Рішення № 102387487, 31.12.2021, Київський окружний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

31 грудня 2021 року № 320/7595/21

Суддя Київського окружного адміністративного суду Лапій С.М., розглянувши в м. Києві у порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом гр. ОСОБА_1 до Дмитрівської сільської ради Бучанського району Київської області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії,

в с т а н о в и в:

До Київського окружного адміністративного суду звернулася гр. ОСОБА_1 з позовом, в якому просить:

- визнати протиправними дії Дмитрівської сільської ради Бучанського району Київської області щодо відмови їй у наданні дозволу на складання проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки (вказаної на графічному матеріалі) у власність для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд в с. Дмитрівка Бучанського району Київської області, викладені у рішенні № 56/7 від 28 квітня 2021 року Сьомої сесії восьмого скликання Дмитрівської сільської ради Бучанського району Київської області та скасувати вказане рішення;

- зобов`язати Дмитрівську сільську раду Бучанського району Київської області надати їй дозвіл на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд орієнтовним розміром 1194,7 кв.м. в с. Дмитрівка Бучанського району Київської області.

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що відповідачем розглянуто її заяву про надання дозволу на розробку документації із землеустрою щодо відведення земельної ділянки під індивідуальне будівництво та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд орієнтовною площею 1194,7 кв м в с. Дмитрівка Бучанського району Київської області. Проте, рішенням відповідача від 28.04.2021 № 56/7 їй відмовлено у задоволенні заяви у зв`язку з тим, що вказана земельна ділянка перебуває у власності третьої особи.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 01.07.2021 відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження.

Відповідачем надано суду відзив на позовну заяву, в якій він проти позову заперечує та просить відмовити у задоволенні позовних вимог.

Представник позивачки надав суду клопотання, в якому просив розглядати справу за його відсутності.

На підставі ст.ст. 194, 205 КАС України судом прийнято рішення про розгляд справи у порядку письмового провадження.

Судом встановлено, що позивачка звернулася до Дмитрівської сільської ради із заявою про надання дозволу на розробку документації із землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для індивідуального будівництва та обслуговування житлового будинку і господарських споруд орієнтовною площею 1194,7 кв м, яка розташована в с. Дмитрівка Київської області.

До клопотання позивачка додала: копію паспорта; копію картки фізичної особи – платника податків; графічні матеріали про бажане розташування земельної ділянки.

Дмитрівською сільською радою Бучанського району Київської області 28.04.2021 прийнято рішення № 56/7 “Про надання дозволу на складання проекту щодо відведення земельної ділянки у власність для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд в с. Дмитрівка Бучанського району Київської області гр.. ОСОБА_1 », відповідно до якого позивачці відмовлено у наданні дозволу на складання проекту щодо відвідення земельної ділянки (вказаної у графічному матеріалі) у власність, оскільки дана земельна ділянка перебуває у власності третьої особи.

Позивачка, не погоджуючись з оскаржуваним рішенням, звернулася до суду за захистом своїх прав.

Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з наступного.

Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 144 Конституції України передбачено, що органи місцевого самоврядування в межах повноважень, визначених законом, приймають рішення, які є обов`язковими до виконання на відповідній території. Рішення органів місцевого самоврядування з мотивів їх невідповідності Конституції чи законам України зупиняються у встановленому законом порядку з одночасним зверненням до суду.

Відповідно до пункту 34 частини першої статті 26 Закону України від 21.05.1997 № 280/97-ВР “Про місцеве самоврядування” (далі – Закон №280/97) виключно на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради вирішуються питання щодо вирішення відповідно до закону питань регулювання земельних відносин.

Згідно ч. 1, ч. 2 ст. 59 Закону №280/97 рада в межах своїх повноважень приймає нормативні та інші акти у формі рішень. Рішення ради приймається на її пленарному засіданні після обговорення більшістю депутатів від загального складу ради, крім випадків, передбачених цим Законом. При встановленні результатів голосування до загального складу сільської, селищної, міської ради включається сільський, селищний, міський голова, якщо він бере участь у пленарному засіданні ради, і враховується його голос.

Частиною першою статті 71 Закону №280/97 передбачено, що територіальні громади, органи та посадові особи місцевого самоврядування самостійно реалізують надані їм повноваження.

Право на земельну ділянку виникає і реалізується на підставах і в порядку, визначених Конституцією України, Земельним кодексом України та іншими законами України, що регулюють земельні відносини.

Відповідно до статті 12 Земельного кодексу України (далі – ЗК України) до повноважень сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин на території сіл, селищ, міст належить розпорядження землями територіальних громад, передача земельних ділянок комунальної власності у власність громадян та юридичних осіб відповідно до цього Кодексу.

Згідно ч.1 ст. 116 ЗК України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону.

Частиною шостою статті 118 ЗК України передбачено, що громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу.

У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри.

До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства).

Згідно ч. 7 ст. 118 ЗК України відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні.

Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Суд зазначає, що вказаною нормою закону наведений не тільки вичерпний перелік підстав для відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, а й визначено обов`язок відповідного органу виконавчої влади або орган місцевого самоврядування вказати на мотиви, з яких прийнято рішення про відмову у його наданні.

Судом встановлено, що оскаржуване рішення мотивоване тим, що бажана земельна ділянка, яка вказана у графічному матеріалі, перебуває у власності третьої особи.

З матеріалів справи слідує, що спірна земельна ділянка належить на праві власності ОСОБА_2 , що підтверджується державним актом на земельну ділянку від 23.07.2008 серія ЯД № 686923 та земельною шнуровою книгою.

Таким чином, суд дійшов висновку, що обрана позивачкою земельна ділянка знаходиться (накладається) в межах земельної ділянки, яка перебуває у приватній власності третіх осіб.

Стаття 41 Конституції України гарантує, що право приватної власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності.

Примусове відчуження об`єктів права приватної власності може бути застосоване лише як виняток з мотивів суспільної необхідності, на підставі і в порядку, встановлених законом, та за умови попереднього і повного відшкодування їх вартості. Примусове відчуження таких об`єктів з наступним повним відшкодуванням їх вартості допускається лише в умовах воєнного чи надзвичайного стану.

Частиною 5 статті 116 Земельного кодексу України передбачено, що земельні ділянки, які перебувають у власності чи користуванні громадян або юридичних осіб, передаються у власність чи користування за рішенням органів виконавчої влади чи органів місцевого самоврядування лише після припинення права власності чи користування ними в порядку, визначеному законом.

Суд зазначає, що саме по собі перебування обраної для розробки проекту землеустрою та у подальшому безоплатної приватизації земельної ділянки у приватній власності іншої особі є вичерпною і достатньою підставою для відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо неї третім особам, зокрема позивачці.

Таким чином відповідачем правомірно відмовлено позивачці у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки орієнтовною площею 1194,7 кв м для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель, отже оскаржуване рішення прийнято відповідачем правомірно, у межах та спосіб передбачений чинним законодавством.

Щодо позовної вимоги про зобов`язання відповідача надати дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність, то суд зазначає, що дана вимога є похідною від першої, а тому задоволенню не підлягає.

Відповідно до ч. 1 ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Згідно із ч. 2 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони, зокрема на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано, обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо.

Відповідно до ч.1 ст. 9, ч. 1 ст. 77 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Згідно ч. 1 ст. 72, ч. 3 ст. 77 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Докази суду надають учасники справи.

Відповідно до ч. 2 ст. 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Виходячи з викладеного, саме суб`єкт владних повноважень зобов`язаний довести, що він діяв у межах, установлених законом, відповідно до повноважень та у спосіб, що визначені законом.

Згідно ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Також суд звертає увагу, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод (рішення Європейського Суду з прав людини у справі Трофимчук проти України, no. 4241/03, від 28.10.2010).

Отже, виходячи з меж заявлених позовних вимог та матеріалів справи, суд дійшов висновку, що викладені в позовній заяві вимоги позивача є необґрунтованими та такими, що задоволенню не підлягають.

Керуючись ст.ст. 9, 14, 73 - 78, 90, 143, 194, 205, 242- 246, 250, 255 КАС України, суд

в и р і ш и в :

У задоволенні позовних вимог відмовити.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.

Суддя Лапій С.М.