Рішення № 102378852, 31.12.2021, Коростенський міськрайонний суд Житомирської області

Справа № 279/5197/21

Провадження № 2/279/1960/21

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

31 грудня 2021 року м.Коростень Житомирської області

Коростенський міськрайонний суд Житомирської області у складі судді Недашківської Л.А., з секретарем Подвисоцькою Т.В., за участю представника позивача ОСОБА_1 , відповідача ОСОБА_2 , представника відповідача ОСОБА_3 розглянувши за правилами загального позовного провадження цивільну справу 279/5197/21 за позовом Органу опіки та піклування Коростенської міської ради, що діє в інтересах малолітніх ОСОБА_4 , ОСОБА_5 до ОСОБА_2 про позбавлення батьківських прав та стягнення аліментів,

В С Т А Н О В И В:

Позивач звернувся до суду з позовом до відповідача про позбавлення батьківських прав та стягнення аліментів зазначивши, що малолітні ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 проживають разом зі своєю бабусею, ОСОБА_6 , по АДРЕСА_1 , яка займається їх вихованням та матеріально утримує. Батько дитини записаний зі слів матері. Мати дітей, відповідач у справі, ОСОБА_2 не працює, зловживає спиртними напоями, не піклується про фізичний і духовний розвиток дітей, як складову виховання, не спілкується з дітьми в обсязі, необхідному для їх нормального самоусвідомлення, не виявляє іетерсу до їх внутрішнього світу, не надає дітям доступу до культурних, інших духовних цінностей, не сприяє засвоєнню нимим загальновизначених норм моралі, створює умов для отримання ними освіти, не цікавиться їх здоров`ям та нехтує їх потребами, не сплачує аліменти, свідомо нехтує своїми материнськими обов`язкам, чим ухиляється від своїх обов`язків. Просить позбавити ОСОБА_2 батьківських прав відносно малолітніх дітей, стягнути з відповідача аліменти на утримання неповнолітніх дітей в розмірі 1/3 частини заробітку щомісячно, але не менше 50% прожиткового мінімуму на кожну дитину для дитини відповідного віку.

Представник позивача в судовому засіданні позонві вимоги підтримавта просив їх задовольнити.

Відповідач та її представник заперечили проти задоволення позовних вимог, мотивуючи заперечення тим, що відповідачка стала на шлях виправлення, хоче спілкуватися з дітьми, займатися їх вихованням та вподальшому забрати проживати до себе, зазначила, що працює, орендує житло, та намагається останнім часом налагодити відносини з дітьми.

Свідки ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_6 в судовому засіданні пояснили, що дійсно діти відповідачки проживають разом з бабусею, яка опікується ними, одночасно не заперечили проти того, що останнім часом відповідачка навідується до дітей, спілкується з ними та дарує подарунки.

Вислухавши пояснення сторін, свідків та дослідивши їх в сукупності з письмовими матеріалами справи, суд приходить до наступного.

Судом встановлено, що відповідач ОСОБА_2 є матір`ю двох малолітніх дітей: ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . Батько дитини записаний зі слів матері. Малолітні діти постійно проживають разом зі своєю бабусею, ОСОБА_6 , по АДРЕСА_1 , яка займається їх вихованням та матеріально утримує.

З даних довідки від 01.12.2021 року №53 вбачається, що відповідач у справі, ОСОБА_2 працює працівником ТОВ "Торгова Компанія "Гефест", за час роботи зарекомендувала себе відповідальним та сумлінним працівником, порушень трудової дисципліни не зафіксовано, не вживає алкогольні та наркотичні речовини, товариська, в колективі користується повагою.

З даних довідок КНП "Овруцька МЛ" вбачається, що ОСОБА_2 у лікаря психіатра та лікаря нарколога на обліку не перебуває.

Згідно з частиною третьою статті 51 Конституції України сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.

Частиною першою статті 8 Закону України "Про охорону дитинства" передбачено, що кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку.

Виховання в сім`ї є першоосновою розвитку особистості дитини. На кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці (частина перша статті 12 Закону України "Про охорону дитинства").

Частиною сьомою статті 7 Сімейного кодексу України (далі - СК України) передбачено, що дитина має бути забезпечена можливістю здійснення її прав, установлених Конституцією України, Конвенцією про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованою Постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року N 789-XII (далі - Конвенція про права дитини), іншими міжнародними договорами України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Відповідно до пунктів 1, 2 статті 3 Конвенції про права дитини в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Дитині забезпечується такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов`язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом.

Статтею 9 Конвенції про права дитини визначено, що держави-учасниці поважають право дитини, яка розлучається з одним чи обома батьками, підтримувати на регулярній основі особисті відносини і прямі контакти з обома батьками, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають окремо і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.

Згідно з частинами першою-четвертою статті 150 СК України батьки зобов`язані виховувати дитину в дусі поваги до прав та свобод інших людей, любові до своєї сім`ї та родини, свого народу, своєї Батьківщини, піклуватися про здоров`я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток, забезпечити здобуття дитиною повної загальної середньої освіти, готувати її до самостійного життя, поважати дитину.

Відповідно до частини першої статті 155 СК України здійснення батьками своїх прав та виконання обов`язків мають ґрунтуватися на повазі до прав дитини та її людської гідності.

Частиною першою статті 164 СК України передбачено, що мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він: не забрали дитину з пологового будинку або з іншого закладу охорони здоров`я без поважної причини і протягом шести місяців не виявляли щодо неї батьківського піклування; ухиляються від виконання своїх обов`язків по вихованню дитини; жорстоко поводяться з дитиною; є хронічними алкоголіками або наркоманами; вдаються до будь-яких видів експлуатації дитини, примушують її до жебракування та бродяжництва; засуджені за вчинення умисного злочину щодо дитини.

Згідно зі статтею 166 СК України позбавлення батьківських прав є винятковою мірою, яка тягне за собою надзвичайні правові наслідки як для батька (матері), так і для дитини.

Позбавлення батьківських прав (тобто прав на виховання дитини, захист її інтересів, на відібрання дитини в інших осіб, які незаконно її утримують, та ін.), що надані батькам до досягнення дитиною повноліття і ґрунтуються на факті спорідненості з нею, є крайнім заходом впливу на осіб, які не виконують батьківських обов`язків, а тому питання про його застосування необхідно вирішувати лише після повного, всебічного, об`єктивного з`ясування обставин справи, зокрема ставлення батьків до дітей.

Особи можуть бути позбавлені батьківських прав лише щодо дитини, яка не досягла вісімнадцяти років, і тільки з підстав, передбачених статтею 164 СК України.

Ухилення батьків від виконання своїх обов`язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти.

Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками.

Таким чином, позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо і лише при наявності вини у діях батьків.

Відповідно до частини першої статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) та практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права.

ЄСПЛ у справі "Хант проти України" від 07 грудня 2006 року (заява N 31111/04) наголошував на тому, що питання сімейних відносин має ґрунтуватися на оцінці особистості заявника та його поведінці. Факт заперечення заявником проти позову про позбавлення його батьківських прав також міг свідчити про його інтерес до дитини.

Відповідно до частини шостої статті 19 СК України суд може не погодитися з висновком органу опіки та піклування, якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини.

При вирішенні такої категорії спорів судам необхідно мати на увазі, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, вирішення сімейних питань, на який вони йдуть лише у виняткових випадках, і головне - за наявності достатніх та переконливих доказів, що характеризують особливості батька й матері як особи, що становить реальну загрозу для дитини, її здоров`я та психічного розвитку.

Дитина має право на особливе піклування та повинна мати свободу вибору щодо своїх батьків.

Аналізуючи встановлені факти у контексті позбавлення батьківських прав, суди повинні зважувати на те, що позбавлення батьківських прав на дитину вже несе в собі негативний вплив на свідомість дитини, та застосовувати цей захід як крайню міру впливу та захисту прав дитини.

Таким чином, позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, який необхідно розглядати як виключний і надзвичайний спосіб впливу на недобросовісних батьків.

Аналогічний правовий висновок викладений Верховним Судом у постановах: від 29 квітня 2020 року у справі N 522/10703/18 (провадження N 61-4014св20), від 13 квітня 2020 року у справі N 760/468/18 (провадження N 61-8883св19), від 11 березня 2020 року у справі N 638/16622/17 (провадження

N 61-13752св19), від 23 грудня 2020 року у справі N 522/21914/14 (провадження N 61-8179св19).

Права батьків і дітей, які засновані на спорідненості, становлять основоположну складову сімейного життя, а заходи національних органів, спрямовані перешкодити реалізації цих прав, є втручанням у права, гарантовані статтею 8 Конвенції.

Між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків.

У рішенні по справі "Мамчур проти України" від 16 липня 2015 року (заява N 10383/09) ЄСПЛ зауважував, що оцінка загальної пропорційності будь-якого вжитого заходу, що може спричинити розрив сімейних зв`язків, вимагатиме від судів ретельної оцінки низки факторів та залежно від обставин відповідної справи вони можуть відрізнятися. Проте основні інтереси дитини є надзвичайно важливими.

Розірвання сімейних зв`язків означає позбавлення дитини її коріння, позбавлення батька спорідненості з дитиною, а це буде вважатись виправданим лише за виняткових обставин (рішення ЄСПЛ від 18 грудня 2008 року у справі "Савіни проти України").

Відповідно до частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Доведення обставин свідомого, умисного ухилення відповідача від виконання батьківських обов`язків, які можуть бути підставою позбавлення останнього батьківських прав, покладено на позивача.

Вирішуючи спір, належним чином дослідивши та давши оцінку наданим сторонами доказам, суд дійшов висновку про те, що підстави, передбачені частиною першою статті 164 СК України для позбавлення відповідача батьківських прав, відсутні. Мати проти позбавлення батьківських прав заперечує, має намір на відновлення відносин з дітьми, а позбавлення батьківських прав необхідно розглядати як крайній захід, необхідність та пропорційність застосування якого за обставин цієї справи не доведено.

Посилання позивача на те, що ОСОБА_10 не працює та не бачиться з дітьми не є підставою для позбавлення її батьківських прав, оскільки позбавлення батьківських прав, тобто природніх прав, наданих батькам щодо дитини на її виховання, захист її інтересів та інших прав, які виникають із факту кровної спорідненості з дитиною, є крайнім заходом впливу, необхідність застосування якого позивачем не доведено.

Оцінивши усі докази в їх сукупності, суд дійшов до висновку, що позовні вимоги в частині позбавлення ОСОБА_2 батьківських прав задоволенню не підялягає.

Разом з тим, відповідно до вимог ст.ст.180,182 СК України батьки зобов`язані утримувати своїх неповнолітніх дітей до досягнення ними повноліття, а розмір аліментів на одну дитину за жодних обставин не може бути меншим ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку.

Сплата аліментів за рішенням суду є одним із способів виконання обов`язку утримувати дитину тим з батьків, хто проживає окремо від дитини.

Відповідно до частин 1, 2 статті 27 Конвенції ООН про права дитини від 20 листопада 1989 року, яка ратифікована постановою Верховної Ради України N 789-XII від 27 лютого 1991 року та набула чинності для України 27 вересня 1991 року, держава визнає право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини. Батьки або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини.

З врахуванням вищенаведеного суд вважає, що позов в частині стягнення аліментів підлягає задоволенню.

Судові витрати підлягають стягненню з відповідача пропорційно до задоволених позовних вимог, відповідно до ст.141 ЦПК України.

Керуючись ст.ст. 141, 263-265 ЦПК України, ст.ст.164, 180, 182 СК України,

У Х В А Л И В :

Позов задовольнити частково.

Стягувати щомісячно з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , уродженки с.Бігунь Овруцького (Коростенського) району Житомирської області, зареєстрованої по АДРЕСА_2 , проживаючої АДРЕСА_3 , працюючої верстатником у ТОВ "Торгова компанія "Гефест"", РНОКПП НОМЕР_1 , аліменти на особистий рахунок на утримання малолітніх дітей: ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (рахунок НОМЕР_2 , код отримувача НОМЕР_3 ) та ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 (рахунок НОМЕР_4 , код отримувача НОМЕР_5 ), в розмірі 1/3 частини всіх видів доходів (заробітку), починаючи з 23.09.2021 року і до повноліття дітей, але не менше ніж 50% прожиткового мінімуму на кожну дитину для дитини відповідного віку.

Рішення, в частині стягнення аліментів в межах суми платежу за один місяць, підлягає негайному виконанню.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь держави 908,00 гривень судового збору.

В задоволенні решти частин позовних вимог відмовити.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку в 30-денний строк, який обчислюється з дня проголошення (складення) рішення. Учасник справи, якому рішення не було вручено у день його проголошення (складення), має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому рішення суду.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, а в разі подання апеляційної скарги - після розгляду справи апеляційним судом, якщо рішення не було скасовано.

Повний текст рішення буде виготовлено 31.12.2021 року.

Сторони:

Позивач – Орган опіки та піклування Коростенської міської ради, місце знаходження: 11500, м.Коростень, вул.Грушевського, 22, Житомирська область, РНОКПП 04053507.

Відповідач – ОСОБА_2 , місце проживання: АДРЕСА_4 , місце реєстрації: АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_1 .

Суддя Недашківська Л.А.

копія згідно з оригіналом