Рішення № 102357805, 24.12.2021, Окружний адміністративний суд міста Києва

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

24 грудня 2021 року м. Київ № 640/19674/21

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючого судді Мамедової Ю.Т., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві про визнання протиправними дій, зобов`язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

До Окружного адміністративного суду міста Києва (також далі - суд) надійшов позов ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві (далі - відповідач), в якому позивач просить суд:

- визнати протиправними дії відповідача щодо відмови здійснити перерахунок щомісячного довічного грошового утримання позивачу у розмірі 94% суддівської винагороди судді, який працює на відповідній посаді;

- зобов`язати відповідача здійснити перерахунок і виплату щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці ОСОБА_1 з урахуванням стажу в 42 роки 00 місяців 12 днів, в розмірі 94% грошового утримання судді, який працює на відповідній посаді, без обмеження граничного розміру, з врахуванням раніше виплачених сум.

Ухвалою суду від 23.07.2021 р. відкрито провадження в адміністративній справі №640/19674/21 (далі - справа), яку вирішено розглядати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.

Позовні вимоги обґрунтовуються тим, що відповідачем протиправно відмовлено позивачу здійснити перерахунок його щомісячного довічного грошового утримання у розмірі 94% суддівської винагороди судді, який працює на відповідній посад, з урахуванням стажу в 42 роки 00 місяців 12 днів, без обмеження граничного розміру.

Відповідач позовні вимоги не визнав, просив у задоволенні позову відмовити повністю, оскільки у спірних правовідносинах діяв на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Оцінивши належність, допустимість, достовірність та достатність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок наявних у матеріалах справи доказів у їх сукупності, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні, суд встановив наступне.

Відповідно до рішення Вищої ради правосуддя від 21 січня 2021 року №88/0/15-21, ОСОБА_1 із січня 1983 року призначений виконуючим обов`язки народного судді Замостянського районного народного суду міста Вінниці, із грудня 1983 року обраний народним суддею Ленінського районного народного суду міста Вінниці, з липня 1986 року обраний членом Вінницького обласного суду, Постановою Верховної Ради України від 19 червня 1997 року № 383/97-ВР обраний на посаду судді Вінницького обласного суду (Апеляційний суд Вінницької області) безстроково, Постановою Верховної Ради України від 3 лютого 2011 року № 2989-VI обраний суддею Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ безстроково.

Наведеним рішенням ВРП встановлено, що додані до заяви документи свідчать, що суддя ОСОБА_1 має достатній для звільнення у відставку стаж роботи, визначений на підставі статей 116, 137 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», а також абзацу четвертого пункту 34 розділу ХІІ «Прикінцеві та перехідні положення» цього Закону у редакції Закону України «Про Вищу раду правосуддя».

Цим же рішенням, ОСОБА_1 звільнено з посади судді Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у зв`язку з поданням заяви про відставку.

23.03.2021 року позивач звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України у м. Києві із заявою про призначення щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці.

Рішенням Головного управління Пенсійного фонду України у м. Києві № 905090809306 від 26.03.2021 року позивачу призначено довічне грошове утримання судді у відставці. Разом з тим, відповідач визначив розмір щомісячного довічного грошового утримання на рівні 86 відсотків суддівської винагороди судді, який працює на відповідній посаді, виходячи з 38 повних років стажу на посаді судді.

Не погоджуючись із діями відповідача щодо власного стажу роботи судді, що дає право на призначення щомісячного довічного грошового утримання, 02 червня 2021 року Позивачем було направлено вимогу до ГУ ПФУ в м. Києві, в якій він просив врахувати до стажу, який дає право на збільшення розміру довічного грошового утримання судді у відставці ОСОБА_1 періоди строкової військової служби в Збройних Силах СРСР (2 роки 21 день); половину строку навчання в Харківському юридичному інституті імені Ф.Е. Дзержинського (половину від 1 року 11 місяців 01 дня); період роботи на посаді в.о. народного судді Замостянського районного народного суду м. Вінниці (00 років 11 місяців 10 днів); роботу на посаді народного судді Ленінського районного суду м. Вінниці (02 роки 07 місяців 07 днів); роботу суддею Вінницького обласного суду (15 років 01 місяць 02 дні); роботу суддею Апеляційного суду Вінницької області (09 років 05 місяців 26 днів) та роботу суддею Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ (09 років 11 місяців 08 днів), а також просив здійснити перерахунок довічного грошового утримання ОСОБА_1 у розмірі 94 % суддівської винагороди судді, який працює на відповідній посаді з виплатою йому різниці за період з 28.01.2021 року і на момент розгляду цієї вимоги.

18 червня 2021 року листом ГУ ПФУ в м. Києві №2600-0202-8/100980 Позивачу відмовлено в задоволенні вимоги щодо перерахунку розміру щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці, внаслідок чого позивач звернувся до суду з цим позовом до суду.

Вирішуючи спір по суті, суд виходить із наступного.

Так, організацію судової влади та здійснення правосуддя в Україні визначає Закон України "Про судоустрій і статус суддів" від 02.06.2016 року №1402-VIII (Закон №1402).

Частиною 1 ст. 142 Закону №1402 визначено, що судді, який вийшов у відставку, після досягнення чоловіками віку 62 років, жінками - пенсійного віку, встановленого статтею 26 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", виплачується пенсія на умовах, визначених зазначеним Законом, або за його вибором щомісячне довічне грошове утримання.

За загальним правилом, визначеним статтею 137 Закону № 1402 до стажу роботи на посаді судді зараховується робота на посаді:

1) судді судів України, арбітра (судді) арбітражних судів України, державного арбітра колишнього Державного арбітражу України, арбітра відомчих арбітражів України, судді Конституційного Суду України;

2) члена Вищої ради правосуддя, Вищої ради юстиції, Вищої кваліфікаційної комісії суддів України;

3) судді в судах та арбітрів у державному і відомчому арбітражах колишнього СРСР та республік, що входили до його складу.

До стажу роботи на посаді судді також зараховується стаж (досвід) роботи (професійної діяльності), вимога щодо якого визначена законом та надає право для призначення на посаду судді.

Разом з тим, абзацом 4 пункту 34 розділу XII Прикінцевих та перехідних положень Закону № 1402 визначено, що судді призначені чи обрані на посаду до набрання чинності цим Законом, зберігають визначення стажу роботи на посаді судді відповідно до законодавства, що діяло на день їх призначення (обрання).

Зазначена норма пов`язує визначення законодавства, яке регулює питання обчислення стажу роботи на посаді судді, із часом призначення чи обрання суддею.

Враховуючи, що відповідно до діючого законодавства, рішенням Замостянської районної Ради народних депутатів м. Вінниці № 5 від 12 січня 1983 року ОСОБА_1 з 03 січня 1983 року по 12 січня 1983 року був призначений і виконував обов`язки народного судді Замостянського районного народного суду м. Вінниці., з 12.12.1983 року обраний народним суддею Ленінського районного народного суду м. Вінниці, з 18.07.1986 року обраний членом Вінницького обласного суду, 19.06.1997 року постановою Верховної Ради України №383/97ВР обраний суддею Вінницького обласного суду безстроково, з 20.08.2001 року призначений суддею апеляційного суду Вінницької області безстроково. Постановою Верховної Ради України від 03.02.2011 року №2989-VI обраний суддею Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ безстроково та 15.02.2011 року зарахований до штату суду. Тому для визначення стажу на посаді судді підлягають застосуванню і положення ч. 3 ст. 43 Закону України "Про статус суддів" №2862-ХІІ від 15.12.1992 (далі - Закон №2862-ХІІ) та Указ Президента України "Про додаткові заходи щодо соціального захисту суддів" №584/95 від 10.07.1995.

Згідно з ч. 4 ст. 43 Закону №2862-ХІІ, до стажу роботи, що дає право на відставку судді та отримання щомісячного довічного грошового утримання, крім роботи на посадах суддів України, державних арбітрів, арбітрів відомчих арбітражів України, зараховується також час роботи на посадах суддів і арбітрів у судах та державному і відомчому арбітражі колишнього СРСР та республік, що раніше входили до складу СРСР, час роботи на посадах, безпосередньо пов`язаних із керівництвом та контролем за діяльністю судів у Верховному Суді України, в обласних судах, Київському і Севастопольському міських судах, Міністерстві юстиції України та підвідомчих йому органах на місцях, за діяльністю арбітражів Державному арбітражі України, Вищому арбітражному суді України, а також на посадах прокурорів і слідчих за умови наявності у всіх зазначених осіб стажу на посаді судді не менше 10 років.

Відповідно до абзацу 2 ст. 1 Указу Президента України "Про додаткові заходи щодо соціального захисту суддів" №584/95 від 10.07.1995 (у редакції, чинній на день обрання позивача на посаду судді) до стажу роботи, що дає судді право на відставку та одержання щомісячного грошового утримання, за умови роботи на посаді судді не менш як 10 років, зараховується, крім стажу трудової діяльності, визначеного законом, половина навчання у вищих юридичних навчальних закладах та період проходження строкової військової служби.

Окрім того, станом на день обрання Позивача суддею Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, діяв Закон України «Про судоустрій та статус суддів» 2453-VI від 07.07.2010 року.

Так, п. 11 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про судоустрій та статус суддів» 2453-VI від 07.07.2010 року, який набрав чинності 30.07.2010 року, передбачено, що судді, призначені чи обрані на посаду до набрання чинності цим Законом, зберігають визначення стажу роботи на посаді судді відповідно до законодавства, що діяло на день набрання чинності цим Законом.

Крім того, згідно з абзацом 2 пункту 3-1 постанови Кабінету Міністрів України від 03 вересня 2005 року № 865 «Про оплату праці та щомісячне грошове утримання суддів» (яка діяла одночасно із Законом № 2862-ХІІ; втратила чинність 01 січня 2012 року), доповненим згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 11 червня 2008 року № 545, до стажу роботи, що дає судді право на відставку та одержання щомісячного грошового утримання, за умови роботи на посаді судді не менш як 10 років зараховується, крім стажу трудової діяльності, визначеного законом, половина строку навчання за денною формою у вищих юридичних навчальних закладах, на юридичних факультетах вищих навчальних закладів та календарний період проходження строкової військової служби.

Тобто, до стажу роботи, що дає судді право на відставку та одержання щомісячного грошового утримання, за умови роботи на посаді судді не менш як 10 років, зараховується, крім стажу трудової діяльності, визначеного законом, половина навчання у вищих юридичних навчальних закладах, період проходження строкової військової служби та робота на посадах прокурора та слідчого.

З розрахунку стажу судді ОСОБА_1 , який дає право на відставку та отримання щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці, виданого Вищим спеціалізованим судом України з розгляду цивільних і кримінальних справ вбачається, що:

- в період 16.05.1976 р. - 05.06.1978 року - Позивач проходив строкову військову службу в Збройних Силах СРСР;

- в період 01.09.1978 - 01.07.1982 року - Позивач навчався за денною формою в Харківському юридичному інституті імені Ф.Е. Дзержинського.

Таким чином суд приходить до висновку, що до стажу роботи Позивача для визначення розміру довічного щомісячного грошового утримання необхідно зарахувати 2 роки 00 місяців 21 день військової служби та 1 рік 11 місяців 1 день навчання Позивача за денною формою на юридичному факультеті вищого навчального закладу.

Суд також вважає неправомірними дії Відповідача в частині неврахування до стажу роботи Позивача для визначення розміру довічного щомісячного грошового утримання період роботи на посаді в.о. народного судді Замостянського районного народного суду м. Вінниці.

Так, у постанові від 09 листопада 2018 року у справі №559/443/17 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду дійшов наступного правового висновку : « Суд вважає, що стаж роботи на посаді судді, який дає право на відставку та призначення щомісячного довічного грошового утримання є єдиним, обраховується та встановлюється (з`ясовується) Вищою радою правосуддя при розгляді заяви про відставку (прийнятті рішення про звільнення) і застосовується, як для прийняття рішення про відставку, так і для встановлення щомісячного довічного грошового утримання та визначення його розміру».

Як встановлено судом першої інстанції, Вищою радою правосуддя у рішенні від 21 січня 2021 року №88/0/15-21 визначено, що до стажу роботи на посаді судді ОСОБА_1 , який дає йому право на відставку та призначення щомісячного довічного грошового утримання зараховується виконнання обов`язків народного судді Замостянського районного народного суду міста Вінниці в період із січня 1983 року по грудень 1983 року (00 років 11 місяців 10 днів).

Таким чином суд приходить до висновку, що відповідач неправомірно вдається до оцінки суддівського стажу позивача, оскільки розрахунок такого стажу взагалі не входить до повноважень пенсійного органу. Це підтверджується Порядком подання документів для призначення (перерахунку) і виплати щомісячного довічного грошового утримання суддям у відставці органами Пенсійного фонду України, затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 25.01.2008 року № 3-1 (далі - Порядок № 3-1), згідно з яким призначення щомісячного довічного утримання судді у відставці здійснюється, зокрема, на підставі Розрахунку стажу судді, який дає право на відставку та отримання щомісячного довічного грошового утримання, що складається (оформляється) відповідним судом.

Відповідно до Розрахунку стажу судді ОСОБА_1 , який дає право на відставку та отримання щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці, виданий Вищим спеціалізованим судом України з розгляду цивільних і кримінальних справ, Позивачу зараховано до стажу судді періоди строкової військової служби в Збройних Силах СРСР

(2 роки 21 день); половину строку навчання в Харківському юридичному інституті імені Ф.Е. Дзержинського (половину від 1 року 11 місяців 01 дня) та роботу на посаді в.о. народного судді Замостянського районного народного суду м. Вінниці (00 років 11 місяців 10 днів).

Отже, загальний стаж позивача складає 42 роки 00 місяців 12 днів, який, в силу положень ч. 4 ст. 43 Закону №2862-ХІІ та абзацу 2 ст. 1 Указу Президента України "Про додаткові заходи щодо соціального захисту суддів" №584/95 від 10.07.1995, Закону України «Про судоустрій та статус суддів» 2453-VI від 07.07.2010 року і постанови Кабінету Міністрів України від 03 вересня 2005 року № 865 «Про оплату праці та щомісячне грошове утримання суддів» має враховуватись як стаж на посаді судді при визначенні права на відставку та розміру довічного грошового утримання.

Згідно ч. 3 ст. 142 Закону №1402-VIII, щомісячне довічне грошове утримання виплачується судді у відставці в розмірі 50 відсотків суддівської винагороди судді, який працює на відповідній посаді. За кожний повний рік роботи на посаді судді понад 20 років розмір щомісячного довічного грошового утримання збільшується на два відсотки грошового утримання судді.

Враховуючи, що загальний стаж роботи Позивача, що дає йому право на призначення щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці, становить 42 роки 00 місяців 12 днів, розмір довічного грошового утримання має складати 94 відсотки суддівської винагороди судді, який працює на відповідній посаді.

При цьому, суд зауважує, що положеннями Закону № 1402 не передбачено обмеження відсоткового розміру суддівської винагороди судді, який працює на відповідній посаді максимальним розміром.

Як зазначив Конституційний Суд України у своєму рішенні від 11 жовтня 2005 року № 8-рп/2005 право судді, який перебуває у відставці, на пенсійне або щомісячне довічне грошове утримання є гарантією незалежності працюючих суддів. Щомісячне довічне грошове утримання - це особлива форма соціального забезпечення суддів, зміст якої полягає у гарантованій державою щомісячній звільненій від сплати податків грошовій виплаті, що слугує забезпеченню їх належного матеріального утримання, в тому числі після звільнення від виконання обов`язків судді. Надання судді матеріального захисту є гарантією забезпечення його незалежності. Разом з тим, будь-яке зниження рівня гарантій незалежності суддів суперечить конституційній вимозі неухильного забезпечення незалежного правосуддя

Крім того, Конституційний Суд України у мотивувальній частині Рішення від 14 грудня 2011 року № 18-рп/2011 вказав на неможливість звуження змісту та об`єму гарантій незалежності суддів, а відповідно, матеріального та соціального забезпечення. До цього Конституційний Суд України неодноразово висловлював аналогічні правові позиції у відношенні гарантій незалежності суддів, їх матеріального та соціального забезпечення у рішеннях, а саме: від 24 червня 1999 року № 6-рп/99, від 20 березня 2002 року № 5-рп/2002 (справа про пільги, компенсації та гарантії), від 1 грудня 2004 року № 19-рп/2004 (справа про припинення дій чи обмеження пільг, компенсацій та гарантій), від 1 1 жовтня 2005 року № 8-ргі/2005 (справа про пенсії та щомісячне довічне грошове утримання), від 18 червня 2007 року № 4-рп/2007 (справа про гарантії незалежності суддів); рішення № 10-рп/2008 від 22 травня 2008 року.

Також, в рішенні Конституційного Суду Україні! від 03 червня 2013 року № З-рп/2013 (у справі за конституційним поданням Верховного Суду України щодо відповідності Конституції України (конституційності) окремих положень статті 2, абзацу 2 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи», статті 138 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» (справа щодо змін умов виплати пенсій і щомісячного довічного грошового утримання суддів у відставці) зазначено, що визначені Конституцією та законами України гарантії незалежності суддів є невід`ємним елементом їх статусу, поширюються на всіх суддів України та є необхідною умовою здійснення правосуддя неупередженим, безстороннім і справедливим судом. Такими гарантіями є надання їм за рахунок держави матеріального забезпечення (суддівська винагорода, пенсія, щомісячне довічне грошове утримання тощо).

Відповідно до пункту 11 Основних принципів незалежності судових органів (схвалені резолюціями 40/32 та 40/146 Генеральної Асамблеї ООН від 29 листопада та 13 грудня 1985 року) термін повноважень суддів, їх незалежність, безпека, відповідна винагорода, умови служби, пенсії і вік виходу на пенсію повинні належним чином гарантуватися законом.

Вищенаведене узгоджується з положеннями Європейської хартії про закон "Про статус суддів від 10 липня 1998 року, згідно яких рівень винагороди суддям за виконання ними своїх професійних обов`язків має бути таким, щоб захистити їх від тиску, що може спричинити вплив на їхні рішення або взагалі поведінку суддів і таким чином вплинути на їхню незалежність та неупередженість (пункт 6.1); статус забезпечує судді, який досяг передбаченого законом віку для виходу у відставку із посади судді і який здійснював повноваження судді протягом певного строку, право на отримання виплат, рівень яких має бути якомога ближчим до рівня його останньої заробітної плати на посаді судді (пункт 6.4).

Так, згідно із пунктом 54 Рекомендації СМ/Яес (2010)12) від 17 листопада 2010 року Комітету Міністрів Ради Європи державам-членам щодо суддів: незалежність, ефективність та обов`язки - "оплата праці суддів повинна відповідати їх професії та виконуваним обов`язкам, а також бути достатньою, щоб захистити їх від дії стимулів, через які можна впливати на їхні рішення. Мають існувати гарантії збереження належної оплати праці на випадок хвороби, відпустки по догляду за дитиною, а також гарантії виплат у зв`язку з виходом на пенсію, які мають відповідати попередньому рівню оплати їх праці".

Виходячи з наведеного, конституційний статус судді зумовлює обов`язок держави гарантувати достатнє матеріальне забезпечення судді як під час здійснення ним своїх повноважень (суддівська винагорода), так і в майбутньому у зв`язку з досягненням пенсійного віку чи внаслідок припинення повноважень і набуття статусу судді у відставці - щомісячне довічне грошове утримання. Статус судді та його елементи, зокрема, матеріальне забезпечення судді після припинення його повноважень, є не особистим привілеєм, а виступає засобом забезпечення незалежності працюючих суддів і надається для гарантування верховенства права та в інтересах осіб, які звертаються до суду та очікують неупередженого правосуддя.

З огляду на викладене, суд вважає протиправними дії відповідача щодо не зарахування до стажу роботи позивача на посаді судді, трудової діяльності, визначеної законом, а саме: половини навчання у вищому юридичному навчальному закладі, період проходження строкової військової служби та період роботи Позивача на посаді в.о. народного судді Замостянського районного народного суду м. Вінниці. Разом з тим, наслідком такого не зарахування є визначення розміру щомісячного довічного грошового утримання на рівні 86 відсотків суддівської винагороди судді, який працює на відповідній посаді, а тому такі дії також є протиправними.

Що ж до вимог зобов`язального характеру, то суд зазначає наступне.

Європейський суд з прав людини у рішенні від 09.01.2013 у справі "Олександр Волков проти України" (Заява № 21722/11) зазначив, що рішення суду не може носити декларативний характер, не забезпечуючи у межах національної правової системи захист прав і свобод, гарантованих Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод.

Конституційний Суд України в рішенні від 30 січня 2003 року № 3-рп/2003 у справі за конституційним поданням Верховного Суду України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень частини третьої статті 120, частини шостої статті 234, частини третьої статті 236 Кримінально-процесуального кодексу України (справа про розгляд судом окремих постанов слідчого і прокурора) висловив правову позицію, що правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення у правах.

Відповідно до статті 8 Загальної декларації з прав людини 1948 року, кожна людина має право на ефективне поновлення в правах компетентними національними судами у випадках порушення її основних прав, наданих їй Конституцією або законом.

Статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

При цьому, під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект.

Засіб захисту, що вимагається зазначеною статтею, повинен бути ефективним як у законі, так і на практиці, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави.

Таким чином, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам та виключати подальше звернення особи до суду за захистом порушених прав.

Відповідно до п. 10 ч. 2 ст. 245 КАС України у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про інший спосіб захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист таких прав, свобод та інтересів.

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що достатнім і ефективним способом захисту порушених прав позивача є прийняття судом рішення про зобов`язання відповідача здійснити ОСОБА_1 , як судді у відставці, перерахунок та виплату щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці згідно із довідкою про суддівську винагороду від 25.01.2021 року №22, виданої Вищим спеціалізованим судом України з розгляду цивільних і кримінальних справ в розмірі 94 % від відповідних сум суддівської винагороди та враховуючи стаж на посаді судді 42 роки 3 місяці 29 днів, починаючи з 28.01.2021 року.

Згідно з ч. 1 ст. 9, ст. 72, ч.ч. 1, 2, 5 ст. 77 КАС України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Якщо учасник справи без поважних причин не надасть докази на пропозицію суду для підтвердження обставин, на які він посилається, суд вирішує справу на підставі наявних доказів.

Таким чином, із системного аналізу вище викладених норм та з`ясованих судом обставин вбачається, що позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві про визнання протиправними дій, зобов`язання вчинити певні дії є обґрунтованим та таким, що підлягає задоволенню повністю.

Згідно з ч. 1 ст. 139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Отже, стягненню на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача підлягає сплачена сума судового збору у розмірі 908,00 грн.

На підставі вище викладеного, керуючись ст.ст. 72-77, 90, 139, 192, 241-246, 250, 255 КАС України, суд -

ВИРІШИВ:

1. Позов ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1 ; ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві (місцезнаходження: 04053, м. Київ, вул. Бульварно-Кудрявська, 16; код ЄДРПОУ 42098368) про визнання протиправними дій, зобов`язання вчинити певні дії задовольнити повністю.

2. Визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві щодо відмови здійснити перерахунок щомісячного довічного грошового утримання ОСОБА_1 у розмірі 94% суддівської винагороди судді, який працює на відповідній посаді.

3. Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві здійснити перерахунок і виплату щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці ОСОБА_1 згідно із довідкою про суддівську винагороду від 25.01.2021 року №22, виданою Вищим спеціалізованим судом України з розгляду цивільних і кримінальних справ, з 28.01.2021 року, з урахуванням стажу в 42 роки 00 місяців 12 днів, в розмірі 94% грошового утримання судді, який працює на відповідній посаді, без обмеження граничного розміру, з врахуванням раніше виплачених сум.

4. Стягнути на користь ОСОБА_1 сплачений ним судовий збір у розмірі 908,00 грн. (дев`ятсот вісім гривень нуль копійок) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, а на ухвалу суду - протягом п`ятнадцяти днів з дня його (її) проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення (ухвали) суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Суддя Ю.Т. Мамедова