Р І Ш Е Н Н Я
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
30 грудня 2021 року м. Київ № 640/5985/19
Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Чудак О.М., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в місті Києві про визнання рішення протиправним, зобов`язання вчинити певні дії,
установив:
04.04.2019 ОСОБА_1 ( ОСОБА_1 ) звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовною заявою до Головного управління Пенсійного фонду України в місті Києві (далі - ГУ ПФУ) про:
- визнання рішення ГУ ПФУ від 21.12.2018 №139697/02, - протиправним;
- зобов`язання ГУ ПФУ здійснити виплату пенсії ОСОБА_1 за період з вересня 2017 року по квітень 2018 року у розмірі 40 000, 00 грн, що утворилась як заборгованість за попередні роки.
В обґрунтування позовних вимог зазначив про протиправність рішення відповідача щодо припинення виплати пенсії, оскільки таким рішенням порушуються права позивача, як внутрішньо переміщеної особи, на пенсійне та соціальне забезпечення.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 18.04.2019 позовну заяву ОСОБА_1 прийнято до розгляду та відкрито провадження в адміністративній справі. Вирішено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).
Від відповідача надійшов відзив на позов, в якому представник ГУ ПФУ посилається на Закон України від 20.10.2014 №1706-VII «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» (далі - Закон №1706-VII), Порядок призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам» та Порядок здійснення контролю за проведенням соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам за місцем їх фактичного проживання/перебування, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 08.06.2016 №365 (далі - Порядок №365), та зазначає, що суми соціальних виплат, які не виплачені за минулий період будуть виплачуватися на умовах окремого порядку, визначеного Кабінетом Міністрів України, який наразі не прийнятий.
Дослідивши матеріали справи, оцінивши письмові пояснення, надані учасниками судового процесу, а також докази в їх сукупності, проаналізувавши положення чинного законодавства, суд встановив наступне.
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 є пенсіонером за віком та перебуває на обліку в ГУ ПФУ як внутрішньо переміщена особа.
Зокрема, 15.06.2017, 25.09.2017 та 06.03.2018 позивача взято на облік в Оболонському районі м. Києва як внутрішньо переміщену особу з АДРЕСА_1 , що підтверджується відповідними довідками.
З матеріалів справи видно, що виплата пенсії позивачу призупинялась з вересня 2017 року та з березня 2018 року.
Згідно із рішеннями Комісії з призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо-переміщеним особам Оболонської районної в місті Києві державної адміністрації від 17.10.2017 № 41 та від 27.03.2018 № 12 позивачу поновлено виплату пенсії.
06.11.2018 ОСОБА_1 звернувся до ГУ ПФУ із заявою, у якій висловлено прохання здійснити виплату його пенсії за період з вересня 2017 року по квітень 2018 року у розмірі 40 000, 00 грн, що утворилась за минулі періоди.
ГУ ПФУ листом від 21.12.2018 №139697/02 повідомило позивача, що за його заявою від 06.03.2018 та на підставі рішення Комісії з призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо-переміщеним особам йому поновлено виплату пенсії з травня 2018 року. Кошти, які не виплачені з березня по квітень 2018 року обліковуються в органі, що здійснює соціальні виплати та будуть виплачені після прийняття окремого порядку, визначеного Кабінетом Міністрів України.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з наступного.
Частиною другою статті 19 Конституції Україні передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Суд зазначає, що спеціальний статус внутрішньо переміщеної особи не збігається та не може підміняти собою жоден із закріплених у Конституції України конституційно - правових статусів особи.
Конституційний Суд України у рішенні від 07.10.2009 №25-рп/2009 зауважив, що виходячи із правової, соціальної природи пенсій право громадянина на одержання призначеної йому пенсії не може пов`язуватися з такою умовою, як постійне проживання в Україні; держава відповідно до конституційних принципів зобов`язана гарантувати це право незалежно від того, де проживає особа, якій призначена пенсія, в Україні чи за її межами.
У зазначеному рішенні Конституційного Суду України та відповідній практиці Європейського суду з прав людини застосовано підхід, згідно з яким право на пенсію та її одержання не може бути пов`язане з місцем проживання людини. Такий підхід можна поширити не тільки на громадян, що виїхали на постійне місце проживання до інших держав, а й на внутрішньо переміщених осіб, які мають постійне місце проживання на непідконтрольній Уряду України території. Свобода пересування та вільний вибір місця проживання гарантується статтею 33 Конституції України кожному, хто на законних підставах перебуває на території України.
Частиною першою статті 46 Конституції України встановлено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Отже, право особи на отримання пенсії, як складова права на соціальний захист, є її конституційним правом.
Принципи, засади та механізм функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг визначає Закон України від 09.07.2003 №1058-IV «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» (далі - Закон №1058-IV).
Частиною третьою статті 4 Закону №1058-IV визначено, що виключно законами про пенсійне забезпечення визначаються: види пенсійного забезпечення; умови участі в пенсійній системі чи її рівнях; пенсійний вік для чоловіків та жінок, при досягненні якого особа має право на отримання пенсійних виплат; джерела формування коштів, що спрямовуються на пенсійне забезпечення; умови, норми та порядок пенсійного забезпечення; організація та порядок здійснення управління в системі пенсійного забезпечення.
Статтею 5 Закону №1058-IV передбачено, що дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на ці відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону. Виключно цим Законом, зокрема, визначаються порядок здійснення пенсійних виплат за загальнообов`язковим державним пенсійним страхуванням; порядок використання коштів Пенсійного фонду та накопичувальної системи пенсійного страхування.
Отже, нормативно-правовим актом, яким, зокрема, визначено підстави припинення пенсійних виплат, є Закон №1058-IV. Інші нормативно-правові акти, у сфері правовідносин врегульованих Законом №1058-IV, можуть застосовуватися за умови, якщо вони не суперечать цьому Закону.
Питання виплати пенсій врегульовані статтею 47 Закону №1058-IV, за якою пенсія виплачується щомісяця організаціями, що здійснюють виплату і доставку пенсій, у строк не пізніше 25 числа місяця, за який виплачується пенсія, виключно в грошовій формі за зазначеним у заяві місцем фактичного проживання пенсіонера в межах України або перераховується на визначений цією особою банківський рахунок у порядку, передбаченому законодавством.
Варто наголосити на тому, що питання заборгованості по пенсії за період з 01.09.2018 по 30.11.2018, не є спірним. Відповідачем пенсія за вказаний період нарахована у повному обсязі, однак, не виплачена.
Також, відповідачем не спростовано доводи позивача щодо безпідставності припинення відповідної виплати пенсії.
Суд зазначає, що постановою Кабінету Міністрів України від 25.04.2018 №335 внесені зміни до постанови Кабінету Міністрів України від 08.06.2016 №365 «Деякі питання здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам», а саме, пункти 15 і 18 доповнені реченням такого змісту: «суми соціальних виплат, які не виплачені за минулий період, обліковуються в органі, що здійснює соціальні виплати, та виплачуються на умовах окремого порядку, визначеного Кабінетом Міністрів України», враховуючи наведене, позивачу не сплачено заборгованості за минулий період.
Суд не погоджується з такою позицією, виходячи з наступного.
Конституційний Суд України у своїх рішеннях №20-рп/2011 від 26.12.2011 та №2-рп-99 від 02.03.1999 висловив позицію, згідно з якою Кабінет Міністрів України є органом, який забезпечує проведення державної політики у соціальній сфері, повноважний вживати заходів щодо забезпечення прав і свобод людини і громадянина та проводити політику у сфері соціального захисту.
Згідно з пунктом 6 частини першої статі 92 Конституції України виключно законами України визначаються, зокрема, форми і види пенсійного забезпечення, захисту, форми і види пенсійного забезпечення.
Особливу увагу варто звернути на те, що у преамбулі до Закону №1058-IV зазначено, що зміна умов і норм загальнообов`язкового державного пенсійного страхування здійснюється виключно шляхом внесення змін до цього Закону.
Конституційне поняття «Закон України», на відміну від поняття «законодавство України», не підлягає розширеному тлумаченню, це - нормативно-правовий акт, прийнятий Верховною Радою України в межах повноважень. Зміни до закону вносяться за відповідно встановленою процедурою Верховною Радою України шляхом прийняття закону про внесення змін. Нормативно-правові акти Кабінету Міністрів України є підзаконними, а тому не можуть обмежувати права громадян, які встановлено законами.
Судом встановлено, що жодних змін у вказаний Закон №1058-IV з приводу особливостей виплати заборгованості пенсіонерам, які є внутрішньо переміщеними особами, Верховною Радою не приймались.
Статтею 6 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.
Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
Відповідно до статті 7 Кодексу адміністративного судочинства України суд вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.
Суд застосовує інші правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, визначені Конституцією та законами України.
У разі невідповідності правового акта Конституції України, закону України, міжнародному договору, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу, або положення відповідного міжнародного договору України.
Отже, у випадку суперечності норм підзаконного акту нормам закону слід застосовувати норми закону, оскільки він має вищу юридичну силу.
При цьому, суд акцентує увагу на тому, що статус внутрішньо переміщеної особи надає особі спеціальні, додаткові права (або «інші права», як це зазначено у статті 9 Закону №1706-VII), не звужуючи, між тим, обсяг конституційних прав та свобод особи та створюючи додаткові гарантії їх реалізації, а тому відповідач повинен всіляко сприяти відновленню виплат, гарантованих державою внутрішньо переміщеним особам.
Судом встановлено, що позивачу з 01.09.2018 по 30.11.2018 нараховувались пенсійні виплати, однак відповідачем заборгованість за вказаний період позивачу не виплачено.
Згідно із статтею 46 Закону №1058-IV нараховані суми пенсії, на виплату яких пенсіонер мав право, але не отримав своєчасно з власної вини, виплачуються за минулий час, але не більше ніж за три роки до дня звернення за отриманням пенсії; нараховані суми пенсії, не отримані з вини органу, що призначає і виплачує пенсію, виплачуються за минулий час без обмеження будь-яким строком з нарахуванням компенсації втрати частини доходів.
На підставі частини першої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Таким чином, з наведеного вбачається, що відповідач не надав суду достатніх доказів на спростування заявлених позовних вимог, тому, враховуючи викладені обставини, суд доходить висновку про порушення ГУ ПФУ прав ОСОБА_1 , що полягає у невиплаті позивачеві пенсії за період з вересня 2017 року по квітень 2018 року.
Отже, перевіривши обґрунтованість доводів сторін, оцінивши, надані позивачем докази, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню шляхом визнання протиправною бездіяльності ГУ ПФУ, що полягає у невиплаті ОСОБА_1 пенсії за період з вересня 2017 року по квітень 2018 року та зобов`язання відповідача виплатити позивачу заборгованість по пенсії за вказаний період.
Згідно з вимогами статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
Беручи до уваги вищенаведене в сукупності, проаналізувавши матеріали справи та надані сторонами докази, а також усні та письмові доводи сторін, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню.
Відповідно до частини першої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Оскільки даний позов сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, підлягає задоволенню, а згідно із наявної у справі квитанції від 03.04.2019 №1315001920 позивачем за його подання сплачено судовий збір у розмірі 1536, 80 грн, то поверненню позивачу за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень підлягає сума у розмірі 1536, 80 грн.
На підставі викладеного, керуючись статтями 2, 77, 139, 242-246, 255 Кодексу адміністративного судочинства України,
вирішив:
Адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в місті Києві про визнання рішення протиправним, зобов`язання вчинити певні дії, - задовольнити повністю.
Визнати протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в місті Києві, що полягає у невиплаті пенсії ОСОБА_1 за період з вересня 2017 року по квітень 2018 року.
Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в місті Києві виплатити ОСОБА_1 пенсію за період з вересня 2017 року по квітень 2018 року.
Стягнути з Головного управління Пенсійного фонду в місті Києві за рахунок бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 понесені ним витрати по сплаті судового збору у розмірі 1536, 80 грн (одна тисяча п`ятсот тридцять шість гривен та 80 копійок).
Рішення набирає законної сили відповідно до статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 293, 295-297 Кодексу адміністративного судочинства України.
Позивач - ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 ; реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_1 ).
Відповідач - Головне управління Пенсійного фонду в місті Києві (місцезнаходження юридичної особи: 04053, місто Київ, вулиця Бульварно-Кудрявська, будинок 16; ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України: 42098368).
Суддя О.М. Чудак
Судове рішення № 102357803, Окружний адміністративний суд міста Києва було прийнято 30.12.2021. Форма судочинства - Адміністративне, форма рішення - Рішення. На цій сторінці ви зможете знайти ключові дані про це судове рішення. Ми надаємо зручний та швидкий доступ до поточних судових рішень, щоб ви могли бути в курсі останніх судових прецедентів. Наша база даних містить повний спектр необхідної інформації, дозволяючи вам легко знаходити ключові дані.
Це рішення відноситься до справи № 640/5985/19. Компанії, які зазначені в тексті цього судового документа: