Рішення № 102369087, 13.12.2021, Дніпропетровський окружний адміністративний суд

Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:

розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін у місті Дніпро адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 , яка подана представником – адвокатом Меламедом Вадимом Борисовичем до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про визнання дій чи бездіяльності протиправними та дискримінаційним, зобов`язання вчинити певні дії,-

ВСТАНОВИВ:

19 листопада 2020 року через систему «Електронний суд» до Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 , яка подана представником – адвокатом Меламедом Вадимом Борисовичем до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, в якій представник позивача просить суд:

- визнати рішення, дії чи бездіяльність відповідача, щодо не виплати недоотриманої пенсії ОСОБА_1 за період з 07.10.2009 по 04.03.2018 року протиправними та дискримінаційними;

- зобов`язати відповідача - Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області вчинити певні дії - виплатити недоотриману пенсію ОСОБА_1 за період з 07.10.2009 по 04.03.2018 року, відповідно до норм Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» з урахуванням індексації та з нарахуванням індексації втрати частини доходів.

Позивач в обґрунтування позовних вимог посилався на те, що Рішенням Конституційного Суду України №25-рп/2009 від 07.10.2009 визнані неконституційними положення Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», які забороняли виплату пенсій при виїзді на постійне проживання за кордон. Заявлені позивачем вимоги у справі №0440/6766/18 про неправомірність дій відповідача щодо невиплати пенсії у період з 07.10.2009 по 04.03.2018, були залишені судом без розгляду у зв`язку із пропуском строку звернення до суду із позовом (ухвала Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 23 жовтня 2018 року). Велика Палата Верховного Суду у постанові від 20.05.2020 у справі №815/1226/18 дійшла висновку, що статті 122, 123 (статті 99, 100 у редакції, чинній до 15.12.2017) Кодексу адміністративного судочинства України (далі також - КАС України) не підлягають застосуванню до спорів, які виникли у зв`язку з поновленням виплати раніше призначених пенсій громадянам, які проживають за її межами, на підставі Рішення Конституційного Суду України №25-рп/2009 від 07.10.2009. Враховуючи усунення підстав, з яких позовна заява ОСОБА_1 в частині позовних вимог про зобов`язання здійснити перерахунок і виплату пенсії з 07.10.2009 по 04.03.2018 була залишена без розгляду, позивач звертається до суду з даним позовом.

16.11.2021 року від Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області надійшов до суду відзив на позовну заяву, в якому відповідач заперечив щодо задоволення позовних вимог. Мотивуючи свою правову позицію відповідач зазначив, що ОСОБА_1 перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області як отримувач пенсії за віком відповідно до Закону України “Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування”. Постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 23 квітня 2019 року по справі № 0440/6766/18 зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області провести поновлення та виплату пенсії за віком ОСОБА_1 з 04 березня 2018 року відповідно до норм України “Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування”, в розмірі не меншому за прожитковий мінімум для осіб, які втратили працездатність. За рішенням апеляційного суду по справі0440/6766/18 позивачу поновлено виплату пенсії з 04.03.2018 року. В даній позовній заяві позивач просить виплавити недоотриману пенсію по 04.03.2018 року включно, що тягне за собою переплату пенсії за один день, оскільки виплату пенсії вже поновлено саме з цієї дати за попереднім рішенням суду. Станом на дату звернення позивача до суду положення Закону України “Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування” та Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій, що діє відповідно до Закону України “Про загальнообов`язкове державне, пенсійне страхування” щодо звернешся за поновленням пенсії та виплати пенсії громадянам,що виїхали на постійне місце проживання за кордон, та, зокрема, нормативно – правові акти, що регулюють виплату пенсії через відділення банків та поштового зв`язку не приведені в відповідність до змін внесених Рішенням Конституційного Суду України №25-рп/2009.

Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області не наділене повноваженнями самостійно вносити зміни в вищевказані законодавчі акти. Головне управління зазвичай відмовляє в поновленні виплати пенсії особам, які виїхали на постійне місце проживання за кордон. Разом з тим, такі особи через представників за довіреністю звертаються до суду про поновлення виплати пенсії. Тобто, склалася певна практика звернення до суду з аналогічними позовними заявами. Поновлення пенсії передбачає ряд процедурних дій, серед яких: подання заяви про поновлення виплати пенси, наявність документів, які підтверджують факт призначення пенси, припинення її виплати чи право на поновлення її виплати, а отже поновлення виплати пенсії не здійснюється автоматично.

Крім того, на думку відповідача, до вказаних правовідносин слід застосовувати положення ст. 99 КАС України. Вказана позиція викладена в постановах Верховного Суду України від 20.02.2018 у справі № 757/12134/14-а; від 30.01.2018 у справі №408/2851/17-а; від 18.09.2018 у справі №199/5647/17; від 31.10.2019 у справі №160/7699/18. Отже, дії Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, щодо не поновлення виплати пенсії з 07.10.2009 року ОСОБА_1 є законними, такими, що відповідають чинному пенсійному законодавству.

22.11.2021 року представником позивача – адвокатом Меламедом В.Б. через систему «Електронний суд» подано відповідь на відзив щодо позовної заяви, в якій заначено про безпідставність та необґрунтованість доводів викладених ГУ ПФУ в Дніпропетровській області у відзиві на позовну заяву.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 03 грудня 2020 року позовну заяву ОСОБА_1 повернуто позивачу на підставі п. 1 ч. 4 ст. 169 КАС України.

Не погодившись з ухвалою суду першої інстанції, представник позивача подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення судом вимог норм процесуального права, просить оскаржену ухвалу скасувати та справу направити для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Ухвалою Третього апеляційного адміністративного суду від 21.04.2021 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено. Ухвалу Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 3 грудня 2020 року в адміністративній справі № 160/15318/20 скасовано. Справу № 160/15318/20 направлено до Дніпропетровського окружного адміністративного суду для продовження розгляду.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 21 травня 2021 року відкрито провадження в адміністративній справі.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 08 липня 2021 року провадження у справі закрито з підстав, передбачених п.4 ч.1 ст.238 КАС України.

Підставою закриття провадження у справі судом першої інстанції визначено те, що існує судове рішення, яким вирішено спір між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав.

Не погоджуючись з ухвалою суду першої інстанції, позивач подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення судом норм процесуального права, неповне з`ясування обставин справи, просить скасувати ухвалу суду першої інстанції, а справу направити для продовження розгляду. Обґрунтовуючи вимоги апеляційної скарги позивач посилається на помилковість висновків суду першої інстанції про те, що вказаний спір вже був предметом розгляду судом та з цього приводу існує рішення суду, яким вирішено спір між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав. Позивач вказує на те, що хоча він раніше і звертався до суду із позовом про неправомірність дій відповідача щодо невиплати пенсії у період з 07.10.2009 по 04.03.2018, але вказаний позов було залишено без розгляду, тобто по суті спір судом розглянуто не було та рішення з приводу цього спору судом ухвалено не було. Посилаючись на те, що ч.4 ст.240 КАС України передбачено право особи повторно звернутися до суду, після усунення підстав, з яких позов було залишено без розгляду, позивач вказував на необґрунтованість ухвали суду першої інстанції про закриття провадження у справі.

За результатами розгляду даної апеляційної скарги, постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 23.09.2021 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено. Ухвалу Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 08 липня 2021 року по справі №160/15318/20 скасовано, а справу направлено для продовження розгляду.

08.10.2021 року справа 160/15318/20 надійшла до канцелярії Дніпропетровського окружного адміністративного суду.

За відомостями з витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 08.10.2021 року зазначена вище справа розподілена та 11.10.2021 року передана судді Пруднику С.В.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 13.10.2021 року прийнято до свого провадження справу №160/15318/20 та призначено справу до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін. Зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області адміністративного судочинства України копію пенсійної справи ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) у строк до 11.11.2021 року.

Справа розглянута в межах строку розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження, встановленого статтею 258 Кодексу адміністративного судочинства України - в межах шістдесяти днів із дня відкриття провадження у справі.

Дослідивши всі документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд вважає позовні вимоги такими, що підлягають частковому задоволенню, виходячи з наступних підстав.

Судом установлено, матеріалами справи підтверджено, що позивач, ОСОБА_1 перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області як отримувач пенсії за віком відповідно до Закону України “Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування”.

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , 11.12.2001р. позивач виїхав з України за кордон на постійне місце проживання з постановкою на консульський облік в консульському відділі посольства України в Державі Ізраїль.

До виїздом за кордон ОСОБА_1 мешкав за адресою: АДРЕСА_1 .

Через представника звернувся до Пенсійного фонду України з заявою про поновлення пенсії за віком, до якої додав усі необхідні документи.

10.04.2018р. через представника звернувся до Пенсійного фонду України з заявою про поновлення пенсії за віком, до якої додав усі необхідні документи.

Листом №35652-18 від 11.04.2018р. Пенсійний орган відмовив позивачу у поновленні позивачу пенсії за віком, посилаючись на те, що надана копія довіреності не завірена нотаріально, а також зазначивши, що станом на теперішній час між Україною та Державою Ізраїль договір, що регулює відносини у сфері пенсійного забезпечення, відсутній, управління не має підстав для поновлення виплати ОСОБА_1 пенсії за наданими документами.

Не погодившись із вищезазначеною позицією пенсійного органу, представник позивача звернувся до суду за захистом порушених прав ОСОБА_1 . В поданій до суду позовній заяві представник позивача просив суд:

визнати протиправним та скасувати рішення про відмову у поновленні пенсії ОСОБА_1 , викладене в відмові Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області №35652-18 від 11.04.2018р.;

визнати бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області щодо не поновлення пенсії - протиправною;

зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області провести поновлення та виплату пенсії за віком ОСОБА_1 з 07.10.2009р. шляхом призначення її знову, відповідно до норм Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", в розмірі не меншому за прожитковий мінімум для осіб, які втратили працездатність, з проведенням індексації і компенсацією втрати частини доходів.

У задоволенні клопотання представника позивача про визнання поважними причин пропуску звернення ОСОБА_1 до суду із позовом та поновити ОСОБА_1 строк звернення до суду із позовом відмовлено. Адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області в частині зобов`язання Головного управління Пенсійного Фонду України в Дніпропетровській області провести поновлення та виплату пенсії за віком позивачу з 07.10.2009р. по 03.03.2018р. – шляхом призначення її знову, відповідно до норм Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", в розмірі не меншому за прожитковий мінімум для осіб, які втратили працездатність, на підставі документів, що знаходяться в пенсійній справі, з проведенням індексації і компенсацією втрати частини доходів залишено без розгляду.

Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 23.10.2018 року у справі №0440/6766/18 в задоволені позовних вимог відмовлено.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 23.10.2018 року

Позивач, не погодившись з рішенням суду, звернувся з апеляційною скаргою, яку просить задовольнити та прийняти нове рішення про задоволення позову в повному обсязі.

За результатами розгляду означеної апеляційної скарги у справі №0440/6766/18, постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 23.04.2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково. Рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 23.10.2018 року скасовано. Прийняте нове судове рішення. Адміністративний позов ОСОБА_1 задовольнити частково. Визнано протиправним та скасовано рішення про відмову у поновленні пенсії ОСОБА_1 , викладене в відмові Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області №35652-18 від 11.04.2018р. Визнано протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області щодо не поновлення пенсії ОСОБА_1 . Зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області провести поновлення та виплату пенсії за віком ОСОБА_1 з 04 березня 2018 року відповідно до норм Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", в розмірі не меншому за прожитковий мінімум для осіб, які втратили працездатність. В решті позовних вимог відмовлено.

При цьому, в даному судовому рішенні від 23.04.2019 року судом апеляційної інстанції зазначено, що з урахуванням часу звернення ОСОБА_1 з позовом до суду – 04.09.2018 року, тому ухвалою суду від 23.10.2018 року правомірно було залишено без розгляду позовні вимоги за період з 07.10.2009 року по 03.03.2018 року.

Як зазначив позивач у поданій до суду позовній заяві, що 28.07.2020 на прийомі у адвоката Вадима Меламеда в Ізраїлі, позивачу стало відомо, що останній з 07.10.2009 року має повне право на пенсію і що немає жодної необхідності чекати створення якого б то не було нового закону або укладення міждержавного договору.

У зв`язку із чим, як вже було судом зазначено вище,19.11.2020 року через систему «Електронний суд» представник позивача звернувся до суду за захистом порушених прав ОСОБА_1 . В поданій до суду позовній заяві представник позивача просив суд:в изнати рішення, дії чи бездіяльність відповідача, щодо не виплати недоотриманої пенсії ОСОБА_1 за період з 07.10.2009 по 04.03.2018 року протиправними та дискримінаційними; зобов`язати відповідача - Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області вчинити певні дії - виплатити недоотриману пенсію ОСОБА_1 за період з 07.10.2009 по 04.03.2018 року, відповідно до норм Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» з урахуванням індексації та з нарахуванням індексації втрати частини доходів.

Вирішуючи спірні правовідносини, суд зазначає наступне.

Статтею 1 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 №1058-IV встановлено, що пенсія - це щомісячна пенсійна виплата в солідарній системі загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, яку отримує застрахована особа в разі досягнення нею передбаченого цим Законом пенсійного віку чи визнання її особою з інвалідністю, або отримують члени її сім`ї у випадках, визначених цим Законом.

Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 49 Закону №1058-ІV виплата пенсії за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду або за рішенням суду припиняється:

1) якщо пенсія призначена на підставі документів, що містять недостовірні відомості;

2) на весь час проживання пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України;

3) у разі смерті пенсіонера;

4) у разі неотримання призначеної пенсії протягом 6 місяців підряд;

5) в інших випадках, передбачених законом.

Згідно зі статтею 51 Закону №1058-IV у разі виїзду пенсіонера на постійне місце проживання за кордон пенсія, призначена в Україні, за заявою пенсіонера може бути виплачена йому за шість місяців наперед перед від`їздом, рахуючи з місяця, що настає за місяцем зняття з обліку за місцем постійного проживання. Під час перебування за кордоном пенсія виплачується в тому разі, якщо це передбачено міжнародним договором України, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України.

Рішенням Конституційного Суду України від 07.10.2009 року №25-рп/2009 пункт 2 частини першої статті 49, друге речення статті 51 Закону №1058-ІV щодо припинення виплати пенсії на весь час проживання (перебування) пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України, Конституційний Суд України визнав такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційним). Зазначені положення Закону № 1058-ІV втратили чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.

Як зазначено в пункті 3.3. цього Рішення, оспорюваними нормами Закону №1058-IV держава всупереч конституційним гарантіям соціального захисту для всіх осіб право на соціальний захист поставила в залежність від факту укладення Україною з відповідною державою міжнародного договору з питань пенсійного забезпечення. Таким чином, держава всупереч конституційним гарантіям соціального захисту для всіх осіб, що мають право на отримання пенсії у старості, на законодавчому рівні позбавила цього права пенсіонерів у тих випадках, коли вони обрали постійним місцем проживання країну, з якою не укладено відповідного договору. Виходячи із правової, соціальної природи пенсій, право громадянина на одержання призначеної йому пенсії не може пов`язуватися з такою умовою, як постійне проживання в Україні; держава відповідно до конституційних принципів зобов`язана гарантувати це право незалежно від того, де проживає особа, якій призначена пенсія, в Україні чи за її межами.

У рішенні ЄСПЛ від 07.11.2013 у справі «Пічкур проти України» (заява №10441/06, пункти 41-43, 52) Суд акцентував увагу на тому, що: якщо в Договірній державі є чинне законодавство, яким передбачено право на соціальні виплати, обумовлені або не обумовлені попередньою сплатою внесків, це законодавство має вважатися таким, що породжує майновий інтерес, який підпадає під дію статті 1 Першого протоколу, для осіб, що відповідають вимогам такого законодавства; хоча Перший протокол не включає в себе право на отримання будь-яких видів виплат з соціального страхування, якщо держава вирішує створити механізм соціальних виплат, вона повинна зробити це у спосіб, що відповідає статті 14 […]; сторони провадження не оскаржували того, що якби заявник продовжив проживати на території України, він і надалі б отримував пенсію; із цього випливає, що інтереси заявника належать до сфери застосування статті 1 Першого протоколу та права на майно, яке вона гарантує; Судом встановлено, що Уряд не надав ніякого обґрунтування позбавлення заявника його пенсії лише через те, що він проживав за кордоном; ані рішення Конституційного Суду України від 07 жовтня 2009 року не вказує на те, що національні органи наводили відповідні причини для виправдання відмінності у ставленні, на яку заявник скаржився, ані Уряд під час провадження в Суді не навів жодних таких обґрунтувань.

У пункті 53 цього рішення також наголошено, що Суд неодноразово повторював, що Конвенція є живим інструментом, який повинен тлумачитися «з огляду на умови сьогодення» (див. рішення ЄСПЛ від 25.04.1978 у справі «Тайрер проти Сполученого Королівства» (Tyrer v. the United Kingdom), пункт 31, Series A №26), а підвищення мобільності населення, більш високі рівні міжнародного співробітництва та інтеграції, а також розвиток банківського обслуговування та інформаційних технологій більше не виправдовують здебільшого технічних обмежень щодо осіб, які отримують соціальні виплати, проживаючи за кордоном, що могли вважатися розумними на початку 1950-х років.

У рішенні ЄСПЛ від 20.01.2012 у справі «Рисовський проти України» Суд підкреслив особливу важливість принципу «належного урядування». Він передбачає, що в разі, коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема, якщо справа впливає на основоположні права людини, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб (пункт 70 цього рішення).

Відповідно до частин 1 та 2 статті 46 Закону №1058-ІV нараховані суми пенсії, на виплату яких пенсіонер мав право, але не отримав своєчасно з власної вини, виплачуються за минулий час, але не більше ніж за три роки до дня звернення за отриманням пенсії. У цьому разі частина суми неотриманої пенсії, але не більш як за 12 місяців, виплачується одночасно, а решта суми виплачується щомісяця рівними частинами, що не перевищують місячного розміру пенсії.

Нараховані суми пенсії, не отримані з вини органу, що призначає і виплачує пенсію, виплачуються за минулий час без обмеження будь-яким строком з нарахуванням компенсації втрати частини доходів.

Згідно із частиною 2 статті 49 Закону №1058-IV поновлення виплати пенсії здійснюється за рішенням територіального органу Пенсійного фонду протягом 10 днів після з`ясування обставин та наявності умов для відновлення її виплати. Виплата пенсії поновлюється в порядку, передбаченому статтею 46 цього Закону.

Отже, відповідно до застосованих судом правових норм право особи на отримання пенсії як складова частина права на соціальний захист є її конституційним правом. З 07.10.2009 виникли підстави для поновлення конституційного права особи на виплату пенсії, виплата якої була зупинена на підставі положень зазначеного Закону №1058-ІV. Із цього часу орган Пенсійного фонду має відновити виплату пенсії громадянам України, які виїхали на постійне місце проживання за кордон.

Наведене відповідає правовій позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеної у постанові від 20.05.2020 у справі №815/1226/18.

У вказаній постанові Велика Палата Верховного Суду сформулювала наступні правові висновки.

Пенсія за віком призначається конкретній особі на підставі наявного страхового стажу та розміру заробітної плати, яку вона отримувала, та відповідно до відрахувань до спеціального фонду.

При цьому, пенсія за віком призначається особі один раз та виплачується державою протягом всього життя пенсіонера, крім виняткових випадків, що можуть бути встановлені законом. Водночас пенсія стає «нарахованою» в момент призначення пенсії і залишається такою («нарахованою») до її чергової зміни.

У свою чергу, спеціальне законодавство у сфері соціального захисту, а саме стаття 46 Закону №1058-IV, визначає, що нараховані суми пенсії, не отримані з вини органу, що призначає і виплачує пенсію, виплачуються за минулий час без обмеження будь-яким строком з нарахуванням компенсації втрати частини доходів

Аналіз зазначених положень статті 46 Закону №1058-IV свідчить про те, що в Україні не існувало та не існує на сьогодні жодного строкового обмеження стосовно виплати пенсії у визначеному законодавством розмірі за минулий час, яку особа не отримувала з вини держави в особі її компетентних органів.

Відповідно до пункту 3 резолютивної частини Рішення від 07.10.2009 №25-рп/2009 Конституційний Суд України звернув увагу Верховної Ради України на необхідність приведення у відповідність до Конституції України (254к/96-ВР) положень інших законів, які регламентують виплату пенсій пенсіонерам, які постійно проживають у державах, з якими Україною не укладено відповідного договору, а також прийняття закону про відшкодування матеріальної і моральної шкоди, завданої фізичним або юридичним особам актами і діями, що визнані неконституційними.

З метою забезпечення правової визначеності Конституційний Суд України у своєму рішенні звернув увагу Верховної Ради України на необхідність внесення відповідних змін до законодавства, які до цього часу не були внесені.

Водночас відсутність чіткого законодавчого механізму щодо відновлення виплати пенсій особам, які виїхали на постійне проживання за межі України, призвело до ситуації, за якої громадяни України були позбавлені можливості отримувати належні їм пенсійні виплати, або створювалися умови за яких пенсіонерам, які проживають за межами України, для отримання належних їм пенсійних виплат необхідно було докласти значних зусиль, зокрема, звертатись до суду.

Невиконання державою покладених на неї обов`язків щодо соціального забезпечення та захисту громадян породжує масові звернення до суду з позовами про визнання неправомірними дій органів пенсійного фонду, що, серед іншого, підриває довіру громадян до належного виконання всіма суб`єктами владних повноважень своїх функції та до можливості отримати в старості з боку держави в обмін на свою трудову діяльність справедливий соціальний захист.

Зважаючи на те, що нарахування пенсії в повному обсязі («правильному» розмірі) покладається на відповідний територіальний орган Пенсійного фонду, непроведення відповідачем поновлення виплати пенсії позивачці після 07.10.2009 свідчить про те, що його бездіяльність призвела до триваючого порушення права пенсіонера на отримання пенсійних виплат, яке було відновлено на підставі зазначеного Рішення Конституційного Суду України.

Отже, за таких обставин обмеження права пенсіонера на отримання належної йому пенсії певними строками є неприпустимим. Відновлення виплати пенсії має проводитися з дати ухвалення Рішення Конституційним Судом України від 07.10.2009 року у справі №25-рп/2009 без обмеження її виплати жодними строками.

З урахуванням вищенаведених правових висновків Великої Палати Верховного Суду, суду доходить до висновку, що у спірних правовідносинах відповідачем допущена протиправна бездіяльність, яка полягає у не поновленні виплати позивачу пенсії з 07.10.2009.

З огляду на вказане, з метою захисту порушених прав позивача та з урахуванням того, що позивачу з 04.03.2018 поновлено виплату пенсії, наявні підстави для зобов`язання відповідача з 07.10.2009 провести поновлення виплати пенсії ОСОБА_1 та здійснити виплату пенсії за період з 07.10.2019 по 03.03.2018.

Доводи відповідача про відсутність підстав для поновлення виплати пенсії позивача з 07.10.2009, спростовуються вищенаведеними висновками Великої Палати Верховного Суду у справі №815/1226/18.

Суд звертає увагу, що поновлення виплати пенсії з 04.03.2018 на підставі відповідної заяви позивача не позбавляє відповідача обов`язку на виконання рішення Конституційного Суду України від 07.10.2009 поновити позивачу виплату пенсії саме з 07.10.2009.

Що стосується доводів відповідача про те, що позивачем пропущений строк звернення до суду з даним позовом, суд звертає увагу, що у силу правового висновку постанови Великої Палати Верховного Суду від 20.05.2020р. у справі №815/1226/18 пенсійні спори за позовами громадян підлягають розгляду без застосування строку давності. Таким чином, суд дійшов висновку, що позивачем не пропущено строк звернення до суду.

Щодо вимоги позивача про проведенням індексації, то суд вважає, що така вимога не підлягає задоволенню з огляду на те, що порядок індексації та перерахунку пенсій визначений ст. 42 Закону № 1058-IV. Однак питання розміру виплати пенсії, як і визначення базового місяця, належить до компетенції органу Пенсійного фонду при поновленні пенсії, нарахуванні та виплаті відповідних сум.

Аналогічного висновку дійшла Велика Палата Верховного Суду у постанові від 20.05.2020 в справі № 815/1226/18.

Отже, звернення до суду з такими вимогами є передчасними, оскільки задоволення позову в цій частині свідчитиме про вирішення спору, який ще не виник, що не відповідає засадам адміністративного судочинства.

Аналогічна правова позиція висловлена у постанові Верховного Суду від 08.11.2021 року у справі №460/8138/20.

Крім того, позивач просить здійснити компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з невиплатою пенсії за спірний період.

Оцінюючи позовні вимоги в цій частині, суд зазначає, що відповідно до ч. 2 ст. 49 Закону № 1058-IV поновлення виплати пенсії здійснюється за рішенням територіального органу Пенсійного фонду протягом 10 днів після з`ясування обставин та наявності умов для відновлення її виплати. Виплата пенсії поновлюється в порядку, передбаченому частиною третьою статті 35 та статтею 46 цього Закону.

Водночас частиною другою статті 46 Закону № 1058-IV, до якої відсилає частина друга статті 49 цього Закону, передбачено, що нараховані суми пенсії, не отримані з вини органу, що призначає і виплачує пенсію, виплачуються за минулий час без обмеження будь-яким строком з нарахуванням компенсації втрати частини доходів.

Компенсація втрати частини пенсії у зв`язку з порушенням строків її виплати пенсіонерам здійснюється згідно із Закону України "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати" від 19.10.2000 № 2050-III (далі Закон № 2050-III) та Постанови Кабінету Міністрів України від 21.02.2001 №159 "Про затвердження Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати" (далі Порядок № 159).

Так, статтями 1, 2 Закону № 2050-III передбачено, що підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи). Компенсація громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом.

Відповідно до ст. 3 Закону № 2050-III сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов`язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу (інфляція місяця, за який виплачується доход, до уваги не береться).

Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру, в тому числі й пенсії.

За змістом пунктів 1, 2 Порядку № 159 дія цього Порядку поширюється на підприємства, установи та організації всіх форм власності і господарювання та застосовується у всіх випадках порушення встановлених термінів виплати грошових доходів, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи). Компенсація громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати (далі компенсація) проводиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати грошових доходів, нарахованих громадянам за період, починаючи з 1 січня 2001 року.

Згідно з пунктом 3 Порядку № 159 компенсації підлягають такі грошові доходи разом із сумою індексації, які одержують громадяни в гривнях на території України і не мають разового характеру як, зокрема, пенсії (з урахуванням надбавок, доплат, підвищень до пенсії, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги на прожиття, щомісячної державної грошової допомоги та компенсаційних виплат).

Суд зазначає, що дія зазначених нормативних актів поширюється на підприємства, установи та організації всіх форм власності і господарювання та застосовується у всіх випадках порушення встановлених термінів виплати грошових доходів, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи), та стосується усіх доходів, які одержують громадяни в гривнях на території України і не мають разового характеру, у тому числі пенсії.

Таким чином, позовні вимоги в частині виплати компенсації частини доходів за період з 07.10.2009 по 03.03.2018 є підставними та підлягають до задоволення, що узгоджується із правовою позицією, викладеною у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20.05.2020 у справі № 815/1226/18.

Також, аналогічна правова позиція висловлена у постанові Верховного Суду від 08.11.2021 року у справі №460/8138/20.

До того ж, в даному випадку належним способом захисту прав позивача є:

- визнання протиправною відмови Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області у поновленні ОСОБА_1 пенсії за віком з 07.10.2009 року по 03.03.2018 року відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування";

- зобов`язання Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області з 07.10.2009 року поновити ОСОБА_1 виплату пенсії за віком відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" та провести виплату такої пенсії за період з 07.10.2009 року по 03.03.2018 року включно, з нарахуванням компенсації втрати частини доходів.

Згідно вимог статті 9 КАС України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Відповідно до ч. 1 ст.77 КАС України, Кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. Згідно ч. 2 ст. 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

За таких обставин, виходячи з меж заявлених позовних вимог, суд дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення позовних вимог.

Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, суд виходить з наступного.

Згідно з частиною першою статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Як вбачається з матеріалів справи, позивачем при зверненні до суду понесені судові витрати, пов`язані зі сплатою судового збору за подання позовної заяви до суду в розмірі 840,80 грн., що документально підтверджується квитанцією про сплату №35368 від 18.11.2020 року, яка роздрукована з мережі інтернету з порталу http://court.gov/ua/.

Отже, сплачений позивачем судовий збір за подачу позовної заяви до суду в сумі 908 грн. підлягає стягненню з Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області за рахунок бюджетних асигнувань.

Керуючись ст. ст. 2, 77, 78, 139, 242-243, 245-246, 258, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позовну заяву ОСОБА_1 , яка подана представником – адвокатом Меламедом Вадимом Борисовичем до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про визнання дій чи бездіяльності протиправними та дискримінаційним, зобов`язання вчинити певні дії– задовольнити частково.

Визнати протиправною відмову Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області у поновленні ОСОБА_1 пенсії за віком з 07.10.2009 року по 03.03.2018 року відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування".

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області з 07.10.2009 року поновити ОСОБА_1 виплату пенсії за віком відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" та провести виплату такої пенсії за період з 07.10.2009 року по 03.03.2018 року включно, з нарахуванням компенсації втрати частини доходів.

У задоволенні решти позовних вимог - відмовити.

Стягнути на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) за рахунок бюджетних асигнувань за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (код ЄДРПОУ 21910427) документально підтверджені судові витрати, пов`язані зі сплатою судового збору у розмірі 840,80 грн. (вісімсот сорок гривень вісімдесят копійок).

Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Третього апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Суддя С. В. Прудник