Рішення № 102374975, 13.12.2021, Хаджибейський районний суд міста Одеси (до 25.04.2025 - Малиновський районний суд м. Одеси)

13.12.21

Справа № 521/20214/19

Провадження № 2/521/468/21

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 грудня 2021 року

Малиновський районний суд м. Одеси в складі:

Головуючого – судді Роїк Д.Я.

за участю секретарів – Коновалової К.О., Гончаревської І.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Комунального підприємства «Одесміськелектротранс», третя особа Приватне акціонерне товариство «Страхова компанія «Провідна» Філіпова Лілія Миколаївна про відшкодування шкоди заподіяної внаслідок життю фізичної особи,-

ВСТАНОВИВ:

До Малиновського районного суду .мм Одеси 09.12.2019 року звернувся представник ОСОБА_1 –адвокат Лабик Р.М з позовом до Комунального підприємства «Одесміськелектротранс» про відшкодування шкоди, заподіяної життю фізичної особи. В обґрунтування позовних вимог зазначивши, що 04.09.2018 року приблизно о 10:05, водій ОСОБА_2 керуючи трамвайним вагоном Т-з бортовий номер НОМЕР_1 , здійснюючи рух навпроти будинку № 8 по вул. Люстдофрська дорога з боку вул. Брекуса, в напрямку площі Толбухіна, скоїла наїзд на пішохода ОСОБА_3 , 1960 р.н., яка перетинала проїжджу частину дороги зліва на право за рухом ходу трамвая. В наслідок вказаної події ДТП пішохід ОСОБА_3 від отриманих тілесних ушкоджень загинула на місці пригоди. Постановою старшого слідчого відділу розслідування злочинів у сфері транспорту СУ ГУНП в Одеській області кримінальне провадження внесено до ЄРДР за № 12.01.8160000000655 від 04.09.2018 року закрито на підстві п.2 ч. 1 ст. 284 КПК України, за відсутністю в діях ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , складу кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України. В результаті зіткнення та наслідків від нього у вигляді загибелі ОСОБА_3 , її близьким родичам а саме сину ОСОБА_1 було завдано матеріальної та моральної шкоди. Моральну шкоду позивач оцінює в 500000,00 грн, а матеріальну в розмірі 33455,00 грн, які витрачені на поховання загиблої матері, які підлягають стягненню з відповідача на його користь.

Ухвалою судді від 12.12.2019 року відкрито провадження у справі та призначено підготовче судове засідання. Вирішено клопотання щодо витребування доказів.

На виконання ухвали суду від 12.12.2019 року Головним управлінням пенсійного фонду України в Одеській області надано дані, з реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування про застраховану особу ОСОБА_2 ( РНОКПП НОМЕР_2 ).

На виконання ухвали суду від 12.12.2019 року Головним управлінням ДПС в Одеській області ДПСУ,надано відомості л Державного реєстру фізичних осіб-платників податків ДПС України про місце отримання доходів на громадянку ОСОБА_2

31.01.2020 року до суду надійшов відзив на позовну заяву, в якому представник зазначав, що згідно зі ст. 1188 ЦК України, за наявності лише вини особи, якій завдано шкоду вона їй не відшкодовується. Відповідно до ч.5 ст. 1187 ,особа, яка здійснює діяльність, що є джерелом підвищеної небезпеки, відповідає за завдану шкоду, якщо вона не доведе, що шкоди було завдано внаслідок непереборної сили або умислу потерпілого.Отже законодавець пов`язує виникнення обов`язку відшкодування моральної шкоди за відсутності вини з оку потерпілого. В даному випадку водій трамвая ОСОБА_2 здійснюючи рух навпроти будинку № 1 по вул. Люстдофрська дорога в напрямку площа Толбухіна скоїла наїзд на пішохода ОСОБА_3 , в її діях не було порушень Правил дорожнього руху, які б знаходились в причинному зв`язку із настанням події ДТП та тяжкими наслідками. Водій трамвая не мала технічної можливості уникнути наїзд на пішохода ОСОБА_3 .З матеріалів кримінального провадження №12018160000000655вбачається, що винним в ДТП є пішохід ОСОБА_3 , що виразилось в порушенні нею п.п.47,414( а,г) ПДР України, які перебувають в причинно0наслідковому зв`язку із розглянутою подією ДТП, оскільки вона перетинала дорожнє полотно в невстановленому місці. Враховуючи наведене просила відмовити у задоволенні позову ОСОБА_1 до КП «ОМЕТ».

03.02.2020 року на виконання ухвали суду від 12.12.2019 року Головне управління ДПС в Одеській області ДПСУ надало відомості з Державного реєстру фізичних осіб-платників податків ДПС України про місце отримання доходів на громадянку ОСОБА_2

20.07.2020 року представник відповідача КП «ОМЕТ» -адвокат Зуєва І.І. надала пояснення до відзиву на позовну заяву. Посилаючись на правові позиції ВС у постанові від 20.11.2019 року по справі № 296/2509/16, вказувала що з урахуванням наявності у діях пішохода вини щодо порушення ПДР, ВС зробив висновок, що пішохід має нести цивільно-правову відповідальність щодо відшкодування шкоди на загальних підставах.

Щодо посилання позивача що відсутні підстави для урегулювання спірних відносин за участю страхової компанії, зазначала, що в постанові від 04.07.2018 року по справі № 755/18006/15ц ВП ВС вказала що відшкодування шкоди особою, відповідальність якої застрахована, можлива з умови що згідно з цим договорами або законом у страховика не виник обов`язок виплати страхового відшкодування або розмір завданої шкоди перевищує ліміт відповідальності страховика. Проте покладання обов`язку з відшкодування шкоди в межах страхового відшкодування на страхувальника, який уклав відповідний договір страхування відповідальності та сплачує страхові платежі, суперечить меті інституту страхування цивільно-правової відповідальності. Звертала увагу, що цивільно-правова відповідальність водіїв трамвая № 7061 була застрахована в Пат «СК ПРОВІДНА» на підставі чинного на дату скоєння ДТП генерального договору добровільного страхування цивільної відповідальності власників наземних транспортних засобів № 12/1310440/160218 від 18.03.2018 року. Отже, відшкодування завданих збитків в результаті ДТП покладається саме на страхову компанію. Щодо витрат на правничу допомогу, зазначала, сума в 15000,00грн не відповідає принципу розумності та складності справи.

Ухвалою суду від 20 липня 2020 року залучено до участі у справі в якості третіх осіб Приватне товариство «Страхова компанія «Провідна» та ОСОБА_2 .

Відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 09.11.2020 року, у зв`язку з перебуванням судді Поліщук І.О. на лікарняному, справу передано на розгляд судді Роїк Д.Я.

Ухвалою судді Роїк Д.Я. від 09.11.2020 року цивільну справі № 521/20214/19 прийнято до провадження та призначено підготовче судове засідання.

Ухвалою суду від 26.05.2021 року закрито підготовче провадження по даній цивільній справі та призначено її до судового розгляду по суті у відкритому судовому засіданні.

В судове засідання 13.12.2021 року Позивач та його представник не з`явились, матеріали справи містять клопотання про розгляд справи за відсутності Позивача та його представника .

Представник відповідача в судовому засіданні позов не визнав, пояснивши що обов`язок з відшкодування шкоди за позовом покладається саме на страховика.

Представник третьої особи в судове засідання не з`явився, повідомлявся належним чином про дату і місце судового засідання, причина неявки суду не відома, заява про розгляд справи у його відсутність до суду не надходила.

Вислухавши представника відповідача, дослідивши матеріали справи, суд дійшов до висновку, що позов необхідно задовольнити частково з наступних підстав.

В судовому засіданні судом встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_2 померла ОСОБА_3 , що підтверджується копією свідоцтва про смерть яка була рідною матір`ю ОСОБА_1 що підтверджується копіями свідоцтв про народження, укладення шлюбу та розірвання шлюбу.

04.09.2018 року приблизно о 10:05 год., водій ОСОБА_2 керуючи трамвайним вагоном Т-З бортотвий номер 7061, здійснюючи рух навпроти будинку № 8 по вул. Люстдорфьска дорога з боку вул. Бреуса в напрямку площі Толбухіна в Малиновському районі м. Одеси скоїла наїзд на пішохода ОСОБА_3 , 1960 року народження.В подальшому стався переїзд трамвайним вагоном через тіло пішохода ОСОБА_3 .В наслідок вказаної ДТП пішохід ОСОБА_3 від отриманих тілесних ушкоджень загинула на місці пригоди.

По даному факту ГУНП в Одеській області відкрите кримінальне провадження №12018160000000655 за ознаками ст.286 ч.2 КК України.

Згідно висновку експерта № 2920/1018 від 04.10.2018 року водій трамваю Т-З ОСОБА_2 , не мала технічної можливості уникнути наїзд на пішохода ОСОБА_3 . Встановлено, що чинником настання аварійної ситуації є власні необережні дії пішохода ОСОБА_4 що виразились в порушенні нею п.п. 4.7,4.14 ( а,г) Правил дорожнього руху України, які перебувають в причинно-наслідковому зв`язку із розглянутою подією ДТП, оскільки вона перетинала трамвайне полотно в невстановленому місці.

27.12.2018 кримінальне провадження №12018160000000655 постановою старшого слідчого відділу розслідування злочинів у сфері транспорту СУ ГУНП в Одеській області майором поліції Омельченко З.В. закрите на підставі п.2. ч. 1. ст. 284 КПК України із-за відсутності в діях водія трамваю ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 складу кримінального правопорушення, передбаченого ст.286 ч.2 КК України .

ОСОБА_2 на час скоєння дорожньо-транспортної пригоди перебувала у трудових відносинах та була водієм трамваю 3-го класу трамвайного депо № 1 Комунального підприємства «Одесміськелетротранс» та не заперечувалось сторонами.

Цивільно-правова відповідальність водіїв трамвая №7061 була застрахована в ПАТ «СК «ПРОВІДНА» на підставі чинного на дату ДТП генерального договору добровільного страхування цивільної відповідальності власників наземних транспортних засобів №12/1310440/1602/18 від 18.03.2018 року.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі № 755/18006/15-ц (провадження № 14-176цс18), було відступлено від правової позиції викладеної у постанові Верховного Суду від 14 лютого 2018 року № 754/1114/15-ц (на яку послався суд першої інстанції в оскаржуваному рішенні) та зроблено висновок, що покладання обов`язку з відшкодування шкоди у межах страхового відшкодування на страхувальника, який уклав відповідний договір страхування і сплачує страхові платежі, суперечить меті інституту страхування цивільно-правової відповідальності. Уклавши договір обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності, страховик на випадок виникнення деліктного зобов`язання бере на себе, у межах суми страхового відшкодування, виконання обов`язку страхувальника, який завдав шкоди. А тому страховик, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, згідно зі статтями 3 і 5 вказаного Закону реалізує право вимоги, передбачене статтями 993 ЦК України та 27 Закону України «Про страхування», шляхом звернення з позовом до страховика, в якого завдавач шкоди застрахував свою цивільно-правову відповідальність.

У постанові від 04.07.2018 року у справі №755/18006/15-ц Велика Палата Верховного Суду вказала, що відшкодування шкоди особою, відповідальність якої застрахована, можливе за умови, що згідно з цим договором або законом у страховика не виник обов`язок з виплати страхового відшкодування або розмір завданої шкоди перевищує ліміт відповідальності страховика. Проте покладання обов`язку з відшкодування шкоди у межах страхового відшкодування на страхувальника, який уклав відповідний договір страхування відповідальності та сплачує страхові платежі, суперечить меті інституту страхування цивільно-правової відповідальності.

Відповідно до частини другої статті 7 Закону України «Про страхування», страховий випадок - подія, передбачена договором страхування або законодавством, яка відбулася і з настанням якої виникає обов`язок страховика здійснити виплату страхової суми (страхового відшкодування) страхувальнику, застрахованій або іншій третій особі.

Пунктом 3.1 вищевказаного, укладеного між позивачем та ПрАТ «СК «Арсенал страхування», договором добровільного страхування цивільної відповідальності власників наземного транспорту, передбачено відповідальність страхувальника за завдані транспортним засобом збитки майну потерпілих.

Згідно пункту 4.1 вказаного вище договору добровільного страхування цивільної відповідальності власників наземного транспорту, страховим випадком за цим договором є факт заподіяння шкоди життю, здоров`ю та/або майну потерпілої особи внаслідок ДТП, цивільну відповідальність за заподіяння яких несе страхувальник або водій.

Відповідно до пункту 8 договору добровільного страхування цивільної відповідальності власників наземного транспорту, не покривається страховим захистом відповідальність страхувальника за заподіяння шкоди потерпілим особам, внаслідок ДТП, якщо ДТП визнано в установленому порядку безпосереднім наслідком невідповідності технічного стану та обладнання забезпеченого транспортного засобу діючим вимогам ПДР.

Отже, суд приходить до висновку про те, що вказаний випадок (обставини, якими заподіяно матеріальну шкоду позивачу (ДТП)), є страховим, з огляду на приписи Закону України «Про страхування» та з урахуванням правил договору добровільного страхування цивільної відповідальності власників наземного транспорту №38/15-ДЦВ/О/1.

Вбачаючи вищевикладене, суд вважає, що уклавши договір добровільного страхування цивільної відповідальності власників наземного транспорту, та з огляду на виникнення деліктного зобов`язання, страховик взяв на себе виконання обов`язку страхувальника у межах суми страхового відшкодування.

У справах позовного провадження учасниками справи є сторони, треті особи (ч. 1 ст. 42 ЦПК України).

За правилами ст. 48 ЦПК України, сторонами у цивільному процесі є позивач і відповідач.

Суд першої інстанції має право за клопотанням позивача до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання залучити до участі у ній співвідповідача.

Якщо позов подано не до тієї особи, яка повинна відповідати за позовом, суд до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання за клопотанням позивача замінює первісного відповідача належним відповідачем, не закриваючи провадження у справі.

Відповідач - це фізична або юридична особа, яка на думку позивача або відповідного правоуповноваженого суб`єкта, порушила, не визнала чи оспорила суб`єктивні права, свободи чи інтереси позивача. Відповідач притягається до справи у зв`язку з позовною вимогою, яка пред`являється до нього.

Найчастіше під неналежними відповідачами розуміють таких відповідачів, щодо яких судом під час розгляду справи встановлено, що вони не є зобов`язаними за вимогою особами.

Таким чином, неналежний відповідач - це особа, притягнута позивачем як відповідач, стосовно якої встановлено, що вона не повинна відповідати за пред`явленим позовом за наявності даних про те, що обов`язок виконати вимоги позивача лежить на іншій особі - належному відповідачеві.

Позивач по даній справі, скориставшись наданими йому правами, пред`явив позов до КП «Одесміськелектротранс».

З урахуванням вищенаведеного, у справі, КП «Одесміськелектротранс», не є належним відповідачем, оскільки не є особою, яка повинна відповідати за пред`явленим позовом. Належним відповідачем у справі, за вищевказаного обґрунтування, є саме ПрАТ «СК «Арсенал страхування», а КП «Одесміськелектротранс» мало би бути залучено як співвідповідача, у випадку не покриття сумою страхового відшкодування завданих позивачу збитків, або третьою особою, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору.

З врахуванням вищезазначеного, у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 необхідно відмовити за вищевказаних підстав.

Вищезазначене не позбавляє ОСОБА_1 можливості за наявності відповідних фактів звернутися до суду з відповідним позовом, визначившись з належним відповідачем.

Стосовно позовних вимог про стягнення моральної шкоди.

Відповідно до ч.1 ст.1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

Відповідно до ст.1187 ЦК України джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов`язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, механізмів та обладнання, використанням, зберіганням хімічних, радіоактивних, вибухо- і вогненебезпечних та інших речовин, утриманням диких звірів, службових собак та собак бійцівських порід тощо, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб.

Шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об`єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.

Особа, яка неправомірно заволоділа транспортним засобом, механізмом, іншим об`єктом, завдала шкоди діяльністю щодо його використання, зберігання або утримання, зобов`язана відшкодувати її на загальних підставах.

Якщо неправомірному заволодінню іншою особою транспортним засобом, механізмом, іншим об`єктом сприяла недбалість її власника (володільця), шкода, завдана діяльністю щодо його використання, зберігання або утримання, відшкодовується ними спільно, у частці, яка визначається за рішенням суду з урахуванням обставин, що мають істотне значення.

Особа, яка здійснює діяльність, що є джерелом підвищеної небезпеки, відповідає за завдану шкоду, якщо вона не доведе, що шкоди було завдано внаслідок непереборної сили або умислу потерпілого.

Згідно ді ст.1193 ЦК України шкода, завдана потерпілому внаслідок його умислу, не відшкодовується.

Якщо груба необережність потерпілого сприяла виникненню або збільшенню шкоди, то залежно від ступеня вини потерпілого (а в разі вини особи, яка завдала шкоди, - також залежно від ступеня її вини) розмір відшкодування зменшується, якщо інше не встановлено законом.

Вина потерпілого не враховується у разі відшкодування додаткових витрат, передбачених частиною першою статті 1195 цього Кодексу, у разі відшкодування шкоди, завданої смертю годувальника та у разі відшкодування витрат на поховання.

Суд може зменшити розмір відшкодування шкоди, завданої фізичною особою, залежно від її матеріального становища, крім випадків, коли шкоди завдано вчиненням кримінального правопорушення.

Згідно із п.5 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 31.03.1995 №4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» суд, зокрема, повинен з`ясувати чи підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних та фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому матеріальну шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, які мають значення для вирішення спору.

Відповідно до ч.3 ст.23 ЦК України, моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в іншій спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливостей їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вона є підставою для відшкодування, а також х урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначені розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

При визначені розміру відшкодування моральної шкоди, суд враховує її глибину, тривалість страждань, затверджені розміри прожиткового мінімуму на одну особу, для тих, хто відноситься до основних соціальних та демографічних груп населення на час розгляду справ і з урахуванням розумності та справедливості.

При визначені розміру моральної шкоди суд враховує ступінь вини загиблої ОСОБА_3 , а саме чинником настання аварійної обставини є власні дії пішохода ОСОБА_3 , що виразились в порушені нею п.п.4.7., 4.14. (а,г) Правил дорожнього руху, які перебувають в причинно-наслідковому зв`язку із розглянутою подією ДТП, оскільки вона перетинала трамвайне полотно у невстановленому місці.

При таких обставинах, зважаючи на принцип розумності та справедливості, суд вважає достатнім визначити розмір моральної шкоди у сумі 12 000 гривень.

Стосовно позовних вимог про стягнення з відповідача витрат на правову допомогу, суд зазначає наступне.

Відповідно до ч.1 ст. 133 ЦПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Відповідно до ч.3 ст. 133 ЦПК України до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; 3) пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 4) пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

Відповідно до вимог ч. 1, 3 ст. 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Також діючим законодавством передбачено, що при визначенні розміру компенсації суду слід враховувати (а сторонам доводити) розумність витрат, тобто відповідність понесених стороною витрат складності, обсягу та характеру наданої адвокатом (іншим фахівцем) допомоги. На доведення обсягу наданої правової допомоги суду може бути надано як доказ докладний письмовий звіт адвоката у конкретній справі, адресований клієнту.

Склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмету доказування по справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та інше), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (наприклад, квитанція до прибуткового касового ордеру, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). При цьому недопустимими є документи, які не відповідають встановленим вимогам (наприклад, особисті розписки адвоката про одержання авансу).

З матеріалів справи вбачається, що між Адвокатським об`єднанням «Автопоміч в особі керуючого партнера Мелеха Д.О. та ОСОБА_1 25.10.2019 року було укладено договір про надання професійної правничої допомоги №0029-ц

Згідно п.1.1 вказаного договору, клієнт доручає, а Адвокатське об`єднання приймає на себе зобов`язання надавати клієнту професійну правничу допомогу по стягненню шкоди завданої внаслідок ДТП, яка мала місце 04.09.2018 року.

Згідно п.3.2. договору, вартість послуг Адвокатського об`єднання становить 1500,00 грн. за годину надання професійної правничої (правової) допомоги.

На підтвердження понесених позивачем витрат на правову допомогу представником позивача надано:

-замовлення № 1 на надання професійної правничої допомоги від 01.10.2019 року; - рахунок фактуру №02-10/02 від 02.10.2019 року на суму 15000 грн.;

-детальний опис робіт( наданих послуг) від 25.10.2019року на суму 15000,00грн.;

- акт виконаних робіт ( наданих послуг) послуг від 25.10.2019 згідно Договору №0029-ц від 01.10.2019 року на суму 15000 грн.;

- копію платіжного доручення № 36475028 від 03.10.2019 року на суму 15000,00грн.

Пунктом 3.2 рішення Конституційного Суду від 30.09.2009 №23-рп/2009 передбачено, що правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз`яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема в судах та інших державних органах, тощо. Вибір форми та суб`єкта надання такої допомоги залежить від волі особи, яка бажає її отримати. Право на правову допомогу - це гарантована державою можливість кожної особи отримати таку допомогу в обсязі та формах, визначених нею, незалежно від характеру правовідносин особи з іншими суб`єктами права.

Отже, з викладеного випливає, що до правової допомоги належать й консультації та роз`яснення з правових питань; складання заяв, скарг та інших документів правового характеру, представництво у судах тощо.

Згідно ст. 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірними із:

1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);

2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);

3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;

4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Частинами 2, 3, 8 статті 141 ЦПК України визначено, що інші судові втирати витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі задоволення позову на відповідача.

При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує:

1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи;

2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес;

3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо;

4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.

Розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Пунктом 48 Постанови Пленуму Вищого Спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних прав «Про застосування судами законодавства про судові витрати у цивільних справах № 10 від 17.10.2014 визначено, що витрати на правову допомогу, граничний розмір якої визначено відповідним законом, про що зазначено в пункті 47 цієї постанови, стягуються не лише за участь у судовому засіданні при розгляді справи, а й у разі вчинення інших дій поза судовим засіданням, безпосередньо пов`язаних із наданням правової допомоги у конкретній справі (наприклад, складання позовної заяви, надання консультацій, переклад документів, копіювання документів). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.

Європейським судом з прав людини висловлена правова позиція, згідно з якою при розгляді питань компенсації витрат, понесених сторонами на отримання ними юридичної допомоги (в тому числі й під час розгляду їх справ в національних судах) задоволенню судом підлягають лише ті вимоги, по яким доведено, що витрати заявника були фактичними, неминучими, необхідними, а їх розмір розумним та обґрунтованим (остаточне рішення Європейського суду з прав людини від 10 січня 2010 року, №33210/07 і 41866/08) та «Гуриненко проти України» (рішення Європейського суду з прав людини від 18 лютого 2010 року, №37246/04).

При вирішенні питання про стягнення витрат за правничу допомогу суд враховує складність справи, обсяг наданої правничої допомоги адвокатом, той факт, що судом задоволені позовні вимоги не у повному обсязі, а також ціну позову, як це передбачено у положенні ч.4 ст. 137 ЦПК України та приходить до висновку щодо стягнення з відповідача на користь позивача витрат на правничу допомогу у розмірі 5000 грн.

Задовольняючи в частковому розмірі заявлену вимогу суд виходить з того, що кількість годин, яка визначена у актах наданих послуг, на думку суду не відповідає реальній, а тому підлягає зменшенню.

Крім того, відповідно до ч.6 ст. 141 ЦПК України суд вирішує питання щодо стягнення з відповідача на користь держави суму судового збору у пропорційному розмірі до задоволеної частини позову враховуючи те, що позивач був звільнений від сплати судового збору.

Керуючись ст.ст. 12, 42,48,81, 137, 141, 259, 263, 264, 265 ЦПК України, 23,1167,1187,1193 ЦК України, суд -

УХВАЛИВ:

Позовні вимоги ОСОБА_1 до Комунального підприємства «Одесміськелектротранс», третя особа Приватне акціонерне товариство «Страхова компанія «Провідна» Філіпова Лілія Миколаївна про відшкодування шкоди заподіяної внаслідок життю фізичної особи– задовольнити частково.

Стягнути з комунального підприємства «Одесміськелектротранс» на користь ОСОБА_1 моральну шкоду в розмірі 12000,00 грн.

Стягнути з комунального підприємства «Одесміськелектротранс» на користь ОСОБА_1 судовий збір в розмірі 132,89 грн. витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 5000,00 грн.

В іншій частині відмовити.

Рішення може бути оскаржене учасниками справи в апеляційному порядку до Одеського апеляційного суду через суд першої інстанції шляхом подачі протягом 30 днів апеляційної скарги з дня проголошення судового рішення, з урахуванням п.15.5 Перехідних положень ЦПК України.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закритті апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення складено 23.12.2021 року.

Суддя: Д.Я. Роїк