Рішення № 102369051, 29.11.2021, Дніпропетровський окружний адміністративний суд

Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Турлакової Н.В.

розглянувши у письмовому провадженні у місті Дніпро адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Дніпропетровській області про визнання протиправною та скасування вимоги про сплату боргу (недоїмки), зобов`язання вчинити певні дії,-

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернувся до Дніпропетровського окружного адміністративного суду із позовом до Головного управління ДПС у Дніпропетровській області в якому просить:

- визнати протиправною та скасувати вимогу Головного управління ДПС у Дніпропетровській області про сплату боргу (недоїмки) №Ф-309646-55 від 22.06.2021р. зі сплати єдиного соціального внеску на суму 26345,44 грн.;

- зобов`язати Головне управління ДПС у Дніпропетровській області виключити з інтегрованої картки платника (ІКП) заборгованість з єдиного соціального внеску ОСОБА_1 у розмірі, визначеному податковою вимогою №Ф-309646-55 від 22.06.2021р. зі сплати єдиного соціального внеску на суму 26345,44 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що він був зареєстрований, як фізична особа-підприємець з 26 червня 2018 року по 17 лютого 2021 року. Позивач зазначає, що він не здійснював підприємницьку діяльність як ФОП та весь цей час працював, як найманий працівник на ТОВ «Спецторг Ресурс», яке сплачувало за нього ЄСВ. Таким чином, позивач вважає, що у нього відсутній борг зі сплати єдиного внеску, а тому просить визнати протиправною та скасувати вимогу №Ф-309646-55 від 22.06.2021р. зі сплати єдиного соціального внеску на суму 26345,44 грн., прийняту Головним управлінням ДПС у Дніпропетровській області та виключити з інтегрованої картки платника (ІКП) заборгованість з єдиного соціального внеску ОСОБА_1 .

Від відповідача до суду надійшов відзив на позовну заяву, згідно якого контролюючий орган заперечує проти позовних вимог, посилаючись на норми Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування», Інструкції про порядок нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, затвердженої наказом Міністерства фінансів України №449 від 20.04.2015 року. Відповідач зазначає, що Вимога про сплату боргу (недоїмки) від 22.06.2021 №Ф-309646-55 на суму 26345,44 грн включає в себе наступні нарахування: - по строку 19.07.2018 нарахований єдиний внесок у сумі 819,06 грн. за червень 2018 року, - по строку 19.10.2018 нарахований єдиний внесок у сумі 2457,18 грн. за третій квартал 2018 року, - по строку 21.01.2019 нарахований єдиний внесок у сумі 2457,18 грн. за четвертий квартал 2018 року, - по строку 19.04.2019 нарахований єдиний внесок у сумі 2754,18 грн. за перший квартал 2019 року, - по строку 19.07.2019 нарахований єдиний внесок у сумі 2754,18 грн. за другий квартал 2019 року, - по строку 21.10.2019 нарахований єдиний внесок у сумі 2754,18 грн. за третій квартал 2019 року, - по строку 20.01.2020 нарахований єдиний внесок у сумі 2754,18 грн. за четвертий квартал 2019 року, - по строку 21.04.2020 нарахований єдиний внесок у сумі 2078,12 грн. за перший квартал 2020 року (січень, лютий), - по строку 20.07.2020 нарахований єдиний внесок у сумі 1039,06 грн. за другий квартал 2020 р.(червень); - по строку 19.10.2020 нарахований єдиний внесок 3178,12 грн. за третій квартал 2020року, - по строку 19.01.2021 нарахований єдиний внесок у сумі 3300 грн. за четвертий квартал 2020 року (жовтень, листопад). У зв`язку із несплатою нарахованого єдиного внеску, станом на 31.05.2021 в ІКП ОСОБА_1 обліковується недоїмка зі сплати єдиного внеску в сумі 26345,44 грн. Відповідно до Інструкції №449 саме на цю суму було винесено вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 22.06.2021 №Ф-309646-55 на суму 26345,44 грн, адже на кінець календарного місяця була наявна недоїмка зі сплати єдиного внеску, та направлено на податкову адресу платника податків.

Представником позивача подано відповідь на відзив, в якому позивач просив відхилити доводи відповідача, зазначені у відзиві та задовольнити позовну заяву в повному обсязі.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 27 вересня 2021 року прийнято до свого провадження вказану справу та згідно ч.2 ст.257 КАС України ухвалено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.

Відповідно до ч.1 ст.257 КАС України, за правилами спрощеного позовного провадження розглядаються справи незначної складності.

Згідно з ст.258 КАС України, суд розглядає справи за правилами спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів із дня відкриття провадження у справі.

За правилами частини 6 статті 120 КАС України, якщо закінчення строку припадає на вихідний, святковий чи інший неробочий день, останнім днем строку є перший після нього робочий день.

Першим днем для прийняття рішення по даній справі є 27.11.2021 – вихідний день (субота), у зв`язку з чим, дане рішення прийнято першим робочим днем - 29.11.2021р.

Дослідивши чинне законодавство та матеріали справи, суд доходить наступних висновків

Згідно відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, ОСОБА_1 був зареєстрований, як фізична особа-підприємець 17 лютого 2018 року, запис №22230000000025261 та 17 лютого 2021 року припинив підприємницьку діяльність запис №2002230060001025261, підстава: власне рішення.

ОСОБА_1 з 23.09.2016р. працює в Товаристві з обмеженою відповідальністю «Спецторг Ресурс». На даний момент займає посаду заступника директора. Дохід за період з 01.01.2017р. по 30.09.2021р. склав 1130867,20 грн. Сума нарахованого та сплаченого єдиного соціального внеску склала 248790,79 грн. Згідно Закону України 2464-Х/І від 08.07.2010р., Єдиний соціальний внесок у розмірі 22% від заробітної плати, нарахований за кожний календарний місяць сплачено не пізніше 20 числа наступного місяця, що підтверджується Довідкою №2110-1 від 21.10.2021р., Витягом з реєстру застрахованих осіб ПФУ форми ОК-7, трудовою книжкою ОСОБА_1 серії НОМЕР_1 , копії яких наявні в матеріалах справи та буди досліджені судом під час розгляду справи.

22.06.2021 року Головне управління ДПС у Дніпропетровській області сформувало та направило позивачу вимогу про сплату боргу (недоїмки) за №Ф-309646-55, якою повідомило про наявність у ОСОБА_1 заборгованості зі сплати єдиного внеску в сумі 26345,44 грн. та з вимогою сплатити протягом 10 календарних днів, що настають за днем отримання цієї вимоги.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з наступного.

Правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку, визначає Закон України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування" від 08.07.2010 № 2464-VI.

Єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) - консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов`язкового державного соціального страхування в обов`язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування (п. 2 ч. 1 ст. 1 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування").

Відповідно до ч. 1 ст. 4 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування" платниками єдиного внеску є, крім іншого, фізичні особи - підприємці, зокрема ті, які використовують працю інших осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством про працю, чи за цивільно-правовим договором (крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою - підприємцем, якщо виконувані роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців) (абзац третій пункту 1 частини першої статті 4); фізичні особи, які забезпечують себе роботою самостійно, та фізичні особи, які використовують працю інших осіб на умовах трудового договору (контракту) (абзац четвертий пункту 1 частини першої статті 4); фізичні особи - підприємці, в тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування (п. 4 ч. 1 ст. 4).

Згідно п. 1, 4 ч. 2 ст. 6 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування" платник єдиного внеску зобов`язаний своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок; подавати звітність та сплачувати до органу доходів і зборів за основним місцем обліку платника єдиного внеску у строки, порядку та за формою, встановленими центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, за погодженням з Пенсійним фондом та фондами загальнообов`язкового державного соціального страхування.

За правилами, встановленими ч. 4 ст. 5 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування", обов`язки платників єдиного внеску виникають: у осіб, зазначених в абзацах другому, третьому, п`ятому та сьомому пункту 1 частини першої статті 4 цього Закону, - з дня їх державної реєстрації відповідно до Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців".

Так, відповідно до підпункту 14.1.226 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України (далі-ПК України) самозайнята особа - платник податку, який є фізичною особою-підприємцем або провадить незалежну професійну діяльність за умови, що така особа не є працівником в межах такої підприємницької чи незалежної професійної діяльності. Незалежна професійна діяльність - участь фізичної особи у науковій, літературній, артистичній, художній, освітній або викладацькій діяльності, діяльність лікарів, приватних нотаріусів, приватних виконавців, адвокатів, арбітражних керуючих (розпорядників майна, керуючих санацією, ліквідаторів), аудиторів, бухгалтерів, оцінщиків, інженерів чи архітекторів, особи, зайнятої релігійною (місіонерською) діяльністю, іншою подібною діяльністю за умови, що така особа не є працівником або фізичною особою - підприємцем та використовує найману працю не більш як чотирьох фізичних осіб.

Пункт 14.1.195 пункту 14.1 статті 14 ПК України дає визначення поняттю "працівник" - це фізична особа, яка безпосередньо власною працею виконує трудову функцію згідно з укладеним з роботодавцем трудовим договором (контрактом) відповідно до закону.

Відповідно до статті 2 Закону № 2464-VI його дія поширюється на відносини, що виникають під час провадження діяльності, пов`язаної із збором та веденням обліку єдиного внеску. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на зазначені відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону. Виключно цим Законом визначаються: принципи збору та ведення обліку єдиного внеску; платники єдиного внеску; порядок нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску; розмір єдиного внеску; орган, що здійснює збір та веде облік єдиного внеску, його повноваження та відповідальність; склад, порядок ведення та використання даних Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування; порядок здійснення державного нагляду за збором та веденням обліку єдиного внеску.

Пунктами 3 і 10 частини першої статті 1 Закону № 2464-VI надано визначення поняттям:

застрахована особа - фізична особа, яка відповідно до законодавства підлягає загальнообов`язковому державному соціальному страхуванню і сплачує (сплачувала) та/або за яку сплачується чи сплачувався у встановленому законом порядку єдиний внесок;

страхувальники - це роботодавці та інші особи, які відповідно до цього Закону зобов`язані сплачувати єдиний внесок.

Згідно з абзацом другим пункту 1 частини першої статті 4 Закону № 2464-VI платниками єдиного внеску є роботодавці: підприємства, установи та організації, інші юридичні особи, утворені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, чи за цивільно-правовими договорами (крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою - підприємцем, якщо виконувані роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), у тому числі філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи зазначених підприємств, установ і організацій, інших юридичних осіб, які мають окремий баланс і самостійно ведуть розрахунки із застрахованими особами.

Пунктом 4 частини першої статті 4 Закону № 2464-VI до платників єдиного внеску віднесено фізичних осіб-підприємців, в тому числі тих, які обрали спрощену систему оподаткування.

Відповідно до абзацу першого пункту 1 та пункту 2 частини першої статті 7 Закону № 2464-VI (в редакції, чинній з 1 січня 2017 року) єдиний внесок нараховується:

для платників, зазначених у пунктах 1 (крім абзацу сьомого), частини першої статті 4 цього Закону, - на суму нарахованої кожній застрахованій особі заробітної плати за видами виплат, які включають основну та додаткову заробітну плату, інші заохочувальні та компенсаційні виплати, у тому числі в натуральній формі, що визначаються відповідно до Закону України "Про оплату праці", та суму винагороди фізичним особам за виконання робіт (надання послуг) за цивільно-правовими договорами;

для платників, зазначених у пунктах 4 (крім фізичних осіб-підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування), 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, - на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску на місяць. У разі якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) у звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, такий платник зобов`язаний визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.

для платників, зазначених у пункті 4 частини першої статті 4 цього Закону, які обрали спрощену систему оподаткування, - на суми, що визначаються такими платниками самостійно для себе, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.

Судом встановлено, позивач був зареєстрований, як фізична особа-підприємець з20.06.2018 року по 17.02.2021 року, КВЕД 70.22 Консультування з питань комерційної діяльності й керування (основний), що підтверджується відомостями з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань та не заперечується відповідачем.

Матеріалами справи підтверджено, що ОСОБА_1 з 23.09.2016р. працює в Товаристві з обмеженою відповідальністю «Спецторг Ресурс». На даний момент займає посаду заступника директора. Дохід за період з 01.01.2017р. по 30.09.2021р. склав 1130867,20 грн. Сума нарахованого та сплаченого єдиного соціального внеску склала 248790,79 грн. Згідно Закону України 2464-Х/І від 08.07.2010р., Єдиний соціальний внесок у розмірі 22% від заробітної плати, нарахований за кожний календарний місяць сплачено не пізніше 20 числа наступного місяця, що підтверджується Довідкою №2110-1 від 21.10.2021р., Витягом з реєстру застрахованих осіб ПФУ форми ОК-7, трудовою книжкою ОСОБА_1 серії НОМЕР_1 , копії яких наявні в матеріалах справи та буди досліджені судом під час розгляду справи.

Отже, роботодавець ТОВ «Спецторг Ресурс» (ЄДРПОУ 39051775), нараховуючи позивачу заробітну плату, сплачувало за неї, як страхувальник, єдиний соціальний внесок.

Слід зазначити, що відносини щодо адміністрування єдиного внеску при одночасному перебуванні фізичної особи в трудових відносинах та наявності у неї права на здійснення підприємницької діяльності, яку особа фактично не здійснює, Законом № 2464-VI не врегульовано.

Системний аналіз наведених вище норм свідчить про те, що платниками єдиного соціального внеску є, зокрема, фізичні особи-підприємці. Необхідними умовами для сплати особою єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування є провадження такою особою господарської діяльності та отримання доходу від такої діяльності, який і є базою для нарахування ЄСВ. Отже, саме дохід особи від господарської діяльності є базою для нарахування, проте за будь-яких умов розмір ЄСВ не може бути меншим за розмір мінімального страхового внеску за місяць. При цьому, за відсутності бази для нарахування ЄСВ у відповідному звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, законодавство встановлює обов`язок особи самостійно визначити цю базу, але її розмір не може бути меншим за розмір мінімальної заробітної плати.

Таким чином, метою встановлення розміру мінімального страхового внеску та обов`язку сплачувати його незалежно від наявності бази для нарахування є забезпечення у передбачених законодавством випадках мінімального рівня соціального захисту осіб шляхом отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування.

На підставі наведеного можна зробити висновок, що, з урахуванням особливостей форми діяльності самозайнятих осіб, саме задля досягнення вищевказаної мети збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування законодавством встановлено обов`язок сплати особами мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу від їх діяльності.

Отже, особа, яка провадить господарську діяльність, вважається самозайнятою особою і зобов`язана сплачувати єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування не нижче розміру мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу лише за умови, що така особа не є найманим працівником. В іншому випадку (якщо особа є найманим працівником), така особа є застрахованою і платником єдиного внеску за неї є її роботодавець, а мета збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування досягається за рахунок його сплати роботодавцем у розмірі не меншому за мінімальний.

Інше тлумачення норм Закону № 2464-VI, на якому наполягає відповідач, щодо необхідності сплати єдиного внеску фізичними особами-підприємцями, які одночасно перебувають у трудових відносинах, спричиняє подвійну його сплату (безпосередньо особою та роботодавцем), що суперечить меті запровадженого державою консолідованого страхового внеску.

Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом у постановах від 27 листопада 2019 року (справа № 160/3114/19), від 4 грудня 2019 року (справа № 440/2149/19) та від 23 січня 2020 року (справа № 480/4656/18).

Відповідно до частини п`ятої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Отже, позивач був найманим працівником, відповідно застрахованим і у період з червня 2018 року по теперішній час платником єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування у розмірі не меншому за мінімальний за нього був її роботодавець - ТОВ «Спецторг Ресурс».

Доказів отримання позивачем у цей період доходів від провадження господарської діяльності відповідачем не надано.

Таким чином, оскільки встановлені у цій справі обставини свідчать про те, що у періоді, за який контролюючим органом позивачу нараховані суми недоїмки зі сплати єдиного внеску, останній перебував у трудових відносинах як найманий працівник та за нього роботодавцем сплачувався єдиний внесок, а також приймаючи до уваги те, що відповідачем не було надано доказів отримання позивачем доходів від підприємницької діяльності, у спірному періоді, суд приходить до висновку про неправомірність винесення контролюючим органом вимоги про сплату боргу (недоїмки) зі сплати єдиного внеску №Ф-309646-55 від 22.06.2021р.

Щодо позовних вимог про зобов`язання відповідача виключити з інтегрованої картки платника податків позивача заборгованості з єдиного внеску в розмірі 26345,44 грн., суд зазначає наступне.

Так, оперативний облік податків і зборів, митних та інших платежів до бюджету, єдиного внеску здійснюється органами ДФС в інформаційній системі органів ДФС згідно із Порядком ведення органами Державної фіскальної служби України оперативного обліку податків і зборів, митних та інших платежів до бюджету, єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 07.04.2016 року №422.

За змістом зазначеного Наказу, з метою обліку нарахованих і сплачених сум податків, зборів, митних та інших платежів до бюджетів, єдиного внеску органами ДФС відкриваються інтегровані картки платників за кожним платником та кожним видом платежу, які повинні сплачуватися такими платниками.

Інтегрована картка платника це форма оперативного обліку податків, зборів, митних платежів до бюджетів та єдиного внеску, що ведеться за кожним видом платежу та включає перелік показників підсистем інформаційної системи органів ДФС, які характеризують стан розрахунків платника з бюджетами та цільовими фондами. Інтегрована картка платника містить інформацію про облікові операції та облікові показники, які характеризують стан розрахунків платника податків з бюджетами та цільовими фондами за відповідним видом платежу.

Облік нарахованих і сплачених сум податків, зборів, митних та інших платежів до бюджетів, єдиного внеску відображається в інтегрованій картці платника окремими обліковими операціями в хронологічному порядку. При цьому кожна операція фіксується в окремому рядку із зазначенням виду операції та дати її проведення. Інформаційна система органів ДФС після відображення облікової операції забезпечує автоматичне проведення в інтегрованій картці платника розрахункових операцій.

Відповідальними за достовірність відображення в інформаційній системі органів ДФС первинних показників є працівники структурних підрозділів органів ДФС за напрямами роботи. Контроль достовірності первинних показників за податками і зборами, митними та іншими платежами до бюджетів та єдиним внеском здійснюється керівниками структурних підрозділів органів ДФС за напрямами роботи. Загальний контроль за достовірністю відображення в інтегрованій карті платника облікових показників забезпечується підрозділом, який здійснює облік платежів та інших надходжень.

Оскільки облік нарахованих і сплачених сум податків, зборів, митних та інших платежів до бюджетів, єдиного внеску відображається в інтегрованій картці платника, то на переконання суду матеріально-правовий інтерес платника податків полягає в тому, щоб дані інтегрованих карток правильно відображали фактичний стан розрахунків з бюджетом, реальну структуру податкових вигод та податкових зобов`язань платника податків.

Аналогічного правового висновку дійшов Верховний Суд у постанові №813/7097/14 від 28 лютого 2020 року, який є обов`язковим для врахування судами в силу вимог ч.5 ст.242 КАС України.

Таким чином, беручи до уваги те, що суд дійшов висновку про протиправність оскаржуваних вимог, ефективним способом відновлення прав позивача, на думку суду, є виключення з інтегрованої картки платника податків інформації про наявність у позивача боргу зі сплати єдиного соціального внеску з огляду на відсутність у позивача статусу фізичної особи-підприємця.

Відповідно до ч. 2 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що позовні вимоги є обґрунтованими, і такими, що підлягають задоволенню.

Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, суд зазначає наступне.

Статтею 132 КАС України встановлено, що судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати, зокрема, на професійну правничу допомогу.

Відповідно до частини 2 статті 134 КАС України за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Компенсація витрат на професійну правничу допомогу здійснюється у порядку, передбаченому статтею 134 КАС України. Згідно з частинами 3, 4 цієї статті для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Верховний Суд у постанові від 01.10.2018 у справі № 569/17904/17 зазначив, що в підтвердження здійсненної правової допомоги, необхідно долучати й розрахунок погодинної вартості правової допомоги, наданої у справі, який має бути передбачений договором про надання правової допомоги, та може міститися у акті приймання - передачі послуг за договором. Розрахунок платної правової допомоги повинен відображати вартість години за певний вид послуги та час витрачений на: участь у судових засіданнях; вчинення окремих процесуальних дій поза судовим засіданням; ознайомлення з матеріалами справи в суді тощо.

Аналіз вищенаведених положень процесуального закону дає підстави для висновку про те, що документально підтверджені судові витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають компенсації стороні, яка не є суб`єктом владних повноважень та на користь якої ухвалене рішення, за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень.

При цьому, суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо.

При визначенні суми компенсації витрат, понесених на професійну правничу допомогу, необхідно досліджувати на підставі належних та допустимих доказів обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, кількість витраченого часу, розмір гонорару, співмірність послуг категоріям складності справи, витраченого адвокатом часу, об`єму наданих послуг, ціни позову та (або) значенню справи.

Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, про що, зокрема, зазначено у рішеннях від 26.02.2015 у справі "Баришевський проти України", від 10.12.2009 у справі "Гімайдуліна і інші проти України", від 12.10.2006 у справі "Двойних проти України", від 30.03.2004 у справі "Меріт проти України" заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.

Судом встановлено, що позивачем було укладено договір про надання правової допомоги № 87/21 від 14 вересня 2021 року з адвокатом Горщаром Сергієм Васильовичем (свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю серія ВЛ № 1123 видане Радою адвокатів Волинської області на підставі рішення № 2/28-8).

Відповідно до Протоколу № 1 погодження гонорару від 14.09.2021 року гонорар адвоката у справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Державної податкової служби у Дніпропетровській області про визнання протиправною та скасування вимоги, зобов`язання вчинити дії становить 5000,00 грн.

Відповідно до Акту приймання-передачі наданих послуг № 1 від 01.11.2021 року, адвокатом Горщаром Сергієм Васильовичем надана правова допомога: Збір доказів, підготовка позовної заяви, формування та подача позовної заяви оформленої у відповідності до вимог Кодексу адміністративного судочинства з усіма додатками до суду, усні консультації, інформування про рух справи. Вартістю 5000,00 грн. Зазначені суми були сплачені позивачем адвокату, що підтверджується квитанцією до прибуткового касового ордеру №87/21.1 від 01.11.2021 року.

З аналізу статті 134 КАС України випливає, що крім того, що зазначена стаття забезпечує право особи на правову допомогу, з іншого боку, вона запобігає зловживанню правом на компенсацію витрат на правову допомогу в т.ч. неоднаковій судовій практиці, встановлюючи критерії співмірності, які визначені в частині 5 цієї статті. Тобто суд зобов`язаний оцінити рівень адвокатських витрат обґрунтовано у кожному конкретному випадку за критеріями співмірності необхідних і достатніх витрат.

У даному випадку суд бере до уваги, що адвокатом дійсно складений адміністративний позов, відповідь на відзив, вчинено процесуальні дії, безпосередньо пов`язані з розглядом даної справи.

Також Верховний Суд неодноразово зазначав, що склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі (серед інших, постанова Великої Палати Верховного Суду від 27.06.2018 у справі № 826/1216/16).

Суд вважає, що заявлені витрати на професійну правничу допомогу в суді є завищеними по відношенню до складності справи.

Так, предмет спору в цій справі не є складним, містить лише один епізод спірних правовідносин, не потребує вивчення великого обсягу фактичних даних, обсяг і складність складених процесуальних документів не є значними.

З огляду на викладене, з врахуванням конкретних обставин справи, принципу співмірності та розумності судових витрат, пропорційності до ціни позову, суд дійшов висновку, що заявлений представником позивача до відшкодування розмір витрат на правничу допомогу є неспівмірним зі складністю справи та непропорційним до предмета спору, а тому підлягає зменшенню до 3000,00 грн, що, на думку суду, відповідатиме вимогам розумності та співмірності.

За таких обставин, вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, стягненню у порядку ст. 139 КАС України підлягають витрати зі сплати судового збору за подання даної позовної заяви у розмірі 908,00 грн. (платіжне доручення №423 від 17.09.2021р.) та витрати на правничу допомогу у розмірі 3000,00грн. за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Дніпропетровській області.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст.241-250 Кодексу адміністративного судочинства України суд, -

ВИРІШИВ:

Позовну заяву ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , рнокпп НОМЕР_2 ) до Головного управління ДПС у Дніпропетровській області (49005, м.Дніпро, вул. Сімферопольська 17-а, ЄДРПОУ 44118658) про визнання протиправною та скасування вимоги про сплату боргу (недоїмки), зобов`язання вчинити певні дії – задовольнити.

Визнати протиправною та скасувати вимогу Головного управління ДПС у Дніпропетровській області №Ф-309646-55 від 22.06.2021р. про сплату боргу (недоїмки).

Зобов`язати Головне управління ДПС у Дніпропетровській області виключити з інтегрованої картки платника (ІКП) заборгованість з єдиного соціального внеску ОСОБА_1 у розмірі, визначеному податковою вимогою №Ф-309646-55 від 22.06.2021р. зі сплати єдиного соціального внеску на суму 26345,44 грн.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Дніпропетровській області (49005, м.Дніпро, вул. Сімферопольська 17-а, ЄДРПОУ 44118658) судові витрати на загальну суму 3908,00грн. (три тисячі дев`ятсот вісім гривень), з яких: зі сплати судового збору в розмірі 908,00 грн. та витрати на правничу допомогу в розмірі 3000,00грн.

Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Третього апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Суддя Н.В. Турлакова