Рішення № 102369068, 01.12.2021, Дніпропетровський окружний адміністративний суд

Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:

розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Дніпро адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Чотирнадцятої кадрової комісії обласних прокуратур з атестації прокурорів місцевих прокуратур, військових прокуратур гарнізонів (на правах місцевих), Офісу Генерального прокурора, третя особа без самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача – Дніпропетровська обласна прокуратура про визнання протиправним та скасування рішення, -

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернувся до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Чотирнадцятої кадрової комісії обласних прокуратур з атестації прокурорів місцевих прокуратур, військових прокуратур гарнізонів (на правах місцевих) в якому просить: визнати протиправним та скасувати рішення № 2 від 11.03.2021р. Чотирнадцятої кадрової комісії обласних прокуратур з атестації прокурорів місцевих прокуратур, військових прокуратур гарнізонів (на правах місцевих) про неуспішне проходження першим заступником прокурора Новомосковської місцевої прокуратури ОСОБА_1 атестації.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що 11 березня 2021 року Кадрова комісія проводила співбесіду в рамках процедури атестації, зокрема, з ОСОБА_1 , в результаті чого, Кадровою комісією 11.03.2021 було прийнято рішення № 2 про неуспішне проходження ОСОБА_1 атестації. Кадрова комісія у Рішенні вказує, що на підставі досліджених матеріалів атестації, у тому числі отриманих пояснень прокурора, у неї наявні обґрунтовані сумніви щодо відповідності прокурора вимогам професійної етики, доброчесності. Позивач зазначає, що як розділ ІІ Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури» (№ 113-IX від 19.09.2019), так і Порядок роботи кадрових комісій, який затверджено наказом Генерального прокурора № 223, та інші накази Генерального прокурора, які стосуються проходження атестації згідно з Законом, не передбачають такої правової категорії як «обґрунтований сумнів». Твердження Кадрової комісії про невідповідність позивача вимогам доброчесності є невмотивованими, у зв`язку з тим, що Кадровою комісією конкретно не вказано якому саме критерію (вимозі) доброчесності не відповідає позивач. Кадрова комісія не могла зробити такий висновок, оскільки цією комісією не зазначено закон України, який визначає як перелік, так і зміст (їх лексичне визначення характеристик) вимог (критеріїв) доброчесності, як юридичної термінології, яка врегульовує відповідну сферу поведінки особи і яка є предметом дослідження в процедурі атестації. Твердження Кадрової комісії, які наведені в Рішенні, ґрунтуються на висновку службової перевірки та викладеної у ньому інформації про можливі протиправні дії, допущені окремими працівниками прокуратури Дніпропетровської області під час розслідування кримінального провадження стосовно службових осіб ТОВ «Альянс». Сама по собі будь-яка інформація, в тому числі та, яка викладена у висновках службового розслідування, не доводить і не спростовує викладені у такому документі обставини, така інформаціє є приводом і підставою для ініціювання дисциплінарного провадження. Виключно в рамках такого дисциплінарного провадження інформація, яка стала підставою і приводом для його ініціювання, може бути перевірена. Тому Кадрова комісія, як неуповноважений орган на здійснення дисциплінарного провадження відносно позивача, за відносності будь-яких рішень в порядку ст. 48 ЗУ «Про прокуратуру» про допущення позивачем порушення норм Кодексу професійної етики та поведінки прокурорів при розслідуванні кримінального провадження стосовно службових осіб ТОВ «Альянс», протиправно, безпідставно та невмотивовано вказує про невідповідність ОСОБА_1 вимогам професійної етики та доброчесності. Зміна ОСОБА_1 посади з начальника відділу на посаду прокурора була обумовлена сімейними обставинами, за якими він мав потребу взяти відпустку по догляду за дитиною. Для оформлення документів для вказаної відпустки, позивачем було взято звичайно відпустку протягом якої він збирав документи, необхідні для подання заяви про відпустку по догляду за дитиною. Проте, як повідомили йому у відділу кадрів, з огляду на те, що він обіймає посаду начальника відділу його у таку відпустку ніхто не відпустить. У зв`язку з цим, позивач самостійно написав заяви про фактичне переведення його з посади начальника відділу на посаду прокурора та про надання йому відпустки по догляду за дитиною. За наслідком цього, його було переведено на посаду прокурора та надано відповідну відпустку по догляду за дитиною. Вказані обставини були залишені поза увагою Кадрової комісії та не були досліджені належним чином за матеріалами особової справи позивача. Комісією з позивачем не обговорювалось практичне завдання, незважаючи на те, що завершення обговорення з прокурором виконаного ним практичного завдання є обов`язковою умовою для проведення відкритого голосування щодо рішення комісії стосовно прокурора. Таким чином, позивач вважає, що оскаржуване рішення є протиправним та таким, що підлягає скасуванню.

Від Офісу Генерального прокурора до суду надійшов відзив на позовну заяву, в якому вказується, що Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури" запроваджено реформування системи органів прокуратури. Позивач успішно пройшов перші два етапи атестації - іспит у формі анонімного тестування з використанням комп`ютерної техніки з метою виявлення рівня знань та умінь у застосуванні закону, відповідності здійснювати повноваження прокурора та іспит у формі анонімного тестування на загальні здібності та навички з використанням комп`ютерної техніки. У зв`язку із цим, позивача було допущено до наступного етапу атестації - проведення співбесіди з метою виявлення відповідності прокурора вимогам професійної компетентності, професійної етики та доброчесності. Так, Чотирнадцятою кадровою комісією обласних прокуратур з атестації прокурорів місцевих прокуратур на виконання 13 розділу II Закону № 113-ІХ проведена співбесіда з метою виявлення відповідності кандидата вимогам професійної компетентності, професійної етики та доброчесності. Відповідно до висновку службової перевірки інформації про можливі протиправні дії, допущені окремими працівниками прокуратури Дніпропетровської області під час розслідування кримінального провадження стосовно службових осіб ТОВ «Альянс», затвердженого Генеральним прокурором України Луценком Ю.В. 29.07.2016, ОСОБА_1 підлягає притягненню до дисциплінарної відповідальності. Враховуючи, що відповідно до висновку службового розслідування інформація в частині незаконного виконання службових обов`язків у кримінальному провадженні стосовно осіб ТОВ «Альянс» ОСОБА_1 , останній допустив грубе порушення правил прокурорської етики, кадрова комісія відповідно до Закону № 113-IX та Порядку № 221 мала повноваження перевіряти та приймати до уваги події та поведінку позивача, яка сталася в 2016. За результатами співбесіди чотирнадцятою кадровою комісією обласних прокуратур з атестації прокурорів місцевих прокуратур було ухвалено рішення про неуспішне проходження атестації першим заступником керівника Новомосковської місцевої прокуратури Дніпропетровської області ОСОБА_1 від 11.03.2021 №2. Кадрова комісія не зобов`язана нормами Закону юридично довести чи встановити у деталях невідповідність прокурора конкурентному критерію, уповноважена лише вказати на чіткий перелік обставин, які стали підставою для прийняття кадровою комісією колегіального рішення, що підтверджує наявність у членів комісії обґрунтованих сумнівів щодо відповідності прокурора одному чи кільком із вказаних критеріїв. Відсутність у суду законодавчої можливості перевіряти ці обставини у зв`язку з об`єктивними причинами наприклад, таємність обговорення членами комісії кадрових комісій отриманої інформації, жодним чином не свідчить автоматично, що рішення кадрової комісії є неправомірним. Крім того, відповідач зазначає, що позивач є особою, що не успішно пройшов атестацію, тому його поновлення на посаді в органах прокуратури, усупереч конституційному принципу рівності громадян надасть йому привілеї перед прокурорами, які успішно пройшли атестацію. Відповідач зазначає, що суд не наділений повноваженнями здійснювати переоцінку щодо дотримання прокурором правил професійної етики та доброчесності, а також рівня професійної компетентності прокурора, та, відповідно, встановлювати відповідність прокурора цим вимогам, оскільки такі дискреційні повноваження мають виключно члени кадрової комісії. Таким чином, кадровою комісією ухвалено правомірне рішення про неуспішне проходження позивачем атестації, оскільки на підставі дослідження матеріалів атестації у комісії були наявні обґрунтовані сумніви щодо відповідності позивача вимогам професійної компетенції і доброчесності, оскаржуване рішення є правомірними, у задоволенні позову слід відмовити.

Від прокуратури Дніпропетровської області надійшли письмові пояснення, в яких зазначається, що за приписами п. 7 розділу II “Прикінцеві і перехідні положення” Закону № 113-ІХ прокурори та слідчі органів прокуратури, які на день набрання чинності цим Законом займають посади прокурорів і слідчих у Генеральній прокуратурі України, регіональних прокуратурах, місцевих прокуратурах, військових прокуратурах, можуть бути переведені на посаду прокурора в Офісі Генерального прокурора, обласних прокуратурах, окружних прокуратурах лише у разі успішного проходження ними атестації, яка проводиться у порядку, передбаченому цим розділом. Відповідно до п.19 розділу ІІ Закону України “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури” звільнення прокурорів за п.9 ч.1 ст.51 Закону України “Про прокуратуру” здійснюється за умови настання однієї з підстав, передбачених п.п.19 розділу ІІ Закону України “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури”. При цьому, такої умови як прийняття уповноваженими органами чи особами рішень про ліквідацію чи реорганізацію органу прокуратури, скорочення кількості прокурорів вказаним пунктом не передбачено. Третя особа зазначає, юридичним фактом, що зумовлює звільнення на підставі п.9 ч.1 ст.51 Закону України “Про прокуратуру” в даних випадках є рішення кадрової комісії про неуспішне проходження атестації. За наслідками проходження позивачем атестації чотирнадцятою кадровою комісією обласних прокуратур з атестації прокурорів місцевих прокуратур, військових прокуратур гарнізонів (на правах місцевих) прийнято рішення від 11.03.2021 №2 про неуспішне проходження ним атестації. Отже, на переконання відповідача, прокуратура області у спірних правовідносинах діяла на підставі у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України, а тому доводи позивача щодо протиправності рішення прокуратури області є необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.

Чотирнадцята кадрова комісія обласних прокуратур з атестації прокурорів місцевих прокуратур відзив на позовну заяву до суду не надала.

Позивачем подано відповідь на відзив, в якому позивач просив відхилити доводи відповідача, зазначені у відзиві та задовольнити позовну заяву в повному обсязі.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 19.04.2021 року позовну заяву залишено без руху.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 11.05.2021р. відкрито провадження по справі та згідно ч.2 ст.257 КАС України ухвалено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 15.06.2021р. у задоволенні клопотання позивача про об`єднання в одне провадження адміністративних справ по справі №160/5448/21 за позовом ОСОБА_1 до Чотирнадцятої кадрової комісії обласних прокуратур з атестації прокурорів місцевих прокуратур, військових прокуратур гарнізонів (на правах місцевих) про визнання протиправним та скасування рішення, - відмовлено.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 12.07.2021р. вирішено розглядати адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 за правилами загального позовного провадження із призначенням підготовчого судового засідання та зупинено провадження по справі до терміну встановленого судом - 08 вересня 2021 року.

Ухвалами Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 08.09.2021р. залучено до участі у справі №160/5448/21 в якості відповідача-2 – Офіс Генерального прокурора, в якості третьої особи без самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача – Дніпропетровську обласну прокуратуру та провадження по справі поновлено.

Також, ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 08.09.2021р. витребувано від Дніпропетровської обласної прокуратури додаткову інформацію та додаткові письмові докази, а саме: - висновок службової перевірки інформації про можливі протиправні дії, допущені окремими працівниками прокуратури Дніпропетровської області під час розслідування кримінального провадження стосовно службових осіб ТОВ «Альянс», затверджений Генеральним прокурором України Луценком Ю.В. 29.07.2016; - інформацію із підтверджуючими доказами щодо ознайомлення ОСОБА_1 із вказаним Висновком, який затверджений Генеральним прокурором України ОСОБА_2 29.07.2016р. (дата ознайомлення), - інформацію із підтверджуючими доказами щодо притягнення до дисциплінарно відповідальності, за результатами зазначеної службової перевірки на підставі вказаного Висновку від 29.07.2016р.

У судовому засіданні позивач підтримав позовні вимоги у повному обсязі, просив позов задовольнити.

Представник відповідачів 1, 2 та третьої особи у судовому засіданні проти задоволення позовних вимог заперечувала, у задоволенні позовних вимог просила відмовити.

Заслухавши позивача та представника відповідачів і третьої особи, дослідивши чинне законодавство та матеріали справи, суд доходить наступних висновків.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 з вересня 2015 року обіймав посаду начальника відділу нагляду за додержанням законів органами фіскальної служби управління нагляду у кримінальному провадженні прокуратури Дніпропетровської області.

На підставі заяви ОСОБА_1 від 20.07.2016р., Наказом прокуратури Дніпропетровської області №798к від 20.07.2016р. призначено молодшого радника юстиції Бобу Дмітрія Олександровича прокурором відділу процесуального керівництва при провадженні досудового розслідування територіальними органами поліції та підтримання державного обвинувачення управління нагляду за додержанням законів у кримінальному провадженні та координації правоохоронної діяльності прокуратури Дніпропетровської області, звільнивши з посади начальника відділу нагляду за додержанням законів органами фіскальної служби управління нагляду у кримінальному провадженні прокуратури Дніпропетровської області.

Згідно довідки від 27.01.2017 року № 925 про проходження таємної перевірки доброчесності, ОСОБА_1 , успішно пройшов таємну перевірку доброчесності.

З 21 липня по 29 серпня 2016 року включно ОСОБА_1 перебував у відпустці та на лікарняному, а також у відпустці по догляду за дитиною що підтверджується наказами №826к від 21.07.2016р., №983к від 19.08.2016р., листком непрацездатності АДБ №701777 від 10.08.2016р.

Верховною Радою України 19.09.2019 прийнято Закон України №113-ІХ “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури” (далі - “Закон №113-ІХ”), яким передбачено створення у системі органів прокуратури Офісу Генерального прокурора, офісів обласних прокуратур.

Згідно з пунктом 7 розділу ІІ “Прикінцеві і перехідні положення” Закону №113-IX прокурори, які на день набрання чинності цим Законом займають посади прокурорів у Генеральній прокуратурі України, регіональних прокуратурах, місцевих прокуратурах, військових прокуратурах, можуть бути переведені на посаду прокурора в Офісі Генерального прокурора, обласних прокуратурах, окружних прокуратурах лише у разі успішного проходження ними атестації, яка проводиться у порядку, передбаченому цим розділом.

На виконання викладених вимог Закону, наказом Генерального прокурора №221 від 03.10.2019 року затверджено Порядок проходження прокурорами атестації (далі - Порядок №221).

Наказом Генерального прокурора від 17.10.2019р. №233 затверджено Порядок роботи кадрових комісій.

Як встановлено судом та не заперечується відповідачами позивач успішно пройшов два перші етапи атестації.

Враховуючи успішне проходження перших двох етапів атестації, позивача було допущено до третього етапу атестації у формі проведення співбесіди з метою виявлення відповідності прокурора вимогам професійної компетентності, професійної етики та доброчесності, з виконанням письмового практичного завдання.

Матеріалами справи підтверджено, що 11.03.2021р. ОСОБА_1 приймав участь у третьому етапі атестації - співбесіди з метою виявлення відповідності прокурора вимогам професійної компетентності, професійної етики та доброчесності.

Згідно з протоколом №9 засідання Кадрової комісії №14 від 11.03.2021 року, члени комісії одноголосно, з урахуванням результату проведення співбесіди з метою виявлення відповідності прокурора вимогам професійної компетентності, професійної етики та доброчесності, ухвалили рішення про неуспішне проходження ОСОБА_1 атестації.

11.03.2021 року Кадровою комісією № 14 прийнято рішення №2 «Про неуспішне проходження прокурором атестації».

У вказаному рішенні зазначено, що у Комісії наявні обґрунтовані сумніви щодо відповідності прокурора вимогам професійної компетентності професійної етики та доброчесності зокрема:

Відповідно до висновку службової перевірки інформації про можливі протиправні дії, допущені окремими працівниками прокуратури Дніпропетровської області під час розслідування кримінального провадження стосовно службових осіб ТОВ «Альянс», затвердженого Генеральним прокурором України ОСОБА_2 29.07.2016, ОСОБА_1 підлягає притягненню до дисциплінарної відповідальності.

Так, відповідно до висновку вказаного службового розслідування усупереч вимогам пунктів 3.8 та 7.3 (здійснення належного контролю за станом процесуального керівництва) Положення про управління нагляду у кримінальному провадженні прокуратури Дніпропетровської області, затвердженого наказом виконувача обов`язків прокурора Дніпропетровської області від 06.05.2016 № 137, начальник відділу нагляду за додержанням законів органами фіскальної служби управління нагляду у кримінальному провадженні прокуратури Дніпропетровської області ОСОБА_1 не забезпечив належний контроль за станом процесуального керівництва у кримінальному провадженні №32015040650000054 стосовно службових осіб ТОВ «Альянс» за фактом ухилення від сплати податків за ознаками правопорушення, передбаченого ч.3 ст.212 КК України.

На запитання членів кадрової комісії, чому ОСОБА_1 звільнений із займаної посади начальника відділу у липні 2016 року пояснив, що його не звільняли. На запитання членів комісії, чи притягували його до дисциплінарної відповідальності ОСОБА_1 відповів, що його не притягували до дисциплінарної відповідальності. Разом з тим, відповідно до матеріалів, наданих Генеральною Інспекцією Офісу Генерального прокурора, виникають обґрунтовані сумніви у правдивості пояснень прокурора Бобу Д.О., оскільки згідно матеріалів, під час перевірки відповідно до наказу прокурора Дніпропетровської області від 21.07.2016 № 826к ОСОБА_1 надано частину щорічної відпустки з 21.07.2016 по 19.08.2016 та наказом прокурора Дніпропетровської області від 19.08.2016 № 983к йому продовжено відпустку по 29.08.2016.

Згідно довідки прокурора відділу прокуратури Дніпропетровської області Борисова С. з вищевказаним висновком службового розслідування ОСОБА_1 не можливо ознайомити у зв`язку із перебуванням за межами області та знаходженням у відпустці по догляду за дитиною та планується ознайомити із ним 09.09.2016.

За вказаних обставин, Комісія прийшла до висновку, що перший заступник прокурора Новомосковської місцевої прокуратури Дніпропетровської області ОСОБА_3 неуспішно пройшов атестацію.

Позивач не погодившись із вказаним рішенням Чотирнадцятої кадрової комісії обласних прокуратур з атестації прокурорів місцевих прокуратур, військових прокуратур гарнізонів (на правах місцевих) від 11 березня 2021 року звернувся до суду з даним позовом,

Відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно ст.22 Конституції України, конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані.

При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.

Згідно із ст.24 Конституції України громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом.

Не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.

Згідно ст. 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом, кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

Відповідно до пункту 14 частини першої статті 92 Конституції України виключно законами України визначаються організація і діяльність прокуратури.

Правові засади організації і діяльності прокуратури України, статус прокурорів, порядок здійснення прокурорського самоврядування, а також систему прокуратури України визначає Закон України «Про прокуратуру» №1697-VІІ від 14.10.2014.

Згідно з частиною 1 статті 4 вказаного Закону організація та діяльність прокуратури України, статус прокурорів визначаються Конституцією України, цим та іншими законами України, чинними міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Відповідно до частини 1 статті 7 Закону України «Про прокуратуру» (у редакції, діючій до внесення змін Законом України від 19.09.2019 №113-IX) систему прокуратури України становлять: 1) Генеральна прокуратура України; 2) регіональні прокуратури; 3) місцеві прокуратури; 4) військові прокуратури; 5) Спеціалізована антикорупційна прокуратура.

Законом України від 19.09.2019 №113-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури» (далі - Закон №113-IX), який набрав чинності 25.09.2019, запроваджено реформування системи органів прокуратури та у зв`язку з цим внесено зміни до деяких законодавчих актів України, зокрема, до Закону України «Про прокуратуру».

Так, відповідно до підпункту 2 пункту 21 Закону №113-IX у Законі України «Про прокуратуру» у статті 7: у частині першій: пункт 1 викласти в такій редакції: «1) Офіс Генерального прокурора»; у пункті 2 слово «регіональні» замінити словом «обласні»; у пункті 3 слово «місцеві» замінити словом «окружні»; пункт 4 виключити.

Отже, згідно з частиною 1 статті 7 Закону України «Про прокуратуру» (у редакції Закону України від 19.09.2019 №113-IX) систему прокуратури України становлять: Офіс Генерального прокурора; обласні прокуратури; окружні прокуратури; Спеціалізована антикорупційна прокуратура.

Згідно з пунктом 7 розділу ІІ «Прикінцеві і перехідні положення» Закону №113-IX прокурори, які на день набрання чинності цим Законом займають посади прокурорів у Генеральній прокуратурі України, регіональних прокуратурах, місцевих прокуратурах, військових прокуратурах, можуть бути переведені на посаду прокурора в Офісі Генерального прокурора, обласних прокуратурах, окружних прокуратурах лише у разі успішного проходження ними атестації, яка проводиться у порядку, передбаченому цим розділом.

Атестація здійснюється згідно з Порядком проходження прокурорами атестації, який затверджується Генеральним прокурором. Прокурори Генеральної прокуратури України, регіональних прокуратур, місцевих прокуратур, військових прокуратур (у тому числі ті, які були відряджені до Національної академії прокуратури України для участі в її роботі на постійній основі) мають право в строк, визначений Порядком проходження прокурорами атестації, подати Генеральному прокурору заяву про переведення на посаду прокурора в Офісі Генерального прокурора, обласних прокуратурах, окружних прокуратурах. У заяві також повинно бути зазначено про намір пройти атестацію, надано згоду на обробку персональних даних, на застосування процедур та умов проведення атестації. Форма та порядок подачі заяви визначаються Порядком проходження прокурорами атестації. Предметом атестації є оцінка: 1) професійної компетентності прокурора; 2) професійної етики та доброчесності прокурора (пункти 9, 10, 12 розділу ІІ «Прикінцеві і перехідні положення» Закону №113-IX).

Згідно з частиною 2 статті 9 Закону України «Про прокуратуру» (у редакції Закону України Закону №113-IX) усі накази Генерального прокурора оприлюднюються державною мовою на офіційному веб-сайті Офісу Генерального прокурора на наступний робочий день після їх підписання з додержанням вимог режиму таємності. Накази Генерального прокурора, що є нормативно-правовими актами, набирають чинності з дня їх оприлюднення, якщо інше не передбачено самим актом, але не раніше дня оприлюднення.

Відповідно до пунктів 1, 9 та 10 розділу I Порядку №221 атестація прокурорів - це встановлена розділом II «Прикінцеві і перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури» (далі - Закон) та цим Порядком процедура надання оцінки професійній компетентності, професійній етиці та доброчесності прокурорів Генеральної прокуратури України, регіональних прокуратур, місцевих прокуратур і військових прокуратур.

Атестація проводиться на підставі письмової заяви прокурора Генеральної прокуратури України, регіональної прокуратури, місцевої прокуратури, військової прокуратури про переведення на посаду прокурора відповідно в Офісі Генерального прокурора, обласних прокуратурах, окружних прокуратурах, в якій зазначено про намір пройти атестацію, надано згоду на обробку персональних даних і на застосування процедур та умов проведення атестації. Форми типових заяв прокурора встановлено у додатку 2 до цього Порядку.

Заява, вказана у пункті 9 розділу I цього Порядку, подається Генеральному прокурору прокурорами Генеральної прокуратури України (включаючи прокурорів Головної військової прокуратури, прокурорів секретаріату Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії прокурорів), прокурорами регіональних прокуратур, військових прокуратур регіонів (на правах регіональних), прокурорами місцевих прокуратур, військових прокуратур гарнізонів та інших військових прокуратур (на правах місцевих) до 15.10.2019 (включно). Заява підписується прокурором особисто.

Згідно з п.13 розділу II Закону №113-ІХ атестація прокурорів включає такі етапи:

1) складення іспиту у формі анонімного письмового тестування або у формі анонімного тестування з використанням комп`ютерної техніки з метою виявлення рівня знань та умінь у застосуванні закону, відповідності здійснювати повноваження прокурора. Результати анонімного тестування оприлюднюються кадровою комісією на офіційному вебсайті Генеральної прокуратури України або Офісу Генерального прокурора не пізніше ніж за 24 години до проведення співбесіди;

2) проведення співбесіди з метою виявлення відповідності прокурора вимогам професійної компетентності, професійної етики та доброчесності. Для оцінки рівня володіння практичними уміннями та навичками прокурори виконують письмове практичне завдання.

Атестація може включати інші етапи, непроходження яких може бути підставою для ухвалення кадровою комісією рішення про неуспішне проходження атестації прокурором. Перелік таких етапів визначається у Порядку проходження прокурорами атестації, який затверджує Генеральний прокурор.

Пунктом 6 розділу І Порядку № 221 визначено, що атестація включає такі етапи: 1) складання іспиту у формі анонімного тестування з використанням комп`ютерної техніки з метою виявлення рівня знань та умінь у застосуванні закону, відповідності здійснювати повноваження прокурора; 2) складання іспиту у формі анонімного тестування на загальні здібності та навички з використанням комп`ютерної техніки; 3) проведення співбесіди з метою виявлення відповідності прокурора вимогам професійної компетентності, професійної етики та доброчесності. Для оцінки рівня володіння практичними уміннями та навичками прокурори виконують письмове практичне завдання.

Вищевказані вимоги ОСОБА_1 дотримано, ним подано заяву у встановлений строк і за визначеною формою, у зв`язку з чим його допущено до проходження атестації прокурорів, що сторонами не заперечувалось.

Судом встановлено та сторонами не заперечувалось, що позивач успішно пройшов перші два етапи атестації - іспит у формі анонімного тестування з використанням комп`ютерної техніки з метою виявлення рівня знань та умінь у застосуванні закону, відповідності здійснювати повноваження прокурора та іспит у формі анонімного тестування на загальні здібності та навички з використанням комп`ютерної техніки.

У зв`язку із цим позивача було допущено до наступного етапу атестації - проведення співбесіди з метою виявлення відповідності прокурора вимогам професійної компетентності, професійної етики та доброчесності.

При цьому, суд вказує, що доводи позивача, якими він обґрунтовує позовні вимоги, стосуються останнього (третього) етапу атестації - співбесіди.

Пунктом 13 розділу II Закону №113-ІХ передбачено таку обов`язкову складову процедури атестації, як проведення співбесіди з метою виявлення відповідності кандидата вимогам професійної компетентності, професійної етики та доброчесності.

Згідно з п.8 розділу IV Порядку №221 співбесіда проводиться кадровою комісією з прокурором державною мовою в усній формі. Співбесіда з прокурором може бути проведена в один день із виконанням ним практичного завдання.

Співбесіда полягає в обговоренні результатів дослідження членами комісії матеріалів атестації щодо дотримання прокурором правил професійної етики та доброчесності, а також рівня професійної компетентності прокурора, зокрема, з огляду на результати виконаного ним практичного завдання (пункт 12 розділу IV Порядку №221).

За змістом п. 13 розділу IV Порядку №221 співбесіда прокурора складається з таких етапів: 1) дослідження членами комісії матеріалів атестації; 2) послідовне обговорення з прокурором матеріалів атестації, у тому числі у формі запитань та відповідей, а також обговорення питання виконаного ним практичного завдання. Співбесіда проходить у формі засідання комісії.

Обговорення відбувається шляхом опитування прокурора членами Комісії та надання ним відповідей і пояснень. Під час співбесіди підлягають обговоренню питання, які Комісією вважаються важливими, у тому числі ті, які можуть впливати на формування громадської думки щодо професійної етики та доброчесності прокурора.

Відповідно до пункту 12 Порядку №233 рішення комісії, крім зазначених в абзаці другому цього пункту, в тому числі процедурні, обговорюється її членами і ухвалюються шляхом відкритого голосування більшістю голосів, присутніх на засіданні членів комісії. Член комісії вправі голосувати "за" чи "проти" рішення комісії. У разі рівного розподілу голосів, приймається рішення, за яке проголосував голова комісії.

Рішення про успішне проходження прокурором атестації за результатами співбесіди ухвалюється шляхом відкритого голосування більшістю від загальної кількості членів комісії. Якщо рішення про успішне проходження прокурором атестації за результатами співбесіди не набрало чотирьох голосів, комісією ухвалюється рішення про неуспішне проходження прокурором атестації.

Рішення про неуспішне проходження атестації повинно бути мотивованим із зазначенням обставин, що вплинули на його прийняття.

Рішення кадрової комісії є, згідно із Законом №113, безальтернативною підставою для прийняття наказу про звільнення позивача з посади, останнє має ознаки рішення суб`єкта владних повноважень, з огляду на що, має відповідати вимогам частини другої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, відповідно до змісту якої, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Судом встановлено, що 11.03.2021 за результатами проведеної співбесіди з метою виявлення відповідності прокурора вимогам професійної компетентності, професійної етики та доброчесності Чотирнадцятою кадровою комісією обласних прокуратур з атестації прокурорів місцевих прокуратур, військових прокуратур гарнізонів (на правах місцевих) прийнято рішення №2 «Про неуспішне проходження прокурором атестації». В обґрунтування прийнятого рішення кадрова комісія зазначила, що на підставі дослідження матеріалів атестації, у тому числі отриманих пояснень прокурора, у Комісії наявні обґрунтовані сумніви щодо відповідності прокурора вимогам професійної компетентності та доброчесності, зокрема:

Відповідно до висновку службової перевірки інформації про можливі протиправні дії, допущені окремими працівниками прокуратури Дніпропетровської області під час розслідування кримінального провадження стосовно службових осіб ТОВ «Альянс», затвердженого Генеральним прокурором України Луценком Ю.В. 29.07.2016, ОСОБА_1 підлягає притягненню до дисциплінарної відповідальності.

Так, відповідно до висновку вказаного службового розслідування усупереч вимогам пунктів 3.8 та 7.3 (здійснення належного контролю за станом процесуального керівництва) Положення про управління нагляду у кримінальному провадженні прокуратури Дніпропетровської області, затвердженого наказом виконувача обов`язків прокурора Дніпропетровської області від 06.05.2016 № 137, начальник відділу нагляду за додержанням законів органами фіскальної служби управління нагляду у кримінальному провадженні прокуратури Дніпропетровської області ОСОБА_1 не забезпечив належний контроль за станом процесуального керівництва у кримінальному провадженні №32015040650000054 стосовно службових осіб ТОВ «Альянс» за фактом ухилення від сплати податків за ознаками правопорушення, передбаченого ч.3 ст.212 КК України.

На запитання членів кадрової комісії, чому ОСОБА_1 звільнений із займаної посади начальника відділу у липні 2016 року пояснив, що його не звільняли. На запитання членів комісії, чи притягували його до дисциплінарної відповідальності ОСОБА_1 відповів, що його не притягували до дисциплінарної відповідальності. Разом з тим, відповідно до матеріалів, наданих Генеральною інспекцією Офісу Генерального прокурора, виникають обґрунтовані сумніви у правдивості пояснень прокурора ОСОБА_1 , оскільки згідно матеріалів, під час перевірки відповідно до наказу прокурора Дніпропетровської області від 21.07.2016 № 826к ОСОБА_1 надано частину щорічної відпустки з 21.07.2016 по 19.08.2016 та наказом прокурора Дніпропетровської області від 19.08.2016 № 98Зк йому продовжено відпустку по 29.08.2016.

Згідно з довідкою прокурора відділу прокуратури Дніпропетровської області Борисова С. з вищевказаним висновком службового розслідування ОСОБА_1 неможливо ознайомити у зв`язку із перебуванням за межами області та знаходженням у відпустці по догляду за дитиною та планується ознайомити із ним 09.09.2016.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 08.09.2021р. витребувано від Дніпропетровської обласної прокуратури додаткову інформацію та додаткові письмові докази, а саме: - висновок службової перевірки інформації про можливі протиправні дії, допущені окремими працівниками прокуратури Дніпропетровської області під час розслідування кримінального провадження стосовно службових осіб ТОВ «Альянс», затверджений Генеральним прокурором України ОСОБА_2 29.07.2016; - інформацію із підтверджуючими доказами щодо ознайомлення ОСОБА_1 із вказаним Висновком, який затверджений Генеральним прокурором України ОСОБА_2 29.07.2016р. (дата ознайомлення), - інформацію із підтверджуючими доказами щодо притягнення до дисциплінарно відповідальності, за результатами зазначеної службової перевірки на підставі вказаного Висновку від 29.07.2016р.

Відомостей про притягнення до дисциплінарної відповідальності прокурора ОСОБА_1 за фактом який наведений в мотивувальній частині оспорюваного рішення кадровою комісією до суду не надано.

Більше того, згідно довідки від 27.01.2017 року № 925 про проходження таємної перевірки доброчесності, ОСОБА_1 , успішно пройшов таємну перевірку доброчесності. Згідно вказаної вище довідки, інформація, яка може свідчити про недостовірність (в тому числі неповноту) тверджень, поданих позивачем у анкеті доброчесності, та містить фактичні дані, що можуть бути перевірені, станом на 27 січня 2017 року не надходила.

Судом установлено та не заперечувалося учасниками справи, що позивачем було успішно пройдено два іспити у формі анонімного тестування та отримано 71 бали за перший іспит та 104 балів за другий іспит.

Наведене свідчить, що позивачем під час проведеної атестації було продемонстровано високий рівень професійних знань та навичок.

В той же час, незважаючи на високий рівень професійних якостей позивача, Кадровою комісією прийнято рішення №2 "Про неуспішне проходження прокурором атестації" виключно з огляду на той факт, що позивачем під час виконання практичного завдання виявлено неналежний рівень знань та практичних навичок у застосуванні законодавства України та виникли сумніви щодо достовірності відомостей, вказаних в декларації особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, в частині відповідності майна, яке знаходиться у власності та користуванні членів сім`ї прокурора, їхнім законним доходам.

Згідно протоколу засідання чотирнадцятої кадрової комісії від 11.03.2021р. №9 копія якого наявна в матеріалах справи (т.1 а.с.178-183) ухвалено рішення про неуспішне проходження прокурором атестації.

Протокол засідання чотирнадцятої кадрової комісії від 11.03.2021р. №9 деталізації підстав прийнятого рішення стосовно позивача також не містить.

Як вбачається з матеріалів справи, оскаржуваного рішення кадрової комісії від 11.03.2021р. №2 "Про неуспішне проходження прокурором атестації", воно не містить жодного обґрунтування щодо успішного проходження позивачем двох етапів атестації, тривалий час перебування на посаді в органах прокуратури.

Як було встановлено судом та зазначено вище, твердження Кадрової комісії, які наведені в Рішенні, ґрунтуються на висновку службової перевірки та викладеної у ньому інформації про можливі протиправні дії, допущені окремими працівниками прокуратури Дніпропетровської області під час розслідування кримінального провадження стосовно службових осіб ТОВ «Альянс», затвердженого 29.06.2016 року Генеральним прокурором України Луценком Ю.В.

Отже мова йде про перевірку дії прокурорів, які здійснювали свої повноваження згідно КПК України в рамках конкретного кримінального провадження № 32015040650000054.

Згідно положень ч.1 ст. 36 КПК України прокурор, здійснюючи свої повноваження відповідно до вимог цього Кодексу, є самостійним у своїй процесуальній діяльності, втручання в яку осіб, що не мають на те законних повноважень, забороняється.

В свою чергу ч.1 та 2 ст. 37 КПК України встановлюють, що прокурор, який здійснюватиме повноваження прокурора у конкретному кримінальному провадженні, визначається керівником відповідного органу прокуратури після початку досудового розслідування. У разі необхідності керівник органу прокуратури може визначити групу прокурорів, які здійснюватимуть повноваження прокурорів у конкретному кримінальному провадженні, а також старшого прокурора такої групи, який керуватиме діями інших прокурорів.

Прокурор здійснює повноваження прокурора у кримінальному провадженні з його початку до завершення.

На сторінці 2 Висновку вказано, що згідно з постановою заступника прокурора області від 08.12.2015 року у кримінальному провадженні 32015040650000054 призначено групу прокурорів старшим якої визначено прокурора Ярощук О.В.

Таким чином, оскільки ОСОБА_1 не входив у вказану вище групу прокурорів, не здійснював у зв`язку з цим повноважень прокурора у кримінальному провадженні 32015040650000054, в силу прямої заборони КПК України не міг втручатися у процесуальне керівництво розслідування вказаної справи.

Вказане підтверджується копією постанови від 08 грудня 2015 року про призначення групи прокурорів у кримінальному провадженні 32015040650000054. Копія якої наявна в матеріалах справи. (т.1 а.с.40).

Тому твердження чотирнадцятої кадрової комісії у Висновку про допущення ОСОБА_1 неналежного контролю за станом процесуального керівництва, суд вважає помилковими.

Більше того, такі твердження не відповідають як фактичним обставинам, так і вимогам КПК України, оскільки як зазначено вище, прокурора Бобу Д.О, постановою заступника прокурора області не було включено в групу прокурорів (процесуальних керівників) у кримінальному провадженні 32015040650000054.

Додатково суд зазначає, що всі питання кримінального провадження врегульовані єдиними процесуальним законом – КПК України. Жодні положення, включаючи внутрішні документи органів прокуратури, в тому числі і Положення про управління нагляду у кримінальному провадженні прокуратури Дніпропетровської області від 29.02.2016 № 75, не регулюють і не можуть регулювати повноваження і діяльність прокурора у відповідному кримінальному провадженні.

Таким чином, твердження у Висновку про порушення прокурором Бобу Д.О. пункту 3.8. та 7.3 Положення про управління нагляду у кримінальному провадженні прокуратури Дніпропетровської області суд оцінює критично, оскільки в цьому документі не розкрито, які норми КПК України або закону були порушені позивачем у конкретному кримінальному провадженні, доказів протилежного матеріали справи не містять.

Крім того, суд зазначає, що відповідно до п.12 розділу IV Порядку, співбесіда полягає, в тому числі, в обговоренні рівня професійної компетентності прокурора, зокрема, з огляду на результати виконаного ним практичного завдання. Згідно п. 13 розділу IV Порядку складовою частиною етапу співбесіди прокурора є обговорення питання виконаного ним практичного завдання.

Проте, Комісією з позивачем не обговорювалось практичне завдання, незважаючи на те, що завершення обговорення з прокурором виконаного ним практичного завдання є обов`язковою умовою для проведення відкритого голосування щодо рішення комісії стосовно прокурора (п.15 розділу IV Порядку). Таким чином, не було в повній мірі досліджено всі обставини, які впливають на об`єктивність та обґрунтованість прийняття рішення Комісією. Вказане знаходить підтвердження і в тексті Рішення стосовно позивача, в якому відсутні будь-які посилання про практичне завдання, яке і було спрямовано на визначення рівня професійної компетентності позивача, як прокурора. Відповідь на практичне завдання не містить оцінки Чотирнадцятої кадрової комісії, не містить будь-яких зауважень, креслень, правлень чи відміток, доказів протилежного відповідачем не надано та матеріали справи не містять.

Верховний Суд неодноразово звертав увагу у своїх рішеннях на те, що порушення процедури прийняття рішення суб`єктом владних повноважень саме по собі може бути підставою для визнання його протиправним та скасування у разі, коли таке порушення безпосередньо могло вплинути на зміст прийнятого рішення.

У пункті 70 рішення Європейського суду з прав людини від 20 жовтня 2011 року у справі “Рисовський проти України” Суд зазначив, що принцип “належного урядування”, зокрема передбачає, що державні органи повинні діяти в належний і якомога послідовніший спосіб. При цьому, на них покладено обов`язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок і сприятимуть юридичній визначеності у правовідносинах. Державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість уникати виконання своїх обов`язків.

Прозорість адміністративних процедур є ефективним запобіжником державному свавіллю. Вмотивоване рішення демонструє особі, що вона була почута, дає стороні можливість апелювати проти нього. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватися належний публічний та, зокрема, судовий контроль за адміністративними актами суб`єкта владних повноважень.

З урахуванням викладеного суд вважає, що невиконання суб`єктом владних повноважень вимог законодавства в цій частині стосовно позивача призводить до втрати легітимності процедури проведення атестації відносно нього та, як наслідок, прийнятих за її результатами рішень.

Щодо питання доброчесності прокурора, суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Так, чинним законодавством не надано точного визначення даного поняття, а також вичерпного переліку критеріїв, за якими можливо здійснити відповідну оцінку. Водночас, таке поняття зустрічається у низці нормативно-правових актів.

Серед інших обов`язків прокурора, ч. 5 ст. 19 Закону України "Про прокуратуру" визначено, що прокурор зобов`язаний щорічно проходити таємну перевірку доброчесності. Таємну перевірку доброчесності прокурорів Офісу Генерального прокурора, обласних і окружних прокуратур проводять підрозділи внутрішньої безпеки в порядку, затвердженому Генеральним прокурором.

Всеукраїнською конференцією прокурорів 27.04.2017 затверджено Кодекс професійної етики та поведінки прокурорів (Кодекс), який визначає основні принципи, моральні норми та правила прокурорської етики, якими повинні керуватися прокурори при виконанні своїх службових обов`язків та поза службою (преамбула Кодексу).

Статтею 4 Кодексу до принципів, на яких ґрунтується професійна діяльність прокурорів віднесено, поміж інших, доброчесність, зразковість поведінки та дисциплінованість.

При виконанні службових обов`язків прокурор має дотримуватися загальноприйнятих етичних норм поведінки, бути взірцем доброчесності, вихованості і культури. Порушення службової дисципліни, непристойна поведінка є неприпустимими для прокурора і тягнуть за собою передбачену законом відповідальність. Прокурор повинен використовувати ввірене йому службове майно бережливо та лише за призначенням (ст. 16 Кодексу).

Розуміння процедури перевірки доброчесності прокурора можливо дослідити на прикладі Порядку проведення таємної перевірки доброчесності прокурорів в органах прокуратури України, затвердженого Наказом Генеральної прокуратури України №205 від 16.06.2016 (Порядок №205) та Порядку організації роботи з питань внутрішньої безпеки в органах прокуратури України, затвердженого Наказом Генеральної прокуратури України №111 від 13.04.2017 (Порядок №111).

Відповідно до п. 1 розділу II Порядку №205 кожний прокурор з метою виконання вимог частини 5 статті 19 Закону України "Про прокуратуру" зобов`язаний щороку до 01 лютого подавати до підрозділу внутрішньої безпеки власноруч заповнену анкету доброчесності прокурора за формою, затвердженою наказом Генерального прокурора України від 16.06.2016 N 205 (далі - Анкета).

За змістом Анкети, що наведена у додатку 2 Порядку N 205 прокурор підтверджує або не підтверджує, зокрема, про те, що не вчиняв дій, що порочать звання прокурора і можуть викликати сумнів у його об`єктивності, неупередженості та незалежності, у чесності та непідкупності органів прокуратури; своєчасно та достовірно задекларував своє майно, доходи, видатки і зобов`язання фінансового характеру, а також членів його сім`ї у порядку, встановленому Законами України "Про засади запобігання і протидії корупції", "Про запобігання корупції"; рівень життя відповідає наявному в прокурора та членів його сім`ї майну і одержаним ними доходам.

У разі одержання інформації, яка може свідчити про недостовірність (в тому числі неповноту) тверджень, поданих прокурором у Анкеті, та стосується конкретного прокурора і містить фактичні дані, що можуть бути перевірені, підрозділ внутрішньої безпеки у десятиденний строк з дати її отримання повідомляє відповідного керівника прокуратури про необхідність призначення службового розслідування з долученням отриманої інформації (п. 8 розділу II Порядку N 205).

Службові розслідування, призначені з метою перевірки недостовірності (в тому числі неповноти) тверджень, поданих прокурором у Анкеті, проводяться за участю уповноважених осіб (п. 12 розділу II Порядку N 205).

Пунктом 6 розділу III Порядку N 111 передбачено, що Генеральна інспекція Генеральної прокуратури України, поміж іншого, проводить таємні перевірки доброчесності прокурорів у порядку, визначеному наказом Генеральної прокуратури України від 16.06.2016 №205 "Про затвердження Порядку проведення таємної перевірки доброчесності прокурорів в органах прокуратури України", зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 17.06.2016 за №875/29005; у межах компетенції взаємодіє з правоохоронними органами, органами державної влади та органами місцевого самоврядування, правозахисними та іншими громадськими організаціями, спеціально уповноваженими суб`єктами у сфері протидії корупції.

З аналізу наведеного вбачається, що перевірка доброчесності прокурора, у разі одержання інформації, яка (1) стосується конкретного прокурора, (2) може свідчити про недостовірність (неповноту) тверджень, зокрема, про доброчесність, (3) містить фактичні дані, що (4) можуть бути перевірені, передбачає проведення службового розслідування. При чому, з метою перевірки отриманих даних, уповноважена особа Генеральної інспекції прокуратури України взаємодіє, зокрема, зі спеціально уповноваженими суб`єктами у сфері протидії корупції.

Належне дотримання описаної процедури покликано гарантувати принципи обґрунтованості та юридичної визначеності рішення, яке приймається за наслідком службового розслідування.

Так, Чотирнадцята кадрова комісія в рішенні №2 від 11.03.2021, зазначила, що у Комісії наявні обґрунтовані сумніви (другий абзац на першому аркуші та його передостанній абзац останнього аркушу) щодо відповідності прокурора вимогам професійної етики, доброчесності.

Відповідно до Порядку проходження прокурорами атестації, перед проведенням співбесіди члени комісії можуть надіслати на електронну пошту прокурора, яка вказана у заяві про намір пройти атестацію, повідомлення із пропозицією надати письмові пояснення щодо питань, пов`язаних з матеріалами атестації. У цьому випадку протягом трьох днів з дня отримання повідомлення, але не пізніше ніж за день до дня проведення співбесіди, прокурор може подати комісії електронною поштою письмові пояснення (у разі необхідності - скановані копії документів).

Також, суд зазначає, що позивач щорічно проходить перевірку декларації особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування відповідно до ст. 50 Закону України «Про запобігання корупції» та таємну перевірку доброчесності відповідно ст.19 Закону України «Про прокуратуру», за результатами яких порушень не встановлено, вказане відповідачем не заперечується та доказів протилежного не надано.

За висновком суду, рішення, підставою для якого може бути обґрунтований сумнів, повинно містити пояснення всіх обставин, що мають значення для вирішення відповідного питання.

Презумпція оціночного поняття, яким є обґрунтований сумнів, як на підставу прийняття рішення, не лише спотворює його обґрунтованість, а й суперечить принципу правової визначеності, однією зі складових якого є чітке встановлення меж та порядку реалізації владних повноважень спеціальним суб`єктом.

Відповідно до ст. 8 Конституції України, ст. 6 КАС України та ч. 1 ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23.02.2006 року, суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави застосовує цей принцип з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.

Розкриваючи зміст верховенства права, Європейський суд з прав людини констатує, що верховенство права - це розуміння того, що верховна влада, держава та її посадові особи мають обмежуватися законом. Дані позиції знаходять своє практичне застосування і у практиці Верховного Суду (постанова від 28.08.2018 р. у справі № 820/3789/17).

Відповідно до Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури» рішення кадрової комісії про неуспішне проходження атестації є безальтернативною підставою для прийняття наказу про звільнення прокурора з посади, а тому таке рішення має відповідати вимогам ч. 2 ст. 2 КАС України.

Прозорість адміністративних процедур є ефективним запобіжником державному свавіллю. Вмотивоване рішення демонструє особі, що вона була почута, дає стороні можливість апелювати проти нього. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватися належний публічний та, зокрема, судовий контроль за адміністративними актами суб`єкта владних повноважень.

Категорія «внутрішнє переконання» по суті виражає психологічно-суб`єктивну впевненість особи у відповідності власної оцінки об`єктивно існуючих обставин чи фактів, але належне внутрішнє переконання має виходити з усебічного, повного та об`єктивного розгляду всіх матеріалів, результатів тестів, ґрунтуватися на доказах, які мають бути перевірені, проаналізовані та оцінені як окремо, так і в сукупності.

Про дотримання Комісією процедури буде свідчити встановлення обставин, що мають значення для правильного вирішення питання, посилання на докази, якими ці обставини обґрунтовуються, оцінка доводів та аргументів особи, щодо якої застосована процедура оцінювання, тощо.

У рішенні від 10.02.2010 р. у справі «Серявін та інші проти України» Європейський Суд з прав людини наголосив, що «Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст. 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» від 09.12.1994 року). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (рішення у справі «Суомінен проти Фінляндії» від 01.07.2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (рішення у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії» від 27.09.2001 року)».

Суд зауважує, що в частині судового контролю за дискреційними адміністративними актами Європейським Судом з прав людини висловлено правову позицію, за якою за загальним правилом національні суди повинні утриматися від перевірки обґрунтованості таких актів, однак все ж суди повинні проконтролювати, чи не є викладені у них висновки адміністративних органів щодо обставин у справі довільними та нераціональними, непідтвердженими доказами або ж такими, що є помилковими щодо фактів; у будь-якому разі суди повинні дослідити такі акти, якщо їх об`єктивність та обґрунтованість є ключовим питанням правового спору (рішення у справі «Дружстевні заложна пріа та інші проти Чеської Республіки» від 31.07.2008 року, рішення у справі «Брайєн проти Об`єднаного Королівства» від 22.11.1995 року, рішення у справі «Сігма радіо телевіжн лтд проти Кіпру» від 21.07.2011 року, рішення у справі «Путтер проти Болгарії» від 02.12.2010 року).

З огляду на викладене, суд не приймає до уваги посилання Офісу Генерального прокурора щодо дискреційних повноважень кадрових комісії та відсутності повноважень у суду здійснювати оцінку предмету атестації, зокрема, на відповідність його обґрунтованості та вмотивованості.

Крім того, виходячи з практики Європейського Суду з прав людини, надання правової дискреції органам влади у вигляді необмежених повноважень є несумісним з принципом верховенства права і закон має з достатньою чіткістю визначати межі такої дискреції, наданої компетентним органам та порядок її здійснення, з урахуванням законної мети даного заходу, щоб забезпечити особі належний захист від свавільного втручання (рішення у справі «Волохи проти України» від 02.11.2006 року, рішення у справі «Malone v. United Kindom» від 02.08.1984 року).

Судом не заперечується, що проведення атестації є дискреційними повноваженнями Комісії, водночас обсяг цієї дискреції не може бути необмеженим і повинен підлягати зовнішньому/публічному контролю, в тому числі судовому. Процес та результат атестації повинен бути зрозумілим як безпосереднім учасникам цих відносин, зокрема прокурору, так і суспільству загалом, адже коли йдеться про необхідність сформувати якісний прокурорський корпус, якому довіряло б це суспільство, то обґрунтованість/умотивованість рішень щодо атестації кожного прокурора є необхідною для цього умовою та гарантією.

Належна мотивація рішення (як форма зовнішнього вираження дискреційних повноважень) дає можливість перевірити, як саме (за якими ознаками) відбувалася процедура атестації і чи була дотримана процедура його прийняття. Її обсяг і ступінь залежить від конкретних обставин, які були предметом обговорення, але у будь-якому випадку має показувати, приміром, що доводи/пояснення прокурора взято до уваги і, що важливо, давати розуміння чому і чим керувалася Комісія, коли оцінювала прокурора під час проведення співбесіди, тобто які мотиви ухваленого рішення. Особливо-виняткової значимості обґрунтованість/вмотивованість рішення набуває тоді, коли йдеться про не проходження прокурором атестації, з огляду на наслідки, які це потягне.

Так, спори щодо оскарження рішень кадрових комісій про неуспішне проходження прокурорами атестації належать до компетенції адміністративних судів. Отже, під час розгляду та вирішення адміністративної справи суд наділений усією повнотою повноважень щодо перевірки оскаржуваного рішення суб`єкта владних повноважень не лише на предмет його законності, тобто чи було таке рішення прийняте на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України, але й з точки зору дотримання інших критеріїв, перелік яких наведено вище.

Зокрема, рішення можна вважати вмотивованим, якщо в ньому зазначено обставини, що мають значення для правильного вирішення кожного з перелічених у «Порядку проходження прокурорами атестації», затвердженому Наказом Генерального прокурора від 03.10.2019 року № 221 питань, які мають бути дослідженні в рамках атестації прокурора; є посилання на докази, на підставі яких ці обставини встановлено; є оцінка доводів та аргументів особи, щодо якої застосовується процедура атестації; є посилання на норми права, якими керувалася Комісія. Таке рішення повинно містити судження Комісії щодо професійної, особистої, соціальної компетентності прокурора, його доброчесності та професійної етики, відтак його здатності на належному рівні здійснювати покладені на нього законом обов`язки на займаній посаді.

Наведені вище висновки узгоджуються з позицією Верховного Суду, викладеною в постанові від 09.10.2019 року у справі № 9901/831/18.

Таким чином, оскільки предметом атестації є оцінка професійної компетентності, професійної етики та доброчесності прокурора (пункт 5 розділу I Порядку № 221), а рішення про неуспішне проходження прокурором атестації приймається кадровою комісією саме з підстав невідповідності, на думку комісії, прокурора вимогам професійної компетентності, професійної етики та доброчесності, суд вважає безпідставними доводи відповідачів про те, що суд немає повноважень оцінювати рішення кадрових комісій про неуспішне проходження атестації по суті.

Крім того, як і третьою особою, так і Офісом Генерального прокурора у відзиві та письмових поясненнях містяться посилання на відповідні судові рішення Великої Палати ВС, в тому числі і щодо діяльності ВККСУ, як обґрунтовування своїх тверджень щодо втручання в дискреційні повноваження відповідної кадрової комісії, які є помилковими та необґрунтованими, оскільки ВККСУ не здійснює атестаційну процедуру відносно прокурорів, а порядок і підстави її діяльності врегульованим іншим законодавством України, яке не стосується предмету і підстав позову ОСОБА_1 .

Суд зазначає, що вказівки Офісу Генерального прокурора на судову практику КАС ВС та ВП ВС є нерелевантними, що вже встановлено судом касаційної інстанції в аналогічних справах.

Так, суд звертає увагу на правовий висновок (в аналогічній справі щодо атестації прокурора ГПУ) КАС ВС у справі 640/419/20 від 27 квітня 2021 року у Постанові (https://reyestr.court.gov.ua/Review/96655373), який викладено у пунктах 90-98:

«Отже, зважаючи на предмет правового регулювання, підстави позову, зміст позовних вимог і встановлені судами фактичні обставини колегія суддів уважає, що правові позиції, викладені в постанові Верховного Суду від 26 листопада 2020 року в справі № 200/13482/19-а, а також в постановах Великої Палати Верховного Суду від 27 березня 2018 року в справі № П/800/409/17, від 25 квітня 2018 року в справі № 800/328/17, від 12 червня 2018 року в справі № 800/248/17, від 26 червня 2018 року в справі № 800/264/17, від 18 вересня 2018 року № 800/354/17, до спірних правовідносин не застосовуються, оскільки правовідносини в цих справах та справі, яка розглядається, не є подібними.».

У відповідності до ч. 2 ст. 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Аналіз викладеного вище, дає підстави дійти до висновку, що адміністративний суд, перевіряючи правомірність рішень, дій чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень на відповідність закріпленим частиною 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України критеріям, не втручається у дискрецію (вільний розсуд) суб`єкта владних повноважень поза межами перевірки за названими критеріями.

Таким чином, оскаржуване рішення Чотирнадцятої кадрової комісії про неуспішне проходження прокурором ОСОБА_1 атестації №2 від 11.03.2021р. ґрунтується на висновку службової перевірки інформації про можливі протиправні дії, допущені окремими працівниками прокуратури Дніпропетровської області під час розслідування кримінального провадження стосовно службових осіб ТОВ «Альянс», затвердженого Генеральним прокурором України Луценком Ю.В. 29.07.2016, за наслідком якого, як станом на час його прийняття, проведення атестації, так і станом на час розгляду справи судом, не прийнято жодного рішення відносно позивача, а відповідно останнє ґрунтується на припущеннях, що в свою чергу не відповідає принципу правової визначеності.

Враховуючи викладене, суд вважає, що оскаржуване рішення Чотирнадцятої кадрової комісії №2 від 11.03.2021р. про неуспішне проходження прокурором ОСОБА_1 атестації, не відповідає критеріям обґрунтованості та безсторонності, добросовісності, розсудливості та пропорційності, оскільки відповідачами не надано доказів, які вважаються встановленими та мали вирішальне значення для його прийняття, а відтак, його слід визнати протиправним та скасувати.

Відповідно до положень ч.ч.1 та 2 ст.72 КАС України, доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Згідно положень ст. 90 КАС України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Відповідно до ч.2 ст.77 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Згідно ч. 1 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Відповідач у справі, як суб`єкт владних повноважень, не виконав покладений на нього обов`язок щодо доказування правомірності вчинених ним дій та прийняття оскаржуваного рішення.

Натомість, позивачем надано достатньо доказів в підтвердження обставин, якими обґрунтовує позовні вимоги.

З урахуванням викладеного та виходячи з заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 підлягають задоволенню.

Щодо розподілу судових витрат, пов`язаних з розглядом справи, суд зазначає наступне.

Згідно частини першої статті 143 Кодексу адміністративного судочинства України суд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі.

Відповідно до абзацу 1 частини першої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Згідно із статтею 132 Кодексу адміністративного судочинства України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.

До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) сторін та їхніх представників, що пов`язані із прибуттям до суду; 3) пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертиз; 4) пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 5) пов`язані із вчиненням інших процесуальних дій або підготовкою до розгляду справи.

Відповідно до статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини п`ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

При цьому розмір витрат на правничу допомогу встановлюється судом на підставі оцінки доказів щодо детального опису робіт, здійснених адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Тобто, питання розподілу судових витрат пов`язане із суддівським розсудом (дискреційні повноваження).

Відповідно до статті 59 Конституції України кожен має право на професійну правничу допомогу. У випадках, передбачених законом, ця допомога надається безоплатно. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.

Згідно з пунктом 4 частини першої статті першої Закону України 05 липня 2012 року №5076-VI "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" (із змінами і доповненнями) (далі Закон №5076) договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Статтею 19 Закону №5076 визначено такі види адвокатської діяльності як надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами.

Отже, правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз`яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема в судах та інших державних органах, захист від обвинувачення тощо, а договір про надання правової допомоги укладається на такі види адвокатської діяльності як захист, представництво та інші види адвокатської діяльності.

Представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов`язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов`язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов`язків потерпілого, цивільного позивача, цивільного відповідача у кримінальному провадженні (пункт 9 частини першої статті 1 Закону №5076).

Інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення (пункт 6 частини першої статті 1 Закону №5076).

На підтвердження понесення судових витрат на професійну правничу допомогу адвокатом позивача надано суду: копію Договору про надання правової допомоги №14/2021 від 30.03.2021р., копію Додатку № 1 до Договору про надання правової допомоги №14/2021 від 30.03.2021р; Квитанції №206 від 07.04.2021 року, №27 від 07.04.2021р., №92 від 25.05.2021р., №57 від 25.05.2021р. на загальну суму 19460грн.

Заперечуючи проти задоволення заяви адвоката позивача, Офісом Генерального прокурора зазначено, що подані представником позивача розрахунки щодо тривалості та вартості наданих послуг не є співмірними зі складністю справи.

Вирішуючи питання щодо заяви адвоката Кротюка В.О. про відшкодування витрат на правову (правничу) допомогу, суд дійшов наступних висновків.

Відповідно до договору про надання правової допомоги №14/2021 від 30.03.2021р., укладеного між адвокатським бюро «Олександра Кротюка» (м.КИЇВ) та Бобу Д.О. (ДНІПРОПЕТРОВСЬКА обл.), порядок обчислення та сплати вартості правової допомоги за цим договором визначаються в додатках до цього договору, які є його невід`ємною частиною (п.2).

Відповідно до п. 2 Додатку №1 до договору про надання правової допомоги №14/2021 від 30.03.2021р. сторони дійшли згоди, що незалежно від кількості витрачених годин, на надання Бюро правової допомоги Клієнту, вартість оплати правничої допомоги за цією додатковою угодою є твердою (зміні не підлягає) і становить 19460грн.

При цьому, суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо.

При визначенні суми компенсації витрат, понесених на професійну правничу допомогу, необхідно досліджувати на підставі належних та допустимих доказів обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, кількість витраченого часу, розмір гонорару, співмірність послуг категоріям складності справи, витраченому адвокатом часу, об`єму наданих послуг, ціні позову та (або) значенню справи.

Так, згідно з правовою позицією Верховного Суду у постанові від 28.12.2020 у справі № 640/18402/19, вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов`язаних зі сплатою судового збору, повинен бути співрозмірним з ціною позову, тобто не має бути явно завищеним порівняно з ціною позову. Також судом мають бути враховані критерії об`єктивного визначення розміру суми послуг адвоката. У зв`язку з цим суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.

Також Верховний Суд неодноразово зазначав, що склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі (серед інших, постанова Великої Палати Верховного Суду від 27.06.2018 у справі № 826/1216/16).

Суд вважає, що заявлені витрати на професійну правничу допомогу в суді є завищеними по відношенню до складності справи.

Так, предмет спору в цій справі не є складним, містить лише один епізод спірних правовідносин, не потребує вивчення великого обсягу фактичних даних, обсяг і складність складених процесуальних документів не є значними.

Згідно відомостей з Єдиного державного реєстру судових рішень, адвокат Кротюк О.В. звертався до суду із аналогічними позовними заявами стосовно інших позивачів.

При цьому, адвокатське бюро «Олександра Кротюка» розташоване у м.Києві, а позивач проживає у Дніпропетровській області за місцем розгляду даної справи, що в свою чергу може включати додаткові витрати, у т.ч. з огляду на диференціацію розміру оплати праці (цін) у різних областях (містах) України.

Також, суд акцентує увагу, що представник позивача – адвокат Кротюк О.В. у жодне судове засідання не з`явився, відповідно правової допомоги під час розгляду справи не надавав, доказів протилежного матеріали справи не містять.

Суд зазначає, що збір доказів; підготовка позовної заяви; подання позовної заяви; підготовка клопотання про усунення недоліків, охоплюється послугою з підготовки адміністративного позову, отже, кошти за надання адвокатом зазначених послуг відшкодуванню не підлягають.

Аналогічні висновки містить постанова Верховного Суду у справі № 922/2321/20 від 08.04.2021, що враховується судом відповідно до частини п`ятої статті 242 КАС України.

Також слід зазначити, що навіть за умови визначення у договорі фіксованого розміру гонорару адвоката, суд оцінюючи такий розмір має надавати оцінку всім складовим таких витрат та може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.

З огляду на викладене, з врахуванням конкретних обставин справи, принципу співмірності та розумності судових витрат, пропорційності до ціни позову, суд дійшов висновку, що заявлений представником позивача до відшкодування розмір витрат на правничу допомогу є неспівмірним зі складністю справи та непропорційним до предмета спору, а тому підлягає зменшенню до 3000,00 грн, що, на думку суду, відповідатиме вимогам розумності та співмірності.

При вказаних обставинах, суд, на підставі наданих доказів в їх сукупності, враховуючи обсяг послуг, наданих адвокатом, дійшов висновку, що за рахунок бюджетних асигнувань Офісу Генерального прокурора на користь позивача підлягають стягненню судові витрати на правничу допомогу в розмірі 3000грн. та судові витрати щодо сплати судового збору в розмірі 908,00 грн.

Керуючись ст.ст.241-250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позовну заяву ОСОБА_1 (зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 , рнокпп НОМЕР_1 ) до Чотирнадцятої кадрової комісії обласних прокуратур з атестації прокурорів місцевих прокуратур, військових прокуратур гарнізонів (на правах місцевих) (01601, м. Київ, вул.Різницька, 13/15), Офісу Генерального прокурора (01011, м. Київ, вул. Різницька, 13/15, ЄДРПОУ 00034051), третя особи без самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача: Дніпропетровська обласна прокуратура (49044, м. Дніпро, пр-т Дмитра Яворницького, 38, ЄДРПОУ 02909938) про визнання протиправним та скасування рішення - задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати рішення № 2 від 11.03.2021р. Чотирнадцятої кадрової комісії обласних прокуратур з атестації прокурорів місцевих прокуратур, військових прокуратур гарнізонів (на правах місцевих) про неуспішне проходження атестації, першим заступником керівника Новомосковської місцевої прокуратури Дніпропетровської області Бобу Дмітрієм Олександровичем.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Офісу Генерального прокурора (01011, м. Київ, вул. Різницька, 13/15, ЄДРПОУ 00034051) на користь ОСОБА_1 (зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 , рнокпп НОМЕР_1 ) судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 908,00 (дев`ятсот вісім) гривень та витрати на оплату правничої допомоги в розмірі 3 000,00 (три тисячі) гривень.

Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Третього апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Суддя Н.В. Турлакова