Рішення № 102387157, 30.12.2021, Івано-Франківський окружний адміністративний суд

ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"30" грудня 2021 р. справа № 600/4257/21-а

м. Івано-Франківськ

Івано-Франківський окружний адміністративний суд у складі судді Матуляка Я.П., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Чернівецького окружного адміністративного суду, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача - Державна судова адміністрація України про визнання протиправними дій, стягнення невиплаченої суддівської винагороди,-

ВСТАНОВИВ:

01.09.2021 ОСОБА_1 звернувся до Чернівецького окружного адміністративного суду з позовом до Чернівецького окружного адміністративного суду, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача - Державна судова адміністрація України про визнання протиправними дій, стягнення невиплаченої суддівської винагороди з підстав неправомірного нарахування та виплати суддівської винагороди із застосуванням обмеження її розміру, встановленого статтею 29 Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" (із змінами, внесеними Законом від 13.04.2020 № 553-ІХ) за період з 18.04.2020 по 28.08.2020.

Згідно ухвали Чернівецького окружного адміністративного суду від 02.09.2021 адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Чернівецького окружного адміністративного суду про визнання протиправними дій та стягнення коштів передано до Сьомого апеляційного адміністративного суду для визначення підсудності.

Ухвалою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 13.09.2021 адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Чернівецького окружного адміністративного суду про визнання протиправними дій та стягнення коштів направлено для розгляду до Івано-Франківського окружного адміністративного суду.

04.10.2021 справа № 600/4257/21-а супровідним листом Сьомого апеляційного адміністративного суду від 29.09.2021 за № 600/4257/21-а/36361/2021 надійшла до Івано-Франківського окружного адміністративного суду.

Відповідно до витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 04.10.2021, справа передана головуючому судді Матуляку Я.П.

Згідно ухвали Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 11.10.2021 дану позовну заяву залишено без руху у зв`язку з її невідповідністю вимогам статті 160 Кодексу адміністративного судочинства України та надано десятиденний строк з дня вручення (отримання) копії цієї ухвали для усунення недоліку.

29.10.2021 позивачем зазначений в ухвалі про залишення позовної заяви без руху недолік усунутий.

Ухвалою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 03.11.2021 відкрито провадження в даній адміністративній справі.

Позовні вимоги мотивує тим, що з 13.05.2009 по даний час працює на посаді судді Чернівецького окружного адміністративного суду та отримує суддівську винагороду згідно зі ст. 135 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", яка складається з посадового окладу та доплат за вислугу років. Вважає, що застосування обмеження, передбаченого ст. 29 Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" на час карантинних заходів і застережень, є протиправним. З посиланням на рішення Конституційного Суду України від 28.08.2020 у справі за конституційним поданням Верховного Суду, яким Конституційний Суд України визнав неконституційними положення ч.ч. 1, 3 ст. 29 Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік", абз. 9 п. 2 розд. 2 "Прикінцеві положення" Закону України № 553, вказує, що після закінчення строку дії обмеження втрачені у зв`язку з цим кошти (суддівську винагороду) необхідно компенсувати відповідними виплатами. З наведеного позивач робить висновок про наявність правових підстав для постановлення судового рішення про задоволення позовних вимог.

10.12.2021 на адресу Івано-Франківського окружного адміністративного суду від третьої особи надійшли пояснення, в яких вказує на те, що обмеження, яке застосовано до суддівської винагороди позивача, здійснювалося на підставі ст. 29 Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" та є правомірним (а.с.77-79).

13.12.2021 від відповідача на адресу суду надійшов відзив на позов, в якому позовні вимоги не визнає та просить при постановленні рішення врахувати даний відзив (а.с.89-94). Зазначає, що Чернівецький окружний адміністративний суд як розпорядник коштів нижчого рівня не мав правових підстав для виплати суддівської винагороди позивачу без застосування обмежень, встановлених Законом України "Про Державний бюджет України на 2020 рік".

Позивач скористався свої правом на подання відповіді на відзив, яка надійшла на електронну адресу Івано-Франківського окружного адміністративного суду 17.12.2021 (а.с.101-109).

Відповідач своїм правом на подання заперечення, не скористався.

Розглянувши матеріали адміністративної справи в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами у відповідності до вимог статті 262 КАС України, дослідивши в сукупності письмові докази, якими сторони обґрунтовують позовні вимоги та заперечення на позов, судом встановлено таке.

ОСОБА_1 з 13.05.2009 працює на посаді судді Чернівецького окружного адміністративного суду (а.с.14, 43).

У період із 18 квітня 2020 року по серпень 2020 року відповідач нараховував та виплачував позивачу суддівську винагороду відповідно до ст. 29 Закону України «Про Державний бюджет України» із застосуванням обмеження у розмірі, що не перевищує 10 розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої на 1 січня 2020 року, з урахуванням виплат за дні щорічної основної відпустки, що підтверджується довідкою відповідача від 02.10.2020 (а.с.19).

Загальна сума обмежень суддівської винагороди у зазначений період із врахуванням суми податків і зборів, відповідно до вказаної довідки відповідача за період з квітня по серпень 2020 року складає 160 640,10 грн..

09.01.2020 року Державною судовою адміністрацією України затверджено кошторис на 2020 рік Чернівецького окружного адміністративного суду, план асигнувань загального фонду бюджету Чернівецького окружного адміністративного суду, план спеціального фонду бюджету Чернівецького окружного адміністративного суду (а.с.24-26).

Чернівецьким окружним адміністративним судом на заяву позивача від 20.08.2021 повідомлено, що у період з 18.04.2020 по 27.08.2021 суддівська винагорода нарахована та виплачена у повному обсязі у відповідності до вимог ст. 29 Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" (а.с.23).

Вважаючи дії по застосуванню таких обмежень протиправними, позивач звернувся з даним позовом до суду.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам суд зазначає таке.

Статтею 8 Конституції України визначено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй. Норми Конституції України є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.

Частиною 2 ст. 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ст. 126 Конституції України незалежність і недоторканність судді гарантуються Конституцією і законами України.

Статтею 130 Конституції України визначено, що держава забезпечує фінансування та належні умови для функціонування судів і діяльності суддів. У Державному бюджеті України окремо визначаються видатки на утримання судів з урахуванням пропозицій Вищої ради правосуддя.

Розмір винагороди судді встановлюється законом про судоустрій.

Відповідно до ч. 1 ст. 135 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 02.06.2016 № 1402-VIII (далі - Закон № 1402-VIII, в редакції чинній на час виникненні спірних правовідносин) суддівська винагорода регулюється цим Законом та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами.

Згідно з ч. 2 ст. 135 Закону № 1402-VIII суддівська винагорода складається з посадового окладу та доплат за: 1) вислугу років; 2) перебування на адміністративній посаді в суді; 3) науковий ступінь; 4) роботу, що передбачає доступ до державної таємниці.

Пунктом 1 ч. 3 ст. 135 Закону № 1402-VIII встановлено базовий розмір посадового окладу судді місцевого суду 30 прожиткових мінімумів працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року, а судді апеляційного суду 50 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року.

Відповідно до ч. 4, 5 ст. 135 Закону № 1402-VIII до базового розміру посадового окладу, визначеного частиною третьою цієї статті, додатково застосовуються такі регіональні коефіцієнти:

1) 1,1 якщо суддя здійснює правосуддя у суді, що розташований у населеному пункті з кількістю населення щонайменше сто тисяч осіб;

2) 1,2 якщо суддя здійснює правосуддя у суді, що розташований у населеному пункті з кількістю населення щонайменше п`ятсот тисяч осіб;

3) 1,25 якщо суддя здійснює правосуддя у суді, що розташований у населеному пункті з кількістю населення щонайменше один мільйон осіб.

Суддям виплачується щомісячна доплата за вислугу років у розмірі: за наявності стажу роботи більше 3 років 15 відсотків; більше 5 років 20 відсотків; більше 10 років 30 відсотків; більше 15 років 40 відсотків; більше 20 років 50 відсотків; більше 25 років 60 відсотків; більше 30 років 70 відсотків; більше 35 років 80 відсотків посадового окладу.

Суддям виплачується щомісячна доплата за роботу, яка передбачає доступ до державної таємниці, у розмірі залежно від ступеня секретності інформації: відомості та їх носії, що мають ступінь секретності "Цілком таємно", 10 відсотків посадового окладу судді відповідного суду; відомості та їх носії, що мають ступінь секретності "Таємно", 5 відсотків посадового окладу судді відповідного суду (ч. 8 ст. 135 Закону № 1402-VIII).

Відповідно до ч. 9 ст. 135 Закону № 1402-VIII обсяги видатків на забезпечення виплати суддівської винагороди здійснюються за окремим кодом економічної класифікації видатків.

У рішенні від 08.04.2016 № 4-рп/2016 у справі № 1-8/2016 Конституційний Суд України зазначив, що конституційний принцип незалежності суддів забезпечує важливу роль судової влади в механізмі захисту прав і свобод людини і громадянина та є запорукою реалізації права на судовий захист, передбаченого ч. 1 ст. 55 Основного Закону України; положення Конституції України стосовно незалежності суддів, яка є невід`ємним елементом статусу суддів та їх професійної діяльності, пов`язані з принципом поділу державної влади та обумовлені необхідністю забезпечувати основи конституційного ладу й права людини, гарантувати самостійність і незалежність судової влади; гарантії незалежності суддів як необхідні умови здійснення правосуддя неупередженим, безстороннім і справедливим судом встановлені у базових законах з питань судоустрою, судочинства, статусу суддів, мають конституційний зміст і разом з визначеними Основним Законом України складають єдину систему гарантій незалежності суддів та повинні бути реально забезпечені.

Однією з гарантій незалежності суддів є їх належне матеріальне та соціальне забезпечення, зокрема надання суддям за рахунок держави суддівської винагороди. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу визначених Конституцією України гарантій незалежності суддів.

Згідно з рішенням Конституційного Суду України від 03.06.2013 № 3-рп/2013 у справі № 1-2/2013 будь-яке зниження рівня гарантій незалежності суддів суперечить конституційній вимозі неухильного забезпечення незалежного правосуддя та права людини і громадянина на захист прав і свобод незалежним судом, оскільки призводить до обмеження можливостей реалізації цього конституційного права, а отже, суперечить ч. 1 ст. 55 Конституції України.

У рішенні від 04.12.2018 № 11-р/2018 у справі № 1-7/2018 (4062/15) Конституційний Суд України вказав, що обов`язок держави щодо забезпечення фінансування та належних умов для функціонування судів і діяльності суддів, закріплений у статті 130 Конституції України, є однією з конституційних гарантій незалежності суддів. Системний аналіз положень Конституції України свідчить про те, що ними встановлено обов`язок держави забезпечити належні умови праці та фінансування для суддів, а отже, сформувати та законодавчо закріпити таку систему фінансування, в тому числі розмір винагороди суддів, яка гарантуватиме їх незалежність.

Така позиція Конституційного Суду України узгоджується з положеннями Європейської хартії щодо статусу суддів від 10 липня 1998 року, у підпункті 6.1 пункту 6 якої зазначено, що суддям, які здійснюють суддівські функції на професійній основі, надається винагорода, рівень якої встановлюється з тим, щоб захистити їх від тиску, спрямованого на здійснення впливу на їх рішення, а ще загальніше на їх поведінку в рамках здійснення правосуддя, тим самим підриваючи їх незалежність і безсторонність. Зменшення органом законодавчої влади розміру посадового окладу судді призводить до зменшення розміру суддівської винагороди, що, у свою чергу, є посяганням на гарантію незалежності судді у виді матеріального забезпечення та передумовою впливу як на суддю, так і на судову владу в цілому.

З огляду на зазначене видно, що законодавче регулювання питання суддівської винагороди може здійснюватися виключно Законом України "Про судоустрій і статус суддів", що узгоджується з приписами ч. 2 ст. 130 Конституції України, згідно з якою розмір суддівської винагороди встановлюється законом про судоустрій.

18.04.2020 набрав чинності Закон України "Про внесення змін до Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" від 13.04.2020 № 553-IX, яким Закон України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" доповнено статтею 29.

Так, ст. 29 Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" установлено, що в квітні 2020 року та на період до завершення місяця, в якому відміняється карантин, установлений Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, заробітна плата, грошове забезпечення працівників, службових і посадових осіб бюджетних установ (включаючи органи державної влади та інші державні органи, органи місцевого самоврядування) нараховуються у розмірі, що не перевищує 10 розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої на 1 січня 2020 року. При цьому у зазначеному максимальному розмірі не враховуються суми допомоги по тимчасовій непрацездатності, допомоги для оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань та оплата щорічної відпустки.

Зазначене обмеження не застосовується при нарахуванні заробітної плати, грошового забезпечення особам із числа осіб, зазначених у частині першій цієї статті, які безпосередньо задіяні у заходах, спрямованих на запобігання виникненню і поширенню, локалізацію та ліквідацію спалахів, епідемій та пандемій гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, та які беруть участь у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, у тому числі в операції Об`єднаних сил (ООС). Перелік відповідних посад встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Обмеження, встановлене у ч. 1 цієї статті, застосовується також при нарахуванні заробітної плати, суддівської винагороди, грошового забезпечення відповідно народним депутатам України, суддям, суддям Конституційного Суду України, членам Вищої ради правосуддя, членам Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, прокурорам, працівникам, службовим і посадовим особам Національного банку України, а також іншим службовим і посадовим особам, працівникам, оплата праці яких регулюється спеціальними законами (крім осіб, встановлених у переліку, затвердженому Кабінетом Міністрів України відповідно до ч. 2 цієї статті).

Судом встановлено, що з дня набрання чинності Законом № 553-IX, суддівська винагорода позивача нараховувалась та виплачувалась з урахуванням обмеження, встановленого вищезазначеними нормами ст. 29 Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік".

В той же час, рішенням Конституційного Суду України від 28.08.2020 № 10-р/2020 визнано такими, що не відповідають Конституції України положення ч. 1, 3 ст. 29 Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" від 14.11.2019 № 294-IX зі змінами, абз. 9 п. 2 розділу II Прикінцеві положення" Закону України "Про внесення змін до Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" від 13.04.2020 № 553-IX.

Так, у вказаному рішенні зазначено, що при вирішенні питання щодо конституційності оспорюваних положень Закону № 294-IX, Конституційний Суд України виходить із юридичної позиції, яку він неодноразово висловлював: оскільки предмет закону про Державний бюджет України чітко визначений у Конституції України, то цей закон не може скасовувати чи змінювати обсяг прав і обов`язків, пільг, компенсацій і гарантій, передбачених іншими законами України (абз. 8 п. 4 мотивувальної частини Рішення від 09.07.2007 № 6-рп/2007).

Крім того, виходячи з того, що предмет регулювання Бюджетного кодексу України (далі - Кодекс), так само, як і предмет регулювання законів України про Державний бюджет України на кожний рік, є спеціальним, що обумовлено положеннями п. 1 ч. 2 ст. 92 Основного Закону України, Конституційний Суд України в Рішенні від 27.02.2020 № 3-р/2020 дійшов висновку, що Кодексом не можна вносити зміни до інших законів України, зупиняти їх дію або скасовувати їх, а також встановлювати інше (додаткове) законодавче регулювання відносин, відмінне від того, що є предметом спеціального регулювання іншими законами України (абз. 8 п.п. 2.2 п. 2 мотивувальної частини).

Конституційний Суд України вкотре наголосив на тому, що скасування чи зміна законом про Державний бюджет України обсягу прав і гарантій та законодавчого регулювання, передбачених у спеціальних законах, суперечить ст. 6, ч. 2 ст. 19, ст. 130 Конституції України.

В рішенні Конституційного Суду України від 28.08.2020 № 10-р/2020 констатовано, що юридичну визначеність необхідно розуміти через такі її складові елементи як чіткість, зрозумілість, однозначність норм права; право особи у своїх діях розраховувати на розумну та передбачувану стабільність існуючого законодавства та можливість передбачати наслідки застосування норм права (легітимні очікування) (абз. 5 п.п. 3.2 п. 3 мотивувальної частини Рішення від 23.01.2020 № 1-р/2020). Установлення граничного розміру заробітної плати, грошового забезпечення працівників, службових і посадових осіб бюджетних установ (включаючи органи державної влади та інші державні органи, органи місцевого самоврядування), передбачене у квітні 2020 року та на період до завершення місяця, в якому відміняється карантин, установлений Кабінетом Міністрів України (ч. 1, 3 ст. 29 Закону № 294), є невизначеним щодо дії в часі та не забезпечує передбачуваності застосування цих норм права.

Відповідно до ч. 1 ст. 113 Конституції України, ч. 1 ст. 1 Закону України "Про Кабінет Міністрів України" Кабінет Міністрів України (Уряд України) є вищим органом у системі органів виконавчої влади.

Тобто, оспорюваними положеннями ст. 29 Закону № 294-IX заробітна плата, грошове забезпечення працівників, службових і посадових осіб органів законодавчої та судової влади поставлені в залежність від виконавчої влади.

Також, у вищезазначеному рішенні Конституційний Суд України звернув увагу на те, що згідно з Конституцією України виключно законами України визначається, зокрема, статус суддів (п. 14 ч. 1 ст. 92); незалежність і недоторканність судді гарантуються Конституцією і законами України; вплив на суддю у будь-який спосіб забороняється (ч. 1, 2 ст. 126); держава забезпечує фінансування та належні умови для функціонування судів і діяльності суддів; розмір винагороди судді встановлюється законом про судоустрій (перше речення ч. 1, ч. 2 ст. 130). Конституційний Суд України неодноразово звертав увагу на недопустимість обмеження законом незалежності суддів, зокрема їх належного матеріального забезпечення, зміни розміру суддівської винагороди, рівня довічного грошового утримання суддів у відставці (рішення від 24.06.1999 № 6-рп/99, від 20.03.2002 № 5-рп/2002, від 01.12.2004 № 19-рп/2004, від 11.10.2005 № 8-рп/2005, від 18.06.2007 № 4-рп/2007, від 22.05.2008 № 10-рп/2008, від 03.06.2013 № 3-рп/2013, від 19.11.2013 № 10-рп/2013, від 08.06.2016 № 4-рп/2016, від 04.12.2018 року № 11-р/2018, від 18.02.2020 № 2-р/2020, від 11.03.2020 № 4-р/2020).

Конституційний Суд України дійшов висновку, що гарантії незалежності суддів зумовлені конституційно визначеною виключною функцією судів здійснювати правосуддя; законодавець не може свавільно встановлювати або змінювати розмір винагороди судді, використовуючи свої повноваження як інструмент впливу на судову владу (абз. 7, 8 п.п. 4.1 п. 4 мотивувальної частини Рішення від 11.03.2020 № 4-р/2020).

Водночас, Конституційний Суд України дійшов висновку, що обмеження відповідних виплат є допустимим за умов воєнного або надзвичайного стану. Однак такого роду обмеження має запроваджуватися пропорційно, із встановленням чітких часових строків та в жорсткій відповідності до Конституції та законів України. Таке обмеження також може застосовуватися й до суддів, однак після закінчення терміну його дії втрачені у зв`язку з цим обмеженням кошти необхідно компенсувати відповідними виплатами, оскільки суддівська винагорода є складовим елементом статусу судді, визначеного Конституцією України (п. 4.3 рішення від 28.08.2020 № 10-р/2020).

Також суд наголосив, що в силу ч. 2 ст. 130 Конституції України питання обрахунку та розміру суддівської винагороди регламентується виключно ст. 135 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", що, в свою чергу, виключає можливість застосування до правовідносин стосовно суддівської винагороди норм інших законів.

Отже, обмежуючи розмір суддівської винагороди позивача шляхом застосування Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" із змінами, внесеними на підставі Закону № 553-IX, відповідач, як розпорядник бюджетних коштів, вчинив дії, що порушують права та гарантії незалежності судді.

Доводи відповідача щодо правомірності обмеження виплати суддівської винагороди згідно Закону № 553-IX, яким внесено зміни до Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» від 14.11.2019 № 294-IX, спростовуються наведеними вище висновками суду.

Стосовно тверджень відповідача та третьої особи щодо непоширення на спірні правовідносини рішення Конституційного Суду України від 28.08.2020 № 10-р/2020, суд зазначає, що відповідач при нарахуванні та виплаті позивачу суддівської винагороди керувався не спеціальним Законом № 1402-VIII, а Законом № 294-IX, який за правилами подолання колізій в законодавстві не підлягав застосуванню у цих правовідносинах.

Наявність рішення Конституційного Суду України від 28.08.2020 № 10-р/2020 не вплинуло у даному випадку на право позивача на отримання суддівської винагороди в період з 18.04.2020 по серпень 2020 року відповідно до Закону № 1402-VIII. Конституційний Суд України констатував неконституційність застосованих до позивача норм щодо обмеження суддівської винагороди, однак факт відсутності рішення з цього приводу не спростовує вищевикладені висновки суду щодо виплати суддівської винагороди.

Отже, відповідач зобов`язаний при визначенні розміру суддівської винагороди позивачу в період із 18.04.2020 по серпень 2020 року діяти відповідно до Закону №1402-VIII, а не згідно ст. 29 Закону № 294-IX (в редакції Закону № 553-IX), незалежно від наявності рішення Конституційного Суду України від 28.08.2020 №10-р/2020.

Відповідач, будучи розпорядником коштів нижчого рівня, відповідно до положень ч. 1 ст. 51 Бюджетного кодексу України зобов`язаний здійснювати фактичні видатки на виплату суддівської винагороди позивачу відповідно до положень Закону № 1402-VIII, в межах бюджетних асигнувань, встановлених кошторисом, як то передбачає ст. 48 Бюджетного кодексу України.

Зі змісту додатків до Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» (із врахуванням внесених змін), судом встановлено, що розмір витрат на оплату праці в Чернівецькому окружному адміністративному суді, як по загальному, так і по спеціальному фондах, у зв`язку із прийняттям Закону № 553-IX, не зменшувався.

Доказів, якими зменшено розмір оплати праці, відповідач суду не надав.

У даному випадку відповідач вчинив дії спрямовані на такі обмеження на виконання положень ст. 29 Закону № 294-IX (в редакції Закону №553-IX).

Отже, обмеження виплати позивачу суддівської винагороди в період з 18.04.2020 по серпень 2020 застосовано відповідачем у зв`язку з набранням чинності Законом № 553-IX.

Зміни до кошторисів/планів асигнувань стосовно зменшення бюджетних асигнувань на виплату суддівської винагороди згідно наведеного Закону № 553-IX, відповідачем у 2020 році не вносились, що повністю спростовує наведені доводи відповідачів.

В свою чергу, обмеження виплати позивачу з 18.04.2020 по серпень 2020 суддівської винагороди на підставі ст. 29 Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" від 14.11.2019 № 294-IX (зі змінами, внесеними Законом № 553-IX) є неправомірним.

Таким чином, підсумовуючи все вищевикладене суд доходить висновку, що дії відповідача щодо нарахування та виплати позивачу суддівської винагороди в період з 18.04.2020 по серпень 2020 включно з застосуванням обмеження, встановленого ст. 29 Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" із змінами та доповненнями, внесеними Законом №553-IX, є протиправними.

Зважаючи на викладене вище, суд зазначає, що нарахування та виплата позивачеві суддівської винагороди з застосуванням обмеженням її розміру в період з 18.04.2020 по серпень 2020 року, по своїй суті є порушенням вимог ст. 130 Конституції України та ст. 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», що призвело до порушення прав позивача та гарантій незалежності судді, тому порушене право позивача, враховуючи обраний спосіб захисту, належить поновленню шляхом стягнення з відповідача на користь позивача суддівської винагороди на підставі ст. 135 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" за вказаний період (за винятком днів відпустки), виходячи з базового розміру посадового окладу судді 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року, а саме 160 640,10 грн.

Обираючи такий спосіб захисту порушеного права, суд враховує, що суддівська винагорода позивачу у спірний період нараховувалася відповідачем відповідно до Закону № 1402-VIII, після чого на неї накладалися обмеження на підставі ст. 29 Закону № 294-IX (зі змінами, внесеними Законом № 553-IX), у зв`язку з чим розмір її недоплати складає 110336,38 грн., що вказує на правомірність з`явлення вимог щодо стягнення цих коштів.

Згідно п. 2 ч. 1 ст. 371 КАС України негайно виконуються рішення суду про присудження виплати заробітної плати, іншого грошового утримання у відносинах публічної служби - у межах суми стягнення за один місяць.

Отже, слід допустити до негайного виконання рішення суду в частині присудження виплати відповідачем на користь позивача суддівської винагороди у межах суми за один місяць, з утриманням із цієї суми передбачених законом податків, зборів та обов`язкових платежів.

На підставі статті 129-1 Конституції України, керуючись статтями 139, 241-246, 250, 371 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ) до Чернівецького окружного адміністративного суду (код ЄДРПОУ 35891723, вул. Садова, 1-І, м. Чернівці, 58001), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача - Державна судова адміністрація України (код ЄДРПОУ 26255795, вул. Липська, 18/5, м. Київ, 01601) про визнання протиправними дій, стягнення невиплаченої суддівської винагороди – задовольнити повністю.

Визнати протиправними дії Чернівецького окружного адміністративного суду щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 суддівської винагороди у період з 18.04.2020 по 28.08.2020 із застосуванням обмеження відповідно до ст. 29 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік».

Стягнути з Чернівецького окружного адміністративного суду (код ЄДРПОУ 35891723, вул. Садова, 1-І, м. Чернівці, 58001) на користь ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ) невиплачену в період з 18.04.2020 по 28.08.2020 суддівську винагороду в розмірі 160 640,10 грн., з утриманням при виплаті з цієї суми передбачених законом податків та обов`язкових платежів.

Допустити до негайного виконання рішення суду в частині стягнення суддівської винагороди за один місяць.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку. Відповідно до статей 255, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення рішення в повному обсязі.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Строк на апеляційне оскарження також може бути поновлений в разі його пропуску з інших поважних причин, крім випадків, визначених частиною другою статті 299 цього Кодексу.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Суддя Матуляк Я.П.