Рішення № 102371266, 09.12.2021, Красногвардійський районний суд м. Дніпропетровська

Справа № 204/4671/21

Провадження № 2/204/1709/21

КРАСНОГВАРДІЙСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД м. ДНІПРОПЕТРОВСЬКА

49006, м. Дніпро, проспект Пушкіна 77-б тел. (056) 371 27 02, inbox@kg.dp.court.gov.ua

_____________________________

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

9 грудня 2021 року Красногвардійський районний суд м. Дніпропетровська в складі:

головуючої судді Дубіжанської Т.О.

за участю секретаря Єфімової А.О.

розглянувши у порядку спрощеного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Приватного акціонерного товариства «Дніпропетровський агрегатний завод» про стягнення заборгованості по заробітній платі, середнього заробітку у зв`язку з вимушеним прогулом, середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні та компенсації за невикористану відпустку, -

В С Т А Н О В И В :

23 червня 2021 року до суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 , в якій, позивач просить стягнути з відповідача на його користь заборгованість по заробітній платі за період часу з 01.06.2019 року по 31.03.2020 року включно у розмірі 64 995 грн. 63 коп., середній заробіток за час вимушеного прогулу з 01.04.2019 року по 23.05.2021 року включно в розмірі 93 808 грн. 04 коп., середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні з 24.05.2021 року по 23.06.2021 року у розмірі 7 597 грн. 13 коп., компенсацію за невикористані дні відпустки у розмірі 16 845 грн. 81 коп.

В обґрунтування своїх позовних вимог зазначає, що у вересні 2017 року його було прийнято на роботу до ПАТ «Дніпропетровський агрегатний завод» на посаду електромонтера з ремонту та обслуговування електроустаткування. Починаючи з червня 2019 року по день складання позовної заяви підприємство не виплачує нараховану заробітну плату. Так, за період з 01.06.2019 року по 31.03.2020 року включно перед позивачем виникла заборгованість у розмірі 88 68,28 грн. НА численні прохання позивача, відповідач сплатив йому кошти за серпень 2019 року та за листопад 2019 року. Тому, на даний час існує заборгованість у розмірі 64 995,63 грн. 16 жовтня 2020 року ним було подано заяву про звільнення за угодою сторін з 16.10.2020 року. Однак, наказ про звільнення йому не надали, трудову книжку не видали на руки. Заборгованість по заробітній платі не сплатили, повний розрахунок з позивачем та компенсації за невикористану відпустку на численні його прохання не надали. Після отримання ним наказу про звільнення та трудової книжки, з`ясувалось, що позивача було звільнено 24.05.2021 року на підставі особової заяви працівника. Тоді як заява про звільнення була подана позивачем до АТ «ДАЗ» ще 16.10.2020 року, того ж дня заява була зареєстрована відділом кадрів товариства за № 80-824, підписана головним енергетиком ОСОБА_2 та бухгалтером. Звертаю увагу суду, що на товаристві позивач перестав працювати ще 01.04.2020 року через те, що йому не виплачували заробітну плату довгий час, заяву ж про звільнення з цієї причини написано ним 16.10.2020 року. Однак, звільнили його лише 24.05.2021 року та того ж дня видали на руки трудову книжку. Однак, розрахунок не здійснили, довідку про заборгованість по заробітній платі не надали. Тобто, з 01.04.2020 року по 24.05.2021 року, що більше року з вини АТ «ДАЗ» позивач – ОСОБА_1 не мав можливості працювати, не мав можливості заробляти собі на життя. У відповідача не було перешкод у звільненні позивача та видачі трудової книжки, однак відповідач безпідставно цього не здійснив. Тому, просить стягнути з відповідача на користь позивача середній заробіток за час вимушеного прогулу з 01.04.2019 року по 24.05.2021 року.

Ухвалою суду від 27 липня 2021 року у справі відкрито спрощене позовне провадження, справа розглянута без повідомлення (виклику) сторін.

Відповідач у встановлений судом строк не скористався своїм правом на надання відзиву на позовну заяву, у зв`язку з чим, суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Вивчивши та дослідивши письмові матеріали справи у їх сукупності, суд вважає, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню, у зв`язку з наступним.

Відповідно до ст. ст. 12, 13 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.

Статтею 15 ЦК України, визначено право на захист цивільних прав та інтересів, де зазначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу, що передбачено ст.16 ЦК України.

Відповідно до статті 3 КЗпП України, законодавство про працю регулює трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами.

Статтею 4 КЗпП України визначено, що законодавство про працю складається з КЗпП України та інших актів законодавства України, прийнятих відповідно до нього.

У відповідності до ч. 2 ст. 233 КЗпП України, у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.

Згідно зі ст. 238 КЗпП України, при розгляді трудових спорів у питаннях про грошові вимоги, крім вимог про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи (стаття 235), орган, який розглядає спір, має право винести рішення про виплату працівникові належних сум без обмеження будь-яким строком.

Вирішення даної цивільної справи та прийняття відповідного обґрунтованого по ній рішення неможливе без встановлення фактичних обставин, вибору норми права та висновку про права та обов`язки сторін. Всі ці складові могли бути з`ясовані лише в ході доказової діяльності, метою якої є, відповідно до ЦПК, всебічне і повне з`ясування всіх обставин справи, встановлення дійсних прав та обов`язків учасників спірних правовідносин.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 з 11 вересня 2017 року був прийнятий до АТ «Дніпропетровський агрегатний завод» на посаду електромонтера по ремонту та обслуговування електроустаткування 4 розряду до відділу головного енергетика, що підтверджується трудовою книжкою серії НОМЕР_1 . 16.10.2020 року позивач подав заяву до відділу кадрів відповідача про звільнення за згодою сторін. Наказом від 24.05.2021 року за № 316к позивач був звільнений за ст. 36 п. 1 КЗпП України за згодою сторін.

У позовній заяві ОСОБА_1 наполягає на тому, що з червня 2019 року АТ «Дніпропетровський агрегатний завод» не в повній мірі виплачувало нараховану йому заробітну плату, після чого ним 16 жовтня 2020 року було подано заяву про звільнення за згодою сторін.

24.05.2021 року у день звільнення йому не виплатили заборгованість по заробітній платі.

Відповідно до ч. 1 ст. 47 КЗпП України, власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.

Згідно ч. ч. 1, 7 ст. 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Частиною 1 статті 116 КЗпП України передбачено, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

Відповідно до ч. 1 ст. 1 Закону України «Про оплату праці», заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку за трудовим договором роботодавець виплачує працівникові за виконану ним роботу.

Згідно з ч. 1 ст. 21 Закону України «Про оплату праці», працівник має право на оплату своєї праці відповідно до актів законодавства і колективного договору на підставі укладеного трудового договору.

Нормами ч. 1 ст. 24 Закону України «Про оплату праці», встановлено, що заробітна плата виплачується працівникам регулярно в робочі дні у строки, встановлені колективним договором або нормативним актом роботодавця, погодженим з виборним органом первинної профспілкової організації чи іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом (а в разі відсутності таких органів - представниками, обраними і уповноваженими трудовим колективом), але не рідше двох разів на місяць через проміжок часу, що не перевищує шістнадцяти календарних днів, та не пізніше семи днів після закінчення періоду, за який здійснюється виплата.

Аналогічні положення має ч. 1 ст. 115 Кодексу законів про працю України.

Красногвардійським районним судом м. Дніпропетровська 28.07.2021 року було витребувано у АТ «Дніпропетровський агрегатний завод» довідки з інформацією щодо нарахування та виплати на користь ОСОБА_1 заробітної плати, зоборгованості по заробітній платі, середнього заробітку за затримку розрахунку та розмір компенсації за невикористану відпустку.

Вказану вимогу суду АТ «Дніпропетровський агрегатний завод» отримало, на 23.09.2021 року надало вищезазначені довідки.

Як вбачається з довіди, наданої ПАТ «Дніпропетровський агрегатний завод» заборгованість по заробітній платі у відповідача перед позивачем за період з червня 2019 року по березень 2020 року станом на 07.09.2021 року складає 64 995 грн. 63 коп.

Зазначені обставини відповідачем не спростовувалися, доказів повної або часткової виплати зазначеного боргу з боку відповідача на користь позивача, відповідачем не надоно, а матеріали справи не містять.

У зв`язку з цим, суд приходить до висновку про необхідність задоволення вимог позивача в частині стягнення з відповідача заборгованості по заробітній платі у розмірі 64 995 грн. 63 коп.

Відповідно до ст. 117 КЗпП України, в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Однак, як встановлено судом, відповідач ні в день звільнення, ні наступного дня не провів з позивачем остаточний розрахунок та не виплатив їй нараховану заробітну плату, не здійснив оплату компенсації за невикористані дні відпустки.

Суд враховує роз`яснення, викладені у п. 20 зазначеної Постанови ВСУ, за якими, установивши при розгляді справи про стягнення заробітної плати у зв`язку із затримкою розрахунку при звільненні, що працівникові не були виплачені належні йому від підприємства, установи, організації суми в день звільнення, коли ж він у цей день не був на роботі, - наступного дня після пред`явлення ним роботодавцеві вимог про розрахунок, суд на підставі ст. 117 КЗпП стягує на користь працівника середній заробіток за весь період затримки розрахунку, а при не проведенні його до розгляду справи – по день постановлення рішення, якщо роботодавець не доведе відсутності у цьому своєї вини. Сама по собі відсутність коштів у роботодавця не виключає його відповідальності.

У правовому висновку, викладеному Верховним судом України у постанові № 6-114цс13 від 20 листопада 2013 року, встановлено, що згідно ст. 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в ст. 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Невиплата звільненому працівникові всіх сум, що належать йому від власника або уповноваженого ним органу, є триваючим правопорушенням, а отже, працівник може визначити остаточний обсяг своїх вимог лише на момент припинення такого правопорушення, яким є день фактичного розрахунку.

Отже, обов`язок із виплати заборгованості із заробітної плати покладається на роботодавця.

Розрахунок середнього заробітку здійснюється у відповідності з Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 року №100 (далі – Порядок).

Абзацом третім пункту 2 вказаної норми визначено, що середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, які передували події, з якою пов`язана відповідна виплата.

Абзацом четвертим пункту 2 вказаної норми визначено, що якщо протягом останніх двох календарних місяців працівник не працював, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за попередні два місяці роботи. Якщо і протягом цих місяців працівник не відпрацював жодного робочого дня, середня заробітна плата обчислюється відповідно до останнього абзацу пункту 4 цього Порядку.

За змістом абзацу першого пункту 8 Порядку обчислення виплат провадиться шляхом множення середньоденного (погодинного) заробітку на число робочих днів/годин. Середньоденна (погодинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин).

Як вбачається з позову, станом на день подачі позову заборгованість по заробітній платі позивачу не виплачена.

В свою чергу, позивачем на обґрунтування позовних вимог в частині стягнення середнього заробітку, надано відповідний розрахунок, яким позивачем визначено суму компенсації середнього заробітку за час затримки виплати заробітної плати в розмірі 7 597 грн. 13 коп. за період з 24.05.2021 року по 23.06.2021 року.

Як визначено ст. 117 КЗпП України, в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Відповідно до ч. 1 ст. 17 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Позивач у своїх вимогах просить стягнути суму середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 24.05.2021 року по 23.06.2021 року в розмірі 7 597 грн. 13 коп.

Оскільки суд не може вийти за межі позовних вимог, то ця вимога підлягає задоволенню у межах, яких була заявлена, тому з відповідача слід стягнути на користь позивача суму середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні у розмірі 7 597 грн. 13 коп.

Суд погоджується з зазначеним розрахунком проведеним позивачем з дотриманням вищезазначеного порядку, як таким, що належним чином деталізований, є арифметично правильним та неточностей в собі не містить. Відповідачем, всупереч принципу диспозитивності цивільного процесу, не було надано доказів на спростування розрахунків позивача, так само, як не було надано власного контррозрахунку таких сум.

Стосовно вимоги про стягнення з відповідача компенсації за невикористані дні відпустки у розмірі 16 845 грн. 81 коп., то слід зазначити наступне.

Згідно з довідкою наданою відповідачем ПАТ «Дніпропетровський агрегатний завод» на ухвалу суду 23.09.2021 року, на момент звільнення ОСОБА_1 , тобто 24 травня 2021 року, компенсація за невикористану чергову відпустку склала 50 календарних днів у розмірі 15 357 грн. 50 коп. без урахування податків.

Таким чином, позовні вимоги в частині стягнення компенсації за невикористану чергову відпустку підлягають частковому задоволенню у суммі 15 357 грн. 50 коп., які підлягають стягненню з відповідача на користь позивача.

Що стосується вимог позивача про стягнення з відповідача на його користь середнього заробітку за час вимушеного прогулу в розмірі 93 808 грн. 04 коп. за період з 01.04.2020 року по 23.05.2021 року, то суд вважає що дані вимоги задоволенню не підлягають по наступним підставам.

Статтею 235 КЗпП України передбачено вичерпний перелік випадків, у яких може здійснюватися виплата середнього заробітку за час вимушеного проогулу. Так, у дані нормі зазначено, що виплата середнього заробітку за час вимушеного прогулу здійснюється у випадках: звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу (частина перша); у разі визнання формулювання причини звільнення неправильним або таким, що не відповідає чинному законодавству (частина третя); у разі затримки видачі трудової книжки з вини власника або уповноваженого ним органу (частина четверта).

Отже, вимушений прогул визначається як період часу, з якого почалось порушення трудових прав працівника (незаконне звільнення або переведення на іншу роботу, неправильне зазначення формулювання причин звільнення або затримки видачі трудової книжки при звільненні) до моменту поновлення таких прав, тобто ухвалення рішення про поновлення працівника на роботі, чи визнання судом факту того, що неправильне формулювання причини звільнення в трудовій книжці перешкоджало працевлаштуванню працівника.

Позивачем на обґрунтування позовних вимог в зазначеній частині зазначено, що заяву про звільнення за згодою сторін ОСОБА_1 було подано відповідачем 16 жовтня 2020 року, в свою чергу, позивача було звільнено лише наказом № 316 К від 24 травня 2021 року та видано в цей день трудову книжку, у зв`язку з чим, позивач не мав можливості працювати та отримувати заробітну плату. А тому він вважає, що на його користь повинно бути стягнуто середній заробіток за час вимушеного прогулу.

Однак, дана обставина, не є підставою для стягнення з відповідача стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, оскільки не відноститься до випадків вимушеного прогулу, визначених ст. 235 КЗпП України.

Крім того, Відповідно до правової позиції Верховного Суду України, викладеної у постанові від 18 січня 2017 року у справі № 6-2912цс16, не можна погодитись із тим, що за порушення трудових прав працівника при одному звільненні можливе одночасне застосування стягнення середнього заробітку як за статтею 117 КЗпП України так і за статтею 235 КЗпП України, тобто подвійне стягнення середнього заробітку, оскільки це буде не співмірно з правами працюючого працівника, який отримує одну заробітну плату. У положеннях статей 117, 235 КЗпП України йдеться про відповідальність роботодавця у вигляді стягнення середнього заробітку за час одного й того ж прогулу працівника задля компенсації йому втрат від неотримання зарплати чи неможливості працевлаштування.

Таким чином, беручи до уваги предмет позову та ураховуючи зміст його прохальної частини, факт відсутності доходів, внаслідок порушення строків їх сплати відповідачем, суд вважає за необхідне застосувати до спірних правовідносин положення статті 117 КЗпП України, з відмовою у задоволенні позову в частині стягнення середнього заробітку за ст. 235 КЗпП України.

Згідно п. 2 ч. 1 ст. 430 ЦПК України, суд допускає негайне виконання рішень у справах про присудження працівникові виплати заробітної плати, але не більше ніж за один місяць.

Таким чином, суд вважає за необхідне допустити до негайного виконання рішення суду в частині стягнення нарахованої, але невиплаченої заробітної плати в межах плтатежу за один місяць.

Дослідивши всебічно, повно, безпосередньо та об`єктивно наявні у справі докази, оцінивши їх належність, допустимість, достовірність, достатність і взаємний зв`язок у їх сукупності, з`ясувавши усі обставини справи, на які сторони посилалися як на підставу своїх вимог і заперечень, з урахуванням того, що відповідно до ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичної особи, суд приходить до висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 підлягають частковому задоволенню, а порушені права позивача судовому захисту, а тому з відповідача на користь позивача необхідно стягнути заборгованість по заробітній платі у розмірі 64 995 грн. 63 коп., середній заробіток за час затримки розрахунку у розмірі 7 597 грн. 13 коп., компенсацію за невикористані дні відпустки у розмірі 15 357 грн. 50 коп., а всього суму у розмірі 87 950 грн. 26 коп.

Відповідно до вимог ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: у разі задоволення позову - на відповідача; у разі відмови в позові - на позивача; у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Як вбачається з позову, позивача при подачі позову було частково звільнено від сплати судового збору на підставі п. 1 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір» за вимогами про стягнення заборгованості по заробітній платі, тому з відповідача на користь держави слід стягнути судовий збір за даною вимогою у розмірі 908 грн.

Також позивачем було заявлено ще три майнові вимоги за які сплачено загальну суму судового збору у розмірі 1 182 грн. 50 коп. Оскільки дані вимоги задоволені частково, то з відповідача на користь позивача підлягає частковому стягненню сума судового збору у розмірі 908 грн.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 47, 115, 116, 117, 233, 235 КЗпП України, Законом України «Про оплату праці», ст. ст. 12, 13, 76-82, 89, 133, 141, 259, 263-265, 274-279, 430 ЦПК України, суд -

В И Р І Ш И В:

Позов ОСОБА_1 (адреса проживання: АДРЕСА_1 ) до Приватного акціонерного товариства «Дніпропетровський агрегатний завод» (місцезнаходження: 49052, м. Дніпро, вул. Щепкіна, буд. 53) про стягнення заборгованості по заробітній платі, середнього заробітку у зв`язку з вимушеним прогулом, середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні та компенсації за невикористану відпустку – задовольнити частково.

Стягнути з Приватного акціонерного товариства «Дніпропетровський Агрегатний завод» на користь ОСОБА_1 заборгованість з нарахованої, але не виплаченої заробітної плати у розмірі 64 945 грн. 63 коп., середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні у розмірі 7 597 грн. 13 коп., компенсацію за невикористану чергову відпустку у розмірі 15 357 грн. 50 коп., судові витрати у розмірі 908 грн., а всього суму у розмірі 88 858 грн. 26 коп.

Допустити негайне виконання рішення суду в частині стягнення нарахованої але не виплаченої заробітної плати в межах суми платежу за один місяць.

Стягнути з Приватного акціонерного товариства «Дніпропетровський Агрегатний завод» на користь держави судовий збір у розмірі 908 грн.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Дніпровського апеляційного суду через Красногвардійський районний суд м. Дніпропетровська шляхом подачі в 30-денний строк з дня проголошення рішення апеляційної скарги. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Суддя Т.О. Дубіжанська