Рішення № 102386546, 30.12.2021, Донецький окружний адміністративний суд

Україна

Донецький окружний адміністративний суд

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

30 грудня 2021 р. Справа№200/15943/21

приміщення суду за адресою: 84122, м.Слов`янськ, вул. Добровольського, 1

Донецький окружний адміністративний суд у складі судді Бабіча С.І., розглянувши у порядку спрощеного провадження без повідомлення учасників справи адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії,

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 (далі - позивач) звернулась до суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України у Донецькій області (далі – відповідач), відповідно до якого просить:

- визнати протиправною бездіяльність відповідача, щодо невиплати пенсії позивачу з 01.03.2017 року;

- зобов`язати відповідача поновити позивачу нарахування та виплату пенсії з 01.03.2017 року та виплатити заборгованість.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що вона є пенсіонером та перебуває на обліку у відповідача, як отримувач пенсії за віком.

Позивач зазначає, що без повідомлення причини та прийняття відповідного рішення їй відповідачем було припинено виплату пенсії.

Вказує, що представник позивача звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України у Донецькій області з вимогою виплатити заборгованість з пенсії, але відповідач проігнорував адвокатський запит.

Позивач вважає таку бездіяльність відповідача протиправною та такою, що порушують вимоги Конституції України та Закону України “Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування” (далі - Закон № 1058).

Відповідач проти задоволення позовних вимог заперечував, надав письмовий відзив, відповідно до якого зазначив, що порядок та умови отримання пенсії особам, які зареєстровані на тимчасово окупованій території України, на якій органи державної влади тимчасово не здійснюють свої повноваження, передбачений Законом України від 20.10.2014 року № 1706-VII «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб», Постановою № 509, Постановою № 637, відповідно до яких пенсія та заборгованість особам, які перебувають в районі проведення антитерористичної операції, виплачується після їх звернення з заявою до будь-якого органу Пенсійного фонду України за місцем знаходження особи на території підконтрольній Україні та надання довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи.

Вказує, що документом, що підтверджує статус внутрішньо переміщеної особи, є довідка, видана такій особі відповідно до Постанови № 509 (ч. 2 Порядку). Згідно з ч. 5 Порядку для призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо пересмішена особа, а у визначених законодавством випадках - її законний представник подає відповідну заяву до органу, що здійснює соціальні виплати на території, де зазначена особа перебуває на обліку за місцем її фактичного проживання/перебування, незалежно від факту реєстрації місця проживання/перебування.

Відповідач наголосив, що умовами призначення та продовження виплати пенсій внутрішньо переміщеним особам є знаходження внутрішньо переміщених осіб на обліку місця перебування, що підтверджується відповідною довідкою.

Зазначає, що позивач є громадянкою України отримує пенсію відповідно до Закону № 1058 перебуває на обліку в Головному управлінні. Причиною припинення пенсійних виплат з квітня 2017 року була інформація з Інтегрованої міжвідомчої інформаційно-телекомунікаційної системи щодо контролю осіб з числа внутрішньо переміщених осіб про тривалу відсутність за адресою фактичного проживання. Пенсію припинили автоматично на центральному рівні, до з`ясування місця перебування.

Вказує, що окреме самостійне рішення про припинення виплат управління не приймало, після припинення, виплати та нарахування пенсії позивач більше не зверталась за поновленням нарахування та виплати пенсії.

Також зазначив, що на теперішній час, позивач до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області із заявою про поновлення пенсії не зверталась.

На підставі викладеного відповідач вважає, що діяв у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією України, Законом України “Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб”, підзаконними нормативними актами, прийнятими постановами Кабінету Міністрів України. З зазначених причин відповідач просив відмовити у задоволенні позовних вимог.

Крім цього, відповідач вказав на те, що позивачем пропущено шестимісячний строк звернення до суду з даним позовом, встановлений статтею 122 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).

Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 22 листопада 2021 року позовна заява прийнята до розгляду, відкрито провадження у даній адміністративній справі та призначено її розгляд за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін.

Ухвалою суду від 30 грудня 2021 року у задоволенні заяви Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області про розгляд справи № 200/15943/21 за правилами загального позовного провадження – відмовлено.

Відповідно до ч. 5 ст. 262 КАС України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше.

З огляду на вищевикладене, суд вважає за можливе розглянути дану справу на підставі наявних у суду матеріалів та прийняти дане рішення у порядку письмового провадження.

Дослідивши наявні у справі докази, повно і всебічно встановивши всі її обставини, суд дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення позовних вимог, з огляду на таке.

Позивач, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є громадянкою України, що підтверджується копією паспорту серії НОМЕР_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , місце проживання: АДРЕСА_1 (а.с. 10-13).

Відповідач, Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області, код ЄДРПОУ 13486010, місцезнаходження: пл. Соборна, буд. 3, м. Слов`янськ, Донецька область, 84122 є органом державної влади, про що вказано у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань (https://usr.minjust.gov.ua/ua/freesearch).

Позивач перебуває на обліку відповідача як пенсіонер, що не заперечується відповідачем та йому призначена пенсія за віком, що підтверджується пенсійним посвідченням серії НОМЕР_3 (а.с. 14).

01 липня 2021 року представник позивача звернувся до відповідача з адвокатським запитом № 01/07, відповідно до якого просив надати інформацію щодо причин припинення та невиплати заборгованості з пенсії ОСОБА_2 , поновити пенсію та виплатити заборгованість (а.с. 14-15).

23 жовтня 2021 року представник позивача звернувся до відповідача з адвокатським запитом № 10/10, відповідно до якого просив надати інформацію щодо причин припинення та невиплати заборгованості з пенсії ОСОБА_1 , поновити пенсію та виплатити заборгованість, а також просив надати роздруківку щомісячних виплат пенсії ОСОБА_1 станом на 01 жовтня 2021 року (а.с. 15-17).

На письмовий запит представника позивача, відповідач, листом № 0500-1502-8/96389 від 01.11.2021 року повідомив, що ОСОБА_1 , перебуває на обліку в Головному управлінні та отримує пенсійну виплату за віком відповідно ст. 26 Закону України від 09.07.2003 року № 1058-ІМ «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» (далі – Закон № 1058), як внутрішньо переміщена особа з 01.09.2014 року.

Вказано, що призупинення пенсії ОСОБА_1 було здійснено на підставі ст. 12 Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» від 20.10.2014 року № 1706 (далі - Закон № 1706) з 01.03.2017 року. За відновленням виплати пенсії ОСОБА_1 до органів Пенсійного фонду не зверталась, тому розрахунок заборгованості з моменту припинення пенсії не проводився.

Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 21 серпня 2019 року № 788 “Про внесення змін до деяких постанов Кабінету Міністрів України” (далі - Постанова) у разі надходження до Пенсійного фонду України або до його територіальних органів інформації від Адміністрації Державної прикордонної служби, Міністерства внутрішніх справ, Служби безпеки, Національної поліції, Державної міграційної служби, Міністерства фінансів, інших органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування, яка дає обґрунтовані підстави вважати, що особа повернулась до покинутого місця постійного проживання, або особою подано документи, що містять недостовірні відомості для призначення (відновлення, продовження виплати) пенсії, виплата пенсії продовжується після особистого звернення особи, проходження ідентифікації у порядку, визначеному в абзаці четвертому цього пункту, з урахуванням даних Єдиної інформаційної бази даних про внутрішньо переміщених осіб та за відсутності підстав, передбачених пунктами 2-5 частини першої статті 12 Закону України від 20.10.2014 року № 1706 “Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб” (а.с. 18-19).

Згідно витягу з програми ІКІС ПФУ: “Підсистема призначення та виплати пенсії”, судом встановлено, що виплата пенсії позивачу з 01 квітня 2017 року не здійснювалась (а.с. 36-37).

Відповідач факт припинення виплати пенсії позивачу з 01 квітня 2017 року не заперечує.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам суд дійшов наступних висновків.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 46 Конституції України визначено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.

Згідно з ст. 1 Закону України від 20 жовтня 2014 року № 1706-VII “Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб” (далі - Закон № 1706-VII), який набрав чинності з 22 листопада 2014 року, внутрішньо переміщеною особою є громадянин України, іноземець або особа без громадянства, яка перебуває на території України на законних підставах та має право на постійне проживання в Україні, яку змусили залишити або покинути своє місце проживання у результаті або з метою уникнення негативних наслідків збройного конфлікту, тимчасової окупації, повсюдних проявів насильства, порушень прав людини та надзвичайних ситуацій природного чи техногенного характеру.

Статтею 2 Закону № 1706-VII визначено, що Україна вживає всіх можливих заходів, передбачених Конституцією та законами України, міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, щодо запобігання виникненню передумов вимушеного внутрішнього переміщення осіб, захисту та дотримання прав і свобод внутрішньо переміщених осіб, створення умов для добровільного повернення таких осіб до покинутого місця проживання або інтеграції за новим місцем проживання в Україні.

Згідно з частиною першою статті 4 Закону № 1706-VII факт внутрішнього переміщення підтверджується довідкою про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, що діє безстроково, крім випадків, передбачених статтею 12 цього Закону.

Відповідно до частини першої статті 7 Закону № 1706-VII для взятої на облік внутрішньо переміщеної особи реалізація прав на зайнятість, пенсійне забезпечення, загальнообов`язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття, у зв`язку з тимчасовою втратою працездатності, від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності, на отримання соціальних послуг здійснюється відповідно до законодавства України.

Частиною першою статті 4 Закону України від 09.07.2003 року № 1058-IV “Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування” (далі - Закон № 1058-IV) визначено, що законодавство про пенсійне забезпечення в Україні, яке базується на Конституції України, складається з Основ законодавства України про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування, цього Закону, Закону про недержавне пенсійне забезпечення, законів, якими встановлюються умови пенсійного забезпечення, відміни від загальнообов`язкового державного пенсійного страхування та недержавного пенсійного забезпечення, міжнародних договорів з пенсійного забезпечення, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, а також інших законів та нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до законів про пенсійне забезпечення в Україні.

Частиною третьою статті 4 Закону № 1058-IV регламентовано, що виключно законами про пенсійне забезпечення визначаються, зокрема: види пенсійного забезпечення, умови участі в пенсійній системі чи їх рівнях, пенсійний вік для чоловіків та жінок, при досягненні якого особа має право на отримання пенсійних виплат, джерела формування коштів, що спрямовуються на пенсійне забезпечення, умови, норми та порядок пенсійного забезпечення, організація та порядок здійснення управління в системі пенсійного забезпечення.

Згідно з частиною першою статті 5 Закону № 1058-IV цей Закон регулює відносини, які виникають між суб`єктами системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на ці відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону.

Відповідно до частини другої статті 5 Закону № 1058-IV виключно цим Законом, зокрема, визначаються порядок здійснення пенсійних виплат за загальнообов`язковим державним пенсійним страхуванням, порядок використання коштів Пенсійного фонду та накопичувальної системи пенсійного страхування.

Згідно із частиною другою статті 46 Закону № 1058-IV нараховані суми пенсії, не отримані з вини органу, що призначає і виплачує пенсію, виплачуються за минулий час без обмеження будь-яким строком з нарахуванням компенсації втрати частини доходів. Компенсація втрати частини пенсії у зв`язку з порушенням строків її виплати пенсіонерам здійснюється згідно із законом.

Статтею 47 Закону № 1058-IV визначено, що пенсія виплачується щомісяця, у строк не пізніше 25 числа місяця, за який виплачується пенсія, виключно в грошовій формі за зазначеним у заяві місцем фактичного проживання пенсіонера в межах України організаціями, що здійснюють виплату і доставку пенсій, або через установи банків у порядку, передбаченому Кабінетом Міністрів України.

Статтею 49 Закону № 1058-IV врегульовано питання щодо припинення та поновлення виплати пенсії.

Так, частиною першою статті 49 Закону № 1058-IV передбачено, що виплата пенсії за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду або за рішенням суду припиняється:

1) якщо пенсія призначена на підставі документів, що містять недостовірні відомості;

2) на весь час проживання пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України;

3) у разі смерті пенсіонера;

4) у разі неотримання призначеної пенсії протягом 6 місяців підряд;

5) в інших випадках, передбачених законом.

Відповідачем не надано суду доказів того, що було прийнято рішення територіальних органів Пенсійного фонду або відповідне судове рішення про припинення виплату пенсії позивачу.

Частиною другою цієї статті визначено, що поновлення виплати пенсії здійснюється за рішенням територіального органу Пенсійного фонду протягом 10 днів після з`ясування обставин та наявності умов для відновлення її виплати.

Виплата пенсії поновлюється в порядку, передбаченому частиною третьою статті 35 та статтею 46 цього Закону.

З вищеописаних норм чинного законодавства слідує, що частиною першою статті 49 Закону № 1058-IV визначено вичерпний перелік підстав припинення виплати пенсії за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду України або за рішенням суду. Цим переліком передбачена можливість припинення виплати пенсії з інших підстав лише у випадках, передбачених законом.

У свою чергу постановами Кабінету Міністрів України від 05.11.2014 року № 637 та від 08.06.2016 року № 365 визначено умови призначення та продовження виплати пенсій внутрішньо переміщеним особам: знаходження внутрішньо переміщеної особи на обліку місця перебування, що підтверджується довідкою; наявність рахунку в установі ПАТ “Державний ощадний банк”.

Законом № 1058-VI не передбачено такої підстави припинення або призупинення виплати пенсії, як відсутність довідки внутрішньо переміщеної особи чи відсутність у особи рахунку в установі АТ “Ощадбанк”.

Право на пенсію та її одержання в Україні не може пов`язуватися з місцем проживання людини.

Правовий зв`язок між державою і людиною, який передбачає взаємні права та обов`язки, підтверджується фактом набуття громадянства.

Свобода пересування та вільний вибір місця проживання гарантується статтею 33 Конституції України кожному, хто на законних підставах перебуває на території України.

Вказана правова позиція висловлена Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 04.09.2018 у справі № 805/402/18.

Суд зазначає, що за положеннями ст. 1 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ст. 1 Додаткового протоколу до Конвенції, кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений свого майна інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом або загальними принципами міжнародного права.

Положеннями ст. 14 Конвенції регламентовано, що користування правами та свободами, визнаними Конвенцією, має бути забезпечене без дискримінації за будь-якою ознакою.

У рішенні “Суханов та Ільченко проти України” Європейський суд з прав людини зазначив, що зменшення розміру або припинення виплати належним чином встановленої соціальної допомоги може становити втручання у право власності (параграф 52).

Тому, припиняючи виплату позивачеві пенсії за відсутності передбачених законами України підстав, відповідач порушив право позивача на отримання пенсії. При цьому право на отримання пенсії є об`єктом захисту за ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Як зазначив Європейський суд з прав людини у рішенні у справі “Щокін проти України”, питання, чи було дотримано справедливого балансу між загальними інтересами суспільства та вимогами захисту основоположних прав окремої особи, виникає лише тоді, коли встановлено, що оскаржуване втручання відповідало вимозі законності і не було свавільним (параграф 50).

Таким чином, встановлення судом відсутності законності втручання, тобто вчинення дій не у спосіб, визначений законом, є достатньою підставою для висновку про те, що право позивача на мирне володіння своїм майном було порушено.

Відповідно до ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

З огляду на викладене суд, з урахуванням положень ч.2 ст. 2 КАС України, встановив, що відповідач, не виплативши позивачу пенсію з 01.04.2016 року, діяв не на підставі, не у межах повноважень та не у спосіб, що визначені Конституцією та законами України.

Вказана бездіяльність відповідача є протиправною, а з точки зору положень ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод мало місце втручання у право власності позивача, і таке втручання не було законним.

Доводи відповідача щодо неможливості виплати пенсії за минулий період з огляду на те, що суми пенсій, які не виплачено за період до місяця їх відновлення, обліковуються в органі, що здійснює пенсійні виплати, та виплачуються на умовах окремого порядку, визначеного Кабінетом Міністрів України, який на цей час ще не прийнятий, суд вважає необґрунтованими з таких підстав.

Пункт 1 постанови Кабінету Міністрів України “Про здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам” від 05 листопада 2014 року № 637 доповнено абзацом 20 згідно з постановою Кабінету Міністрів України № 788 від 21 серпня 2019 року, за змістом якого суми пенсій, які не виплачено за період до місяця їх відновлення, обліковуються в органі, що здійснює пенсійні виплати, та виплачуються на умовах окремого порядку, визначеного Кабінетом Міністрів України.

Внаслідок прийняття вказаної норми Кабінетом Міністрів України не тільки фактично зупинено виплату громадянам України пенсійних виплат на невизначений період часу, а й змінено строк виплати пенсій, регламентований частиною першою статті 47 Закону № 1058.

Згідно з пунктом 6 частини першої статті 92 Конституції України виключно законами України визначаються, зокрема, форми і види пенсійного забезпечення, захисту, форми і види пенсійного забезпечення.

У преамбулі до Закону № 1058 зазначено, що зміна умов і норм загальнообов`язкового державного пенсійного страхування здійснюється виключно шляхом внесення змін до цього Закону.

Судом встановлено, що жодних змін до Закону № 1058 з приводу особливостей виплати заборгованості пенсіонерам, які є внутрішньо переміщеними особами, Верховною Радою України не приймалось.

Отже, приписи абзацу 20 пункту 1 постанови Кабінету Міністрів України “Про здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам” від 05 листопада 2014 року № 637 (з урахуванням змін, внесеними постановою Кабінету Міністрів України № 788 від 21 серпня 2019 року) не можуть бути застосовані до правовідносин у цій справі, оскільки не відповідають частині першій статті 47 Закону № 1058.

Згідно з частинами першою та другою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Вищевказана бездіяльність відповідача є протиправною, а з точки зору положень ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод мало місце втручання у право власності позивача, і таке втручання не було законним.

Відповідачем не надано суду доказів правомірності його бездіяльності щодо припинення виплати позивачу пенсії з 01 квітня 2017 року.

З огляду на викладене суд, з урахуванням положень ч. 2 ст. 2 КАС України, встановив, що відповідач, не виплативши позивачу заборгованість з пенсії за період з 01 квітня 2017 року діяв не на підставі, не у межах повноважень та не у спосіб, що визначені Конституцією та законами України і допустив протиправну бездіяльність.

Вищевказана бездіяльність відповідача є протиправною, а з точки зору положень ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод мало місце втручання у право власності позивача, і таке втручання не було законним.

Позивач просить суд визнати протиправною бездіяльність відповідача, щодо невиплати пенсії з 01 березня 2017 рок та зобов`язати відповідача поновити позивачу нарахування та виплату пенсії з 01 березня 2017 року.

Проте, як було встановлено судом згідно витягу з програми ІКІС ПФУ: “Підсистема призначення та виплати пенсії”, виплата пенсії позивачу була припинена відповідачем з 01 квітня 2017 року, а не з 01 березня 2017 року, як вказує позивач.

Крім того, з витягу з програми ІКІС ПФУ: “Підсистема призначення та виплати пенсії” встановлено, що нарахування пенсії позивачу з 01 квітня 2017 року не припинялось.

Враховуючи викладене позовні вимоги у частині вимог про зобов`язання відповідача нарахувати позивачу пенсію за віком з 01 квітня 2017 року - задоволенню не підлягають.

Згідно ч. 2 ст. 5 КАС України визначено, що захист порушених прав, свобод чи інтересів особи, яка звернулася до суду, може здійснюватися судом також в інший спосіб, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Пунктом 10 частини 2 статті 245 КАС України у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про інший спосіб захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист таких прав, свобод та інтересів.

Відповідно до ч.2 ст. 9 КАС України, суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Враховуючи викладене, суд, з метою ефективного захисту та відновлення порушених прав позивача вважає за можливе вийти за межі позовних вимог та задовольнити адміністративний позов частково, шляхом визнання протиправною бездіяльності відповідача щодо припинення виплати позивачу пенсії з 01 квітня 2017 року, а також зобов`язання відповідача поновити виплату пенсії позивачу з 01 квітня 2017 року та сплатити заборгованість, яка утворилась з 01 квітня 2017 року.

Вирішуючи питання щодо дотримання позивачем строку звернення до адміністративного суду з даним позовом, суд зазначає про таке.

Частина 1 та абзац 1 частини 2 ст. 122 КАС України встановлюють, що позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.

Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

У той же час, відповідно до ч.5 ст. 242 КАС України, суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постанові Верховного Суду від 20.05.2020 року в справі № 815/1226/18.

Згідно з вказаною постановою: “...Велика Палата Верховного Суду звертає увагу на те, що пенсія за віком призначається особі один раз та виплачується державою протягом всього життя пенсіонера, крім виняткових випадків, що можуть бути встановлені законом. Водночас пенсія стає “нарахованою” в момент призначення пенсії і залишається такою (“нарахованою”) до її чергової зміни.

64. У свою чергу, спеціальне законодавство у сфері соціального захисту, а саме стаття 46 Закону № 1058-IV, визначає, що нараховані суми пенсії, не отримані з вини органу, що призначає і виплачує пенсію, виплачуються за минулий час без обмеження будь-яким строком з нарахуванням компенсації втрати частини доходів.

65. Аналіз зазначених положень статті 46 Закону № 1058-IV свідчить про те, що в Україні не існувало та не існує на сьогодні жодного строкового обмеження стосовно виплати пенсії у визначеному законодавством розмірі за минулий час, яку особа не отримувала з вини держави в особі її компетентних органів.

78. Отже, за таких обставин обмеження права пенсіонера на отримання належної йому пенсії певними строками є неприпустимим…”

Врахувавши вказані висновки Верховного Суду, приймаючи до уваги те, що заборгованість з пенсії позивачем не отримана з вини відповідача та виходячи з аналізу ч.2 ст. 122 КАС України і ч. 2 ст. 46 Закону України “Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування”, суд дійшов висновку про те, що позивачем не пропущено строк звернення до суду з даним позовом.

У позовній заяві позивач просила допустити негайне виконання даного рішення в частині виплати заборгованості з пенсії у межах суми за один місяць.

Приписами п.1 ч. 1 ст. 371 КАС України визначено, що негайно виконуються рішення суду про присудження виплати пенсій, інших періодичних платежів з Державного бюджету України або позабюджетних державних фондів - у межах суми стягнення за один місяць.

Таким чином, дане рішення суду підлягає негайному виконанню у межах суми стягнення за один місяць.

Щодо розподілу судових витрат суд зазначає наступне.

Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 22 листопада 2021 року суд відстрочив позивачеві сплату судового збору до прийняття рішення у справі.

Нормами частини другої статті 133 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, якщо у строк, встановлений судом, судові витрати не будуть оплачені, позовна заява залишається без розгляду або витрати розподіляються між сторонами відповідно до судового рішення у справі, якщо сплату судових витрат розстрочено або відстрочено до ухвалення судового рішення у справі.

Судом встановлено, що станом на момент прийняття рішення у справі, судові витрати позивачем не оплачені.

Згідно з положеннями частини першої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволені позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрат, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Отже, суд приходить до висновку про стягнення на користь Державного бюджету України судового збору в розмірі 908,00 грн. за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.

Врахувавши висновки Верховного суду, викладені у рішенні за результатами розгляду зразкової справи № 805/402/18-а (провадження № Пз/9901/20/18), керуючись Конституцією України, Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод та практикою Європейського суду з прав людини, Законами України “Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб”, "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" та “Про судовий збір”, статтями 2, 9, 77, 133, 139, 241-246, 262, 263, 291, 371, 382 КАС України, суд

В И Р І Ш И В:

Позовні вимоги ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії – задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області щодо припинення виплати ОСОБА_1 пенсії з 01 квітня 2017 року.

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області (код ЄДРПОУ 13486010, місцезнаходження: пл. Соборна, буд. 3, м. Слов`янськ, Донецька область, 84122) поновити виплату пенсії ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , паспорт серії НОМЕР_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , місце проживання: АДРЕСА_1 ) з 01 квітня 2017 року та сплатити заборгованість, яка утворилась з 01 квітня 2017 року.

Стягнути на користь Державного бюджету України (Державна судова адміністрація України, отримувач коштів: ГУК у м. Києві/м.Київ/22030106, код отримувача (код за ЄДРПОУ): 37993783, Банк отримувача: Казначейство України (ЕАП), рахунок отримувача UA 908999980313111256000026001, Код класифікації доходів бюджету: 22030106) судовий збір в розмірі 908 (дев`ятсот вісім) гривень 00 копійок за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області (код ЄДРПОУ 13486010, місцезнаходження: пл. Соборна, буд. 3, м. Слов`янськ, Донецька область, 84122).

У задоволенні іншої частини вимог - відмовити.

У встановленні судового контролю за виконанням даного рішення - відмовити.

У частині присудження виплати пенсії в межах суми стягнення за один місяць рішення суду виконується негайно.

Повне судове рішення складене 30 грудня 2021 року.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку шляхом подання апеляційної скарги до Першого апеляційного адміністративного суду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Приймаючи до уваги прийняття даного рішення у порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Суддя С.І. Бабіч