Рішення № 102348448, 29.12.2021, Запорізький окружний адміністративний суд

ЗАПОРІЗЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Запорізький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Семененко М.О., за участю секретаря судового засідання Прус Я.І., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом

ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 )

до Головного управління ДПС у Запорізькій області (69107, м.Запоріжжя, пр.Соборний, 166; код ЄДРПОУ ВП 44118663)

про визнання протиправними та скасування вимог, зобов`язання вчинити дії,

ВСТАНОВИВ:

До Запорізького окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 (далі – позивач, ОСОБА_1 ) до Головного управління ДПС у Запорізькій області (далі – відповідач, ГУ ДПС у Запорізькій області), у якій позивач просить суд:

1) визнати протиправними та скасувати вимоги про сплату боргу (недоїмки) №Ф-85065-51 від 15.08.2019, №Ф-85065-51 від 15.11.2019, №Ф-85065-51 від 09.04.2021;

2) зобов`язати відповідача здійснити коригування даних в інтегрованій картці платника єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування в сумі 37 788,74 грн.

В обґрунтування позовних вимог зазначає, що не має обов`язку сплачувати єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування (далі – єдиний внесок, ЄСВ) у статусі фізичної особи-підприємця. Вказує, що з 19.03.2007 по 23.03.2020 тривало провадження у справі про банкрутство приватного підприємця ОСОБА_2 (прізвище позивача до одруження), при цьому в постанові Господарського суду Запорізької області від 02.04.2007 у справі №21/73/07 встановлена обставина відсутності підприємницької діяльності у позивача. Посилається на те, що позивач припинив підприємницьку діяльність, доходів не отримував з 2007 року , будь-яких реєстраційних дій у 2007 році не здійснював, волевиявлення шляхом подання реєстраційної картки на включення до ЄДР відомостей про позивача як про фізичну особу-підприємця не здійснював. Крім того, вважає, що у відповідності до положень Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» від 14 травня 1992 року № 2343-XII (далі – Закон № 2343-XII) будь-які нарахування боржнику можуть здійснюватись лише до моменту прийняття постанови про визнання його банкрутом та відкриття відносно нього ліквідаційної процедури. Відтак, відповідач мав права з 02.04.2007 по 23.03.2020 нараховувати позивачу – банкруту єдиний внесок. Натомість, відповідач нарахував єдиний внесок за період 2017 -2019 роки, що є протиправним. Просить позов задовольнити.

Ухвалою суду від 02.11.2021 відкрито провадження у справі, призначено справу до судового розгляду по суті за правилами спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи.

19.11.2021 відповідачем подано відзив на позовну заяву, в якому висловлює незгоду із заявленими позовними вимогами та зазначає, що за даними інформаційної системи контролюючого органу позивач перебував на обліку як фізична особа-підприємець та платник єдиного внеску у період з 22.05.2001 по 16.06.2021 на загальній системі оподаткування. Законом України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» від 08.07.2010 №2464-VI (далі - Закон №2464-VI) встановлено з 01.01.2017 обов`язок фізичних осіб-підприємців на загальній системі оподаткування сплачувати єдиний внесок у розмірі не менше розміру мінімального страхового внеску незалежно від факту отримання доходу (прибутку) у звітному періоді. В порушення зазначеного обов`язку позивач не здійснював сплату єдиного внеску, у зв`язку з чим сформовано оскаржувані вимоги про сплату боргу (недоїмки). Просить в задоволенні позову відмовити.

10.12.2021 позивач подав відповідь на відзив, у якій висловив незгоду із запереченнями, наведеними відповідачем у відзиві на позовну заяву, які, на думку позивача, не спростовують аргументів, наведених у позовній заяві.

На підставі матеріалів справи суд встановив такі обставини.

За даними Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань ОСОБА_1 зареєстрована як фізична особа-підприємець з 21.03.2007, перебувала на обліку в Головному управлінні ДПС у Запорізькій області як платник єдиного внеску з 07.06.2001, 08118056/08063, припинила підприємницьку діяльність 16.06.2021, номер запису: 2000990060007011199, підстава: власне рішення.

Головним управлінням ДФС у Запорізькій області (правонаступником якого є відповідач) сформовано та направлено позивачу вимогу про сплату боргу (недоїмки) №Ф-85065-51 від 15.08.2019, відповідно до якої станом на 31.07.2019 заборгованість позивача зі сплати єдиного внеску становить 23 785, 08 грн.

Вимога сформована щодо заборгованості зі сплати поточних нарахувань єдиного соціального внеску, а саме по строкам сплати:

- 09.02.2018 в сумі 8 448, 00 грн (за 2017 рік);

- 19.04.2018 в сумі 2 457,18 грн (за І квартал 2018 року);

- 19.07.2018 в сумі 2 457,18 грн (за II квартал 2018 року);

- 19.10.2018 в сумі 2 457,18 грн (за III квартал 2018 року);

- 21.01.2019 в сумі 2 457,18 грн (за IV квартал 2018 року);

- 19.04.2019 и сумі 2 754,18 грн (за І квартал 2019 року);

- 19.07.2019 в сумі 2 754,18 грн (за II квартал 2019 року).

У подальшому, контролюючим органом сформовано та направлено на адресу позивача вимогу про сплату боргу (недоїмки) № Ф-85065-51 від 15.11.2019, відповідно до якої станом на 31.10.2019 заборгованість позивача зі сплати єдиного внеску становить 26 539,26 грн.

Вимога про сплату боргу (недоїмки) № Ф-85065-51 від 15.11.2019 сформована щодо заборгованості зі сплати поточних нарахувань єдиного соціального внеску, до суми недоїмки увійшла також недоїмка зі строком сплати 21.10.2019 в сумі 2 754,18 грн (за ІІІ квартал 2019 року).

У подальшому, відповідачем сформовано та направлено на адресу позивача вимогу про сплату боргу (недоїмки) № Ф-85065-51 від 09.04.2021, відповідно до якої станом на 31.03.2021 заборгованість позивача зі сплати єдиного внеску становить 37 788,74 грн.

Вимога про сплату боргу (недоїмки) № Ф-85065-51 від 09.04.2021 сформована щодо заборгованості зі сплати поточних нарахувань єдиного соціального внеску, і до неї додатково увійшли суми недоїмки зі строками сплати:

- 20.01.2020 в сумі 2754,18 грн (за IV квартал 2019 року);

- 21.04.2020 в сумі 2078,12 грн (за І квартал 2020 року);

- 20.07.2020 в сумі 1039,06 грн (за II квартал 2020 року);

- 19.10.2020 в сумі 3178,12 грн (за III квартал 2020 року);

- 19.01.2021 в сумі 2200, 00 грн (за IV квартал 2020 року).

Не погоджуючись з правомірністю формування контролюючим органом недоїмки, що визначена вимогами про сплату боргу (недоїмки) №Ф-85065-51 від 15.08.2019, №Ф-85065-51 від 15.11.2019, №Ф-85065-51 від 09.04.2021, позивач звернувся до суду з даним позовом.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам по суті заявлених позовних вимог, суд зазначає, що правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку, визначає Закон №2464-VI.

Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 1 Закону №2464-VI єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування (єдиний внесок) це консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов`язкового державного соціального страхування в обов`язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Згідно з пунктом 4 частини 1 статті 4 Закону №2464-VI, платниками єдиного внеску є фізичні особи підприємці, в тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування.

Як зазначено у частині 4 статті 4 Закону №2464-VI, особи, зазначені в пунктах 4 та 5-1 частини 1 цієї статті, звільняються від сплати за себе єдиного внеску, якщо вони отримують пенсію за віком або є особами з інвалідністю, або досягли віку, встановленого статтею 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», та отримують відповідно до закону пенсію або соціальну допомогу. Такі особи можуть бути платниками єдиного внеску виключно за умови їх добровільної участі в системі загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Відповідно до абзацу 1 пункту 3 частини 1 статті 7 Закону №2464-VI (в редакції відповідно до Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 06.12.2016 № 1774-VIII, який набув чинності з 01.01.2017) для платників, зазначених у пункті 4 частини першої статті 4 цього Закону, які обрали спрощену систему оподаткування, єдиний внесок нараховується на суми, що визначаються такими платниками самостійно для себе, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.

Відповідно до частини 5 статті 8 Закону №2464-VI єдиний внесок для платників, зазначених у статті 4 цього Закону, встановлюється у розмірі 22 відсотки до визначеної статтею 7 цього Закону бази нарахування єдиного внеску.

Згідно з пунктом 4 частини 1 статті 1 Закону №2464-VI максимальна величина бази нарахування єдиного внеску - максимальна сума доходу застрахованої особи на місяць, що дорівнює двадцяти п`яти розмірам прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом, на яку нараховується єдиний внесок;

Пунктом 5 частини 1 статті 1 Закону №2464-VI визначено, що мінімальний страховий внесок - сума єдиного внеску, що визначається розрахунково як добуток мінімального розміру заробітної плати на розмір внеску, встановлений законом на місяць, за який нараховується заробітна плата (дохід), та підлягає сплаті щомісяця.

Відповідно до абзацу 3 частини 8 статті 9 Закону №2464-VI (в редакції станом на 01.01.2018) платники єдиного внеску, зазначені в пунктах 4, 5, 5-1 частини 1 статті 4 цього Закону, зобов`язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний квартал, до 20 числа місяця, що настає за кварталом, за який сплачується єдиний внесок.

Згідно з абзацом 4 частини 8 статті 9 Закону №2464-VI періодом, за який платники єдиного внеску подають звітність до органу доходів і зборів (звітним періодом), є календарний місяць, крім платників, зазначених в пунктах 4, 5 частини 1 статті 4 цього Закону, для яких звітним періодом є календарний рік. В разі державної реєстрації припинення підприємницької діяльності фізичної особи підприємця її останнім звітним періодом є період з дня закінчення попереднього звітного періоду до дня державної реєстрації припинення підприємницької діяльності такої фізичної особи.

Частиною 12 статті 9 Закону №2464-VI передбачено, що єдиний внесок підлягає сплаті незалежно від фінансового стану платника.

Як зазначено у частині 16 статті 25 Закону №2464-VI, строк давності щодо нарахування, застосування та стягнення недоїмки, штрафів, пені не застосовується.

Отже, починаючи з 01.01.2017 відповідно до вищезазначених норм встановлений безальтернативний обов`язок фізичної особи-підприємця регулярно сплачувати єдиний внесок з дати державної реєстрації підприємницької діяльності до дати державної реєстрації припинення підприємницької діяльності. При цьому, за будь яких умов єдиний внесок має бути сплачений у розмірі не менше розміру мінімального страхового внеску на місяць. Виключення з даного правила стосуються лише фізичних осіб-підприємців, які отримують пенсію або соціальну допомогу, а також осіб, які працюють за трудовим договором за умови сплати за них роботодавцем єдиного внеску в розмірі не менше розміру мінімального страхового внеску на місяць (правова позиція Верховного Суду, викладена в постанові від 04.12.2019 по справі №440/2149/19). Строк давності щодо нарахування, застосування та стягнення недоїмки, штрафів, пені не застосовується.

Відповідно до правової позиції Верховного Суду, викладеної в постанові Верховного Суду від 04.12.2019 по справі №440/2149/19, з урахуванням особливостей форми діяльності осіб, що зареєстровані як фізичні особи-підприємці, проте фактично не здійснюють та не ведуть господарську діяльність та доходи не отримують, саме задля досягнення мети збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування законодавством встановлено обов`язок сплати особами мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу від їх діяльності, що спростовує доводи позивача про відсутність обов`язку сплачувати єдиний внесок у разі нездійснення підприємницької діяльності та неотримання доходу.

Судом встановлено, що у період з 21.03.2007 по 16.06.2021 за даними Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців позивач був зареєстрований як фізична особа-підприємець.

Позивачем не надано доказів того, що у період, за який контролюючим органом нарахована недоїмка з єдиного внеску, були наявні підстави, які звільняють його від обов`язку сплачувати єдиний внесок у вказаний період у статусі фізичної особи-підприємця.

Відтак, він був зобов`язаний сплачувати єдиний внесок у розмірі не менше мінімального страхового внеску, починаючи з 01.01.2017 до дати припинення підприємницької діяльності.

При цьому суд відхиляє посилання позивача на те, що він припинив підприємницьку діяльність у 2007 році у зв`язку з визнанням його банкрутом та внесенням відомостей про нього до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань без подання ним відповідної заяви, з огляду на таке.

Згідно з пунктом 4 частини 1 статті 1 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань» від 15 травня 2003 року № 755-IV (далі – Закон № 755-IV) державна реєстрація юридичних осіб, громадських формувань, що не мають статусу юридичної особи, та фізичних осіб - підприємців (далі - державна реєстрація) - офіційне визнання шляхом засвідчення державою факту створення або припинення юридичної особи, громадського формування, що не має статусу юридичної особи, засвідчення факту наявності відповідного статусу громадського об`єднання, професійної спілки, її організації або об`єднання, політичної партії, організації роботодавців, об`єднань організацій роботодавців та їхньої символіки, засвідчення факту набуття або позбавлення статусу підприємця фізичною особою, зміни відомостей, що містяться в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань, про юридичну особу та фізичну особу - підприємця, а також проведення інших реєстраційних дій, передбачених цим Законом

Відповідно до ч.1 та ч.3 ст.10 Закону № 755-IV якщо документи та відомості, що підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, внесені до нього, такі документи та відомості вважаються достовірними і можуть бути використані у спорі з третьою особою.

Якщо відомості, що підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, не внесені до нього, вони не можуть бути використані у спорі з третьою особою, крім випадків, коли третя особа знала або могла знати ці відомості.

За даними Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань позивач був зареєстрований як фізична особа-підприємець з 21.03.2007 по 16.06.2021, отже вказані відомості підтверджують наявність у позивача статусу фізичної особи-підприємця у вказаний період, що зумовлює виникнення правових наслідків реєстрації у такому статусі, утому числі обов`язок сплати єдиногно внеску.

Позивач посилається на безпідставність внесення відомостей про нього до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань 21.03.2007, разом з тим, суд звертає увагу, що з огляду на предмет спору зазначені обставини перебувають поза межами предмету доказування у даній справі, а суд не може надати їм належну оцінку, оскільки такі відомості внесені до реєстру не у зв`язку з винесенням оскаржуваних вимог та не відповідачем, а іншою особою (державним реєстратором), дії та рішення якого не оспорюються.

Оскільки єдиний внесок підлягає сплаті незалежно від того, чи здійснюється підприємницька діяльність, та виходячи з положень частини 2 статті 19 Конституції України про зобов`язання органів державної влади та органів місцевого самоврядування, їх посадових осіб діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, суд дійшов висновку, що, враховуючи наявність в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань запису про реєстрацію позивача фізичної особою-підприємцем, у фіскального органу, який відповідно до статті 12 Закону №2464-VI забезпечує адміністрування єдиного внеску шляхом його збору, ведення обліку надходжень від його сплати та здійсненням контролю за його сплатою, та за відсутності доказів сплати позивачем єдиного внеску, виник обов`язок стосовно забезпечення його сплати.

Частини 4 статті 25 Закону №2464-VI встановлено, що орган доходів і зборів в порядку, за формою та в строки, встановлені центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, надсилає платникам єдиного внеску, які мають недоїмку, вимогу про її сплату.

Відтак, оскаржувані вимоги про сплату боргу (недоїмки) винесені відповідачем правомірно.

Також суд відхиляє посилання позивача на те, що контролюючий орган протиправно нарахував недоїмку з єдиного внеску за період, коли стосовно позивача тривала ліквідаційна процедура, з таких підстав.

Судом встановлено, що ухвалою Господарського суду Запорізької області від 19.03.2007 у справі №21/73/07 за заявою Бердянської ОДПІ Запорізької області порушене провадження у справі про банкрутство Приватного підприємця ОСОБА_2 . Введено мораторій на задоволення вимог кредиторів.

Постановою Господарського суду Запорізької області від 02.04.2007 у справі №21/73/07 визнано Приватного підприємця ОСОБА_2 банкрутом. Відкрито ліквідаційну процедуру.

Ухвалою Господарського суду Запорізької області від 23.03.2020 у справі №21/73/07 закрито провадження у справі про неплатоспроможність ОСОБА_3 . Скасовано мораторій на задоволення вимого кредиторів.

Суд відхиляє посилання позивача на статтю 23 Закону № 2343-XII та зазначає, що загальні положення про банкрутство суб`єкта підприємницької діяльності – громадянина були врегульовані іншими нормами, а саме: статтями 47-49 Закону № 2343-XII (в редакції на момент порушення справи про банкрутство позивача у статусі приватного підприємця).

Так, відповідно до частини 5 статті 48 Закону № 2343-XII з дня прийняття господарським судом постанови про визнання громадянина-підприємця банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури:

- строки виконання зобов`язань громадянина-підприємця вважаються такими, що настали;

- припиняється нарахування неустойки (штрафу, пені), процентів та інших фінансових (економічних) санкцій за всіма зобов`язаннями громадянина-підприємця;

- припиняється стягнення з громадянина-підприємця за всіма виконавчими документами, за винятком виконавчих документів за вимогами про стягнення аліментів, а також за вимогами про відшкодування шкоди, заподіяної життю та здоров`ю громадян.

При цьому, відповідно до статті 1 цього Закону грошовим зобов`язанням визнається зобов`язання боржника заплатити кредитору певну грошову суму відповідно до цивільно-правового договору та на інших підставах, передбачених цивільним законодавством України. До складу грошових зобов`язань боржника не зараховуються недоїмка (пеня та штраф), визначена на дату подання заяви до господарського суду, а також зобов`язання, які виникли внаслідок заподіяння шкоди життю і здоров`ю громадян, зобов`язання з виплати авторської винагороди, зобов`язання перед засновниками (учасниками) боржника - юридичної особи, що виникли з такої участі. Склад і розмір грошових зобов`язань, в тому числі розмір заборгованості за передані товари, виконані роботи і надані послуги, сума кредитів з урахуванням процентів, які зобов`язаний сплатити боржник, визначаються на день подачі в господарський суд заяви про порушення провадження у справі про банкрутство, якщо інше не встановлено цим Законом.

У подальшому, Закон № 2343-XII зазнав змін, і відповідно до частини 5 статті 91 Закону № 2343-XII (в останній редакції закону на дату втрати ним чинності) з дня прийняття господарським судом постанови про визнання фізичної особи банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури:

- строки виконання зобов`язань фізичної особи вважаються такими, що настали;

- припиняється нарахування неустойки (штрафу, пені), відсотків та інших фінансових (економічних) санкцій за всіма зобов`язаннями фізичної особи, крім зобов`язань, не пов`язаних із здійсненням такою особою підприємницької діяльності;

- припиняється стягнення з фізичної особи за всіма виконавчими документами, за винятком виконавчих документів за вимогами про стягнення аліментів, а також за вимогами про відшкодування шкоди, заподіяної життю та здоров`ю громадян, та за вимогами, не пов`язаними із здійсненням такою особою підприємницької діяльності.

Наведені норми дозволяють дійти висновку, що визнання фізичної особи-підприємця банкрутом та відкриття ліквідаційної процедури щодо нього не виключає нарахування поточних зобов`язань, а тому визначення контролюючим органом позивачу недоїмки з єдиного внеску за період перебування позивача в процедурі банкрутства не суперечить положенням чинного законодавства.

Згідно з частиною 1 статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Частинами 1, 2 статті 77 КАС України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Відповідно до положень статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Враховуючи всі вищевикладені обставини, суд дійшов висновку, що при формуванні оскаржуваних вимог про сплату боргу (недоїмки) відповідач діяв на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до частини 2 статті 9 КАС України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог.

На підставі аргументів, наведених позивачем, та наданих сторонами письмових доказів судом встановлено, що заявлені позовні вимоги є необґрунтованими, у зв`язку з чим в задоволенні позову належить відмовити.

У зв`язку з відмовою в позові розподіл судових витрат не здійснюється.

Керуючись ст.ст.2, 5, 9, 77, 139, 143, 243-246, 255, 295 КАС України, суд -

ВИРІШИВ:

У задоволенні позову ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 ) до Головного управління ДПС у Запорізькій області (69107, м.Запоріжжя, пр.Соборний, 166; код ЄДРПОУ ВП 44118663) про визнання протиправними та скасування вимог, зобов`язання вчинити дії – відмовити.

Розподіл судових витрат не здійснюється.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення безпосередньо до Третього апеляційного адміністративного суду.

Повне судове рішення складено 29.12.2021.

Суддя М.О. Семененко