Ухвала суду № 102383150, 23.12.2021, Господарський суд м. Києва

0,2

УХВАЛА

м. Київ

Господарський суд міста Києва у складі судді Васильченко Т.В., за участю секретаря судового засідання Степов`юк С.О., розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали справи №910/12835/21

За позовом Публічного акціонерного товариства «Місто банк»

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Інтернафта Інвест»

третя особа-1, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача - фізична особа ОСОБА_1

третя особа-2, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача - Товариство з обмеженою відповідальністю «Маркс.Капітал»

про звернення стягнення на предмет застави

Представники учасників справи:

від позивача: не з`явився;

від відповідача: не з`явився;

від третіх осіб: не з`явилися.

ВСТАНОВИВ:

Публічне акціонерне товариство «Місто банк» (далі - заявник) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Інтернафта Інвест» (далі - відповідач) про звернення стягнення на предмет застави.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що ОСОБА_1 (позичальник) за кредитним договором №523/Ф/USD від 09.08.2007 не виконує належним чином свої зобов`язання по поверненню кредитних коштів та сплаті процентів за користування кредитними коштами, внаслідок чого виникли підстави для звернення стягнення на міжпромисловий газопровід, що є предметом застави за договором застави №523/Ф/USD-З-2 від 29.02.2016, укладеного між заявником та відповідачем.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 13.09.2021 відкрито провадження у справі №910/12835/21 за правилами загального позовного провадження, призначено підготовче засідання у справі та залучено до участі у справі третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача фізичну особу ОСОБА_1 .

08.11.2021 через відділ діловодства суду позивачем подані пояснення в яких зазначено про те, що за договором про відступлення (купівлі-продажу) права вимоги №GL3N020381 від 01.09.2021 Публічне акціонерне товариство «Місто банк» відступило шляхом продажу Товариству з обмеженою відповідальністю «Маркс.Капітал» права вимоги, зокрема, за кредитним договором №523/Ф/USD від 09.08.2007 (зі змінами і доповненнями) та договором застави №523/Ф/USD-З-2 від 29.02.2016.

В судовому засіданні 09.11.2021, представником відповідача продано клопотання про закриття провадження у справі, яке обґрунтовано тим, що позивачем на користь третьої особи відступлені права та вимоги, які виникають із боргових та забезпечувальних зобов`язань, а відтак у нього відсутні правові підстави для пред`явлення даного позову.

В судовому засіданні 19.11.2021 суд, у відповідності до частини 4, 5 статті 233 Господарського процесуального кодексу України, постановив ухвалу, яка занесена до протоколу судового засідання, про залучення в якості третьої особи-2, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача Товариство з обмеженою відповідальністю «Маркс.Капітал» та відкладення підготовчого засідання на 03.12.2021.

Так, відповідно до статті 50 Господарського процесуального кодексу України треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, можуть вступити у справу на стороні позивача або відповідача до закінчення підготовчого провадження у справі або до початку першого судового засідання, якщо справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження, у разі коли рішення у справі може вплинути на їхні права або обов`язки щодо однієї із сторін. Якщо суд при вирішенні питання про відкриття провадження у справі або при підготовці справи до розгляду встановить, що рішення господарського суду може вплинути на права та обов`язки осіб, які не є стороною у справі, суд залучає таких осіб до участі у справі як третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору.

Метою участі третіх осіб у справі є обстоювання ними власних прав і законних інтересів, на які може справити вплив рішення чи ухвала суду. Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, виступає в процесі на боці тієї сторони, з якою в неї існують певні правові відносини. Залучення третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог, до участі у справі вирішується господарським судом з урахуванням того, чи є у цієї особи юридичний інтерес до даної справи. Що ж до наявності юридичного інтересу у третьої особи, то у вирішенні відповідного питання суд має з`ясовувати, чи буде у зв`язку з прийняттям судового рішення з даної справи таку особу наділено новими правами чи покладено на неї нові обов`язки, або змінено її наявні права та/або обов`язки, або позбавлено певних прав та/або обов`язків у майбутньому.

Враховуючи предмет та підстави позову, а також те, що позивач зазначає про укладення договору про відступлення (купівлі-продажу) права вимоги №GL3N020381 від 01.09.2021 з Товариством з обмеженою відповідальністю «Маркс.Капітал», суд дійшов висновку що рішення у даній справі може вплинути на права та обов`язки Товариства з обмеженою відповідальністю «Маркс.Капітал», а тому наявні правові підстави для залучення до участі у справі вказаної особи у якості третьої особи-2, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача.

22.11.2021 через відділ діловодства суду від відповідача на виконання вимог суду надійшли документи щодо технічних характеристик міжпромислового газопроводу.

Підготовче засідання, призначене на 03.12.2021 не відбулось у зв`язку з перебуванням судді Васильченко Т.В. на лікарняному.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 13.12.2021 призначено підготовче засідання у справі на 23.12.2021.

У судове засідання 23.12.2021 представники учасників справи не з`явилися, хоча про час, місце і дату розгляду справи повідомлені належним чином про що свідчать рекомендовані повідомлення про вручення поштових відправлень.

Як зазначив Європейський суд з прав людини у справі «Пономарьов проти України», сторони в розумні інтервали часу мають вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження.

Відповідно до п. 1 ч. 3 ст. 202 Господарського процесуального кодексу України, якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі, зокрема, неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки.

За таких обставин, враховуючи, що учасники справи були належним чином повідомлені про розгляд даної справи і не надали суду доказів наявності поважних причин неявки в судове засідання, суд керуючись приписами статті 202 Господарського процесуального кодексу України, вважає за можливе проводити судове засідання за їх відсутності.

Дослідивши матеріали справи суд дійшов висновку про передачу матеріалів справи на розгляд Господарського суду Харківської області, з огляду на таке.

Приписи статті 125 Конституції України передбачають, що судоустрій в Україні будується за принципами територіальності та спеціалізації і визначається законом. Аналогічні положення закріплені в частині 1 статті 17 Закону України «Про судоустрій і статус суддів».

Частиною 3 статті 22 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» місцеві господарські суди розглядають справи, що виникають із господарських правовідносин, а також інші справи, віднесені законом до їх юрисдикції.

Положеннями Господарського процесуального кодексу України визначено такі види юрисдикції (підсудності): предметна та суб`єктна юрисдикція господарських судів (статті 20-23 ГПК України), інстанційна юрисдикція (статті 24-26 ГПК України) та територіальна юрисдикція (підсудність) (статті 27-31 ГПК України).

Так, у відповідності до п. 1 ч. 1 ст. 20 ГПК України господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні правочинів у господарській діяльності, крім правочинів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, а також у спорах щодо правочинів, укладених для забезпечення виконання зобов`язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи - підприємці.

За загальним правилом, за приписами частини 1 статті 27 Господарського процесуального кодексу України, позов пред`являється до господарського суду за місцезнаходженням чи місцем проживання відповідача, якщо інше не встановлено цим Кодексом.

Відповідно до вимог частини 1 статті 29 Господарського процесуального кодексу України, право вибору між господарськими судами, яким відповідно до цієї статті підсудна справа, належить позивачу, за винятком виключної підсудності, встановленої статтею 30 цього Кодексу.

Стаття 30 Господарського процесуального кодексу України визначає порядок розгляду справ за виключною підсудністю, перелік категорій справ у якій розширеному тлумаченню не підлягає.

Виключна підсудність - правило, відповідно до якого справа має бути розглянута тільки певним господарським судом. Виключна підсудність означає, що деякі категорії справ не можуть розглядатися за загальними правилами підсудності, а також за правилами альтернативної підсудності. Виключна підсудність за змістом статті 30 ГПК України, визначає суд, яким має бути розглянуто справу.

Аналогічна позиція викладена в постанові Верховного Суду від 16.08.2019 у справі №916/142/19.

Правило про виключну підсудність застосовується судом у будь-якому випадку за наявності визначених законом умов, не залежить від волі сторін, а також наявності чи відсутності обґрунтувань учасників справи щодо її застосування.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 15.05.2018 у справі №905/1566/17.

Виходячи із комплексного аналізу положень статей 30, 31 Господарського процесуального кодексу України, суди не можуть допускати випадків будь-яких спорів щодо підсудності, оскільки Господарським процесуальним кодексом України чітко визначено категорії спорів, які повинні розглядатися тільки за виключною підсудністю.

Так, частина 3 статті 30 Господарського процесуального кодексу України встановлює виключну підсудність спорів, що виникають з приводу нерухомого майна, розглядаються господарським судом за місцезнаходженням майна або основної його частини. Якщо пов`язані між собою позовні вимоги пред`явлені одночасно щодо декількох об`єктів нерухомого майна, спір розглядається за місцезнаходженням об`єкта, вартість якого є найвищою.

При цьому, словосполучення «з приводу нерухомого майна» у частині третій статті 30 ГПК України необхідно розуміти таким чином, що правила виключної підсудності поширюються на будь-які спори, які стосуються прав та обов`язків, що пов`язані з нерухомим майном.

Відтак, виключна підсудність застосовується до тих позовів, вимоги за якими стосуються нерухомого майна як безпосередньо, так і опосередковано, а спір може стосуватися як правового режиму нерухомого майна, так і інших прав та обов`язків, що пов`язані із нерухомим майном.

Аналогічний правовий висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.02.2021 у справі №911/2390/18 та від 07.07.2020 у справі №910/10647/18.

Згідно з частиною 4 статті 236 Господарського процесуального кодексу України при виборі й застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Як вбачається зі спірних правовідносин, позивач в рахунок погашення заборгованості ОСОБА_1 за кредитним договором №523/Ф/USD від 09.08.2007 просить звернути стягнення на предмет застави, а саме міжпромисловий газопровід високого тиску Р=5,5 МПа з крановим вузлом Сахалінського родовища в Краснокутському районі Харківської області (який уявляє собою трубопровід діаметром 219х8 мм згідно ГОСТ 10704-91, довжиною 8242 м з протикорозійною ізоляцією посиленого типу з поліхлорвінілової плівки і обгортки, підземно прокладений від установки комплексної підготовки газу Приватного акціонерного товариства "Девон" Сахалінського газоконденсатного родовища Краснокутського району Харківської області з тиском Р=5,5 Мпа; з врізкою відводу Ду-100, з врізкою до магістрального газопроводу), що належить Товариству з обмеженою відповідальністю «Інтернафта Інвест» на праві власності згідно балансової довідки від 29.02.2016.

Враховуючи, що предметом спору у даній справі є звернення стягнення на заставне майно, яке за своїми ознаками підпадає під визначення нерухомого майна, суд дійшов висновку, що підсудність за цим позовом має визначатися за правилами виключної підсудності.

Так, відповідач надав акт державної технічної комісії про прийняття закінченого будівництвом об`єкта експлуатації від 09.10.2003, згідно якого державній технічній комісії був пред`явлений закінчений будівництвом об`єкт "Облаштування Сахалінського газоконденсатного родовища на період дослідної розробки", збудований згідно з дозволом на виконання будівельно-монтажних робіт №580, виданим Харківською обласною інспекцією Державного архітектурного-будівельного контролю від 15.07.2003, який рішенням державної технічної комісії прийнято в експлуатацією. При цьому, в акті зазначено, що цей акт є підставою для оформлення права власності на збудований об`єкт та включення його до державної статистичної звітності.

Приписи статті 181 Цивільного кодексу України передбачають, що до нерухомих речей (нерухоме майно, нерухомість) належать земельні ділянки, а також об`єкти, розташовані на земельній ділянці, переміщення яких є неможливим без їх знецінення та зміни їх призначення. Режим нерухомої речі може бути поширений законом на повітряні та морські судна, судна внутрішнього плавання, космічні об`єкти, а також інші речі, права на які підлягають державній реєстрації.

Законом України «Про трубопровідний транспорт» визначено правові, економічні та організаційні засади діяльності трубопровідного транспорту.

Частина 1 статті 1 вказаного Закону визначає, що магістральний трубопровід - технологічний комплекс, що функціонує як єдина система і до якого входить окремий трубопровід з усіма об`єктами і спорудами, зв`язаними з ним єдиним технологічним процесом, або кілька трубопроводів, якими здійснюються транзитні, міждержавні, міжрегіональні поставки продуктів транспортування споживачам, або інші трубопроводи, спроектовані та збудовані згідно з державними будівельними вимогами щодо магістральних трубопроводів; промислові трубопроводи (приєднані мережі) - всі інші немагістральні трубопроводи в межах виробництв, а також нафтобазові, внутрішньопромислові нафто-, газо- і продуктопроводи, міські газорозподільні, водопровідні, теплопровідні, каналізаційні мережі, розподільчі трубопроводи водопостачання, меліоративні системи тощо; об`єктами трубопровідного транспорту є магістральні та промислові трубопроводи, включаючи наземні, надземні і підземні лінійні частини трубопроводів, а також об`єкти та споруди, основне і допоміжне обладнання, що забезпечують безпечну та надійну експлуатацію трубопровідного транспорту. Також, частиною першою статті 11 цього Закону встановлено, що до земель трубопровідного транспорту належать земельні ділянки, на яких збудовано наземні і надземні трубопроводи та їх споруди, а також наземні споруди підземних трубопроводів.

Тобто, газопроводи є об`єктами, що не можуть існувати без землі, переміщення їх є неможливим без знецінення, що відповідає ознакам нерухомого майна.

Газопровід та його складові можуть бути переміщені за допомогою сучасних технічних засобів, однак лише одна ця ознака не виключає статусу цієї речі як нерухомої. Переміщення нерухомості повинно бути для її характеристики виключною спроможністю, у той час як можливість пересування у просторі рухомої речі є звичайною її можливістю. Особливість нерухомого об`єкта полягає у прив`язці до певної земельної ділянки, і тому при його переміщенні змінюються характеристики нерухомості, перш за все адреса і прив`язка до місцевості. Тому тісний зв`язок із землею залишається основним критерієм віднесення трубопроводів до об`єктів нерухомості.

Трубопровід можливо перемістити, але лише розібравши його на складові частини. Тим самим, газопровід як єдину цілісну річ буде знищено з припиненням можливості його функціонального використання з прив`язкою до певної земельної ділянки. Газопроводи мають обов`язкову прив`язку до землі, що випливає з положень частини 1 статті 11 Закону України «Про трубопровідний транспорт», в якій зазначено, що земельні ділянки, на яких збудовано трубопроводи та їх споруди відносяться до земель трубопровідного транспорту.

В контексті вищевикладеного, слід зазначити й про наказ Міністерства юстиції України №660/5 від 14.04.2009 «Про затвердження Методичних рекомендацій стосовно визначення нерухомого майна, що знаходиться на земельних ділянках, право власності на які підлягає державній реєстрації», в якому з урахуванням приписів Закону України «Про трубопровідний газопровід» вказано про те, що газопровід є нерухомим майном. Хоча вищезазначений наказ і втратив чинність на підставі наказу Міністерства юстиції України №599/5 від 07.04.2014, однак відсутні підстави вважати, що це пов`язано виключно із помилковістю таких висновків Міністерства юстиції України з викладених питань.

За своїми ознаками та технічними характеристиками трубопроводи повністю відповідають сукупним рисам нерухомих речей, а саме прив`язка до певної земельної ділянки, довговічність експлуатації, стаціонарність, капітальність, наявність індивідуальних ознак, висока вартість, конкретне цільове призначення щодо виконання певних функцій у певному місці чи на території.

Законодавство чітко не визначає, що трубопроводи, в тому числі і газопроводи, є нерухомим майном, однак підземні та надземні газопроводи та їх споруди є об`єктами, що не можуть існувати без землі та їх переміщення є неможливим без руйнування їх цілісності та знецінення, неможливості подальшої експлуатації, що відповідає ознакам нерухомого майна, визначених в статті 181 Цивільного кодексу України.

З урахуванням вищевикладеного, виходячи з сукупності ознак, які притаманні об`єктам нерухомого майна, суд дійшов висновку, що вказаний предмет договору застави - міжпромисловий газопровід, який прокладений підземно, за своїми ознаками підпадає під визначення нерухомого майна, а тому з урахуванням приписів частини 3 статті 30 Господарського процесуального кодексу України, даний спір має вирішуватись за правилами виключної підсудності за місцезнаходженням спірного майна.

У відповідності до вимог статті 31 Господарського процесуального кодексу України суд передає справу на розгляд іншому суду, якщо справа належить до територіальної юрисдикції (підсудності) іншого суду (ч. 1 ст. 31 ГПК України).

Передача справи на розгляд іншого суду за встановленою цим Кодексом підсудністю з підстави, передбаченої пунктом 1 частини першої цієї статті, здійснюється на підставі ухвали суду не пізніше п`яти днів після закінчення строку на її оскарження, а в разі подання скарги - не пізніше п`яти днів після залишення її без задоволення (ч. 3 ст. 31 ГПК України).

З урахуванням вищевикладеного в сукупності, суд дійшов висновку, що матеріали справи №910/12835/21 підлягають передачі за виключною підсудністю до Господарського суду Харківської області.

Керуючись статтями 27, 30, 31, 202, 234, 235 Господарського процесуального кодексу України, суд

УХВАЛИВ:

Матеріали справи №910/12835/21 за позовом Публічного акціонерного товариства «Місто банк» до Товариства з обмеженою відповідальністю «Інтернафта Інвест» про звернення стягнення на предмет застави міжпромисловий газопровід передати за виключною підсудністю до Господарського суду Харківської області (61022, м. Харків, майдан Свободи, 5, Держпром, 8-й під`їзд).

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та може бути оскаржена у встановленому законом порядку.

Повний текст ухвали складено та підписано 31.12.2021.

Суддя Т.В. Васильченко