Рішення № 102387245, 31.12.2021, Івано-Франківський окружний адміністративний суд

ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"31" грудня 2021 р. справа № 300/3714/21

м. Івано-Франківськ

Івано-Франківський окружний адміністративний суд в складі головуючого судді Главача І.А., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Військової частини А0583 про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання до вчинення дій,

ВСТАНОВИВ:

23.07.2021 ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся в суд з адміністративним позовом до Військової частини А0583 (далі - відповідач) про визнання протиправною бездіяльність щодо невиплати при звільненні з військової служби грошової компенсації вартості за неотримане речове майно у розмірі 42 327,48 гривень, зобов`язання провести виплату грошової компенсації вартості за неотримане речове майно у розмірі 42 327,48 гривень та зобов`язання нарахувати та виплатити середній заробіток за час затримки грошової компенсації вартості за неотримане речове майно.

28.07.2021 ухвалою Івано-Франківського окружного адміністративного суду відкрито провадження в даній адміністративній справі за правилами спрощеного позовного провадження (у письмовому провадженні).

Позивач позовні вимоги обґрунтовує тим, що відповідач протиправно, всупереч Закону України “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей”, Порядку виплати військовослужбовцям Збройних Сил, Національної гвардії, Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки, Державної прикордонної служби, Державної спеціальної служби транспорту, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації і Управління державної охорони грошової компенсації вартості за неотримане речове майно, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України за №178 від 16.03.2016, після його звільнення зі служби не провів з ним остаточний розрахунок та не виплатив грошову компенсацію за неотримане речове майно в розмірі 42 327,48 грн. Оскільки повний розрахунок при звільненні з ним не проведено у день звільнення, відповідно до Кодексу законів про працю України, Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України за № 100 від 08.02.1995, наявні підстави для нарахування та виплати середнього заробітку за час затримки грошової компенсації вартості за неотримане речове майно.

Відповідач направив суду відзив на позовну заяву із запереченнями щодо наведених позивачем обставин та правових підстав позову, з якими відповідач не погодився, із посиланням на відповідні норми права та твердження. Зазначив, що грошова компенсація вартості за неотримане речове майно виплачена позивачу у повному розмірі, що підтверджується розрахунково-платіжними відомостями №766/112 за вересень 2020 року та №44 за травень 2021 року, а також платіжним дорученням відповідача за №111 від 05.05.2021. З урахуванням наведеного, просив у задоволення позову відмовити.

Позивач подав суду відповідь на відзив.

Суд, розглянувши відповідно до вимог статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України справу за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи, дослідивши докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, встановив наступне.

ОСОБА_1 проходив військову службу у Збройних Силах України з 16.06.2002 по 30.09.2020, в тому числі на посаді старшого офіцера групи контролю виконання заходів у зонах діяльності відділу запобігання, виявлення злочинів та інших правопорушень Західного територіального управління військової служби правопорядку – з 29.10.2018 по 30.09.2020.

Відповідно до витягу з наказу командира військової частини А0583 (по стройовій частині) за № 199 від 30.09.2020 підполковника ОСОБА_1 старшого офіцера групи контролю виконання заходів у зонах діяльності відділу запобігання, виявлення злочинів та інших правопорушень, звільненого наказом начальника Військової служби правопорядку у Збройних Силах України – начальника Головного управління Військової служби правопорядку Збройних Сил України (по особовому складу) від 23.09.2020 №119 з військової служби у запас за підпунктом “ж” пункту 2 частини 5 статті 26 Закону України “Про військовий обов`язок і військову службу”, виключено зі списків особового складу військової частини А0583 та направлено для постановки на військовий облік до Івано-Франківського МВК м. Івано-Франківська (а.с.16).

Даним наказом від 30.09.2020 командиру військової частини А 2736 визначено провести взаєморозрахунок, нарахувати та виплатити грошову компенсацію за неотримане речове майно під час проходження військової служби у сумі 42 088,26 гривень.

За результатами аудиторської перевірки, викладеними у звіті від 29.03.2021 за №526/12, встановлено, що розмір грошової компенсації за неотримане речове майно підполковнику ОСОБА_1 при звільненні повинен становити 58 036,29 гривень.

12.05.2021 позивач звернувся до відповідача із заявою про виплату йому грошової компенсації за недоотримане речове майно у загальному розмірі 58 036,29 гривень.

15.05.2021, позивачу стало відомо про зарахування 06.05.2021 на його картковий рахунок, відкритий у ПАТ КБ «ПриватБанк», коштів у сумі 15 708,81 гривень із коментарем до платежу: «компенсація за речове майно», що підтверджується платіжним дорученням за №111 від 05.05.2021.

14.06.2021 відповідач листом за №674/4/юс/2381 відмовив позивачу у виплаті грошової компенсації вартості за неотримане речове майно у сумі 42 088,26 гривень з тих підстав, що такі кошти 30.09.2020 переведені на картковий рахунок позивача. Різниця грошової компенсації вартості за неотримане речове майно з врахуванням висновків аудиторського звіту від 29.03.2021 у сумі 15 948,03 гривень перерахована позивачу 05.05.2021.

Позивач, не отримавши грошової компенсації вартості за неотримане речове майно у повному розмірі у сумі 42 327,48 гривень, з врахуванням виплаченої суми у розмірі 15 708,81 гривень, та вважаючи таку бездіяльність відповідача протиправною, звернувся з даним позовом до суду.

Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей визначаються, а також єдина система їх соціального та правового захисту встановлюється і гарантується законом України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" (далі - Закон №2011-XII).

Відповідно до статті 1 цього Закону №2011-XII соціальний захист військовослужбовців - це діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі. Це право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, у старості, а також в інших випадках, передбачених законом. За правилами статті 1-1 Закону №2011-XII законодавство про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей базується на Конституції України і складається з цього Закону та інших нормативно-правових актів.

Згідно із частиною 1 статті 3 Закону №2011-XII дія цього Закону поширюється на військовослужбовців Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів спеціального призначення (далі - правоохоронних органів), Державної спеціальної служби транспорту, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України, які проходять військову службу на території України, і військовослужбовців зазначених вище військових формувань та правоохоронних органів - громадян України, які виконують військовий обов`язок за межами України, та членів їх сімей; на військовослужбовців, які стали інвалідами внаслідок захворювання, пов`язаного з проходженням військової служби, чи внаслідок захворювання після звільнення їх з військової служби, пов`язаного з проходженням військової служби, та членів їх сімей, а також членів сімей військовослужбовців, які загинули, померли чи пропали безвісти; військовозобов`язаних та резервістів, призваних на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, і членів їх сімей.

Абзацом першим частини 1 статті 9 Закону №2011-ХІІ обумовлено, що держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.

Частина 2 статті 9 Закону №2011-ХІІ передбачає, що до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.

Відповідно до частини 1 статті 9-1 Закону №2011-XII речове забезпечення військовослужбовців здійснюється за нормами і в терміни, що визначаються відповідно Міністерством оборони України, Міністерством інфраструктури України - для Державної спеціальної служби транспорту, іншими центральними органами виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні військові формування, Головою Служби безпеки України, начальником Управління державної охорони України, Головою Служби зовнішньої розвідки України, Головою Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України, а порядок грошової компенсації вартості за неотримане речове майно визначається Кабінетом Міністрів України.

Пунктом 3 Порядку виплати військовослужбовцям Збройних Сил, Національної гвардії, Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки, Державної прикордонної служби, Державної спеціальної служби транспорту, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації і Управління державної охорони грошової компенсації вартості за неотримане речове майно, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 16.03.2016 №178 (надалі - Порядок №178), визначено, що грошова компенсація виплачується військовослужбовцям з моменту виникнення права на отримання предметів речового майна відповідно до норм забезпечення у разі: звільнення з військової служби; загибелі (смерті) військовослужбовця.

Грошова компенсація виплачується військовослужбовцям за місцем військової служби за їх заявою (рапортом) на підставі наказу командира (начальника) військової частини, територіального органу, територіального підрозділу, закладу, установи, організації (далі - військова частина), а командирам (начальникам) військової частини - наказу старшого командира (начальника), у якому зазначається розмір грошової компенсації на підставі довідки про вартість речового майна, що належить до видачі, оригінал якої додається до відомості щодо виплати грошової компенсації. Довідка про вартість речового майна, що належить до видачі, видається речовою службою військової частини виходячи із закупівельної вартості такого майна, розрахованої Міноборони, МВС, Головним управлінням Національної гвардії, СБУ, Службою зовнішньої розвідки, Адміністрацією Держприкордонслужби, Адміністрацією Держспецтрансслужби, Адміністрацією Держспецзв`язку, Головним управлінням розвідки Міноборони та Управлінням державної охорони станом на 1 січня поточного року, та оформляється згідно з додатком (пункти 4-5 Порядку №178).

Згідно з пунктом 2 Інструкції про організацію речового забезпечення військовослужбовців Збройних Сил України в мирний час та особливий період, затвердженої наказом Міністерства оборони України від 29 квітня 2016 року №232 (далі -Інструкція №232) основним завданням речового забезпечення є задоволення потреб військовослужбовців Збройних Сил України <...> в обмундируванні, взутті, натільній і теплій білизні, теплих і постільних речах, спорядженні, спеціальному одязі, спеціальному одязі та спорядженні для виконання спеціальних завдань, предметах індивідуального захисту, тканинах, нагрудних та нарукавних знаках і знаках розрізнення, санітарно-господарському майні, спортивному інвентарі та лазне-пральному обслуговуванні, що сприяють успішному веденню військами (силами) бойових дій та виконанню інших завдань, як у мирний час, так і в особливий період.

Відповідно до пункту 3 цієї Інструкції речове забезпечення військовослужбовців Збройних Сил включає: забезпечення: обмундируванням, взуттям, натільною і теплою білизною, теплими і постільними речами, спорядженням, спеціальним одягом, засобами індивідуального захисту (окуляри-маска захисні балістичні, окуляри захисні балістичні, шоломи бойові балістичні та бронежилети модульні), спеціальним одягом та спорядженням для виконання спеціальних завдань, нагрудними знаками, знаками розрізнення і фурнітурою, ідентифікаційними жетонами, санітарно-господарським, спортивним та гірським спортивним майном, наметами, брезентами, м`якими контейнерами, декоративними тканинами і килимовими виробами; матеріалами для пошиття, ремонту та хімічного чищення речового майна (крім розчинників) <...>; папером, друкарськими машинками, бланками та книгами обліку і звітності по речовій службі, а також іншими бланками та книгами; духовими та ударними музичними інструментами для штатних військових оркестрів; бойовими прапорами; технічними засобами речової служби, а також обладнанням, інструментом, запасними частинами та інвентарним майном для речових ремонтних майстерень і лазне-пральних підприємств; створення та утримання запасів речового майна; лазне-пральне обслуговування військовослужбовців військових частин і забезпечення мийними засобами; організацію та проведення ремонту речового майна, технічних засобів речової служби, хімічного чищення обмундирування та спеціального одягу; фінансове планування та фінансування, складання та подання встановленої звітності за статтями кошторису (кодами економічної класифікації) Міністерства оборони України <...> на речове забезпечення; організацію та ведення обліку і звітності з речової служби; організацію контролю за витратами матеріальних засобів і бюджетних асигнувань, передбачених на речове забезпечення.

Речове майно за цільовим призначенням поділяється на майно поточного забезпечення, майно фонду зборів і майно непорушних запасів, а за використанням - на майно особистого користування та інвентарне майно (абзац перший пункту 4 Інструкції №232).

Згідно з пунктом 15 розділу ІІІ Інструкції з організації речового забезпечення в Національній гвардії України в мирний час та особливий період, затвердженої наказом Міністерства внутрішніх справ України від 07 червня 2017 року №475, військовослужбовці, які звільняються з військової служби в запас або відставку, отримують грошову компенсацію вартості за неотримане речове майно (далі - грошова компенсація) в порядку, визначеному постановою Кабінету Міністрів України від 16 березня 2016 року №178 “Про затвердження Порядку виплати військовослужбовцям Збройних Сил, Національної гвардії, Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки, Державної прикордонної служби, Державної спеціальної служби транспорту, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації і Управління державної охорони грошової компенсації вартості за неотримане речове майно”.

Таким чином, з вищевикладених норм права слідує, що у разі звільнення військовослужбовця з військової служби у нього виникає право на грошову компенсацію вартості за неотримане речове майно, яке реалізується шляхом подання військовослужбовцем відповідної заяви (рапорту) за місцем військової служби.

Отже, військовослужбовці після звільнення їх з військової служби зберігають право на грошову компенсацію вартості за неотримане речове майно.

Зазначені норми права та висновки суду відповідають правовим висновкам Верховного Суду у складі судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду у справі за № 480/3105/19, провадження №К/9901/5696/20 та застосовні в даній адміністративній справі.

Як уже встановлено судом та не заперечується сторонами, відповідно до аудиторського звіту від 29.03.2021 за №526/12 розмір грошової компенсації вартості за неотримане речове майно підполковнику ОСОБА_1 при звільненні становить 58 036,29 гривень.

Відповідно до наданої відповідачем розрахунково-платіжної відомості №766/112 на виплату грошової компенсації за недоотримане речове майно звільненим військовослужбовцям військової частини А2734 за вересень 2020 року ОСОБА_1 підлягає виплаті 42 088,26 гривень (а.с.35).

Відповідно до наданої відповідачем розрахунково-платіжної відомості №44 на доплату грошової компенсації за недоотримане речове майно звільненим військовослужбовцям військової частини А0583 за травень 2021 року позивачу підлягає до виплати 15 948,03 гривень.

Згідно з платіжним дорученням відповідача за №111 від 05.05.2021 військовою частиною 2736 перераховано позивачу на його картковий рахунок № НОМЕР_1 , відкритий у ПАТ КБ «ПриватБанк», кошти у сумі 15 708,81 гривень. Призначення платежу – компенсація за неотримане речове майно.

Доказів виплати позивачу решти суми грошової компенсації вартості за неотримане речове майно у розмірі 42 088,26 гривень (58 036,29 гривень – 15 948,03 гривень) відповідачем суду не подано.

Щодо доводів відповідача про те, що таку суму позивачем отримано наручно 30.09.2020 суд зазначає, що згідно з розрахунково-платіжною відомістю №766/112 у графі «До видачі на руки» сума значиться « 0,00 гривень», а у графі «Перераховано на вказані (карткові) рахунки» значиться сума « 41 456,94 гривень» (з відрахуванням податків та зборів) (а.с.35).

При цьому, відповідачем не надано суду належним чином засвідчену копію платіжного доручення про перерахування позивачу решти суми грошової компенсації вартості за недоотримане речове майно у розмірі 42 088,26 гривень.

Посилання відповідача на наказ командира військової частини А 2736 від 30.09.2020 за №198 не підтверджує факт виплати позивачу грошової компенсації вартості за неотримане речове майно у розмірі 42 327,48 гривень.

За таких обставин, суд дійшов висновку про наявність правових підстав для визнання протиправною бездіяльності відповідача щодо невиплати позивачу у повному розмірі грошової компенсації вартості за неотримане речове майно у сумі 42 088,26 гривень, та стягнення з відповідача такої грошової компенсації вартості за неотримане під час проходження служби речове майно у вказаному розмірі.

Щодо заявленої вимоги про зобов`язання відповідача нарахувати та виплатити позивачу середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні внаслідок затримки виплати грошової компенсації вартості за неотримане речове майно, суд зазначає наступне.

Питання відповідальності за затримку розрахунку при звільненні військовослужбовців не врегульовані положеннями спеціального законодавства, що регулює порядок, умови, склад, розміри виплати грошового забезпечення.

За правилами частини шостої статті 7 Кодексу адміністративного судочинства України у разі відсутності закону, що регулює відповідні правовідносини, суд застосовує закон, що регулює подібні правовідносини (аналогія закону), а за відсутності такого закону суд виходить із конституційних принципів і загальних засад права (аналогія права), тому суд вважає за необхідне застосувати до даних правовідносин норми Кодексу законів про працю України (в редакції, чинній на час звільнення позивача зі служби).

Стаття 116 Кодексу законів про працю України визначає строки розрахунку при звільненні, згідно якої при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.

Відповідальність за затримку розрахунку при звільненні визначає статті 117 Кодексу законів про працю України, відповідно до якої в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

У пункті 2.2 Рішення Конституційного Суду України від 22 лютого 2012 року в справі №4-рп/2012 визначено, що всі суми, що належать працівнику від підприємства, установи, організації, у строки, зазначені в статті 116 Кодексу законів про працю України, а саме в день звільнення або не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Непроведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 Кодексу законів про працю України, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

В постановах Великої Палати Верховного Суду від 13 травня 2020 року в справі №810/451/17 та від 26 лютого 2020 року в справі №821/1083/17 викладена правова позиція відповідно до якої під "належними звільненому працівникові сумами" необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо).

Таким чином, з моменту звільнення у роботодавця виникає обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити працівникові всі суми, що йому належать. Якщо роботодавець не виконує цей обов`язок, він вчиняє триваюче правопорушення, відповідальність за яке визначена статтею 117 Кодексу законів про працю України. Припиненням такого правопорушення є проведення фактичного розрахунку, тобто, реальне виконання цього обов`язку (виплата всіх сум, що належать звільненому працівникові).

30.09.2020 позивач подав відповідачу рапорт про виплату йому грошової компенсації вартості за неотримане речове майно (а.с.44).

Також, 30.09.2020 ОСОБА_1 подано відповідачу рапорт про не виключення його зі списків особового складу Військової частини А 0583 до проведення з ним усіх необхідних розрахунків, в тому числі із грошового, продовольчого та речового забезпечення (а.с.43).

Як встановив суд, позивача з 30.09.2020 звільнено з військової служби та виключено зі списків особового складу Військової частини А 0583 та всіх видів грошового забезпечення, тоді, як фактичний розрахунок щодо виплати частини грошової компенсації вартості за речове майно у сумі 15 948,03 гривень проведено 06.05.2021.

З урахуванням наведеного суд зазначає, що відповідач не провів з позивачем під час звільнення з військової служби остаточний розрахунок, зокрема, своєчасно не виплатив грошову компенсацію за речове майно, а тому позивач має право на отримання середнього заробітку за весь час затримки розрахунку.

Така позиція суду відповідає правовій позиції висловленій Верховним Судом у складі судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду у постанові від 30.11.2020 у справі за № 480/3105/19, провадження №К/9901/5696/20, Верховним Судом у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду, у постанові від 27.01.2021 у справі № 340/680/20, адміністративне провадження № К/9901/27835/20, та застосована судом у даній справі.

Відповідно до пункту 2 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №100 від 08.02.1995, середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата.

Нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком (пункт 8 зазначеного Порядку).

Зі змісту статті 117 Кодексу законів про працю України є підстави для висновку про те, що відповідальність у розмірі середнього заробітку застосовується лише в разі невиплати всіх належних працівникові сум (заробітної плати, компенсацій тощо). Такий правовий висновок прямо випливає із цієї норми.

Аналіз такого правового врегулювання дає змогу суду зробити правовий висновок, який непрямо випливає з приписів частини першої статті 117 Кодексу законів про працю України, про те, що в разі виплати частини (не всіх) належних звільненому працівникові сум зменшується відповідно розмір відповідальності. І цей розмір відповідальності повинен бути пропорційним розміру невиплачених сум з урахуванням того, що всі належні при звільненні суми становлять сто відсотків, стільки ж відсотків становить розмір середнього заробітку.

Тобто, залежно від розміру невиплачених належних звільненому працівникові сум прямо пропорційно належить виплаті розмір середнього заробітку, однак за весь час їх затримки по день фактичного розрахунку.

Суд може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 Кодексу законів про працю України, і таке зменшення має залежати від розміру недоплаченої суми (висновок Верховного Суду України, висловлений у постанові від 27 квітня 2016 року у справі №6-113цс16; висновки Великої Палати Верховного Суду, висловлені у постанові від 26 червня 2019 року у справі №761/9584/15-ц, щодо відступлення від частини висновків Верховного Суду України, наведених у постанові від 27 квітня 2016 року у справі №6-113цс16).

Зменшуючи розмір відшкодування, визначений відповідно до статті 117 Кодексу законів про працю України, виходячи зі середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні, необхідно враховувати таке (пункт 91 постанови Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц): розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором; період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника; інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність можливого розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.

Така правова позиція висловлена Верховним Судом у складі судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду у справі за № 480/3105/19, провадження №К/9901/5696/20 та застосовна в даній адміністративній справі.

За такої правової позиції до обставин цієї справи суд вважає за необхідне застосувати критерії зменшення розміру відшкодування, визначеного відповідно до статті 117 Кодексу законів про працю України, виходячи зі середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні, з огляду на таке.

В даній адміністративній справі загальний розмір належних позивачу при звільненні виплат, згідно наданої відповідачем картки особового рахунку військовослужбовця №41 ОСОБА_1 та належної до виплати грошової компенсація вартості за неотримане речове майно складав 301 089,67 гривень (243 053,38 гривень + 58 036,29 гривень), з яких позивачу із затриманням до 06.05.2021 виплачено 15 948,03 гривень грошової компенсації вартості за неотримане речове майно, що складає 5,30 % від загального розміру належних до виплати в день звільнення коштів.

Відповідно до довідки Військової частини А 0583 про нарахований позивачу дохід сума грошового забезпечення позивача за два місяці перед звільненням становила 37 057,04 гривень, а саме: у липні 2020 року – 18 528,52 гривень та у серпні 2020 року – 18 528,52 гривень (а. с. 32).

Розмір одноденного заробітку позивача склав 861,79 гривень (37 057,04 гривень / 43 дні).

Затримку виплати 15 948,03 гривень грошової компенсації за неотримане речове майно при звільненні позивача з 30.09.2020, відповідачем допущено на строк до 06.05.2021, що складає 148 робочих днів, а середній заробіток за час такої затримки складає – 127 544,92 гривень (148 робочих днів х 861,79 гривень одноденний заробіток).

Враховуючи, що розмір простроченої заборгованості за період затримки на 148 робочих днів складає 5,30 % від загального обсягу належного розрахунку при звільненні (від 301 089,67 гривень), то на користь позивача підлягає стягненню середній заробіток за час затримки виплати 15 948,03 гривень компенсації вартості за неотримане речове майно в сумах пропорційних відсотковому значенню розміру простроченої заборгованості, у розмірі 6 759,88 гривень.

Таким чином, суд виходячи з принципу пропорційності, вважає належним і достатнім способом захисту порушених прав позивача стягнення на його користь 6 759,88 гривень середнього заробітку за час затримки повного розрахунку при звільненні за період з 30.09.2020 до 06.05.2021, а заявлена вимога у цій частині підлягає до задоволення.

Щодо стягнення на користь позивача середнього заробітку за час затримки виплати 42 088,26 гривень компенсації вартості за неотримане речове майно, суд зазначає, що заявлена вимога у цій частині є передчасною та до задоволення не підлягає, оскільки як уже встановив суд вказана компенсація у розмірі 42 088,26 гривень ОСОБА_1 не виплачена.

Частиною 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Частиною 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Згідно з частиною першою статті 90 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Відповідно до статей 1 та 17 Закону України “Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини” суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.

Так, згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі Серявін та інші проти України від 10.02.2010, заява 4909/04, відповідно до пункту 58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії від 09.12.1994, серія A, №303-A, пункт 29).

Враховуючи вищевикладене, беручи до уваги докази, наявні в матеріалах справи, суд дійшов висновку, що позовні вимоги є частково обґрунтованими, а позов таким що підлягає до задоволення частково.

Судові витрати, які підлягають розподілу відповідно до статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України у справі відсутні.

На підставі статті 129-1 Конституції України, керуючись статтями 241-246, 250, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність Військової частини А 0583 щодо невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації вартості за неотримане речове майно у розмірі 42 088,26 гривень.

Стягнути з Військової частини А 0583 (вулиця Городоцька, будинок 40, місто Львів, 79016, код ЄДРПОУ 09724567) на користь ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 , АДРЕСА_1 ) грошову компенсацію вартості за неотримане під час проходження військової служби речове майно у розмірі 42 088 (сорок дві тисячі вісімдесят вісім) гривень 26 копійок.

Стягнути з Військової частини А 0583 (вулиця Городоцька, будинок 40, місто Львів, 79016, код ЄДРПОУ 09724567) на користь ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 , АДРЕСА_1 ) середній заробіток за час затримки повного розрахунку при звільненні в розмірі 6 759 (шість тисяч сімсот п`ятдесят дев`ять) гривень 88 копійок.

У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, з дня складення повного судового рішення.

Апеляційна скарга подається до Восьмого апеляційного адміністративного суду.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Учасники справи:

позивач – ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 , АДРЕСА_1 );

відповідач - Військова частина А 0583 (вулиця Городоцька, будинок 40, місто Львів, 79016, код ЄДРПОУ 09724567).

Суддя Главач І.А.