Рішення № 102376258, 22.12.2021, Вознесенівський районний суд міста Запоріжжя (до 25.04.2025 - Орджонікідзевський районний суд м. Запоріжжя)

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 грудня 2021 року м. Запоріжжя

Орджонікідзевський районний суд м. Запоріжжя в складі: головуючого судді Воробйова А.В., за участю секретаря судового засідання Барсукової В.В., розглянувши в порядку загального позовного провадження у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Арсенал страхування» про захист прав споживача страхових послуг в частині стягнення суми страхового відшкодування та зустрічним позовом Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Арсенал страхування» до ОСОБА_1 про стягнення грошових коштів та зобов`язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

14 січня 2021 р. до суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 в особі представника адвоката Єренка Д.В. до Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Арсенал страхування» про захист прав споживача страхових послуг в частині стягнення суми страхового відшкодування.

Позов мотивований тим, що 05.11.2019 року, між ПрАТ «Страхова компанія «Арсенал страхування» та ОСОБА_1 було укладено Договір добровільного страхування наземного транспорту № 2447/19-Т/ЗП1 «ALL RISKS». Вказаний Договір був укладений щодо наземного транспортного засобу марки Lexus RX 350, р/н НОМЕР_1 , рік випуску – 2017. У період часу з 21:00 години 05.06.2020 року по 07:40 години 06.06.2020 р. в м. Запоріжжя, на спуску автомобільної дороги з вул. Воронезької до р. Дніпро у Хортицькому районі, невстановлена особа пошкодила автомобіль Lexus RX 350 р/н НОМЕР_1 , що належить ОСОБА_1 , чим спричинила матеріальний збиток останньому. У відповідності до умов Договору, Позивач 06.06.2020 р. в усній формі повідомив Страховика про настання страхового випадку, а 09.06.2020 р. надав до ПрАТ «СК «Арсенал Страхування» заяву про настання події, що має ознаки страхового випадку за договором добровільного страхування транспортного засобу. 18.06.2020 року, Позивач звернувся до Відповідача як страховика за Договором з заявою щодо напрямку виплати та/або доплати страхового відшкодування. Окрім раніше поданих документів, до заяви були долучені також витяг з ЄРДР від 06.06.2020 р. та рахунок-фактура ФОП Морозова № 52 від 17.06.2020 р. на суму 395 000 грн. 07.08.2020 р. ПрАТ «СК «Арсенал Страхування» здійснило Позивачу виплату страхового відшкодування, у розмірі 243 189,94 грн. в зв`язку з тим, що позивач вважає, що такий розмір страхового відшкодування не відповідає дійсності та не дозволяє здійснити фактичний ремонт та відновлення транспортного засобу Lexus RX 350, р/н НОМЕР_1 після його пошкодження останній звернувся до суду за захистом свого порушеного права та просить суд стягнути з Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Арсенал страхування» на користь ОСОБА_1 248 601,86 грн., з яких: 151 810,06 грн. – сума недоплаченого страхового відшкодування; 3 254,80 грн. – пеня за договором; 3537 – сума 3% річних; 90 000 – моральна шкода, а також стягнути з ПрАТ «Страхова компанія «Арсенал страхування» на користь ОСОБА_1 судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 908 грн та витрати на професійну правничу допомогу.

23.02.2021 року через канцелярію суду надійшов зустрічний позов ПрАТ „Страхова компанія „Арсенал страхування» до ОСОБА_1 про стягнення грошових коштів та зобов`язання вчинити певні дії.

Ухвалою суду від 17 березня 2021 року судом було прийнято зустрічний позов ПрАТ „Страхова компанія „Арсенал страхування до ОСОБА_1 про стягнення грошових коштів та зобов`язання вчинити певні дії.

Об`єднано позовні вимоги за зустрічним позовом ПрАТ „Страхова компанія „Арсенал страхування до ОСОБА_1 про стягнення грошових коштів та зобов`язання вчинити певні дії в одне провадження з первісним позовом ОСОБА_1 в особі представника - адвоката Єренко Д.В. до ПрАТ „Страхова компанія „Арсенал страхування про захист прав споживача страхових послуг в частині стягнення суми страхового відшкодування.

Ухвалою суду від 02 червня 2021 року закрито підготовче провадження у справі та призначено справу до розгляду.

У судовому засіданні представник позивача за первісним позовом позовні вимоги підтримав і просив задовольнити на підставах, викладених у позовній заяві, відповідач за первісним позовом позов не визнав та заперечував проти його задоволення у повному обсязі. Позивач за зустрічним позовом просив суд стягнути з відповідача за зустрічним позовом 60797,49 гривень та зобов`язати повернути складові частини транспортного засобу, які були пошкоджені спираючись на доводи викладені у зустрічній позовній заяві, відповідач за зустрічним позовом проти зустрічного позову заперечував у повному обсязі та просив зустрічний позов залишити без задоволення.

Заслухавши пояснення сторін, з`ясувавши обставини, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень та дослідивши надані докази, судом встановлено наступне.

Частиною 1 ст. 4 та ч. 1 ст. 5 ЦПК України встановлено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутись до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Законом України від 17 липня 1997 року № 475/97-ВР, передбачено, що кожен має право на справедливий розгляд його справи судом.

Частинами 1-4 ст. 12 ЦПК України визначено, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Згідно ч. 1 ст. 81, 89 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

05.11.2019 року, між ПрАТ «Страхова компанія «Арсенал страхування» та ОСОБА_1 було укладено Договір добровільного страхування наземного транспорту № 2447/19-Т/ЗП1 «ALL RISKS» (далі – Договір).

Вказаний Договір був укладений щодо наземного транспортного засобу марки Lexus RX 350, р/н НОМЕР_1 , рік випуску – 2017.

Згідно п.22.1 Договору слідує, що страховик бере на себе зобов`язання компенсувати страхувальнику прямі збитки, які є наслідком настання певних подій за страховими ризиками, що наведені у п.22.2 цього Договору, які носять ознаки ймовірності та випадковості.

За п.22.2. Договору, до страхових ризиків відносяться: викрадення, збитки внаслідок ДТП, збитки внаслідок інших подій.

За умовами п.10.1 Договору, страхова сума по ТЗ становить 1 000 000 грн.

Пунктом 12 Договору встановлена наступна франшиза:

-при викраденні т/з – 3,00 % від страхової суми;

-при збитках внаслідок ДТП – 0,00 % від страхової суми;

-при збитках внаслідок інших подій – 0,00 % від страхової суми.

У період часу з 21:00 години 05.06.2020 року по 07:40 години 06.06.2020 р. в м. Запоріжжя, на спуску автомобільної дороги з вул. Воронезької до р. Дніпро у Хортицькому районі, невстановлена особа пошкодила автомобіль Lexus RX 350 р/н НОМЕР_1 , що належить ОСОБА_1 , чим спричинила матеріальний збиток останньому.

Вказані обставини підтверджуються Витягом з Єдиного реєстру досудових розслідувань від 06.06.2020 р.

У відповідності до умов п.25.1.2.-25.1.3. Договору, Позивач 06.06.2020 р. в усній формі повідомив Страховика про настання страхового випадку, а 09.06.2020 р. надав до ПрАТ «СК «Арсенал Страхування» заяву про настання події, що має ознаки страхового випадку за договором добровільного страхування транспортного засобу.

Вказана подія була зареєстрована за № 006.01681720.

Як слідує з п.24.4.1. Договору, Страхувальник має право при настанні страхового випадку одержати від Страховика страхове відшкодування, згідно з умовами Договору.

За положеннями п.27.3. Договору, Страховик приймає рішення про виплату або відмову у виплаті страхового відшкодування протягом 10 робочих днів, починаючи з моменту отримання письмової заяви на виплату страхового відшкодування та інших необхідних документів та речей згідно з розділом 26 Договору. Вказаний строк може збільшуватися відповідно до п.27.13 Договору. Рішення Страховика про здійснення виплати страхового відшкодування оформлюється страховим актом.

18.06.2020 року, Позивач звернувся до Відповідача як страховика за Договором з заявою щодо напрямку виплати та/або доплати страхового відшкодування. Окрім раніше поданих документів, до заяви були долучені також витяг з ЄРДР від 06.06.2020 р. та рахунок-фактура ФОП Морозова № 52 від 17.06.2020 р. на суму 395 000 грн.

У встановлений п.27.3 Договору строк, Відповідачем вказана заява розглянута не була та виплата суми страхового відшкодування не здійснена. У зв`язку з чим, 30.06.2020 року, Позивачем було подано Страховику запит щодо надання письмової інформації про перебіг розгляду страхової події за № 006.01681720.

Як слідує з п.17 Договору, умови виплати страхового відшкодування: на базі СТО на вибір Страховика.

Суд встановив , що ОСОБА_1 , не повідомлялося Відповідачем про те, на якому саме СТО буде здійснюватися огляд та ремонт його ТЗ, не направлялася вимога про надання пошкодженого транспортного засобу на відповідне СТО Страховика для визначення розміру збитків та подальшого усунення пошкоджень.

Для підтвердження даних обставин, сторона Позивача зверталася з адвокатським запитом від 08.12.2020 р. до Запорізької дирекції АТ «Укрпошта» з метою отримання інформації про те, чи направлялися будь-які листи на ім`я ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_1 у період з червня 2020 р. по момент подання запиту.

У відповіді від 16.12.2020 р. АТ «Укрпошта» зазначила, що за період з червня по грудень 2020 р. на ім`я ОСОБА_1 був лише один рекомендований лист датований 22.10.2020 р. Щодо простих відправлень (листів) надати інформацію не є можливим, оскільки такі листи не реєструються в системі.

У зв`язку з не вчиненням Відповідачем як стороною Договору у передбачені таким договором строки дій для визначення розміру збитків та виплати суми страхового відшкодування, Позивач зі свого боку звернувся до ПрАТ «СК «Арсенал Страхування» з письмовим запрошенням останнього від 02.07.2020 р. на огляд автомобіля Lexus RX 350, р/н НОМЕР_1 після ДТП, з метою визначення вартості завданих збитків. Однак, у встановлену дату огляду, Відповідач або ж його представник не з`явилися.

07.08.2020 р. ПрАТ «СК «Арсенал Страхування» здійснило Позивачу виплату страхового відшкодування, у розмірі 243 189,94 грн.

Вказаний розмір виплаченої суми відшкодування зі сторони Страховика був обумовлений, наявністю рахунку-фактури № 121777 від 31.07.2020 р. виданого ОСОБА_2 на підставі протоколу огляду транспортного засобу від 09.06.2020 р.

Такий розрахунок страхового відшкодування здійснювався Відповідачем одноособово без участі Позивача та без фактичного надання пошкодженого транспортного засобу на СТО для остаточного визначення розміру збитків.

Так, зміст п.26.2 Договору, кореспондує, що розмір завданих збитків визначається Страховиком за участю Страхувальника на підставі:

-документа, де визначено перелік знищених, пошкоджених або викрадених складових частин чи в цілому об`єкта страхування (дефектної відомості, авто товарознавчої експертизи, акт огляду тз);

-документа складеного компетентними органами про обставини, час, місце страхового випадку із зазначенням знищеного, пошкодженого або викраденого об`єкта страхування чи його частини;

-документа, що містить розрахунок розміру витрат на компенсацію скоєних збитків (кошторис, калькуляція СТО, авто товарознавча експертиза, тощо)

-наданих речей, що підтверджують факт та обставини настання страхового випадку.

З огляду на викладене суд вважає виплату відшкодування у розмірі 243 189,94 грн. не повною та такою, що не дозволяє провести повноцінний ремонт транспортного засобу належного ОСОБА_1 .

Крім того, така сума не узгоджується із розміром суми у наданому Позивачем рахунку-фактурі ФОП ОСОБА_3 № 52 від 17.06.2020 р. на суму 395 000 грн., який відображає дійсний перелік необхідних запчастин для відновлення КТЗ. оскільки його складання відбулося за фактичним дослідженням на СТО автомобіля Lexus RX 350, р/н НОМЕР_1 у присутності власника.

Суд зазначає, що розмір суми страхового відшкодування має бути достатнім для здійснення робіт та заміни пошкоджених запчастин з метою фактичного відновлення пошкодженого транспортного засобу. Інший же її розмір, що є меншим від необхідного, свідчить про неналежний її розрахунок, без врахування всіх відповідних особливостей ремонту та запчастин.

Саме тому, виплата страхового відшкодування Страховиком у фактично меншому розмірі ніж той, на який Страхувальнику було завдано збитків, нівелює інститут добровільного страхування за умовами КАСКО та суперечить меті добровільного страхування як такого, оскільки Страхувальник втрачає можливість одержати те, на що він розраховував при укладенні такого Договору та у випадку виникнення страхового випадку з забезпеченим транспортним засобом.

Закон України «Про захист прав споживачів», регулює відносини між споживачами товарів, робіт і послуг та виробниками і продавцями товарів, виконавцями робіт і надавачами послуг різних форм власності, встановлює права споживачів, а також визначає механізм їх захисту та основи реалізації державної політики у сфері захисту прав споживачів.

Відповідно до п.2 постанови Пленуму Верховного Суду України від 12.04 1996 р. № 5 «Про практику розгляду цивільних справ за позовами про захист прав споживачів», до відносин, які регулюються нормами Закону України «Про захист прав споживачів», належать, зокрема, відносини, які виникають при укладенні договору страхування.

Такі висновки узгоджуються із висновками Верховного Суду, викладеними у постанові від 21.08.2019 р. у справі № 522/26377/15-ц.

Згідно ст.1 ЗУ «Про страхування», страхування - це вид цивільно-правових відносин щодо захисту майнових інтересів фізичних осіб та юридичних осіб у разі настання певних подій (страхових випадків), визначених договором страхування або чинним законодавством, за рахунок грошових фондів, що формуються шляхом сплати фізичними особами та юридичними особами страхових платежів (страхових внесків, страхових премій) та доходів від розміщення коштів цих фондів.

Згідно ст.979 ЦК України, за договором страхування одна сторона (страховик) зобов`язується у разі настання певної події (страхового випадку) виплатити другій стороні (страхувальникові) або іншій особі, визначеній у договорі, грошову суму (страхову виплату), а страхувальник зобов`язується сплачувати страхові платежі та виконувати інші умови договору.

Відповідно до ст.4 ЗУ «Про страхування», предметом договору страхування можуть бути майнові інтереси, що не суперечать закону і пов`язані зокрема з володінням, користуванням і розпорядженням майном (майнове страхування).

Відповідно до п.6 ч.4 ст.6 ЗУ «Про страхування», видами добровільного страхування можуть бути: страхування наземного транспорту (крім залізничного).

Відповідно до ч.1 ст.5 ЗУ «Про страхування», страхування може бути добровільним або обов`язковим.

Згідно ч.2 ст.8 ЗУ «Про страхування», страховий випадок - подія, передбачена договором страхування або законодавством, яка відбулася і з настанням якої виникає обов`язок страховика здійснити виплату страхової суми (страхового відшкодування) страхувальнику, застрахованій або іншій третій особі.

Відповідно до ст.9 ЗУ «Про страхування», страхова сума - грошова сума, в межах якої страховик відповідно до умов страхування зобов`язаний провести виплату при настанні страхового випадку. Страхова виплата - грошова сума, яка виплачується страховиком відповідно до умов договору страхування при настанні страхового випадку. Страхове відшкодування - страхова виплата, яка здійснюється страховиком у межах страхової суми за договорами майнового страхування і страхування відповідальності при настанні страхового випадку. Страхове відшкодування не може перевищувати розміру прямого збитку, якого зазнав страхувальник.

Разом з тим, зазначаємо, що страхове відшкодування не може бути і меншим від завданих страхувальнику збитків. Оскільки в такому випадку, страхувальник позбавлений можливості здійснити відновлення транспортного засобу за рахунок страхової виплати, що суперечить меті інституту страхування.

Відповідно до ч.1 ст.25 ЗУ «Про захист прав споживачів», здійснення страхових виплат і виплата страхового відшкодування проводиться страховиком згідно з договором страхування на підставі заяви страхувальника (його правонаступника або третіх осіб, визначених умовами страхування) і страхового акта (аварійного сертифіката), який складається страховиком або уповноваженою ним особою (аварійним комісаром) у формі, що визначається страховиком.

Відповідно до п.2-3 ч.1 ст.988 ЦК України, страховик зобов`язаний: протягом двох робочих днів, як тільки стане відомо про настання страхового випадку, вжити заходів щодо оформлення всіх необхідних документів для своєчасного здійснення страхової виплати страхувальникові; у разі настання страхового випадку здійснити страхову виплату у строк, встановлений договором.

Таким чином, призначення страхування - це страховий захист страхувальника, матеріальна складова якого проявляється в разі настання страхового випадку.

У правовідносинах страхування, закон сприяє захисту інтересів страхувальника та зобов`язує страховика вчиняти дії щодо сприяння страхувальнику у отриманні достатнього у повній мірі страхового відшкодування (надати страхувальнику консультації з питань отримання страхового відшкодування, вжити заходів щодо оформлення всіх необхідних документів для своєчасного здійснення страхової виплати або страхового відшкодування страхувальнику, здійснити страхову виплату або виплату страхового відшкодування у передбачений договором строк).

Верховний Суд у постанові від 25.11.2020 р. у справі № 444/3259/18 зазначив, що системно проаналізувавши приписи Закону України «Про захист прав споживачів» у взаємному зв`язку з положеннями ЦК України та Законом України «Про страхування», можливо дійти висновку, що умови договору страхування, його укладання та виконання повинні підпорядковуватися таким засадам, згідно з якими особа споживача вважається слабкою стороною у договорі та підлягає особливому правовому захисту з урахуванням принципів справедливості, добросовісності і розумності. І захистити цю «слабку сторону» є обов`язком держави.

Саме тому, виплата страхового відшкодування Відповідачем не у повному обсязі, крім того з порушенням строків такої виплати за договором, є незаконною та такою, що порушує право споживача на отримання належної страхової послуги, яку він розраховував отримати при укладенні договору.

Окрім того, суд приймає до уваги, що у позивача по справі із-за невиплати відповідачем повної суми страхового відшкодування, наявний борг перед ФОП ОСОБА_4 , що зокрема підтверджується претензією від 21.12.2020 року, договором від 17 червня 2020 року та актами прийому передачі від 16.07.2020 року та від 17.06.2020 року.

При цьому суд вважає позовні вимоги Позивача за зустрічним позовом необґрунтованими, такими, що не узгоджуються з умовами договору, та вважає за доречне зазначити наступне.

Позивач у зустрічному позові, посилаючись у своїй зустрічній позовній заяві на той факт, що підписавши договір ОСОБА_1 таким чином погодився на його умови, які нині має виконувати, залишає поза увагою той факт, що вказаний договір є двостороннім, а отже змістом вказаного договору на ПрАТ «СК «Арсенал Страхування» також покладаються обов`язки по його виконанню належним чином.

Таке положення закріплено ст.629 ЦК України, за приписами якої, договір є обов`язковим для виконання сторонами.

За умовами п.10.1 Договору, страхова сума по ТЗ становить 1 000 000 грн.

Відповідно до п.24.4.1. Договору, Страхувальник має право при настанні страхового випадку одержати від Страховика страхове відшкодування, згідно з умовами Договору.

Згідно з п.24.3.9 Договору, на яку посилається Позивач у зустрічному позові слідує, що Страховик має право у разі настання страхової події рекомендувати Страхувальнику станцію технічного обслуговування (СТО) для усунення пошкоджень, завданих ТЗ, та складати Кошторис збитків на підставі даних цієї СТО (за умови виплати страхового відшкодування «На базі СТО на вибір Страховика» згідно з розділом 17 Договору).

Аналіз змісту вказаного пункту Договору дає підстави пересвідчитися, що зазначення в ньому прив`язки до слова «рекомендувати», вказує на те, що такий пункт Договору носить рекомендаційний характер, а отже його застосування не набуває обов`язкового характеру.

Разом з тим, суд зазначає, що право Страховика складати Кошторис збитків на підставі даних СТО на вибір Страховика, має узгоджуватися з п.26.2 Договору, відповідно до якого, розмір завданих збитків визначається Страховиком за участю Страхувальника на підставі:

-документа, де визначено перелік знищених, пошкоджених або викрадених складових частин чи в цілому об`єкта страхування (дефектної відомості, авто товарознавчої експертизи, акт огляду тз);

-документа складеного компетентними органами про обставини, час, місце страхового випадку із зазначенням знищеного, пошкодженого або викраденого об`єкта страхування чи його частини;

-документа, що містить розрахунок розміру витрат на компенсацію скоєних збитків (кошторис, калькуляція СТО, авто товарознавча експертиза, тощо)

-наданих речей, що підтверджують факт та обставини настання страхового випадку.

Однак, ОСОБА_1 як Страхувальник за договором при визначенні Страховиком розміру збитків та суми страхового відшкодування присутній не був, що свідчить про порушення умови п.26.2. Договору з боку Страховика в частині здійснення розрахунку таких збитків, у відповідності до чого вказаний розрахунок не є остаточним, повним та достатнім для здійснення ремонту пошкодженого автомобіля.

Тобто, проведений Страховиком розрахунок збитків відбувався без фактичного дослідження та огляду пошкодженого транспортного засобу, оскільки він не надавався його власником у зв`язку з відсутністю інформації про відповідне СТО Страховика.

Крім того, суд звертає увагу, що ОСОБА_1 вимушений був внаслідок бездіяльності Страховика щодо повідомлення про відповідне СТО, на якому має здійснюватися огляд пошкодженого т/з, розрахунок завданих збитків та подальша виплата суми страхового відшкодування, звертатися до іншого СТО, оскільки його автомобіль потребував ремонту та усунення наявних пошкоджень з метою можливості його використання.

Так, за даними рахунку-фактури ФОП ОСОБА_3 № 52 від 17.06.2020 р., до якого звернувся ОСОБА_1 з метою визначення дійсної вартості ремонту пошкодженого автомобіля, слідує, що загальна вартість такого ремонту з урахуванням опису та переліку запчастин, що мають бути замінені/відремонтовані, а також їх вартості становить 395 000 грн.

Тобто, з урахуванням даного, виплачене Страховиком часткове страхове відшкодування не узгоджується з розміром спричинених Відповідачу за зустрічним позовом збитків, оскільки така виплачена сума не дає можливості здійснити повний ремонт пошкодженого транспортного засобу з метою його відновлення.

При цьому, суд зазначає, що загальна страхова сума за Договором становить 1 000 000 грн., яка повністю має покривати завдані Страхувальнику збитки, і на яку ОСОБА_1 розраховував при укладенні Договору добровільного страхування наземного транспорту, у випадку виникнення у майбутньому страхового випадку.

Відповідно до частини першої статті 637 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) тлумачення умов договору здійснюється відповідно до статті 213 ЦК України. У частинах третій та четвертій статті 213 ЦК України визначаються загальні способи, що застосовуватимуться при тлумаченні, які втілюються в трьох рівнях тлумачення.

Перший рівень тлумачення здійснюється за допомогою однакових для всього змісту правочину значень слів і понять, а також загальноприйнятих у відповідній сфері відносин значення термінів.

Другим рівнем тлумачення (у разі, якщо за першого підходу не вдалося витлумачити зміст правочину) є порівняння різних частин правочину як між собою, так і зі змістом правочину в цілому, а також з намірами сторін, які вони виражали при вчиненні правочину, а також з чого вони виходили при його виконанні.

Третім рівнем тлумачення (при без результативності перших двох) є врахування: (а) мети правочину, (б) змісту попередніх переговорів, (в) усталеної практики відносин між сторонами (якщо сторони перебували раніш в правовідносинах між собою), (г) звичаїв ділового обороту; (ґ) подальшої поведінки сторін; (д) тексту типового договору; (е) інших обставин, що мають істотне значення.

Таким чином, тлумаченню підлягає зміст правочину або його частина за правилами, встановленими статтею 213 ЦК України.

Аналіз змісту договору свідчить, що правила встановленні статтею 213 ЦК України не дозволяють визначити зміст відповідної умови договору купівлі-продажу щодо порядку проведення розрахунку.

Оскільки ці правила не дають можливості визначити справжній зміст відповідної умови договору щодо порядку повідомлення на проведення огляду транспортного засобу розрахунку, тому потрібно застосовувати тлумачення contra proferentem.

Contra proferentem (лат. verba chartarum fortius accipiuntur contra proferentem - слова договору повинні тлумачитися проти того, хто їх написав). Особа, яка включила ту або іншу умову в договір, повинна нести ризик, пов`язаний з неясністю такої умови. Це правило застосовується не тільки в тому випадку, коли сторона самостійно розробила відповідну умову, але й тоді, коли сторона скористалася стандартною умовою, що була розроблена третьою особою. Це правило підлягає застосуванню не тільки щодо умов, які «не були індивідуально узгоджені» (no individually negotiated), але також щодо умов, які хоча і були індивідуально узгоджені, проте були включені в договір «під переважним впливом однієї зі сторін» (under the diminant sinfluence of the party).

Європейський суд з прав людини зауважує, що національні суди мають вибирати способи такого тлумачення, які зазвичай можуть включати акти законодавства, відповідну практику, наукові дослідження тощо (VOLOVIK v. UKRAINE, № 15123/03, § 45, ЄСПЛ, 06 грудня 2007 року). Аналогічний висновок міститься у Постанові Верховного Суду у складі Обєднаної Палати Касаційного цивільного суду по справі № 753/11000/14-ц від 18 квітня 2018 року.

Таким чином, відсутність будь-якої інформації для Страхувальника про належне СТО Страховика на базі якого має відбуватися виплата страхового відшкодування, покладає обов`язок на самого Страховика про інформування Страхувальника про таке СТО, а також дату, час, коли необхідно надати пошкоджений транспортний засіб для огляду та розрахунку збитків для подальшого здійснення відшкодування.

Однак, позивачем за зустрічним позовом вказаного повідомлення відповідача здійснено не було.

Посилання Позивача за зустрічним позовом, що, ним направлявся лист від 01.07.2020 р. на адресу відповідача з вказівкою про необхідність надання пошкодженого транспортного засобу на СТО ФОП ОСОБА_2 суд не приймає до уваги з огляду на таке.

Як слідує з ч.1 ст.81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно ст.76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Відповідно до ч.1 ст.77 ЦПК України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.

Згідно ч.2 ст.78 ЦПК України, обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Згідно ст.79 ЦПК України, достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

Згідно ч.1 ст.80 ЦПК України, достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

За положеннями ч.4 ст.81 ЦПК України, у разі посилання учасника справи на невчинення іншим учасником справи певних дій або відсутність певної події суд може зобов`язати такого іншого учасника справи надати відповідні докази вчинення цих дій або наявності певної події. У разі ненадання таких доказів суд може визнати обставину невчинення відповідних дій або відсутності події встановленою.

Суд звертає увагу, що позивачем за зустрічним позовом не надано до матеріалів справи на підтвердження своїх доводів жодних доказів про те, що ним направлявся лист відповідачу щодо вимоги надання пошкодженого т/з на СТО ФОП ОСОБА_2 .

Сама ж наявність в матеріалах справи такого листа не свідчить про його направлення Позивачу взагалі, оскільки відсутні будь-які докази даного (опис, поштова квитанція, тощо).

Вказівка позивача за зустрічним позовом про те, що такий лист направлявся простим відправленням не спростовує наведених тверджень, оскільки таке посилання не може бути підтверджене належним чином, а тому викликає сумнів взагалі у його правдивості, внаслідок чого не може братися судом до уваги, оскільки неможливо встановити достовірність такого листа як доказу та час його формування.

Суд, зауважує, що позивач за зустрічним позовом мав можливість повідомити під підпис або іншим письмовим чином відповідача про необхідність надати транспортний засіб на відповідне СТО Страховика для визначення розміру збитків аби констатувати, що саме відповідач ухилявся від виконання умов договору та вчиняв дії щодо неможливості здійснення йому страхової виплати.

Підтвердженням відсутності з боку позивача за зустрічним позовом повідомлення про СТО Страховика є факт звернення самого відповідача до Позивача за зустрічним позовом з письмовим запрошенням останнього від 02.07.2020 р. на огляд автомобіля Lexus RX 350, р/н НОМЕР_1 після ДТП, з метою визначення вартості завданих збитків, яке вручене Відповідачу з відміткою про прийняття.

Таким чином, відсутність належного повідомлення з боку ПрАТ «Страхова компанія «Арсенал Страхування» про необхідність надання пошкодженого транспортного засобу на відповідне СТО Страховика є порушенням його зобов`язань, що спричинило несвоєчасну та неповну виплату страхового відшкодування.

Також суд зазначає, що згідно ст.509 ЦК України, зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Відповідно до ч.1 ст.526 ЦК України, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно ч.1 ст.530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до ч.1 ст.610 ЦК України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

За положеннями ч.1 ст.611 ЦК України, у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: сплата неустойки.

Пунктом 3 ч.1 ст.20 ЗУ «Про страхування» визначено, що страховик зобов`язаний: при настанні страхового випадку здійснити страхову виплату або виплату страхового відшкодування у передбачений договором строк. Страховик несе майнову відповідальність за несвоєчасне здійснення страхової виплати (страхового відшкодування) шляхом сплати страхувальнику неустойки (штрафу, пені), розмір якої визначається умовами договору страхування або законом.

Як слідує з п. 30.1. Договору, страховик несе майнову відповідальність за несвоєчасне здійснення виплати страхового відшкодування шляхом сплати Страхувальнику пені в розмірі 0,01 % від суми несвоєчасно виплаченого страхового відшкодування за кожний робочий день прострочення здійснення страхового відшкодування, але не більше подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період нарахування пені, і не більше 10 % від суми невиконаного зобов`язання.

В п.27.3. Договору зазначено, що Страховик приймає рішення про виплату або відмову у виплаті страхового відшкодування протягом 10 робочих днів, починаючи з моменту отримання письмової заяви на виплату страхового відшкодування та інших необхідних документів та речей згідно з розділом 26 Договору.

Судом встановлено, що заява про виплату страхового відшкодування була подана Позивачем до Відповідача 18.06.2020 року, отже з урахуванням 10-ти денного строку, Відповідач мав виплатити страхове відшкодування у строк до 29.06.2020 р., проте здійснив часткову оплату лише 07.08.2020 р.

Таким чином, має місце бути прострочення виконання зобов`язання Страховиком, а тому з останнього підлягає стягненню пеня за затримку виплати страхового відшкодування у розмірі 3 254,80 гривень.

Крім того, відповідно до ст.625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Верховний Суд у постанові від 09.09.2020 р. у справі № 201/13268/16-ц, зазначив, що стаття 625 ЦК України розміщена у розділі І «Загальні положення про зобов`язання» книги 5 ЦК України. Відтак, приписи розділу І книги 5 ЦК України поширюються як на договірні зобов`язання (підрозділ 1 розділу III книги 5 ЦК України), так і на не договірні (деліктні) зобов`язання (підрозділ 2 розділу III книги 5 ЦК України). Отже, у статті 625 ЦК України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов`язання незалежно від підстав його виникнення (договір чи делікт). Приписи цієї статті поширюються на всі види грошових зобов`язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов`язань.

Аналогічний правовий висновок викладено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.05.2018 р. у справі № 686/21962/15-ц.

Оскільки правовідносини, в яких страховик у разі настання страхового випадку зобов`язаний здійснити страхову виплату, є грошовим зобов`язанням, то до таких правовідносин слід застосовувати положення ст. 625 ЦК України. Таким чином, має місце бути прострочення виконання зобов`язання Страховиком, а тому з останнього підлягає стягненню три відсотки річних за затримку виплати страхового відшкодування у розмірі 3537 гривень

Що стосується посилання позивача за зустрічним позовом стосовно повернення частини страхового відшкодування суд зазначає наступне. Посилання Позивача у зустрічній позовній заяві на те, що навіть з урахуванням часткової виплати страхового відшкодування, їх працівником було допущено рахункову помилку, внаслідок чого, Відповідач нині має повернути Страховику частину страхового відшкодування у розмірі 60 797,49 грн. є необґрунтованим, оскільки Страхувальник не може нести відповідальності за дії працівників Страховика. Крім того, в Договорі укладеному між сторонами, жодним з пунктів не передбачено повернення страхового відшкодування внаслідок дій Страховика або його працівників.

Крім того, Позивач зазначає, що за умовами п.24.2.14 Договору, Страхувальник зобов`язаний повернути Страховику виплачене страхове відшкодування (або відповідну його частину) якщо виявиться така обставина, що повністю або частково позбавляє Страхувальника права на страхове відшкодування згідно умов Договору та Правил.

Разом з тим, укладеним між Сторонами Договором не визначено переліку умов, підстав та обставин, за яких Страхувальник позбавляється права на страхове відшкодування або його частини.

Умови укладеного Договору містять лише розділ 28 «Виключення зі страхових випадків і обмеження страхування. Причини відмови у виплаті страхового відшкодування», проте в ньому не зазначається підстав для позбавлення Страхувальника права на страхове відшкодування, які могли б застосовуватися до п.24.2.14 Договору, а підстави для відмови у його виплаті викладені в такому розділі за даних правовідносин – взагалі відсутні.

У зв`язку з наведеними обставинами, доводи Позивача в контексті повернення суми страхового відшкодування у розмірі 60 797,49 є безпідставними та такими, що не узгоджуються з умовами укладеного Договору, внаслідок чого, не підлягають задоволенню.

Крім того вимоги про повернення частини суми страхового відшкодування суперечать самій меті інституту добровільного страхування, а також порушують право ОСОБА_1 як споживача страхових послуг.

Що стосується посилання позивача у зустрічному позові про обов`язок Страхувальника передати у власність Страховика т/з, складові частини, деталі та обладнання, за які було сплачено страхове відшкодування суд зазначає наступне.

За умовами п.24.2.13 Договору, на який посилається Позивач у зустрічному позові, вбачається, що Страхувальник зобов`язаний передати у власність Страховика т/з, складові частини, деталі та обладнання т/з відносно яких страхове відшкодування розраховано в повному обсязі відповідно їхній вартості до здійснення виплати страхового відшкодування.

Пунктом 27.19. Договору встановлено, що у разі, коли страхове відшкодування за пошкоджені агрегати, деталі або весь т/з розраховано у розмірі їх повної вартості, Страховик має право на одержання від Страхувальника цих агрегатів, деталей або т/з до виплати страхового відшкодування.

Аналіз змісту вказаних положень Договору, дає підстави для висновку, що право Страховика на отримання пошкоджених деталей обумовлене певним строком, а саме до здійснення виплати страхового відшкодування.

Проте, страхове відшкодування, яке було розраховано Страховиком на підставі рахунку-фактури ФОП ОСОБА_2 було виплачено 07.08.2020 р.

Пред`явлення Страхувальником позову до Страховика щодо стягнення з останнього суми недоплаченого страхового відшкодування не наділяє Страховика правом вимагати повернення зазначених в зустрічному позові запасних частин та деталей, що були пошкоджені.

Крім того, умовами Договору не визначено зобов`язання Страхувальника зберігати такі пошкоджені агрегати та деталі транспортного засобу, як і не обумовлено строку такого зберігання. Також варто зауважити, що довготривале зберігання пошкоджених складових частин спричинило б Страхувальнику додаткових матеріальних збитків.

Таким чином, не пред`явлення вимоги про надання пошкоджених запчастин до моменту виплати страхового відшкодування, хоча й часткового, не дає права Страховику у подальшому вимагати їх передання.

Також, варто констатувати, що заявлення Позивачем в зустрічному позові вимоги про повернення частини суми страхового відшкодування, унеможливлює з`ясування того, за які саме складові частини пошкодженого т/з ним тоді було здійснено страхове відшкодування, і які нібито, нині підлягають поверненню на думку Страховика.

Щодо моральної шкоди позивача за первісним позовом суд зазначає наступне.

Відповідно до ч.1-2 ст.11 ЦК України, цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є: завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі.

Право на відшкодування моральної шкоди є важливою гарантією захисту прав і свобод громадян та законних інтересів юридичних осіб, встановлене Конституцією та законами України.

Моральна шкода за порушення цивільно-правового договору як спосіб захисту суб`єктивного цивільного права може бути компенсована і в тому разі, якщо це прямо не передбачено законом або тим чи іншим договором, і підлягає стягненню на підставі статей 16 та 23 ЦК України і статей 4 та 22 Закону «Про захист прав споживачів» навіть у тих випадках, коли умовами договору право на компенсацію моральної шкоди не передбачено.

Аналогічний правовий висновок міститься у постанові Великої Палати Верховного Суду від 01 вересня 2020 року у справі № 216/3521/16-ц.

Згідно ст.23 ЦК України, особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи. Якщо інше не встановлено законом, моральна шкода відшкодовується грошовими коштами, іншим майном або в інший спосіб. Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов`язана з розміром цього відшкодування.

Пунктом 3 постанови Пленуму ВСУ «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди № 4 від 31.03.1995 р. передбачено, що під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Відповідно до чинного законодавства моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв`язку з ушкодженням здоров`я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв`язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв`язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.

Відповідно до п. 9 наведеної постанови Пленуму ВСУ, розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров`я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану.

Відповідно до ч.2 ст.22 ЗУ «Про захист прав споживачів», при задоволенні вимог споживача суд одночасно вирішує питання щодо відшкодування моральної (немайнової) шкоди.

У зв`язку з виникненням страхового випадку, який призвів до пошкодження транспортного засобу Lexus RX 350, р/н НОМЕР_1 , щодо якого був укладений договір добровільного страхування № 2447/19-Т/ЗП1 «ALL RISKS» від 05.11.2019 р., Позивачу була спричинена моральна шкода внаслідок неналежного, неповного виконання Страховиком умов такого Договору в частині здійснення виплати страхового відшкодування.

Так, зокрема, Страховиком не було виконано обов`язку щодо виплати такого відшкодування у 10-ти денний строк, як те передбачено умовами п.27.3. Договору. Розмір розрахунку збитків Позивача відбувався без його участі, одноособово Відповідачем, без фактичного огляду транспортного засобу на відповідному СТО, що призвело до заниження таких збитків Позивача. Позивач неодноразово звертався з заявами та запитами до Відповідача, щодо надання інформації по його страховому випадку, у зв`язку з затягуванням виплати страхового відшкодування та взагалі розгляду його питання, проте інформації вчасно не отримував.

Позивач у зв`язку з відсутністю з боку Відповідача будь-яких повідомлень про базу СТО Страховика, на якій мав здійснюватися ремонт та огляд т/з на стан спричинених збитків, вимушений був проводити такий огляд т/з на власному СТО з залученням власних спеціалістів.

Отже враховуючи вищевикладені обставини суд вважає, що всі ці обставини призвели до спричинення моральної шкоди ОСОБА_1 , що проявилася у душевних стражданнях та хвилюваннях, пов`язаних з відсутністю можливості використовувати свій автомобіль у повсякденному житті, у відсутності можливості здійснити вчасний ремонт т/з за рахунок достатньої страхової виплати, що дозволяла б відновити транспортний засіб у повній мірі, у необхідності докладення додаткових зусиль для організації свого життя, у втраті з вини Відповідача права на отримання страхової виплати відповідно до розміру спричинених збитків, на які Позивач розраховував при укладенні Договору добровільного страхування транспортного засобу на загальну суму 1 000 000 грн.

А тому з Відповідача на користь Позивача підлягає стягненню моральна шкода у розмірі 90 000 грн.

З огляду на встановлені обставини, з відповідача на користь позивача слід стягнути невиплачене страхове відшкодування у розмірі 248 601,86 грн., з яких: 151 810,06 грн. – сума недоплаченого страхового відшкодування; 3 254,80 грн. – пеня за договором; 3537 – сума 3% річних; 90 000 – моральна шкода.

У задоволенні зустрічного позову слід відмовити у повному обсязі.

Відповідно до частини першої, пункту 1 частини третьої статті 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; у разі відмови в позові - на позивача; у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог (частина друга статті 141 ЦПК України).

За змістом частини третьої статті 137 ЦПК України для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

На підтвердження судових витрат позивач надав договір, акт та квитанцію на суму 20000 гривень.

Аналіз змісту договору про надання правничої допомоги свідчить, що він укладений з метою підготовки необхідних процесуальних документів представництва інтересів клієнта у суді із одноразовим здійсненням клієнтом оплати послуг у розмірі 20000 грн.

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі

і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

В постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі

№ 755/9215/15-ц (провадження № 14-382цс19) зроблено такі висновки: «розмір гонорару визначається лише за погодженням адвоката з клієнтом, а суд не вправі втручатися у ці правовідносини. […] Із запровадженням з 15 грудня 2017 року змін до ЦПК України законодавцем принципово по новому визначено роль суду у позовному провадженні, а саме: як арбітра, що надає оцінку тим доказам та доводам, що наводяться сторонами у справі, та не може діяти на користь будь-якої із сторін, що не відповідатиме основним принципам цивільного судочинства. […] Саме зацікавлена сторона має вчинити певні дії, спрямовані на відшкодування з іншої сторони витрат на професійну правничу допомогу, а інша сторона має право на відповідні заперечення проти таких вимог, що виключає ініціативу суду з приводу відшкодування витрат на професійну правничу допомогу одній із сторін без відповідних дій з боку такої сторони. […] Принцип змагальності знайшов свої втілення, зокрема, у положеннях частин п`ятої та шостої статті 137 ЦПК України, відповідно до яких саме на іншу сторону покладено обов`язок обґрунтування наявність підстав для зменшення розміру витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами, а також обов`язок доведення їх неспівмірності».

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 28 грудня 2020 року у справі № 640/18402/19 вказано, що «суд з огляду на умови договору про надання правової допомоги, враховуючи складання і підписання адвокатом всіх процесуальних документів від імені і в інтересах позивача, дійшов висновку, що в даній конкретній справі витрати на правову допомогу в сумі 12350 грн є реальними, підтвердженими матеріалами справи. Щодо відсутності детального опису робіт на виконання положень частини четвертої статті 134 КАС України, Суд звертає увагу на зміст цієї норми, яка запроваджена «для визначення розміру витрат», в той час як в межах цієї справи розмір гонорару адвоката встановлений сторонами договору у фіксованому розмірі, не залежить від обсягу послуг та часу витраченого представником позивача, а отже є визначеним».

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 22 грудня 2020 року у справі № 143/173/19 (провадження № 61-16088св19) зроблено висновок, що: «згідно з частинами п`ятою, шостою статті 137 ЦПК України у разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Судами попередніх інстанцій встановлено, що відповідних клопотань про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката відповідач не заявляв та відповідних доказів не подавав, розмір витрат на правничу допомог не спростував. Тому є правильними висновки суду першої інстанції, з яким погодився й апеляційний суд, що у зв`язку із задоволенням позову понесені особою витрати на правову допомогу підлягають стягненню з відповідача».

Оскільки відповідач у суді першої інстанції не надав заперечень щодо клопотання про стягнення витрат на правничу допомогу, розмір гонорару адвоката є фіксованим, а понесені позивачем витрати підтверджуються наданими суду документами, тому з відповідача на користь позивача підлягає стягнення витрати на правничу допомогу в розмірі 20000 грн, пов`язаних з розглядом справи в суді першої інстанції.

Крім того з відповідача за первісним позовом підлягає стягнення судовий збір у розмірі 908 гривень.

Керуючись ст.ст. 12, 13, 81, 89, 141, 263 - 265 Цивільного процесуального кодексу України, суд,

В И Р І Ш И В:

Позов ОСОБА_1 до Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Арсенал страхування» про захист прав споживача страхових послуг в частині стягнення суми страхового відшкодування – задовольнити повністю.

Стягнути з Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Арсенал страхування» на користь ОСОБА_1 248 601 (двісті сорок вісім тисяч шістсот одну гривню 86 копійок, з яких: 151 810,06 грн. – сума недоплаченого страхового відшкодування; 3 254,80 грн. – пеня за договором; 3537 – сума 3% річних.

Стягнути з Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Арсенал страхування» на користь ОСОБА_1 90 000 (дев`яносто тисяч) гривень – моральної шкоди.

Стягнути з Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Арсенал страхування» на користь ОСОБА_1 судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 908 грн та витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 20 000 грн.

У задоволенні зустрічної позовної заяви Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Арсенал страхування» до ОСОБА_1 – відмовити повністю.

Повні відомості про сторін згідно п. 4 ч. 5 ст. 265 ЦПК України:

Позивач – ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , місце реєстрації: АДРЕСА_2 .

Відповідач – Приватне акціонерне товариство «Страхова компанія «Арсенал Страхування», ЄДРПОУ 33908322, юридична адреса: 03056, місто Київ, вулиця Борщагівська, будинок 154.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Запорізького апеляційного суду

Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження: на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Повне рішення складено 30.12.2021 року

Суддя: Воробйов А.В.