Ухвала суду № 102378647, 28.12.2021, Дніпропетровський окружний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

У Х В А Л А

Суддя Дніпропетровського окружного адміністративного суду Голобутовський Р.З., розглянувши у порядку письмового провадження заяву ОСОБА_1 про встановлення судового контролю у справі №160/14289/21 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

В провадженні Дніпропетровського окружного адміністративного суду (суддя Голобутовський Р.З.) перебувала адміністративна справа №160/14289/21 за позовною заявою ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити певні дії.

14.12.2021 року до Дніпропетровського окружного адміністративного суду від ОСОБА_1 надійшла заява про встановлення судового контролю у справі №160/14289/21, в якій просить накласти на начальника Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, як керівника суб`єкта владних повноважень, відповідального за виконання судового рішення, штраф за невиконання рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 18.10.2021 року у справі №160/14289/21.

В обґрунтування заяви зазначено, що рішення суду не виконано. Позивач звертався до відповідача із заявою про добровільне виконання рішення суду, проте відповідач ухиляється від виплати належних позивачу сум пенсії, та не повертає сплачений судовий збір за подачу позову до суду.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 22.12.2021 року призначено до розгляду заяву ОСОБА_1 про встановлення судового контролю у справі №160/14289/21 в судовому засіданні на 28.12.2021 року о 08:00 год.

В судове засідання представники сторін не прибули. Неявка представників сторін в судове засідання не перешкоджає розгляду заяви.

У зв`язку з неявкою учасників справи, повідомлених належним про розгляд заяви, судом вирішено продовжити розгляд заяви в порядку письмового провадження.

Розглядаючи подану позивачем заяву, судом встановлено наступне.

Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 18.10.2021 року у справі №160/14289/21 позовну заяву ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити певні дії – задоволено:

- визнано протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, щодо перерахунку і виплати ОСОБА_1 пенсії в розмірі 70% від суми грошового забезпечення;

- зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області здійснити перерахунок і виплату ОСОБА_1 пенсії в розмірі 85% суми грошового забезпечення відповідно до Закону України «Про внесення змін до деяких законів України щодо забезпечення гарантій соціального захисту колишніх працівників органів внутрішніх справ України та членів їх сімей» № 900-VIII, ст. 63 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» № 2262-ХІІ, постанови Кабінету Міністрів України від 11.11.2015 №988 «Про грошове забезпечення поліцейських Національної поліції» згідно довідки про розмір грошове забезпечення наданої відповідачу Міністерством внутрішніх справ України від 07.05.2021 №22/6-1882, починаючи з 01 квітня 2019 року;

- стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (код ЄДРПОУ 21910427) на користь ОСОБА_1 судові витрати з оплати судового збору у сумі 908 (дев`ятсот вісім) грн.

Рішення суду відповідачем не оскаржувалось та набрало законної сили 18.11.2021 року.

19.11.2021 року позивач звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області із заявою про виконання рішення суду у справі №160/14289/21.

29.11.2021 року відповідачем надано відповідь, оформлену листом №42002-35780/М-01/8-0400/21, в якому вказано, що з 01.04.2019 року проведено перерахунок пенсії в розмірі 85% грошового забезпечення 18967,92 грн., яке зазначено в довідці МВС від 07.05.2021 року №22/6-1882. Доплата на виконання рішення суду за період з 01.04.2019 року по 30.11.2021 року становить 84050,78 грн., виплата якої буде здійснена після надходження бюджетних асигнувань, виділених на цю мету.

Не погоджуючись з невиконанням рішення суду в частині невиплати нарахованої пенсії за попередні періоди, позивач звернувся до суду із заявою про встановлення судового контролю за виконанням рішення суду.

Згідно з ч. 2 ст. 14 Кодексу адміністративного судочинства України судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України.

Статтею 382 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено підстави та порядок встановлення судового контролю за виконанням судових рішень в адміністративних справах.

У відповідності до ч. 1 ст. 382 Кодексу адміністративного судочинства України суд, який ухвалив судове рішення в адміністративній справі, може зобов`язати суб`єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.

Частиною 2 ст. 382 Кодексу адміністративного судочинства України за наслідками розгляду звіту суб`єкта владних повноважень про виконання рішення суду або в разі неподання такого звіту суддя своєю ухвалою може встановити новий строк подання звіту, накласти на керівника суб`єкта владних повноважень, відповідального за виконання рішення, штраф у сумі від двадцяти до сорока розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Згідно з ч. 3 ст. 382 Кодексу адміністративного судочинства України половина суми штрафу стягується на користь позивача, інша половина - до Державного бюджету України.

Отже, судом можуть бути вжиті заходи реагування судового контролю за виконанням судових рішень в адміністративних справах у формі встановлення строку для подачі звіту та накладення штрафу. Поряд з тим, суд зауважує, що такий захід судового контролю підлягає до застосування у разі не виконання суб`єктом владних повноважень рішення суду.

Верховний Суд у постанові від 20 лютого 2019 року у справі №806/2143/15 звертає увагу, що норма статті 382 Кодексу адміністративного судочинства України має на меті забезпечення належного виконання судового рішення. Підставою її застосування є саме невиконання судового рішення, ухваленого на користь особи-позивача та обставини, що свідчать про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень, пов`язаних з невиконанням судового рішення в цій справі.

Наявність у Кодексу адміністративного судочинства України спеціальних норм, спрямованих на забезпечення належного виконання судового рішення, виключає можливість застосування загального судового порядку захисту прав та інтересів стягувана шляхом подання позову. Судовий контроль за виконанням судового рішення здійснюється в порядку, передбаченому ст. 382 Кодексу адміністративного судочинства України, який не передбачає можливості подання окремого позову, предметом якого є спонукання відповідача до виконання судового рішення.

Відповідно до ст. 129-1 Конституції України судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд. Отже, судове рішення виконується безпосередньо і для його виконання не вимагається ухвалення будь-яких інших, додаткових судових рішень. З огляду на вищенаведене, у разі невиконання судового рішення, позивач має право вимагати вжиття спеціальних заходів впливу на боржника, передбачених законодавством про виконавче провадження, за КАС України.

Враховуючи позицію суддів, викладену в постанові Великої Палати Верховного суду у справі № 800/592/17, Кодекс адміністративного судочинства України, в редакції, що застосовується з 15 грудня 2017 року, не пов`язує встановлення судового контролю за виконанням рішення суду із встановленням у резолютивній частині рішення суду відповідачу - суб`єкту владних повноважень обов`язку подати звіт про виконання судового рішення. Таким чином, встановити судовий контроль за виконанням рішення суб`єктом владних повноважень - відповідачем у справі суд може як під час прийняття рішення у справі, так і після ухвалення рішення у справі (з урахуванням положень ч. 1 ст. 382 Кодексу адміністративного судочинства України).

Таким чином, метою застосування до суб`єкта владних повноважень судового контролю за виконанням рішення суду є дисциплінування боржників з метою своєчасного, якісного та належного виконання рішення суду, що набрало законної сили.

З аналізу викладених норм видно, що зобов`язання суб`єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення є правом суду, а не його обов`язком.

Відповідно до частин 1 та 2 статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Європейський Суд з прав людини звертав увагу, що судове та виконавче провадження є першою та другою стадіями у загальному провадженні (рішення у справі «Скордіно проти Італії» (Scordino v. Italy). Таким чином, виконання рішення не відокремлюється від судового розгляду і провадження повинно розглядатися загалом (рішення у справі «Сіка проти Словаччини» (Sika v. Slovaki), № 2132/02, пп. 24-27, від 13.06.2006, пп. 18 рішення «Ліпісвіцька проти України» №11944/05 від 12.05.2011).

Крім того, у рішеннях Європейського Суду з прав людини у справах «Бурдов проти Росії» від 07.05.2002, «Ромашов проти України» від 27.07.2004, «Шаренок проти України» від 22.02.2004 зазначається, що право на судовий захист було б ілюзорним, якби правова система держави дозволяла щоб остаточне зобов`язувальне рішення залишалося бездієвим на шкоду одній із сторін; виконання рішення, винесеного будь-яким судом, має вважатися невід`ємною частиною судового процесу.

Держава несе відповідальність за виконання остаточних рішень, якщо чинники, які затримують чи перешкоджають їх повному й вчасному виконанню, перебувають у межах контролю органів влади (рішення у справі «Сокур проти України» (Sokur v. Ukraine), №29439/02, від 26.04.2005, та у справі «Крищук проти України» (Kryshchuk v. Ukraine), №1811/06, від 19.02.2009).

Аналіз зазначених рішень Європейського Суду з прав людини свідчить про те, що з метою забезпечення права особи на ефективний судовий захист в адміністративному судочинстві існує інститут судового контролю за виконанням судового рішення. Судовий контроль - це спеціальний вид провадження в адміністративному судочинстві, відмінний від позовного, що має спеціальну мету та полягає не у вирішенні нового публічно-правового спору, а у перевірці всіх обставин, що перешкоджають виконанню такої постанови суду та відновленню порушених прав особи-позивача.

При цьому, суд звертає увагу, що відповідно до приписів ч. 2 ст. 14 Кодексу адміністративного судочинства України, судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України.

Відповідно до ст. 370 Кодексу адміністративного судочинства України судове рішення, яке набрало законної сили, є обов`язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, - за її межами.

Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом.

Отже, рішення суду, яке набрало законної сили є обов`язковим для учасників справи. Це забезпечується, в першу чергу, через примусове виконання судових рішень відповідно до Закону України «Про виконавче провадження». Судовий контроль у формі зобов`язання подати звіт, також є формою забезпечення виконання судових рішень.

Суд наголошує, що завершальною стадією судового провадження з примусового виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) є виконавче провадження (стаття 1 Закону України «Про виконавче провадження»).

При цьому, у разі відсутності добровільного виконання судових рішень, приписами Закону України «Про виконавче провадження» врегульований порядок дій та заходів, що спрямовані на примусове виконання таких рішень.

Вказаний порядок встановлений ст. 63 Закону України «Про виконавче провадження», зокрема в ч.1 цієї статті зазначено, що за рішеннями, за якими боржник зобов`язаний особисто вчинити певні дії або утриматися від їх вчинення, виконавець наступного робочого дня після закінчення строку, визначеного частиною шостою статті 26 цього Закону, перевіряє виконання рішення боржником. Якщо рішення підлягає негайному виконанню, виконавець перевіряє виконання рішення не пізніш як на третій робочий день після відкриття виконавчого провадження.

Частиною 2 статті 63 Закону України «Про виконавче провадження» передбачено, що у разі невиконання без поважних причин боржником рішення виконавець виносить постанову про накладення на боржника штрафу, в якій також зазначаються вимога виконати рішення протягом 10 робочих днів (за рішенням, що підлягає негайному виконанню, - протягом трьох робочих днів) та попередження про кримінальну відповідальність.

Згідно з ч. 3 ст. 63 Закону України «Про виконавче провадження» виконавець наступного робочого дня після закінчення строку, передбаченого частиною другою цієї статті, повторно перевіряє виконання рішення боржником.

У разі повторного невиконання без поважних причин боржником рішення, якщо таке рішення може бути виконано без участі боржника, виконавець надсилає органу досудового розслідування повідомлення про вчинення боржником кримінального правопорушення та вживає заходів примусового виконання рішення, передбачених цим Законом.

У разі невиконання боржником рішення, яке не може бути виконано без участі боржника, виконавець надсилає до органу досудового розслідування повідомлення про вчинення боржником кримінального правопорушення та виносить постанову про закінчення виконавчого провадження.

Судом оглянуто надані документи до заяви про встановлення судового контролю та не встановлено, що позивач звертався до органів Державної виконавчої служби із заявою та виконавчим листом про примусове виконання судового рішення.

На думку суду, встановлення судового контролю за виконанням рішення суду є можливим та доцільним щодо того боржника, який є стороною виконавчого провадження, та після того, як вжиті органом Державної виконавчої служби заходи не призвели до виконання судового рішення.

Судом не встановлено, що загальний порядок виконання судового рішення, в тому числі і в примусовому порядку, не дав очікуваного результату, або що відповідач створює перешкоди для виконання рішення в примусовому порядку.

Додатково, суд зазначає, що позивачем не спростовується невиконання судового рішення в повному обсязі, а саме в частині невиплати доплати за рішенням суду. В листі відповідача від 29.11.2021 року вказано, що виплата суми коштів відбудеться після виділення додаткових бюджетних призначень.

Отже, судом не встановлено умислу органу Пенсійного фонду, спрямованого на невиконання рішення суду.

У постанові Касаційного адміністративного суду Верховного суду від 23 квітня 2020 року у справі № 560/523/19 зазначено, що Посилення судового контролю за виконанням судових рішень та наділення суду з цією метою правом накладати штрафні санкції визнається заходом для забезпечення конституційного права громадян на судовий захист. Специфіка застосування штрафної санкції, полягає в тому, що вона накладається на керівника суб`єкта владних повноважень, яким не забезпечено виконання судового рішення та який є відповідальним за діяльність державного органу, який він очолює. Можливість накладення штрафу розглядається не самостійно, а за наслідками розгляду звіту суб`єкта владних повноважень про виконання рішення суду або у разі неподання такого звіту. Накладення на керівника суб`єкта владних повноважень, відповідального за виконання постанови, штрафу є мірою покарання, а тому можливість суду накласти такий штраф може бути реалізована лише за умови встановлення судом обставин, які свідчать про умисне невиконання рішення суду, недобросовісність у діях суб`єкта владних повноважень, які свідчать про ухилення останнього від виконання рішення суду.

До суду не надано жодних доказів того, що Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області умисно не виконує рішення суду в частині виплати заборгованості.

В ухвалі Касаційного адміністративного суду Верховного Суду від 16 липня 2018 року у справі № 811/1469/18 зазначено, що Верховний Суд України у своїх постановах (справи №21-1044а15, №21-2630а15, №21-5118а15, №804/5081/13-а) неодноразово вказував, що невиконання судового рішення в частині виплати грошових коштів за відсутності відповідного фінансового забезпечення та фактичної відсутності коштів не може вважатися невиконанням судового рішення без поважних причин. Накладення штрафу у такому випадку жодним чином не захищає право особи на отримання бюджетних коштів.

З урахуванням позиції Верховного Суду, наведеної в постанові від 23 квітня 2020 року у справі № 560/523/19, встановлення судового контролю за виконанням рішення суду в цій справі може призвести лише до встановлення відповідачу строку для подання звіту про виконання судового рішення, але не до накладення на керівника суб`єкта владних повноважень, відповідального за виконання рішення, штрафу, що не призведе до відновлення порушених прав позивача.

Стосовно повернення позивачу судового збору, суд зазначає наступне.

Згідно з частиною 2 статті 6 Закону України «Про виконавче провадження» рішення про стягнення коштів з державних органів, державного та місцевих бюджетів або бюджетних установ виконуються органами, що здійснюють казначейське обслуговування бюджетних коштів.

Відповідно до абзацу 2 підпункту 1 пункту 9 Прикінцевих та перехідних положень Бюджетного кодексу України безспірне списання коштів державного бюджету (місцевих бюджетів) здійснюється Казначейством України у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, за черговістю надходження таких рішень, щодо видатків бюджету - в межах відповідних бюджетних призначень та наданих бюджетних асигнувань.

Частиною 1 статті 2 Закону України "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень" визначено, що держава гарантує виконання рішення суду про стягнення коштів та зобов`язання вчинити певні дії щодо майна, боржником за яким є, зокрема, державні підприємство, установа, організація.

Отже, при виконанні рішень суду, за якими боржником є держава, органи казначейства є суб`єктами владних повноважень, на яких покладено обов`язок щодо належного та своєчасного виконання рішень суду про стягнення коштів та зобов`язання вчинити певні дії щодо майна, боржником за яким є державні підприємство, установа, організація.

Разом із цим, механізм виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників, прийнятих судами, а також іншими державними органами (посадовими особами), які відповідно до закону мають право приймати такі рішення, визначено Порядком виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників, що затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 03 серпня 2011 року №845 (надалі - Порядок №845).

Згідно з пунктом 2 Порядку №845 у цьому Порядку терміни вживаються в такому значенні, зокрема:

безспірне списання - операції з коштами державного та місцевих бюджетів, що здійснюються з метою виконання Казначейством та його територіальними органами (далі - органи Казначейства) рішень про стягнення коштів без згоди (подання) органів, що контролюють справляння надходжень бюджету, боржників, органів місцевого самоврядування та/або державних органів на підставі виконавчих документів;

виконавчі документи - оформлені в установленому порядку виконавчі листи судів та накази господарських судів, видані на виконання рішень про стягнення коштів, а також інші документи, визначені Законом України "Про виконавче провадження".

Пунктом 3 Порядку №845 передбачено, що рішення про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників виконуються на підставі виконавчих документів виключно органами Казначейства у порядку черговості надходження таких документів до органів Казначейства (про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів - з попереднім інформуванням Мінфіну, про стягнення коштів боржників - у межах відповідних бюджетних призначень, наданих бюджетних асигнувань (залишків коштів на рахунках підприємств, установ, організацій).

Відтак, операції з коштами державного та місцевих бюджетів, що здійснюються з метою виконання органами Казначейства рішень про стягнення коштів, здійснюються на підставі виконавчих документів, які оформлені в установленому Законом України "Про виконавче провадження" порядку.

Таким чином, судом встановлено, що належним органом, в обов`язки якого покладено виконання рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 18.10.2021 року у справі №160/14289/21 в частині стягнення судових витрат є відповідний територіальний орган Державної казначейської служби.

Аналогічна правова позиція стосовно повноважень Державної казначейської служби у спірних правовідносинах викладена в постановах Верховного Суду від 25.11.2019 року у справі № 200/4120/19-а та від 16.04.2020 року у справі № 804/5950/17.

Судом оглянуто надані документи до заяви про встановлення судового контролю та не встановлено, що позивач звертався до відповідного територіального органу Державної казначейської служби із заявою та виконавчим листом про примусове виконання судового рішення про стягнення коштів.

Враховуючи викладене, суд не бачить підстав для задоволення вимоги про встановлення судового контролю за виконанням судового рішення у справі, оскільки позивачем не використано всі передбачені законодавством можливості для належного та повного виконання рішення суду.

З огляду на викладене, заява про встановлення судового контролю за виконанням судового рішення є передчасною, а тому у задоволенні заяви про встановлення судового контролю необхідно відмовити.

Керуючись ст. ст. 243, 248, 382 Кодексу адміністративного судочинства України,

УХВАЛИВ:

Заяву ОСОБА_1 про встановлення судового контролю у справі №160/14289/21 за позовною заявою ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити певні дії – залишити без задоволення.

Ухвала суду набирає законної сили відповідно до ст. 256 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржена в порядку та у строки, встановлені ст. ст. 295 та 297 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя Р.З. Голобутовський