Рішення № 102382722, 24.12.2021, Вижницький районний суд Чернівецької області

Справа № 713/2552/21

Провадження №2/713/664/21

РІШЕННЯ

іменем України

24.12.2021 м. Вижниця

Вижницький районний суд Чернівецької області в складі головуючого судді Осокіна А.Л., за участю секретаря судового засідання Поляк А.І., розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Ковалюк М.Г., до Вижницького закладу загальної середньої освіти І-ІІІ ст ім. Ю.Федьковича в особі директора Вижницького ЗЗСО І-ІІІ ст. Ю.Федьковича О.Сичової, в інтересах якого діє адвокат Кириляк Ю.В., про визнання незаконним та скасування наказу про відсторонення від роботи та стягнення заробітної плати за час незаконного відсторонення від роботи, -

встановив:

Позивач звернувся до суду з позовом до відповідача про визнання незаконним та скасування наказу про відсторонення від роботи та стягнення заробітної плати за час незаконного відсторонення від роботи, посилаючись на таке.

Позивач працює вчителькою початкових класів у Вижницькому закладі загальної середньої освіти І-ІІІ ст ім. Ю.Федьковича.

Наказом від 08.11.2021р. «Про відсторонення від роботи ОСОБА_2 » позивача ОСОБА_1 було відсторонено від робот з 08.11.2021р. на час відсутності щеплення від COVID-19 без збереження заробітної плати.

Позивач вважає таке відсторонення незаконним, таким що не відповідає вимогам законодавства. Так, на думку позивача, статтею 46 КЗпП не передбачено відсторонення від роботи за відсутність щеплення, або відмову від щеплення від COVID19. Вказане, як зазначено в позові, підтверджується позицією ЦКС ВС, викладеною в постанові від 23.01.2019р. у справі №755/6458/15-ц.

Крім того, на думку позивача, директором Сичовою О. не було враховано позицію, викладену в Конституції, що якщо діючий Закон чи нормативно-правовий акт суперечить Конституції, то слід використовувати Конституцію як акт прямої дії.

Крім того, таке відсторонення позивача порушує права дітей, які залишились без вчителя.

Крім того, у позові зазначено, що директором розповсюджується інформацію про вакцинованих та невакцинованих вчителів.

Крім того, вакцинація є добровільною, та вакцини, які запропоновані для вакцинації в Україні не пройшли всіх стадій дослідження.

З урахуванням викладеного, позивач просить суд визнати незаконним та скасувати наказ директорки Вижницького ЗЗСО І-ІІІ ступенів ім.Ю.Федьковича О.Сичової від 08.11.2021р. №100-К про відсторонення ОСОБА_1 від роботи, стягнути з відповідача на користь ОСОБА_1 заробітну плату за час незаконного відсторонення від роботи та стягнути з відповідача на користь позивача судові витрати.

Відповідач надав відзив на позов у якому позов не визнав та просив відмовити у його задоволенні, виходячи з того, зо ОСОБА_1 є вчителькою початкових класів. Відповідно до наказу МОЗ від 04.10.2021р. №2153 вона підлягає обов`язковій вакцинації. Вона відмовилась від вакцинації, а тому на підставі ст..46 КЗпП, ч.2 ст.12 Закону України «Про захист населення від інфекційних захворювань» її було відсторонено від роботи. Таке відсторонення є законним, не порушує жодних прав та охоронюваних законом інтересів позивача. У зв`язку з викладеним просив у позові відмовити.

Позовна заява надійшла до суду 22.11.2021р. та ухвалою від 24.11.2021р. справу призначено до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження.

В судовому засіданні позивач позовні вимоги підтримала, посилаючись на обставини, викладені в позові. Вказала, що дійсно адміністрацією школи її убло повідмолено про необхідність здійснення щеплення. Але вона відмовилась. У зв`язку з чим її було відсторонено. Просила позов задовольнити.

Її представник адвокат Ковалюк М.Г. додав, що крім порушень, зазначених у позові відповідачем порушено ст.43 Конституції, яким передбачено право на працю, також постанова КМУ і Наказ МОЗ є неконституційними. Крім того, на відсторонення Двойних Г.В від було без подання відповідних посадових осіб державної санітарно-епідеміологічної служби, тобто з порушенням ч.2 ст.27 Закону України «Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення».

Представник відповідача адвокат Кириляк Ю.В. позовні вимоги не визнав, з підстав, викладених у відзиві на позов. Зазначив, що фактично позиція ОСОБА_1 зводиться до її небажання норми Закону.Просив відмовити у задоволенні позову.

Проаналізувавши обставини справи та відповідні їм правовідносини, оцінивши представлені сторонами докази, суд приходить до висновку, що у задоволенні позову слід відмовити.

Судом встановлено, що позивач ОСОБА_1 працює у Вижницькому закладі загальної середньої освіти І-ІІІ ступенів вчителем початкових класів. Вказане підтверджується копією трудової книжки та копією витягу з наказу4 від 14.06.1995р. №36-к.

Вказане означає, що позивач являється працівником закладу освіти.

Згідно наказу від 08.11.2021р. №100-К «Про відсторонення від роботи ОСОБА_1 » позивача ОСОБА_1 , вчительку початкових класів відсторонено від роботи з 08.11.2021р., на час відсутності щеплення від COVID-19.

За змістом ч.1 ст.12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб»

профілактичні щеплення проти дифтерії, кашлюка, кору, поліомієліту, правця, туберкульозу є обов`язковими і включаються до календаря щеплень.

Вказана норма визначає, що щеплення проти дифтерії, кашлюка, кору, поліомієліту, правця, туберкульозу є обов`язковими за будь-яких обставин для всіх верств населення.

Відповідно до ч.2 ст.12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» Працівники окремих професій, виробництв та організацій, діяльність яких може призвести до зараження цих працівників та (або) поширення ними інфекційних хвороб, підлягають обов`язковим профілактичним щепленням також проти інших відповідних інфекційних хвороб. У разі відмови або ухилення від обов`язкових профілактичних щеплень у порядку, встановленому законом, ці працівники відсторонюються від виконання зазначених видів робіт. Перелік професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням проти інших відповідних інфекційних хвороб, встановлюється центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров`я.

Зі змісту вказаної норми випливає, що центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров`я, може встановлюватись перелік професій, працівники яких підлягають обов`язковому щепленню також проти інших (крім тих, які визначені в ч.1 ст.12 вказаного Закону) інфекційних захворювань.

Відповідно до п.1 Положення про МОЗ саме Міністерство охорони здоров`я (МОЗ) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України.

Зі змісту вказаних норм випливає, що щеплення проти дифтерії, кашлюка, кору, поліомієліту, правця, туберкульозу є обов`язковими за будь-яких обставин для всіх верств населення.

Разом з тим Міністерство охорони здоров`я України може встановлюватись перелік професій, працівники яких підлягають обов`язковому щепленню також проти інших (крім тих, які визначені в ч.1 ст.12 вказаного Закону) інфекційних захворювань.

У разі відмови такого працівника від щеплення – працівник підлягає відстороненню від роботи.

Відповідно до Наказу МОЗ від 04.10.2021р. №2153 (Зареєстровано в Міністерстві юстиції України 07 жовтня 2021 року за № 1306/36928) Про затвердження Переліку професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням,

Обов`язковим профілактичним щепленням проти гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, на період дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, підлягають:

Працівники закладів вищої, післядипломної, фахової передвищої, професійної (професійно-технічної), загальної середньої, у тому числі спеціальних, дошкільної, позашкільної освіти, закладів спеціалізованої освіти та наукових установ незалежно від типу та форми власності.

Доказів того, що позивачу ОСОБА_1 заборонено, згідно з медичними показаннями, щеплення проти коронавірусу – позивачеч не надано.

Вказане беззаперечно означає, що ОСОБА_1 , будучи працівником закладу освіти, підлягає обовязковому щепленню проти гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2. Разом з тим у випадку відмови від щеплення – ОСОБА_1 підлягає відстороненню від роботи на підставі в тому числі і на підставі ч.2 ст.12 Закону України «Про захист населення від інфекційних захворювань».

Отже, зважаючи на те, що позивач ОСОБА_1 , будучи вчителем початкових класів, та підлягаючи обов`язковому щепленню, відмовилась від щеплення, тому суд знаходить, що її відсторонення від роботи було здійснено у відповідності до вимог ст..46 КЗпП та ч.2 ст.12 Закону України «Про захист населення від інфекційних захворювань».

Тому суд знаходить, що позовні вимоги є необгрунтованими та у їх задоволенні слід відмовити.

При цьому суд знаходить, безпідставними доводи позивача та її представника.

Суд, також, не погоджується, що в постанові ВС від 23.01.2019р. по справі №755/6458/15-ц визначено, що виключно статтею 46 КЗпП визначено вичерпний перелік підстав для відсторонення від роботи.

У вказаній постанові після цитування ст..46 КЗпП, зазначено дефініцію відсторонення від роботи. Так, відсторонення працівника від роботи - це призупинення виконання ним своїх трудових обов`язків за рішенням уповноважених на це компетентних органів з підстав, передбачених законодавством.

Далі в постанові зазначено, що «за змістом вищеназваної статті допускається відсторонення працівника або у випадках, перелічених у статті, або в інших випадках, які повинні бути також передбачені певним нормативним документом.»

Вказане означає, що сам Верховний Суд констатує, що не тільки статтею 46 КЗпП передбачена можливість відсторонення особи від роботи, а й іншими нормативно-правовими актами.

При цьому необґрунтованою є позиція позивача щодо того, що ОСОБА_3 було порушено Конституцію України. Жодних доказів на підтвердження вказаного позивачем не надано. Директор школи діяла виключно в межах своїх повноважень та у відповідності до вимоги діючих, на момент винесення оскаржуваного наказу, нормативно-правових актів.

Крім того, відповідач не наділений повноваженнями щодо оцінки відповідності чи невідповідності діючих нормативно-правових актів Конституції України.

Помилковою є позиція позивача щодо порушення прав дітей таким відстороненням позивача. Позивач може бути замінена іншим вчителем, який зможе продовжувати навчальний процес.

Позиція позивача щодо розповсюдження персональних даних відповідачем про позивача не свідчить про незаконність оспорюваного наказу та не підтверджена жодними доказами.

Помилковою, також, є позиція позивача, що щеплення є добровільним та вакцини, які використовуються в Україні, перебувають на стадії випробування. Щодо обов`язковості вакцинації суд висловив свою позицію у даному рішенні під час оцінки ст.. 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» з врахуванням пов`язаних підзаконних актів.

Суд також знаходить недоведеною позицію позивача та її представника про те, що існуючі вакцини, які використовуються в Україні для щеплення проти COVID-19, не пройшли всіх стадій дослідження. Позивач не надала належних доказів на підтвердження вказаної обставини.

Надані позивачем на підтвердження вказаної позиції роздруковані результати пошуку ліків «для ЕКСТЕРННОГО застосування» з Державного реєстру лікарських засобів України не містить жодної інформації про це, та крім цього вказана роздруківка не містить посилання на електронну адресу, з якої здійснювалась роздруківка.

Виходячи з викладеного суд знаходить вказаний доказ неналежним.

Не доведено позивачем і ту обставину, що оскаржуваний наказ та наказ МОЗ є дискримінаційними. Саме по собі твердження позивача та її представника про те, що вказані накази є дискримінаційними не є достатнім доводом для того, щоб суд встановив таку обставину.

Більше того, Наказ МОЗ на даний час не скасовано, та він підлягає обов`язковому виконанню як нормативно-правовий акт. Більше того, згідно закону України «Про засади запобігання та протидії дискримінації в Україні» всі нормативно-правові акти проходять АНТИДИСКРИМІНАЦІЙНУ експертизу. Вказане означає, що і Наказ МОЗ також перед його прийняттям пройшов антидискримінаційну експертизу. Внаслідок чого, виконання такого наказу відповідачем шляхом видачі оскаржуваного наказу про відсторонення - НЕ може вважатися дискримінацією.

Крім цього, суд не погоджується з позицією позивача про те, що оскільки позивача ОСОБА_1 було без подання відповідних посадових осіб державної санітарно-епідеміологічної служби, то таке відсторонення відбулось з порушенням ч.2 ст.27 Закону України «Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення».

Так, дійсно, ч.2 ст.27 вказаного Закону передбачено можливість недопущення особи до роботи у зв`язку з необгрунтованою відмовою від здійснення щеплення на підставі подання посадових осіб державної санітарно-епідеміологічної служби.

Разом з тим, у даному випадку відбулось відсторонення позивача на підставі ст..12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб». Вказана підстава є самостійною підставою для відсторонення особи від роботи.

Отже, підсумовуючи викладене, суд знаходить, що відмова позивача від здійснення щеплення - суперечить діючим нормативно-правовим актам, є протиправною, та вона викликана виключно небажанням позивача виконувати нормативно-правові акти щодо вакцинації. Жодне з обґрунтувань позивача щодо відсутності необхідності здійснення позивачем, як вчителем, щеплення - не знайшло своє підтвердження в судовому засіданні. Тому позов є необгрнутованим та його задоволення слід відмовити.

Зважаючи на те, що позивачу у позові відмовлено повністю, суд, на підставі ст.141 ЦПК відмовляє й у стягненні з відповідача на користь позивача понесених процесуальних витрат.

Щодо інших аргументів учасників справи, суд зазначає, що вони були досліджені у судовому засіданні та не наводяться у рішенні, позаяк не покладаються судом в його основу, тоді як Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст. 6 Конвенції зобов`язує суди обгрнутовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (справа “Серявін проти України”, рішення від 10.02.2010). Крім того, аналогічна правова позиція викладена в Постанові Верховного Суду від 26.06.2018 у справі № 127/3429/16-ц.

На підставі ст.19, 43, 64,116 Конституції України, ст.ст.46 КЗпП, Законом України «Про засади запобігання та протидії дискримінації», законом України «Про забезпечення санітарного та епідеміологічного благополуччя», Законом України «Про захист наслення від інфекційних захворювань», керуючись ст.ст. 4, 12, 81, 83, 141, 263-265, 267, 273 ЦПК України, суд, -

ухвалив:

Позов ОСОБА_1 про визнання незаконним та скасування наказу директорки Вижницького ЗЗСО І-ІІІ ступенів ім.Ю.Федьковича О.Сичової від 08.11.2021р. №100-К про відсторонення ОСОБА_1 від роботи, стягнення заробітну плату за час відсторонення від роботи – залишити без задоволення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, з дня його проголошення, до Чернівецького апеляційного суду через Вижницький районний суд Чернівецької області.

Повне рішення суду складене 31.12.2021р.

Суддя Андрій ОСОКІН