012 №702 за період з 01.01.2014 по 09.10.2014 та з 04.08.2015 по 23.06.2017, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби - 23.06.2017, підлягають задоволенню.

Разом з цим, суд звертає увагу на те, що обов`язок визначення кількості днів невикористаної додаткової відпустки покладається безпосередньо на роботодавця, а тому суд вважає за необхідне відмовити в задоволенні цієї вимоги з визначенням конкретної кількості днів відпустки.

Щодо позовної вимоги зобов`язати відповідача нарахувати та виплатити позивачу одноразову грошову допомогу при звільненні, передбачену ст.15 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» у розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби з включенням у розрахунок місячного грошового забезпечення щомісячної додаткової грошової винагороди передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 22.09.2010 року № 889, суд зазначає наступне.

Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв`язку з виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни здійснюється Законом України «Про військовий обов`язок і військову службу» від 25 березня 1992 року № 2232-XII (далі - Закон № 2232-XII).

Відповідно до частини 4 статті 2 Закону № 2232-XII порядок проходження військової служби, права та обов`язки військовослужбовців визначаються цим та іншими законами, відповідними положеннями про проходження військової служби, що затверджуються Президентом України, та іншими нормативно-правовими актами.

Згідно зі статтею 40 Закону № 2232-XII гарантії правового і соціального захисту громадян України, які виконують конституційний обов`язок щодо захисту Вітчизни, забезпечуються відповідно до законів України «Про Збройні Сили України», «;Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», «;Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», «;Про державні гарантії соціального захисту військовослужбовців, які звільняються із служби у зв`язку з реформуванням Збройних Сил України, та членів їхніх сімей» та іншими законами.

Права, пільги та соціальні гарантії військовослужбовців визначаються Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20 грудня 1991 року № 2011-XII (далі - Закон № 2011-XII).

Частиною 1 статті 9 Закону № 2011-XII обумовлено, що держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.

Частинами 2, 3 статті 9 Закону № 2011-XII встановлено, що до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.

Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця. Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону.

Частиною четвертою цієї ж статті обумовлено, що грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності.

Також, відповідно до постанови Кабінету Міністрів України «Про упорядкування структури та умов грошового забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» від 07 листопада 2007 року № 1294 грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу складається з посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням, щомісячних (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премії) та одноразових додаткових видів грошового забезпечення.

Згідно з частиною 2 статті 15 Закону № 2011-XII військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, які звільняються зі служби за станом здоров`я, виплачується одноразова грошова допомога в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби. У разі звільнення з військової служби за віком, у зв`язку із скороченням штатів або проведенням організаційних заходів, закінченням строку контракту, у зв`язку з безпосереднім підпорядкуванням близькій особі, систематичним невиконанням умов контракту командуванням, а також у зв`язку з настанням особливого періоду та небажанням продовжувати військову службу військовослужбовцем-жінкою, яка має дитину (дітей) віком до 18 років одноразова грошова допомога в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби виплачується за наявності вислуги 10 років і більше.

Аналогічні норми містить пункти 1, 5 розділу XXXII Порядку виплати грошового забезпечення, затвердженого Наказом Міністерства оборони України від 07 червня 2018 року № 260 та зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 26 червня 2018 року за № 745/32197, відповідно до яких військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), які звільняються зі служби за станом здоров`я, виплачується одноразова грошова допомога в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби. Одноразова грошова допомога у разі звільнення з військової служби обчислюється з розміру місячного грошового забезпечення, до якого включаються звільненим із займаних посад - щомісячні основні та додаткові види грошового забезпечення (крім винагород) за останньою займаною посадою.

Правова позиція щодо застосування приписів частини другої статті 15 Закону №2011-XII неодноразово викладалася у постановах Верховного Суду, зокрема, від 11 квітня 2018 року у справі № 806/2104/17, від 24 листопада 2020 року у справі № 822/3008/17, від 21 квітня 2021 року № 380/2427/20 та інш.

Відповідно до усталеної позиції Верховного Суду правова норма частини другої статті 15 Законі №2011-XII не містить вказівки на те, що право на призначення та виплату одноразової грошової допомоги виникає за наявності 10 і більше саме календарних років вислуги. Поняття «календарна вислуга років» застосовується не для позначення необхідної для призначення допомоги вислуги років, а для визначення розміру грошової допомоги, а саме: «в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби».

При цьому, Верховний Суд наголошував, що умовою набуття права на призначення та виплату одноразової грошової допомоги відповідно до частини другої статті 15 Закону № 2011-XII є наявність «вислуги 10 років і більше».

Судом встановлено, що на момент звільнення позивача з військової служби вислуга років у Збройних Силах становить: календарна 08 років 10 місяців 25 дні, пільгова 02 роки 05 місяців 28 днів; всього 11 років 04 місяці 25 днів, тобто понад 10 років.

З огляду на викладене, висновується, що позивач набув право на одноразову допомогу при звільненні відповідно до статті 15 Закону № 2011-ХІІ.

У наказі начальника Луцького прикордонного загону Північного регіонального управління Державної прикордонної служби України від 23.06.2017 № 135-ос, згідно з яким позивача виключено зі списків військової частини, не відображено відомостей про виплату позивачу одноразової грошової допомоги при звільненні, доказів виплати такої суб`єктом владних повноважень під час судового розгляду справи не надано.

Суд вважає, що відповідач не нарахувавши та не виплативши позивачу одноразову грошову допомогу при звільненні з розрахунку 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби, допустив протиправну бездіяльність у спірних правовідносинах, чим порушив гарантоване право позивача на належне грошове забезпечення.

Суд зазначає, що відповідач ще не нарахував та не виплатив позивачу одноразову грошову допомогу при звільненні з розрахунку 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби.

Відтак, позовна вимога про нарахування та виплату позивачу такої одноразової грошової допомоги в частині включення у розрахунок місячного грошового забезпечення щомісячної додаткової грошової винагороди передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 22.09.2010 № 889 є передчасною та заявленою на майбутнє, а тому в цій частині позовних вимог необхідно відмовити в задоволенні.

Крім того суд зазначає, що позивачем не долучено доказів виплати йому додаткової грошової винагороди.

Згідно з вимогами ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідно до ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Таким чином, виходячи із заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та доказів, зібраних у справі, суд дійшов висновку, що позов необхідно задовольнити частково.

Щодо судового збору, оскільки позивач звільнений від сплати судового збору на підставі п.1 ч.1 ст.5 Закону України «Про судовий збір», такий відповідно до ст.139 КАС України, поверненню позивачу не підлягає.

Керуючись ст.ст.2, 6, 8-10, 13, 14, 72-77, 139, 241-246, 250, 262, 291, Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

в и р і ш и в:

позов задовольнити частково.

Визнання протиправною бездіяльність Луцького прикордонного загону (військова частина 9971) у відношенні до ОСОБА_1 щодо нездійснення нарахування та виплати грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки, передбаченої ч.4 ст.10-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» та постановою Кабінету Міністрів України від 01.08.2012 №702 за період з 01.01.2014 по 09.10.2014 та з 04.08.2015 по 23.06.2017, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 27.06.2017.

Зобов`язати Луцький прикордонний загін (військова частина 9971) (місцезнаходження: 43005, Волинська область, м.Луцьк, вул.Стрілецька, 6, код ЄДРПОУ 14321661) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) грошову компенсацію за невикористані дні додаткової відпустки, передбаченої ч.4 ст.10-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» та постановою Кабінету Міністрів України від 01.08.2012 №702 за період з 01.01.2014 по 09.10.2014 та з 04.08.2015 по 23.06.2017, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 23.06.2017.

Визнати протиправною бездіяльність Луцького прикордонного загону (військова частина 9971) у відношенні до ОСОБА_1 щодо ненарахування та невиплати одноразової грошової допомоги при звільненні, передбаченої ст.15 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».

Зобов`язати Луцький прикордонний загін (військова частина 9971) (місцезнаходження: 43005, Волинська область, м.Луцьк, вул.Стрілецька, 6, код ЄДРПОУ 14321661) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) одноразову грошову допомоги при звільненні, передбачену ст.15 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» у розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби.

В задоволенні решт позовних вимог відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя Р.І. Кузан