Рішення № 102386121, 09.09.2021, Дніпропетровський окружний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 вересня 2021 року Справа № 160/12647/21

Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Юхно І. В.

розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників (у письмовому провадженні) в місті Дніпрі адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії,–

ВСТАНОВИВ:

27.07.2021 до Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, у якому, позивач просить суд:

- визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області №045550010846 від 27.05.2021, щодо відмови ОСОБА_1 у зарахуванні до загального трудового стажу період його роботи згідно з трудової книжки НОМЕР_1 та період навчання згідно диплому з 01.09.1978 по 29.06.1983;

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області зарахувати до загального трудового стажу ОСОБА_1 період навчання з 01.09.1978 по 29.06.1983 та період роботи згідно трудової книжки НОМЕР_1 ;

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про призначення пенсії за віком;

- стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області на користь ОСОБА_1 судові витрати у розмірі 2 270, 00 грн. судового збору та 4 000,00 грн. витрат на правову допомогу.

В обґрунтування позовних вимог позивачем зазначено, що ОСОБА_1 21.05.2021 звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області з заявою та відповідними документами для призначення пенсії за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», проте 31.05.2021 листом від відповідача отримав рішення № 045550010846 від 27.05.2021 про відмову у призначенні пенсії. Згідно з вказаним рішенням страховий стаж позивача становить 19 років 9 місяців 19 днів, за поданими позивачем документами до страхового стажу не зараховано період навчання з 01.09.1978 по 29.06.1983, оскільки в дипломі невірно зазначено прізвище, згідно паспорта « ОСОБА_2 », а в дипломі вказано « ОСОБА_3 », та періоди роботи по трудовій книжці, оскільки на титульній сторінці трудової книжки відсутній підпис відповідальної особи та власника трудової книжки.

Позивач не погоджується з такими діями відповідача та вважає, що працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення бухгалтерських документів на підприємстві, та у свою чергу неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації з вини підприємства не може бути підставою для позбавлення особи конституційного права на соціальний захист щодо вирішення питань нарахування/призначення пенсії.

Згідно з п. 2 ч. 1 ст. 263 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) суд розглядає за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) справи щодо оскарження фізичними особами рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень щодо обчислення, призначення, перерахунку, здійснення, надання, одержання пенсійних виплат, соціальних виплат непрацездатним громадянам, виплат за загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням, виплат та пільг дітям війни, інших соціальних виплат, доплат, соціальних послуг, допомоги, захисту, пільг.

Згідно з положеннями частини 8 статті 171 КАС України питання про відкриття провадження в адміністративній справі суддя вирішує протягом п`яти днів з дня надходження до адміністративного суду позовної заяви, заяви про усунення недоліків позовної заяви у разі залишення позовної заяви без руху, або отримання судом у порядку, визначеному частинами третьою-шостою цієї статті, інформації про місце проживання (перебування) фізичної особи.

Відповідно до частини 6 статті 120 КАС України встановлено, якщо закінчення строку припадає на вихідний, святковий чи інший неробочий день, останнім днем строку є перший після нього робочий день.

Оскільки 31.07.2021-01.08.2021 були вихідними днями, то суд розглянув питання про відкриття провадження у перший робочий день 02.08.2021.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 02 серпня 2021 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито спрощене позовне провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні); розгляд справи по суті вирішено розпочати з 17 серпня 2021 року; витребувано у відповідача додаткові докази та встановлено строк для їх подання до 17.08.2021; встановлено відповідачу 15-денний строк з дня вручення ухвали на подання відзиву на позов та доказів, які підтверджують обставини, на яких ґрунтуються заперечення відповідача.

Копія ухвали засобами телекомунікаційного зв`язку направлена сторонам на адреси електронної пошти 06.08.2021, відповідачу разом з копією позовної заяви, тобто строк на подання відзиву до 23.08.2021 (оскільки 21.08.2021 – вихідний).

Крім того, суд вказує, що відповідач, отримав копію ухвали разом з копією адміністративного позову нарочно 10.08.2021, що підтверджується розпискою, яка знаходиться в матеріалах справи.

Суд вказує, що відповідно до вимог статті 263 КАС України, розгляд справи мав відбутись до 01.09.2021, проте, у зв`язку з перебуванням головуючого судді Юхно І.В. в період з 25.08.2021 по 08.09.2021 у відпустці, розгляд справи відбувся у перший робочий день - 09.09.2021.

Станом на 09.09.2021 відповідач правом на подання відзиву на позов не скористався, витребуваних судом доказів від відповідача до суду також не надходило.

Відповідно до частини 6 статті 162 КАС України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.

За приписами частини 9 статті 80 КАС України у разі неподання суб`єктом владних повноважень витребуваних судом доказів без поважних причин або без повідомлення причин суд, залежно від того, яке ці докази мають значення, може визнати обставину, для з`ясування якої витребовувався доказ, або відмовити у її визнанні, або розглянути справу за наявними в ній доказами.

З огляду на вищевикладені обставини та на підставі вищевказаних норм, суд ухвалив розглянути справу по суті за наявними в ній доказами.

Дослідивши всі документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив таке.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є громадянином України, що підтверджується паспортом серії НОМЕР_2 , виданим 01.05.1997 Амур-Нижньодніпровським РВ ДМУ УМВС України в Дніпропетровській області.

21.05.2021 позивач надав до Головного управління ПФУ в Дніпропетровській області заяву про призначення пенсії за віком згідно з ст. 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».

Рішенням від 27.05.2021 №045550010846 ОСОБА_1 відмовлено у призначенні пенсії за віком, яке мотивовано тим, що вік заявника 59 років. Страховий стаж особи становить 19 років 9 місяців 19 днів.

Відповідно до зазначеного рішення відповідача, за результатами розгляду документів, доданих до заяви, до страхового стажу позивача не зараховано період навчання з 01.09.1978 по 29.06.1983, оскільки в дипломі невірно зазначено прізвище: згідно з паспортом « ОСОБА_2 », а в дипломі « ОСОБА_3 », та періоди роботи по трудовій книжці, оскільки на титульній сторінці трудової книжки відсутній підпис відповідальної особи та власника трудової книжки.

В рішенні також вказано, що за наявними в електронній справі документами позивач матиме право на пенсійну виплату з 10.06.2026.

Рішення від 27.05.2021 №045550010846 направлено відділом обслуговування громадян №1 (сервісного центру) Управління обслуговування громадян Головного управління ПФУ в Дніпропетровській області на адресу позивача супровідним листом від 31.05.2021 №0400-010204-8/72984.

Не погоджуючись з відмовою в призначенні пенсії за віком, позивач звернувся до суду з адміністративним позовом.

Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з наступного.

Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

За приписами частини 1 статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Згідно з частиною 2 зазначеної статті у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Отже, суд вважає за необхідне зазначити, що під час розгляду спорів щодо оскарження рішень (дій) суб`єктів владних повноважень, суд зобов`язаний незалежно від підстав, наведених у позові, перевіряти оскаржувані рішення (дії) на їх відповідність усім зазначеним вимогам.

Пунктом 2 Положення про головні управління Пенсійного фонду України в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі, затвердженого Постановою правління Пенсійного фонду України від 22.12.2014 №28-2 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 15.01.2015 за №41/26486 (далі - Положення №№28-2), Головне управління Фонду у своїй діяльності керується Конституцією та законами України, указами Президента України та постановами Верховної Ради України, прийнятими відповідно до Конституції та законів України, актами Кабінету Міністрів України, іншими нормативно-правовими актами, а також постановами правління Фонду, у тому числі цим Положенням, та наказами Фонду.

За приписами статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.

Отже, право особи на отримання пенсії, як складова права на соціальний захист, є її конституційним правом.

Закон України "Про пенсійне забезпечення" №1788 від 05.11.1991 (далі - Закон № 1788) відповідно до Конституції України гарантує всім непрацездатним громадянам України право на матеріальне забезпечення за рахунок суспільних фондів споживання шляхом надання трудових і соціальних пенсій.

Статтею 8 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 №1058-IV (далі - Закон №1058-IV) передбачено право громадян України на отримання пенсійних виплат та соціальних послуг.

Відповідно до статті 26 Закону №1058-IV страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.

Періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.

Страховий стаж період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок (ч. 1 ст. 24 Закону №1058-IV).

Частиною 2 ст. 24 Закону №1058-IV передбачено, що страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом.

Відповідно до ст. 62 Закону № 1788 основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Пунктом 3 постанови Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 № 637 «Про затвердження Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній» передбачено, що за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.

Згідно з п. 20 вказаної постанови, у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні відомості, що визначають право на пенсії на пільгових умовах або за вислугу років, установлені для окремих категорій працівників, для підтвердження спеціального трудового стажу приймаються уточнюючі довідки підприємств, установ, організацій або їх правонаступників (додаток № 5). У довідці має бути вказано: періоди роботи, що зараховуються до спеціального стажу; професія або посада; характер виконуваної роботи; розділ, підрозділ, пункт, найменування списків або їх номери, до якого включається цей період роботи; первинні документи за час виконання роботи, на підставі яких видана зазначена довідка. У разі відсутності правонаступника підтвердження періодів роботи, що зараховуються до трудового стажу для призначення пенсії на пільгових умовах або за вислугу років, установленої для окремих категорій працівників, здійснюється у порядку, визначеному Пенсійним фондом України за погодженням з Мінсоцполітики та Мінфіном.

Аналіз наведених норм права дає змогу дійти висновку, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка, тоді як підтвердження трудового стажу на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами можливе лише у випадку її відсутності або відсутності в ній записів.

Із записів трудової книжки ОСОБА_1 серії НОМЕР_3 , виданої 16.08.1983, судом встановлено, що у спірний період, не зарахований відповідачем, позивач:

- (мовою оригіналу) "7-я Сары-Шаганская дистанция пути Алма-Атинской ордена Ленина железной дороги":

- 16.08.1983 зараховано в штат бригадиром мостової бригади, нак. №63 від 11.08.83р.;

- 25.10.1983 переведено в розпорядження управління дороги Алма-ата, нак. №85 від 25.10.83р.

- (мовою оригіналу) "Алма-Атинская дистанция пути Алма-Атинской ордена Ленина железной дороги":

- 26.10.1983 призначено переводом інженером дорожної мостовипробувальної станції, нак.П-78 від 26.10.83р.;

- 01.05.1986 призначено керівником дорожньої мостовипробувальної станції, нак. НАК168 від 24.04.86р.;

- 02.07.1986 призначено інженером мостовипробувальної станції служби шляху, нак.П-63 від 02.07.86р.;

- 08.10.1987 призначено керівником мостовипробувальної станції служби шляху, нак.НОК-468 від 13.10.87р.;

- 15.05.1991 звільнений по ст.32 КЗОТ КазРСР (за власним бажанням) нак.НОК-192 від 06.05.91р.;

- 04.06.1991 прийнят майстром по зем.полотну в Дніпропетровськой дистанції шляху Придніпровскої залізниці, нак.№211 від 04.06.1991р.;

- 16.03.1994 звільнений за переводом в ТОВ "Арман" за домовленістю керівників підприємств п.5 ст.36 КЗпП України, нак.№205 від 16.03.94р.

- з 17.03.1994 прийнято на посаду заступника директора ТОВ "Арман", нак.№4К від 17.03.94р.;

- 03.12.1995 звільнено за власним бажанням ст.38 КЗпП, нак.56К від 03.12.1995р.;

- 05.12.1995 прийнято на посаду директором Приватного підприємства «Флай-М», нак.7 від 05.12.1995р.;

- 31.12.1998 звільнено за власним бажанням ст.38 КЗпП, нак.18 від 31.12.1998р.;

Товариство з обмеженою відповідальністю науково-виробниче підприємство «Промтехпослуги»:

- 04.01.1999 прийнято на посаду заступника директора , нак. 4К від 04.01.1999р.;

- 02.04.2002 призначено директором , нак. 9К від 02.04.2002р.;

- 31.12.2004 звільнено за власним бажанням ст.38 КЗпП, нак.12К від 31.12.2004р.;

Товариство з обмеженою відповідальністю виробничо-конструкторське підприємство «Лідер»:

- 01.07.2005 прийнято на посаду заступника директора , нак. №1К від 01.07.2005р.;

- 30.04.2008 звільнено за власним бажанням ст.38 КЗпП, нак.№3К від 30.04.2008р.;

Товариство з обмеженою відповідальністю виробничо-комерційне підприємство «Промтехпослуги»:

- 05.05.2008 прийнято на посаду заступника директора нак.№8к від 05.05.2008р.

Судом встановлено, що трудова книжка позивача серії НОМЕР_3 , видана 16.08.1983, копія якої наявна в матеріалах справи, в розділі Відомості про роботу містить відповідні записи про роботу позивача. Будь-яких зауважень стосовно записів трудової книжки чи помилок у їх оформленні відповідачем не зазначено.

В даному випадку під час розгляду заяви позивача відповідачем не було встановлено будь-яких недоліків оформлення записів про роботу позивача, записи у трудовій книжці виконані належними посадовими особами, засвідчені підписом начальника відділу кадрів та скріплені печатками.

Разом із тим, вказані періоди роботи позивача, зазначені в записах №№ 1-19, які містяться в трудовій книжці позивача серії НОМЕР_3 , виданої 16.08.1983, не були враховані Пенсійним органом до загального стажу роботи позивача при призначенні пенсії за віком без підтвердження їх відповідними уточнюючими довідками, з огляду на те, відповідач не враховує трудову книжку позивача серії НОМЕР_3 , видану 16.08.1983, оскільки на її титульній сторінці відсутній підпис відповідальної особи та власника трудової книжки.

На час первісного заповнення трудової книжки діяла Інструкція про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, в установах та організаціях, затверджена постановою Держкомпраці СРСР від 20.06.1974 №162 (в редакції постанови Держкомпраці СРСР від 02.08.1985 №252 зі змінами, внесеними постановою Державним комітетом СРСР з праці та соціальних питань від 19.10.1990 №412).

Відповідно до п.1.2 вказаної Інструкції прийом на роботу без трудової книжки не допускається.

Згідно з пунктами 2.2, 2.3 Інструкції про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, установах, організаціях, затвердженої 20.06.1974 ДК СРСР по праці і соціальним питанням (у редакції, яка діяла на момент заповнення трудової книжки в спірні періоди роботи) заповнення трудової книжки вперше здійснюється адміністрацією підприємства в присутності працівника не пізніше тижневого строку з дня прийому на роботу. Всі записи в трудовій книжці про прийом на роботу, перевід на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди вносяться адміністрацією підприємства після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а при звільненні у день звільнення повинні точно відповідати тексту наказу.

Відповідно до пункту 1.4 Інструкції про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, установах, організаціях, затвердженої 20.06.1974 ДК СРСР по праці і соціальним питанням (у редакції, яка діяла на момент заповнення трудової книжки в спірні періоди роботи) питання, пов`язані з порядком ведення трудових книжок, їх зберігання, виготовлення, постачання за обліку, врегульовано постановою Ради Міністрів СРСР та ВЦСПС від 06.09.1973 №656 «Про трудові книжки робітників та службовців» та даною Інструкцією.

Відповідно до пункту 1 постанови Ради Міністрів СРСР та ВЦСПС від 06.09.1973 №656 «Про трудові книжки робітників та службовців» встановлено, що трудова книжка є основним документом про трудову діяльність робочих та державних службовців, кооперативних і громадських підприємств, установ та організацій, що пропрацювали більше 5 днів, в тому числі на сезонних та тимчасових роботах, а також на позаштатних працівників при умові, що вони підлягають державному соціальному страхуванню.

Пунктом 13 вказаної постанови «Про трудові книжки робітників та службовців» при звільненні робітника або службовця всі записи про роботу, нагородження та подяки, занесені до трудової книжки за час роботи на даному підприємстві, в установі, підприємстві засвідчуються підписом керівника або спеціально уповноваженої особи та печаткою.

При цьому, відповідно до пункту 18 вказано постанови відповідальність за своєчасне та правильне заповнення трудових книжок, за їх облік, зберігання та видачу несуть спеціально уповноважені особи, що призначені наказом керівника підприємства, установи, організації.

Також у період внесення записів про роботу позивача, не зарахованих відповідачем, порядок ведення трудових книжок регулювався Інструкцією про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженою наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29.07.1993 №58 (далі - Інструкція №58).

Відповідно до п.1.1 Інструкції №58 трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника. Трудові книжки ведуться на всіх працівників, які працюють на підприємстві, в установі, організації (далі - підприємство) усіх форм власності або у фізичної особи понад п`ять днів, у тому числі осіб, які є співвласниками (власниками) підприємств, селянських (фермерських) господарств, сезонних і тимчасових працівників, а також позаштатних працівників за умови, якщо вони підлягають державному соціальному страхуванню.

Згідно з п.2.2 Інструкції №58 заповнення трудової книжки вперше проводиться власником або уповноваженим ним органом не пізніше тижневого строку з дня прийняття працівника на роботу або прийняття студента вищого, учня професійно-технічного навчального закладу, що здобули професію (кваліфікацію) за освітньо-кваліфікаційним рівнем "кваліфікований робітник", "молодший спеціаліст", "бакалавр", "спеціаліст" та продовжують навчатися на наступному освітньо-кваліфікаційному рівні, на стажування.

До трудової книжки вносяться: відомості про працівника: прізвище, ім`я та по батькові, дата народження; відомості про роботу, переведення на іншу постійну роботу, звільнення; відомості про нагородження і заохочення: про нагородження державними нагородами України та відзнаками України, заохочення за успіх у роботі та інші заохочення відповідно до чинного законодавства України; відомості про відкриття, на які видані дипломи, про використані винаходи і раціоналізаторські пропозиції та про виплачені у зв`язку з цим винагороди.

За вимогами п.2.4 Інструкції №58 усі записи в трудовій книжці про прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди та заохочення вносяться власником або уповноваженим ним органом після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а в разі звільнення - у день звільнення і повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження). Записи виконуються арабськими цифрами (число і місяць двозначними). Записи виконуються акуратно, ручкою кульковою або з пером, чорнилом чорного, синього або фіолетового кольорів, і завіряються печаткою запис про звільнення, а також відомості про нагородження та заохочення.

Пунктом 1.5 Інструкції №58 визначено, що питання, пов`язані з порядком ведення трудових книжок, їх зберігання, виготовлення, постачання і обліку, регулюються постановою Кабінету Міністрів України від 27 квітня 1993 року №301 «Про трудові книжки працівників» (далі - Постанова №301), цією Інструкцією та іншими актами законодавства.

Згідно з п.2 Постанови №301 при влаштуванні на роботу працівники зобов`язані подавати трудову книжку, оформлену в установленому порядку. Без трудової книжки приймаються на роботу тільки ті особи, які працевлаштовуються вперше.

Пунктом 3 Постанови №301 передбачено, що трудові книжки зберігаються на підприємствах, в установах і організаціях, у представництвах іноземних суб`єктів господарювання, а при звільненні працівника трудова книжка видається йому під розписку в журналі обліку.

Відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації, представництва іноземного суб`єкта господарювання. За порушення встановленого порядку ведення, обліку, зберігання і видачі трудових книжок посадові особи несуть дисциплінарну, а в передбачених законом випадках іншу відповідальність (п.4 Постанови №301).

З аналізу наведених положень вбачається, що обов`язок щодо внесення записів до трудової книжки покладається на роботодавців, що виключає провину особи, яка бажає призначити пенсію, у недоліках таких записів.

Позивач має відповідні записи у трудовій книжці щодо спірних періодів роботи, та ці записи є належними та допустимими доказами підтвердження його трудового стажу.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 07.02.2018 року у справі № 275/615/17, провадження №К/9901/768/17.

Вказана позиція кореспондується з нормами Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 637 від 12.08.1993 далі - Порядок № 637), відповідно до пункту 1 якого основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка.

За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.

Крім того, відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 27.04.1993 «Про трудові книжки працівників» відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації, тому власне недотримання правил ведення трудової книжки може мати негативні наслідки саме для особи, яка допустила такі порушення, а не для робітника, а отже, й не може впливати на її особисті права.

Аналогічна позиція висловлена Верховним Судом в постанові від 06.02.2018 у справі №677/277/17, провадження №К/9901/1298/17.

Таким чином, з приписів порядку ведення трудових книжок на підприємствах, установах, організаціях, що визначався Інструкцією, затвердженою постановою Державного Комітету СРСР з праці та соціальних питань від 20.06.1974 №162 та Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої спільним наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29.07.93 №58 вбачається, що заповнення трудової книжки здійснюється роботодавцем, а не працівником. Отже, відповідальним за заповнення трудової книжки вперше, в тому числі і внесення до неї записів на першій сторінці (титульному аркуші) трудової книжки, є підприємство роботодавець, а відтак відсутня вина позивача в тому, що трудову книжку роботодавцем оформлено із порушенням.

Право позивача на встановлені законом гарантії не може бути поставлене в залежність від якості виконання обов`язків працівником, відповідальним за порядок ведення трудової книжки. На особу не може перекладатись тягар доведення правдивості чи достовірності даних, що зазначені у його трудовій книжці.

Підставою для призначення пенсії є відповідний стаж роботи, а не дотримання усіх формальних вимог при заповненні трудової книжки.

Враховуючи наведене, суд вважає, що виявлений відповідачем недолік оформлення трудової книжки, а саме відсутність на її титульній сторінці підпису відповідальної особи та власника трудової книжки, не може вважатися достатньою підставою неврахування її відомостей при обчисленні стажу роботи, оскільки внесення записів до відомостей про особу до трудової книжки не здійснювалось позивачем.

Окрім того, суд звертає увагу, що підставою для відмови позивачу в призначенні пенсії за віком стало не зарахування до страхового стажу ОСОБА_1 періоду його навчання в Дніпропетровському ордені Трудового Червоного Прапору інституту інженерів залізничного транспорту ім. М.І. Калініна з 01.09.1978 по 29.06.1983, оскільки в дипломі від 29.06.1983 серії НОМЕР_4 вказано прізвище « ОСОБА_3 », яке має розбіжність з прізвищем зазначеним у паспорті « ОСОБА_2 ».

З матеріалів справи вбачається, що позивачем до пенсійного органу також було надано диплом від 29.06.1983 серії НОМЕР_4 , відповідно до якого ОСОБА_1 закінчив Дніпропетровський орден Трудового Червоного Прапору інститут інженерів залізничного транспорту ім. М.І. Калініна за спеціальністю «мости і тунелі». Рішенням державної екзаменаційної комісії від 29.06.1983 ОСОБА_1 присвоєно кваліфікацію «інженера шляхів сполучення-будівельника».

Тобто, в наведеному дипломі різниться прізвище позивача, а саме: згідно з паспорту позивача прізвище « ОСОБА_2 », тоді як у дипломі від 29.06.1983 серії НОМЕР_4 зазначено « ОСОБА_3 ».

При цьому, суд звертає увагу, що запису про навчання ОСОБА_1 в Дніпропетровському ордені Трудового Червоного Прапору інституту інженерів залізничного транспорту ім. М.І. Калініна з 01.09.1978 по 29.06.1983 трудова книжка серії НОМЕР_3 не містить.

Відповідно до пункту 8 Порядку № 637 час навчання у вищих навчальних, професійних навчально-виховних закладах, навчальних закладах підвищення кваліфікації та перепідготовки кадрів, в аспірантурі, докторантурі і клінічній ординатурі підтверджується дипломами, посвідченнями, свідоцтвами, а також довідками та іншими документами, що видані на підставі архівних даних і містять відомості про періоди навчання.

Пунктом 26 Порядку №637 визначено, якщо ім`я, по батькові та прізвище, які зазначені в документі, що підтверджує трудовий стаж, не збігаються з ім`ям, по батькові або прізвищем особи за паспортом або свідоцтвом про народження, факт приналежності цього документа даній особі може бути встановлено у судовому порядку.

Разом із цим, відповідно до положень п. 5 ч. 2 ст. 293 Цивільного процесуального кодексу України від 18.03.2004 №1618-IV (далі - ЦПК), суд розглядає в порядку окремого провадження справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення.

У ст. 315 ЦПК України наведений перелік фактів, які встановлюються судом. Згідно з частиною 2 ст.315 ЦПК України у судовому порядку можуть бути встановлені також інші факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення.

Згідно роз`яснень, викладених у п. 1 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року №5 «Про судову практику в справах про встановлення фактів, що мають юридичне значення», в порядку окремого провадження розглядаються справи про встановлення фактів, якщо: згідно з законом такі факти породжують юридичні наслідки, тобто від них залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян; чинним законодавством не передбачено іншого порядку їх встановлення; заявник не має іншої можливості одержати або відновити загублений чи знищений документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення; встановлення факту не пов`язується з наступним вирішенням спору про право.

Суд звертає увагу позивача, що до повноважень адміністративного суду не відноситься встановлення фактів, що мають юридичне значення, в тому числі й приналежності документа, що підтверджує трудовий стаж, особі, яка звернулась за призначенням пенсії.

Позивачем до матеріалів справи не було надано, так само як і до відповідача, рішення суду, яким встановлено факт приналежності ОСОБА_1 диплома серії НОМЕР_4 , виданого 29.06.1983 Дніпропетровським орденом Трудового Червоного Прапору інституту інженерів залізничного транспорту ім. М.І. Калініна.

З огляду на вищевикладене, суд приходить до висновку, що пенсійним органом правомірно не зараховано до стажу позивача період навчання в Дніпропетровському ордені Трудового Червоного Прапору інституту інженерів залізничного транспорту ім. М.І. Калініна з 01.09.1978 по 29.06.1983, оскільки в дипломі від 29.06.1983 серії НОМЕР_4 зазначено прізвище « ОСОБА_3 », яке не збігається з прізвищем у паспорті позивача.

Посилання позивача на формальні помилки при перекладі його прізвища українською мовою в дипломі та неналежне оформлення його трудової книжки з вини адміністрації підприємства, як на підстави для зарахування до загального стажу періоду його навчання з 01.09.1978 по 29.06.1983, є безпідставними, оскільки відповідні записи про навчання позивача у трудовій книжці серії НОМЕР_3 відсутні взагалі.

Правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах (абзац 10 пункту 9 Рішення Конституційного Суду України від 30.01.2003 №3-рп/2003).

Статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

При цьому, під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект, тобто ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.

Враховуючи встановлені обставини, суд вважає, що з метою повного та всебічного захисту порушених прав позивача необхідно зобов`язати відповідача зарахувати ОСОБА_1 до загального трудового стажу періоди роботи згідно з його трудової книжки серії НОМЕР_3 .

З огляду на вищевикладене, суд приходить до висновку про наявність підстав для визнання протиправним та скасування рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області №045550010846 від 27.05.2021 в частині відмови ОСОБА_1 у зарахуванні до загального трудового стажу періодів його роботи згідно з трудової книжки серії НОМЕР_3 .

Отже, суд вважає, що належним способом порушених прав позивача у заявленому до розгляду спорі є зобов`язання Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області повторно розглянути заяву позивача від 21.05.2021 про призначення пенсії за віком з урахуванням правової позиції, викладеної в цьому рішенні.

За приписами частини 1 статті 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до положень статті 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Згідно з частинами 1 та 4 статті 73 КАС України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Відповідно до приписів статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), що міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Частиною 1 статті 77 КАС України закріплено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Відповідно до частини 2 статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Аналогічна позиція стосовно обов`язку доказування була висловлена Європейським судом з прав людини у пункті 36 справи Суомінен проти Фінляндії (Suominen v. Finland) від 01 липня 2003 року №37801/97, в якому він зазначив, що хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (рішення).

Із заявлених позовних вимог, на підставі системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення позовних вимог.

Відповідно до частини 1 статті 143 КАС України суд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі.

При частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору (частина 3 статті 139 КАС України).

При цьому судом встановлено, що судовий збір у розмірі 2 270,00 грн., сплачений позивачем при поданні адміністративного позову до суду відповідно до квитанції №0.0.2201838824.1 від 19.07.2021, сплачений за реквізитами Господарського суду Дніпропетровської області, тобто не є належним доказом щодо сплати судового збору за подання даного адміністративного позову.

В той же час, за положеннями частини 1 статті 4 Закону України «Про судовий збір» від 08.07.2011 №3674-VI (далі – Закон №3674-VI) судовий збір справляється у відповідному розмірі від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.

Відповідно до підпункту 1 пункту 3 частини 3 статті 4 Закону №3674-VI ставки судового збору встановлюються у таких розмірах: за подання до адміністративного суду позову майнового характеру фізичною особою або фізичною особою-підприємцем – 1 відсоток ціни позову, але не менше 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб та не більше 5 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Абзацом четвертим статті 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2021 рік» від 15.12.2020 №1082-ІХ передбачено, що прожитковий мінімум на одну працездатну особу в розрахунку на місяць з 1 січня 2021 року становить 2 270,00 гривень.

З адміністративного позову судом встановлено, що позивачем заявлено одну вимогу немайнового характеру, а вимоги про зобов`язання відповідача вчинити певні дії є похідними. Тобто, позивачу необхідно сплатити судовий збір за подання даного адміністративного позову до суду 908,00 грн. за реквізитами Дніпропетровського окружного адміністративного суду.

Таким чином, судовий збір у розмірі 908,00 грн. підлягає стягненню з позивача та за рахунок бюджетних асигнувань з Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області за рахунок бюджетних асигнувань на користь Державного бюджету України пропорційно до розміру задоволених позовних вимог у сумі 454,00 грн. з кожного.

Щодо вимог про відшкодування витрат, пов`язаних із професійною правничою допомогою, отриманою від адвоката, суд зазначає наступне.

Частинами 1 та 2 ст.16 КАС України встановлено, що учасники справи мають право користуватися правничою допомогою.

Представництво в суді, як вид правничої допомоги, здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом.

Відповідно до вимог ст.134 КАС України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини п`ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Аналіз наведених положень процесуального законодавства дає підстави для висновку про те, що документально підтверджені судові витрати на правничу допомогу адвоката підлягають компенсації стороні, яка не є суб`єктом владних повноважень та на користь якої ухвалене рішення, за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень.

Так, суд встановив та матеріалами справи підтверджено, що 10.07.2021 між адвокатом Бірюковим Сергієм Вікторовичем, свідоцтво про зайняття адвокатською діяльністю № 1927, видане Дніпропетровською обласною кваліфікаційно-дисциплінарною комісією адвокатури, далі – адвокат, та Маруненком Віктором Едуардовичем, далі – клієнт, укладено Договір-доручення про надання правових послуг адвоката.

Відповідно до п. 4 вказаного Договору Клієнт доручає, а Адвокат приймає на себе зобов`язання представляти і захищати права Клієнта у суді, органах державної влади та органах місцевого самоврядування, на підприємствах, в установах, організаціях незалежно від форми власності, громадських об`єднаннях, перед громадянами, посадовими і службовими особами, до повноважень яких належить вирішення відповідних питань в Україні та за її межами, у тому числі в адміністративних судах на всіх стадіях розгляду (перша інстанція, апеляція, касація) з усіма правами, передбаченими ст. ст. 49, 51 КАС України, виконавчій службі, на всіх стадіях виконання рішень.

Відповідно до Договору оплата за надані послуги проводиться відповідно до Додатка № 1, який є частиною цього договору.

Верховний Суд в додатковій постанові від 12 вересня 2018 року (справа №810/4749/15), аналізуючи положення статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України визначив, що склад та розмір витрат на професійну правничу допомогу підлягає доказуванню в судовому процесі. Сторона, яка хоче компенсувати судові витрати, повинна довести та підтвердити розмір заявлених судових витрат, а інша сторона може подати заперечення щодо не співмірності розміру таких витрат. Результат та вирішення справи безпосередньо пов`язаний із позицією, зусиллям і участю в процесі представника інтересів сторони за договором. При цьому, такі надані послуги повинні бути обґрунтованими, тобто доцільність надання такої послуги та її вплив на кінцевий результат розгляду справи, якого прагне сторона, а також такі обставини повинні бути підтверджені відповідними документами, тобто доведеними стороною в процесі.

На підтвердження виконання вказаного договору до суду надано акт приймання-передачі наданих послуг № 25 від 20.07.2021.

Згідно з пунктом 1 акту приймання-передачі наданих послуг № 25 від 20.07.2021 виконавець надав, а замовник прийняв юридичні послуги щодо підготовлення та передачі до Дніпропетровського окружного адміністративного суду позовної заяви про оскарження вимоги про сплату боргу:

- зустріч, консультація клієнта, попереднє узгодження правової позиції, укладення угоди – 1 000, 00 грн.;

- збір доказів: ознайомлення з наданими клієнтом документами, визначення та погодження з клієнтом правової позиції та порядку дій – 1 000,00 грн.;

- вивчення судової практики, складання (написання) позовної заяви – 2000,00 грн.

Відповідно до п. 2 акту приймання-передачі наданих послуг № 25 від 20.07.2021 вартість послуг виконавця за цим актом складає 4 000 (чотири тисячі) грн. 00 коп.

В п.3 акту приймання-передачі наданих послуг № 25 від 20.07.2021 зазначено, що замовник немає жодних претензій до якості наданих виконавцем послуг. Виконавець не має жодних претензій до замовника щодо розрахунків за надані послуги.

Факт оплати за надані послуги на вищезазначену суму підтверджується квитанцією до прибуткового касового ордеру № 25 від 20.07.2021.

Суд зазначає, що зустріч, надання консультацій та попереднє узгодження правової позиції, вивчення судової практики в силу вимог Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» не є окремим видом адвокатської діяльності, а є частиною підготовки позовної та подачі позовної заяви, тому суд не вбачає підстав для виділення їх в окремий вид послуг.

Тому, заявлена позивачем сума щодо стягнення витрат на правничу допомогу у розмірі 2000 грн. є необґрунтованою.

У Практичній рекомендації «Вимоги щодо справедливої сатисфакції», яка видана Головою ЕСПЛ 28.03.2007 року відповідно до правила 32 Регламенту ЕСПЛ, витрати (до яких зазвичай відносять вартість юридичної допомоги), повинні бути дійсними, тобто вони мають бути справді сплачені заявником, або ж він має бути зобов`язаний їх сплатити, відповідно до юридичних чи договірних зобов`язань. Витрати мають бути необхідними, тобто їх сплата мала бути необхідною для запобігання порушенню чи для отримання компенсації після того, як воно сталося. Їх сума повинна бути обґрунтованою. Суду мають бути надані докази, такі як докладні розрахунки та фактури. Вони повинні бути достатньо детальними або Суд міг визначити, наскільки вищенаведені вимоги були дотримані.

Враховуючи надані до суду докази, складність справи, надані адвокатом послуги, обсяг наданих послуг та предмет позову, а також беручи до уваги те, що позовні вимоги ОСОБА_1 були задоволені частково, суд дійшов висновку про необхідність стягнення з Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області за рахунок його бюджетних асигнувань витрат на правничу допомогу пропорційно задоволеним позовним вимогам у розмірі 1 000,00 грн.

Керуючись ст. ст. 9, 73-77, 139, 241-246, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_5 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (місцезнаходження: 49094, м. Дніпро, вул. Набережна Перемоги, буд. 26; код ЄДРПОУ 21910427) про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії - задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області №045550010846 від 27.05.2021 в частині відмови ОСОБА_1 у зарахуванні до загального трудового стажу періодів його роботи згідно трудової книжки серії НОМЕР_3 .

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області зарахувати до загального трудового стажу ОСОБА_1 періоди роботи згідно трудової книжки серії НОМЕР_3 .

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 21.05.2021 про призначення пенсії за віком, з урахуванням правової позиції, викладеної в цьому рішенні.

У задоволенні іншої частини позовних вимог - відмовити.

Стягнути на користь Державного бюджету України з ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_5 ) судові витрати, пов`язані зі сплатою судового збору у розмірі 454,00 (чотириста п`ятдесят чотири гривні 00 коп.) грн.

Стягнути на користь Державного бюджету України за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (адреса: 49094,м. Дніпро, вул. Набережна Перемоги 26; код ЄДРПОУ 21910427) судові витрати, пов`язані зі сплатою судового збору у розмірі 454,00 (чотириста п`ятдесят чотири гривні 00 коп.) грн.

Стягнути на користь ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_5 ) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (адреса: 49094,м. Дніпро, вул. Набережна Перемоги 26; код ЄДРПОУ 21910427) сплачені позивачем судові витрати на правову допомогу у розмірі 1 000,00 (тисяча гривень) грн.

Відповідно до статті 255 КАС України рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Згідно з частиною 1 статті 295 КАС України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

На підставі положень статті 297 КАС України апеляційна скарга подається безпосередньо до Третього апеляційного адміністративного суду.

До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи рішення суду оскаржується до Третього апеляційного адміністративного суду через Дніпропетровський окружний адміністративний суд відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 Розділу VII Перехідних положень КАС України.

Суддя І.В. Юхно