Рішення № 102348349, 29.12.2021, Запорізький окружний адміністративний суд

ЗАПОРІЗЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

Запорізький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Сацького Р.В., розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за правилами спрощеного провадження

за позовом - ОСОБА_1

до – Управління соціального захисту населення Запорізької міської ради по Заводському району

про індексацію грошового зобов`язання та сплату трьох процентів річних,-

ВСТАНОВИВ:

У березні 2021 року позивач звернувся до Заводського районного суду м.Запоріжжя із позовом до Управління соціального захисту населення Запорізької міської ради по Заводському району про індексацію грошового зобов`язання та сплату трьох процентів річних.

В обґрунтування заявлених позовних вимог позивач посилається на те, що постановою Заводського районного суду м. Запоріжжя від 04.05.2011 по справі №2а-1668/2011 було зобов`язано відповідача нарахувати та виплатити позивачу грошову разову грошову допомогу на оздоровлення за 2010 рік у розмірі п`яти мінімальних заробітних плат. На думку позивача, боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми. З наведених підстав просить суд задовольнити позов.

Рішенням Заводського районного суду м.Запоріжжя від 13 травня 2021 року позовні вимоги задоволено.

Стягнуто з Управління соціального захисту населення Запорізької міської ради по Заводському району на користь позивача нараховані інфляційні втрати в розмірі 7093 гривень 46 копійок та три проценти річних у розмірі 1144 гривень за період з 10.11.2011 по 01.11.2020 на суму заборгованості, нарахованої на виконання постанови Заводського районного суду м. Запоріжжя від 04.05.2011 по справі № 2а-1668/11, а всього 8237 гривень 46 копійок.

Стягнуто з Управління соціального захисту населення Запорізької міської ради по Заводському району судовий збір в розмірі 2270 гривень в дохід держави.

Постановою Запорізького апеляційного суду від 22 жовтня 2021 року апеляційну скаргу Управління соціального захисту населення Запорізької міської ради по Заводському району задоволено частково. Рішення Заводського районного суду м.Запоріжжя від 13 травня 2021 року по цій справі скасовано. Провадження в справі закрито.

08 листопада 2021 року позивач звернулася до Запорізького апеляційного суду із заявою про передачу справи за встановленою юрисдикцією.

Ухвалою Запорізького апеляційного суду від 18.11.2021 заяву позивача про направлення справи за позовом ОСОБА_1 до Управління соціального захисту населення Запорізької міської ради по Заводському району про індексацію грошового зобов`язання та сплату трьох процентів річних, за встановленою юрисдикцією задоволено. Передано справу № 332/986/21 за позовом ОСОБА_1 до Управління соціального захисту населення Запорізької міської ради по Заводському району про індексацію грошового зобов`язання та сплату трьох процентів річних до Запорізького окружного адміністративного суду.

26 листопада 2021 р. матеріали вищезазначеної справи надійшли до Запорізького окружного адміністративного суду та в порядку ст. 31 КАС України була розподілена між суддями Запорізького окружного адміністративного суду. Зазначена справа надійшла судді Сацькому Р.В.

Ухвалою суду від 02.12.2021 прийнято до свого провадження адміністративну справу №332/986/21, провадження ЗН/280/107/21 та вирішено розглядати справу за правилами спрощеного позовного провадження без виклику (повідомлення) сторін.

21.12.2021 від представника відповідача через канцелярію суду (вх. №76073) поданий відзив на позов, в якому зазначено, що вимоги позивача до відповідача не можуть бути задоволені, так як у відповідача відсутнє невиконане грошове зобов`язання, внаслідок чого відсутні підстави для виплати 3% річних простроченого грошового зобов`язання, яке за Законом при виконанні судових рішень даної категорії, має сплачуватися органами Казначейства. З наведених підстав просить суд відмовити у задоволенні позову.

Враховуючи приписи частини 5 статті 262 КАС України справа розглядалася за правилами спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи (у письмовому провадженні).

Датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складання повного судового рішення (частина 5 статті 250 КАС України).

Суд, розглянувши матеріали та з`ясувавши всі обставини адміністративної справи, які мають юридичне значення для розгляду та вирішення спору по суті, дослідивши наявні у справі докази у їх сукупності, встановив наступне.

Матеріалами справи встановлено, що Постановою Заводського районного суду м.Запоріжжя від 04.05.2011 у справі №2-а-1668/11, залишеною без змін Ухвалою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 10.11.2011, частково задоволено позов ОСОБА_1 до Управління праці та соціального захисту населення Заводської районної адміністрації Запорізької міської ради: визнано протиправними дії Управління праці та соціального захисту населення Заводської районної адміністрації Запорізької міської ради, щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 щорічної грошової допомоги на оздоровлення за 2010 рік, відповідно до положень ст. 48 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи»; зобов`язано Управління праці та соціального захисту населення Заводської районної адміністрації Запорізької міської ради здійснити нарахування та виплату ОСОБА_1 щорічної грошової допомоги на оздоровлення за 2010 рік, відповідно до положень ст. 48 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», виходячм з розміру пяти мінімальних заробітних плат на день її виплати та з урахуванням фактично отриманих сум у цей період; у задоволенні іншої частини вимог відмовлено.

Відповідачем було здійснено нарахування відповідної одноразової допомоги позивачу у відповідності до рішення в сумі 4245 грн, та сплачено в листопаді 2020 року.

У грудні 2013 року органом державної виконавчої служби винесено постанову про повернення виконавчого документа стягувачу, на підставі ст. 47 Закону України «Про виконавче провадження».

Позивач у позові просить на підставі статті 625 Цивільного кодексу України стягнути з відповідача на користь позивача нараховані інфляційні втрати та три проценти річних за період 10.11.2011 по 01.11.2020 на суму заборгованості, нарахованої на виконання Постанови Заводського районного суду м. Запоріжжя від 04.05.2011 у справі №2а-1668/2011, у загальній сумі 8237,46 грн.

Позивач не погодившись з правомірністю відмови відповідача, звернувся з даним позовом до суду.

Всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, дослідивши надані позивачем та відповідачем докази, суд приходить до наступних висновків.

Вирішуючи спір по суті, суд виходить з наступного.

Частиною 2 статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Питання, пов`язані із здійсненням компенсації громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, врегульовано Законом України "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати" від 19 жовтня 2000 року № 2050-ІІІ та Порядком проведення компенсації громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням термінів її виплати, прийнятим для реалізації згаданого Закону та затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 21 січня 2001 року № 159.

Відповідно до положень статті 1 Закону України "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати" підприємства, установи і організації всіх форм власності господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого і органу (особи).

Статтею 2 даного Закону передбачається, що компенсація громадянам втрати частини у зв`язку з порушенням строків їх виплати проводиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом.

Під доходами у цьому Законі необхідно розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують території України і які не мають разового характеру: пенсії, соціальні виплати; стипендії; заробітна плата (грошове забезпечення) та інші.

Відповідно до статей 3, 4 вказаного Закону сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов`язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу (інфляція місяця, за який виплачується доход, до уваги не береться).

Виплата громадянам суми компенсації провадиться у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць.

Відповідно до положень статті 6 зазначеного Закону компенсацію виплачують за рахунок: власних коштів - підприємства, установи і організації, які не фінансуються і не дотуються з бюджету, а також об`єднання громадян; коштів відповідного бюджету - підприємства, установи і організації, що фінансуються чи дотуються з бюджету; коштів Пенсійного фонду України, Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності, Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України, Фонду загальнообов`язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття, інших цільових соціальних фондів, а також коштів, що спрямовуються на їх виплату з бюджету.

Статтею 7 вказаного Закону встановлено, що відмова власника або уповноваженого ним органу (особи) від виплати компенсації може бути оскаржена громадянином у судовому порядку. Відповідальність власника або уповноваженого ним органу (особи) за несвоєчасну виплату доходів визначається відповідно до законодавства.

Пункти 1, 2 Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 21 січня 2001 року № 159, кореспондуються з положеннями Закону України "Про компенсацію громадянам частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати" та конкретизують підстави та механізм виплати компенсацій.

Відповідно до пункту 4 Порядку сума компенсації обчислюється як добуток нарахованого, невиплаченого грошового доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов`язкових платежів) і приросту індексу споживчих цін (індексі інфляції) у відсотках для визначення суми компенсації, поділений на 100.

Наведене нормативне регулювання не встановлює першості нарахування і виплати доходу, який своєчасно не був виплачений, та не ставить у залежність компенсацію втрати частини грошових доходів від попереднього, окремого нарахування доходів. За цим регулюванням правове значення має те, чи з порушенням строків був виплачений нарахований дохід, чи виплачений і цей платіж, чи не нараховувався і не виплачувався грошовий дохід, право на який визнано судовим рішенням. Саме ці події є тими юридичними фактами, з якими пов`язується виплата компенсації втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати.

При цьому суд зазначає, що кошти, які підлягають нарахуванню в порядку компенсації частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати, мають компенсаторний характер. Вони спрямовані на забезпечення достатнього життєвого рівня та купівельної спроможності особи у зв`язку з інфляційними процесами та зростанням споживчих цін на товари та послуги.

Аналіз норм Закону України "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати" та Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженим постановою КМУ від 21.02.2001 № 159 свідчить, що підставою для здійснення компенсації громадянам втрати частини доходів є дотримання таких умов: 1) нарахування громадянину належних йому доходів, а саме заробітної плати (грошове забезпечення), пенсії, соціальних виплат, стипендії; 2) доходи не повинні носити разового характеру (пенсії, соціальні виплати, стипендії, заробітна плата); 3) порушення встановлених строків їх виплати (як з вини так і без вини підприємств всіх форм власності і господарювання); 4) затримка виплати доходів один і більше календарних місяців; 5) зростання цін на споживчі товари і тарифи на послуги.

Відповідно до правового висновку Верховного Суду України, наведеного у постанові від 18.11.2014 у справі № 21-518а14, основною умовою для виплати громадянину передбаченої статтею 2 Закону України "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати" компенсації є порушення встановлених строків виплати нарахованих доходів (у тому числі пенсії). При цьому компенсація за порушення строків виплати такого доходу проводиться незалежно від порядку і підстав його нарахування: самим підприємством, установою чи організацією добровільно чи на виконання судового рішення.

У постанові від 21.05.2014 у справі № 6-43цс14 Верховний Суд України зазначив, що за наявності визначених Законом України "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати" умов у тому самому порядку компенсації підлягає присуджена за рішенням суду сума, якщо ці умови настали у зв`язку з несвоєчасним виконанням рішення суду.

Тобто, коли суми нараховуються рішенням суду, то підстава для виплати компенсації виникає у зв`язку з несвоєчасним виконанням рішення суду.

Тож визначальними обставинами для виплати компенсації є дати нарахування та фактичної виплати вказаних доходів.

Частинами 1, 4 ст.3 Закону України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» передбачено, що виконання рішень суду про стягнення коштів, боржником за якими є державний орган, здійснюється центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, в межах відповідних бюджетних призначень шляхом списання коштів з рахунків такого державного органу, а в разі відсутності у зазначеного державного органу відповідних призначень - за рахунок коштів, передбачених за бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду. Перерахування коштів стягувачу здійснюється у тримісячний строк з дня надходження до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, необхідних для цього документів та відомостей.

Згідно з п.3 р.ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» наведеного Закону виконавчі документи за рішеннями суду про стягнення коштів або рішення суду, що набрали законної сили, боржниками за якими є визначені частиною першою статті 2 цього Закону суб`єкти, які видані або ухвалені до набрання чинності цим Законом, подаються до органу державної виконавчої служби протягом шести місяців з дня набрання чинності цим пунктом. Якщо рішення суду про стягнення коштів або виконавчі документи за цими рішеннями, боржниками за якими є визначені частиною першою статті 2 цього Закону суб`єкти, не було подано в строк, встановлений цим пунктом, це не є підставою для відмови у виконанні даного судового рішення.

Згідно з ч.ч.1, 2 ст.5 Закону України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» у разі якщо центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, протягом трьох місяців не перерахував кошти за рішенням суду про стягнення коштів, крім випадку, зазначеного в частині четвертій статті 4 цього Закону, стягувачу виплачується компенсація в розмірі трьох відсотків річних від несплаченої суми за рахунок коштів, передбачених за бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду.

Компенсація за порушення строку перерахування коштів за рішенням суду про стягнення коштів з державного органу нараховується центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів.

З матеріалів справи вбачається, що позивач у позові зазначив, що на виконання рішення відповідачем було нараховано компенсацію у сумі 4782 грн.

Колегія суддів зазначає, що у даному випадку позивачем обрано невірний спосіб захисту порушеного права, оскільки позовні вимоги звернуті не до органів Державної казначейської служби України, які у розумінні положень статті 5 Закону № 4901-VІ відповідають за нарахування та виплату компенсації за несвоєчасне перерахування коштів за рішенням суду, а до органу Управління соціального захисту (боржника), а тому позовні вимоги щодо проведення розрахунку та виплати щодо компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати не підлягають задоволенню.

Частиною 2 ст.625 ЦК України, відповідно до якої боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом, колегія суддів вважає необґрунтованими з огляду на наступне.

Відповідно до ст. 625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Відповідно до частини першої статті 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Згідно з частиною другою статті 509 ЦК України зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Відповідно до частини другої статті 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є не лише договори й інші правочини, а й завдання майнової (матеріальної) і моральної шкоди іншій особі та інші юридичні факти.

Постановою Заводського районного суду м.Запоріжжя від 04.05.2011 у справі №2-а-1668/11, залишеною без змін Ухвалою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 10.11.2011, частково задоволено позов ОСОБА_1 до Управління праці та соціального захисту населення Заводської районної адміністрації Запорізької міської ради: визнано протиправними дії Управління праці та соціального захисту населення Заводської районної адміністрації Запорізької міської ради, щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 щорічної грошової допомоги на оздоровлення за 2010 рік, відповідно до положень ст. 48 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи»; зобов`язано Управління праці та соціального захисту населення Заводської районної адміністрації Запорізької міської ради здійснити нарахування та виплату ОСОБА_1 щорічної грошової допомоги на оздоровлення за 2010 рік, відповідно до положень ст. 48 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», виходячм з розміру пяти мінімальних заробітних плат на день її виплати та з урахуванням фактично отриманихсум у цей період; у задоволенні іншої частини вимог відмовлено.

Оскільки у вказаному судовому рішенні не було визначено конкретної суми, вираженої у грошових одиницях, яка підлягає стягненню, таке зобов`язання не може вважатися грошовим. Тому підстави для застосування положень ст. 625 ЦК України у даному випадку відсутні.

Аналогічна правова позиція висловлена Верховним судом у постанові від 20.02.2019 у справі № 642/6005/17.

В той же час, щодо посилання позивача на висновки Великої Палати Верховного Суду викладені у постанові від 16.05.2018 у справі №686/21962/15-ц суд зазначає, що правовідносини у вказаній позивачем справі та у даній справі не ідентичні, оскільки у вказаній цивільній справі спір стосується стягнення інфляційних втрат та трьох процентів річних за несвоєчасне виконання вироку Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 22.06.2009 в частині стягнення з відповідача матеріальних збитків та відшкодування моральної шкоди, а відтак, засоби правового регулювання таких відносин різняться.

Разом із тим, у постанові від 16.05.2018 Велика Палата Верховного Суду вказала на те, що приписи статті 625 Цивільного кодексу України поширюються на всі види грошових зобов`язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов`язань.

Таким чином, суд зазначає, що позовні вимоги щодо стягнення на користь позивача інфляційних втрат та трьох процентів річних від простроченої суми є безпідставними та такими, що не можуть бути задоволені.

Отже, відповідач не є боржником, що прострочив виконання грошового зобов`язання, у розумінні статті 625 Цивільного кодексу України , тому положення статті 625 Цивільного кодексу України не підлягають застосуванню до спірних правовідносин.

Згідно вимог статті 9 КАС України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Відповідно до ч.1 ст.77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. Згідно ч.2 ст.77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Враховуючи з`ясовані обставини, досліджені матеріали справи суд приходить до висновку, що позовні вимоги позивача не підлягають задоволенню. Доводи позивача не приймаються судом до уваги виходячи з вище зазначеного.

Відповідно до ч.1 ст.143 КАС України, суд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі.

Оскільки у задоволенні позовних вимог відмовлено, питання розподілу судових витрат в порядку статті 139 КАС України судом не вирішується.

Керуючись статтями 2, 6, 8-10, 14, 90, 139, 143, 241-246 та 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

ВИРІШИВ:

У задоволенні позовної заяви ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ) до Управління соціального захисту населення Запорізької міської ради по Заводському району (68106, м. Запоріжжя, вул. Аматорська, буд. 56, код ЄДРПОУ 375738590 про індексацію грошового зобов`язання та сплату трьох процентів річних,- відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення суду може бути оскаржено в апеляційному порядку до Третього апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його (її) проголошення, а якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення в повному обсязі складено та підписане суддею 29.12.2021.

Суддя Р.В. Сацький