Рішення № 102384592, 24.12.2021, Шептицький міський суд Львівської області (до 25.04.2025 - Червоноградський міський суд Львівської області)

Справа № 459/1567/21

Провадження № 2/459/710/2021

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

24 грудня 2021 року Червоноградський міський суд Львівської області

в складі: головуючого – судді Отчак Н.Я.

з участю секретаря судового засідання Савіцької Б.Б.

позивачки ОСОБА_1

представника позивачки ОСОБА_2

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Червонограді за правилами спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до виконавчого комітету Червоноградської міської ради про визнання права користування житловим приміщенням,-

В С Т А Н О В И В :

26.05.2021 року позивачка звернулася до суду із даним позовом, в якому просить визнати за нею право користування житловим приміщенням – кімнатою АДРЕСА_1 .

В обґрунтування позову послалася на те, що її синові ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , встановили ІІ-гу групу інвалідності за наслідком психічного захворювання, також останньому було виділено житлове приміщення – кімната АДРЕСА_1 . Син був зареєстрованим у даному житловому приміщенні, при цьому вона проживала разом із ним однією сім`єю за вказаною адресою у зв`язку із встановленням йому інвалідності. У листопаді 2018 р. її син помер, проте після його смерті, вона продовжує проживати у спірній квартирі та нести витрати на її утримання. В той же час відповідачем не визнається право позивача на правомірне користування житловим приміщенням, у зв`язку з чим звернулась до суду з даним позовом.

Ухвалою від 27.05.2021 року у справі відкрито спрощене позовне провадження та призначено судовий розгляд.

16.06.2021 р. внаслідок повторного автоматизованого розподілу цивільної справи № 459/1567/21 головуючим суддею у даній судовій справі визначено суддю Отчак Н.Я..

Судовий розгляд призначено на 06.08.2021 року з повідомленням сторін, який було відкладено, востаннє, на 29.12.2021 р..

Сторони скористались своїми правами визначеними ст. ст. 178-180 ЦПК України, зокрема: 11.06.2021 р. представник відповідача подав відзив на позовну заяву; 29.06.2021 р. позивачка подала відповідь на відзив; 12.07.2021 р. представник відповідача подав заперечення.

У судовому засіданні позивачка та її представник позовні вимоги підтримав в повному обсязі, з підстав наведених у позовній заяві. Перша суду пояснила, що в гуртожитку проживала разом із сином однією сім`єю з 2014 р. по день його смерті, тобто до 2018 р., при цьому продовжує проживати у даному житловому приміщенні і по сьогоднішній день. У зв`язку із встановленням синові інвалідності за наслідком психічного захворювання вона постійно за ним доглядала. Ствердила, що попередньо вона була зареєстрованою за іншою адресою та у лютому 2021 р. знялась з реєстрації, так як хотіла зареєструватись у гуртожитку. Станом на сьогоднішній день вона не рахується зареєстрованою за будь-якою адресою.

Представник відповідачау судове засідання не з`явився, про час і місце розгляду справи був належно повідомленим, заяв чи клопотань не подавав, про причини неявки суд не повідомив.

Оцінивши докази по справі, суд прийшов до наступного висновку.

Статтею 4 ЦПК України встановлено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Згідно зі ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Відповідно до положень ст.ст. 12, 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками процесу. Доказування не може ґрунтуватись на припущеннях.

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання (ст. 80 ЦПК України).

Судом встановлено, що позивачка є матір`ю ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується копією свідоцтва про його народження серії НОМЕР_1 від 11.04.1995 р..

Після народження сина позивачка перебувала у новому зареєстрованому шлюбі з 24.02.2001 р.,після укладення якого їй присвоєно прізвище « ОСОБА_4 ». Даний шлюб рішенням Червоноградського міського суду Львівської області від 29.07.2019 р. було розірвано.

ОСОБА_3 був наймачем кімнати АДРЕСА_1 , що підтверджується копією договору про надання послуг з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій від 01.05.2015 р. укладеного між ним та КП «Червонограджитлшокомунсервіс». При цьому, з 16.09.2014 р. ОСОБА_3 був зареєстрований за даною адресою, що підтверджується відповідною відміткою у його паспорті серії НОМЕР_2 від 08.06.2011 р..

Як вбачається із матеріалів справи, зокрема висновку лікарської комісії медичного закладу (КП «Центральна міська лікарня Червоноградської міської ради») щодо необхідності постійного стороннього догляду за інвалідом І чи ІІ групи внаслідок психічного розладу №1277 від 02.11.2018 р., ОСОБА_3 була встановлена ІІ-га група інвалідності внаслідок психічного розладу; останній потребував постійного стороннього догляду; проживав разом із позивачкою.

З матеріалів справи вбачається, що 28.12.2000 р. позивачка зареєструвалась у квартирі за адресою: АДРЕСА_2 . Даний об`єкт нерухомого майна належить колишньому чоловікові позивачки - ОСОБА_5 на праві приватної власності.

04.02.2021 р. позивачку було знято з реєстрації місця проживання за вказаною адресою, що підтверджується копією довідки виконавчого комітету Червоноградської міської ради від 24.05.2021 р..

Згідно копії свідоцтва про смерть з позначкою «Повторно» серії НОМЕР_3 від 07.02.2019 р., ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , помер у листопаді 2018 року у віці 23 років.

Позивачка посилається на те, що у зв`язку із встановлення синові ІІ-ої групи інвалідності внаслідок психічного захворювання, з вересня 2014 року вона проживала в спірному житловому приміщенні однією сім`ю разом з ним до дня його смерті. Вказує, що під час спільного проживання з сином турбувалась про нього, доглядала за ним, сплачувала комунальні платежі.

Вказує, що після смерті сина, продовжує проживати у спірному житловому приміщенні та нести витрати на її утримання, зокрема даний факт підтверджується квитанціями АТ КБ «Приватбанк» №№0.0.2247102829, 0.0.2247103110.1 від 28.08.2021 р..

Також в підтвердження вказаних вище обставин позивачка подала акт від 14.05.2021 р., складений у довільній формі сусідами вказаного вище житлового приміщення, а саме: ОСОБА_6 та ОСОБА_7 ..

З матеріалів справи вбачається, що позивачка зверталася до відповідача з питанням щодо визнання її наймачем спірного житлового приміщення в порядку передбаченому ст. 106 ЖК України. Однак відповідач листом від 25.03.2021 р. за №3/16-2614/2-14, повідомив позивачку, що відсутні правові підстави для зміни договору найму житлового приміщення, оскільки за даними реєстраційної служби виконавчого комітету Червоноградської міської ради, у спірному житловому приміщенні не були зареєстрованими інші члени сім`ї, окрім покійного сина позивачки, яка при цьому на момент його смерті була зареєстрованою за іншою адресою.

Допитаний в судовому засіданні свідок ОСОБА_5 суду пояснив, що він є колишнім чоловіком позивачки, яка була зареєстрованою у належній йому на праві власності квартирі. Ствердив, що з 2014 р. вони з позивачкою разом не проживали, а в лютому 2021 р. позивачка знялась із реєстрації за вказаною адресою. Ствердив, що в останньої від попереднього шлюбу був син, який страждав на психічне захворювання, з яким вона проживала в гуртожитку по АДРЕСА_3 , здійснювали за ним догляд до дня його смерті. Зазначив, що позивачка і по сьогоднішній день проживає у вказаному вище гуртожитку.

Свідки ОСОБА_6 та ОСОБА_7 суду пояснили, що вони є сусідами та проживають поряд з кімнатою покійного сина позивачки. Зазначили, що з 2014-2015 рр. позивачка проживала однією сім`ю разом із сином, до дня його смерті,у кімнаті АДРЕСА_1 . Син позивачки страждав на психічне захворювання, позивачка турбувалась про нього, доглядала за ним. У вказаному житловому приміщенні лише проживали позивачка із сином, після смерті останнього позивачка і по сьогоднішній день продовжує там проживати. Ствердили, що особисто підписували акт долучений до матеріалів справи.

Відповідно до ст. 47 Конституції України кожен має право на житло. Держава створює умови, за яких кожний громадянин матиме змогу побудувати житло, придбати його у власність або взяти в оренду. Громадянам, які потребують соціального захисту, житло надається державою та органами місцевого самоврядування безоплатно або за доступну для них плату відповідно до закону. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду.

Згідно ст. 58 ЖК України на підставі рішення про надання жилого приміщення в будинку державного або громадського житлового фонду виконавчий комітет районної, міської, районної в місті, селищної, сільської Ради народних депутатів видає громадянинові ордер, який є єдиною підставою для вселення в надане жиле приміщення. Ордер може бути видано лише на вільне жиле приміщення.

Статтею 61 ЖК України визначено, що користування жилим приміщенням у будинках державного і громадського житлового фонду здійснюється відповідно до договору найму жилого приміщення. Договір найму жилого приміщення в будинках державного і громадського житлового фонду укладається в письмовій формі на підставі ордера на жиле приміщення між наймодавцем - житлово-експлуатаційною організацією (а в разі її відсутності - відповідним підприємством, установою, організацією) і наймачем - громадянином, на ім`я якого видано ордер.

Відповідно до ст. 64 ЖК України члени сім`ї наймача, які проживають разом з ним, користуються нарівні з наймачем усіма правами і несуть усі обов`язки, що випливають з договору найму жилого приміщення.

До членів сім`ї наймача належать дружина наймача, їх діти і батьки. Членами сім`ї наймача може бути визнано й інших осіб, якщо вони постійно проживають разом з наймачем і ведуть з ним спільне господарство.

Якщо особи, зазначені в частині другій цієї статті, перестали бути членами сім`ї наймача, але продовжують проживати в займаному жилому приміщенні, вони мають такі ж права і обов`язки, як наймач та члени його сім`ї.

Згідно ст. 65 ЖК України наймач вправі в установленому порядку за письмовою згодою всіх членів сім`ї, які проживають разом з ним, вселити в займане ним жиле приміщення свою дружину, дітей, батьків, а також інших осіб.

Особи, що вселилися в жиле приміщення як члени сім`ї наймача, набувають рівного з іншими членами сім`ї права користування жилим приміщенням, якщо при вселенні між цими особами, наймачем та членами його сім`ї, які проживають з ним, не було іншої угоди про порядок користування жилим приміщенням.

Відповідно до п. 9 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про деякі питання, що виникли в практиці застосування судами Житлового кодексу України», вирішуючи спори про право користування жилим приміщенням осіб, які вселилися до наймача, суд повинен з`ясувати, чи дотриманий встановлений порядок при їх вселенні, зокрема: чи була письмова згода на це всіх членів сім`ї наймача, чи приписані вони в даному жилому приміщенні, чи було це приміщення постійним місцем їх проживання, чи вели вони з наймачем спільне господарство, тривалість часу їх проживання, чи не обумовлювався угодою між цими особами, наймачем і членами сім`ї, що проживають з ним, певний порядок користування жилим приміщенням. При цьому, як роз`яснив Пленум Верховного Суду України в п.15 постанови від 1 листопада 1996 р. N 9 ( v0009700-96 ) "Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя", наявність чи відсутність прописки сама по собі не може бути підставою для визнання права користування жилим приміщенням за особою, яка там проживала чи вселилась туди як член сім`ї наймача (власника) приміщення, або ж для відмови їй у цьому.

Відповідно до ст. 106 ЖК України повнолітній член сім`ї наймача вправі за згодою наймача та інших членів сім`ї, які проживають разом з ним, вимагати визнання його наймачем за раніше укладеним договором найму жилого приміщення замість попереднього наймача. Таке ж право у разі смерті наймача або втрати ним права на жиле приміщення належить будь-якому членові сім`ї наймача.

У разі відмови наймодавця у визнанні члена сім`ї наймачем за договором найму спір може бути вирішено в судовому порядку.

Відповідно до п. 1 ст. 8 Європейської конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожній особі гарантується окрім інших прав, право на повагу до її житла. Воно охоплює насамперед право займати житло, не бути виселеною чи позбавленою свого житла.

Це покладає на державні органи обов`язок вживати відповідні заходи для захисту прав як власників, так і наймачів житлових приміщень.

Пункт 2 ст. 8 Конвенції чітко визначає підстави, за яких втручання держави у використання особою прав, зазначених в п. 1 цієї статті, є виправданим. Таке втручання має бути передбачене законом і необхідне в демократичному суспільстві, а також здійснюватися в інтересах національної і громадської безпеки або економічного добробуту країни, для охорони порядку і запобігання злочинності, охорони здоров`я чи моралі, захисту прав і свобод інших осіб. Цей перелік підстав для втручання є вичерпним і не підлягає розширеному тлумаченню.

Фактичні обставини справи та наявні докази переконливо свідчать про те, що з вересня 2014 р. позивачка постійно проживала в спірному житловому приміщенні однією сім`єю разом з наймачем - її сином ОСОБА_3 , доглядала за ним і вела з ним спільне господарство до дня його смерті.

Таким чином позивачка, як член сім`ї наймача, користується житловим приміщенням – кімнатою АДРЕСА_1 ,з вересня 2014 р. і фактично постійно в ній проживає по сьогоднішній день, при цьому іншого житла у неї не має.

Отже, суд дійшов до висновку, що з вересня 2014 р. і до цього часу, спірне житлове приміщення знаходиться у правомірному користуванні позивачки.

Матеріали справи не містять даних про те, що користування позивачкою спірним житловим приміщенням порушує чиїсь права та інтереси та/або правомірність користування оскаржується у встановленому законом порядку.

За таких обставин і міркувань, суд вважає позовні вимоги обґрунтованими і такими, що підлягають задоволенню.

Керуючись ст.ст. 2, 141, 259, 263-265, 268, 273, 354 ЦПК України, суд,-

В И Р І Ш И В :

Позов ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_4 , АДРЕСА_4 ) до виконавчого комітету Червоноградської міської ради (ЄДРПОУ 04055920, Львівська обл., м. Червоноград, пр. Шевченка, 19) про визнання права користування житловим приміщенням–задовольнити.

Визнати за ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , право користування житловим приміщенням – кімнатою АДРЕСА_1 .

На рішення може бути подана апеляційна скарга до Львівського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення складено 30.12.2021 р.

Суддя: Н. Я. Отчак