Ухвала суду № 102356576, 30.12.2021, Шевченківський районний суд міста Харкова (до 25.04.2025 - Дзержинський районний суд м. Харкова)

Справа № 638/20236/21

Провадження № 2/638/7372/21

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 грудня 2021 року суддя Дзержинського районного суду м. Харкова Штих Т.В., розглянувши матеріали позовної заяви ОСОБА_1 до судді Харківського окружного адміністративного суду Супрун Юрія Олександровича та голови Харківського окружного адміністративного суду Панченко Ольги Володимирівни, Державної Установи « Український державний НДІ медико- соціальних проблем інвалідності Міністерства охорони здоров`я України» про визнання дій протиправними, зобов`язання вчинити певні дії, стягнення моральної та матеріальної шкоди, -

встановив:

23 грудня 2021 року до Дзержинського районного суду міста Харкова в порядку цивільного судочинства звернулась ОСОБА_1 до судді Харківського окружного адміністративного суду Супрун Юрія Олександровича та голови Харківського окружного адміністративного суду Панченко Ольги Володимирівни, Державної Установи « Український державний НДІ медико- соціальних проблем інвалідності Міністерства охорони здоров`я України» про визнання дій протиправними, зобов`язання вчинити певні дії, стягнення моральної та матеріальної шкоди.

В обґрунтуванням позовних вимог позивач посилається на те, що при розгляді справи за її позовом до Комунального закладу охорони здоров`я « Обласний центр медико-соціальнох експертизи» Обласна медико-соціальна експертна комісія № 1, Державної Установи « Український державний НДІ медико- соціальних проблем інвалідності Міністерства охорони здоров`я України» про визнання дій протиправними та скасування акту та консультативного висновку, зобов`язання вчинити певні дії, суттєво порушувалися її права суддею Супрун Ю.О., щодо розкриття її персональних данних, а голова Харкіського окружного адміністративного суду Панченко О.В. на звернення позивачки зі скаргами відмовила у вирішенні по суті її питання. Вказані дії спричинили їй моральні страждання. У позові позивачка просить визнати протиправними дії відповідачів, стягнути 2000000 ( два мільйони) гривень – розмір моральної шкоди та 62582,24 ( шістдесят дві тисячі п`ятсот вісімдесят дві гривни 24 копійки)- розмір матеріальної шкоди, стягнути судові витрати.

Вивчивши позов та додані до нього документи, вважаю, що у відкритті провадження у частині позовних вимог до судді Харківського окружного адміністративного суду Супрун Юрія Олександровича та голови Харківського окружного адміністративного суду Панченко Ольги Володимирівни слід відмовити за наступних підстав. А щодо позовних вимог до Державної Установи « Український державний НДІ медико- соціальних проблем інвалідності Міністерства охорони здоров`я України» про визнання дій протиправними, зобов`язання вчинити певні дії, стягнення моральної та матеріальної шкоди, вважаю, що вказані вимоги необхідно розглядати з врахуванням принципу територіальної підсудності.

Відповідно до ч. 1 ст. 19 ЦПК України, суди загальної юрисдикції розглядають у порядку цивільного судочинства справи щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ за Кодексом адміністративного судочинства України, Господарським процесуальним кодексом України, Кримінальним процесуальним кодексом України або Кодексом України про адміністративні правопорушення віднесено до компетенції адміністративних, господарських судів, до кримінального провадження чи провадження в справах про адміністративні правопорушення.

В зв`язку з чим, слід виходити з того, що критеріями відмежування справ цивільної юрисдикції від інших є наявність у них спору про право цивільне (спори за позовами, що виникають із будь-яких правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ проводиться за правилами іншого судочинства).

Постановою Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 01.03.2013 р. № 3 «Про деякі питання юрисдикції загальних судів та визначення підсудності цивільних справ» вказано на те, що вирішуючи питання про відкриття провадження у справі, суди повинні перевірити належність справ до їх юрисдикції та підсудності (п.2).

Як вбачаєтьсяі з матеріалів позову, предметом останнього є вимога позивача щодо визнання дій протиправними, зобов`язання вчинити певні дії, стягнення моральної та матеріальної шкоди.

Згідно із частиною четвертою статті 263 ЦПК України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Відповідно до ст. 8 ч.1 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справ в суді, але за умови, що ця справа відноситься до підсудності саме цього суду.

Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону судові рішення не відповідають.

Відповідно до статті 15 ЦПК України 2004 року суди розглядають в порядку цивільного судочинства справи про захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових, відносин, а також з інших правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ проводиться за правилами іншого судочинства.

Аналогічне положення міститься у статті 19 ЦПК України.

Згідно з частиною першою статті 124 Конституції України (у редакції, чинній на час розгляду справи у судах першої й апеляційної інстанцій) правосуддя в Україні здійснюється виключно судами. Делегування функцій судів, а також привласнення цих функцій іншими органами чи посадовими особами не допускаються. А відповідно до частини другої вказаної статті юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі.

Статтями 62, 126, 129 Конституції України визначено, що рішення суду і відповідно до цього дії або бездіяльність судів у питаннях здійснення правосуддя, пов`язаних з підготовкою, розглядом справ у судових інстанціях тощо, можуть оскаржуватися у порядку, передбаченому процесуальними законами, а не шляхом оскарження їх дій (чи відшкодування шкоди одночасно з оскарженням таких дій) до іншого суду, оскільки це порушуватиме принцип незалежності судів і заборону втручання у вирішення справи належним судом.

Згідно з частинами першою та третьою статті 6 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» (у редакції, що діяла на момент розгляду справи у судах першої й апеляційної інстанцій), Здійснюючи правосуддя, суди є незалежними від будь-якого незаконного впливу. Суди здійснюють правосуддя на основі Конституції і законів України та на засадах верховенства права. Втручання у здійснення правосуддя, вплив на суд або суддів у будь-який спосіб, неповага до суду чи суддів, збирання, зберігання, використання і поширення інформації усно, письмово або в інший спосіб з метою дискредитації суду або впливу на безсторонність суду, заклики до невиконання судових рішень забороняються і мають наслідком відповідальність, установлену законом.

У пункті 10 постанови Пленуму Верховного Суду України від 13 червня 2007 року № 8 «Про незалежність судової влади» судам роз`яснено, що виключне право перевірки законності та обґрунтованості судових рішень має відповідний суд згідно з процесуальним законодавством. Оскарження у будь-який спосіб судових рішень, діяльності судів і суддів щодо розгляду та вирішення справи поза передбаченим процесуальним законом порядком у справі не допускається; суди повинні відмовляти у прийнятті позовів та заяв з таким предметом.

У постанові Пленуму Верховного Суду України від 12 червня 2009 року № 6 «Про деякі питання, що виникають у судовій практиці при прийнятті до провадження адміністративних судів та розгляді ними адміністративних позовів до судів і суддів» судам роз`яснено, що у розумінні положень частини першої статті 2, пунктів 1, 7, 9 частини першої статті 3, статті 17, частини третьої статті 50 Кодексу адміністративного судочинства України судді при розгляді ними цивільних, господарських, кримінальних, адміністративних справ та справ про адміністративні правопорушення не є суб`єктами владних повноважень і не можуть бути відповідачами у справах про оскарження їх рішень, дій чи бездіяльності, вчинених у зв`язку з розглядом судових справ. Скарги на дії, бездіяльність і рішення суддів мають розглядатися відповідно до процесуального законодавства.

Згідно з пунктом 57 Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів зміст конкретних судових рішень контролюється, насамперед, за допомогою процедур апеляції або перегляду рішень у національних судах та за допомогою права на звернення до Європейського суду з прав людини.

Відповідно до пункту 55 Висновку № 3 (2002) Консультативної ради європейських суддів судові помилки щодо юрисдикції чи процедури судового розгляду, у визначенні чи застосуванні закону, здійсненні оцінки свідчень повинні вирішуватися за допомогою апеляції; інші суддівські порушення, які неможливо виправити в такий спосіб (наприклад надмірне затримання вирішення справи), повинні вирішуватися щонайбільше поданням позову незадоволеної сторони проти держави.

Вчинені суддею (судом) процесуальні дії з розгляду конкретної справи, а також ухвалені у ній рішення можуть бути оскаржені до суду вищої інстанції у порядку, передбаченому процесуальним законом для тієї справи, під час розгляду якої вони вчиняються чи ухвалюються.

Вчинені судом (суддею) у відповідній справі процесуальні дії й ухвалені у ній рішення не підлягають окремому судовому оскарженню шляхом ініціювання нового судового процесу.

Тобто, якщо позивачка вважає, що судддя ОСОБА_2 та голова Харківського окружного адімністративного суду Панченко О.В. допустили порушення норм права під час розгляду її справи, вона має можливість оскаржити ухвалені у цій справі судові рішення до судів вищих (апеляційної чи касаційної) інстанцій у порядку та з підстав, визначених у відповідному процесуальному законі.

Щодо цивільної відповідальності, до якої позивачка має намір притягнути суддю та голову суду (стягнення моральної та матеріальної шкоди), Консультативна рада європейських суддів зазначає, що, беручи до уваги принцип незалежності суду: i) засобом захисту від судових помилок (стосовно питань юрисдикції, суті справи або процедури розгляду) повинна бути належна система апеляційного оскарження рішень (як з дозволу суду, так і без дозволу); ii) будь-яка компенсація за інші недоліки в процесі здійснення правосуддя (у тому числі, наприклад, порушення строків розгляду справи) може вимагатися тільки від держави; iii) недоцільним є притягнення судді до будь-якої особистої відповідальності за здійснення ним уповноважених професійних обов`язків, навіть шляхом відшкодування збитків державі, крім випадків навмисного порушення (пункт 76 Висновку № 3 (2002) Консультативної ради європейських суддів).

Зазначений підхід однаково застосовний як особисто до суддів, так і до судів, в яких вони здійснюють правосуддя.

Оскарження діянь суддів (судів) щодо розгляду та вирішення справ, а також оскарження судових рішень поза порядком, передбаченим процесуальним законом, не допускається. Суди та судді не можуть бути відповідачами у справах про оскарження їхніх дій чи бездіяльності під час розгляду інших судових справ, про оскарження їх рішень, ухвалених за наслідками розгляду цих справ, а також про зобов`язання судів та суддів до вчинення певних процесуальних дій. Вчинення (невчинення) суддею (судом) процесуальних дій під час розгляду конкретної справи, а також ухвалені у ній рішення можуть бути оскаржені до суду вищої інстанції у порядку, передбаченому процесуальним законом для тієї справи, під час розгляду якої вони відповідно були вчинені (мали бути вчинені) чи ухвалені.

Вказаний висновок відповідає правовій позиції Великої Палати Верховного Суду, висловленій у постановах: від 08 травня 2018 року у справі № 521/18287/15-ц (провадження № 14-90цс18), від 21 листопада 2018 року у справі № 757/43355/16-ц (провадження № 14-399цс18), від 29 травня 2019 року у справі № 489/5045/18 (провадження № 14-191цс19).

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Відповідно до ст. 186 ч. 1 п. 1 ЦПК України, суддя відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо позовна заява не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

З огляду на викладене, а також приймаючи до уваги те, що даний спір між сторонами в частині вимог до суддів не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства, а відтак у відкритті провадження слід відмовити.

Як вбачається з позовної заяви, позивачкою заявлено вимогу до Державної Установи « Український державний НДІ медико- соціальних проблем інвалідності Міністерства охорони здоров`я України» про визнання дій протиправними, зобов`язання вчинити певні дії, стягнення моральної та матеріальної шкоди.

Відповідно до ч.2 ст. 27 ЦПК України позови до юридичних осіб пред`являються в суд за їхнім місцем знаходження відповдно з Єдиним державним реєстром юридичних осіб. Фізичних осіб- підприємців та громадських формувань.

Вказані позивачем в своєму позові адреса відповідача Державної Установи « Український державний НДІ медико- соціальних проблем інвалідності Міністерства охорони здоров`я України» м. Дніпро провулок Феодосія Макаревського 1-а, 49027 підтверджуються даними Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб -підприємців та громадських формувань.

Таким чином, дана справа в частині заявленої вимоги до Державної Установи « Український державний НДІ медико- соціальних проблем інвалідності Міністерства охорони здоров`я України» про визнання дій протиправними, зобов`язання вчинити певні дії, стягнення моральної та матеріальної шкоди не належить до територіальної юрисдикції (підсудності) Дзержинського районного суду м. Харкова, та вона підлягає передачі за підсудністю до Жовтневого районного суду м. Дніпро.

Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 31 ЦПК, суд передає справу на розгляд іншому суду, якщо справа належить до територіальної юрисдикції (підсудності) іншого суду.

Ч. 3 ст. 31 ЦПК України встановлено, що передача справи на розгляд іншого суду за встановленою цим Кодексом підсудністю з підстави, передбаченої пунктом 1 частини першої цієї статті, здійснюється на підставі ухвали суду не пізніше п`яти днів після закінчення строку на її оскарження, а в разі подання скарги - не пізніше п`яти днів після залишення її без задоволення.

На підставі викладеного, та керуючись ст.ст.19, 27,186, 353, 354 ЦПК України, суддя, -

ухвалив:

Відмовити у відкритті провадження у справі за позовом ОСОБА_1 в частині позовних вимог до судді Харківського окружного адміністративного суду Супрун Юрія Олександровича та голови Харківського окружного адміністративного суду Панченко Ольги Володимирівни, про визнання дій протиправними, зобов`язання вчинити певні дії, стягнення моральної та матеріальної шкоди.

Справу № 638/20236/21, 2/638/7372/21 за позовом ОСОБА_1 в частині позовних вимог до Державної Установи « Український державний НДІ медико- соціальних проблем інвалідності Міністерства охорони здоров`я України» про визнання дій протиправними, зобов`язання вчинити певні дії, стягнення моральної та матеріальної шкоди направити для розгляду за підсудністю до Жовтневого районного суду м. Дніпро ( 49044 м. Дніпро вул. Паторжинського, 18-а).

Ухвала може бути оскаржена позивачем в апеляційному порядку до Харквівського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом 15 днів з дня складання ухвали.

Учасник справи, якому копія ухвали не була вручена в день її складання, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом 15 днів з дня вручення йому копії ухвали.

Ухвала суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги ухвала, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя Тетяна ШТИХ.